Є найзначимiша дума на свiтi — Дума про хлiб

" Є найзначимiша дума на свiтi — Дума про хлiб" .

Далека i глибока iсторiя нашого народу. Сивиною i забуттям вкритi однi її сторiнки, славою i звитягою — iншi. Але кожна з цих сторiнок обов’язково є невiд'ємною часткою великої iсторiї хлiба, iсторiї, що знайомить нас з мистецтвом його сiяти, вирощувати, косити, молотити, пекти. Чи не замислювались ви, чому мiж далекими за лексичним значенням словами «життя» i «жито» такий близький зв’язок? А справа в тому, що саме в такий спосiб нашi предки воздали заслужену хвалу житовi-годувальнику, хлiбу, без якого справдi майже не можливе життя людське. I здається менi, що природою хлiбна зернина створена з таким самим високим натхненням, «у мить щедрого осяяння, яке витрачено нею i на саму людину» (В.Яворiвський). Ось тому з прадавних часiв наш народ цiнує понад усе хлiб, сiль i честь. Дуже вдало дав цьому пояснення Д. Прилюк: «Хлiб — то багатство, достаток, сiль — то гостиннiсть i щедрiсть, а честь — то людська гiднiсть, за яку предки нашi стояли, навiть не маючи шматка хлiба, анi дрiбка солi» .

Споконвiку хлiб вважався виявом мудростi народної, бо в ньому — злиття душевних i фiзичних сил, надiй, умiнь, сподiвань. Звiдси таке святе ставлення до нього як до мiрила добробуту, правди, чесностi. Звiдси таке поетичне ставлення до нього й митцiв художньої лiтератури. Дуже багато письменникiв i поетiв писали про хлiб, возвеличували i вшановували його. Серед них — Борис Олiйник та Iван Драч, Леонiд Первомайський та Микола Сингаївський, Платон Воронько i багато iнших.

Лоскiтно i приємно, тепло й затишно стає на душi i в серцi, коли читаєш «Етюд про хлiб» Iвана Драча. Не патетичнi, сповненi урочистостi, звучать у творi слова про хлiб, а простими, буденними рядочками складається йому хвала. Автор вважає кожну паляницю часточкою сонця, що обiгрiває i дає життя людинi й оселi. Пiдтверджують цю думку рядочки:

I зачарується бiлена хата.

З сонця пахучого на столi.

Були часи, коли хлiб був для людини i «сонцем пахучим», i маревом, i надiєю, i єдиним засобом вижити. Прослiдкувати це можемо у драмi Миколи Кулiша «97». Всi цiнностi земнi, навiть церковнi коштовностi вирiшено було обмiняти на хлiб, щоб у грiзнi голодоморнi тридцятi вибороти собi право пiд сонцем. Довго можемо сперечатися з приводу доречностi такого вчинку представникiв нової влади, але безумовним є одне: людина i хлiб — єдинi. I невипадково в життi є так, що не тiльки хлiб дає людинi життя, а й людина — хлiбу. Чiтко проводить цю думку в своєму творi «Хлiб» Леонiд Первомайський. З перших рядкiв поринаємо ми в чудодiйну красу хлiбного поля, що «…росою зросилось, i зерном сколосилось, i дiждалось нового врожаю». Буяння цьому полю дало те, що вруниться воно на солдатськiй могилi, кожна грудочка землi його кров’ю полита. Скiльки життiв вмiстилось у такому великому i такому маленькому словi «хлiб» ! Скiльки вкладено в нього енергiї, думок, мудростi, чесностi й одержимостi! Влучно про це сказав Борис Олiйник у вiршi «В оборону хлiба» :

Нас кликав хлiб на добре, чесне дiло.

До братнього, трудящого коша,.

Ми в нiм шануємо не тiльки тiло,.

У нiм народна свiтиться душа.

Ця «народна душа» складає пошану звичайнiй паляницi у багатьох своїх обрядах i звичаях, у рiзних жанрах усної народної творчостi. Тож хай продовжується життя, буяють весни i хурделять зими, для людини завжди залишаються святими слова: «Хлiб — всьому голова» .