У пошуках синьої птиці

Сценарій позакласного заходу.

" У пошуках Синього Птаха"

(за мотивами п'єси М. Метерлінка.

" Синій Птах", старослов’янськими

міфами та історією України.).

Дія І.

В ЗАЛІ ТЕМНО. ЗВУЧИТЬ П’ЯТА СИМФОНІЯ Л. БЕТХОВЕНА.

ГОЛОС З-ЗА СЦЕПИ:

Лежіть Мати Сира Земля оповита темрявою, подолана чарами богині зла Мари Всюдисущої та безгосподарністю людини недбалої. Засмічено Матір-Землю хімікатами, радіонуклідами, завис над нею Домоклів Меч Чорнобиля. Де ж рятівник її, чи зможе відновити вона свою колишню чистоту, красу, привабливість СЦЕНУ ОСВІЧУЄ ПРОЖЕКТОР. В ЦЕНТРІ МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ. ДОВКОЛА НЕЇ БОГИ — ПЕРУН, СВАРОГ, ЯРИЛО, ЛАДА.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

О всемогутній Перуне! За твоїм наказом сотні літ була я матір'ю-годувальницею для людини. Та необачна вона згубила мою красу, підірвала сили, віддала на поталу Марі Злючій. Допоможи, о всесильний, окропи життєдайною вологою, засту­пися за мене покривджену.

ПЕРУН:

Так, сиві тисячоліття пронеслися над нами. Мені завади були підвладні небо і земля, боги і люди, тихо, рівномір­но рухались ми скоряючись невблаганному часу. І був нам вірним супутником-провідником Синій Птах. Птах — надії, любові та віри. Та послабилась, мабуть, моя сила, похитнулась уважність і втратив світ Синього Птаха? а без нього ні­як не обійтись, без нього ми приречені терпіти екологіч­ні та духовні катастрофи. Я міг би створити нового пта­ха, але він має бути єдиним, як ти, Матінко Земле, як єдиними і неповторними є місяць і сонце. Тому не обійтись нам без людини. Якщо в її душі мізерній не знайдеться місця для Синього Птаха — світ приречений на поги­бель.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

О найрозумніший, найгосподарніший Свароже, ти бог небес­ного вогню, ти кинув на землю ковальські щипці, щоб лю­ди навчилися кувати залізо, освоювати повітря й земний простір. Ти розпалюєш натхнення в душах майстрів. Чи не допоможеш повернути Синього Птаха.

СВАРОГ:

Так, я завжди був помічником, порадником людині. Вчив її сіяти пшеницю, вирощувати хліб, подарував їй першого плу­га. Та відродити в дулі людській — втраченого Синього Пта­ха не під силу мені.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

О любий, світлоокий Яре — боже живої природи. Від твоїх гарячих поцілунків я прикрашалась злаками, квітами, деревами. З тобою ми породили людину з розумною головою. Чому не зуміли доглянути й навчити ми своє дитя Чому не­слухняним і віроломним виросло воно?

ЯРИЛО:

Це все витівки Мари Злючої. Оволоділа вона свідомістю людини, перехитрила нас. Ось і залишилась людина без Си­нього Птаха. Мене ти, Ладо-Ладонько — богине коханнядопоможеш. Любов творить дива, любов дарує життя, любов приносять щастя. Ти ж даруєш любов людям, хай відродить вона Синього Птаха.

ЛАДА:

Так, любов прекрасна і могутня. Але відродити Синього Птаха без віри — неможливо. Віра зцілює душу людини, тільки віра відродить Птаха. А вірою володіє сама людина, тому й допомогти повинна вона сама собі.

З-ЗА СЦЕНИ ЧУТИ МЕЛОДІЮ, ЩО ВИКОНУЄТЬСЯ НА СКРИПЦІ. З’ЯВЛЯЄТЬСЯ СТАРИЙ СКРИПАЛЬ. ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ М.СКОРША.

ГОЛОС З-ЗА СЦЕНИ:

ВІРШ В. СИМОНЕНКА «ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ-ЛЮДИНА «

Ти знаєш, то ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні.

Усмішка твояєдина, Мука твоя — єдина, Очі твої - одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,.

Інші кохатимуть люди ;

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе

Озера, гаї. степи.

