Особливості розвитку пізнавальних процесів дітей середнього шкільного віку

У підлітковому віці відбувається вдосконалення таких пізнавальних процесів як пам’ять, мова і мислення. Підлітки вже можуть мислити логічно, займатися теоретичними роздумами та самоаналізом. Вони відносно вільно міркують на моральні, політичні інші теми, які практично недоступні молодшого школяра [8]. Найважливіше пізнавальне придбання підліткового віку — це вміння оперувати гіпотезами. Це означає сформованість у них теоретичного або словесно-логічного мислення.

В підлітковому віці відбуваються важливі процеси, пов’язані з перебудовою пам’яті. Активно починає розвиватися логічна пам’ять і скоро досягає такого рівня, що дитина переходить до переважного використання цього виду пам’яті, а також довільної та опосередкованої пам’яті. Як реакція, та на більш часте практичне вживання в життя логічної пам’яті, сповільнюється розвиток механічної пам’яті.

Підлітковий вік відрізняється підвищеною пізнавальною активністю, яка стимулюється не тільки природною вікової допитливістю підлітків, а й бажанням розвинути, продемонструвати оточуючим свої здібності, отримати високу оцінку з їхнього боку, в зв’язку з цим підлітки на людях прагнуть брати на себе найбільш складні і престижні задачі, нерідко проявляють високорозвинені пізнавальні здібності. Для них характерна емоційно-негативна афективна реакція на занадто прості завдання. Підлітки можуть формулювати гіпотези, міркувати імовірно, дослідити і порівнювати між собою різні альтернативи при вирішенні одних і тих же завдань. Сфера пізнавальних, у тому числі навчальних, інтересів підлітків виходить за межі школи і здобуває форму пізнавальної самодіяльності - прагнення до пошуку і придбання знань, до формування корисних умінь і навичок. Прагнення до самоосвіти — характерна особливість підліткового віку [13].

Мислення підлітка характеризується прагненням до широких узагальнень. Одночасно з цим складається нове ставлення до навчання, особливо в середніх класах школи. Її школярі приваблюють предмети і види знань, де вони краще можуть впізнати себе, проявити самостійність, і до таких знань у них виробляється особливо сприятливе ставлення. Разом з теоретичним відношенням до світу, предметам і явищам у підлітка виникає особливе пізнавальне ставлення до самого себе, що виступає у вигляді бажання і вміння аналізувати та оцінювати власні вчинки, а так само здатність вставати на точку зору іншої людини, бачити і сприймати світ з інших позицій, ніж свої власні. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки. Підлітки беруть лише те, що особисто їм здається розумним, доцільним і корисним [8]. Вдосконалення нервової діяльності, розвиток усього організму зумовлюють і значні зміни в психіці. Опанування складної навчальної програми розширює пізнавальний діапазон, підлітків робить розумову діяльність стійкішою і ефективнішою [8].

Учні середнього шкільного віку здійснюють контроль за своїми жестами, положенням тіла, непогано орієнтуються в просторі і часі. Юнаки та дівчата спроможні зберігати увагу під час уроку, що забезпечує добре засвоєння навчального матеріалу, його осмислення. Вони вміють зосереджуватися на окремих деталях тих чи інших вправ для точного і докладного їхнього розгляду, в разі потреби легко переключаючи увагу з одного об'єкту на інший.

Учні середніх класів спроможні мобілізувати увагу для виконання завдань певної складності, що мають на меті подолання втоми. Проте, не всі молоді люди володіють довільною і не довільною увагою. Цю якість слід розвивати власними вольовими зусиллями [11]. Так, брак уважності на уроках фізичної культури може спричинити травму.

Також, деякі учні вже здатні запам’ятовувати великий за обсягом навчальний матеріал, і ті хто систематично займається фізичною культурою досягають значних успіхів у підвищенні рухової пам’яті [13].

