Культура, її функції, субъекты

План Введение 3.

1. Сутність, типи і структура культури 4.

2. Суб'єкти культури. Людина як суб'єкт культури 6.

3. Функції культури 8.

Заключение

9.

Список літератури 10.

Культурологія використовує поняття культури, яке розкриває сутність людського буття як реалізацію творчості полягає і свободи. Поняття культура — центральне в культурології. Мета культури та вище призначення розуму збігаються: зробити людей щасливими. У його етимологічному значенні поняття культури перегукується з античності. Його можна знайти у трактатах і листах Стародавнього Риму. Поняття «культура» в переносному значенні аналогічно поняттю «господарство» і відпочатку співвідносилося з культурою чогось: культура душі, культура розуму, культ богів, культ предків. Такі поєднання були у надувалася протягом багатьох століть, поки латинських країнах стане укладати вжиток термін «цивілізація». Він охоплював сукупність соціального спадщини у сфері техніки, науки, мистецтва і розширення політичних установ. Тривалий час поняття «культура» і «цивілізація» були тотожні. Першим провів з-поміж них кордон німецький філософ І. Кант, а на початку ХХІ століття німецький філософ Про. Шпенглер взагалі протиставив їх. Римський письменник М. Кантон написав трактат про землеробстві, що у перекладі «агрікультура». У ньому про догляді за земельною ділянкою. Обробіток грунту вимагає особливого душевного настрою. Без граничного інтересу до ділянці катма й культури. Потім слово «культура» відривається від земної грунту. Воно метафорично співвідноситься з розумністю. Римський філософ М. Цицерон, вже мав на оці не землю, а духовність. Він вів мову про необхідності культури душі, й духу. До поняттю культури близький термін «окультизм» (таємний, потаємний). Французький філософ Ж. Сартр зазначав, що культура нікого й щось рятує і виправдовує, але він справа рук людини, у ній він шукає свій відбиток, у ній впізнає себе, лише цього критичному дзеркалі може побачити власне обличчя. Оригінально розшифрував поняття «культура» М.К. Реріх. Він розбив його за частини: «культ» — шанування, «кр» — світло, тобто шанування світла. Духовний, потаємний, таємний аспект понять культури розгортається отже: містика, магія, містерія. У античному свідомості поняття культури ототожнюється з поняттям «пайдейя», тобто «освіченість». Пайдея з визначення Платона, означає керівництво зміну людини, всього її суті. У епоху середньовіччя слово «культ» вживалося частіше, ніж «культура». Воно виражало здатність людини розкрити власний творчий потенціал на любові до Богу. У період Відродження воскрешає античне уявлення про культурі. Воно, передусім, активне творче початок в людині. У сучасне значення слово «культура» став вживатися XVII в. Як самостійного вона з’явилася в працях німецького юриста З. Пуфендорфа.

1. Сутність, типи і структура культуры.

Поняття «культура» означає історично певний рівень розвитку суспільства, творчих зусиль і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя та банківської діяльності людей, соціальній та створюваних ними потребує матеріальних та духовних цінностях". Тому світ культури, кожен її предмет чи явище — не слідство природних сил, а результат зусиль самих людей, вкладених у вдосконалення, перетворення те, що дано самої природою. Зрозуміти сутність культури можна лише за призму діяльності людини, народів, які населяють планету. Культура немає поза человека.

