Особливості навчання монологічному мовленню у початковій школі

Говорячи про комунікативний розвиток учнів молодших класів, слід зазначити, що молодші школярі недостатньо повно розкривають зв’язки між явищами. Хоча діти практично володіють основами побудови теоретичних понять і готові до теоретичних узагальнень (це є найважливішим психологічним новоутворенням цього віку), у вислові все-таки віддають перевагу конкретним думкам над теоретичними, абстрактними міркуваннями, опис конкретних фактів встановленню причинно-наслідкових зв’язків між ними. У процесі шкільного навчання у них розвивається здатність будувати міркування, робити висновки, складається плануюче мислення. Розвиваюче навчання молодшого школяра дозволяє успішно формувати не тільки теоретичне мислення, але і рефлексію на спосіб мовної діяльності, зокрема міркування.

Найбільш звичним і доступним для даного віку є рішення комунікативної задачі опису. У цей період монологічний опис виступає як найбільш поширене учбове завдання, вирішення якого нерозривно пов’язане з оптимальними можливостями сприйняття. Найцікавіше воно розвивається і удосконалюється саме в молодшому шкільному віці. Цей факт може бути врахований вчителем іноземної мови як психологічне обґрунтування широкого використання образної наочності: картинок, малюнків, предметів, іграшок як організації наочного плану вислову [9, с.23].

Молодші школярі по цілому ряду параметрів диференціюють такі комунікативні мовні завдання, як опис і пояснення, з одного боку, і доказ і переконання, з іншою. Так, наприклад, при необхідності вирішення двох останніх завдань вони використовують значно більше слів, смислових зв’язків, що виражають причинність, ніж при вирішенні завдань опису і пояснення. Використання ними причинності у вислові свідчить про те, що учні цього віку розуміють і усвідомлюють спрямованість доказу і переконання на зрізі причинно-наслідкових зв’язків між предметами і явищами навколишній дійсності.

Переконання як комунікативне завдання відрізняється від інших подібних завдань, наприклад, опису, пояснення, доказу найбільшою комунікативною спрямованістю на партнера спілкування. Через особливості своєї мовнорозумової діяльності вони не можуть повною мірою оволодіти всіма структурними, змістовними і формальними (мовними) компонентами переконання. Спосіб рішення даної задачі, що представляє самостійну трудність, не може стати об'єктом свідомості школяра без спеціально організованого спілкування.

Характеризуючи в цілому рівень розвитку монологічної мовної діяльності молодших школярів, можна сказати, що в процесі навчання у них відбувається ускладнення, комплексування і усного, і письмового вислову за рахунок збільшення кількості другорядних членів речення, появи складеного присудка і так далі. Одночасно, у зв’язку з розширенням словника школяра збільшується кількість пропозицій в тексті, загальний об'єм вислову. Мовні дії набувають характеру рефлексії. Учень починає самостійно міркувати і управляти своїми розумовими операціями, усвідомлювати істотні зв’язки у вислові [18, с. 12].

Названі вище особливості комунікативного розвитку молодшого школяра свідчать про:

природу гетерохронності розвитку усних і письмових форм спілкування, тобто випередженні усного вислову і розуміння на слух;

недостатню сформованість всіх мовних механізмів, зокрема, осмислення;

недостатній рівень розвитку способів формування думки [43, с. 110].

Сама думка школяра не підкоряється ще цілком логічному плану її викладу. Вислови, особливо розгорнені, часто бувають недостатньо логічні.

У тому ж випадку, коли дитину цілеспрямовано учать орфографії, пунктуації, побудові текстів, спілкуванню і так далі, він виявляє вищий рівень розвитку у всіх видах мовної діяльності.

Молодший шкільний вік? час розвитку здатності будувати міркування, робити висновки, складається плануюче мислення. Це важливо знати вчителю, щоб успішно формувати не тільки теоретичне мислення, але і рефлексію на спосіб мовної діяльності, зокрема міркування.