Соціальна ситуація розвитку в підлітковий період має принципові відмінності від ситуацій розвитку в дитинстві. Інакше розставляються акценти між сім'єю, однолітками і школою. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітка. Інші мотиви розташовуються так: якість викладання предмету, прихильність до своєї школи. Відбувається подальша соціалізація «Я» особистості: усвідомлення своїх прав і обов’язків, прагнення завоювати статус дорослого. Підліток залучається до життя дорослих, вступає в різні громадські організації.

Провідний вид діяльності - інтимно-особистісне спілкування. Основні новоутворення почуття дорослості, потреба в самореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самоствердження, самосвідомість набуває морального характеру, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя.

Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і, разом з тим, відсутність соціального досвіду; відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка[8].

У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розуму дитини, ніж до почуттів. Продовжує інтенсивно розвиватися теоретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвиваються такі мислительні операції, як класифікація, аналогія, узагальнення. Це дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. Проявляється рефлексивний характер мислення. Саме завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з’являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експериментування [11].

Активно засвоюються процеси запам’ятовування, оволодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам’ять, у результаті чого вповільнюється розвиток механічної пам’яті. Процес запам’ятовування зводиться до встановлення логічних зв’язків усередині матеріалу.

Сприймання ускладнюється, інтенсивно формується на уроках геометрії та креслення. Розвивається післядовільна увага. Підліток здатний тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті.

Зв’язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику, створюють авіамоделі тощо. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і писемне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності учнів[4].

Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності. Незадоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти.

Ставлення до вчителів диференціюються. В свою чергу ставлення до навчального предмета залежить від ставлення до вчителя. Головне для підлітка на уроці - спілкування. Зменшується зануреність у навчання. Зростають індивідуальні відмінності між дітьми[4].

Для підліткового віку характерним є пріоритет дитячої спільноти над дорослим. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

• — важливий канал інформації для підлітків;
• — специфічний вид міжособистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;
• — специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживаються почуття солідарності

Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

• 1) потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація);
• 2) потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація).

Будь-який шкільний клас диференціюється на групи, зокрема:

• 1) існує соціальний поділ;
• 2) складається особлива внутрішньошкільна і внутрішньокласна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів;
• 3)відбувається диференціація авторитетів, статусів на основі неофіційних цінностей, прийнятих в учнівському середовищі[11].

Відповідно, у школярів зустрічається три різних види взаємин: зовнішні, ділові контакти; товариські взаємини, які сприяють взаємообміну знаннями, уміннями, навичками; дружні зв’язки, які дозволяють вирішувати певні питання емоційно — особистісного характеру. На перше місце виходять товариські відносини. Взаємини з однолітками базуються на нормах рівноправ'я. В групах підлітків встановлюються відносини лідерства [11].

До закінчення підліткового віку з’являється потреба мати близького друга. У дівчаток потреба в дружніх відносинах виникає на півтора — два роки раніше, ніж у хлопчиків. Дівчата більш емоційні. Підлітки частіше вибирають друзів власного віку. У визначенні дружби переважають два мотиви — вимога взаємодопомоги і вірності та очікування співчуття і розуміння зі сторони друга [8].

Основна особливість підліткового віку — перебудова взаємин з дорослим, яка пов’язана з появою почуття дорослості.Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною. Батьківський приклад вже не сприймається абсолютно і некритично, як у дитинстві.Середпричин розбіжностей у поглядах між батьками і підліткаминайбільш важливими є: різниця у досвіді дорослих і підлітків; відсутність чітких станів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії [1].

Найкращі взаємини з батьками складаються, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Він характеризується тим, що батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і обговорюють їх з підлітками; влада батьків використовується лише в міру необхідності; цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила, але не вважають себе безгрішними; вони прислухаються до думки дитини, але не виходять лише з його бажання.

Такі ж проблеми виникають у взаєминах підлітків з учителями. В деяких школах через зовнішність підлітків виникає дуже багато конфліктних ситуацій з учителями. У підлітків з’являється усвідомлене бажання подобатися протилежній статі, поводитися відповідно до власних вимог. Якщо вчитель робить зауваження підлітку з приводу його зовнішності в присутності дітей, то це призводить до конфліктної ситуації [8].

