Оцінка ефективності діяльності підприємства

План

• Вступ
• 1. Економічна сутність ефективності, її види та значення підвищення
• 2. Методичний інструментарій щодо оцінки ефективності господарювання
• 3. Організаційно-економічні чинники підвищення ефективності
• Висновки
• Список використаної літератури
• Вступ
• економічна ефективність господарювання
• Питання розвитку та економічного зростання українських підприємств визнається сьогодні невід'ємною частиною усього процесу сприяння зростанню економічного розвитку та максимального використання потенціалу країни для підвищення рівня її конкурентоспроможності у очах світової спільноти. Відтак, розвиток загального механізму ефективного росту економіки в цілому безпосередньо залежатиме від динаміки та рівня ефективності кожного окремого підприємства як елементу сприяння досягнення домінуючих позицій. Тому, основним завданням, яке потребує негайного вирішення, є підвищення рівня ефективності діяльності підприємств.
• Для того, щоб підвищити ефективність діяльності підприємства, її треба спершу оцінити. Оцінювання ефективності роботи підприємства є одним з основних елементів системи управління та обґрунтування господарських рішень. Проведення комплексного оцінювання діяльності за різними напрямами за допомогою показників виробничо-господарської діяльності — комплексне завдання для внутрішніх та зовнішніх користувачів, які зацікавлені в адекватній оцінці. Різноманітність методів, які застосовуються для цього, зумовлена наявністю конкурентного середовища. Тому виникає необхідність використання ефективних підходів до діагностики економічного стану підприємства, а також знаходження оптимальних шляхів його розвитку та методів управління, які будуть сприяти виходу підприємства на позитивну траєкторію функціонування.
• Питання теорії й методології оцінки ефективності були і є в цей час предметом дослідження як закордонних, так і вітчизняних учених. Зокрема, поняття ефективності розглядали в різний час за рубежем В. Паретто, Й. Шумпетр, П. Друкер, М. Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, К. Маркс, І. Бентам, Дж. Роулз та інші. Актуальним економічним проблемам визначення суті економічної ефективності підприємств присвячені наукові розробки таких українських науковців як М.В. Афанасьєв, В.В. Іванієнко, Н.П. Іващенко, В. В. Ковальов, О. Н. Волкова, В.І. Лямець, А. Д. Тевящев, О.С. Іванілов, Л. Г. Мельник, О.І. Карінцева, Ю.П. Сурмін, А. В. Шегда, В.П. Мікловда, Л.І. Федулова та багато інших.
• Метою даної роботи є визначення поняття «ефективність», його економічної сутності на основі різних підходів до його трактування. Також дана робота розкриє методологію оцінки ефективності господарської діяльності підприємства і висвітлить основні резерви її підвищення.

1. Економічна сутність ефективності, її види та значення підвищення

Сьогодні серед науковців і практиків немає єдиного підходу щодо визначення такого поняття як «ефективність». Більшість економічних та фінансових словників трактують ефективність, як відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, які визначаються відношенням ефекту, результату до витрат, що зумовили та забезпечили його отримання.

У науковій літературі прийнято виділяти три основні етапи еволюції поняття «ефективність»:

· перший етап характеризується розвитком класичної наукової економічної думки, яка базується на впевненості, що ринкова економіка та приватна власність на засоби виробництва завжди приводять до оптимуму ефективності;

· в межах другого етапу проблему управляння економічними системами вдалось поставити на наукову основу;

· третій етап почався приблизно з 40-х років ХХ століття і триває досі. Теоретики цього етапу намагаються науково обґрунтувати умови максимальної ефективності.

Більшість зарубіжних вчених (Х. Лібенштайн, С. Фішер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензі) оцінюють ефективність, як зовнішнє поняття, прив’язане до ринку ресурсів, товарів і т. ін. Наприклад, X-ефективність в економіці - концепція ефективності функціонування підприємства, яку ввів американський економіст Лібенштайн. Функціонування підприємства вважають Х-ефективним, якщо воно виробляє (реалізує) за наявних ресурсів і найкращою з доступних технологій максимально можливий об'єм продукції. X-ефективність розглядає умови, коли ресурси не перерозподіляються в системі, а заданий набір ресурсів використовується для виробництва продукції. Вона не враховує можливість якнайкращого використання даних ресурсів в інших сферах діяльності.

