Класифікація зобов'язань. 
Поняття та класифікація зобов’язання

Класифікація зобов’язань, як і інших правових інституцій, пов’язана перш за все з необхідністю визначення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на відповідні класифікаційні групи або ряди. В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобов’язання за різними принципами.

М.М. Агарков, взявши за підставу класифікації мету, якій підпорядковуються зобов’язальні правовідносини, виділив інші класифікаційні групи:

• а) зобов’язання, що забезпечують виконання загальногосподарського розвитку;
• б) зобов’язання, які безпосередньо мають на меті охорону та забезпечення майна держави;
• в) зобов’язання, що забезпечують розвиток та охорону інших гарантованих суспільних відносин.

М.В. Гордон запропонував об'єднаний критерій для класифікації зобов’язань, який сполучав економічні та юридичні ознаки зобов’язань. Цю точку зору поділяв і О. С. Йоффе. Побудована за комбінованим критерієм система зобов’язань має такий вигляд:

• 1) зобов’язання з сплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);
• 2) зобов’язання з безоплатної передачі майна в користування (майновий найом, найом жилого приміщення);
• 3) зобов’язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);
• 4) зобов’язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);
• 5) зобов’язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);
• 6) зобов’язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);
• 7) зобов’язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);
• 8) зобов’язання зі страхування (майнове та особисте страхування);
• 9) зобов’язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);
• 10) зобов’язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);
• 11) охоронні зобов’язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

Прибічники цієї класифікації зобов’язань звертали увагу на те, що вона відповідає меті передусім вивчення цих зобов’язань, тобто має науковий характер. Кожній з наведених груп зобов’язань властиві специфічні ознаки, а кожне окреме зобов’язання забезпечується особливим юридичним нормуванням.

Таким чином, межі будь-якої систематизації, ступінь її глибини та деталізації, спрямованість і визначеність критеріїв зумовлюються перш за все метою, з якою вона здійснюється. Так, при побудові особливої частини зобов’язального права були виділені договірні зобов’язання, позадоговірні та односторонньо-вольові. До першої групи віднесено купівлю-продаж, дарування, ренту, довічне утримання, найом, найом житла, позичку, підряд, перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісію, довірче управління майном, позику, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки, франчайзинг та спільну діяльність; до позадоговірних зобов’язань — публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення, запобігання загрозі шкоди чужому майну, рятування здоров’я та життя іншій особі, заподіяння шкоди, створення небезпеки (загрози) життю та здоров’ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб. Односторонньо-вольові зобов’язання виникають із односторонніх угод (довіреність, заповіт).

Залежно від кількісного суб'єктного складу законодавець розрізняє зобов’язання дольові (часткові) і солідарні.

Дольовим вважається зобов’язання, якщо кожний із боржників зобов’язаний виконати певну дію в певній частині. Частки у виконанні зобов’язань вважаються рівними, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Солідарні зобов’язання мають місце, коли кожен із боржників повинен виконати зобов’язання повністю. Солідарні зобов’язання виникають лише у випадку, коли це передбачено законом чи договором. Так, ст. 74 Закону України «Про господарські товариства» прямо зазначає, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна товариства не вистачає для оплати всіх боргів, то за недостатню частину майна несуть солідарну відповідальність учасники товариства всім своїм майном. Солідарну відповідальність несуть також особи, які спільно заподіяли шкоду.

Особа, яка за певних, визначених законом чи договором, обставин виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, набуває права регресу. Регресні зобов’язання це зобов’язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкодування цієї суми.

Регресні зобов’язання виникають як наслідок виконання іншого зобов’язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, який задовольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором по відношенню до іншого боржника), а й у випадках наявності вини зобов’язаної особи і відсутності вини кредитора. Скажімо, якщо водій автопарку вчинить дорожньотранспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопарк (як володілець джерела підвищеної небезпеки), який, у випадку задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до бепосереднього винуватця аварії.

Поруч з дольовими (частковими) і солідарними зобов’язаннями законодавець називає і субсидіарні або додаткові зобов’язання. Їх суть полягає в тому, що при невиконанні чи неналежному виконанні боржником своїх зобов’язань відповідальність, за певних обставин, може бути покладена на додаткового боржника. Субсидіарні зобов’язання можуть виникати як на підставі закону (наприклад, при заподіянні шкоди неповнолітніми у віці від 15 до 18 років при відсутності у них майна чи заробітку достатнього для відшкодування шкоди, заподіяну шкоду відшкодовують їх батьки (усиновителі) або піклувальники, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини), так і в силу укладеного договору (наприклад, договір поруки).

Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав виникнення зобов’язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов’язань.

У тих випадках, коли одній стороні зобов’язання належить право, а іншій — обов’язок, зобов’язання вважається одностороннім. До односторонніх зобов’язань відносять договори позики, дарування.

Якщо кожна із сторін набуває поруч з правами ще й певних обов’язків, то зобов’язання вважається взаємним (купівля-продаж).

В залежності від ступеня визначеності предмета зобов’язання, вони поділяються на однооб'єктні, альтернативні і факультативні. За однооб'єктним зобов’язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної визначеної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов’язання — це зобов’язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов’язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і складає виконання зобов’язання. Право вибору, якщо інше не випливає з закону чи тексту договору, або із суті договору, належить боржнику. Він вирішує, які саме дії має вчинити. В силу спеціальних вказівок закону право вибору може бути надане і кредитору. Так, Закон України «Про захист прав споживачів» надає покупцеві при покупці неякісного товару право вимагати: заміни речі чи її ремонту, чи зменшення її купівельної ціни, чи розірвання договору.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов’язання це такі зобов’язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього він може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії.

Зобов’язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчинення такої дії, називають зобов’язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від боржника, щоб той утримувався від вчинення певної дії, і той зобов’язаний її не вчиняти (наприклад, автор не повинен передавати рукопис іншому видавництву), то такі зобов’язання мають назву зобов’язань з негативним змістом.

Цивільне законодавство розрізняє також головні і додаткові (акцесорні) зобов’язання. Додатковим є зобов’язання, мета якого забезпечити виконання головного зобов’язання (так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору-позики). Додаткові зобов’язання тісно пов’язані з головним і припинення головного зобов’язання відповідно припиняє і додаткове.

У більшості випадків особистість боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Після смерті особи, яка є стороною за таким зобов’язанням, її права та обов’язки переходять до спадкоємців. Але деякі зобов’язання настільки тісно пов’язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб'єктному складі неможливо. Такі зобов’язання називаються особистими зобов’язаннями. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору про написання книги, оскільки спадкоємці автора не набувають права на написання визначеного твору.