І жити спішити треба, Кохати спішити треба ;

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі - людина,.

І хочеш того чи ні ;

Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина,.

Очі твої - одні.

ПЕРУН:

Добри" старий скрипалю! Ти став нашою гордістю, взірцем розумної, одухотвореної людини, яка чарує своїми мелодіями людей і богів, яка дбає про навколишню природу. Чи не допоможеш відродити Синього Птаха СКРИПАЛЬ:

Про птахів я знаю багато. Теплими травневими вечорами дарував мані свої пісні закоханий соловейко. Завдяки йому заспівала моя скрипка:

ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ НА СКРИПЦІ ПРО СОЛОВ’Я, Не раз лічив я свої літа разом із зозулею і плакала моя скрипка:

ЗВУЧИТЬ СУМНА МЕЛОДІЯ.

Радість відродження дарувала мені весняна пісня жайворонка:

ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ ПІСНІ ЖАЙВОРОНКА.

Дія ІІ

ХЛОПЧИК І ДІВЧИНКА СПІВАЮТЬ ПІСНЮ «БЕРІЗКА» .

сл.

МУЗ.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Добрі діти, у вашій пісні стільки чарівності, а чи немає у вас Синього Птаха ХЛОПЧИК:

У мене є птах — горличка, але я її вам не віддам.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Чому ж не віддаш?

ХЛОПЧИК:

Бо вона моя.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

А де ж твоя горличка?

ХЛОПЧИК:

В клітці.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Я такого птаха не візьму — птах у клітці не мене бу­ти синім. Вам доведеться пошукати того птаха, яки" по­трібний для врятування матері-землі, інакше всю природу поглинуть злі чари Мари Всюдисущої. Для здійснення цієї мети необхідно бути сміливими, вміти побачити серцем, адже очима всього не побачиш. Та й розучилися сьогодні люди розуміти, співчувати, їх душі осліпли, а вони цьо­го не відчувають. Добре, що я завжди ношу з собою пре­дмет, що може запалити пригаслий зір, побачити справжню суть усіх предметів і речей. Наприклад, душу хліба, вогню, води.

ХЛОПЧИК:

О, яка гарна шапочка! А це що?

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Це дивовижний алмаз. Якщо тримати його ось так — вам відкриється Минуле, якщо трохи повернути — відкриється Майбутнє.

ХЛОПЧИК ОДЯГАЄ ШАПОЧКУ. З 'ЯВЛЯЄТЬСЯ СОБАКА ТІЛО.

СОБАКА:

Гав-гав… Моє маленьке божество! Добрий дань, добрий день! Нарешті, нарешті я можу говорити. Даремно я гавкав, махав хвостиком — ти мене не розумів. Я люблю тебе… Я люблю тебе! Хочеш, я здивую тебе Хочеш, по­кажу фокус Хочеш, пройдусь на задніх лапах.

ХЛОПЧИК:

Але хто ти?

Тихим сумом сповнювалась душа моя, коли долинало з-під небесся журавлине «курли» :

ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ «ЧУЄШ, БРАТЕ МІЙ» .

Та з роками підкралась до мене старість. Не маю я вже душевної сили, щоб відродити Синього Птаха, але думаю, що допоможуть рам добрі діти із хатини старого лісоруба, їх душі, мов чисті аркуші. В них знайдеться місце для ві­ри, надії й любові.

ДІЯ ІІІ

ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ ГОРШКА «слов'янський ТАНЕЦЬ» .

КИЦЯ:

Сюди, сюди. Я знаю всі ходи і виходи в цьому заплутаному палаці нашого темного Минулого. Я покликала нас трохи вперед, щоби ми могли обговорити наше нещасне положення. Ми всі - тварини, предмети, стихії маємо душу, яку лю­дина ще не розгадала. Тільки завдяки цьому ми ще не втратили незалежність. Але, як тільки діти знайдуть Синьо­го Птаха, вони Повністю заволодіють нами. Я дізналась про це від моєї подруги — Ночі - володарки всіх таєм­ниць буття.

СОБАКА:

Що вона говорить! Ану повтори, чи це нені почулося?

ХЛІБ:

Замовкніть! Я вам не давав слова! Я — голова зборів. Я поділяю думку кицьки.

