Принципи формування екологічних понять на уроках біології

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Природничий факультет

Кафедра біології та методики її викладання

• КУРСОВА РОБОТА
• ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ НА УРОКАХ БІОЛОГІЇ

Студентки ІV курсу 42-Б групи заочна форма навчання Мізик Олесі Борисівної

Науковий керівник:

асистент, магістр Тарасенко Мар’ян Олексійович м. Кам’янець-Подільський2006 р

ВСТУП Одним із важливих аспектів перебудови роботи національної школи є підвищення ефективності екологічного навчання і виховання учнівської молоді.

Природа — це і середовище проживання, і джерело знань, і область праці, і місце відпочинку, і джерело естетичної насолоди… Відомий педагог В. О. Сухомлинський стверджував, що природа є важливим засобом впливу, прекрасним методом виховання, яким ми рідко користуємося і яким необхідно оволодіти. Зараз ця необхідність особливо очевидна і стосується вона не тільки школи, але й усіх верств населення.

Тому і завдання виховання у людини правильного відношення до природи не прості. Головне — турбота про збереження природи, її захист, бережливе використання її ресурсів.

Екологічне виховання — це велика і важлива педагогічна проблема: вона має велике значення для виховання патріотизму і гуманізму, формування національного світогляду. Коли людство опинилось перед екологічною катастрофою, ми з великим запізненням усвідомили, що являємося частиною єдиного організму природи і цілком залежимо від неї, а тому деградація природи означає нашу власну деградацію, а загибель її була б нашою загибеллю. Природа є і об'єкт, і засіб, і сутність діяльності. І тому наших дітей потрібно виховувати поза віковою споживацькою традицією, у зовсім іншому, співчутливому і шанобливому, відношенні до природи, у розумінні того, що природа — джерело всього нашого життя — духовного, матеріального і фізичного.

У педагогічній теорії це коло питань розробляється у напрямку нової галузі педагогічного знання — теорії і методики екологічної освіти і виховання учнів. Проте методика природоохоронної освіти і відповідної виховної роботи з учнями в нашій країні тільки складається. Природоохоронні знання поступово включають і в зміст не тільки предметів природничого циклу, але і гуманітарного, що плідно відбивається на духовному і моральному розвитку особистості.

Перебудова навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи у відповідності до вимог закону України «Про освіту» вимагає докорінного вдосконалення екологічної освіти учнів.

Об'єктом нашого дослідження є процес формування екологічних понять під час навчального процесу з біології.

Предметом дослідження є система екологічний понять на уроках біології.

Тому мета дослідження полягає у визначенні механізмів підвищення екологічної освіти та виховання учнів шляхом формування екологічних понять.

Завданнями нашого дослідження є:

1) аналіз теоретичних досліджень, наукових і науково-популярних публікацій з проблеми формування понять на уроках у загальноосвітньої школи, а також аналіз шкільної програми та підручників з біології;

2) визначення рівня використання екологічних понять під час вивчення шкільного курсу біології;

3) вироблення теоретичних передумов і методичних рекомендацій щодо підвищення ефективності екологічної освіти учнів на уроках біології;

Структура та обсяг роботи. Курсова робота викладена на 28 сторінках машинописного тексту та складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, який містить 13 найменування.

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТЬ НА УРОКАХ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

1.1 Психолого-педагогічні підходи щодо формування понять Виникнення та загострення екологічної кризи в світі підвели наукову думку до необхідності широкого, по можливості всеохоплюючого, залучення людства до вирішення однієї з найболючіших проблем сучасності - охорони навколишнього середовища.

Як показав світовий досвід, такою ефективною формою є належним чином організована система екологічної освіти, яка в останні роки сформувалась у цілісне відгалуження педагогічної теорії і практики з притаманними їй понятійним апаратом, метою, завданнями і принципами.

Будучи водночас відносно новітнім розділом педагогіки, екологічна освіта сягає в глибину віків, її коріння можна простежити на будь-якому відрізку історії людської цивілізації, починаючи з часів зародження продуктивних сил суспільства і виникнення наук, і аж до наших днів, коли саме завдяки поступальному розвитку науки і пов’язаному з нею неконтрольованому росту населення та виробництва технічній прогрес досяг стадії свого заперечення, що виразилось у формі екологічних катастроф останніх десятиріч.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я екологічні фактори в залежності від рівня розвитку економіки на 20%-80% беруть на себе відповідальність за негативний вплив на загальний стан здоров’я і життєздатність людини. Україна в останні десятиріччя опинилась у надзвичайно важкому не тільки соціально-економічному, а й екологічному становищі і належить до тих держав, де ці негативні впливи максимальні.

Усвідомлюючи відповідальність за наслідки сучасних тенденцій, особливо після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.), Україна активно налагоджує розробку довготривалих екологічних програм, які спираються на необхідність впровадження новітніх технологій, поліпшення санітарно-гігієнічних умов проживання населення, оздоровлення соціально-психологічного клімату та інше. Передумовою вирішення цих проблем є раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища.

Проте всі заходи не матимуть успіху без належного розуміння населенням екологічних проблем, чітко налагодженої системи екологічної освіти в Україні [2, 3].