Також при визначенні ефективності розподіл ресурсів враховують С. Фішер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензі, які стверджують, що розподіл ресурсів є ефективним у сфері виробництва, якщо неможливо перерозподілити сукупний обсяг виробництва будь-якого блага між фірмами так, щоб понизити сукупні загальногалузеві витрати виробництва даного блага. Оскільки в абсолютно конкурентній економіці граничні витрати виробництва будь-якого блага однакові для всіх виробників, то рівновага в подібній економіці є ефективною з виробництва. Таким чином, в абсолютно конкурентній економіці всі блага ефективно виробляються (ефективність виробництва) і ефективно розподіляються серед споживачів (ефективність споживання).

Іншим аспектом дослідження є твердження А. Салівана про те, що економічна ефективність — це використання ресурсів з метою максимізації виробництва продукції і послуг. При цьому підприємство можна назвати економічно ефективним, якщо:

? не можна досягти змін на виході з системи, не витративши на вході;

? більший результат може бути отриманий лише за рахунок збільшення кількості вхідних ресурсів;

? виробництво ведеться за найнижчої можливої вартості за отриману одиницю.

Е. Нілі, К. Адамс, М. Кеннелі стверджують, що ефективність необхідно розглядати як цілісну модель, що пов’язує між собою інтереси учасників діяльності підприємства. Така модель враховує:

— задоволення потреб зацікавлених сторін (хто є основними учасниками програми або проекту, на що вони сподіваються і які потреби мають);

— внесок зацікавлених сторін (чого саме підприємство бажає й вимагає від зацікавлених сторін на взаємовигідній основі);

— інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно розробити для того, щоб задовольнити бажання й потреби зацікавлених сторін, враховуючи при цьому власні інтереси);

— процеси (які бізнес-процеси необхідно налагодити, щоб реалізувати стратегії);

— можливості (які саме можливості необхідні для управління бізнес-процесами).

Щодо вітчизняних авторів, то багато вчених стверджують, що: «Ефективність — відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, визначуваний як відношення ефекту, результату до витрат, що зумовили, забезпечили його отримання»

Досить змістовне та обґрунтоване трактування подали українські вчені Л.І. Шваб, В.І. Осипов та С. Ф. Покропивний, які вказують на походження слова «ефективність» від слова «ефект», яке у перекладі з латинської означає «результат». Визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Під результатом взагалі розуміють остаточний результат (висновок), що завершує собою будь-який процес. Діяльність підприємства буде безрезультативною, якщо вона не завершується виключно вигодою для підприємства. Отже, результатом поточної діяльності підприємства є виготовлення продукції або надання послуг, які воно повинно здійснювати відповідно до його статуту.

В.І. Осипов робить висновки, що ефективність підприємства — це комплексна оцінка кінцевих результатів використання необігових і обігових активів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Як бачимо, здебільшого вчені з країн СНД зупиняються на визначенні ефективності як відношення, тоді як зарубіжні вчені стверджують що ефективною діяльністю можна назвати таку, за якої, виходячи з наявних ресурсів реалізується (виробляється) максимально можлива кількість продукту.

Оскільки, ефективність, як міра отриманих підприємством результатів, віднесених до витрачених для їх отримання ресурсів, застосовується для різноманітних аналітичних оцінок та обґрунтування господарських рішень, то з огляду на це, можуть бути виділені окремі види ефективності для певних практичних потреб діяльності підприємства.

Найпоширеніша класифікація ефективності виділяє наступні її види:

· економічна ефективність — економія суспільно необхідного часу па виробництво та споживання товарів і послуг;

· соціальна ефективність — збільшення кількості нових робочих місць, рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, підвищення рівня та комфортності життя;

· екологічна ефективність — гармонізація відносин людини з навколишнім середовищем, зменшення шкідливих викидів;

· науково-технічна ефективність — підсилення потенційних можливостей виробничих систем, наукових організацій, споживачів продуктивніше вирішувати ті чи інші завдання за допомогою продукції, виробленої даним підприємством.

Разом з тим, зауважимо, що можуть розглядатися інші види ефективності діяльності підприємства як, наприклад:

· внутрішня ефективність — це ефективність використання внутрішніх можливостей підприємства, його внутрішніх ресурсів;

· зовнішня ефективність — це ефективність використання зовнішніх можливостей підприємства, що забезпечуються факторами зовнішнього середовища;

· загальна ефективність як інтеграція зовнішньої і внутрішньої ефективності;

· ринкова ефективність — повнота задоволення потреб споживачів порівняно з альтернативними способами їх задоволення.

