Задачи, засоби, форми, методи та методики лікувальної фізичної культури при ревматичній лихоманці

Лікувальна фізична культура як засіб функціональної, патогенетичної, неспецифічної і профілактичної медицини відіграє важливу роль у профілактиці і лікуванні різних захворювань, сприяє швидкому видужанню, відновленню працездатності і реабілітації хворих [7].

Завдання лікувальної фізичної культури залежать від показань до її застосування. У кожному конкретному випадку треба враховувати патогенез захворювання, фазу його розвитку, загальну реактивність організму та його компенсаторні можливості, функціональний стан основних систем і поширення на них патологічного процесу.

Загальні завдання лікувальної фізичної культури такі:

ь поліпшення нервової регуляції фізіологічних процесів в організмі, загально тонізуючий вплив, у тому числі й поліпшення емоційного тонусу;

ь нормалізація функцій дихання, кровообігу, обміну речовин, діяльності шлунка і кишок;

ь профілактика розвитку ускладнень, пов’язаних з вимушеною бездіяльністю при постільному режимі (застійні явища в легенях, дистальних відділах кінцівок, туго рухомість і контрактури в суглобах, атонія кишок, трофічні розлади тощо) [8,9].

Одним із головних завдань лікувальної фізкультури є прискорення функціонального відновлення і розвиток компенсаторних та замінних навичок.

Основними засобами лікувальної фізкультури є цілеспрямовані дозовані фізичні вправи і природні фактори (повітря, сонце, вода) [10].

Форми лікувальної фізичної культури такі:

ь індивідуальні та групові заняття лікувальною гімнастикою;

ь ранкова гігієнічна гімнастика;

ь дозовані прогулянки і переходи типу теренкурів;

ь ближній, туризм самостійно чи у поєднанні з різними видами фізичних вправ (дозоване плавання, веслування, ходіння на лижах тощо).

Розрізняють гімнастичний, ігровий і спортивний методи лікувальної фізичної культури. Найпоширеніший — гімнастичний метод, його характеризує точне дозування фізичних вправ і доступність їх.

Ігровий метод відзначається емоційною насиченістю, але недоліком його є відносна недостатність контролю дозування фізичних вправ. Його рекомендують у дитячих лікувально-профілактичних закладах як засіб компенсації потрібної дітям рухової активності.

Спортивний метод звичайно використовують при тренувальному режимі рухової активності з метою вдосконалення функцій органів та систем і основних фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, координації, гнучкості).

Систематичне застосування фізичних вправ сприяє вдосконаленню наявних і виникненню нових умовно рефлекторних зв’язків між корою головного мозку, підкірковими центрами, внутрішніми органами і працюючими м’язами. У процесі формування рухових навичок у центральній нервовій системі створюється модель потрібної рухової дії, що полегшує наступну рухову дію. Ця модель дає змогу уникати під час виконання вправ лікувальної гімнастики надмірного нервового напруження.

Позитивні емоції, якими супроводиться правильно організоване заняття лікувальною гімнастикою, через центральну нервову та ендокринну системи поліпшують процеси кровообігу і кровопостачання різних ділянок рухового апарату і внутрішніх органів.

У гуморальній ланці механізму лікувальної дії фізичних вправ велике значення має циркуляція в крові біологічних стимуляторів, створюваних у процесі м’язової діяльності.

У результаті такого впливу фізичних вправ поліпшується і вдосконалюється діяльність систем кровообігу, дихання, обміну речовин та ін.

Організаційно-методичні принципи проведення занять лікувальної фізичної культури в умовах школи. Школярів, хворих на ревматизм, поділяють на медичні групи залежно від часу; що минув після ревматичної атаки, характеру і сили ураження серця, функціонального стану серцево-судинної системи, фізичної підготовленості [6,11].

До спеціальної медичної групи належать діти, у яких був гострий приступ ревматизму, але не раніше як через 3 місяця після виписування зі стаціонару, коли в них немає супровідних захворювань і пороку серця, а також розладів кровообігу; без ознак активності процесу з неповністю компенсованою недостатністю мітрального клапана; з неактивною фазою ревматизму без виразних змін у серці або з нерізке вираженим кардіосклерозом і несприятливими реакціями на дозовані фізичні навантаження; у поза приступний період ревматизму без ознак активності процесу з комбінованим (недостатність мітрального й аортального клапанів) повністю компенсованим пороком серця (група А) [20].

До підготовчої медичної групи входять діти, які систематично займалися фізичною культурою протягом року в спеціальній медичній групі, якщо в них немає супровідних захворювань та ознак активності процесу; у поза приступний період ревматизму з недостатністю мітрального клапана, змінами в серцевій діяльності при швидкісно-силових фізичних навантаженнях (біг, стрибки та ін.); через рік після ревматичної атаки, без виражених розладів у діяльності серця та ознак активності ревматичного процесу, якщо немає супровідних захворювань; у поза-приступний період ревматизму з незначними змінами, повною компенсацією серцевої діяльності, але зі слабкою фізичною підготовкою (група Б) [20].

До основної медичної групи школярів переводять з підготовчої групи, якщо протягом року у них зберігалась сприятлива (нормотонічна) реакція серцево-судинної системи на всі навантаження (зокрема на швидкісно-силові) під час занять фізичними вправами, а також дітей через 2 роки після ревматичної атаки з добрим фізичним розвитком і достатньою фізичною підготовленістю, якщо в них протягом цих років не було супровідних захворювань і загострень ревматизму (група В) [20].

Групи лікувальної фізичної культури комплектують на підставі списку, поданого шкільним лікарем після медичного обстеження, з урахуванням показників фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів. Беруть до уваги також реакцію організму за показаннями електрокардіографії, спірографії та інших інструментальних методів дослідження.

Для дозування фізичного навантаження хворих дітей поділяють на три групи (див. табл. 3.1.) [6].

Таблиця 3.1.

Орієнтовні показання для комплектування груп і періоди допуску дітей до занять фізичними вправами.

Заняття лікувальною фізкультурою треба проводити у певний час (за 1 час до уроків, якщо діти вчаться на другій зміні, і відразу після уроків для школярів першої зміни). Якщо ж дітей набирається більше ніж потрібно для однієї групи (понад 20 осіб), то при комплектуванні беруть до уваги вік, стан здоров’я, стать, час занять у школі, фізичну підготовленість. У разі, коли є хворі у стані стійкої ремісії і з важчим перебігом захворювання, їх поділяють на підгрупи для дозування фізичних навантажень.

Застосовуючи індивідуальні й малогрупові завдання, лікар і методист мають змогу більше уваги приділяти ослабленим дітям, а потім переключати увагу на тих, які займаються за індивідуальними програмами.

В умовах школи можна комплектувати такі вікові групи: І - від 7 до 10, II — від 10 до 12 і III — від 13 до 16 років. Кількість дітей у групі залежить від стану їхнього здоров’я, віку та фізичної підготовленості.

У разі загострення ревматизму, гострого респіраторного або якогось іншого гострого захворювання питання про допуск школяра до занять вирішує лікар в індивідуальному порядку. Поновлювати заняття можна не раніше як через 2−4 тижня, а іноді й через 3 місяця після видужання (залежно від тяжкості захворювання).

На кожну дитину, зараховану до лікувальної групи, потрібні такі медичні документи: виписка з історії хвороби з викладом короткого анамнезу, зазначенням перенесених захворювань і докладним описом основного захворювання; результати лабораторних досліджень; картка кабінету лікувальної фізкультури. Усіх дітей групи записують до журналу обліку відвідування занять.