Теорія екологічної освіти в загальних рисах єдина для всіх країн, проте рівень її розробки й особливо практичного впровадження суттєво залежить від історичних передумов та соціально-екологічного стану конкретної держави.

Всі екологічні проблеми виникають практично від одного і того ж: від нашого небажання рахуватися з тим, що природні ресурси і регіонів, і планети в цілому є вичерпними.

Колись по якомусь непорозумінню у підручники проникло ділення природних ресурсів на вичерпні і невичерпні. До останніх відносили космічні, кліматичні і водні ресурси. Ділення це помилкове. Ми вже досить впевнились у практичній вичерпності водних багатств, наприклад, басейн Аралу. Антропогенні зміни клімату — це одна з ознак вичерпності і його ресурсів. А використання космічних багатств обмежено тим, що ми можемо лише певну кількість енергії використовувати на Землі, не змінюючи при цьому параметри біосфери, того середовища, без якого людина не може існувати.

Природні ресурси зі сторони не прикупити, їх тільки, скільки їх є на Землі - маленькій планеті у Всесвіті.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

" Гадаємо, — писав В. Сухомлинський [5], — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що може зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо." Для досягнення цієї мети потрібно, щоб кожна людина була екологічно вихована. Саме тому актуальною проблемою є екологічне виховання, ціль якого — розвинуте правильне відношення учнів до природи. Це виконується системою заходів, в основі яких лежить:

* знання біології рослин і тварин, і основ біогеоценології;

* розуміння значення природи в житті Землі і людського суспільства;

* знання відношення великих людей до природи і результатів неправильного використання природних багатств;

* знання основних законів охорони природи своєї країни, світу; Ф вміння правильно вести себе в природі.

Екологічне виховання передбачає педагогічно цілеспрямований вплив на учнів, у процесі якого вони засвоюють наукові основи проблем взаємодії суспільства і природи, оволодівають прикладними знаннями і практичними вміннями, і навичками з оптимізації впливу на природне і штучне середовище в різних видах діяльності. Ціллю екологічного виховання є формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які гарантують становлення відповідальності за стан навколишнього середовища.

У задачі екологічного виховання входить:

* засвоєння наукових знань про природу, які використовуються для обґрунтування практичних мір, пов’язаних з впливом на неї;

* розумінні багатосторонності цінності природи для суспільства і людини;

* оволодіння нормами правильної поведінки в природі;

* розвиток потреби спілкування з природою;

* активізація діяльності з покращання природного і штучного середовища.

Рішення цих задач спрямовано на формування нової культури відношення до природи.

Для реалізації мети і задач екологічної освіти і виховання особливо важливо спиратися на наступні принципові положення:

* єдність інтелектуального сприйняття природного середовища і практичної діяльності з її покращання;

* систематичність;

* неперервність;

* міжпредметність;

* взаємозв'язок глобального, національного і краєзнавчих підходів до екологічних проблем.

До числа актуальних проблем екологічної освіти і виховання можна віднести наступні:

1) подальша розробка загальних методологічних і теоретичних основ екологічної освіти і виховання;

2) побудова системи змісту екологічного матеріалу як складової частини, яка вивчається в школі областей наукових знань і їх практичного застосування з урахуванням міжпредметних зв’язків;

3) характеристика етапів становлення і розвитку екологічної культури учнів на всіх рівнях освіти;

4) розробка структури і системи видів практичної діяльності учнів, які навчаються в області покращання навколишнього середовища;

5) науково-методичного обґрунтування підготовки і покращання кваліфікації всіх вчителів з питань екології та екологічної освіти;

6) включення задач формування відповідального відношення школярів до навколишнього середовища.

Одним із шляхів вирішення цих проблем є безперервна екологічна освіта, її основи викладені в екологічній концепції.

Концепція являє собою загальний виклад сутності, провідних принципів, основних напрямків, цілей, задач і умов діяльності, в нашому випадку — за розвитком системи безперервної екологічної освіти. Звичайно, що концепція повинна періодично поновлюватися з урахуванням змін конкретних соціально-економічних умов життєдіяльності суспільства і розвитку самої екологічної освіти.

На сьогодні в нашій країні розроблено ряд концепцій екологічної освіти державного і регіонального рівня. Проте у більшості з них не дотримуються однієї з головних вимог — технологічність концепції, яка забезпечує практичну реалізацію її основних положень і принципів при створенні системи безперервної екологічної освіти, відбору змісту, організації навчально-виховного процесу і самоосвіти.

Під екологічною освітою можна розуміти процес наслідування і поширеного відтворення людиною екологічної культури за допомогою освіти, виховання і самоосвіти, а також в рамках трудової і побутової діяльності; під безперервною екологічною освітою — збагачення її екологічною культурою протягом всього життя.

Система безперервної екологічної освіти об'єднує сукупність екологічно-освітніх програм (основних і допоміжних) і державно-освітніх стандартів різного рівня і напрямків, ряд реалізуючих їх освітніх закладів, різних організаційно-правових форм, типів і видів, систему управління безперервною екологічною освітою.