СОБАКА:

Ну і дурень! Людина — це все! Потрібно її слухатись і виконувати всі її бажання. В цьому вся істина. Я визнаю владу тільки людини. Людина — це божество.

КИЦЯ:

Та хіба ми всі - вода, вогонь, дерева, квіти, собака і я, хіба ми не є жертвами жорстокої тиранії людини. При­гадайте, як було до появи деспота: ми тоді вільно ходи­ли по землі. Вода і вогонь були єдиними володарями сві­ту. Погляньте, що з нами стало тепер. Ой, вони вже наближаються .

ДУША СВІТЛА:

Що тут таке? Що ви притаїлись в кутку, ніби змовники?

КИЦЯ:

Я саме говорила… Я їх закликала добросовісно і неухильно виконувати свій обов’язок. На жаль, Тіло заважав мені го­ворити.

ТІЛО:

Що? Ну, почекай ти в мене!

ХЛОПЧИК:

Тіло, не смій! Ми вже підходимо до країни спогадів. Чуєш, там хтось співає.

НА СЦЕНІ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ЧЕТВЕРО ПІОНЕРІВ І ВИКОНУЮТЬ УРИВОК З ПІСНІ «ЗЛИНЬТЕ ВОГНЯМИ…», ЧЕТВЕРО КОМСОМОЛЬЦІВ І ВИКОНУЮТЬ УРИВОК З ПІСНІ «НЕ РАССТАНУСЬ С КОМСОМОЛОМ…» ТА ЧЕТВЕРО КОМУНІСТІВ З УРИВКОМ ПІСНІ «НЕВА УТРЕННЕГО СТЯГ…» .

НА СЛОВАХ «…И СЕРДЦУ ТРЕВОЖНО В ГРУДІ…» ПІСНЯ ОБРИВАЄТЬСЯ, ПАДАЄ ЛАНЦЮГ, МАРШОВИМ КРОКОМ ПІОНЕРИ, КОМСОМОЛЬЦІ І КОМУНІСТИ ВИХОДЯТЬ ЗІ СЦЕНИ.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Хіба ти не впізнав? Це душа Тіло, ти її звільнив своїм алмазом.

З’ЯВЛЯЄТЬСЯ КИЦЯ.

КИЦЯ:

Доброго дня, панночко! Яка ви сьогодні гарненька!

ДІВЧИНКА:

А ти хто?

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Тобі протягає руку душа Тілетти — твоєї кицьки. Поцілуй її!

СОБАКА:

І я! Я також хочу поцілувати дівчинку — мов маленька божество. Я хочу розцілувати всіх. Давайте веселитися, Гав, гав, гав!

ХЛОПЧИК:

Ну, годі! Годі, Тіло! А хто ось та мокра душа?

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Це — душа води!

ХЛОПЧИК:

А та боязлива пані в одній сорочці.

МАТИ СИРА ЗЕМЯ:

Це — Душа молока.

З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ДУША СВІТЛА.

ДІВЧИНКА:

А це, мабуть, королева!

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Ні, це Душа Світла. Вона допоможе вам шукати Синього Птаха, А зараз ви відправитесь в Минуле, може Синій Птах захований там.

ПІД МЕЛОДІЮ ПІСНІ «ОЙ, У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА» НА СЦЕНІ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ДІВЧАТА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ОДЯЗІ ТА ВИКОНУЮТЬ ФРАГМЕНТ ТАНЦЮ З ВІНОЧКАМИ.

ДО ДІВЧАТ ПІДХОДЯТЬ ДІТИ.

ДІВЧИНКА:

Шановні друзі з Минулого! Ми шукаємо Синього Птаха, щоб порятувати нашу хвору землю. Чи немає - його у вас?

ДІВЧИНА 1-а:

Так, у нас був Сині" Птах. По ньому ми спрямовували свій кожний крок, свій кожний подих, у нього вкладали свої найкращі мрії на завтрашній день. Та в мороці часу він натрапляв на безліч перешкод і поступово змінював свій колір.

ДІВЧИНА 2-а:

Однією в перешкод на шляху нашого Птаха стала колективі­зація. І доспівували свою журавлину пісню кращі наші гос­подарі по Сибірах, Поволжі та Далекому Сході, гинули в неосвоєних степах Казахстану.