Ще одна проблема у спілкуванні з дорослим — це змістовий бар'єр. Він характеризується тим, що дитина ніби не чує, що говорить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб запобігти утворенню змістового бар'єру не варто багаторазово повторювати одні й ті ж вимоги, на які підліток не реагує. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги вчителя, які роблять їх у своїх очах більш самостійними [28].

Вчитель повинен перейти на новий стиль спілкування з підлітком, ставитись до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємної поваги [8].

Почуття дорослостіста є центральним новоутворенням підліткового віку. Воно зв’язано з етичними нормами поведінки. З’являється моральний кодекс, який диктує підліткам стиль поведінки і взаємин з ровесниками. Моральний розвиток набуває суттєвих змін саме у підлітковому віці. Зміни у розвитку довільної уваги дозволяють розвиватися власній ієрархії цінностей, яка починає впливати на поведінку підлітка. Розвиток ціннісних орієнтацій підлітка характеризується їх ускладненням, збільшенням лібералізації, зростанням особистісної незалежності. Ціннісні орієнтації починають складатися в складну і стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції [16].

Підлітковий період — сензитивний для розвитку потреб, спрямованості особистості, оформлення ідеалів [11].

Основні потреби підліткового віку:

• 1) потреба у самовираженні;
• 2) потреба уміти щось робити;
• 3) потреба щось значити для інших;
• 4) потреба рівноправного спілкування з дорослими;
• 5) посилення статевої ідентифікації.

Підлітковий період — це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. На межі молодшого шкільного віку і підліткового відбувається криза самооцінки. Помічено різкий зріст незадоволеності собою. Було встановлено, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, але і через власні вимоги [18].

До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість різних якостей особистості. У молодших підлітків ще зберігається орієнтація на якості, які проявляються в учбовій діяльності, але основним критерієм оцінки себе та іншого стають морально-психологічні особливості особистості, що проявляються у взаєминах з іншими. Основним критерієм оцінки себе стають морально-психологічні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосередньо залежить від міри включеності школяра в різні види діяльності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими [8].

Виділяють такі стадії розвитку самооцінки підлітка:

стадія (10−11років): підлітки підкреслюють свої недоліки, вони глибоко переживають невміння оцінити себе, переважають критичні ставлення до себе;

стадія (12−13 років): актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості;

стадія (14−15 років): виникає «оперативна самооцінка», яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час, підліток зіставляє свої властивості з нормами.

Стадії розвитку особистісної рефлексії підлітків:

• 1 стадія — предметом рефлексивного очікування виступають окремі вчинки дітей;
• 2 стадія — головним стає аналіз рис свого характеру і особливостей взаємин з іншими людьми;
• 3 стадія — зростає критичне ставлення підлітків до себе. Для підліткового періоду характерний пошук ідентичності, що означає усвідомлення підлітком самого себе, безперервності учасі власної особистості та виникнення, узв’язкузцим, відчуття, щоіншітакожцевизнають. Підліток вперше прагне пізнати власну індивідуальність, зрозуміти, якимвінєіякимвінхотівбибути. Образи «Я» різноманітні, вони відображають різноманіття життя підлітка. Зрозуміти себе допомагають друзі. Після пошуків себе, особистісної нестабільності, у дитини до кінця підліткового віку уявлення про себе стабілізуються і утворюють цілісну систему внутрішньоузгоджених уявлень про себе -" Я — концепцію" [8].

Цей етап соціалізації відрізняється не тільки найбільш вираженою індивідуалізацією, але і самодетермінацією, самоуправлінням особистості. Підлітковий період пов’язаний з виникненням самосвідомості як усвідомлення себе в системі суспільних відносин, розвитком соціальної активності і соціальної відповідальності. Важливою стороною самосвідомості виступає потреба у самовираженні, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї унікальності в системі соціальних зв’язків[11]. Для цього періоду характерним є прагнення до самоствердження, самореалізації та самовиховання. Самовиховання стає можливим завдяки тому, що у підлітків розвивається саморегуляція.