Сутність безперервної екологічної освіти можна зрозуміти через характеристику її основних цілей:

а) розвиток екологічної свідомості і мислення, екологічної культури особистості і суспільства, відповідального відношення кожної людини до природи;

б) формування практичного досвіду природокористування і компетентного прийняття рішень (кожним на своєму рівні), що буде сприяти здоровому образу життя людей, постійному соціально-економічному розвитку і економічної безпеки країни і світу.

Екологічна культура при цьому виступає як сукупність досвіду взаємодії людей з природою, яка забезпечує виживання і розвиток людини і відбита у вигляді теоретичних знань і засобів практичних дій в природі і суспільстві, моральних норм, цінностей і культурних традицій; екологічна свідомість — як адекватне відображення людиною цього досвіду, виключаючи його морально-ціннісне і відповідальне відношення до природи; екологічне мислення — як процес передбачення на понятійному рівні практичної реалізації екологічно цілеспрямованої діяльності.

Екологічна освіта стане дійсно безперервною при умові органічного об'єднання власне педагогічних методів освіти і виховання з політичними, економічними, моральними і безпосередньо практичними (через технології виробництва до повсякденного образу життя) засобами впливу на екологічну свідомість і поведінку людей.

Ефективність безперервної екологічної освіти залежить не тільки від наявності достатнього числа і доступності відповідних освітніх програм і стандартів, різноманітності і якості освітніх послуг, тлумачної системи управління освітою. Багато що визначається розвитком психологічного забезпечення навчально-виховного процесу, створенням стимулів, мотивуючих людину бути екологічно грамотною з врахування її віку, культурного, життєвого і професійного досвіду, умов проживання.

В безперервній екологічній освіті може бути реалізована наступна система принципів, якими потрібно керуватися при конструюванні і реалізації цілісного навчально-виховного процесу:

1) принцип демократизму і всезагальності екологічної освіти: означає доступність і різноманітність змісту, видів і форм надання людині будь-якого віку, посади і соціального статусу екологічно-освітніх послуг будь-якого виду, в любому місці, у будь-який час, будь-якого рівня у відповідності з потребами, інтересами і можливостями цієї людини і в той же час — обов’язковість екологічної підготовки для усіх людей;

2) принцип гуманізації екологічного виховання: передбачає створення такого укладу життя освітнього закладу, в якому здійснюється спільна творча діяльність, взаємоосвіта, взаємозбагачення і діалогічне спілкування суб'єктів освітнього процесу, створюються можливості для проявлення і розвитку творчої індивідуальності кожного;

3) принцип вертикальної інтеграції рівнів екологічної освіти: його реалізація забезпечить безперервний ріст екологічної культури особистості;

4) принцип горизонтальної координації діяльності основних, допоміжних, державних, недержавних і суспільних освітніх закладів: створює передумови погодженої освітньої політики в системі безперервної екологічної освіти, знімає проблемні питання на межі різних освітніх програм і педагогічних технологій;

5) принцип зв’язку екологічної освіти з потребами практичноперетворювальної діяльності людини і суспільства: передбачає відмову від абстрактного просвітительства в області екології і охорони навколишнього середовища, перехід до діяльнісної моделі навчально-виховного процесу, в якому використовується реальні екологічні дані, моделюються умови застосування екологічної інформації в контексті проблем і задач реального життя і професійної діяльності людей. Цей принцип означає по суті вимогу педагогічне обґрунтованої інтеграції екологічної освіти, науки, промисловості і самого життя людини;

6) принцип гнучкості, варіативності, проблемності, системності і міжпредметного змісту екологічної освіти. Гнучкість вимагає періодичного перегляду змісту у відповідності зі змінами потреб людини І суспільства в екологічній освіті; варіативність — різноманітність освітніх програм, розроблених «під споживача». Проблемність є необхідною умовою розвитку екологічного мислення і пізнавальної мотивації в процесі навчання і виховання; системність і міжпредметність відображають унікальність екології як науки — її можливість інтегрувати різноманітні області теоретичного знання і практичної діяльності людини, уособлювати єдність екосистеми;

7) принцип спадкоємності освітніх програм і педагогічних технологій: забезпечує безперервність розвитку екологічної культури, легкість переходу людини на наступні сходинки екологічної освіти. Ця спадковість базується на фундаментальному змісті екологічної освіти, визначеному в державних освітніх стандартах;

8) принцип врахування в екологічні освіті національно-культурних традицій, демографічних, природних і соціально-економічних умов життя людей: стосується як відбору змісту освіти і виховання, враховуючого ці особливості, так і надання для учбових закладів необхідної екологічної інформації - реальної для даного регіону, міста, села, а також організації освітнього процесу, органічно об'єднуючи найкращі традиції загальнолюдської і національної культури;

9) принцип єдності загальної, професійної і екологічної освіти: передбачає як змістовну екологізацію всіх існуючих освітніх програм і державно-освітніх стандартів загальної і професійної освіти, так і введення спеціальних екологічних програм. У сукупності це забезпечить формування екологічного світогляду особистості як органічної складової частини її загального світорозуміння.

