Соціальна роль маргіналів

Контрольна робота на тему:

«Соціальна роль маргіналів у формуванні соціальної структуры».

Волгоград 2004.

Зміст Введение.

1. Поняття «маргинальность».

2. Роль маргіналів у формуванні соціальної структури російського суспільства Укладання Список литературы.

Поняття маргінальності служить для позначення суміжності, периферійності чи проміжності стосовно жодних соціальним общностям (національним, класовим, культурным).

Маргінальний людина (від лат. Margo — край) — человек:

— які перебувають за українсько-словацьким кордоном різних соціальних груп, систем, культур; и.

— відчуває вплив їх суперечать одна одній норм, цінностей і т.д.

Маргінал, просто кажучи, — «проміжний» людина. Маргінальність (позднелат. marginalis — які перебувають край) — соціологічне поняття, що означає проміжність, «пограничность «становища людини між певними соціальними групами, що накладає певні умови на його психику.

Класична, як кажуть, еталонна постать маргінала — людина, який із сіла б у місто у пошуках праці: не селянин, ще робочий; норми сільської субкультури вже підірвано, міська субкультура ще засвоєна. Головний ознака маргіналізації — розрив соціальних зв’язків, причому у «класичному» разі послідовно рвуться економічні, соціальні й духовні зв’язку. При включенні маргінала на нову соціальну спільність ці зв’язку у тій послідовності і встановлюються, причому встановлення соціальних і духовних зв’язків як, правило, сильно відстає від встановлення зв’язків економічних. Та сама мігрант, ставши робітникам і пристосувавшись до нових умов, ще тривалий час неспроможна злитися з нової средой.

На відміну від «класичної» можлива й зворотна послідовність маргіналізації. Об'єктивно досі залишаючись у межах даного класу, людина втратила його суб'єктивні ознаки, психологічно деклассируется. Адже деклассирование — поняття передусім соціально-психологічне, хоча і має під собою економічну причину. Вплив цих причин, не є і негайним: об'єктивно викинутий межі пролетаріату безробітний у країнах стане люмпеном, поки що зберігає психологію класу тут і насамперед, його трудову мораль. В Україні у країні немає безробіття, але є декласовані представники робочих, колгоспників інтелігенції, управлінського апарату. У чому їхнє який виділяє ознака? Насамперед— за відсутності свого роду професійного кодексу честі. Професіонал не унизится до поганого виконання своєї справи. Навіть якби відсутності матеріальних стимулів справжній робочий зможе працювати погано — скоріш він відмовиться працювати взагалі! Фізична неможливість халтурити відрізняє кадрового рабочего-профессионала (як і і селянина, і інтелігента) від декласованого бракодела і летуна.

У цьому роботі розглядатиметься роль маргіналів у формуванні соціальної структури общества.

1. Поняття «маргинальность».

Поняття «маргінальність », «маргінали «надійшли з соціології і політології. Вони були запроваджені до науки американським соціологом Р. Парком в 1928 р. і використовувалися спочатку для позначення цілком конкретної етнокультурної ситуації при характеристиці «особистості межі культур «[1].

Маргінальність у її типовою формі - це втрата об'єктивної приналежність до тому чи іншому класу, стану, групі без наступного входження до іншу таку спільність. Головною ознакою маргінальності служить розрив зв’язків (соціальних, культурних, поселенческих) зі старою середовищем. Поступово значення терміна «маргінальність «стало розширюватися і нині воно служить для позначення суміжності, периферійності чи проміжності стосовно будь-яким соціальним общностям. Класичний тип маргінала — вчорашній селянина місті - не селянин і ще робочий. При класичному (позитивному) варіанті маргінальність поступово долається шляхом включення маргіналів на нову середовище, й придбання нових рис. Інший варіант маргіналізації (негативний) у тому, що стан перехідності і периферійності консервується й тепло зберігається надовго, а маргінали несуть у собі риси декласованого, люмпенского, паразитичного поведінки. Такі маргінальність оголошувалася результатом вертикальної мобільності з негативним знаком, тобто. наслідком переміщень згори донизу, низхідній мобільності. Слід також сказати враховувати, що у соціології розроблено поняття типів суспільства: відкриті, закриті і перехідного типу. Вважається, що у відкритих суспільствах мобільність висока, і над ними переважає прогресивне, висхідний рух, а маргінальність носить минущий, тимчасовість. У суспільствах закритого типу мобільність низька. А найбільш високі ступінь і масштаби мобільності, отже, і маргінальності, в суспільствах перехідного типу — від закритого до відкритого. У цих суспільствах на багато роки маргінальність стає одним із базових характеристик переміщень всередині общества.