Основні види класифікації ефективності в діяльності підприємства це:

1) за структурою організації виробництва:

· ефективність підприємства в цілому;

· ефективність підрозділу;

2) за характером виробництва:

· ефективність поточних витрат;

· ефективність капітальних витрат;

3) за напрямком інвестиційно-інноваційної діяльності:

· ефективність технічних та технологічних нововведень;

· ефективність організаційно — управлінських рішень;

· ефективність інвестиційних проектів.

Розглядаючи ефективність, як відношення отриманих результатів діяльності підприємства до затрат, яке воно здійснило для одержання даного результату, можна стверджувати, що для підвищення ефективності варто зменшити витрати або ж збільшувати обсяги виробництва або надання послуг. Так як обсяг виробництва чи надання послуг має приносити дохід, що і є результатом діяльності для підприємства, воно має відповідати ринковому попиту. Тому збільшувати обсяги виробництва чи ціну на даний виріб чи послугу без відповідного попиту не принесе підприємству ніякого додаткового доходу, а отже й результату. З огляду на це збільшення ефективності діяльності підприємства можливе за рахунок зменшення витрат за допомогою інноваційних технологій, скорочення адміністративних витрат, запровадження нових способів виробництва, які економлять ресурси чи більш ефективно їх використовують та ін.

У будь-якому разі підвищення економічної ефективності має позитивний вплив на підприємство, стимулюючи його діяльність, закріплюючи ринкову позицію і, відповідно, приносячи прибуток.

Стимулюючи підприємницьку діяльність, економічна ефективність позитивно впливає не тільки на мікроекономічний стан, але й на загальний стан економіки держави.

2. Методичний інструментарій щодо оцінки ефективності господарювання

Визначення ефективності роботи підприємства полягає в оцінюванні його результатів, але сама по собі величина отриманих результатів не дає змоги зробити висновки про ефективність або неефективність роботи, оскільки невідомо, якою ціною вони були отримані. Тому для визначення об'єктивної оцінки ефективності підприємства слід враховувати оцінку витрат, що дали змогу одержати певні результати. Крім оцінки факторів виробництва, необхідно враховувати фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги підприємства. Загальне визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. В економічній літературі виділяють такі загальні напрями оцінювання ефективності:

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, інвестором або незацікавленою організацією для забезпечення об'єктивності. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна оцінка.

3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави.

Загальна методологія визначення економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення. В загальному ефективність діяльності підприємства можна визначити за формулою:

де Е — ефективність діяльності підприємства; Еф — ефект, отриманий від діяльності підприємства за певний період часу, грн; В — витрати на виробництво, за той самий період часу, грн.

Однією із найважливіших ознак ефективності є досягнення відповідного результату діяльності з найменшими витратами ресурсів. Інакше кажучи, ознакою ефективності діяльності є досягнення мети функціонування підприємства (організаційно-виробничої системи, організації) з найменшими витратами суспільної праці. Оскільки внаслідок виробничої діяльності можуть бути досягнуті різноманітні результати або ж ефекти, як наприклад, економія ресурсів, збільшення кількості робочих місць, зменшення витрат енергії, зниження шкідливих викидів, зростання прибутків і т. д., то необхідно говорити про можливі різні критерії (мірила) ефективності господарювання підприємства.

Методичні підходи щодо визначення економічної ефективності залежать від діючої економічної моделі функціонування підприємства — ресурсної чи витратної, і засновуються на співвідношеннях отриманого ефекту як остаточного результату з ресурсами або витратами на досягнення цього ефекту. До ресурсів та пов’язаних з ними витрат, відносять матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні, а також підприємницьку здатність як особливий вид ресурсів, характерний для системи економічних відносин.

Побудова показників ефективності підприємництва базується на методологічних принципах, зокрема:

? забезпечення комплексного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

? відображення ефективності використання та взаємозв'язку всіх елементів ресурсного потенціалу;

? можливості застосування показників ефективності з метою управління окремими ланками виробничого процесу.

Формування системи показників ефективності для підприємства має:

? створювати передумови для виявлення резервів росту ефективності;

? відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

? стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

? виконувати критеріальну функцію.

Система показників ефективності господарсько-фінансової діяльності містить такі групи:

1) показники ефективності використання основних засобів;

2) показники ефективності використання оборотних засобів;

3) показники ефективності використання праці (трудових ресурсів);

4) показники ефективності інвестицій;

5) узагальнюючі показники ефективності виробничого процесу тощо.