Створення розвинутої системи безперервної екологічної освіти на всіх її рівнях і напрямках, і досягнення її цілей на основі реалізації сукупності принципів екологічної освіти можливі за наступних умов:

— розробка відповідної нормативно-правової бази системи безперервної екологічної освіти;

— координація діяльності органів державної влади, управління освітою і навчальними закладами у процесі створення системи безперервної екологічної освіти;

— кадрове забезпечення всіх рівнів і направлень екологічної освіти;

— розробка екологічно-освітніх стандартів і програм;

— підготовка науково-методичної бази;

— екологізація змісту всіх навчальних дисциплін;

— організація активно навчаючого середовища, введення сучасних педагогічних технологій, розвиток психолого-педагогічного забезпечення освітнього процесу;

— розвиток сітки спеціалізованих закладів екологічної освіти, факультетів, кафедр тощо;

— фінансове і матеріально-технологічне забезпечення створення, функціонування і розвитку системи безперервної екологічної освіти.

Таким чином, процес екологізації системи освіти в сучасних умовах є не лише можливою, але й необхідною передумовою виходу суспільства з екологічної кризи, подолання її наслідків, що може здійснюватися різними шляхами. Одним з таких шляхів є формування екологічних понять на уроках у навчальних закладах різного типу, зокрема, на уроках біології.

1.2 Форми і методи формування екологічних понять У наш час будь-яка наука має свій понятійний апарат. Без системи понять розвитку науки не відбувалося б. Що ж таке поняття?

З психологічної точки зору поняття — це результат узагальнення властивостей одиничних, конкретних предметів і явищ. Найабстрактніші поняття пов’язані з відчуттями, які виникають у результаті впливу матеріальних предметів на наші органи чуття. Реальність понять виявляється у мові, через слово. Слово, що визначає певне поняття з будь-якої галузі науки і техніки, називається терміном. Оволодіння поняттями не означає засвоєння лише загальних ознак, притаманних усім предметам чи явищам, таке засвоєння було б чисто формальним. Людина знала б тільки загальне, виражене у слові, і не збагнула б часткового, яке розкривається у безпосередньому чуттєвому пізнанні.

З розвитком виробництва і науково-технічних досліджень знання людей збагачуються, відкриваються нові поняття. Відображаючи істотні ознаки предметів матеріального світу, зв’язки і відношення між ними, поняття вступають у взаємозв'язки одне з одним, складаючи систему понять певної науки.

Всі наукові поняття, відображаючи дійсність, стають рухомими і гнучкими, як і самі предмети і процеси. Поняття поєднують у собі багатство одиничного, особливого і всезагального. Вони служать не лише знаряддям теоретичного проникнення людини в сутність явищ, а й сприяють також практичному перетворенню матеріального світу в інтересах людства.

Отож, такі науки як біологія та екологія теж мають свої екологічні поняття. Оволодіння ними в учнів розпочинається вже з перших років навчання. На першому місці стоїть завдання сформувати в учнів основні екологічні поняття як дидактичної основи розвитку природопізнавальних інтересів, зокрема:

1. Про багаторівневу організацію природи.

2. Про зв’язки (причинно-наслідкові, просторові, в часі) процесів, явищ, компонентів природи.

3. Про антропогенний вплив на природу (позитивний, нейтральний, негативний, тимчасовий, тривалий тощо).

4. Про джерела забруднення природи.

5. Про види забруднень.

6. Про характер, діапазон дії, наслідків забруднень (розрив зв’язків, порушення рівноваги, кругообігу речовин у природі, поява негативних явищ, зменшення біопродукції, біомаси тощо).

7. Про необхідність охорони природи.

Система екологічних понять є важливою складовою частиною загальної системи біологічних понять шкільного предмета і тому обумовлена специфікою його змісту в кожному окремому курсі і віковими особливостями учнів. Разом з тим ця система відображає основи наукових знань екології на сучасному етапі.

В курсі ботаніки розвиваються екологічні поняття тільки трьох родів: про середовище і фактори середовища, екологію організмів і біоценології. В системі екологічних понять курсу ботаніки відсутні поняття популяційно-екологічного ряду, так як доступне вивчення їх в школі може бути проведено тільки на прикладі видів тварин, у відповідності з цим поняття даного ряду включаються у вивчення вперше в курсі зоології, а конкретизуються і розвиваються у складні в курсі загальної біології.

У курсі загальної біології особливо широко представлені екологічні поняття про абіотичні фактори середовища, рівень пристосованості організмів і виявлення властивостей організмів у залежності від умов навколишнього середовища. Ця екологічно співвідноситься з навчальним змістом даного курсу, в якому вивчаються рослини та їх органи по елементах окремих біологічних наук, які в підсумку створюють цілісне, складне поняття про організм і його взаємозв'язок з середовищем. Поняття про абіотичні фактори створюються шляхом розвитку окремих понять про конкретні фактори середовища. Це світло, температура, волога, повітря, вітер, мінеральні солі та ін. У тісному зв’язку з ними формуються і розвиваються поняття про вияв властивостей організмів у залежності від впливу екологічних факторів. Пов’язані між собою змістом, ті та інші формуються разом.

