Ситуационные особливості допроса

Інститут Світовий Економіки і Информатизации.

РЕФЕРАТ.

По курсу: «Криминалистика».

На тему: «Ситуаційні особливості допиту» р. Москва.

План:

I. Допит осіб, не які намагаються ухилятися від дачі правдивих показаний.

II. Допит осіб, ухиляються від правдивих показаний.

III. Особливості допиту потерпілого, свідка, підозрюваного й обвиняемого.

I. Допит осіб, не які намагаються ухилятися від дачі правдивих показаний.

Слідчий протягом усього допиту аналізує і оцінює отримувану інформацію. Завдання слідчого спрощується, якщо допитуваний охоче відповідає на ці запитання і зіставлення його відповідей з раніше даними це не дає приводу сумніватися у достовірності свідчень. У цій ситуації слід докладно з’ясувати усе, що належить до предмета допиту, і занести до протоколу. Деякі допитувані, не намагаються ухилятися від дачі правдивих показань, можуть ненавмисно спотворювати факти. Їх інформація може містити неточності, прогалини, протиріччя. Слідчому необхідно передусім встановити, чому це відбувається. Типовими причинами випадкових спотворень може бути похибки сприйняття, помилки відтворення, а найчастіше запам’ятання. Помилки сприйняття — це спотворені, помилкові подумки образи сприйнятих колись явищ реальності. Вони є зазвичай результатом дії якихось несприятливих чинників об'єктивного чи суб'єктивного характеру (наприклад, потерпілі під впливом сильного душевного хвилювання, виниклого в останній момент досконалого ними нападу, сприймають як зброю якіто інші предмети, що перебували на руках нападаючих). Іноді виникають невірні ставлення до швидкість руху об'єкта, про його кольорі, про відтинках часу й інших обстоятельствах.

Помилки відтворення чи неточні характеристики властивостей об'єкта за певних умов можуть бути усунуті. Зробити це можна зробити, наприклад, шляхом демонстрації допитуваному аналогічних об'єктів чи його зображень. Якщо слідчий переконується, що дефекти показань пов’язані з запамятованием, може надати особі допомогу у відновленні забутого, застосувавши відомі тактичні прийоми, засновані на явище психічної асоціації. Цей тактичний прийом залежить від з’ясуванні і уточненні обставин інших, що з забутим фактом подій. Слідчий зазвичай більш-менш точно сподівається обставина, про який мова, час, арена. Він може порушити питання тому, де був допитуваний в таке-то час, ніж займався, з ким спілкувався. Можна розпочати деталізацію подій і виключено, що в результаті допитуваний визначить обставина, здатне за асоціацією відновити у пам’яті забытое.

Ассоциирующими у разі, наприклад, допиту дома сприйняття є предмети навколишнього середовища. Прийом полягає у цьому, що слідчий разом із допитуваним виїжджає цього разу місце, де відбувалося досліджуване у справі подія, де він веде допит. Опинившись у колишніх умовах, людина швидше відновлює в пам’яті те що зміг пригадати у кабінеті следователя.

Такий тактичний прийом, як пред’явлення предметів чи документів, також здатний сприяти відновленню забутого, коли вона пов’язані з які є в слідчого предметами чи документами. Потрібно лише пам’ятати, що пред’являти на допиті можна лише ті об'єкти, относимость до діла яких встановлено й у додаткової перевірці не потребує. Інакше попередньо потрібно провести пред’явлення для пізнання. Доволі частими є на практиці випадки, коли допитуваний пам’ятає факт, але не може назвати час, що він мала місце. Він може запропонувати допитуваному ув’язати факт із якоюсь помітним подією, наприклад, святковими днями, дата яких відома. Установивши, було це раніше чи пізніше, слід шукати іншу точку відліку, щоб обмежити найімовірніший час. А потім у його межах шукати інші пам’ятні допитуваному дати, співвідносячи його з цікавлячим слідчого фактом.

Так поступово можна вивести допитуваного на запомнившееся Обставин, за асоціацією з яким вдається уточнити потрібну дату.

II. Допит осіб, ухиляються від правдивих показаний.

З метою отримання правдивих показань від такого типу осіб використовуються різні тактичні прийоми. До до їх числа ставляться роз’яснення ситуації, сформованій у справі, аналіз становища, в якому може бути допитуваний у разі дачі хибних показань. У цьому враховуються особливості особистості допитуваного, його психічний стан, прив’язаності, симпатії, антипатії. Слідчий повинен прагнути знайти у характері людини позитивні риси, звертаючись до котрих спонукати допитуваного до відвертості. Інше напрям припустимого психічного на осіб, котрі хочуть давати правдиві свідчення, пов’язані з використанням доказів, наявних у справі. Людина перетворюється на більшості випадків дає неправдиві свідчення з метою запровадити слідчого на манівці і у такий спосіб вирішити якусь своє завдання (ухилитися від відповідальності, пом’якшити її й т. буд.). Якщо допитуваному, що прибрав таку позицію, пред’явити докази, спростовують його, явна неправда очевидна, логічна основа показань руйнується. У умовах людина частіше всього змушений рахуватися з фактами і говорити правду про. Матеріали, отримані у процесі оперативно-розшукової діяльності, пред’являтися що неспроможні, із нею допитуваного не знайомлять. Слідчий за умови пред’явлення доказів керується такими тактичними правилами.