Розкриваючи, реалізуючи сутнісний сенс буття людини, культура одночасно формує і розвиває самі цю сутність. Людина не народжується соціальним, а лише процесі діяльності стає таким. Освіта і - це що інше, як опанування культурою, процес передачі його від одного покоління до іншого. Культура означає прилучення людини соціуму, суспільству. Кожен, передусім, оволодіває тієї культурою, створена перед ним, цим він освоює соціальний досвід попередників. Але водночас в культурний шар він вносить і свій внесок, цим, збагачуючи його. Опанування культурою може здійснюватися у формі міжособистісних відносин також самоосвіти. Процес соціалізації можна уявити, як безупинне оволодіння культурою. Н.А. Бердяєв висловив протиріччя процесу соціалізації, культури. Її суперечливість проявляється у протиріччі: між соціалізацією і індивідуалізації особистості, між нормативностью культури та тієї свободою, що вона представляє людині, між традиційністю культури та тим оновленням, що відбувається у її організмі. Ці протиріччя становлять як сутнісну характеристику культури, а є джерелом його розвитку. Для культури як соціального явища основними, системоутворюючими є поняття, культурної статики й нерозривності культурної динаміки. Перше характеризує культуру у спокої, друге — як процес у рух і зміні. Базисні елементи культури перебувають у два види — матеріальному і духовному. Сукупність матеріальних елементів становить матеріальну культуру, а нематеріальних — духовну. Важлива особливість матеріальної культури — її нетотожність ні матеріальної життя суспільства, ні матеріального виробництву, ні матеріально перетворюючої діяльності. Матеріальна культура характеризує цієї діяльності з місця зору впливу в розвиток людини, розкриваючи її здібності, творчі можливості, обдарування. У матеріальну культуру входять: культура праці та матеріального виробництва, культура топосу, культура ставлення до власному тілу, фізична культура. Духовна сторона культурної статики: норми, правила, зразки і норми, закони, духовні цінності, церемонії, ритуали, символи, міфи, знання, ідеї, звичаї, традиції, мову. Будь-який об'єкт нематеріальної культури потребує матеріальному посереднику. Духовна культура є багатошаровим освітою і формуватимуться включає у собі пізнавальну, моральну, художню, правову, педагогічну, релігійну та інші культури. У культурної статиці елементи розмежовані в часі та у просторі. Частина матеріальну годі й духовної культури, створена минулими поколіннями, носить назва культурної спадщини. Спадщина — важливий чинник згуртування науки, засіб об'єднання суспільства на періоди криз. У культурну статику входить поняття культурного ареалу — географічного району, у якому в різних культур можна знайти подібність найголовніше чертах.

Культурну спадщину висловлюють культурні універсалії - норми, цінності, правила, традиції, властивості, властивих всіх культурах незалежно від географічного місця, історичного часу і міністерства соціального устрою суспільства. Антропологи виділяють більш як 70 універсалій (число, етика, сім'я, і т.д.).

Культура — це дуже складна, багаторівнева система. Прийнято підрозділяти культуру з її носію. Вирізняють світову й національну культури. Світова культура — це синтез кращих досягнень всіх національних культур різних народів. Національна культура — синтез культур різних класів, соціальних верств населення та груп відповідного общества.

Культуру часто визначають як «другу природу». Таке розуміння перегукується з античної Греції. Демокріт визначав культури як «другу натуру». Культура, передусім, природного феномена оскільки її творець — людина — біологічне створення. Без природи було б культури. Проте якби людина не переступив меж природи, він залишався б без культури. Культура є акт подолання природи, виходу поза межі інстинкту, створення те, що може надстроиться над природою. Культура передбачає спонтанний, вільний вид активності, котра переборює видову закріпленість. Щоб створити культуру, людина мусила розраховувати на якийсь дар. Отримавши ця Божа іскра, люди здобули зовсім інше життя. Культура зовсім не від необразливе придбання людини. Її народження загрожує якимось відплатою, розплатою за придбане. Культура — надприродна, культура штучна. Культура — це якийсь радикальний поворот в органічному розвитку світу. Людина перетворює і добудовує природу. Культура — це формування та творчість. Перетворюючи навколишню його природу, людина одночасно перебудовує і самого. Що ширшим його, тим більш перетвориться, вдосконалюється вона сама. Людина перетворюється на певною мірою є природа. Ні суто природного людини. І був є лише «людина культурний». Освоїти природу означає опанувати як зовнішньої, а й внутрішньої, людської природою, тобто здобути дар, якою має жоден інший живе существо.

Культура — це природа, яку «перестворює» людина, стверджуючи з цього себе як людини. Опосредующее зв’язуючою ланкою між культурою як витвором чоловіки й природою — діяльність, тобто різнобічна, вільна активність людини, має певний результат. Розум, воля і почуття зумовлюють таку активність. Культура окреслюється результат всієї людської діяльності. Не всяка людська діяльність, лише певна її різновид веде до виникнення культуры.

2. Суб'єкти культури. Людина як суб'єкт культуры.

Не всяка діяльність творить культуру, а лише та, має сенс. Сенс ж можна знайти тоді, коли пробуджуються допитливість, бажання розгадати секрети природи, приборкати її сили. Німецький мислитель До. Маркс зазначав, осмисленою діяльності передує ідеальним проектом. Ідея колеса виникає раніше, аніж сама колесо. Але і народжується творча діяльність, неможлива без розуму, без руху до смыслу.