Надалі в курсі ботаніки серед екологічних понять перше місце займає розвиток понять про біотичні фактори і рослинні угруповання. Поняття про біотичні фактори є комплексним, охоплює в своєму змісті знання трьох груп факторів — фітогенних, зоогенних і антропогенних. Цілісне і абстрактне поняття «біотичні фактори» утворюються у курсі загальної біології. В курсі ж ботаніки (пізніше і в зоології) утворюються окремі елементи цього складового екологічного поняття, зокрема й ті, а саме «вплив рослин на природу», охоплюючи знання про вплив рослин на середовище, вплив рослин на рослин, значення рослин в житті тварин, «взаємовідношення між організмами», «вплив тварин на життя рослин», «вплив людини на життя рослин, на рослинні у групування, на природу» .

У системі екологічних понять курсу зоології находять відображення всі чотири ряду понять. До простих належать «образ життя», «комахоїдні», «травоїдні» і т.д. Більш узагальнені є такі поняття, як «середовище», «середовища існування організмів», «абіотичні фактори», «біотичні фактори», «тварини як фактор в природі», «місцепроживання», «біоценоз». У зоології, як і в ботаніці, широко представлені поняття про риси пристосування організмів і проявлення властивостей живих організмів. При цьому в характеристиці рис пристосування організмів, крім анатомо-морфологічних і фізіологічних, відображаються і поведінкові властивості.

В системі екологічних понять курсу анатомії, фізіології і гігієни людини представляли головним чином екологічні поняття двох перших рядів про середовище і фактори середовища і про екологію організмів. Поняття популяційно-екологічні в даному навчальному курсі відсутні, а з біогеоценотичних можуть лише застосовуватися екологічні поняття: «ланцюги харчування», «кругообіг речовин у природі», «біогеоценоз», «культурний біогеоценоз», «біосфера», «ноосфера» .

Розвиток екологічних понять у курсі анатомії, фізіології і гігієни людини дозволяє посилити в його змісті матеріал про біологічну сутність людини і разом з тим підкреслити соціальну обумовленість життєдіяльності людини і її середовища існування, відмітити неможливість біологічної концепції про людину. І, що особливо важливо, за допомогою вивчення екологічних понять у процесі розкриття змісту з анатомії, фізіології і гігієни людини увага учнів може бути сильніше звернена на проблеми охорони здоров’я людини в столітті науково-технологічного прогресу, на проблеми охорони навколишнього середовища. Цим набагато збільшується виховний потенціал даного навчального курсу в процесі навчання учнів.

У системі понять курсу загальної біології численні поняття з екології організмів і популяційно-екологічні.

Розвинуті в попередніх навчальних курсах поняття з екології організмів стають тут ще більш узагальненими і складними. В їх зміст входять знання про закономірності взаємовідносин організму і середовища, та історичності предметів і явищ. З окремих конкретних понять вони формують і широкі екологічні поняття з явно вираженим загально-біологічним змістом. Характерним стає тісний взаємозв'язок екологічних понять з еволюційними. Наприклад, формування екологічних понять «риси пристосування організмів», «виявлення властивостей організму», «екологічні групи», «життєві форми» в курсі загальної біології протікає в тісному зв’язку з розвитком еволюційних понять «пристосування», «модифікація», «конвергенція», «природній відбір» та ін.; екологічних понять «біотичні зв’язки» — з еволюційним поняттям «боротьба за існування». Розвиток і узагальнення одних обумовлює формування знань інших.

Система екологічних понять загальної біології характеризується:

1) узагальненістю більшості екологічних понять, переходом з спеціальних у загальнобіологічні;

2) тісним взаємозв'язком більшості екологічних понять з основними еволюційними поняттями;

3) наявність понять, які володіють високим світоглядним потенціалом у навчанні учнів.

У наступному етапі курсу загальної біології у системі екологічних понять чітко виражена перевага понять у четвертому ряду, які охоплюють знання основ біогеоценології. Формування понять цього ряду виконується як шляхом завершення відповідних понять, розвинутих у попередніх навчальних курсів біології, так і шляхом узагальнення і злиття складних екологічних понять з попередніх рядів. Останнє обумовлено тим, що фактичний зміст знань про середовище, організми, популяції, види як залежне, входячи в зміст надорганізменні системи, визначає властивість і існування останніх.

Для системи екологічних понять цього курсу характерно:

— збільшення складу екологічних понять, обумовлюючи глибину оволодіння основами екологічних знань;

— завершення і узагальнення понять за окремими лініями у всіх рядах системи екологічних понять;

— злиття (перехід) багатьох понять в інше, завдяки чому утворюються основи розуміння закономірностей життя організмів у природі екосистем і всієї природи в цілому на Землі.

Система екологічних понять курсу загальної біології є завершальним рівнем у загальній системі екологічних понять предмету біології, який визначає ступінь екологічної грамотності випускників загальноосвітньої школи.

