Структура й особливості проведення особистісно орієнтованого уроку

Реферат на тему:

Структура й особливості проведення особистісно орієнтованого уроку Привертає увагу технологія уроку, за­пропонована С.І.Подмазіним. Цікаві засоби для більшого зацікавлення матеріалом, який вивчається, пропонує А. Гін. Подаємо орієнтовну структуру уро­ку, створену для школи І ступеня.

I. Стимулювання та мотивація навчально-пізна­вальної діяльності.

На першому етапі уроку вчитель вмотивовує на­ступну діяльність, позитивно спрямовує на працю. Тут важливо врахувати особистий досвід учнів щодо про­блеми уроку. Доцільно використати, залежно від пред­мета, психологічний тренінг, математичну розминку, підготовку мовного апарату та дихання до читання, — музичний, театральний момент, рекламу тощо.

II. Визначення мети і завдань уроку.

Виробляти мету і проектувати завдання уроку ба­жано спільно з учнями. Доцільно залучати дітей до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, підготовка унаочнення). Разом з учителем учні скла­дають план роботи, обговорюючи його, визначають показники досягнення визначеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчитимуть про це).

Пропонуємо використовувати на цьому етапі уро­ку таблички «Знати» і «Вміти», куди спільно з учнями записуються завдання, які необхідно засвоїти протя­гом уроку, і вміння, які формуються.

Наприклад, під час вивчення теми «Узагальнення знань про іменники» записуємо на дошці:

Повинні ЗНАТИ: Повинні ВМІТИ:

ознаки знаходити назви змінювати рід аналізувати число доводити правопис узагальнювати Таким чином, на початку уроку учнів ознайомлю­ють з метою та планом уроку. Вчитель чітко й пере­конливо інформує учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть на уроці. Пізнавальна привабливість цього вступного інструктажу — це матеріал, пов’яза­ний із певною цікавою проблемою, визначенням про­блемних питань. На нашу думку, важливо пояснити учням значення навчального матеріалу для здійснен­ня практичної діяльності, пізнання інших наук.

III. Вивчення нового матеріалу.

Якими прийомами може користуватись учитель на цьому етапі уроку, щоб зацікавити учнів?

• Актуальна мета. Наприклад, під час вивчення теми «Літр» у 1 класі вчитель пропонує розіграти си­туацію в магазині: купівля молока, води тощо.

• Інтрига. На уроці природознавства під час вив­чення теми «Тварини» пропонується запитання: «Кит — риба чи звір?» .

• Проблематизаиія. Постає проблема, яку треба вирішити. Наприклад: «Як вдається вижити живим організмам при низьких температурах?» .

• Фантастична ситуація. Вчитель доповнює ре­альну ситуацію фантастикою. Можна запропонувати перенести навчальну ситуацію на фантастичну пла­нетупридумати фантастичну рослину (тварину) і розглянути її в реальному світірозглянути навчаль­ну ситуацію з незвичайної точки зору, наприклад, очима інопланетянина або древнього грека…

• Впіймай помилку. Пояснюючи матеріал, учитель зумисне припускається помилки. Наприклад, пропо­нує першокласникам розв’язати задачу: «У Мишка 8 рибок, а в Оленки — менше. Скільки рибок в Оленки?» .

Доцільно привчати дітей миттєво реагувати на помил­ки, розвивати уважність і готовність відповідати швидко.

• Прес-конференція. Цей прийом використо­вується, починаючи з 3−4 класів. Учитель частково розкриває тему, пропонуючи учням завершити її роз­криття самостійно, використовуючи підручники, посібники, довідкову літературу тощо.

• Запитання до тексту. Перед вивченням навчального тексту учням пропонується скласти до нього запитання.

IV. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок. На цьому етапі даються завдання на вибір:

• засобів навчальної діяльності (індивідуально, фронтально чи в групіписьмово або усно);

• засобів фіксації нового матеріалу (схема, план, таблиця, висновки тощо);

• завдань і способів їх виконання. Наприклад, на уроці читання в 3 класі це можуть бути такі завдання:

1. Вікторина «Впізнай художній образ» .

2. Конкурс виразного читання.

3. Подорож в усну народну творчість.

4. Роздуми за «круглим столом» .

5. Засвіти зірку.