Становлення «Я» підлітка це:

• — досягнення значної вольової саморегуляції, засвоєння нових значущих цінностей, безвідносно до поглядів референтних осіб, зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших, зростання стійкості до фрустрацій;
• — потреба в самостійності, підвищення вимог до самого себе, поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності;
• — заміна гедоністичних мотивів, більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного соціального статусу;

Підліток — ще не цільна зріла особистість [21]. Особистісна нестабільність проявляється у боротьбі протилежних рис, прагнень. Для підлітків характерні: реакція емансипації (тип поведінки, за допомогою якої підліток хоче вийти з-під опіки дорослих), реакція захоплення (захоплення в цей період дуже різноманітні: інтелектуально-естетичні; тілесно-мануальні; накопичення; азартні; лідерські), реакція групування з ровесниками (бажання належати до певної групи), реакція відмови (пасивно-оборонний тип реакції опозиції).

Юнаки та дівчата вже здатні до абстрактно-логічного мислення, вони можуть відволікатися від конкретного руху, факту, предмета й виявити найсуттєвіші сторони зв’язку між ними. Характерною особливістю є критичне ставлення до тверджень, висловлюваних товаришами або вчителями. Велика емоційність учнів у поєднанні з критичністю часто є причиною їхньої надмірної запальності в суперечках [24].

У період ранньої юності притаманний підвищений інтерес до себе. Адже не випадково декотрі пишуть інтимні щоденники, «приміряють» до себе видатних акторів чи героїв художніх творів. Внаслідок цього підвищується інтерес до свого зовнішнього вигляду, тіла; тому учні бояться показатися незграбними, смішними, і часом це призводить до того, що малопідготовлені учні починають уникати уроки фізичної культури.

Кожен з вчитель повинен насамперед виявити особливу чуйність, необхідний такт до тих, у кого є вади, відхилення у фізичному розвитку чи зовнішньому вигляді.

Рання юність — «найколективніший» вік. Діти бажають визнання з боку товаришів, хочуть почуватися потрібними, мати певний престиж і авторитет. У юнаків підвищується почуття відповідальності і обов’язку. Все це спонукає виявити як найбільше наполегливості й працьовитості в опануванні фізичними вправами. Досягти найкращого результату в групі чи в класі. Вони глибоко переживають невдачу свого колективу й щиро радіють успіху. У юнаків підвищується почуття відповідальності, обов’язку. Все це спонукає виявити як найбільше наполегливості в опануванні техніки фізичних вправ і досягненні найкращих спортивних результатів, при складанні контрольних нормативів на уроках фізичної культури, в школі, або на спортивних змаганнях.

У юнацькому віці рішучість стає свідомішою, сміливість — усталенішою, а наполегливість — твердішою. Розвинуте почуття власної гідності так само є добрим стимулом для різних вольових дій у процесі занять фізичною культурою й спортом [13].

Не менш важливий і психологічний аспект підліткового періоду. Розвиток психіки підлітка характеризується підвищеною емоційністю. Відчуваючи фізичні зміни, підліток намагається поводитись, як доросла людина, виявляє надмірну активність і невиправдану самовпевненість. Об'єктивно він потребує підтримки дорослих, але не визнає цього, що часто спричиняє конфлікти у сім'ї. У підлітковому віці загострюється потреба у дружбі, орієнтація на погляди колективу, компанії, зберігається віра в ідеал. Враховуючи те, що оточення підлітка у більшості випадків не сприяє створенню психічного комфорту, він опиняється у стані підвищеної нервової напруги, що може бути не тільки причиною виникнення конфліктів, а й фактором розвитку багатьох захворювань серцево-судинної, травної, ендокринної систем. У зв’язку з цим в останні час багато говорять про необхідність розвитку уміння керувати своїми емоціями і почуттями. Рекомендації щодо цього дають досвідчені психологи і педагоги. Ось деякі з них:

• — потрібно виховувати витримку, стримувати негативні емоції, які виникають дуже часто. Слід навчитися аналізувати ситуацію — чим вона спричинена, до чого веде і що залежить від вас для її успішного розв’язання. Практика доводить, що безвихідних ситуацій не буває;
• — не давайте виходу негативним емоціям, не виплескуйте їх на оточуючих. Знайдіть власний спосіб зняття стресу, наприклад, гумористичним підходом до проблеми, бесідою з близькою людиною;
• — не можна здійснювати імпульсивних і необдуманих вчинках — це може тільки погіршити ситуацію;
• — традиційним способом психотерапії є письмове фіксування своїх проблем. Ведення щоденників, де чітко формулюються проблеми, — дуже ефективний засіб їх розв’язання, особливо, якщо вказувати можливі шляхи розв’язання;
• — фізичне навантаження у будь-яких випадках знімає стрес, оскільки під час нього розщеплюється адреналін, який і відповідає за збуджений стан;
• — будьте об'єктивні в оцінці вчинків інших людей. Частіше ставте на їх місце себе, подумайте, як би вчинили ви;
• — намагайтеся завжди бути у гарному настрої - це запорука успіху і доброго здоровья [8]. Увага підлітків розвивається внаслідок формування уміння вчитися і працювати. Підліток може свідомо спрямовувати увагу на певні об'єкти, тривалий час на них зосереджуватися і не відволікатися, переключати увагу на нові знання та розподіляти, тобто формуються вищі довільні форми уваги [21]. Пов’язані такі зміни із загальним психічним розвитком його мислення. Зростає обсяг уваги, концепція та стійкість. Підліток здатний зосереджуватися не лише на наочних об'єктах, але й на уявних, мисленнях. Водночас підліткам ще важко керувати увагою в умовах підвищених вимог до себе, що зумовлено певною імпульсивністю, властивою цього віку [24].

Удосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу, зростають єлєменти самоконтролю та саморегулящіі. Окрім того, увага підлітків характеризується специфічною вибірковістю.

Розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов’язаний з формуванням наполегливості, а и іі довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.Відбуваються прогресивні зміни і в уяві підлітка. Розширюється зміст її образів, оскільки уява бере участь у процесах сприймання художніх творів, прочитання технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяльності тощо. Власне, завдяки цьому і створюється можливості для розвитку уяви. Розширюється способи утворення її образів, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє [11]. Процеси уяви набувають довільності, поступово перетворюючись в особливі імаживативні дії, спрямовані на побудову образів ще не сприйманих суб’ектом предметів, ситуацій, конструкцій тощо. Ці дії стають характерними як для творчої, так і для продуктивної уяви.

Зростає вимогливість підлітків до утворень своєї уяви. Важливою формою уяви стане мрія, яка творить образи бажаного майбутнього. Зміни в інтелектуальній сфері виражаються передусім у розвитку абстрактного мислення, тобто у зміні співвідношень між конкретно-образним та абстрактним мисленням на користь останнього в формуванні понятійного мислення. Таке мислення (творче, рефлексивне) характерне передусім для юнацького віку, але починає розвиватись уже у молодших підлітків [24].

Мислення продукує гіпотетично-дедуктивні судження (тобто логічні міркування будуються на основі висунутих гіпотез). Розвивається здатність до розумових експериментів, до мисленого розв’язання задач на основі припущень тощо. Уміння оперувати гіпотезами при вирішенні інтелектуальних завдань-найважливіше досягнення підлітків в аналізі дійсності. Специфіка цього рівня мислення полягає й у тому, що його предметом є не лише розв’язання зовнішніх завдань, але й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним. Важлива особливість цього віку — формування активного, самостійного, творчого мислення [8].