Для реалізації цієї мети і завдань екологічної освіти потрібно переглянути зміст освіти, а також надавати перевагу таким методам, формам і методичним прийомам навчання, як будуть:

· стимулювати учнів до постійного поповнення знань про навколишнє середовище (уроки — ділові або сюжетно-рольові ігри, уроки-конференції, семінари, бесіди, доповіді учнів, диспути, дискусії, вікторини);

· сприяти розвитку творчого мислення, уміння передбачати можливі наслідки природостворюючої діяльності людини (це методи, які забезпечують формування інтелектуальних навичок: аналіз, синтез, порівняння, встановлення причинно-наслідкових зв’язків; це також традиційні методи: бесіда, спостереження, досвід, лабораторна робота з евристичним характером пізнавальної діяльності учнів);

· забезпечувати розвиток дослідних навичок, умінь, навчати приймати екологічно цілеспрямовані рішенні і самостійно накопичувати нові знання (використання проблемного підходу в процесі навчання);

· заволікати учнів у практичну діяльність з рішення проблем навколишнього середовища місцевого значення (виявлення рідкісних і зникаючих видів, організація екологічної стежки, захист природи від руйнування — відновлення лісів, пропаганда екологічних знань: лекції, бесіди, листівки, плакати).

Екологізація освіти неможлива без розвитку в учнів біологічного мислення, навичок самостійного освоєння і критичного аналізу нових повідомлень, без уміння будувати наукові гіпотези. У зв’язку з цим необхідно ширше планувати і здійснювати проблемний підхід при навчанні.

Зміст цього підходу добре розкриває вислів педагога А. Дистерверга: «Поганий вчитель дає істину, а хороший вчить її знаходити». Проблемний підхід передбачає організацію активного пізнання учнів, тоді як роль вчителя зводиться до управління пізнавальною діяльністю дітей.

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ, КУЛЬТУРИ ТА СВІДОМОСТІ УЧНІВ Загальноосвітньому навчальному закладу відводиться провідна і найважливіша роль в екологічній освіті і виховані учнівської молоді. Це — основна ланка, оскільки не всі її випускники зможуть одержати вищу освіту. Мета загальної середньої освіти — формування особистості з новим, ексцентричним типом мислення й свідомості, високим ступенем екологічної культури.

Завдання цієї освіти — сформувати систему знань, поглядів і переконань учнів, яка забезпечуватиме громадську відповідальність за стан навколишнього середовища, як основу існування держави, готовність його поліпшувати шляхом прийняття необхідних екологічно грамотних рішень на основі нового стилю мислення і життя у злагоді з природою. Ця провідна ідея має розвиватися від початкової освіти до закінчення школи.

Ефективним засобом формування екологічної культури є екологізація шкільної освіти, яка передбачає включення екологічних аспектів, що пов’язані з основним матеріалом, до складу практично всіх навчальних дисциплін. В основу процесу екологізації повинні бути покладені дидактичні, психологічні, етичні та методичні принципи. На кожному рівні неперервного шкільного освітньо-виховного процесу реалізуються певні цілі за допомогою матеріальних та дидактичних методів навчання.

Загальна середня освіта здійснюється відповідно до віку дітей, обсягу та рівня їх знань, психолого-педагогічних можливостей на трьох ступенях (рівнях).

У загальному навчальному закладі І ступеня (І-IV кл.) забезпечуються:

* елементарні знання про природу та взаємозв'язки учнів, взаємодію І взаємовплив людини і природи;

* розуміння погіршення стану навколишнього середовища внаслідок нераціональної господарської діяльності та особистої причетності до екологічних проблем;

* розвиток цілісного становлення до природи як джерела задоволення естетичних, комунікативних, пізнавальних та інших потреб особистості;

* формування елементів здорового способу життя та навичок екологічно доцільної поведінки.

Загальноосвітні навчальні заклади II ступеню (5−9 класи) покликані забезпечити учням базовий рівень екологічної освіти, оволодіння ними основами екологічної культури. Учні мають:

* знати сутність екології як науки та сфери практичної діяльності людини;

* володіти поняттями та знати закономірності, що характеризують природу як цілісну систему;

* усвідомлювати первинність природи, всезагальний та об'єктивний характер природних закономірностей, необхідність їх дотримання людиною;

* розуміти діалектичний характер виливу науково-технічного прогресу на природу, сутність та причини виникнення глобальних економічних проблем, шляхи досягнення збалансованого екологічно безпечного розвитку;

* знати екологічні права та обов’язки громадян України;

* вміти оцінювати стан навколишнього середовища, регулювати власні споживання та спосіб життя, брати участь у практичних природоохоронних діях.

Загальноосвітній навчальний заклад III ступеню (10−11, 12 класи) забезпечує поглиблений рівень екологічної освіти відносно спеціалізації. Він забезпечує усвідомлення старшокласниками взаємозалежності екології та економіки, знання груп професій за впливом на довкілля. Учні старшої школи мають знати особливості впливу на навколишнє середовище обраної майбутньої професії, відповідні вимоги до фахівця, бути обізнаними в екологічному законодавстві відповідної галузі господарства, добре орієнтуватися в екологічних проблемах України. В цілому у старшокласників має бути сформована особистісна екологічна позиція і вміння її відстоювати в умовах правової демократичної держави.