Що стосується цілям і національним завданням історичного аналізу необхідно враховувати такі моменти. У всякому суспільстві, зокрема і російському, напередодні і після Революції силу об'єктивних і суб'єктивні причини існували і відтворилися маргінальні групи. Маргінальність може бути природною та штучно створюваної і підтримуваної. Про природною маргінальності слід сказати стосовно процесам економічного, соціального стану або культурного характеру, через які у усякому суспільстві наявний своє «дно «як збанкрутілих і які опустилися елементів і груп, і навіть антисоціальних елементів — тих, кого відкидає самого суспільства. Інакше висловлюючись, у кожному суспільстві, відкритому чи закритому, стабільний або перехідному є периферійні групи з відносно схожими джерелами формування, зовнішністю і психологією. Різноманітним може бути лише питому вагу таких групп.

Інша річ, тоді як суспільстві процес переструктурування затягується, а маргінальність стає надмірно масовим і тривалим соціальним явищем. І тут маргінали набувають риси соціальної стійкості, «зависають «на вітрах соціальних структур. Це відбувається, зазвичай, внаслідок свідомо проведеної владою політики штучної маргіналізації, тобто переведення гривень у периферійне, дискримінаційне чи обмежувальне становище сотень тисяч і навіть мільйонів людей. Наприклад, ще дореволюційному суспільстві проводилася усвідомлена політика маргіналізації щодо політичних опонентів режиму (революціонерів), і навіть тих, хто піддавався дискриминациям і обмеженням за національними чи релігійними ознаками. Однак у післяреволюційному суспільстві штучна маргіналізація торкнулася цілих категорій і груп населення. Йшов поділ суспільства до противників та прибічників режиму. Виникали і штучно підтримувалися режимом такі групи, які раніше не існували. Так, спецпереселенцы або не мали аналогів в дореволюційному суспільстві, а проіснували в з 1930 по 1955 рр., тобто століття. Ніколи раніше був такий трупи, як тылоополченцы — діти «позбавленців », досягли призовного віку і її призываемые над регулярні частини Червоною Армією, а тилове ополчення — аналог майбутнього будбату. Група існувала з 1930 по 1937 рік. Таким чином, штучна маргіналізація в сталінському суспільстві колосальні, катастрофічних розмірів і став органічним супутнім елементом репресій одним із способів вирішення політичних лідеріва і навіть економічних труднощів (створення примусового труда).

На жаль, тема «Маргінальність і маргінальні групи «стосовно російської історії сучасності недостатньо разработана.

Слід передусім виділити роботи соціологів, у яких розглядаються проблеми теорії та почасти історії маргіналів першої половини сучасності. Найповніше і кваліфіковано теорія питання разом із екскурсами наша історію викладена у публікаціях Є. Старикова. Йому належить пріоритет у постановці цієї проблеми як дослідної й найважливішої розуміння змін у соціальній структурі російського суспільства на нинішньому столітті. Він також поставив запитання про глибину та масштабах процесів рефеодализации післяреволюційного суспільства. Так, Є. Стариковым сформульована гіпотеза — про тому, що з руйнуванні традиційного суспільства, якщо нові структури не зуміють швидко сконсолідуватися, то уламки традиційного суспільства отструктурируются раніше, а знову виникла соціальна система виявиться значно нижче зруйнованої, тобто понад архаїчної. І стосується всіх елементів структури. Він також першим серед вітчизняних суспільствознавців висунув гіпотезу про відтворенні після революцій 1917 року у Росії станової моделі суспільства, хоча у новому, радянському обличии.

У цій ж руслі написані роботи М. Восленского, присвячені розгляду становлення та розвитку номенклатури як особливого шару. Восленский прямо стверджує, що номенклатура — продукт декласованого нашого суспільства та номенклатура у нас суті є маргінальною группой.

Ряд вітчизняних дослідників (М. Іванова, У. Жир омська та інших.), аналізуючи соцструктуру початку століття і післяреволюційних років, також дійдуть висновків у тому, що з описі моделі структурні зміни і зрушень не враховуючи процесів масової маргіналізації зрозуміти характер змін соціальної структури невозможно.

І. Павлової порушено питання ролі сталінські репресії у соціальному перетворення радянського суспільства. З масштабів та наслідків державних репресій, якими виявилася безпосередньо порушена третину дієздатного населення і ще з огляду на те, що значні групи суспільства забезпечували діяльність каральної машини, дослідник робить висновок про насильницької криміналізації і люмпенізації радянського общества.