Завдання фізичного виховання школярів, хворих на ревматичну лихоманку, такі [18]:

• v Зміцнення здоров’я, запобігання повторним ревматичним атакам, підвищення загальної та імунологічної реактивності організму, розвиток адаптаційної здатності серцево-судинної системи до фізичних навантажень.
• v Зменшення суб'єктивних проявів захворювання, тренування усіх систем, передусім серцево-судинної і м’язової, підвищення скоротливої здатності міокарда, активізація екстракардіальних факторів гемодинаміки, посилення емоційного тонусу і працездатності організму.
• v Сприяння всебічному фізичному розвиткові; оволодіння життєво необхідними руховими навичками, у тому числі такими, що мають прикладний характер. Це дасть дітям змогу надалі успішно оволодіти програмним матеріалом з фізичного виховання.
• v Виховання в учнів потреби систематично займатися фізичною культурою.

Увесь навчальний процес з дітьми, хворими на ревматизм, умовно поділяють на 2 періоди: підготовчий і основний (тренувальний) [29].

У підготовчий період, який триває приблизно 2 місяця, старанно вивчають індивідуальні особливості кожної дитини — фізичну підготовленість, здатність її організму переносити фізичні навантаження під час навчальних і самостійних занять.

Завданнями цього періоду є поступова підготовка хворого, його серцево-судинної і дихальної систем до фізичних навантажень, виховання потреби систематично займатися фізичними вправами, вдосконалення рухових функцій та нормалізація дихальних.

На перших уроках послідовно розучують статичні дихальні вправи, щоб діти вміли правильно дихати і свідомо керувати диханням у різних положеннях. При цьому обов’язково дбають про те, щоб в акті дихання брала участь діафрагма. Співвідношення дихальних вправ з іншими загально зміцнювальними вправами становить 1:1 або 1:2. Дітей привчають робити вдих і видих через ніс, причому видих повинен бути довшим від вдиху на 20−25% і його роблять плавно, без напруження. Темп вправ повільний. Коли діти оволодіють навичками діафрагмального дихання, співвідношення між дихальними і загально зміцнювальними вправами змінюють — 1:3 або 1:4.

На наступних уроках передбачають використання динамічних дихальних вправ (у поєднанні з рухами кінцівок і тулуба). Звертають увагу на узгодженість фаз дихання з рухами. Вдих відповідає таким рухам, як розведення рук у сторони, нахиляння назад, випрямлення тулуба та ін., а видих — рухам, що ведуть до зменшення обсягу грудної клітки (нахиляння тулуба вперед, приведення рук тощо). Особливу увагу приділяють навчанню дітей довільно змінювати ритм, темп і амплітуду дихальних рухів. Окремо дітей вчать черевного, грудного і змішаного дихання.

Загально зміцнювальні вправи, що призначають у підготовчий період, відіграють важливу роль у вдосконаленні фізичної підготовленості дітей. їх виконують переважно в повільному темпі, з великою амплітудою рухів і повторенням окремих вправ від 4 до 6 разів.

Крім загально зміцнювальних і дихальних вправ, з 2-го місяця занять вводять малорухливі ігри, вправи на рівновагу (на підлозі і гімнастичній лавці), спеціальні вправи для вироблення правильної постави, метання м’ячів у ціль і на дальність.

Для школярів груп, А і Б у підготовчий період вилучають біг на швидкість і витривалість, стрибки, зменшують більшість рухливих ігор та ін.; для учнів групи В обмежують стрибки (у довжину і в висоту з розбігу), рухливі ігри з елементами бігу, вправи, під час виконання яких може затриматись дихання. Основну увагу приділяють загально зміцнювальним гартувальним і лікувальним заходам. Значний час (до 60%) відводять загально-зміцнювальним і дихальним вправам.

Під час основного періоду поступово збільшують фізичне навантаження і водночас із зростанням функціональних можливостей організму дітей розширюють обсяг, дозування та інтенсивність виконуваних вправ.

Тривалість основного періоду залежить від стану здоров’я та адаптаційних можливостей дітей. За даними лікарського контролю, дітей переводять до сильнішої лікувальної групи. Завданнями цього періоду є оволодіння основними руховими навичками, а також технікою виконання деяких спортивних вправ (легкоатлетичних, гімнастичних та ін.), підвищення загальної тренованості і функціональних здібностей організму на уроках лікувальної фізкультури і в процесі виконання домашніх завдань. До програми занять крім загально зміцнювальних, дихальних і коригувальних вправ для групи Б поступово вводять: метання малих м’ячів у ціль і на дальність (від 10 до 15 кидків); стрибки в довжину і в висоту з місця і з короткого розбігу (3−5 стрибків з 5−7 кроків розбігу); біг у чергуванні з ходьбою (100 м бігу, 50 м ходьби і т. д.); біг на швидкість — 10−20 м (для групи В); вправи на рівновагу (малий бум); лазіння по гімнастичній стінці і похилій лаві; перелазання через перешкоду заввишки від 60 до 80 см; перекидання вперед з упора присівши; стійка на лопатках; рухливі ігри (кожна дитина бере участь у грі протягом 3−5 хв.).

Усі вправи точно дозують щодо кількості повторень та часу виконання, виходячи з індивідуальних можливостей учнів і характеру реагування на фізичні навантаження.

Методика занять фізичними вправами [6]. У заняттях фізкультурою розрізняють два аспекти впливу фізичних вправ: тренування всього організму — розвиток загальної функціональної адаптації його до фізичних навантажень, що сприяє посиленню рухової активності дитини, і спеціальне тренування безпосереднім впливом на серцево-судинну і дихальну системи з метою мобілізації поза серцевих факторів кровообігу, які полегшують роботу серця; ураженого й ослабленого ревматичним процесом.

Методика занять фізичними вправами з школярами, хворими на ревматизм, ґрунтується на загальних принципах радянської системи фізичного виховання, які передбачають зв’язок останнього з трудовою діяльністю, всебічний гармонійний розвиток особистості, оздоровчу й освітню спрямованість фізичного виховання.

Для успішного вироблення рухових навичок треба переконати дітей, що фізичні вправи є засобом зміцнення здоров’я і профілактики захворювань, підвищення загальної працездатності організму.

У заняттях зі школярами, хворими на ревматизм, дуже важливо дотримуватися принципу доступності й індивідуалізації фізичних вправ. Фізичне навантаження має завжди відповідати функціональному станові організму дітей і рівневі їх фізичної підготовленості. Це визначають, беручи до уваги результати випробувань за нормативами фізичної підготовленості, лікарських обстежень, безпосередніх лікарсько-педагогічних спостережень.

Однією з основних умов посильності фізичних вправ є їх наступність і поступовість. Фізіологічно це пояснюється тим, що умовні рефлекси і реакції на дію подразників найшвидше утворюються і найкраще закріплюються при повільно наростаючій складності і певній послідовності.

Індивідуалізації досягають урахуванням стану здоров’я, рівня фізичної підготовленості, реакції організму на окремі вправи і на весь урок.

При індивідуальному підході користуються такими методичними прийомами: обмежують кількість вправ і повторень, полегшують умови їх виконання, застосовують спеціальні або підготовчі вправи і приділяють більше уваги техніці їх виконання. Наприклад, для вправ на рівновагу дітям з недостатньою-фізичною підготовленістю знижують висоту снаряда (колоди) або збільшують площу опори;, при заняттях на лижах зменшують відстань переходів тощо.