ДІВЧИНА 3-я:

Підірвав сили нашого Птаха голодомор 33-го року. На 7% скоротилась чисельність дітей шкільного віку черев звірячу політику партії. Близько 300 тисяч хлопчиків і дівчаток помирали в той час в Україні зі словами: «Мамо, я хочу їсти!» І пав Птах їхньої надії колір перепеченої шкоринки хліба.

ДІВЧИНА 4-а:

А скільки гордих, найталановитіших синів нашого народу втра­тили свого Синього Птаха в снігах Колими, Сандормогу внас­лідок репресивної дії компартійної машини.

ДІВЧИНА 5-а:

Після довгих років побачили ми, що Птах нашої надії має червоний колір. Він потребував надто багато людської крові, тому довелось від нього відмовитись. А нового Птаха у нас немає. Ми, як і наша земля, — хворе покоління в розбитою душею, шукаємо свого порятунку в крайнощах. Та маятник працює на час тільки тоді, коли проходить середину. Де ж наш берег надії - невідомо. Маємо надію на вас юних, коли знайдете Синього Птаха, подаруєте його і нам.

ДІВЧИНКА:

Душа Світла казала, що Синій Птах може бути у Палаці Но­чі. Поспішаймо туди!

ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ ДВОРЖИКА «СЛОВ'ЯНСЬКИЙ ТАНЕЦЬ» .

ДІВЧИНА:

Ви не маєте права відмовити людині.

НІЧ:

А знак у тебе є?

ДІВЧИНКА:

Ось він у Тільтіля.

НІЧ:

Але ж це небезпечно! За кожними із цих дверей замкнені всі біди, всі недуги, страхи, катастрофи, які затьмарюють життя Людині. При сприянні Долі я ледве-ледве зуміла їх там зачинити. Біда, якщо хтось із них вирветься і з’явиться на Землі.

ДІВЧИНКА:

Ми маємо виконати наказ Душі Світла і врятувати Матір Сиру Землю. Що у вас за цими дверима?

НІЧ:

Запевняю вас, сюди ніколи не заходить Синій Птах, там людські хвороби.

ДІВЧИНКА:

І все-таки ми заглянемо.

/ВИБІГАЄ ХЛОПЧИК/.

Ой, якийсь малюк вибіг. Хто він?

НІЧ:

Це не страшно. То найменша із хвороб-Насморок. Зараз осінь-його пора, то хай погуляє поміж людей.

ДІВЧИНКА:

Тепер заглянемо за наступні двері.

НІЧ:

Бережіться! Там війни!.. Ніколи не були вони такі страхітливі і сильні, як тепер. Не дай Бог, Якщо одна із них вирветься! На щастя, вони досить великі, неповороткі. А все-таки ми повинні бути напоготові. Ти тільки загянь і ми зараз же зачинемо.

ДІВЧИНКА /заглядає/:

Ой! Які вони великі і страшні! Я впевнена, Синього Птаха у них немає.

НІЧ:

Звичайно, немає … Вони б його зараз же з'їли.

ДІВЧИНКА:

А за ось цими великими дверима?

НІЧ:

Тут найстрашніші екологічні катастрофи — вибухи ядерних бомб, пожежі, аварії, розливи нафти та мазуту в морях та океанах. Не ходи туди.

Дія ІV

НІЧ:

Стій! Хто іде!

КИЦЯ:

Це я, матінко Ніч! Я зовсім без сил!

НІЧ:

Що з тобою, дитя моє? Ти бліда, худа, в болоті по самі вуса. Знову билася на даху під дощем і снігом?

КИЦЯ:

Тепер мені по до дахів. Діти лісоруба ідуть сьогодні по Синього Птаха.

НІЧ:

Боже всемогутній! В який страшний час ми живемо! Ні хвилини спокою. За останні роки я перестала розуміти Люди­ну, до чого це дійде? Невже з часом вона про все діз­нається? Вона і так уже заволоділа третиною моїх таєм­ниць, всі мої жахи тремтять перед нею, більшість хвороб стають немічними.

КИЦЯ:

Знаю, матінко Ніч, часи суворі. Та ось вони вже йдуть.

/ДО ДІТЕЙ/:

Сюди, сюди, мої маленькі повелителі, я повідомила Ніч, вона рада вас бачити, ДІВЧИНКА:

Добрий — день, пані НІЧ!

