Методи соціальної роботи як прийоми діяльності соціальних працівників

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного та дистанційного навчання

Контрольна робота

з дисципліни:

Вступ до спеціальності

на тему:

" Методи соціальної роботи як прийоми діяльності соціальних працівників"

Виконала:

Студентка ІЗДН 1 курсу

Євменчук Вікторія Петрівна напрям 6.30 101 «Соціологія»

Група № 101з

№ зал. книжки 18.11 0169

КИЇВ 2011

Зміст

• Вступ
• 1. Еволюція методології соціальної роботи
• 2. Методи соціальної роботи
• 2.1 Соціологічні методи соціальної роботи
• 2.2 Організаційно-розпорядницькі методи соціальної роботи
• 2.3 Психологічні методи соціальної роботи
• 2.4 Основні модулі індивідуальної роботи з випадком (social casework)
• 2.5 Соціальна робота з групою
• 3. Актуальні методи соціальної роботи
• 3.1 Волонтерська робота
• 3.2 Телефонне консультування
• 4.3 Фостеринг
• 3.4 Самокерована групова робота
• 3.5 Мобільна соціальна робота
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Соціологія пов’язана з діалектикою соціологічного аналізу суспільно-політичних, економічних та інших відносин, із розкриттям закономірностей цих відносин та розглядом реальних соціальних процесів відповідно до сучасних умов. Предметом її вивчення є структури суспільства, їх елементи й умови існування, а також соціальні процеси, що тривають у даних структурах.

Що стосується структури соціологічного знання, то вона визначається залежно від тих методологічних принципів, які застосовуються при дослідженні соціальної реальності.

Сучасна соціологія переважно схиляється до трактування самої себе як соціології життя, тому що вона оперує показниками відносин і взаємодій людей до реальних проблем, ситуацій, до усього того, що відбувається у суспільстві, в якому вони працюють і живуть. [3; 7]

Постійне накопичення знань і досвіду, пізнання навколишньої дійсності збагачують способи, методи проникнення людини у різні сфери суспільного життя.

1. Еволюція методології соціальної роботи

Методологія соціальної роботи як наука про методи виникла з появою перших усвідомлених уявлень про найраціональніші способи надання соціальної допомоги, ефективність яких була підтверджена практикою їх неодноразового використання.

Таблиця 1

Еволюція методів соціальної роботи за кордоном [1; 121]

Розглянувши концепції еволюції методології соціальної роботи, доходимо таких висновків:

1) наукове осмислення та структуризація методів соціальної роботи ще далеко не завершені і потребують подальших спеціальних досліджень, які б ураховували не тільки фрагментарні пошуки окремих авторів. а й інтегрували їх результати у цілісну теорію розвитку методології соціальної роботи;

2) виникнення тих чи інших методів соціальної роботи обумовлене у соціальних відносинах, які в кожному суспільстві відображають конкретно-історичну специфіку його розвитку. Отже, вітчизняна наука має не тільки адаптувати зарубіжну методологію, а й розробляти концептуальні підходи, які б відображали становлення і розвиток соціальної роботи в Україні.

2. Методи соціальної роботи

У вітчизняній науковій і навчально-методичній літературі, у російських підручниках і посібниках із соціальної роботи класифікація методів здійснюється за традиційною парадигмою соціальної роботи, яка сформувалась у межах соціології, педагогіки, психології, менеджменту, економіки: соціологічні, педагогічні, психологічні, організаційні, економічні методи.

Соціологічні методи виокремлюються як соціологічні засади соціальної роботи; педагогічні - як соціально-педагогічна основа діяльності соціальних служб; психологічні — як психологічне забезпечення соціальної роботи, зміст і методи психосоціальної практики.

У практиці соціальної роботи застосовуються методи соціального впливу на особистість, які сформувались як методи суто соціальної роботи, як результат її теорії і практики. Більшість з них запозичені із досвіду соціальної роботи в США і розвинених країн Західної Європи. Кращі з них пристосовані до вітчизняної системи соціального захисту населення та соціальної підтримки різних цільових груп і категорій громадян. [2; 161]

Ці методи класифікуються з погляду:

· суб'єкт-суб'єктних чи суб'єкт-об'єктних відносин (командна, групова робота фахівців, спеціалістів соціальної роботи, волонтерів і робота з клієнтами);

· чисельності клієнтів, які є об'єктами соціального впливу (індивідуальна, групова, общинна, масова робота);

· змісту, прийомів і засобів соціальної роботи, місця їх реалізації (телефонне консультування; соціальна робота в общині, спільноті, ком’юніті; фостеринг; самокерована соціальна робота; соціальна анімація; мобільна соціальна робота та ін.).