Індивідуальні особливості кожної дитини записують до спеціального журналу, в якому зазначають вік, стать, діагноз захворювання, фізичну підготовленість, а також дають лікарсько-педагогічну характеристику і суб'єктивну оцінку стану учнів, записують лікарсько-педагогічні спостереження.

Фізичні навантаження на заняттях дозують залежно від індивідуальних особливостей кожного школяра. Регулюють навантаження такими способами:

• Ш Визначають тривалість фізичних вправ і параметри уроків. У підготовчий період збільшують тривалість підготовчої (до 15 хв.) і завершальної (до 10 хв.) частин уроку за рахунок скорочення основної (до 20 хв.).
• Ш Індивідуально вибирають вихідні положення і вправи відповідно до фізичних можливостей дітей. Наприклад, при навчанні стрибків одним дітям дають завдання стрибати в довжину з місця (підгрупа А), другим — з 3−5 кроків розбігу (підгрупа Б), третім — з 7−10 кроків розбігу (підгрупа В). У киданні м’яча одні влучають ним у ціль (підгрупа А), другі - кидають з місця якомога далі (підгрупа Б), треті - кидають м’яч з розбігу (підгрупа В) та ін.
• Ш Визначають оптимальну кількість повторень вправ у кожній підгрупі. Для дітей підгрупи, А зменшують кількість повторень тих чи інших вправ тощо.
• Ш Застосовують різний темп і ритм виконання вправ.
• Ш Збільшують або зменшують амплітуду рухів, ускладнюють або спрощують виконання вправ.
• Ш Використовують різні предмети та обладнання, починаючи з легких у підготовчий період (малі м’ячі, прапорці, стрічки) до важчих в основний період (гімнастичні палиці, обручі, набивні м’ячі та ін).
• Ш Регулюють тривалість пауз для відпочинку, вводять вправи на розслаблення мускулатури і спеціальні дихальні.

Протипоказань до занять лікувальною фізичною культурою в неактивній фазі ревматизму фактично немає [16]. Але залежно від супровідних тимчасових захворювань не ревматичного ґенезу протипоказання визначають на загальних підставах. На розсуд ревматолога терміни показань можна подовжувати залежно від активності ревматичного процесу у зв’язку з перенесеним захворюванням.

У підготовчий період кожен урок повторюють двічі. На першому занятті діти засвоюють рухові навички, вчитель спостерігає за реакцією організму на фізичне навантаження. На другому уроці закріплюють і вдосконалюють рухові навички.

Кожен урок складається з трьох частин: підготовчої, основної і завершальної [33]. У підготовчій частині уроку дають різні завдання на зміну ритму ходьби та координацію рухів; включають прискорену ходьбу (100−120 кроків на 1 хв.) і біг по черзі з ходьбою (1 хв. бігу, 30 с ходьби). Використовують найпростіші, раніше вивчені загально зміцнювальні вправи, щоб створити сприятливіші умови для кровообігу і дихання. Широко застосовують вправи для дистальних відділів кінцівок — вони поліпшують периферичний кровообіг. Треба привчати дітей зберігати правильну поставу під час ходьби і стоячи на місці. З цією метою виконують вправи для формування навичок правильно тримати голову, плечі й тулуб (вправи біля гімнастичної стінки, піднімання рук, напівприсідання і присідання, ходьба широким вільним ритмічним кроком).

Завдання основної частини уроку: підвищення функціональних здібностей організму, виховання рухових якостей, опанування техніки вправ, вдосконалення рухових навичок. Значне місце відводять оволодінню одним із видів руху (зокрема, метанням тенісного м’яча з місця після невеликого розбігу на дальність, стрибкам у довжину або висоту з місця і після короткого розбігу), вивчають гімнастичні вправи, правила рухливих ігор та ін.

На початку основної частини уроку, коли діти ще не стомлені, вивчають нові вправи, потім повторюють або вдосконалюють уже засвоєні.

Для поступового зниження фізичного навантаження і створення сприятливіших умов для кровообігу і дихання у завершальній частині уроку виконують найпростіші, уже знайомі дітям вправи (на увагу, вироблення правильної постави, дихальні та ін.).

Старанної підготовки потребують заняття, на яких діти вчаться ходити на лижах. Перед цим школярі проходять додатковий медичний огляд.

На уроках з лижної підготовки основну увагу приділяють оволодінню технікою пересування на рівній місцевості. Швидкісні спуски з гір не дозволяються.

Під час занять стежать за дотриманням усіх санітарно-гігієнічних правил (раціональний одяг, температура повітря не нижче — 10−12°С, захищений від вітру майданчик та ін.).

На перших уроках дітей навчають добирати лижі і палиці відповідно до свого зросту, брати лижі зі стійки, скріплювати їх і знову ставити на місце, надівати, знімати і переносити лижі, виконувати стройові команди з ними.

На наступних уроках оволодівають навичками ходьби на лижах у такій послідовності: ступаючим кроком, без палиць, ковзним кроком, поперемінно двокроковою ходою з палицями. Для закріплення набутих навичок учні вільно пересуваються по навчальній лижні на відстань від 0,5 до 1,5 км (залежно від того, як вони освоїли навички).

Уроки лікувальної фізичної культури для групи А мають оздоровчу спрямованість. Інтенсивність вправ значно знижена (повільний і середній темп). Підготовча частина уроку складається з вправ для вироблення правильної постави і дихальних. Найбільше навантаження припадає на великі м’язові групи. До основної частини входять загально зміцнювальні та гімнастичні вправи, чергування ходьби і повільного бігу. Інтенсивніший біг або рухливу гру дають у середині основної частини уроку, але навантаження не повинно перевищувати 50% найбільшого для цього контингенту дітей.

Фізіологічна крива уроку характеризується повільним підвищенням до 30% від вихідного рівня, потім незначним зниженням і знову плавним підвищенням до 40−60% і поступовим спадом у завершальній частині уроку.

Для дітей груп Б і В уроки будують за типом занять із загальної фізичної підготовки. Оволодіння навичками і вмінням повинно бути провідним, але поряд з цим приділяють увагу розвиткові фізичних якостей. Фізіологічна крива уроків характеризується відносно швидким підвищенням у першій частині (до 40% від вихідної частоти серцевих скорочень), дальшим посиленням в основній частині (до 130−150 ударів за 1 хв.) при короткочасному швидкісно-силовому навантаженні (біг, стрибки).

Діти якомога більше повинні перебувати на свіжому повітрі. Для цього крім уроків на відкритому, захищеному од вітру майданчику здійснюють ігрові прогулянки в одязі, що відповідає температурі повітря. Викладач намічає маршрут, призначає розвідників, командирів груп, вибирає місце для відпочинку. Під час прогулянки діти знайомляться з правилами орієнтування на місцевості, проводять ігри, в яких треба знайти якісь предмети, та ін. Рухова активність учнів на таких прогулянках доходить до 75%, але навантаження не повинно бути інтенсивним, щоб емоційний стан учасників сприяв працездатності організму. Взимку прогулянки роблять на лижах (до 35−40 хв.), темп пересування спокійний (елементи змагання не допускають).

Основними методами виконання фізичних вправ є груповий та індивідуальний [30]. Уся група робить комплекси, до яких входять загально зміцнювальні, дихальні і коригувальні вправи, а також рухливі ігри. Надалі вправи виконуються як групою, так і за індивідуальними завданнями, залежно від стану здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів.

Спортивно-ігровий метод застосовують після того, як учні оволодіють руховими навичками.

