Ліцейські роки Пушкіна

РЕФЕРАТ ПО ЛІТЕРАТУРІ НА ТЕМУ «ЛІЦЕЙНИХ РОКИ ПУШКІНА» Учня 8-г класу Середньої школи № 1 Тёмкина Павла г. Сыктывкар 1999 год Внутренней, найближчій вітчизною, вітчизною душі Пушкіна, був ліцей, Царське Село. Про неї він згадував часто, постійно, завжди. У одному з кращих своїх ліричних віршів, «19 жовтня» (1825 року), звертаючись до друзів, він скаже те, що жило у його сердце:

Друзі мої, прекрасний наш союз!

Він, як душа, нероздільний і вічний -.

Неколебим, вільний і беспечен,.

Зростався він у тіні дружніх муз.

Хоч куди нас кинула судьбина,.

І щастя куди б ні повело,.

Ті ж ми: нам цілий світ судьбина;

Батьківщину нам Царське Село.

Пушкіна привезли в Царське Село влітку 1811 року, в швидше після того, як було зазначено оголошено про майбутньому відкритті ліцею. Привіз його дядько, Василь Львович Пушкін, відомий у свого часу поет, котрий надав на юного Пушкіна деяке літературної вплив. За своїми літературним погляду Василь Львович був переконаний карамзинист і ворог всіх літературних «старовірів» на чолі з Шишковым. З Москви у Петербург він їхав як для супроводу племінника, але й здобуття права швидше надрукувати одне зі своїх полемічних літературних послань Шишкову.

У Петербурзі юний Пушкін замешкав у домі дядька. Тут і жив усе те час, поки готували до іспитів у ліцей. Ліцей виник Олександром І закрите привілейоване навчальний заклад для підготовки освічених й відданих слуг держави. Задуманому їм навчального закладу Олександром І надавав таке важливе значення, що збирався на початку помістити туди, й великих князів. Пізніше він від цього думки відмовився, але свого інтересу до ліцею не потерял.

Програма навчання у ліцеї передбачала вивчення самих різноманітних наук. Серед запрошених викладати ліцеїстам було також кращі на той час вчителя, як О.П. Куніцин, А.І. Галич та інші. Цікаво, що у 1816 року у Петербурзі було оголошено курси політичних наук, які мали не дуже популярна в передових колах нашого суспільства та які поміщали члени «Союзу порятунку» Пестель, Муравьевы, Ф. Глінка, І. Долгоруков. У тих, хто читав цих курсах, були ліцейних вчителя Куніцин і Галич.

На святкування урочистого акта з нагоди відкриття ліцею була присутня царська сім'я. Однак найбільш пам’ятною для Пушкіна подією урочистого дня 19 жовтня 1811 року вступна мова Куніцина. У своїй останній вірші, присвяченому дати 19 жовтня, «була час…» (1836 року), Пушкін скаже про промови Куніцина — скаже, тому що завжди неї помнил:

Ви ще пам’ятаєте коли відбувся Лицей,.

І цар нам відкрив чертог царицын,.

І домовилися. І зустрів нас Куницын.

Привітанням хутро царствених гостей…

У своїй промові Куніцин закликав — і їх Пушкін також забув, потім відгукнеться, в часности, у його оді «Вільність» — привыше всього шанувати закони та дотримуватися їх: «Приуготовляясь бути хранителями законів, научитесь.

колись самі почитати нього; бо закон, нарушаемый охоронцями нього, не має святості у власних очах народа".

Свою мова Куніцин закінчив словами, зверненими до ліцеїстам: «Ви чи захочете змішатися з юрбою людей звичайних, плазунів у невідомості і щодня поглощаемых хвилями забуття? Ні! Не поверне думку сіючи вашого уяви! Любов до слави, і батьківщині би мало бути вашими руководителями».

Великі надії, котрі з нього покладалися, ліцей безумовно виправдав. Не не у сенсі, що не думав імператор Олек-сандр І. У Росії, ліцей увійшов, як одне з чудових явищ російської культури. Не тому, звісно, що то готував «просвященных слуг держави», тому, що він був колискою Пушкіна, отже, і всієї російської поезії, бо з його стін вийшли великі патріоти і мученики свободи, як Кухельбекер, Пущин.

