Перший християнський князь Оскольд-Микола

Первый християнський князь Оскольд-Николай.

Тамила Решетникова В останнім часом у пресі з’явилися повідомлення про князя Оскольде як «про першому хрестителі Київської Русі.

Учитывая що в багатьох читачів інтерес до означеній темі і у зв’язку неоднозначною (від доброжелательно-положительной до злобно-отрицательной) оцінкою ролі Оскольда в християнізації Русі, як наукою, і церквою, вирішила провести незалежний пошук історичних даних, що стосуються Київської Русі IX століття — періоду правління князя Оскольда.

По сказанню древніх літописів, заснуванню Києва передувало пророцтво Апостола Андрія Первозванного, який побував у в цих місцях близько 40-го року нової доби. Пропливаючи на турах Дніпром і побачивши мальовничу місцевість з численними поселеннями людей, сказав учням своїм: «Річ у тім гори ці? На цих горах возсияет благодать Божого, буде місто і церков багато Бог здвигне». «І піднявся на гори ці, і благословив їх, і навіть поставив хрест, і, помолившись Богу, зійшов із гори тієї, де потім повстав Киев».

Прошли століття, і благословенній землі з придніпровського племені полян є три брата — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь. Вони і побудували місто в ім'я старшого їх. Пам’ять про ці князів та його сестрі залишилася в назвах гір, річок, вулиць у Києві. І на цій землі поступово розвивалася державність. Зібравши велике військо, Кий відправлявся у Царгород, і імператор приймав його «із великою честю». Про Русі у районі Придніпров'я, у тому, що в ній живе «рослий, могутній народ», згадується у сирійських документах того периода.

В середині IХ століття київським князем у спадок стає Оскольд — прямий нащадок Кия, як кажуть вітчизняні й іноземні незалежні автори ХV—ХVI століть (Я.Длугош, М. Стрийковский), котрі здобули древніми хроніками, документами, літописами, частина яких пізніше була утрачена.

Из версій різних авторів з’ясувалося, що ім'я Оскольд пов’язано під назвою річки Оскол на Харківщині. Слово «оскол» походить від древнеплеменного назви сколотов-скифов, а суфікс «алд» існує у кельтських іменах, що означає «високий». Оскільки кельти стикалися в пересуванні зі слов’янами, можливо, стався синтез слів і сталося ім'я кельтського (французького) звучання представник династії киевичей. Це ім'я і він, до речі, часто є у Західній Україні. У «Повісті временних літ», після редагування її російськими літописцями, яким властиво «акання», Оскольд став Аскольдом. Тож у літературі відтоді зустрічаються обидва написания.

Превращение Оскольда та її молодшого брата в варягів, як на думку багатьох історики, сталося наприкінці XI — початку XII століть, після третьої редакції «Повісті временних літ». Оригінальна авторська рукопис не сохранилась.

В ХVI столітті, у період царювання Івана Грозного, в московських архівах знайшли погодні (тобто. щорічні) записи часів Оскольда. За умов їх вивченні істориками різних поколінь було встановлено багато важливих фактів і подій, часом суперечать «Повісті временних літ», що дозволило дослідникам впевнено припустити допущену у ній фальсифікацію на початку XII століття користь сторонньої правлячої династії Рюриковичів. Наприклад, було вилучено матеріали про хрещенні Русі у IX столітті, тексти з «Літопису Оскольда» приписані до Х веку.

Итак, відповідно до історичним даними, Оскольд був видатної особистістю свого часу, талановитим воїном і як державного діяча. Його називали хаганом, що у часи означало — цар, імператор. У період Оскольда, у середині і друге половині IX століття, завершилося формування древнеруського феодального держави. Так, російський історик В. Ключевський зазначав, що «Руська держава грунтувалася діяльністю Аскольда…».

Киев став однією з політичних центрах Європи, з яким вважалися інші держави. Були укладено політичні й економічні договори з Баварією, Візантією (після військових походів неї), завоёваны і приєднано до Русі половці, кривичі. Підтримувалися торгові й політичні контакти з Грузією, Вірменією, Азербайджаном, далеким Багдадом. Відбувалися воєнні дії о 864 року з болгарами, що згадується у в Никонівському літописі, й під 872 роком повідомляється, що «убиен бысть від болгар Оскольдав син». Відомий також похід оскольдовой дружини на південний берег Каспію, про яку повідомляє перський хроніст. Воював Оскольд і з Рюриком за Полоцьк, будучи його конкурентом влади над прилежащими землями. Більше того, як у історик М. Берлинский, як у Новгороді, де правил Рюрік, сталися народні хвилювання, викликані його жорстокістю, «велике число тамтешніх слов’ян, люблячих благоденство, притягнуті будучи добротою душі Оскольда, оселилося в Киеве…».