НІЧ:

Добрий день. Не розумію, що це означає. Мені треба казати: «Доброї ночі», або, в крайньому випадку, «Добрий вечір» .

ДІВЧИНКА:

Вибачте, я не знала. А ось то ваші діти?

НІЧ:

Так, то сни.

ДІВЧИНКА:

А чому вони такі товсті?

НІЧ:

Від того, що добре сплять. Але поговоримо про інше. Я знаю, що ви прийшли сюди за Синім Птахом, а тут його нема, я його ні разу не бачила.

ДІВЧИНКА:

Але ж ДУША СВІТЛА каала, що він тут. Відчиніть нам усі ці двері.

НІЧ:

Ні, я не можу. Яберегиня всіх таємниць природи, я за них відповідаю, мені строго-настрого заборонено відкривати їх, тим паче для дитини.

ДІВЧИНКА:

Ми змушені заглянути.

ЗВУЧИТЬ 7-а СИМФОНІЯ ШОСТАКОВИЧА «ЛЕНІНГРАДСЬКА»

/ВИРИВАЄТЬСЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА/.

Ой, хто ця страшна жінка в чорному одязі.

НІЧ:

Це — Чорнобильська Катастрофа. Хоч я зачинила її за дверима, ще довгі роки вона буде нагадувати про себе.

ЧОРНОВИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА:

І спалахнула яскраво багряна зірка Полин, розверглася зем­ля страшним полум’ям і громом, згіркла третина вод на Землі, перестала родити Матір Сира Земля, всохла і потрі­скала, перетворилась в пустелю і скам’яніла. Жорстоко по­карала я Людину за байдужість і невігластво. І ще довгі роки з’являтимусь я на Землі благанням в очах хворих дітей, жахом в очах стражденних матерів.

ЧИТЕЦЬ І-й

ВІРШ «ПОХОРОН ЗЕМЛІ» .

РАУЛЬ ЧІЛАЧАВА.

Хоронять землю… Бачиш, вкривають землю покійну — землею живою!

/Хто, окрім неба, помітив малість планети нашої голубої?/.

Хто пожалів оцю землю смертну, яку вважали безсмертною досі.

Останні октави оплакали ревно дороги в темінь, холодні й босі.

Нічого вони для нас не жаліли;

сліди наші кожна з них зберігає…

А нині в корчах земля спопеліла під бульдозер покірно лягав.

Присядем на мить. Для печалі хати пісня ласує неіменита…

Любов любов’ю не закопати, Любов любов’ю не охоронити.

ЧИТЕЦЬ 2-й:

ВІРШ «БЕЗЛЮДНЕ СЛОВО» .

АНТОН ЛІСОВСЬКИЙ.

Ні бомби розриву,.

Ні посвисту кулі.

Лиш вітер тривожно У хмари зліта,.

Від чого замовкла

Поліська зозуля?

Чому так завчасно Поникли жита?

Село спустіло

І плаче, і судить, Покинуте, бідне, Немов сирота.

Не знає зозуля, Де ділися люди, Яким рахувала Ще вчора літа?

Покинута, стежка

Загубиться, щезне, Не приїде мисливець, Грибник, лісоруб.

В безлюдному лісі.

Сумує береза, В глибокій задумі.

Покинутий дуб.

Лягло-простяглося Від лісу до поля Чорнобиля чорне, Мов саван, крило.

Загублені ниви, Загублені долі,.

Сумне, як могила, Безлюдне село.

ПІСНЯ «НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ» .

ДУША СВІТЛА:

Думаю, що тепер Синій Птах з наших руках. З самого по­чатку це якось не прийшло мені в голову. Тільки сьогодні коли на світанку я набиралась сили, ніби промінь сонця, сягнула мені одна думка. Ми зараз стоїмо перед входом в Чарівні Сади, де під наглядом Долі Живуть всі земні Ра­дості і Блаженства. Та я не можу зайти до них в такому вигляді. Ні єдиний промінь моєї душі не повинен світити, бо багато є Блаженств переляканих і нещасних. Я прикрию­ся цим покривалом.

ХЛОПЧИК:

А що це за товстуни веселяться і їдять такі смачні рочі" '.