Людина — унікальний творець, що прагне як виконати напівусвідомлені операції, але й надати сенс всієї діяльності. Цим його діяльність й відрізняється від інстинктивних реакцій. Але тут ми бачимо зіткнулися з дивовижним фактом: виявляється, спочатку сенс був безпосередньо пов’язаний із тим, що у людської культурі називається сакральним, божественним, культовим. Бажання людини гармонізувати свої відносини з дикою природою, зрозуміти їх приховане значення спричинило появу релігійного сознания.

А ще вказував П. О. Флоренський, який шив слово «культура» від слова «культ» — поклоніння богам. Звісно, зайве розуміти це, ніби все дав Бог — і небо, і землі і культуру. Вникаючи на сенс свого діяльності, осіб кожний раз хіба що піднімається з неї, як та контроль природою, відривається від нього, «підноситься», тобто прагне подоланню своєї «зрощення» із дикою природою. Ця здатність людини унікальна й воістину божественна.

Щоб поринути у таємницю культури. Треба вийти її межі і відшукати критерії, що є за її межами. Займаючись жизнеустройством, людина які завжди запитує про призначення буття й свого власного долі. Іноді його активність позбавлена творче начало, уподібнюється інстинктивним реакцій. Коли культурі вичерпується живої творчий дух, перетворюється на цивилизацию.

Діяльність людини різноманітна, і різноманітні результати, продукти людської активності. Але саме ті діяння людини, які містять напружений творчий стрибок, прорив у нове духовне простір, вичитування сенсу у навколишньому, неодмінно породжують святині, цінності. Це насамперед ми бачимо визначаємо як культуру. Але її результати, вже «матеріалізовані» у конкретних механізмах, спорудах, гарматах праці тощо, ми звичайно зараховуємо до цивилизации.

У самій культури є якась таємна пружина. У історії людської діяльності багато народжується вперше як відкриття сенсу. Але багато служить процесу тиражування якось найденного.

Діяльність людини різноманітна — це факт відомий. Проте не завжди людська активність пов’язані з поривом у сфері духу. «Друга природа» включає у себе та акти простого відтворення, копіювання. Людина, який вигадав колесо, — творець культури. Робітник, який прилагоджує колесо на осі, — людина цивілізації. Так виявляє себе проблема, що у XX столітті отримав назву «проблема культури та цивілізації». Цивілізація — це, умовно кажучи, речовинне втілення культуры.

Людина є інстинктивна програма, та на відміну з інших живих істот він має і яскрава програма соціальна. Інстинкт підказує, що це потрібно робити. У процесі еволюції було такого, що в людини інстинкт перестав вирішальну роль його пристосуванні до природе.

Він намагається реалізувати не тільки ті спонукання, які є інстинктивними. Культура цьому плані постає як продукт відкритої, не завершеною людської природи. Намагаючись заповнити свою недостатність в існуванні в природному світі, людина звернувся безпосередньо до творчої, вільної діяльності. Саме тому з цією погляду культура постає як сукупність смислів та матеріальних цінностей, народжених творчої активністю человека.

Людина як носій культури не творить нічого ніби з порожнечі. Він лише утворює і перетворює природне, стихійне. Уся людська діяльність — це робота її свідомості, а свідомість, думку — те й культурне явище, і засіб культурного творчості. Людські твори виникають спочатку на думці, і потім перетворюються на знаки і предмети. У культурі щось конкретне: певний рід і спосіб творчості. Тож у просторі і часу існують різноманітні культури, різні форми й осередки культуры.

3. Функції культуры.

Культура є багатофункціональну систему. Головна функція феномена культури — человеко-творческая, чи гуманістична. Усі інші, однак, пов’язані з нею і навіть випливають із нее.

Функцію трансляції соціального досвіду нерідко називають функцією історичну спадкоємність, чи інформаційної. Культуру небезпідставно вважають соціальної пам’яттю людства. Вона опредмечена в знакові системи: усних переказах, пам’ятниках літератури і мистецтва, «мовами» науки, філософії, релігії, і інших. Але це непросто «склад» запасів соціального досвіду, а засіб жорсткого добору, і активної передачі кращих її зразків. Звідси всяке порушення даної функції може викликати в суспільства серйозними, часом катастрофічними наслідками. Розрив культурної наступності призводить до аномії, прирікає нове покоління на втрату соціальної памяти.