Лояльными були стосунки Русі з мадярами (угорцями), які кілька днів були під київським протекторатом. Правитель мадяр Олмош цей був союзником, а й особистим іншому Оскольда. Тому згодом і поховав Оскольда своєму Угорському (угорському) урочищі, тобто. місцевості, та побудував її могилою церква Святого Миколая Чудотворця. Усі історичні джерела відзначають, що це місце в того часу слывёт як Оскольдова могила і дуже шанується в народе.

Знакомясь з літературою, я звернула увагу те що, що у різних джерелах спостерігається розбіжність у датуванням однієї й тієї ж події. Фахівці пояснюють це різним летоисчислением, помилками при переписуванні, свідомим спотворенням та інші причинами. Хронологія ускладнювалася і зникненням документів. Приміром, України по «дивному» збігом обставин, як за царських, і радянські часи, періодично горіли бібліотеки. І переважно чомусь архівні відділи древніх рукописей…

Временное невідповідність трапляється в описах кількох походів Оскольда на Константинополь (Царгород, зараз Стамбул). Перші їх були для русів вдалими. Вони поверталися з великими багатими трофеями і дарами. Візантія зобов’язувалася платити їм дань.

Интересную оцінку цієї войовничості дав візантійський патріарх Фотій у одному з своїх послань в IХ столітті: руси підкорили сусідні народи і, «надмірно загордившись, підняли руку на Римську империю».

Но якось, коли греки порушили договірні умови, Оскольд і Дір, скориставшись відсутністю імператора Михайла Ш (царював 842—867 рр.), який, як стверджує «Повістю временних літ», «отошедшю на Огаряны», оточили Константинополь флотилією в 200 кораблів з 8000 воїнів. Вони ввійшли навіть у зазвичай недоступний для ворогів затоку Золотий Ріг (Суд), що й називається серцем міста. Михайло, обізнаний гінцем, терміново повернувся й стояло на всенощном молебні разом із патріархом Фотієм у церкві Святої Богородиці у Влахерне (район Константинополя). Страх перед ворогом був великий, що з ковчега вийняли ризи (одягу) Богоматері, перенесли в храм Святої Софії, а вранці зробили хрещений хід до берега затоки, на яких стояло суду русів. Попереду багатолюдного урочистого ходи священики несли святі ризи. На очах в ворога, при загальному молитовному песнопении, коли край ризи Пречистої ледь опустили в прибережні води, за сухої ясної сонячну погоду і штилі на море, почалася буря із величезними хвилями, які «безбожних Русі крабль смяте». Залишки флоту з дивом уцілілим кораблем князівським повернулися у справах, «і бысть у Києві плач велий».

По випадку чудесного порятунку християнського міста від страшного навали єпископ Ориген склав акафіст задля слави Пресвятої Богородиці. Про цю подію церква увічнила песнею, поющейся постійно на заутренней: «Вибраною Воєводу победительная…».

Забегая століття вперед від вищеописаного, важливо помітити, що Влахернская обитель пов’язана незримими узами із Києвом. Коли 1073 року преподобні Антоній і Феодосій лише надумали будувати саме церкву в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці, до них раптово прибутку чотири грамотних будівельника. Вони повинні були послані з Влахерны, під час котрий представився їм у церкви бачення, Благолепной Царицею, Самій Володаркою Небесних зусиль і двома невідомими стариками, якими виявилися, до изумлению, Антоній і Феодосії. Разом із зображенням майбутнього храму, баченого ними на хмарах, зодчі принесли ікону Успіння Пресвятої Богородиці, вручену їм у Влахерне небесною Царицею для поставляння з нового храмі, як запоруку вічного Її покриву ему.

А тим часом Оскольд, відновивши сили та не зрозумівши до кінця серйозного уроку, знову на 866 року зробив похід на Константинополь, спорядивши цього разу 360 кораблів і кінноту. Оскільки місто обнесений високої кам’яною стіною, бої ішли у передмісті. Безліч людей було вбито, зруйновано селищ і спалено церквей.

Увидев це, греки жахнулися і послали парламентёров до Оскольду, кажучи: «Не губи місто, дамо тобі данина, скільки хочеш». Уклавши мирний договір, цар Михайло Сятиня й кесар Варда присягали, цілуючи хрест, а Оскольд з наближеними клялися Дажбогом і Волосом.