ДУША СВІТЛА:

Це найтовстіші земні Блаженства, їх легко впізнати. Може, Синій Птах на хвилинку повернув до них .

ХЛОПЧИК:

Який у них задоволений і щасливий вигляд. Сміються! П’ють! І їдять!

ДУША СВІТЛА:

Вони заходять пригостити нас обідом, але ні в якому разі не погоджуйтесь, бо забудете, що вам доручено.

ХЛОПЧИК:

Як, не можна спробувати жодного тістечка? А вони такі смачні, свіжі, политі цукром, кремом, варенням.

ДУША СВІТЛА:

Вони шкідливі - вони послаблюють волю. Завжди потрібно жертвувати чимось в ім'я обов’язку. Відмовся ввічливо, але навідріз.

ПІДХОДИТЬ НАЙТОВСТІШЕ БЛАЖЕНСТВО.

БЛАЖЕНСТВО:

Добрий день, Тільтіль.

ХЛОПЧИК:

Звідки ви мене знаєте? Ви хто?

БЛАЖЕНСТВО:

Я-найтовстіше із Блаженств — Блаженство Бути Багатим. Я прийшло від імені моїх братів просити вас і ваших друзів вшанувати своєю присутністю нашу нескінченну трапезу. Ви попадаєте в товариство найкращих представників найтовстіших Земних Блаженств. Дозвольте познайомити з найголовнішими із них. Ось мій зять — Блаженство Бути Власником, — живіт у нього у вигляді груші. Ось Блаженство Вдоволеного Често­любства — воно відрізняється красивою округлістю шік. Ось Блаженство Пити, Коли Вже Не Відчуваєш Спраги і Блаженст­во їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду — вони близнюки, тому в них заплітаються ноги. Ось Блаженство Нічого Не Знати — воно глухе, як стіна, і Блаженство Нічого Не Розуміти — воно сліпе, як кріт. Ось Блаженство Нічого Не Робити і Блаженство Спати Більше, Ніж Потрібно, — руки у них, як м’якуш хліба, а очі, як желе з персиків. І, накінець, Заливнйи Сміх — рот у нього аж до вух, перед цим сміхом ніхто не встоїть.

ЛУНАЄ СМІХ У ГРАМЗАПИСІ.

Дозвольте запропонувати найпочесніші місця за нашим столом.

ХЛОПЧИК:

Ми вдячні вам, високоповажні Блаженства. Але ми не можемо…

Ми поспішаємо… Ми шукаємо Синього Птаха. Ви не знаєте, де вій ховається?

БЛАЖЕНСТВО:

Синій Птах Почекайте… Так, так, так, щось пригадую. Десь я про нього чуло… Але, по-моєму, Синій Птахне їстивний… В будь-якому випадку, ва нашим столом його не подавали. Це означає, що тут він невисоко ціниться. Та ви не засмучуєтесь, у нас є справжні цінності. Цедвохметрові ковбаси, он вони які блискучі, ікра, маслини, смажена форель, тушкований кролик, копчена свинина, теляча печінка, а солодощі і вина — своїм блиском вони затьма­рюють все, що може бути найкращого в світі.

ХЛОПЧИК:

Ні, нам не потрібні ваші цінності. ЛІ підемо шукати Пта­ха до ваших сусідів — Великих Радосте" .

ЗВУЧИТЬ «ТОКАТА І ФУГА» БАХА.

ДУША СВІТЛА:

Ми наближаємось в Палац Великих Радосте", Ось вони ви — йшли нам назустріч.

ДІВЧИНКА:

Які вони прекрасні! Але чому вони не сміються? Вони не­щасні?

ДУША СВІТЛА:

Але ж хіба щастя в сміху .

РАДІСТЬ ЛЮБИТИ ПРИРОДУ:

Добрив день, любі діти, Я — Велика Радість Любити При­роду. Я поведу вас по нашому Палацу, познайомлю із мо­їми сестрами. Ось попереду всіх — Велика Радість Бути Справедливим, вона посміхається завжди, коли порушена спра­ведливість відновлюється, правда, буває це дуже рідко. За нею йде Радість Бути Добрим — вона найщасливіша, але й найнещасніша. Їй хочеться всіх втішити, тому вона часто тягнеться до нещасть. Праворуч-Радість Завершеної Праці, а поруч — Радість Думати. Дальше — Радість Розуміти Людей. А ось серед найвищих — Радість Розуміти Прекрасне, вона щодень дарує кілька променів світла паті.