Умовами реалізації екологічного підходу та формування екологічних понять у навчальному процесі є:

* комплексний підхід до вивчення навколишнього середовища з використанням міжпредметних зв’язків;

* врахування вікових індивідуально-психологічних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей і здібностей до творчості в процесі навчання і виховання;

* вибір оптимальних форм, методів і прийомів навчання екології з наданням учням максимального прояву самостійності у проведенні різних типів уроків, занять у природі, організації і роботи на екологічній стежці, у природничо-краєзнавчих та художніх музеях, бібліотеках та наукових закладах;

* організація безпосередньої практичної діяльності у довкіллі (екскурсії, практики, практикуми, експедиції) з його охорони та поліпшення під час навчальної та суспільно-корисної праці;

* позитивний вплив учителя на виховний процес власним прикладом дбайливого ставлення до навколишнього середовища;

* єдність дій педагогів і учнівського колективу школи на основі краєзнавчого принципу навчання з урахування особливостей свого краю, регіону.

Зміст шкільної екологічної освіти від початкових до старших класів побудований за блочно-модульним принципом і відображають напрями сучасної екології. Обов’язковим є два боки:

а) екологія як наука про закономірності співіснування і взаємодію організмів з навколишнім середовищем;

б) екологічні аспекти сучасної цивілізації.

Екологізація освіти неможлива без розвитку в учнів біологічного мислення, навичок самостійного освоєння і критичного аналізу нових повідомлень, без уміння будувати наукові гіпотези. У зв’язку з цим необхідно ширше планувати і здійснювати проблемний підхід при навчанні. Проблемний підхід передбачає організацію активного пізнання учнів, тоді як роль вчителя зводяться до управління пізнавальної діяльності дітей.

Основним методом під час формування екологічних понять повинен бути проблемний, тобто створення на уроці проблемної ситуації - ситуації інтелектуальних перешкод, при яких учні не володіють потрібними знаннями або способами діяльності для пояснення фактів і явищ. У залежності від змісту навчального матеріалу, психолого-вікових особливостей учнів виділяють різні засоби створення проблемної ситуації. Розглянемо їх і проілюструємо прикладами.

1. Висування проблемного питання.

Чим можна пояснити той факт, що харчові ланцюги не бувають дуже довгими?

2. Створення проблемної ситуації на основі вислову вченого.

Як ви поясните вислів К.А.Тімірязєва про те, що рослинам належить «космічна роль» ?

Чому географ і мандрівник А. Гумбольт вважав, що «людині передують ліси, а супроводжують пустелі?»

3. Створення проблемної ситуації на еонові приведення протилежних точок зору по одному і тому ж факту.

Пристосованість живих організмів до певних умов середовища пояснюють:

а) як результат створення видів творцем (К.Ліней);

б) як здатність організмів змінюватися відповідно змінам навколишнього середовища (Ж.Б.Ламарк);

в) як результат виживання особин, в яких завдяки мінливості розвинулись ознаки, які краще відповідають даним умовам (Ч.Дарвін).

Яку точку зору ви вибираєте і чому?

4. Повідомлення парадоксального факту.

а) Знищення в лісі хижих птахів спочатку призвело до збільшення чисельності інших груп птахів, але через деякий час їх чисельність різко знизилась.

Поясніть причини даного явища.

б) Ч. Дарвін більше як сто років назад встановив факт залежності між врожаєм конюшини і чисельністю кішок, які жили в сільській місцевості.

Дайте пояснення даної закономірності.

в) Чим пояснюється такий парадоксальний факт: «цвітіння» води — масове розмноження водоростей — супроводжується загибеллю риби?

5. Демонстрування досвіду або повідомлення про нього можуть стати основою для створення проблемної ситуації.

а) В двох однакових посудинах знаходиться культура хлорели. В дослідний посуд помістили планктонних ракоподібних, які харчуються хлорелою. Через деякий час чисельність хлорели в ній збільшилась у порівнянні з контрольним посудом.

Знайдіть пояснення отриманим результатам.

б) Дослід Гаузе заключається в наступному: якщо популяції двох близьких видів інфузорій хвостатої та інфузорії золотистої ростити окремо, надаючи їм певну кількість їжі, то особини в середині популяції розмножуються і досягають деякої постійної чисельності. Але якщо ці два види ростити сумісно при такій же кількості їжі, то до кінця 16-го дня виживає тільки інфузорія золотиста.

Як можна пояснити результати цього досліду.

Проблемний підхід до навчання передбачає обов’язкове формування в учнів прийомів розумової діяльності: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових зв’язків тощо, виключає в себе логічні операції, необхідні для вибору екологічного цілеспрямованого рішення.

Школа покликана дати учням основи екологічних знань, сформувати екологічний стиль мислення, навчити правил екологічно доцільної поведінки та здорового способу життя, тобто виховувати екологічну культуру особистості. У зв’язку з цим важливе значення має моніторинг екологічного виховання — систематичне вивчення його стану. Тим часом відомо, що моніторинг екологічного виховання, як і діагностика навчально-виховного процесу взагалі, належить до найслабкіших ланок педагогічної теорії та практики.

Були розроблені критерії визначення рівня екологічної культури школярів різного віку — наукові, емоційно-ціннісні, нормативні, діяльнісні. У діагностичній методиці їх сформульовано так.

1. Екологічні знання.