Царь Михайло обдарував Оскольда золотом, дорогоцінними тканинами, а щодо нього чоловіків, щоб показати церковну красу, «і вінець, і цвяхи пристрастей Господніх, і багряницю, й міці святих, розповідаючи йому про віру свою». Церковна служба, піснеспіви, краса храмів і ікон вразили і зачарували язичників. Грек Кирилл-философ (майбутній творець слов’янської грамоти) роз’яснив основи християнської ще віри і запропонував прийняти хрещення, але Оскольд вирішив повременить.

И тут Божої волею занедужало і осліп. Тоді цар сказав йому, що коли хоче позбутися хвороби, маєш негайно хреститися, інакше не одужає ніколи. Почувши це, Оскольд сказав: «Якщо це виповниться, то воістину великий Бог християнський». І повелів хрестити себе. Патріарх Фотій (приєднаний до сонму святих) хрестив його, і лише поклав нього руки, як і той прозрів. Оскольд ж, відчувши незвичайне зцілення, прославив Панове і додав: «Тільки тепер вперше побачив Бога істинного». Свідками цього були дружинники його, і з теж хрестилися. Прийняв ж святе хрещення Оскольд в чудовому храмі Святої Софії у Константинополі, і натиск назвали йому ім'я Николай.

Вернувшись у Києві, повелів Оскольд скидати кумирів поганських, вирубувати й зраджувати їх вогню. Можна уявити, яке протидія, озлоблення і ненависть викликав Оскольд стосовно собі у поганських жерців. Але він зробив цю ломку корінний релігії свідомо. Віра його була вже сильнішими за страх перед опасностью.

В якогось сесійного дня глашатаї всім містом закликали жителів Києва призначений час з’явитися для хрещення з Дніпра. Вранці зібралося незліченну безліч покупців, безліч скоєно було масове хрещення киян грецькими священиками. На місцях, де були капища, почали будувати церкві та людей міста і села приводити на хрещення. Так розповідали оскольдовы летописцы.

На наступний 867 рік попросив Оскольд у Преосвященного Фотія, патріарха Царгородського, надіслати митрополита Києву і всієї Русі. І приїхав у Києві перший митрополит Михайло Сирин з 6 єпископами. Була заснована шістдесята (LX) єпархія, яка від константинопольського патриарха.

Митрополит Михайло Сирин, як він характеризує «Літопис Аскольда», був високоосвіченою людиною, шляхетного вдачі і високого милосердя, але часом страшний і складний, коли того вимагали обставини. Дуже поважав його Оскольд й у великому злагоді та синівської кохання з ним. Велике було вплив митрополита на оточуючих, навіть прибулий до Оскольду на переговори печенізький хан Метигай теж увірував і крестился.

Много нелегкої праці було в священиків з поводження язичників в християнство. Тому, залишивши двох єпископів у Києві, митрополит Михайло пішов з чотирма по Руськой землі з проповідями, навчаючи всіх вірити в єдиного Бога, в Трійці прославленого. Навчаючи благочестю, сокрушал ідолів, багатьох хрестив, засновував церкви, пресвітерів і дияконів поставив у містах та селах. Створювалися школи для дітей грамоті.

Неудивительно тому, що у часи князювання Оскольда проповедывали святі брати Кирило та Мефодій, у Криму вони зустріли руського, тобто. українського, християнина і виявили Євангеліє і Псалтир, написані руськими письменами. За підсумками цих «письмен» Кирило створював старослов’янську азбуку.

Предание говорить, що святої Кирило проповедывал ще й у Києві. Він знав місцевий мову, т.к. його був слов’янином, а мати — гречанка.

Однажды під час проповіді величезна натовп язичників зажадала кидають у вогонь Євангеліє, і якщо вона згорить, вони повірять. Посеред площі був розпалений велике вогнище. «І звівши руце свої на небо архієрей рече: „Христі Боже, Прослави ім'я Своє!“ і постави святе Євангеліє в огнь; і пробысть багато час у ньому, і прикоснуся його огнь».

После цього дива все хрестилися. Никонівська літопис відносить всі ці події вчасно князювання Оскольда, а Кольбертинские аннали свідчать, що справа зрушила при святому Кирилле.

Повсеместное звернення народу християнство, руйнування поганських капищ змусило жерців залишати свої володіння і йти у північні новгородські землі. Наприкінці «Велесової книжки», литературно-исторического пам’ятника Стародавньої України V—IX століть зв. е., написаної волхвами, розповідається у тому, що князь Оскольд був хрещений греками що він темний воїн. «А греки хочуть нас хрестити, аби ми забули богів наших… Не дозволяйте вовкам викрадати ягнят, які суть діти Сонця!.. Наші праотці точаться суперечки з висохлій землі… І ми маємо краю цього й землі нашої. І хрещена Русь сегодня».