Серед західних дослідників проблеми слід виділити перекладені і оригінальні роботи Ш. Фитцпатрик, де ставляться проблеми зв’язків рефеодализации і маргінальності зі станом нашого суспільства та сталінської політикою. Зокрема, нею приділено особливу увагу здійсненню сталінським режимом соціальної полі-тики насильницького переструктурування суспільства шляхом застосування колишньої феодальної практики «приписування «тих чи інших груп до розряду «своїх «чи «чужих ». Оцінюючи тенденцій зміни соціальної структури пореволюційного суспільства вона переконливо свідчить невідповідність марксистських доктринальних установок про класове характері суспільства реальної практиці, воспроизводившей станову ієрархічну систему отношений.

У межах вивчення окремих маргінальних груп треба сказати поява перших дослідницьких робіт, присвячених «лишенцам «(А. Добкін, М. Саламатова, Т. Славко, спецпереселенцам (У. Земсков, М. Ивницкий, У. Данилов та інших.), ув’язненим (У. Земсков, А. Гетті, Р. Риттерспорн, У. Попов та інших.). Для зазначених публікацій характеризуєтся тим, що у них центральне місце відводиться аналізу політики більшовицького режиму на відношенні маргінальних груп. Відзначено і ті параметри, як чисельність: склад, територіальне розміщення зазначених груп. Разом про те соціокультурні характеристики (образ) даних груп досі ще на периферії дослідницьких інтересів. Що ж до таких категорій, як тылоополченцы і заслані, то час про неї є лише кілька публікацій автора книги.

2. Роль маргіналів у формуванні соціальної структури російського общества.

Соціальну трансформацію суспільства сьогодні характеризують як поява раніше не існували страт у системі стратифікації - колись всього класу великих і середніх власників, шару «нових бідних », маргіналів, безробітних, а й відповідна адаптація цих верств до знову які виникають статусно-ролевым функцій, переорієнтування соціальної й особистої идентичности.

Акцент у роки робився в різних аспектах структурного нерівності, з його поглиблення, на соціальної поляризації і маргіналізації суспільства, на інтеграції й дезінтегрованості соціального простору; на проблемах формування середнього класу; владних відносинах; автономії праці соціально-виробничих структурах.

Чтобы скласти досить повне уявлення про процеси, які у социально-структурной сфері російського суспільства, треба розглянути тенденції і цьогорічні масштаби формування різних соціальних елементів, соціальних спільностей, динаміка яких детермінована якісними змінами у відносинах власності, влади, в рівень прибутків різних соціальних груп, і верств, законами структурної перебудови господарства і зайнятість населення. Відомо, що велика частина працюючого населення в результаті галузевих зрушень на економіці країни, кризи, затронувшего цілі групи виробництв, залишилася поза сферою зайнятості, набув статусу безробітних. Сьогодні це 8% активного населення Росії. Поява цього шару серйозно впливає взагалі якість життя від населення. Але водночас, змінивши статус зайнятості, цю частину населення сформувала риси груповий визначеності відносини із своїми ценностно-нормативными установками, структурою споживання, якістю й способом життя, ідентифікаційними уподобаннями і життєвими цінностями. Отже, відбулася реалізація всього комплексу нових соціально-групових процесів, становлення феномена групового свідомості людини та груповий консолідації і интеграции.

Специфіка російського суспільства, крім іншого, у тому, що глобалізації накладається на суперечливий процес трансформації, що супроводжується поглибленням соціального нерівності і маргіналізацією значної частини населення. Проблема поглиблення соціального нерівності в світовій літературі отримав назву «бразилификации ». Зростання маргінальних верств (по образним висловом Д. Коупленда, «покоління ікс ») простежується у російському обществе.

Трансформация російського суспільства неминуче спричинила у себе не лише зміни у соціальну структуру, а й гостро поставила перед традиційними спільностями питання усвідомленні індивідуальної приватизації та груповий соціальної ідентичності, інтеграції й дезінтегрованості, місці у соціальній ієрархії, солідарності, рівні згуртованості, системі ценностей[2]. Маргінальність переживає зараз вельми своєрідна момент: продолжая зараховувати до її жертвам все небажані елементи, суспільство відчуває, як підриваються зсередини його глибинні підвалини, грунтовно расшатанные економічними процесами. У тираж виходять тепер тільки чужі, а й самісінькі що ні справжній свої - ті, хто вражений поселившемся у нашій суспільстві на рак. Відторгнутість постає як продукт розпаду суспільства, враженого кризою. Слово «маргінал» поступово виходить із вживання, оскільки чоловіків і жінок, котрі живуть за той бік декоруму, не самі роблять такий вибір — вони непомітно витісняються до цього стан, не долучившись явно до жодної з традиційних категорій отверженности.

