Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Вальдорфська освітня школа, як будь-яка педагогічна система, є складною, відкритою, нелінійною системою, а отже, їй притаманні властивості саме таких систем, що є предметом дослідження синергетики як науки.

Водночас вальдорфська педагогіка має свою специфіку, яка виявляється в багатьох моментах.

Зупинимося на цьому детальніше.

< Як соціальний інститут вальдорфська школа принципово вільна й самокерована, є зразком відкритої педагогічної системи, яка позбавлена диктату й монополії держави та її керівних освітянських органів. В організації внутрішньошкільного управління керівна роль належить не директору, а двом основним формам самоврядування: педагогічній колегії (щотижневі вчительські конференції) та вчительсько-батьківському правлінню (представляє правові інтереси школи, визначаючи й регулюючи її економічно-правовий баланс).

Про дійсну відкритість Штайнер-педагогіки свідчить і її активна взаємодія й співпраця з оточуючим середовищем: кожний вальдорфський заклад для регіону, де він розташований, є своєрідним культурно-освітнім центром, діяльність якого сприяє розв’язанню багатьох важливих проблем сучасного суспільства (нівелювання соціальної нерівності, запобігання асоціальних явищ) і готує підґрунтя для гармонійного входження дитини в суспільне життя. Завдяки цьому за майже 100-річну історію свого існування Штайнер-школа не лише не зникла зі світового освітнього простору, а навпаки зміцнилася й перетворилася на широкий міжнародний культурно-освітній вальдорфський рух, який охоплює понад 50 країн світу.

• < Сформований у антропософії Р. Штайнера образ людини, яка розвивається, дозволяє розглядати людську істоту як синергетичну систему — як спільну дію різних підсистем (елементів, чинників, процесів тощо). В основу образу людини покладено такі провідні ідеї:
• • цілісність людини як духовно-душевно-тілесної істоти, психічна структура якої виявляється в єдності мислення, відчування й волі та формується у процесі навчання й виховання;
• • ієрархічна просторово-часова структурованість і підпорядкованість тілесних та душевно-духовних функцій і видів діяльності, в якій пріоритетну роль має найвищий принцип людини — її «Я» (духовна індивідуальність, духовне сутнісне ядро);
• • тісна кореляція між душевними виявами та органічними процесами в людському організмі: мислення спирається на нервово-почуттєву систему; відчуття й емоції - на ритмічну (система органів дихання й кровообігу); воля — на процеси обміну речовин і органів руху;
• • людський розвиток як ритмічний (із періодом у 7 років) процес взаємопов'язаних тілесно-душевно-духовних кількісних і якісних перетворень (метаморфоз) у структурі людини.

Аттракторами, тобто активними стійкими центрами, які притягують і стимулюють процеси розвитку людини — її самоорганізації («Я"-організації), виступають цілі, які висуває людське «Я» й у яких відбивається вплив минулого на майбутнє та майбутнього на сьогодення людського життя.

Індивідуальні й вікові кризові моменти в людському розвитку, що характеризують неврівноважений, надчутливий до найнезначніших збурень стан людини як системи перед вибором шляхів еволюції, слід розглядати як біфуркації та самоподібність (фрактальність) образу людини (у синергетиці фракталами вважаються об'єкти з дробовою — фрактальною — розмірністю. Основна властивість фракталів — самоподібність, тобто таким об'єктам притаманна масштабна інваріантність їх внутрішньої структури, при якій наступні форми самоорганізації нагадують за своєю структурою попередні).

Формами вияву фрактальності людського образу в антропософії можна вважати:

• — організацію людини як мікрокосму, котрий відбиває макрокосм (підтвердженням цього є, наприклад, індивідуальна картина людського мозку, яка відбиває при народженні у своїй внутрішній структурі картину зіркового простору, що знаходиться над місцем народження цієї людини). Такі уявлення відповідають антропному принципу (Платон, Дж. Бруно, Тейяр де Шарден, В. Вернадський, О. Чижевський, Б. Картер), згідно з яким є тісний взаємозв'язок життєвих параметрів існування людини з фундаментальними параметрами Всесвіту;
• — структуру самої людини, зокрема її тілесності (голова, тулуб, кінцівки). Так, людська голова представляє людину в цілому: поряд із власне головою (верхня частина — лоб, віскі) можна побачити тулуб (серединна частина — ніс) і кінцівки (нижня частина — рот);
• — зв'язок онтогенезу та філогенезу. тобто між процесами соціально-історичної еволюції людства й індивідуального розвитку людини;
• — зв'язок і взаємовплив процесів вікового становлення в 7-річному ритмі та 21- річними циклами (7 р. х 3), коли кожне 7-річчя наступного циклу є певним відбиттям попереднього. Зокрема людське життя між 21 і 42 роками відбиває всередині себе події й розвиток між початком життя і 21 роком «у зворотному напрямі». Так, життя у 21−28 рр. відбиває події в 14−21 рр., 28−35 рр. — 7−14 рр., 35−42 рр. — 0−7 рр.
• < Антропософський образ людини як світоглядний, філософсько-психологічний фундамент Штайнер-школи зумовлює синергетичність вальдорфської освіти, основною метою якої є вільний розвиток особистості, спрямований на розкриття потенціалу, індивідуальних обдарувань кожної дитини, на її самовизначення й творчу самореалізацію як відповідального члена суспільства.