1. Пред’являти на допиті можна лише докази, достовірність не викликає сумнівів. Доказ попередньо має бути перевірено, і що їх містить фактичні дані знайшли об'єктивне подтверждение.

2. Перш ніж доказ висунуть, особа повинна бути допитано із метою уточнення її стосунки до раніше викладеним їм фактам. Доказ пред’являється після занесення свідчення на протокол. Якщо викриття використовуються чиїсь показання, то аж до розголошення вони мають поставити питання знайомство та характері взаємин допитуваного з особою, яка дала показания.

3. Необхідно роз’ясняти допитуваному суть і значення пред’явленого докази. Слідчий неспроможна обмежуватися формальним повідомленням наявності тих чи інших доказів. Допитуваному має бути зрозуміло, що зібрані матеріали роблять безглуздою обрану їм позицію і залишають іншого виходу, крім дачі правдивих показань. Є ще одна група тактичних прийомів, з допомогою яких здійснюється вплив слідчого на допитуваних із єдиною метою спонукати їх до дачі правдивих показань. Сутність їх полягає у тому, що слідчий, оперуючи наявними у його розпорядженні фактичними даними, ставить допитуваного перед необхідністю оцінювати ситуації у умовах яке відчуває їм певного дефіциту інформації. Це можуть призвести його до висновку про безглуздості приховувати істину спонукати до дачі правдивих показань. Відомий, наприклад, тактичний прийом, званий демонстрацією поінформованості. Слідчий детально вивчає особистість допитуваного, використовуючи всі доступні джерела. На допиті він може продемонструвати інтерес до біографії допитуваного, розпитати його про навчанні, трудовий діяльності, про родину та інших обставин, вивчених досить докладно. Під час допиту слідчий може згадати про якихось деталях біографії, втрачених, і може бути навіть забутих самим допитуваним. Настільки широка поінформованість слідчого про факти, не які стосуються предмета допиту, може викликати в допитуваного уявлення у тому, що слідству відомо все. Ця обставина і спонукає часом допитуваного до рішенню давати правдиві свідчення та спорту розповісти усе як було. У окремих випадках слідчий, бажаючи продемонструвати обізнаність у обставин злочину, розкриває допитуваному суть досконалого преступления.

Слідчий хіба що реконструює дії допитуваного, розкриває крок по кроку те, як готувалося і відбувалося злочин. Інтуїція практичним досвід йому відновити відсутні елементи картини злочину, і її може звучати цілком достовірно й дуже переконливо. Чим більше точно зуміє слідчий відтворити обставини досконалого діяння, тим більший вплив його розповідь надасть на допитуваного. Розглядаючи тактичні прийоми маневрування інформацією, необхідно пам’ятати следующее:

— дії що неспроможні супроводжуватися обманом допитуваного, тобто прямий передачею йому явно неправдивих відомостей. Допитуваному не нав’язують спосіб дій, а дають можливість сприйняти інформацію, самостійно оцінити її й вільно реалізувати свої рішення, прийняті з урахуванням власного розуміння ситуації; - тактичні прийоми цієї групи вимагають практичний досвід, творчого ставлення до справи і не допускають шаблону. Необхідно враховувати конкретну обстановку, особливості особистості допитуваного. Те, що придатним щодо одного разі, може дати успіхів у другом.

III. Особливості допиту потерпілого, свідка, підозрюваного й обвиняемого.

Деякі особливості тактики допиту потерпілого пов’язані з процесуальним становищем даної особи, Оскільки потерпілий несе кримінальну відповідальність явно помилковий донос і відхилення від дачі правдивих показань, допит починається з оголошення йому про атом і роз’яснення положень Закону. Потім дають можливість у вигляді вільного оповідання викласти, ким, що й що насамперед стосовно нього було скоєно. Далі слідчий шляхом постановки питань уточнює показання, акцентуючи увагу до отримання відомостей, з урахуванням яких здійснюватися подальші слідчих дій, а можливо, і оперативно-пошукові заходи. Потерпілому не забороняється висловлювати свої судження щодо особистості злочинців, мотивів і цілей їх дій. Цю інформацію береться до висування слідчих версий.