Для Пушкіна ліцей цей був джерелом дорогих спогадів, а й багато чого істотно важливого і вирішального у його наступному духовному розвитку. У ліцеї були добрі викладачі, там читалися учням основи наук, але ще більше, ніж викладачі і излагаемые ними наукові відомості, служив освіті їх тісний дружній коло. Його значення для Пушкіна було незмірно велике. Пушкін недарма по закінченні ліцею зазначав кожну лицейскую річницю присвяченій цій дати віршами. І що це вірші дружбу. Ліцей, лицейское співдружність були цим, що замінювало то юності настільки необхідна для людської душі відчуття вдома. Ліцей, лицейское співдружність, згадки ліцеї були тим позитивним підставою, у якому, попри всі помилках та невдачах, не лише у радощах, а й у лихоліттях, завжди будувалася внутрішня доля особистості Пушкіна. Це те, потім Пушкін оглядывался попри всі поворотах свого життя, із чим порівнював усе з ним происходящее.

У ліцеї, у атмосфері ліцею, усе гаразд виховувало. Приятельські розмови изощряли розум і привчали до розумової і приклад духовної відкритості (до тієї відкритості, без якої то, можливо істинного поета); прогулянки по садам ліцею змушували згадувати, і прилучатися думкою поваги минулому людства і для її культурі (що вже знайшло потім сильне свій відбиток у поезії Пушкіна). Ліцей заклав культурні і людські основи пушкінської поезії значною мірою, ніж це не могли зробити домашнє читання у дитинстві й ті уроки, які давалися Пушкіну його численними домашніми хорошими і поганими вчителями. У ліцеї були можливості вільного і, природноневимушеного прилучення до культури і - що ні менш важлива — прилучення всім дружнім колом, вместе.

Серед ліцейських друзів Пушкіна особливо близькими і дорогими — на все життя дорогими — стали Дельвиг, Пущин, Кухельбекер,. Двоє були поетами. Усі ліцейський друзі Пушкіна — і вона сама передусім — були всього захоплені справами літературними. Лицейское братство було лише людським, а й поетичним братством. Не могло б не мати впливу Пушкіна. У ліцеї, як згадував опісля Пущин, Пушкін «постійно зростає і діяльно брав участь переважають у всіх літературних часописах, імпровізував так звані народних пісень, точив усім епіграми і пр.».

Лицейское поетичне братство виростало і виховувалося у досить вільної атмосфері. Ліцеїсти сутнісно майже знали утисків, дружні стосунки пов’язували їх тільки між собою, але й деякими професорами. З роками вони мали можливість вільно спілкуватися і з тими, хто був у Царському Селі, але поза лицея.

Там поза ліцею, Пушкін не зустрічався з розумними і блискуче освіченими гвардійськими офіцерами — П.Я. Чаадаєв, М. М. Раевским, В.П. Каверін, М. Г. Хомутовым, В. Д. Олсуфьевым та інших. У розмові із нею він розмірковував про свободу та дихав нею. Виховання свободою та виховання вільних почуттів та прагнень були умовами — і найкращими для Пушкіна — швидкого становлення його поетичного таланта.

Ліцей — й у його історична слава і значення — був тією живий і плідної середовищем, яка виростила Пушкина-поэта. У 8-ї главі «Євгенія Онєгіна» Пушкін писал:

У дні, як у садах Лицея.

Я безтурботно расцветал,.

Читав охоче Апулея,.

А Цицерона не читал,.

У дні в таємничих долинах,.

Навесні, при кліках лебединых,.

Близь вод, сиявших в тишине,.

Бути муза стала мне.

Його перші вірші, які він в 13 і 14 років, природно, були цілком самостійні. Вони видно сліди учнівства, школи — хоча й ніколи не бракує певної. Відомо, що у ліцеї Пушкіна іноді називали «французом». Це була своєрідною визнанням його начитаності у французькій літературі. Французька література і справила найсильніше впливом геть раннє творчість Пушкіна. Це вплив було це й дуже глибоким, і довгим, й у достатній мірі плодотворным.