ДІВЧИНКА:

А хто це там далеко-далеко, в золотих хмаринках?

РАДІСТЬ ЛЮБИТИ ПРИРОДУ:

Це Велика Радість Любити… Але ви даремно тягнетесь — ви ще надто малі, щоби бачити її всю. А чи впізнаєте ви Радість, яка наближається до нас? Це Радість вашої матері, неповторна Радість Материнської Любові.

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:

Тільтіль! Мітіль! Ось несподіванка! Чи ви не впізнаєте любові нашої матері? Хіба це не мої очі, не мої губи, не мої руки?

ДІВЧИНКА:

Так, тепер я пізнаю. Ти схожа на маму, тільки красивіша за неї.

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:

Звичайно, адже я не старію. Кожна вата посмішка, кожна добра оправа молодить мене. Дома цього не видно, а тут видно все: це і є істина.

ДІВЧИНКА:

А з чого зіткане твоє прегарне плаття?

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:

Воно — з поцілунків, поглядів, ласки.

ДІВЧИНКА:

А де ж ти ховала це плаття, чи не в тій шафі, ключ від якої у батька?

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:

Ні, ні, воно завжди на мені, але його не видно, тому що із закритими очима нічого не побачиш. Всі матері ба­гаті, якщо вони люблять своїх дітей. Немає ні бідних матерів, ні невродливих, ні старих, їх любов є найпрекраснішою із усіх радостей. Коли вони сумують, варто їм поцілувати дитину, варто дитині поцілувати їх — і всі сльози, що підступили до очей, перетворюються на зорі.

ДІВЧИНКА:

Справді, твої очі повні зірок. І руки ті ж, тільки ще біліші, з ніжною шкірою, ніби не знають домашньої праці.

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:

Це ті самі руки. Хіба ви не замітили, як біліють і світяться вони завжди, коли голублять вас.

ДІВЧИНКА:

Дивно! І голос твій тут набагато красивіший!

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:

Там, дома, мені завжди ніколи. Але недоказане можна почу­ти серцем. А чи пізнаєте ви мене завтра, в моєму домаш­ньому халаті?

ДІВЧИНКА:

Ми не хочемо додому!

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:

Але ж я живу там, ми всі там живемо, різниці ніякої немає. Ви прийшли сюди тільки для того, щоб мене бачи­ти там. Розумієте, вам здається, що ви на небі, та на­справді, небо там, де ми відчуваємо любов і ласку. Двох матерів ні в кого не буває, і у вас тільки одна мати. У кожної дитини вона одна-єдина, прекраснішої від якої ні в кого нема. Треба тільки добре знати її і вміти на неї дивитись. Але як же ви сюди потрапили, як знайшли дорогу? Адже люди шукають цей шлях з тих пір, як з’явились на Землі.

ДІВЧИНКА:

Нас послала за Синім Птахом Мати-Земля, а шлях вказує Дута Світла.

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ:

А чи не допоможе вам Велика Радість Любити Природу?

Радість ЛЮБИТИ ПРИРОДУ:

Природу замало лише любити, її потрібно берегти і примножувати… Необхідно вкласти чимало праці, щоб поверну­ти їй колишню силу. Наш Синій Птах знесилений. Зверніть­ся до людей Майбутнього, в їхніх садах обов’язково пови­нен бути Синій Птах.

ПІСНЯ «КАЛИНА» .

СЛ.

МУЗ.

Дія VI.

ТІЛЬТІЛЬ:

Тут так гарно! Куди ми потрапили?

ДУША СВІТЛА:

В ЦАРСТВО МАЙБУТНЬОГО. Зараз ми знаходимося серед дітей, які ще не народилися.

ВИХОДИТЬ ХЛОПЧИК З КОНСТРУКТОРОМ — ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

Добрий день, Маленькі Живі Істоти.

ТІЛЬТІЛЬ:

Чому він нас так називає?

ДУША СВІТЛА:

Тому, що самі вони іще не живуть. Діти, які народжуються у нас на Землі, приходять звідси. Кожен чекає своєї черги. Коли батьки і матері бажають мати дітей, ось ті великі двері, що направо, відчиняються і малюки опуска­ються на Землю.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А що це у тебе?