Реалізація цієї мети досягається завдяки тому, що вальдорфський педагогічний процес виступає як синергетична взаємодія й узгодженість внутрішніх інтенцій учня та зовнішніх — педагогічних — впливів.

Процес навчання й виховання, спрямованість якого збігається з вектором становлення дитини, у точках біфуркації, де малі флуктуації (відхилення) можуть привести до істотних змін, здатний здійснювати на особистість {{резонансний вплив".

Синергетичний характер вальдорфського педагогічного процесу забезпечується вибором тих педагогічних підходів і засобів, які адекватно відповідають потребам і можливостям учнів певного віку, а саме:

— міждисциплінарність і трансдисциплінарність змісту освіти, який представляє собою фундаментальну тріаду академічних, художньо-практичних і ремісничоприкладних дисциплін та адекватно відбиває зв’язок онтогенезу й філогенезу людини (зокрема через сувору відповідність рівню розвитку свідомості дитини).

Цілі й завдання всіх навчальних предметів у вальдорфській школі мають усебічну спрямованість — на цілісний розвиток дитини, її розумової, емоційно-почуттєвої й вольової сфер, формування особистісних і соціальних якостей і здібностей.

За наявності у школі різноманітних предметів естетичного циклу кожне заняття художньо оформлюється таким чином, щоб були охоплені й залучені голова, серце й руки дитини. Зокрема, на початковому ступені навчання розвиток мовлення в дітей, навчання читанню, письму, грамоті, лічбі здійснюється за допомогою занять з живопису, малювання форм, ліплення, музики, зі співів, рецитації, розігрування театру тощо. У подальшому навчання, наприклад акустиці (фізика), базується на досвіді, який учні набули під час гри на музичних інструментах: від художнього сприймання музики поступово переходять до фізичного трактування акустики, тобто «музика народжує акустику»;

— посилена дія комплексного використання форм і методів оволодіння школярами змістом освіти, які спрямовані на поєднання процесів пізнання й емоційно-вольової діяльності, оптимальне сполучення індивідуального підходу до учня та колективної навчальної праці.

Особливої уваги заслуговує ритмічна організація педагогічного процесу — планування навчального року, тижня, дня, окремих уроків з опорою на природні психофізіологічні людські ритми (дихання, запам’ятовування й забування, сну й неспання, чергування здатності людини до зосередження й потреби в активній діяльності). Така побудова навчального процесу разом із іншими вальдорфськими формами та методами (художньо-образне викладання в умовах обмеженого використання традиційних підручників, активно-практичне проектування, застосування диференційованих завдань із урахуванням темпераментів учнів тощо), забезпечуючи резонансну взаємодію між педагогічними зусиллями та внутрішніми потребами дитини, дозволяють координувати силу й рівень педагогічного впливу на індивідуально-соціальний розвиток особистості.

Отже, зміст освіти, форми і методи його засвоєння, які у вальдорфській школі резонансно узгоджуються з передумовами й спонукальними мотивами, властивими певному віку учня, є факторами формування й розвитку дитини; у термінах синергетики — параметрами, що керують процесами еволюції людини як системи. Рівень засвоєння змісту освіти — набуття особистістю знань, умінь, досвіду, вироблення здібностей — можна вважати параметрами порядку системи.

Принагідно зазначимо, що використання педагогічних підходів і засобів, які не відповідають дитячим потребам (зокрема навчання дітей, які не вступили в пору шкільної зрілості, надмірна інтелектуалізація початкової освіти та інші негативні явища, що спостерігаються в сучасній школі), вносить у їхню душу безлад (хаос), створює ситуації невизначеності, не сприяє реалізації прагнень і призначення дитини, а отже, перешкоджає нормальному розвитку особистості.

Важливо відмітити, що синергетичність вальдорфської освіти підсилюється й організацією такої взаємодії «учень-педагог», яка орієнтована на єдність процесів розвитку й саморозвитку особистості дитини й учителя, коеволюцію учня й педагога.

Провідну роль у розв’язанні цих питань виконує класний учитель, який супроводжує школярів і викладає всі основні предмети протягом перших 6−8 років. Це, з одного боку, сприяє інтеграції навчальних дисциплін, а з іншого — забезпечує сталість взаємин «учень-учень», «педагог-учень». Орієнтація вальдорфського вчителя на створення духовної єдності зі школярами, атмосфери індивідуальної й колективної творчості вимагає від педагога постійного самовдосконалення, невід'ємними складниками якого є його зростання як фахівця та виконання вправ внутрішнього характеру, спрямованих на самовиховання й саморозвиток.