Пізніше Пушкін різко я виступав проти різного роду впливу французької літератури на російську. Однаково природним для Пушкіна було проходження французьким поетичних образів у юності і різкий відмову від неї в зрілості. У французькій літературі XVIII в. найдорожче для Пушкіна її вільний і волелюбний дух: і мав позитивне вплив на юну пушкінську поезію. У свідомості Пушкина-лицеиста французька література пов’язана була насамперед із Вольтером. Це була література весела, іноді фривольна, різко критична і різко іронічна. Під вплив французької літератури Пушкін вже у самих перших свої досліди міг почуватися вільно, легко, міг, і наслідуючи, залишатися собою. Важливіше те, що після французького впливу жодна інше чужомовне вплив неможливо було дуже міцним, ні занадто глибоким. Для поета, навченого французької літературою прийматимемо всі критично, воно в будь-якому разі неможливо було скільки-небудь закрепощающим влиянием.

У перших поетичних дослідах Пушкіна від початку уражає й захоплює прекрасне володіння віршем, культура вірша. Вірш у нього легкий, свободно що ллється, добре що імітував невимушену розмову. При уважному погляді вже початкові вірші Пушкіна — нехай почасти, нехай лише віддалено — обіцяють нам деякі пізніші його поетичні відкриття і достижения.

Друкуватися Пушкін почав у 1814 року, коли і було 15 років. Його першим друкованим твором було вірш «До другу стихотворцу». Тут інша форма, ніж у ранніх віршах, й інший жанр, але шлях сутнісно хоча б: шлях вільного, легкого, невимушеного поетичного размышления.

Літературними вчителями юного Пушкіна були тільки Вольтер та інші знамениті французи, але ще більше Державін, Жуковський, Батюшков. Як писав Бєлінський, «усе, що було істотного й життєвого в поезії Державіна, Жуковського і Батюшкова, — усе це присуществилось поезії Пушкіна, перероблене її самобутнім елементом». Зв’язок із Жуковським в ліцейський період проявилися особливо помітним таких віршах Пушкіна, як «Мрійник» (1815), «Убитий лицар» (1815). Безсумнівна вплив на Пушкіна надав ще й Державін. Очевидним чином його вплив проявилося під час відомому вірші ліцейської пори «Спогад у селі». Сам Пушкін так згадував про своє читанні цього вірша на урочистій церемонії іспиту у присутності Державіна: «Державін було дуже старий. Він був у мундирі й у плисових чоботях. Іспит наш дуже його стомив. Він сидів, подперши голову рукою. Обличчя його не мало сенсу, очі мутні, губи відвисли; портрет його (де представлений він у ковпаку і халаті) дуже подібні. Він дрімав до того часу, доки почався іспит у російській словесності. Тут пожвавився, очі заблищали; він перетворився весь. Зрозуміло, читаны були його вірші, розбиралися його вірші, щохвилини хвалили його вірші. Він слухав з жвавістю незвичайній. Нарешті викликали мене. Я прочитав мої «Спогади у Царському Селе», перебуваючи у двох кроках від Державіна. Не може описати стан душі моєї; коли дійшов я до вірша, де згадую ім'я Державіна, голос мій отрочески задзвенів, а серце забилося з упоительным захопленням … Не пам’ятаю, який у мене закінчив своє читання, невідомо куди втік. Державін був у замилуванні; він мені вимагав, хотів мене обійняти … Мене шукали але з нашли.

«Спогади у Царському Селе» було замовлено Пушкіну із нагоди майбутнього перехідного іспиту і приїзду на іспит самого Державіна. Отже, вірш повинно бути «державинским» вже з завданням. Таким і сталося: і з жанру (рід високої оди), і з тематиці (високо значної, почасти громадянською), і в суто державинской стилистике:

Навис покрив похмурої нощи.

На зведенні які дрімають небес;

У німотною тиші почили дол і рощи.

У сивому тумані далекий лес…

Мова вірші справляє враження це й одически-возвышенного, і вещественного, конкретногоі то це вже саме собою створює поетичну атмосферу, близьку державинской. Близькість до Державину в Пушкіна стоїть ширше, тоді як у загальному тоні та барвах стихотворения. Сам Державін відчув цю близькістьй тому так восхитился читанням Пушкіна. У його поезіях він визнав не чуже, а своє, кровное.

