Геронтологічні зміни з боку органів травлення

Найбільш виражені зміни спостерігають з боку органів ротової порожнини:

1) зуби стають жовтими, мають різний ступінь стертості;

зменшується об'єм ротової порожнини, слинних залоз;

зникають ниткоподібні сосочки язика;

атрофуються жувальні та мімічні м’язи, кістки лицевого черепа.

Атрофія верхньої щелепи більша за атрофію нижньої, що порушує прикус, утруднює відкушування і жування. Слини продукується менше, тому в роті сухо, характерні тріщини язика і кутів рота.

Стравохід з віком подовжується і стає викривленим через кіфоз. Усі його шари мають елементи атрофії. М’язові волокна заміщуються на волокнисті елементи, зменшується кількість залоз. Частіше атрофія розвивається в середній частині стравоходу, що призводить до порушення проходження їжі. З віком збільшується частота рефлюкса, що пов’язано зі зменшенням м’язів сфінктера стравоходу.

Відбуваються також атрофічні зміни у всіх шарах стінки шлунка. Товщина слизового шару зменшується, сплощуються шлункові ямки, зменшуються секреторні клітини в залозах. Змінюється взаємовідношення артеріальної та венозної сітки, відбувається розрив і запустіння анастомозів між артеріальними судинами, багато з них стають звивистими, зменшується кількість капілярів на одиницю площі. Розвивається гіпоксія органа. Зміни в слизовій оболонці шлунка, порушення нейрогуморальної функції призводять до зниження секреторної діяльності шлунка.

У віці З0—40 років знижується об'єм шлункового соку і дебіт вільної соляної кислоти за 1 год. (мал. 46, 47).

Базальна секреція кислоти змінюється в процесі старіння організму (мал. 48). її показники в 20—З0 років у два рази більші за базальну секрецію в 40—50 років.

Maл. 46. Об'єм шлункового соку.

Мал. 47. Дебіт вільної соляної кислоти Унаслідок старіння організму знижується вміст кислого компоненту (соляна кислота і пепсиноген) в об'ємі шлункового соку (мал. 49), лужний компонент практично не змінюється.

З віком збільшується довжина кишок, частіше окремих частин товстої кишки. У стінці відбуваються атрофічні зміни, що призводять до порушення мембранного травлення, всмоктування вуглеводів, білків, жирів. Змінюється мікрофлора кишок: активізується гнилісна мікрофлора, знижується молочнокисла.

Зі зниженням секреції травного тракту збільшується кількість продуктів неповного гідролізу, а вони є середовищем для розмноження мікробів.

Секрети слини, шлунка, печінки, підшлункової залози мають бактерицидні властивості.

З віком збільшується кількість мікробів (табл. 17) у тонкій кишці, що гальмує гідроліз і всмоктування. Збільшенню кількості мікробів сприяє послаблення моторики і перистальтики.

Зменшується маса печінки, знижується функція гепатоцитіз, що призводить до порушення білкового, жирового, вуглеводного обміну, зниження антитоксичної функції.

Збільшується в об'ємі жовчний міхур і знижується його тонус, збільшується передньо-задній розмір і довжина міхура. Рухова активність його послаблюється. В умовах збільшення виділення холестерину формуються камені.

Мал. 48. Компоненти шлункового соку після максимальної стимуляції гістаміном:

Мал. 49. Вміст пепсиногену (на 1 г тканини) у слизовій оболонці.

Таблиця 17. Середня кількість мікробів в 1 мл вмісту різних відділів травного тракту, взятого натще у здорових людей