Для дітей, хворих на ревматизм, використовують комплексну форму уроків лікувальної фізкультури, при якій виконання гімнастичних та легкоатлетичних вправ поєднують з рухливими іграми. Виняток становлять тільки уроки лижної підготовки.

Комплекс 1.

Комплекс загальнозміцнюючих вправ без предметів.

Комплекс 2.

Комплекс загальнозміцнюючих вправ з малим м’ячем для групи А.

Комплекс 3.

Комплекс загально зміцнювальних вправ з набивним (група Б) і волейбольним (група В) м’ячем.

Комплекс 4.

Комплекс загально зміцнювальних вправ з гімнастичною палицею для груп Б і В.

Рухливі ігри та спортивні розваги. Рухливі ігри всебічно впливають на фізичний розвиток та оздоровлення організму дітей, посилюють усі життєві функції та обмінні процеси [20]. Різноманітні ігрові рухи, залучаючи до роботи всі м’язові групи, посилюють кровообіг, активізують роботу легень, сприяють насиченню організму киснем, підвищенню загального життєвого тонусу і працездатності. Оздоровчий ефект, якого досягають застосуванням рухливих ігор, тісно пов’язаний з позитивними емоціями дітей, що виникають у процесі ігрової діяльності і сприятливо впливають на психіку.

Добираючи ігри для дітей, треба враховувати стан їхнього здоров’я, фізичну підготовленість, вік та руховий запас умінь і навичок. Особливу увагу слід звертати на зміст ігор. Вони повинні сприяти вихованню найкращих рис характеру дитини: почуття колективізму, товариськості та ін.

Для групових рухливих ігор бажано мати 15−20 учасників, для мало групових — 5−10. Вибираючи гру, враховують і місце її проведення. Наприклад, у вузькому залі або в коридорі можна проводити ігри з лінійним шикуванням, ігри типу перебіжок, в яких діти беруть участь по черзі («Хто швидше добіжить до своїх прапорців?», «Відгадай, чий голосок?» та ін.).

На відкритому майданчику і взимку проводять ігри з бігом, метанням у ціль, стрибками, катання на ковзанах, походи на лижах, спускання з гірок на санчатах тощо.

Якщо заняття відбуваються на повітрі, обов’язково враховувати температуру повітря (особливо взимку). Якщо вона низька, рекомендуються ігри, в яких усі учасники активні. У жарку погоду влітку краще використовувати малорухливі ігри або такі, в яких гравці беруть участь по черзі.

Для проведення ігор на повітрі готують майданчик не менше як 8*12 м. Взимку його очищають від снігу й утоптують. Для проведення ігор у приміщенні потрібна простора кімната або зал з доброю вентиляцією. Приміщення перед грою провітрюють, а підлогу замітають або протирають вологою ганчіркою.

Для рухливих ігор бажано мати яскравий інвентар, щоб його добре було помітно в грі. Усі предмети та інвентар для гри мають відповідати силам гравців. Не можна, наприклад, використовувати в іграх для школярів, хворих на ревматизм, важкі набивні м’ячі. Ігри для таких дітей вибирають нескладні.

Відповідальним завданням для викладача і методиста є правильне дозування, навантажень у грі.

Приступаючи до гри, враховують характер попередньої роботи і настрій дітей. Якщо вони фізично або розумово напружено працювали, дають гру з малим і середнім фізичним навантаженням. Під час занять ігри бажано чергувати, враховуючи їх інтенсивність, загальну рухливість, тривалість.

Наприклад, після гри з бігом корисно дати гру на увагу або з метанням м’яча в ціль (поки одні метають, інші відпочивають).

Щоб знизити навантаження у грі, роблять короткі перерви або часто замінюють гравців. Для ослаблених школярів (група А) затрату енергії можна скоротити зменшенням тривалості й ослабленням темпу гри. Беруть до уваги при цьому і вікові особливості гравців, стан їхнього здоров’я та фізичну підготовленість. Якщо ж треба збільшити навантаження, гравців можна поділити на 2−3 групи. Особливо треба враховувати дані лікарсько-педагогічних спостережень і більше уваги приділяти ослабленим дітям, контролюючи їхній стан і під час гри (поведінка, настрій, скарги, частота пульсу, дихання, пітливість, почервоніння або збліднення шкірних. покривів, ослаблення уваги, поява некоординованих рухів та ін.). Тривалість гри на відкритому повітрі залежить ще й від температури повітря та погоди. Взимку треба дбати про те, щоб діти якомога більше рухались.

Методика проведення рухливих ігор для дітей, хворих на ревматизм, потребує того, щоб вони обов’язково відповідали станові здоров’я, фізичній підготовленості, фазі захворювання та функціональній здатності серцево-судинної системи [33].

Для дітей групи А (у перші місяці після загострення хвороби) використовують ігри з незначним психофізичним навантаженням: малорухливі, ігри на увагу з повільною ходьбою, без пересування (передавання м’яча по колу, в колоні, у різних напрямках тощо). Тривалість гри не повинна перевищувати 3−5 хв., а кількість повторень окремих ігор — 2−3 разів з відпочинком між ними по 1−2 хв. Закінчують рухливу гру повільною ходьбою з виконанням дихальних вправ.

Для дітей групи Б (від 6 міс до 1 року після загострення хвороби) застосовують ігри з помірним психофізичним навантаженням. Тривалість гри 5−7 хв. На одне заняття беруть 2−3 нескладні за сюжетом гри тривалістю до 2 хв. кожна. У міру зростання функціональних можливостей організму дітей можна вводити елементи змагання: ганяння м’яча в різних напрямках, естафети тощо.

Для школярів групи В (через 1 рік після загострення хвороби) рекомендують ігри з середнім із вище ніж середнім психофізичним навантаженням («Піонербол», «М'яч капітанові» та ін.). Тривалість гри до 10 хв. з паузами для відпочинку.

При проведенні командних ігор («Боротьба за м’яч» та ін.) роблять 2 тайми по 3 хв. з перервою на 2−3 хв.

Рухливі ігри без пересування і з пересуванням та ходьбою для групи А. «Слухай сигнал». Клас іде в обхід. За сигналом учителя усі гравці ставлять руки на пояс, за другим сигналом — опускають униз, а за третім — за голову. Той, хто помилиться, виходить із строю, стає на кінці колони і продовжує гру. Повторюють гру протягом 1−2 хв. ходьби.

«До своїх прапорців». Учні шикуються в одну шеренгу і поділяються на 3−4 команди. Першим у команді - капітанам — дають прапорці різного кольору. За першою командою — «Розійдись!» — усі розходяться (розбігаються) по майданчику (позначити його межі), за другою командою — «Стій» — усі зупиняються там, де їх застала команда, і заплющують очі. У цей час за вказівкою вчителя капітани з прапорцями стають у різних місцях майданчика і піднімають прапорці вгору. За третьою командою — «До своїх прапорців!» — гравці розплющують очі, біжать до своїх прапорців і, взявшись за руки, стають навколо свого капітана. Виграє та команда, яка першою вишикувалась. Гру повторюють 3−4 рази.

Є й такий варіант гри. За командою «До своїх прапорців!» капітани піднімають прапорці однією рукою або обома. Якщо прапорець піднято обома руками — шикуватись треба навколо свого капітана, якщо ж однією — у колону по одному за капітаном.

«Попади в ціль!» Клас поділяють на дві команди, які розташовуються на протилежних сторонах майданчика. Кожна команда шикується в шеренгу одна проти одної на відстані 6−8 м. Між шеренгами на землі (підлозі) позначають «коридор» завширшки 1 м. На однаковій відстані від гравців ставлять у ряд 10 скраколь. Гравцям однієї з команд дають по малому м’ячу. За сигналом учителя вони «залпом» метають м’ячі в скраклі.