Формування системи показників для оцінки ефективності виробничо-господарської діяльності здійснюється насамперед залежно від її спрямованості. Формуючи систему показників, що слугувала б повній аналітичній оцінці ефективності виробничо-господарської діяльності, треба враховувати значущість високого рівня використання трудових і матеріальних ресурсів для досягнення найкращих результатів господарювання. За цієї умови сукупність вимірників ефективності виробничо-господарської діяльності об'єднують у дві групи: перша — узагальнюючі показники підприємництва; друга — показники використання ресурсів.

Розглянемо детальніше деякі показники оцінки ефективності.

Основні показники ефективності використання основних фондів можна об'єднати у чотири групи:

1) показники екстенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання за часом (коефіцієнт екстенсивного використання устаткування; коефіцієнт змінності роботи устаткування; коефіцієнт завантаження обладнання);

2) показники інтенсивного використання основних фондів, які відображають рівень їх використання за потужністю;

3) показники інтегрального використання основних фондів, які враховують сукупний вплив перших двох факторів;

4) узагальнюючи показники використання основних фондів, що характеризують різні аспекти використання основних фондів на підприємстві. До яких належать показники фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєність праці, рентабельності основних виробничих фондів і продуктивності праці.

Ефективність використання обігових коштів характеризується рядом показників, найважливіший з яких — швидкість оборотності обігових коштів, що визначається за допомогою таких взаємопов'язаних показників:

коефіцієнт оборотності — показує кількість оборотів, здійснених обіговими коштами за рік і визначається за формулою:

К_об = ,

де — обсяг реалізованої в плановому періоді продукції в діючих гуртових цінах, грн.; О_об.с.з. — залишок обігових коштів, грн.

тривалість одного обороту в днях (Т_об), що є відношенням кількості днів у звітному періоді до коефіцієнта оборотності;

коефіцієнт завантаження обігових коштів (К_з), що характеризує величину обігових коштів, які припадають на одиницю реалізованої продукції. даний показник є оберненим до коефіцієнту оборотності.

Показники прибутковості (рентабельності) забезпечують вивчення ефективності діяльності підприємства за співвідношенням ефекту (прибутку) і вартості витрачених ресурсів, а також доходів, отриманих у результаті їх використання.

Для оцінки ефективності формування поточних витрат підприємства доцільно використовувати показники валової, операційної, звичайної і загальногосподарської рентабельності.

Валова рентабельність характеризує ефективність роботи структурних підрозділів підприємства за центрами витрат і центрами відповідальності, де відбувається формування змінних витрат, безпосередньо пов’язаних з виготовленням продукції та загальновиробничим управлінням, а також визначення виробничої собівартості. Показник дає змогу визначити скільки копійок валового прибутку, який створюється в процесі реалізації продукції, формує 1 грн. витрат виробничої собівартості.

Рентабельність операційної діяльності — свідчить про ефективність операційних витрат, пов’язаних з формуванням виробничої собівартості, загальногосподарським управлінням і збутовою діяльністю та іншими операційними витратами. Ці витрати безпосередньо беруть участь у виготовленні та реалізації продукції і створюють прибуток від операційної діяльності, а показник рентабельності показує суму прибутку, одержану в розрахунку на 1 грн. цих витрат.

Рентабельність звичайної діяльності дозволяє вивчити привабливість підприємства за визначеними умовами господарювання відповідно до діючих положень внутрішніх і зовнішніх нормативних документів та з урахуванням всіх видів витрат, які виникають на підприємстві, і які можливо передбачити. В даному випадку показник рентабельності узагальнює і дає якісну оцінку рівня формування прибутку від усіх витрат, які можливо передбачити на підприємстві з розрахунку створеного фінансового результату на 1 грн. звичайних витрат, за участю яких безпосередньо здійснюється господарська діяльність.

Рентабельність господарської діяльності узагальнює рівень ефективності всіх поточних витрат, які можливо передбачити (звичайних), а також випадкових (надзвичайних), що виникають у процесі господарювання. Сума цих витрат безпосередньо впливає на загальний фінансовий результат і рівень ефективності господарської діяльності.

Оцінку ефективності інвестування коштів у господарську діяльність підприємств пропонується здійснювати за допомогою показників рентабельності активів, власного капіталу (чистих активів) і статутного капіталу. Водночас, показники рентабельності досліджуються за розрахунком прибутку, створеного в процесі господарської діяльності і прибутку, що залишається власникам (чистого прибутку).