Діти обирають той вид роботи, який їм найбільше до вподоби: варіативність у поданні домашнього за­вдання (диференціація за рівнем складностізавдан­ня на вибір).

На цьому етапі уроку доцільно використовувати, наприклад, такі методи, як-от: заохоченнянавчаль­но-пізнавальна грастворення ситуації успіху, інте­ресу до навчанняпроблемна ситуаціяяскраві наоч­но-образні уявленняситуація взаємодопомогивиконання творчих завдань тощо.

V. Контроль, корекція та оцінювання, знань.

На нашу думку, контроль знань відбувається за до­помогою: групових і парних форм взаємоконтролю і взаємоаналізусамоаналізу і самоконтролю (виправлен­ня учнями помилок, осмислення їх причин) — взаємоі самооцінювання (словесне, рейтингове тощо).

Доцільно звернутися до таблиць «Повинні знати» і «Повинні вміти» до планування уроку та перевіри­ти, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі за­вдання уроку виконані.

Коли підбивається підсумок уроку, вчитель тра­диційної школи зазвичай ставить такі запитання: «Чо­го ви навчилися на уроці?», «Що нового дізналися?» .

За технологією особистісно орієнтованого підхо­ду, на нашу думку, доцільнішими є такі запитання: «На якому етапі уроку найцікавіше працювати? Де ми витратили найбільше часу? Що нам заважало пра­цювати злагоджено? Що треба було зробити інакше?» .

VI. Підсумковий етап — це усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, вира­ження педагогом свого позитивного ставлення, задо­волення діяльністю учнів та їх результатами.

Із сказаного попередньо бачимо, що наведена структура й особливості проведення особистісно орієнтованого уроку значно складніші від технології проведення традиційного уроку. Закономірно постає питання: чи готова педагогічна громадськість та існу­юча система освіти сприйняти і послідовно втілювати у практику нові методи, прийоми і форми? За та­кого підходу на вчителя покладається більше вимог і завдань. Він має створити оптимальні умови для сприймання учнями навчального матеріалу та забез­печити його успішне засвоєння.

Вчитель, готуючись до проведення особистісно орієнтованого уроку, аналізує зміст навчального ма­теріалу, визначає види діяльності учнів, готує завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу, рівень складності за на­вчальними можливостями учнів, міру своєї допомоги.

Враховуючи вищезазначене, вчитель має дотри­муватися таких вимог:

• чітко формулювати пізнавальні завдання, які можуть бути проблемними, спонукальними до актив­ності, творчого мислення, пошуку нових знань і но­вих способів дій;

• зосередити увагу на діяльності слабких, невстигаючих учнів;

• не створювати змагань на швидкість виконання завдань;

• навчати учнів здійснювати самоконтроль, само­аналіз і самооцінювання.

Отже, функція вчителя на уроці полягає у забез­печенні учням позиції справжнього суб'єкта навчаль­но-пізнавальної діяльності.

В особистісно орієнтованих технологіях велика увага надається емоційній культурі вчителя, його го­лосу, інтонації, мовленню. Тому вважаємо за доцільне подати приклади основних фраз, якими до­речно користуватися вчителю на уроці:

• Я гадаю, що найзручніше було б зробити …

• Мені здається, тут у центрі уваги перебуває …

• Я знаю, що люди звичайно починають з …

• Досить виконати цю частину — і …

У складних ситуаціях учителю доводиться більш тонко реагувати:

• Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це …

• Я сподіваюся, саме це нам неодмінно вдасться …

• Я просто не можу дочекатися, коли виявиться ця деталь …

• Звичайно, всім подобається, коли виконана саме ця частина роботи …

• Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде …

• Саме ти і міг би зробити таку справу …

• І це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічо­го страшного …

• Я впевнений, що ти пам’ятатимеш про …

• Починай же! Ти це зробиш!

• Ось ця частина (елемент) вийшла дуже гарно!

• Підготуємо це разом по секрету від усіх?!

Ефективність навчання під час здійснення особис­тісно орієнтованого підходу визначається не обсягом знань, умінь і навичок, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття цих знань.

У системі традиційних занять урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсу­часнішим і оптимальнішим у навчально-виховному процесі, тому що він передбачає врахування індивідуально визначеного підходу до кожного учас­ника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях для здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.