За кожну збиту скраклю команді зараховують очко. Збиті скраклі ставлять знову. Після збирання м’ячів їх метають гравці другої команди. Гру повторюють 5−6 разів.

«Сова». На майданчику відводять місце — «гніздо», де живе «сова». Інші гравці виконують роль метеликів, маленьких пташок. Вони вільно ходять (бігають) по залу, махають руками, наче крилами. За командою вчителя «Ніч!» усі гравці повинні зупинитись, стати в будь-яку позу і не рухатись. За цією ж командою «сова» вилітає з гнізда і дивиться, хто «не спить». Того, хто ворушиться, «сова» бере за руку і веде в своє «гніздо». Через 10−15 с учитель дає команду «День!», за якою «сова» летить у своє гніздо, і всі гравці знову починають бігати по залу. Кого «сова» взяла в своє «гніздо», той пропускає одну гру. «Сову» міняють через 2−3 гри.

Інший варіант цієї гри. За сигналом «Ніч!» гравці зупиняються і стають у яку-небудь спортивну позу. Перед, грою вчитель показує кілька таких поз: лижника, метальника, плавця, ковзаняра, боксера та ін. Для заохочення гравців учитель під час гри називає їхні імена і пози, в які вони стали.

«М'яч сусідові». Гравці стоять колом на відстані кроку один від одного. У двох гравців, що стоять один проти одного, по волейбольному м’ячу (бажано, щоб різного кольору). За сигналом учителя гравці починають передавати м’ячі вправо по колу так, щоб один м’яч догнав другого. Так само за сигналом треба швидко змінити напрям і передавати м’ячі вліво по колу. Гру повторюють 5−6 разів.

Варіант гри. Клас поділяють на дві команди. Кожна з них стає в шеренгу обличчям одна до одної. У перших гравців по волейбольному м’ячу. За сигналом учителя гравці передають м’яч із рук в руки по шерензі. Останній у шерензі, одержавши м’яч, ударяє ним об підлогу і передає його сусідові у зворотному напрямку. Перший гравець, одержавши м’яч, піднімає його вгору. Команді, яка першою закінчить передачу м’ячів, зараховують очко. Гру повторюють 3−4 рази. Або: м’яч передають перед собою над головою, сидячи в шеренгах або стоячи в колонах.

Подібна гра. Діти стають у коло на відстані одного кроку одне від одного. Ведучий — за колом. Гравці передають м’яч то вправо, то вліво, але обов’язково сусідові. Завдання ведучого — доторкнутись до м’яча. Якщо він це зробить, то гравець, у якого був м’яч, стає ведучим.

Варіанти: 2 ведучих і 2 м’ячі; гравці стають не в одне, а в 2−3 кола.

«Заборонений рух». Ходьба в колоні по одному. Під час руху вчитель змінює положення рук: у сторони, на пояс, вгору, за голову, за спину. Діти виконують за ним усі рухи, крім одного — руки на пояс. Цей рух заборонено. Той, хто помилиться — виходить зі строю, стає в кінці колони і продовжує гру. Через деякий час «забороняють» інший рух. Гру повторюють протягом 2 хв. повільної ходьби.

«Хто кине далі?» Гравців поділяють на команди. Впоперек залу, на відстані 2−3 м від стіни, намічають лінію старту, а паралельно з нею, на відстані 8−10 м і далі через кожні 1,5−2 м, креслять ще 4−5 ліній. Призначають двох суддів. На лінію старту виходить одна команда і стає обличчям у напрямку метання. У кожного гравця по м’ячу. За сигналом учителя гравці кидають м’ячі, стараючись, щоб вони залетіли за найдальшу лінію. За командою вчителя гравці, що кинули м’ячі, ідуть (біжать) за м’ячами, приносять їх і передають другій команді, яка заздалегідь виходить на лінію старту.

Судді виявляють гравців, які кинули м’ячі надалі, а також команду, гравці якої закинули найбільше м’ячів за найдальшу лінію.

«М'яч середньому». Гравців поділяють на дві команди, і вони шикуються в двох різних за діаметром колах. Перед носками гравців на землі (на підлозі) проводять риску. Центр кожного кола позначають маленьким кружечком, в якому стоїть ведучий з волейбольним м’ячем. За сигналом учителя ведучі починають по черзі кидати м’ячі своїм гравцям, а ті повертають їм. Одержавши м’яч від останнього гравця, ведучий піднімає м’яч угору. Команді, яка впустила м’яч меншу кількість разів, присуджують очко. Коли діти навчаться кидати м’яч не впускаючи, перемогу присуджують команді, яка першою закінчила передачу м’яча. Ведучого в колі змінюють після кожної гри.

«Стеж за сигналом». Учні обходять зал колом. Якщо вчитель підніме в сторону один прапорець — треба йти з прямими ногами на носках, тримаючи руки за спиною, якщо ж два прапорці в сторони — йти випадами, широко розмахуючи руками, якщо ж прапорці опущено, — звичайним кроком. Той, хто допустить помилку, виходить зі строю, стає в кінці колони і продовжує гру.

Варіант: за першим. сигналом треба йти «крадькома» (на напівзігнутих ногах, на носках, трохи нахиляючись вперед), за другим сигналом — з оплесками в долоні на перший і третій рахунок, за третім сигналом — звичайним кроком.

«Угадай, чий голосок?» Гравці, взявшись за руки, стають у коло, ведучий — у центрі кола з заплющеними очима. Діти йдуть по колу вправо і приспівують: «От і стали ми у коло, повернімось всі раптово!» Усі повертаються і йдуть у протилежний бік, вигукуючи при цьому хором: «А як скажемо „Скок, скок, скок!“ — угадай, чий голосок?» Слова «Скок, скок, скок» вимовляє хтось один за вказівкою вчителя. Після слів «Угадай, чий голосок!» ведучий розплющує очі і намагається вгадати, хто, сказав «Скок, скок, скок!» Якщо вгадає, то той, хто виголошував ці слова, йде до центра кола, а ведучий стає на його місце, і гру повторюють.

«Мисливці і качки». Гравців поділяють на дві команди («мисливці» і «качки»). «Мисливці» утворюють коло, перед їхніми носками проводять риску. «Качки» сідають довільно всередині кола. В одного з «мисливців» волейбольний м’яч. За сигналом учителя «мисливці» стараються поцілити м’ячем у «качок», які вільно пересуваються всередині кола. «Мисливець», який поцілив м’ячем у «качку», міняється з нею місцем. Виграють ті, хто довше пробув у ролі «качки».

Передача м’ячів у колонах. Гравців поділяють на 2−4 команди, і вони шикуються в колони по одному. У кожного першого в колоні є м’яч. За сигналом учителя гравці передають м’яч назад з правого боку. Останній гравець, одержавши, м’яч, піднімає його вгору. Команда, яка першою закінчила передачу м’яча, одержує очко. Повторюючи гру, м’яч передають назад з лівого боку. Виграв команда, яка набрала більшу кількість очок.