Пізнавальна функція пов’язана з здатністю культури концентрувати соціальний досвід безлічі поколінь людей. Тим самим було вона іманентно набуває здатність накопичувати багатющі знання про мир, створюючи цим сприятливі можливості для пізнання та освоєння. Можна стверджувати, що російське суспільство інтелектуально настільки, як їм використовуються багатющі знання, які у культурному генофонді людства. Усі типи суспільства істотно різняться, передусім, по цьому признаку.

Регулятивна функція культури пов’язана, передусім, з визначенням різних сторін, видів громадського та особистого діяльності людей. У сфері праці, побуту, міжособистісних відносин культура, однак, впливає поведінка покупців, безліч регулює їх вчинки, дії і навіть вибір розв’язання тих чи інших потребує матеріальних та духовні цінності. Регулятивна функція культури спирається таких нормативні системи, як мораль і право.

Семіотична чи знакова функція, бувши певну знакову систему культури, передбачає знання, володіння нею. Без вивчення відповідних знакових систем неможливо опанувати досягненнями культури. Мова є способом спілкування людей. Літературний мову є найважливіше опанування національної культурою. Специфічні мови потрібні для пізнання світу музики, живопису, театру. Власними знаковими системами мають та природні науки.

Ціннісна, чи аксіологічна, функція відбиває найважливіше, якісне стан культури. Культура як система цінностей формує у людини цілком конкретні ціннісні потреби і орієнтації. З їхнього рівню та якості люди найчастіше судять про рівень культурності одного чи тієї людини. Моральне та інтелектуальне зміст, зазвичай, виступає критерієм відповідної оценки.

Заключение

.

Культура цілому нерозривно розвивається, змінює своє обличчя, відбиваючи образ неизменяющегося світу, потреби нове життя. Нинішня культура використовує величезних досягнень науку й техніки. Вона створює затишок і благоденствие.

Сучасна культура стрімко перетворює довкілля, суспільство, побут людей, тому вона оцінюється як головний чинник творчого жизнеустроения, невичерпний джерело громадських нововведений.

У XX столітті, на думку багатьох дослідники, стався розрив соціального і охорони культурної циклів. Це з суті, одне з історичних закономірностей сьогодення. Темпи культурних змін почали набагато швидшими. Тепер протягом одного житті все може чергуватися кілька культурних эпох.

Стрімко руйнується звичний спосіб життя, минає те, що не так давно становила сенс нашого буття. Змінюються орієнтації. Падають святині. Рвуться нитки, котрі пов’язують нас близькими. Людина залишається самотнім перед що насувається неизвестностью.

Про. Тоффлер бачив причину «футушока» (шоку від майбутнього) лише у машині: це стосується її швидкість породжує нечувані темпи змін, і тому мільйони людей охоплені зростаючим тривогою. Вони можуть орієнтуватися у нашому житті, втрачають здатність розумно управляти подіями, за низкою яких, здається, навіть встежити неможливо. Підсвідомий страх, масові неврози, не піддаються розумного поясненню акти насильства — це лише слабкі симптоми хвороби, що у недалекому майбутньому чекає усім нам. Не лише у машині, у темпах життя, які нав’язує нам технічна цивілізація. Перетворюється соціальне і культурне буття. Людина непросто входить у загальний потік нечуваних прискорень, — він, можна сказати, катапультируется, причому багаторазово, в інший світ. До того ж той світ, куди звуть мрія і, безповоротно втрачено. Позаду руїни, психологічні, нестерпні муки.

Зміни, що відбуваються можна, набули характеру грандіозного снігової обвалу. Більшість людей не готова до ним. Ми «відчуваємо» життя інакше, ніж наші попередники, і у цьому відмінність сучасної людини. Сучасні люди, пришвидшивши темпи змін, назавжди порвали з минулим. Ряд свідків відмовився від колишнього напряму думок, від старих почуттів, від старих прийомів пристосування до нестабільних умов життя. Саме ця ставить під спроможність до адаптації. Але найбільше згубний вплив наростання темпів змін надає на форумі нашу психіку, порушуючи внутрішнє рівновагу, змінюючи образ нашого мислення та жизни.

Список використаної литературы.

1. Культурологія. / Під ред. Драча Г. Н. — Р./на Дону, 1995.

2. Гуревич П. С. Філософія культури. М., 1994.

3. Культурологія. Історія світової культури. / Під ред. О.Н. Маркової. М.,.

1998.

4. Філософський енциклопедичний словник. М., 1993.

5. Бердяєв Н.А. Співпізнання. М., 1991.