Драматический надрив епілогу книжки дає підстави вважати, що жерці і волхви не змирилася з подією, а повернулися на 882 року до Києва разом з новгородським воєводою Олегом і сприяли захоплення ним виконавчої влади. Рід Кия знищили, престолом заволоділи Рюриковичи.

Зная відданість киян Оскольду і військову міць княжої дружини, Олег не він і силою брати місто. Тому, як у історик Берлінський (ХVIII в.), він «прикидався ніби предмет його походу були грецькі області, для чого став і Оскольда запросив до цього загальному підприємству. У цьому обставині переїхав до нього в інший бік Дніпра табір зволікається без жодної обережності і підозри нещастный Аскольд, якого тоді ж Олег наказав вбити». За інших джерелах говориться, що ж разом із було вбито і Дир.

Необходимо помітити, що у ті часи було завойовувати чужі землі і держави у відкритому бою, згідно із законом найсильнішого. Удар в спину вважався аморальним. Тому підлий вбивство князів під час мирних переговорів з їхньої території може бути виправдане лише різним віросповіданням. Язичники не вважали християн гідними людьми, ними не поширювалися закони предков.

Кроме того, якби Оскольд прийняв пропозицію Олега про спільному поході на багату християнську Візантію, фінал, можливо, міг стати іншим.

Хотя життя й діяння Оскольда й Діра — видатних князів Стародавньої України — маловідомі, та про них, як писала минулого століття московська газета «Сучасна літопис», залишили гідне свідчення «найближчі їх наступники за вірою, які спорудили за їх могилами християнські храми Святого Миколи Миколайовича та Святого Илии-пророка. Це доводить, що їх шанували І що новопросвещенные князі зберегли вірність прийнятої ними релігії аж до смерті… Найменування храмів, споруджених над трунами убієнних князів, дає підстави думати, що християнські імена їх була Микола і Илия».

Через десятиліття протиборства на Русі язичництва з християнством, княгиню Ольгу, ухваливши 957 року святе хрещення і бажаючи вшанувати пам’ять і могилу першого руського князя-христианина, яке постраждало від «ближника» її Олега, побудувала дома старої нову триглаву церква Миколая Чудотворця. Княгиня любила відвідувати цей храм на Оскольдовой могилі і заповідала поховати себе у ньому, що й исполнено.

В подальшому її нетлінні останки Великий князя Володимира переніс в побудовану їм Десятинну церковь.

В 1810 році на місці застарілого Микільської дерев’яної церкви побудували кам’яну однокупольную. Для сучасних містобудівників повчальний епізод, що трапився 1847 року під час устрої Миколаївського (Панкратьевского) спуску до Дніпру. Було зроблено спробу вирубати Угорское урочищі, отже, знищити Оскольдову могилі і церква у ньому. На документі інженерів у тому, що «церква отримала тріщину це має її зламати» государ імператор Микола І дав резолюцію: «нітрохи падінням не загрожує; трохи потрібно поправки, та церква повинна существовать».

Однажды, переглядаючи в архівних фондах підшивку київської газети за 1866 рік, я побачила заголовок «9 травня на Оскольдо-Николаевском урочищі. У цьому року Росія святкує тисячоліття від часу хрещення перваго русскаго князя-христианина, Оскольда-Николая». Отже, століття тому Оскольда ще пам’ятали?! Які ж могло статися, що ми забули про неї?

Далее у статті говорилося, що «на думку знавця вітчизняної старовини М.А.Максимовича», першого ректора Київського університету, настоятель Нікольського монастиря, ректор Київської семінарії архімандрит Теоктист «ввійшов до высокопреосвященному Арсенію, митрополита Київського і Галицькому з доповіддю, щоб у пам’ять тисячоліття християнства Росії було встановлено хрещений на певний Оскольдову могилу 2 липня — щодня становища честныя ризи Пресвятыя Богородиці у Влахерне. З іншого боку… в пам’ять і подяку по Оскольде і Дире, що започаткували великого і щасливого події, потрібно було спорудити памятник».

На доповіді була накладена резолюція митрополита Арсенія, що можна «зробити панахиду про упокій душ Оскольда й Діра щодня ангела старшого їх… Будівництво пам’ятника нас у силам: це має бути справою й усієї православної Росії. Але хрещений хід подій і бронзову дошку з написом в змозі зробити і мы…».

Далее в замітці повідомляється, що 9 травня (22 травня у новій стилю) єпископом, преосвященним Порфирієм при численному великій кількості людей «на цвинтарі Оскольдо-Николаевской церкви була відслужена панахида про упокій перваго русскаго християнського князя Оскольда, нареченнаго в хрещенні Миколою». Потім за закінченні літургії до кам’яною огорожі була прибита пам’ятна бронзова доска.