Важливим обставиною, що може проводити об'єм і достовірність інформації, одержуваної при допиті потерпілого, є його емоційний стан, що з досконалим зазіханням. Людина може бути збуджено чи пригнічений, тому, а то й вдається зняти емоційну напругу, допит доцільно перенести, обмежившись отриманням самих необхідних даних. Потрібно, проте, враховувати, що відстрочка допиту іноді може спричинити і до негативних наслідків. Потерпілий часом піддається умовлянням чи загрозам із боку злочинців або пов’язаних із нею осіб. Це може істотно утруднити отримання в нього правдивих показань. Як свідка допитуються будь-які особи, яким відомі будь-які обставини, підлягають встановленню у справі. Вони несуть кримінальну відповідальність відхилення від давання свідчень і повідомлення явно неправдивих відомостей. Тому на початку допиту їм роз’ясняються положення закону обов’язок говорити правду.

На достовірність свидетельских показань впливає ряд чинників, наприклад, особисті стосунки підозрюваним (обвинувачуваним), наявність обставин, у тому мірою компрометуючих самих свідків. Слідчому слід з’ясувати характер взаємовідносин свідка з обвинувачуваним, його можливу причетність до діянь останнього, і вжити заходів для попередження і викриття лжесвідчення. На формування свидетельских показань впливають і об'єктивні чинники, що утрудняють сприйняття фактів і подій (що можуть бути несприятливі погодні умови, недостатня освітленість дома події, обмеженість часу сприйняття й те). Слідчий, щоб кваліфіковано отримати й оцінити показання, повинен з’ясувати, за яких вони формувалися, чи немає в свідка фізичні вади, заважаючих правильному сприйняттю і відтворення подій. Виявлені обставини мають прийматися до уваги щодо тактики допиту. При допиті неповнолітніх (особливо малолітніх) свідків обов’язково враховуються вікові особливості їх психіки. Їх, наприклад, характерна підвищена сугестивність, котрий іноді схильність до фантазуванню. При постановці навідного питання допитуваний часто сприймає підказаний йому відповідь, домысливает якісь деталі події, а після цього буває важко відрізнити дійсність від вимислу. Допит малолітнього свідка (як і потерпілого) доцільно фіксувати з допомогою звукозапису. Це дозволить суду точніше оцінити отримані показання, оскільки протоколювання допиту з урахуванням особливостей дитячої промови представляє певну складність. Підозрювані і обвинувачувані - це особи, найбільш зацікавлені у результаті справи, тому схильні до приховування чи спотворення обставин, що з злочином. Кримінальної відповідальності через відмову від показань і поза надання явно хибних показань де вони несуть. Їх дача показаньзаконні підстави і засіб захисту від обвинувачення. Свідчення підозрюваного (обвинувачуваного) — звичайне пересічне доказ, буде не гірший і не краще за інших. Законом встановлено, визнання обвинувачуваного, не підтверджене іншими доказами, може бути належить основою обвинувачення. Тому слідчому потрібно отримати не «визнання », а правдиві свідчення, тобто з’ясувати фактичні дані, повно і це об'єктивно відбивають справжні обставини дела.

Не можна водночас не бачити, що обвинувачуваний, обгрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності, краще від багатьох інших інформований за обставин злочину, тому здатний повідомити дуже цінну інформацію. Одержання її залежить від цього, наскільки професійно володіє слідчий тактичним арсеналом ведення допиту. Тактика допиту підозрюваного переважно аналогічна тактиці допиту обвинувачуваного. Разом про те підозрюванийта людина, якому обвинувачення ще пред’явлено, оскільки даних при цьому недостатньо. Не виключено, що підозра може бути необгрунтованим. Щоб виключити помилку і наявність не штовхнути підозрюваного на самообмова, слідчий зобов’язаний проявити максимум об'єктивності. Однією із поважних особливостей допиту підозрюваного і те, що предмет і тактика даного слідчого дії визначаються з урахуванням інформації, належної основою затримання зазначеного особи, і навіть особливостей ситуації, що склалася під час і саме його задержания.

Конституція РФ.

Кримінально-процесуальні кодекси РРФСР від 27 жовтня 1960 г.

Коментар до Кримінально-процесуального кодексу РСФСР.

«Криміналістика» Під. ред. Образцова У. А. М. 1999.

" Підсудний проти неї допитати свідків обвинувачення «(Мельниковский М., «Російська юстиція », 1997, N 8).

Праву не свідчити проти себе потрібні додаткові гарантії (М. Гаспарян, «Російська юстиція », N 12, грудень 2000 г.).

Виключити показання обвинувачуваного у складі доказів (Р. Куссмауль, «Російська юстиція », N 7, липень 2001 г.).