Показник рентабельності активів використовується якщо досліджується ефективність постійних довгострокових вкладень усіх інвесторів для забезпечення господарської діяльності підприємства. Він характеризує загальну ефективність підприємництва відносно активів, відображених у балансі. Рентабельність активів дозволяє провести порівняння прибутковості різних підприємств. Цей показник вимірює, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства, незалежно від того чи є вони власністю цього підприємства, чи одержані в борг. Такий підхід дозволяє порівнювати прибутковість підприємств з різною структурою активів і визначити, хто ж має найкращу рентабельність.

Показники рентабельності власного капіталу (чистих активів) і статутного капіталу показують загальну ефективність підприємницької діяльності відносно власних вкладень засновників підприємства при його створенні та реінвестуванні прибутку. Вони є універсальною характеристикою привабливості і вигідності інвестування для фактичних та потенційних власників, а також оцінкою вміння господарюючих суб'єктів користуватися ринком фінансових ресурсів.

Економічна ефективність характеризує підприємство, як успішну складову економіки держави та джерела доходу його власників. Економічну ефективність підприємства доцільно визначати показниками рентабельності (відношенням вкладених у економічну діяльність ресурсів до одержаного результату в грошовому виразі), на снові поточних ринкових цін, реальної поточної вартості ресурсів. Показники рентабельності є універсальними, тобто єдиними для всіх видів економічної діяльності, незалежно від галузевої приналежності чи категорії підприємства. На рис. 1. запропоновано удосконалену систему показників визначення економічної ефективності.

Рис. 1. Система визначення економічної ефективності

Крім того більш сучасними підходами для визначення результативності функціонування організації, що використовуються у світовій спільноті є система АМВІТЕ, система ENAPS та V-модель.

Система АМВІТЕ виступає ретранслятором стратегії розвитку компанії на рівень виконавців у розрізі ключових чинників результативності. Методика виділяє шість складових у структурі базового процесу виробництва — постачання, виробництво, споживання, організація, маркетинг, планування і контроль. За даною концепцією, ключовими бізнес-процесами для забезпечення результативності діяльності підприємства виступають: співпраця та кооперація, управляння мережами поставок і логістика, координація та організація внутрішніх бізнес процесів та обслуговування клієнтів.

За системою ENAPS використовуються три ієрархічні рівні індикаторів для оцінки результативності господарської діяльності: рівень підприємства; рівень бізнес-процесів; функціональний рівень. На кожному з цих рівнів усі показники результативності визначаються у розмірі восьми груп: облік, продуктовий розвиток, маркетинг, планування і виробництво, обслуговування клієнтів, закупівлі, персонал та інші індикатори. Проте дана методика зорієнтована на задоволення потреб споживачів, а також окремо досліджує ефективність процесів повторного використання відходів, їх утилізації тощо.

V-модель розроблена Інститутом результативності і призначена для встановлення постійної єдності трьох основних функціональних сфер менеджменту організації. В основу визначення результативності закладено три групи вимірників: цільові, які виражають цінності організації; потенційні, що відображають різні внутрішні можливості; ринкові, які відображають параметри бізнес-середовища господарювання.

3. Організаційно-економічні чинники підвищення ефективності

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками.

Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплато місткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання. Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю. Особливо важливим є виокремлення внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м’які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп’ютерної термінології, відповідно до якої сам комп’ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднаковіза мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв’язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних, строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання. Взагалі ресурсозбереження можна назвати одним із головних чинників підвищення ефективності виробництва. Інструменти, які при цьому використовуються наведено на рис. 2. Критерієм ресурсозбереження є максимальний рівень окупності ресурсів продукцією.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з’явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв’язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

Рис. 2. Напрями та інструменти підвищення ефективності використання ресурсів

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники І зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації), Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв’язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності).При цьому обов’язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Висновки

Отже, як бачимо, підвищення економічної ефективності для підприємства і держави має стати ключовим аспектом діяльності, оскільки це принесе не тільки до більш ефективного задоволення потреб споживачів, а, як наслідок, і отримання прибутку, але й покращить загальний стан виробничої, соціальної сфер та сфери надання послуг у країні, тим самим покращуючи її показники на загальнодержавному та міжнародному рівнях.

Категорія «ефективність» не має однозначного чіткого визначення в економічній літературі. Науковці заходу, розглядаючи ефективність виробництва більше спираються на її визначення як системи, прив’язаної до ринку ресурсів, праці і т.п.; цілісної моделі, яка має враховувати інтереси усіх учасників підприємницької діяльності. У той самий час вітчизняні науковці і економісти більше схильні розглядати «ефективність», як відношення отриманих результатів діяльності підприємства до затрат, які призвели до цих результатів.