«Поціль у м’яч!» Гравців поділяють на дві команди, і вони стають у шеренгу обличчям один до одного. Від стань між шеренгами 8−10 м. Перед носками гравців позначають лінії. Посередині залу на підлозі намічають «коридор» завширшки 1 м, в якому лежать чотири волейбольні м’ячі. У кожного гравця — по малому м’ячу. За сигналом учителя гравці одночасно кидають малі м’ячі, намагаючись поцілити у волейбольний м’яч так, щоб він викотився з «коридору» на сторону «противника». За кожен вдалий кидок команда одержує очко. За сигналом учителя травці другої команди підбирають м’ячі (кожен по одному) і стають на місця. Гра триває. Перемагає команда, яка набрала найбільшу кількість очок.

Рухливі ігри з бігом і стрибками для групи Б. «Жовтенята.» На протилежних сторонах майданчика на відстані 13−15 м одну від одної креслять дві лінії. Усі гравці шикуються за лінією на одному боці майданчика. Ведучий — у центрі залу. За сигналом учителя діти приспівують: «Ми веселі жовтенята, любим бігати й скакати. Ану спробуй нас догнати!» Як тільки виголошено слово «догнати», усі гравці перебігають на другу сторону за лінію, а ведучий намагається доторкнутися до них. Коли всі перебіжать за лінію і повернуться обличчям до ведучого, учитель пропонує підняти руку тим, До кого доторкнувся ведучий, і порахувавши їх, дає сигнал для повторення гри. Ведучих треба міняти. На великому майданчику їм може бути одночасно і двоє. Гру повторюють 2−4 рази.

«Вовк у рові». Посередині залу проводять дві паралельні лінії на відстані 60−70 см одну від одної - це буде «рів». Один або два ведучих — «вовки» — стають «у рів». А по один бік залу, за лінією — «вдома», розміщуються «кози». З протилежного боку залу проводять ще одну лінію, за якою «пасовище». За сигналом учителя «кози» перебігають на другий бік, перестрибуючи через «рів». «Вовки», не вибігаючи з «рову», ловлять «кіз». Після кожної перебіжки підраховують тих, кого зловили. Через 2−3 перебіжки міняють «вовків». Гру повторюють 4−6 разів.

«Горобці-стрибунці». На підлозі тасьмою намічають коло діаметром 4−6 м. Це — «велика калюжа». Усі гравці - «горобці» — стають поза колом, а один ведучий — «крук» — посередині кола. За сигналом учителя «горобці» починають стрибати в коло і вистрибувати з нього. «Крук», також стрибаючи, намагається когось із «горобців» схопити. За сигналом гру припиняють, вчитель підраховує тих, кого доторкнувся «крук». Призначають іншого ведучого, і гра триває. Спершу учасники гри стрибають на обох ногах, потім — на одній. Учитель подає сигнал через кожні 5−10 с. Гру повторюють 3−4 рази.

«По місцях!» Клас поділяють на дві команди: перша половина колони — одна команда, друга половина — друга. Друга команда виходить вперед і стає поряд з першою. Це вихідне місце для шикування. За командою вчителя гравці, просуваючись уперед, перешиковуються в колону по одному. Учитель відводить клас на 5−10 м від місця шикування. За командою «По місцях!» гравці біжать найкоротшим шляхом на свої місця і шикуються в колони. Виграє команда, яка стане на своє місце першою. Гру повторюють.

«Хто швидше?» П’ять (десять) прапорців, поставлених за 1,5−2 м один від одного, — це лінія старту. За 10−15 м від лінії старту позначають лінію фінішу. За вказівкою вчителя на лінію старту виходять перші 5 осіб. За командою «Марш!» вони біжать до фінішу. Вчитель виявляє переможців. Так само роблять другий і третій забіги. Граючи вдруге, учасники повинні, добігши до прапорців, обійти їх і повернутись до лінії старту.

Стрибки по смужках (квадратах). Уздовж залу в одну лінію розкладають 4−6 квадратів на відстані 30−40 см один від одного. Таких ліній готують три. Гравців поділяють на команди, кожна з яких шикується в колону по одному. Перші в колонах стають у перші квадрати. За сигналом учителя, стрибаючи на обох ногах з проміжним стрибком з квадрата в квадрат, вони повинні зробити 4−6 стрибків. За правильне виконання стрибків кожен гравець одержує очко. Після стрибків гравці першої трійки стають на кінець своєї колони. Потім стрибає наступна трійка. Виграє команда, яка набрала найбільше очок.

«Білі ведмеді». У кутку майданчика позначають «крижину». На ній два ведучих — «білі ведмеді». Решта гравців — «ведмежата». Вони розміщуються довільно по майданчику. За сигналом учителя ведучі, взявшись за руки, вибігають і починають ловити «ведмежат». Догнавши якесь «ведмежа», ведучі повинні з'єднати свої вільні руки, щоб «ведмежа» опинилось між ними. Впійманого відводять на «крижину» і ловлять інших. Коли впійманих буде двоє, вони також беруться за руки і починають ловити інших. Гра. триває доти, поки не впійманими залишаться двоє «ведмежат». Тих, хто спіймався останнім, вважають найспритнішими, і при повторенні гри вони будуть «білими ведмедями». «Ведмежатам» не дозволяється роз'єднувати руки ведучих і вириватись, коли їх ведуть на «крижину», а «ведмежат», які вибігли за межу; вважають впійманими. За час гри треба подавати сигнал для відпочинку, за яким усі зупиняються, а не впіймані піднімають праву руку.

Викликання номерів. Гравців поділяють на 2 команди, і вони шикуються шеренгами впоперек залу під кутом. Команди (починаючи з правого флангу) розраховуються по порядку, гравці запам’ятовують свої номери. Перед кожною командою лежить обруч з волейбольним м’ячем усередині. За 6−8 м від найближчих обручів кладуть ще два. Учитель називає один із номерів, наприклад «П'ятий!». Гравці обох команд, що стоять під цими номерами, біжать до найближчих обручів, беруть м’ячі, добігають до найдальших обручів, ударяють м’ячем об підлогу, ловлять його, повертаються назад, стають у перший обруч і піднімають м’яч угору. Переможець завойовує своїй команді очко. Так само за викликом біжать інші гравці. Гра триває доти, поки не будуть викликані всі учасники її. Перемагає команда, яка набрала найбільше очок.

«Вільне місце». Гравці стають в коло, руки за спиною. Ведучий — за колом. Оббігаючи коло, ведучий доторкається до рук одного з гравців і біжить далі. Той, до кого торкнувся ведучий, біжить по колу ззаду гравців у зворотний бік, намагаючись швидше, ніж ведучий, зайняти своє місце. Хто з них залишиться без місця, той водить.

«У ведмедя в бору». На одному боці майданчика «барліг ведмедя», на другому — діти. Йдучи до «барлогу», діти приспівують: «Я в ведмедя у бору гриби, ягоди беру, а ведмідь не спить і на всіх гарчить!» Після цих слів «ведмідь» починає ловити дітей, а вони намагаються втекти. Впіймані йдуть у «барліг». «Ведмедя» міняють, коли в «барлозі» набереться 4−5 впійманих. Варіант: гра з 2−3 ведучими.

«Невід». Двоє з гравців — «рибалки», решта — «рибки», «Рибки» бігають по майданчику (по залу), а «рибалки», взявшись за руки, ловлять їх, оточуючи вільними руками. Впіймані приєднуються до «рибок» — «невід» збільшується. Ловлять доти, поки залишаться 2−3 не впіймані «рибки». Коли ловлять, «невід» не повинен розриватись.

«Другий зайвий». Усі гравці стоять колом, обличчям до центра. За колом 2 ведучих: один тікає, другий доганяє. Той, що втікає, стає спереду одного з гравців, а той, хто при цьому виявився ззаду, тікає. Якщо доганяючий торкнеться втікаючого, вони міняються ролями. Варіант: усі гравці стоять колом у колоні по двоє (третій зайвий).