Московская преса також відгукнулася в 1866 року на ювілейну дату заміткою під назвою «Тисячоліття християнства Росії». У ньому, зокрема, говорилося, що «ми зазвичай вважають хрещення землі російської від часу Св. Володимира. Але у Володимирі християнство вже запанувало у Росії (у Русі, т.к. Росії тоді не було, вона кілька століть. — Т.Р.), зробилося пануючій релігією. Підстава і перше насадження покладено Аскольдом і Диром… Грецькі літописці кажуть, що російська церква, від часу хрещення Аскольда і Діра, становила особливу епископию грецької церкви… За часів Володимира сталося вже торжество нової віри, а поява ея ще більшу має важливість». У статті звучав заклик до ювілею, як священній боргу Росії. Також доводилася необхідність спорудження пам’ятника, «положившем початок» християнізації Руси.

Кое-кто з істориків вважає, що не досить збереглося документів про Оскольде і особливо Дире, щоб впевнено про неї говорить.

Может бути, й дуже. Однак про деякі їх послідовниках максимум відомостей, а тим щонайменше їх тривалий час i гідно оцінили. Церква звела в лики святих. Чому ж такий несправедливість стосовно Оскольду, про яку відоме понад аніж досить? Чому тільки від істориків, і навіть деяких священнослужителів доводилося чути, що Оскольд був язычником?

Ответ, який дають історики різних епох, зводиться ось до чого. Спотворення історичної правди про князя Оскольде — це результат жорсткої навмисної політики можновладців, починаючи з кінця XI століття, задля династії Рюриковичів, намагалися довести своє юридичне декларація про київський престол і держави, що вони узурпували. Тож теза про про майбутнє запровадження християнства на Русі Володимиром (Рюриковичем) наприкінці Х століття, освячений авторитетом православній церкві, придбав значення догмату, не що підлягає обговоренню. Перша християнізація Русі у IX столітті Оскольдом при патріархові Фотии виявилася завуальованій. Достовірність самого події не викликала сумніву і заперечувалася, але навколо неї існувала змова молчания.

Так, то, можливо, мають рацію були такі священики, котрі з мій здивоване запитання «Чому Оскольд досі не канонізований?» відповідали: «Тому, що він був Рюриковичем».

Однако залишимо забуття Оскольда на совісті тих, хто це робив. Бог їм суддя. Звернімося до наших часів, цивілізації XX века.

В 30-х роках радянської влади купол у Оскольдо-Николаевской церкви знесли і був надбудований колонаду, а будинок використали як парковий павільйон до різних виставок. Певний час був навіть ресторан.

Кто здатний на подібне святотатство?

Слава Богу, минулися, і ті времена!

Есть у Києві люди, котрі за за службовим обов’язком і називаю серця піклуються про Оскольдовом урочищі. Це співробітники Музею Києва. Вони вже десять років займаються питаннями реставрації церкві та відтворення навколо неї чудового пантеону, який перед революцією був красивейшим місцем Київ та відомим в усьому світі.

Готов робочий проект. Ні, тільки грошей. Поки будинок відновлюється зусиллями церковної громади. За розрахунками спеціалістів, з його реставрацію, зміцнення фундаменту, геологічні дослідження та іншу роботу потрібно 700 тисяч гривень. Громаді ці витрати під силу.

В Оскольдо-Николаевской церкви вже п’ять років правиться служба Божого греко-католиками православного обряду. Ведуться посильні виконати ремонт. Церкви хочуть повернути первозданний вигляд, який був за будівництві в 1810 року за проекту архітектора А. Меленского, — однокупольная ротонда. Усередині планується відтворити настінний розпис і біломармуровий иконостас.

Проведенные недавно археологічні розкопки відкрили залишки фундаментів IХ—Х століть. Оновлюється нижня тепла церква, де, за переказами, похований князь Оскольд. Тут-таки склепі поховано у 1908 року знамениту російський православний богослов, єпископ слепец-подвижник Сільвестр. На його могилі освятили каплицю на вшанування святого мученика Сильвестра Папи. Церква зберігає пам’ять і молиться за всіх, хто був похований на знищеному в 1935 року кладбище-пантеоне. Церковна громада виносить на суд громадськості думка про спорудженні пам’ятника святому мученику князю Оскольду-Николаю, першому хрестителю Руси.

Давайте згадаємо і ми, у цьому року виповнюється 1130 років освіти першої єпархії, обрання першого митрополита, християнізації Київської Русі князем Оскольдом.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.