Таким чином можна зробити висновок, що ефективність діяльності підприємства слід розглядати через його результативність, як комплексну оцінку кінцевих результатів використання необігових і обігових активів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Оскільки, ефективність, як міра отриманих підприємством результатів, віднесених до витрачених для їх отримання ресурсів, застосовується для різноманітних аналітичних оцінок та обґрунтування господарських рішень, то можуть бути виділені окремі її види для певних практичних потреб діяльності підприємства: економічна ефективність — економія суспільно необхідного часу па виробництво та споживання товарів і послуг; соціальна ефективність — збільшення кількості нових робочих місць, рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, підвищення рівня та комфортності життя; екологічна ефективність — гармонізація відносин людини з навколишнім середовищем, зменшення шкідливих викидів; науково-технічна ефективність — підсилення потенційних можливостей виробничих систем, наукових організацій, споживачів продуктивніше вирішувати ті чи інші завдання за допомогою продукції, виробленої даним підприємством.

Окрім того виділяють різні види ефективності в діяльності підприємства, яка враховують ефективність підприємства в цілому та його окремого підрозділу; ефективність поточних та капітальних витрат; ефективність технічних та технологічних нововведень, організаційно — управлінських рішень та ефективність інвестиційних проектів.

Загальна методологія визначення економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення. Крім того існує ряд показників, за якими здійснюється оцінка ефективності діяльності підприємства: показники ефективності використання основних засобів; показники ефективності використання оборотних засобів; показники ефективності використання праці (трудових ресурсів); показники ефективності інвестицій; узагальнюючі показники ефективності виробничого процесу тощо. Економічну ефективність підприємства доцільно визначати на снові поточних ринкових цін, реальної поточної вартості ресурсів.

Крім того у сучасному світі західні економісти використовують такі методики оцінки ефективності діяльності підприємства як система АМВІТЕ, система ENAPS та V-модель. Дані системи зорієнтовані більше на менеджмент підприємства, його маркетингову діяльність та нові покращенні шляхи задоволення потреб споживачів.

Загалом оцінювання економічної ефективності має на меті забезпечити оптимальну стратегію управління підприємством; визначити його привабливості як потенційного об'єкта інвестування та оцінити його ефективність на макрорівні з боку держави.

Не менш важливими є шляхи (резерви) підвищення ефективності виробництва. Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити три напрямки підвищення вище згаданих показників — організаційний, технологічний та ресурсний.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання, яке особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них — це удосконалення технічної бази, а другий — організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Загалом підвищення ефективності діяльності підприємства має бути добре організованою системою, яке буде спрямована на максимальний ефект за найменшого використання ресурсів. В сучасному світі велика ставка робиться на ресурсозберігаючі технології та виховання лояльного ставлення до компанії у співробітників, їх матеріальне і нематеріальне стимулювання.

Список використаної літератури:

1. Господарський кодекс України: Офіційний текст. К.-:Кондор, 2004.

2. Ахромкін Є.М. Напрями та інструменти підвищення ефективності використання ресурсів.//Економіка підприємства: теорія та практика: зб. мат. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 21 жовт. 2010р. — К.:КНЕУ, 2010. С. 18—20

3. Гонтарьова І.В. Проблема взаємозв'язку між результативністю та ефективністю діяльності підприємства.// Економіка підприємства: теорія та практика: зб. мат. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 21 жовт. 2010р. — К.:КНЕУ, 2010. С. 64—67

4. Гринчуцький В.І., Карапетян Е. Т., Погріщук Б.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2010.

5. Економіка підприємства: підручник/ М. Г. Грещак, В. М. Колот, О. Г. Мендрул (та ін.); за заг. та наук. ред. Г. О. Швиданенко. — (вид. 4-те, перероб і доп.) —К.:КНЕУ, 2009

6. Олексюк О.І. Економіка результативності діяльності підприємства: монографія/ О.І. Олексюк.— К.:КНЕУ, 2008.

7. Селіверстова Л.С. Методологічні основи оцінки ефективності корпоративних структур.// Актуальні проблеми економіки, — 2010. — № 2— с.28—33.

8. Якимчук Т. В. Соціально-економічна ефективність підприємства та її забезпеченя в сучасних умовах.// Вісник ЖТДУ, № 2, 2011

9. Авдющенко А. С. Визначення результативності діяльності підприємств: роль та підходи.// Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво № 1, 2011

10. Гетьманський В. О. Економічна природа та теоретична сутність ефективності функціонування підприємства.// Науковий вісник НЛТУ України. — 2009. — Вип. 19.13