ТІЛЬТІЛЬ:

Шапочка.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А для чого?

ТІЛЬТІЛЬ:

Від холоду.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А що таке холод?

ТІЛЬТІЛЬ:

Це коли тремтиш ось так — бр- р-р!

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

На Землі холодно?

ТІЛЬТІЛЬ:

Зимою буває холодно, коли немає дров.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А чому немає дров?

ТІЛЬТІЛЬ:

Тому, що вони дорогі, грошей варті.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А що таке гроші?

ТІЛЬТІЛЬ:

Це те, чим платять. В одних гроші є, а в інших немає.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А чому їх немає?

ТІЛЬТІЛЬ:

Тому, що вони бідні, А ти багатий? Скільки тобі років?

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

Я скоро маю народитися. Через 12 років. А народжуватись приємно? Як це в тебе вийшло?

ТІЛЬТІЛЬ:

Не пам’ятаю. Це було давно.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

Кажуть, жити на Землі - це так гарно.

ТІЛЬТІЛЬ:

Так, там непогано. Птахи, іграшки, тістечка, У деяких є все, а в кого нема, ті можуть на них дивитись.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

Нам сказали, що мами ждуть нас за дверима… Правда, то воші добрі?

ТІЛЬТІЛЬ:

Дуже добрі. Краще нікого на світі немає. Бабусі теж добрі, але вони скоро помирають.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

Помирають? Що це означає?

ТІЛЬТІЛЬ:

Ідуть одного вечора і все ніколи не повертаються.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А що це в тебе з очима? Чому в них блистять діаманти? Що це в тебе падає.

ТІЛЬТІЛЬ:

Дурниці! Це крапельки води. Вона тече, коли плачеш.

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А на Землі часто плачуть?

ТІЛЬТІЛЬ:

Дівчатка — часто, а хлопчики — ні! Але біль пронизує наші серця доволі часто!

ХЛОПЧИК МАЙБУТНЬОГО:

А ми всі плакати не вміємо. Ми працюємо, щоб прийти на Землю не з пустими руками. Я, наприклад, конструюю Машину Щастя, а ось він — вишукує 33 способи продовжен­ня життя, а ось той понесе на Землю світло, якого іще не бачили, а четвертий знає таємницю скарбів, захованих на Місяці, а ось той, за колоною, вчинить на Землі чимало злочинів, інший понесе на Землю в мішку три хвороби — скарлатину, коклюш і кір.

ЧУТИ ВІЙ КУРАНТІВ.

Вже займається зоря, час, коли діти, яким, прийшла пора народжуватись, опустяться на Землю. Час уже відкриває двері. На Землі їх чекають. Ось їх вітають піснею.

ЗВУЧИТЬ «КОЛИСКОВА» .

СЛ.

МУЗ.

ДІВЧИНКА 5

Ми знову вдома.

ХЛОПЧИК:

А в нас так гарно. Тільки, що нам робити? Ми так і не знайшли Синього Птаха! Птах із Країни Спогадів — чер­вонів, Птах із Палацу Ночі - почорнів, немає Синього Птаха між Блаженствами, немічний Птах у Радостей, не до­тягнутись нам до Птаха з Майбутнього.

ДІВЧИНКА:

Ми зробили все, що змогли, А поглянь на нашу пташку, вона стала синьою.

ХЛОПЧИК:

І справді, зовсім синя. Може, вона допоможе Матері Землі?

НА СЦЕНУ ВИХОДЯТЬ ВСІ АКТОРИ 7.

МАТИ СИРА ЗЕМЛЯ:

Любі діти! Ви і справді допоможете мені. У вас є віра, бажання, ви вмієте працювати і творити для інших добре. Хай летить ваш Синій Птах на велю, несе надію для інших людей.

ДІТИ ВИПУСКАЮТЬ ПТАШКУ З КЛІТКИ.

ДІВЧИНКА:

Дорогі друзі! Ми вас дуже просимо! Якщо хтось із вас зумів своєю душею осягнути таємницю Синього Птаха, поді­літься нею із ближніми. Хай і в їхніх домівках зася­ють іскорки добра. Вони нам дуже потрібні, щоб стати щасливими в майбутньому.