2. Екологічні мотиви і цінності.

3. Поведінка в природі.

4. Спосіб життя (стосовно навколишнього середовища та свого здоров’я).

5. Посильна участь в екологічній діяльності.

Ці критерії враховано для трьох рівнів екологічної культури учнів.

І рівень — низький.

— поверхові, фрагментарні екологічні знання;

— споживацька орієнтація щодо навколишнього середовища; байдужість до випадків заподіяння цьому шкоди;

— порушення правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

— нездоровий спосіб життя (багато необов’язкових, надмірних видів споживання, нераціональне харчування, відсутність намагання зменшити витрати енергетичних і матеріальних ресурсів, відсутність прагнення зменшити кількість побутових відходів, наявність шкідливих звичок);

— неучасть у посильній екологічній діяльності.

II рівень — середній.

— досить глибокі екологічні знання з окремих питань, але загалом недостатньо систематизовані;

— орієнтація на необхідність збереження та охорони навколишнього середовища, небайдужість до випадків порушення вимог до правил поведінки в ньому;

— утримання від порушень правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

— не зовсім здоровий спосіб життя (окремі необов’язкові види споживання, нераціональне харчування, намагання зменшити витрати енергетичних і матеріальних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок.

III рівень — високий.

— системні знання про екологічні закономірності, екологічні проблеми людства та шляхи їх розв’язування;

— розуміння необхідності докорінних змін у взаємодії людини з природою з метою її відновлення. Вияв грамотної громадянської позиції щодо випадків порушень правил поведінки в навколишньому середовищі;

— недопущення порушень правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

— здоровий спосіб життя (окремі необов’язкові види споживання, намагання раціонально харчуватися, намагання зменшити витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок);

— посильна з власної ініціативи участь в екологічній діяльності. Виходячи з критеріїв та рівнів екологічної культури школярів, визначаються показники, за якими робляться висновки про результативність екологічного виховання:

· підвищення якості екологічних знань;

· переорієнтація, зміна мотивів та цінностей щодо навколишнього середовища;

· дотримання правил поведінки у природі;

· позитивні зміни у способі життя;

· участь в екологічній діяльності.

Узагальненим показником ефективності екологічного виховання є підвищення рівня екологічної культури школярів. Остання є системним утворенням, що складається з таких компонентів, як:

· екологічні наукові знання;

· способи мислення;

· риси світогляду;

· відношення і моральні позиції;

· практичні дії, які забезпечують гармонійну взаємодію людини з природою;

· підтримання збалансованого розвитку суспільства.

Отже, діагностика екологічного виховання — досить складний процес, де не можна обійтися методами анкетування, опитування, тестування. Такими методами можна скористатися тільки для вимірювання першого показника — підвищення якості екологічних знань. Щодо інших показників, то за допомогою цих методів можна отримати лише окремі дані. Адже нерідко учні досить добре обізнані з екологічними питаннями, вимогами до поводження в навколишньому середовищі (або інтуїтивно відчувають, чого від них чекає вчитель), тож дають грамотні відповіді на запитання анкет, добре орієнтуються в запропонованих тестами уявних ситуаціях. Та в повсякденній поведінці ці самі учні порушують екологічні вимоги, не турбуючись про можливі наслідки. Причина в тому, що їхні екологічні знання не перетворилися на особисто значущі мотиви і цінності, в екологічні поняття.

загальноосвітний школа біологія екологічний

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балан П. Г., Вервес Ю. Г. Загальна біологія: Підручник для учнів 10−11-х класів середньої загальноосвітньої школи. — К.: Генеза, 1998. — 296 с.

2. Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології. — К.: Либідь, 1995. — 374

3. Білявський Г. О., Падун М. Проблеми і завдання сучасної екології Вісник ПАН України. — 1993. — № 3. — С. 26−27.

4. Борейко В. Е.

Введение

в природоохранную эстетику. — Серия: Охрана дикой природы. — Вып. 5. — К.: Эколого-культурный центр, 1977. — 96 с.

5. Боровицкий П. И. Методика преподавания биологии. — М.: Выш. шк, 1962. -336с.

6. Вербицкий А. А. Основы концепции развития непрерывного экологического образования // Педагогика. — 1997. — № 6. — С. 31−36.

7. Волкова А. С. Форми організації екологічної освіти і виховання // Екологічне виховання школярів. -К., 1985. — С. 12−46. Іб. Галузинський В. М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1995. — 237 с.

8. Голубець М. А. Плівка життя. — Львів: Поллі, 1997. — 283 с.

9. Грабовська І. Особистісні виміри екології. — К.: Генеза, 1995. — С. 56.

10. Екологічна освіта школярів: 36. програм для 5−11 класів. -К., 1997. — 56 с.

11. Зверев И. Д. Экология в школьном обучении. — М.: Знание, 1980. — 96 с.

12. Корсунська В. М., Мироненко Г. Н., Мокеєва З.О., Верзілін М. М. Уроки загальної біології: Посібник для вчителя. — К.: Рад. пік., 1989. — 320 с.

13. Крисаченко В. С. Екологічна культура. — К.: Заповіт, 1996. — С. 550.