«М'яч своєму». Гравці утворюють кілька кіл. Посередині кожного кола стоїть середній, який по черзі кидає м’яч своїм товаришам по команді, а ті передають його назад. Одержавши м’яч від останнього гравця, середній піднімає м’яч угору. Виграє команда, яка першою закінчить передачу м’яча.

Варіанти: м’ячі перекидають 2−3 рази підряд; гравці, крім середніх, сидять на підлозі; гравці шикуються в 2 півкола, середні - посередині; після перекидання м’яча всіма гравцями в команді роблять швидку заміну середнього — перший стає середнім, а середній займає його місце.

«Передай - сідай!» Усіх гравців поділяють на 2 (3, 4) команди, і вони шикуються в колони по одному. Обличчям до своїх команд, на відстані 3−4 м від них, стоять капітани з м’ячами в руках. За сигналом учителя капітани кидають м’ячі гравцям, що стоять першими. Ті, одержавши м’ячі, передають їх назад і сідають. Капітани кидають м’ячі другим гравцям і т. д. Одержавши м’яч від останнього гравця, капітан піднімає м’яч угору, а всі гравці підводяться. Перемагає команда, яка першою виконає своє завдання. Варіант: останній гравець, одержавши м’яч від капітана, біжить на його місце, а колишній капітан стає попереду команди т.д.

«Вудочка». Усі гравці стають у коло. Учитель стоїть в центрі і крутить мотузок, на кінці якого прив’язаний малий м’яч. М’яч повинен проходите під ногами гравців. Хто зачепиться за мотузок, тимчасово вибуває з гри. Виграють ті, Хто жодного разу не зачепився.

Перетягання через риску. Дві команди стоять на двох паралельних лініях обличчям одні до одних. Від стань між ними — 4−5 м. Посередині проведено ще одну лінію (середню). За першим сигналом учителя підходять до середньої лінії і кожен гравець з однієї команди бере гравця з другої за праву руку (ліва за-спиною). За другим сигналом гравці починають перетягати один одного за лінію своєї команди. Виграє команда, яка перетягла більше гравців. Варіанти: перетягання обома руками; перетягання лівою чи правою рукою; ті, хто перетяг, допомагають своїм товаришам.

Рухливі ігри для школярів підготовчої групи В. «Чемпіони». Дві лінії (старт і фініш) на відстані 10−15 м одна від одної помічають прапорцями. На старт виходить перший забіг (половина всіх хлопчиків). За командою «Марш!» учасники біжать від однієї лінії до другої. Перші 2−3 переможці (залежно від кількості учасників забігу) виходять у фінал. Для другої половини хлопчиків проводять другий забіг, з якого також 2−3 переможці виходять у фінал. Два півфінальних забіги проводять і для дівчаток. Після цього відбуваються фінальні забіги — спершу для хлопчиків, потім для дівчаток. Переможці - чемпіони класу серед хлопчиків і дівчаток.

Ганяння м’ячів. Гравці, поділившись на дві команди, стають у дві шеренги обличчям одні до одних. У перших гравців — по волейбольному м’ячу. За сигналом учителя перші гравці передають м’ячі своїм сусідам, ті - далі, аж до кінця шеренги. Останні, одержавши м’яч, біжать позаду своїх шеренг, стають першими і починають передавати м’ячі по шеренгах, як і перший раз. Гра закінчується, коли гравці, які починали гру, опиняться в шеренгах останніми і, одержавши м’яч від сусіда, прибіжать на своє місце. Перемагає команда, яка першою закінчить передавання м’яча.

Лінійна естафета. Гравців поділяють на 2 команди, які стають уздовж довгих сторін майданчика шеренгами обличчям одні до одних. Перед носками гравців намічають лінії, переступати які під час гри заборонено. Впоперек майданчика позначають лінію старту, а на відстані 10−15 м від неї ставлять 2 прапорці. Гравці, що стоять у командах першими, виходять на лінію старту й одержують по естафетній паличці. За командою «Марш!» вони біжать до прапорців, оббігають їх, повертаються назад і передають естафетні палички (тримати її треба вертикально) черговим гравцям; ті повторюють завдання і т. д. Передавши естафету, гравець стає в свою шеренгу останнім. Виграє команда, яка першою закінчила біг. Під час гри учитель стоїть на старті і нагадує черговому гравцеві про вихід на старт, а також стежить, щоб естафетну паличку передавали тільки за лінією старту. При визначенні переможця враховують не тільки швидкість, а й якість виконання завдань (додержання правил та умов гри).

Варіант: за 10−15 м від лінії старту кладуть 2 кружки, в які ставлять по скраклі. Гравцям, що стоять на старті, також дають по скраклі. За командою «Марш!» вони біжать до кружків, беруть із них скраклі, а замість них кладуть ті, з якими бігли, повертаються назад і передають скраклі черговим гравцям. Якщо скракля в кружку впала, то гравець повинен повернутись і поставити її. Гру повторюють 2−3 рази.

«Хто швидше?» Гравців поділяють на 2 команди, і вони стають у колони по одному. Перед колонами позначено лінію, а на відстані 10−15 м від неї лежать набивні м’ячі. Кожен перший у колоні тримає малий м’яч. За сигналом учителя перші гравці біжать до великих м’ячів, оббігають їх справа (зліва), повертаються назад і передають м’ячі другим, а самі стають у кінці колони і т. д. Виграє команда, яка першою закінчила перебіжки і передала м’яч учителеві. Варіанти: колон не 2, а 3 або 4; гравець оббігає не тільки м’яч, а й колону.

Естафета з перенесенням предметів. Дві команди стоять на довгих сторонах майданчика шеренгами обличчям одні до. одних. На кінці кожної команди позначають кола (квадрати), в яких лежать набивні м’ячі. На відстані 10−15 м по прямій позначено ще кола (квадрати), в яких стоять скраклі. Перед першими колами, на відстані 2−3 м від них, — стартова лінія, на якій стають 2 гравці - по одному від команди.

За сигналом учителя гравці беруть м’ячі і біжать до інших кіл (квадратів). Там вони кладуть м’ячі, беруть скраклі, повертаються, ставлять скраклі в перші кола, після чого стають на свої місця. У той час, коли перші гравці біжать з м’ячем, другі займають місце на стартовій лінії і, коли перші закінчать перебіжку, починають бігти другі, але вони відносять скраклі, а приносять м’ячі. Так триває аж поки всі гравці кожної команди закінчать перебіжки. Виграє команда, яка першою закінчить перебіжки. Варіанти: на шляху перебіжок гравці долають перешкоди — підлізають під мотузок, пролазять крізь обруч, перестрибують «рів» тощо; усіх гравців поділяють на 3−4 команди.

Естафети зі стрибками, лазінням і перелізанням проводять так само як і естафети з бігом, але на шляху ставлять різні перешкоди, які учасники гри повинні долати (перестрибувати через лавку, «рів», колоду, мотузок, планку тощо).

Зустрічна естафета. Гравців поділяють на 2−3 команди, кожна з яких складається з двох частин. Перші частини команд стають у колони по одному. Відстань між колонами — 3−4 м. Другі частини команд також шикуються в колони по одному обличчям до своїх товаришів на відстані 10−15 м. За сигналом учителя перші гравці першої частини команди біжать до перших гравців другої частини команди і передають естафету (паличку, малий м’яч). Виграє команда, яка першою закінчить перебіжки.

