Фейлетон

ФЕЛЬЕТОН.

У нашій країні складно писати фейлетони і взагалі щось смішне. Тому, що саме наше життя — суцільний фейлетон. Ось, настали холоду. Ми померзли при мінусовою температурі надворі і відключених батареях. Дочекалися, — батареї потеплішали. Натомість у половині міста відразу з кранів гарячої стала текти трохи тепленька: «Не фіг, — можна вважати, — балувати!» І це ще добре. Тому, що міг би перестати текти вообще.

Для іноземців наша звичне життя — джерело приколів і іскрометного гумору. Візитер, приміром, з якогось забутого богом (за їхніми уявленнями) ранчо бегемотів у Південній (так, — хоч й у Північної) Дакоті, не виявивши у самому крані води… що, ви не думаєте, робить? Ні на життя не здогадаєтеся: заливається дитячим сміхом і тикає в сантехніку пальчиком. Він це смішно, тому що — незбагненно. Нам це — норма, і ми вже не смешно.

Щодо тієї самої тепла, тієї ж води, можна говорити довго. І чути (теж — довго) у відповідь всякі цілком розумні й вагомі виправдання. Мовляв, з газом проблеми, з електроенергією… Це — також смішно, а, скоріш, — сумно, а ніби смішить передчуття те, що під вибори (ближчі один до 29 жовтня) раптом будуть на газ і електрику, і гаряча вода. Тому, що треба, аби жителі «правильно» проголосували. А вибори пройдуть (неважливо, хто), — та корінні мешканці знову стануть непотрібні. І знову почнуться «проблеми» з тим самим самим. Це в нас — національна традиція, і національна забава одновременно.

Отож: «Жити полегшало, стало веселіше!». Так ще Сталін сказав. Зараз, щоправда, не часи. Отож, щодо «веселіше», — це задля гостей. Щодо «краще», — для начальства. І це «стало…» — це задля усім нам. І - дуже важко щось смішне писати. До того ж — і тянет.

Ось так.