Будучи, можливо, слабше інших (хоча це випливало б ще довести), вони обабіч дороги, через яку продовжує рух таранная когорта удержавшихся в сідлі, байдужих до того що, як відстають і ка падають маргиналы.

Маргінал відтепер не якийсь чужинець чи прокажений. Він схожий з усіма, ідентичний їм й те водночас він каліка серед масі собі подібнихлюдина з усіченими корінням, розсічений на шматки самісінькому серці рідний культури, рідний среды.

Маргінали — позначення осіб і груп, що є на «околицях», на «узбіччях» чи попроту за рамками притаманних даного суспільства основних структурних підрозділів чи панівних соціокультурних і традиций.

Учені звернули увагу те що, у такій ситуації маргіналів перебуває значна до того ж дуже активна частина американського суспільства (етнічні та релігійні меншини, представники нетривіально мислячої мистецького середовища і наукової інтелігенції та ін.). Було так само помічено, що «маргінальні» як обмежені у статусних позиціях, а й часом виявляються нездатна реалізувати творчі можливості і тим самим збагатити суспільство так і матеріально, і духовно.

Маргінальна ситуація виникає на рубежах несхожих форм соціокультурного досвіду, буває дуже напружений та відстаючі по-різному реалізується практично. Вона то, можливо джерелом неврозів, деморалізації, індивідуальних і групових форм протесту. Але він ж буває джерелом нового сприйняття й осмислення Всесвіт і суспільства, нетривіальних форм інтелектуального, художнього та релігійного творчості. Ретроспективний погляд на історію світової культури показує, що чимало обновляющие тенденції у Московській духовній історії всього людства (світові релігії, великі філософські системи та наукові концепції, нових форм художнього відображення світу) багато в чому зобов’язані своєю появою саме маргінальним особистостям і соціокультурними средам.

Технологічні, соціальні й культурні зрушення останніх десятиліть додали проблемі маргінальності якісно «нові обриси. Урбанізація, масові міграції, інтенсивне взаємодії між носіями різнорідних этонокультурных і релігійних традицій, розмивання вікових культурних бар'єрів, впливом геть населення засобів масової комунікації - усе це призвела до того, що маргінальний статус став у світі й не так винятком, скільки нормою існування мільйонів й двох мільйонів людей. На зламі 70−80-х рр. виявилося, що було вже неможливо висловлювати і відстоювати, використовуючи інтереси цих величезних людських мас і що стали з їхньої бік інтелігентів, звичні форми соціального управління (держ. інститути, політичні партії, традиційні церковні ієрархії, і т.д.). Саме на цей період світі почався бурхливий процес становлення так званих «неформальних» громадських рухів — просвітницьких, екологічних, правозахисних, культурних, релігійних, земляцьких, благодійних та інших., — рухів, зміст яких багато в чому пов’язані з підключенням до сучасної життя саме маргинализированных групп.

Заключение

.

Маргінальність — це стан автономії, а результат конфлікту з загальноприйнятими нормами, вираз специфічних відносин із існуючим суспільним ладом. Маргінальність немає поза різкого реального чи вигаданого сутички з оточуючим миром.

Відхід у маргінальність передбачає двоє геть різних маршруту: — або розрив всіх традиційних зв’язків й створення свою власну, зовсім іншого світу; - або поступове витіснення (чи насильницький викид) межі законности.

У кожному варіанті, чи це результат «вільного» вибору або ж слідство процесу декласування, який провокується заляканим суспільством, маргінал позначає не виворіт світу, а його чорториї, тіньові боку. Суспільство виставляє знедолених напоказ, щоб підкріпити свій власний світ, той, який вважається «нормальним» і светлым.

Наявність значимих маргінальних верств серйознішає загрозою для суспільної моралі, соціального розвитку страны.

1. Соціальна стратифікація російського суспільства. Ред. д.филос.н., проф.

Голєнкова З.Т. «Літній сад «Москва 2003.

2. Петров Д. В. «Використання понять маргінальності і лиминальности у дослідженні молодіжних субкультур» // Петров Д. В. Молодіжні субкультури — Саратов, 1996.

3. Рожанский М. «Маргінальна Росія» // Дружба народів -1998;№ 2.

4. Дахин У. «Держава і маргіналізація» // Свободноая думку 1997 — № 4.

———————————;

[1] Рожанский М. «Маргінальна Росія» // Дружба народів -1998;№ 2. З. 17.

[2] Соціальна стратифікація російського суспільства. Ред. д.филос.н., проф. Голєнкова З.Т. «Літній сад «Москва 2003. З. 9.