Ганяння м’ячів по шеренгах. Гравців поділяють на 2−4 команди, які стають шеренгами по сторонах майданчика (залу). Відстань між гравцями — 3−4 м. У право-флангового кожної команди м’яч. За сигналом він перекидає м’яч гравцеві, який стоїть поряд, той — далі і т. д. Останній гравець, одержавши м’яч, біжить на правий фланг. Гра триває доти, поки правофланговий не прибіжить на своє місце. Виграє команда, яка першою закінчить гру.

Варіанти: м’яч не відразу передають сусідові, а спершу ударяють ним об підлогу і підкидають угору; останній гравець, одержавши м’яч, веде його на правий фланг ударами об підлогу; за сигналом учителя правофланговий перекидає м’яч між ногами обома руками назад тому, хто стоїть ззаду, ліворуч і праворуч.

Естафета з веденням м’яча. Гравців поділяють на 2 команди, і за лінією старту вони шикуються в колони по одному. У перших гравців кожної команди в руках по м’ячу. За сигналом учителя вони ведуть м’ячі, ударяючи по них однією рукою. Дійшовши до стійки, гравці оббігають її справа (зліва), повертаються назад і ударом об підлогу (об землю) передають м’ячі своїм товаришам. Ті приймають м’ячі і роблять те саме. Виграє команда, яка раніше від інших закінчить естафету.

Піонерський м’яч. Гравців поділяють на 2 команди, і вони стають з двох боків волейбольного майданчика. Між командами на висоті 2 м протягнута волейбольна сітка або мотузка. У кожної команди по м’ячеві (волейбольному). Завдання гравців полягає в тому, щоб перекинути м’яч на сторону суперника, причому кожна команда намагається зробити так, щоб обидва м’ячі одночасно опинились на чужому полі. З м’ячем дозволяється бігати по всьому майданчику, його можна відбивати, передавати один одному. М’яч може торкатись підлоги (землі). Помилки: м’яч після кидання вийшов за межі майданчика суперників, пройшов під сіткою. Гра триває доти, поки одна з команд не набере 10−15 очок. Очко зараховують, коли на майданчику виявиться два м’ячі. Перемагає команда, яка набрала за відповідний час найбільше очок. Варіант: гру ведуть на час (2 тайми по 3 хв.).

М’яч — капітанові. Гру можна організувати на майданчику або в залі розміром від 6*6 до 12*16 м (залежно від кількості учасників). Навколо майданчика повинен бути вільний простір завширшки не менш як 1 м. Для гри потрібний баскетбольний (волейбольний) м’яч.

Підготовка. Посередині майданчика проводять лінію, яка поділяє його навпіл. По обидва боки лінії малюють трикутники, а по них — кола. Кількість трикутників і кіл залежить від кількості гравців. Відстань від середньої лінії до крайніх кіл 1 м, до тих, які за ними, — 2 м, до наступних — 3 м, до середнього — 4 м. Відстань між колами 1,5−2,5 м (залежно від розмірів майданчика або приміщення). Гравців поділяють на 2 однакові команди і в кожній з них обирають капітана.

Опис гри: Викладач — суддя підкидає м’яч між захисниками, які стоять біля середньої лінії. Кожен з них намагається відбити м’яч у бік своїх гравців або впіймати і кинути комусь із своїх гравців, що стоять у колі на другій половині поля. Завданням гри є перекидання м’яча від захисників до своїх гравців у колах. 3а кожен упійманий з повітря м’яч гравцями в колі команда заробляє очко. Якщо ж м’яч зловить капітан, що стоїть у середньому колі, його команді зараховують 2 очка. Здобуття тією чи іншою командою очка не перериває гри. Через 3−5 хв. гравці міняються місцями. Переможницею вважають команду, яка набрала більше очок за всю гру.

Правила гри. 1. Гравці, які ст…

«За мною!» Усі гравці пересуваються на лижах по замкнутому колу. Ведучий (також на лижах), рухаючись за колом, іде поряд, доторкається палицею до палиці будь-якого гравця і вигукує: «За мною!» Гравець, залишивши палиці на місці, йде за ним. Так ведучий збирає багатьох або всіх, відводить убік від кола і несподівано подає команду «До палиць!» Усі біжать до своїх па лиць. Той, хто прибіг останнім, стає ведучим.

Естафета на лижах. Гравців поділяють на команди, і вони шикуються в колону по одному. Перші в командах стають на лінії старту. За сигналом учителя перші біжать на лижах вперед, оббігають поставлену на відстані 20−30 м лижну палицю і повертаються назад. За ними біжать другі, треті і так усі. Виграє команда, яка першою закінчила гру. Варіанти: бігти без палиць; з однією палицею; по двоє, троє, тримаючись за руки; перший біжить з палицями до поворотного пункту, залишає там палиці і повертається без них другий біжить без палиць, а повертається з палицями і т. д.

Хто швидше? Дві команди на лижах стають на лінії старту, стоячи через одного, обличчям у різні сторони. На однаковій відстані від лінії старту позначають дві лінії фінішу. За сигналом учителя всі біжать до фінішу. Виграє команда, гравці якої раніше перетнуть лінію фінішу. Варіант: команди стають на відстані 4 м обличчям одні до одних, за сигналом гравці повертаються кругом і біжать до фінішу.

Квач простий. Гравці на лижах вільно розміщуються на майданчику (40*40 м). Ведучий за сигналом учителя починає їх доганяти, намагаючись палицею доторкнутись до заднього кінця лиж того, хто тікає. Поквачований піднімає руку, вигукує: «Я квач!» і починає доганяти інших гравців. Варіанти: гру проводять на лижах, але без палиць, ведучий рукою торкається плеча.

«Слухай сигнал!» Гравці, пересуваючись по навчальному колу, відштовхуються палицями (кисті з петель вийняти). За сигналом (два свистки) гравці, продовжуючи ковзати, перехвачують палиці за середину і не відштовхуються ними. За новим сигналом (три свистки), продовжуючи ковзати, гравці перехвачують палиці обома руками за спиною. За третім сигналом (один свисток) гравці перехвачують палиці за кінці і відштовхуються ними. Сигнали дають у різній послідовності. Гравці, які допустили помилку, переходять на внутрішню лижню і продовжують гру. Під час гри учасників її навчають правильно ковзати без палиць і з палицями.

Найвлучніший. Позначають лінію старту (дистанція 50−100 м), ставлять 3−4 цілі (щити-мішені, снігові баби, окоп). У кожного гравця по 3−5 сніжок. Зі старту йдуть по одному. Завдання кожного — влучити в якомога більше цілей. Під час метання дозволяється сповільнювати ходу. Виграє той, хто більше уразить цілей і більшої кількістю сніжок (цілей уражено 3, а попадань 5). Варіанти: дистанція з невеликим похилом, на якою й розставлено цілі; на дистанції ставлять перешкоди (ворітця з лижних палиць, під якими треба проїхати, прапорці, які треба об'їхати, та ін.).

Гонки на санчатах. Дистанцію (15−30 м) поділяти на 3 однакових відрізки, які позначають прапорцями. Н лінію старту виходять 2−4 трійки, кожна з яких одер жує санчата. Один із 3 гравців сідає на санчата. За сигналом учителя гравці бігом відвозять його до першої! прапорця, там міняються місцями з одним із ведучих і біжать до другого прапорця. Потім знову міняються місця ми з гравцями, які ще не сиділи на санчатах, і біжать ді третього прапорця — фінішу. Виграє трійка, яка першою закінчила біг.