Розбираючи «Спогади про Царському Селі», Б. В. Томашевський дійшов висновку, що у віршах сильніше, ніж залежність від Державіна, проявляється залежність від Батюшкова. Навряд чи це так. Цьому суперечить загальний емоційний малюнок віршів. Але, безумовно, прав Томашевський в одному: риси поетики Батюшкова віршем також є. Для юного Пушкіна це дуже характерно: він пише, відчуваючи вплив одного, а відразу кількох поетів. Він хоче не одностайно хтось, бо як чимало й разные.

Не в зрілості, а й у юності Пушкін не примикає лише до будь-якої школі. У певному, обмеженому сенсі Пушкін — еклектик. Але це її хіба що еклектизм — захисна реакція молодого, але сильного поетичного організму. Він нікому гребує бути зобов’язаний виключно, і його учителів він вибирає наново і свободно-в залежність від конкретних художніх цілей, від конкретних художніх заданий.

Після читання на іспиті вірші «Спогади про Царському Селе» з незвичайною швидкістю зростає слава молодого Пушкіна,. 9 січня 1815 року, певне, на прохання Державіна Пушкін посилає йому свого вірші. Інший список перебувають у руках В.Л. Пушкіна, і крізь нього вірш стає водночас відомим багатьом письменникам і поетам, У середині січня Жуковський читає друзям цей вірш. На початку січня Пушкін, хворий «простудою», лежать у лазареті, і його відвідує Батюшков. 17 квітня вірш Пушкіна надруковано у журналі «Російський музеум» з припискою «За доставляння цього подарунка дякуємо щиро родичів молодого поета, так багато обіцяє». На початку травня Пушкіна в ліцеї відвідує Жуковський, 4 вересня знову в Пушкіна. А 19 вересня він пише до В’яземському: «Я зробив ще одне приємне знайомство! З нашою молодим чудотворцем Пушкіним. Мені випало бути тримав на своєму хвилину в Сарском селі. Миле живе творіння !.. Це надія нашої словесності». На початку грудня Державін каже приїжджому у його гості С. Т. Аксакову «…скоро з’явиться другий Державін: це Пушкін, який ще ліцеї переплюнув всіх писателей».

Один із кращих творів Пушкіна Ліцейного періоду — вірш «Городок». Оно написаний 1815 року і становить за жанром дружнє послання дусі тих послань, які було багато створював Батюшков, а разом із та інші поети на початку ХІХ века.

Приятельські послання — дуже поширену жанр у російській поезії цього часу. Його популярність багато чому пояснюється малої канонизированностью жанру, його принципової нестійкістю, свободою висловлювання, Приятельське посланняце рід невимушеній розмови, не обмеженою суворими формальними рамками. Таким воно було поезії Батюшкова, настільки ж це й в поезії молодого Пушкина.

Навесні 1817 року закінчився ліцейський курс. Настав час прощання з місцями, які стали дороги, прощання з давніми друзями. Темі дружбу та прощання присвячені останні ліцейних вірші Пушкінайого послання до ліцейським друзям. Вони різному роді: інші злегка шутливые («Товарищам»), інші схвильовані серйозні («Розлука»). При цьому них укладено багато «протягом усього жизнь». Как високе поетичне пророцтво звучать його з вірша «У альбом Пущину» :

Ти згадай швидкі хвилини перших дней,.

Неволю мирну, років соединенья,.

Суму, радості, мрії душі твоей,.

Суперечки приятельства і солодкість примиренья,.

Що було буде зацікавлений у новь…

І тихим туги слезами.

Ти згадай першу любовь.

Мій друг, вона прошла… но з першими друзьями.

Не резвою мрією союз твій заключен;

Перед грізним часом, перед грізними судьбами,.

Про милий вічний он!

Останнім словами вірша судилося збутися, можливо, ще більш, ніж припускав поет. Грізні час і грізні долі чекали попереду і Пущина, і Кюхельбекера, і Дельвига, і самої Пушкіна. І чи завжди, хіба що важко складалося їхнє життя, голосом радості, і утешенья для них голос вірної ліцейської дружбы.

Использованная література: Е. А. Маймин «Пушкін. Життя невпинно й творчество».