соціальна робота фостеринг консультування

2.1 Соціологічні методи соціальної роботи

Методи збору соціологічної інформації використовуються в соціальній роботі для дослідження:

· соціальної взаємодії і соціальних зв’язків індивідів і соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів;

· соціальних змін і соціальних процесів, джерелом яких є соціальні рухи, які можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, а з іншого боку — бути засобом та інструментом їх подолання; відображають соціальну ізоляцію, зміну соціального статусу, особисту невлаштованість, втрату сімейних зв’язків і мобільність індивіда;

· особливостей функціонування соціальних інститутів суспільства і соціальних організацій, які причетні до соціальної роботи: сім'я, школа, соціальні служби, реабілітаційні центри, управління соціального захисту населення, заклади культури, соціальні фонди та ін.;

· особистості у системі соціальних зв’язків: потреби, ціннісні орієнтації, мотиви, соціальні настанови, соціалізація особистості, соціальний статус, соціальні ролі, соціальна активність тощо;

· тендерної соціології: вивчення диференціації чоловічих і жіночих ролей, статевих відмінностей, функціонування подружніх пар;

· впливу політики держави на життя громадян: аналіз політичного процесу та його матеріальної основи, соціологічний аналіз механізму влади в межах соціальної роботи, дослідження політичної стратифікації;

· соціології права: соціальна природа правомірної та протиправної поведінки;

· громадської думки щодо соціального становища громадян, їхніх інтересів, запитів, потреб у соціальних послугах;

· структури, функцій, причин та механізмів соціального конфлікту, попередження та розв’язання конфліктів;

· взаємодії органів і установ системи освіти і соціальних служб, закладів соціального захисту населення у межах соціології освіти;

· соціології міста і села, впливу урбанізації на соціальну роботу;

· соціальних проблем різних цільових груп клієнтів і категорій населення. [2; 161]

Соціологічні методи соціальної роботи — способи, які застосовуються для збирання, обробки і аналізу соціологічних даних у межах соціальної роботи.

У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

1. Підготовчий, полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв'ю, бланки фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

3. Упорядкування та обробка зібраної інформації.

4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій. [2; 162]

Об'єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси в їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Предмет соціологічного дослідження — найбільш значущі з теоретичного або практичного погляду особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити.

Фундаментальні соціологічні дослідження в соціальній роботі спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей соціального розвитку і пов’язані з вирішенням найскладніших проблем громадян і суспільства в цілому. Фундаментальні соціологічні дослідження проводяться в соціальній роботі на рівні державних інституцій, таких як Український державний центр соціальних служб для молоді, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, Міністерство соціальної політики та праці тощо.

Прикладні дослідження націлені на вивчення конкретного соціуму (району, мікрорайону, міста, області, регіону), конкретних об'єктів (пенсіонери, інваліди, сироти, малозабезпечені, молодь, постраждалі від Чорнобильської АБС, біженці, звільнені з місць позбавлення волі та ін.), вирішення певних соціальних проблем (бездомність, бідність, алкоголізм, наркоманія, бродяжництво тощо).

Пошукові, описові, аналітичні дослідження проводяться за замовленням організацій та установ соціальної сфери соціальними агенціями, інститутами та іншими організаціями й установами, які здійснюють соціологічні дослідження.

Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах.

По суті в соціальній роботі структуроване і неструктуроване спостереження здійснюються постійно соціальним працівником. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли соціальний працівник має достатньо інформації щодо об'єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

Відповідно до місця проведення спостереження виділяють польове та лабораторне спостереження. Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації, використовую чи робоче приміщення, аудиторію, заходи на природі тощо. Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів — фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.

За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем, наприклад, підчас проведення мітингів, зборів, групової роботи, масових заходів, екскурсій тощо. За включеного спостереження соціальний працівник є учасником досліджуваного процесу і тоді здійснюється або пасивне спостереження, наближене до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його «своїм» і відповідно до нього ставитися. [2; 166]

Спостереження використовується тоді, коли інформація, необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами.

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціологів, соціальних працівників і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання. [2; 167]

За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена у документальних джерелах. До опитування звертаються, коли єдиним джерелом є людина — безпосередній учасник, представник, носій інформації.

Метод опитування застосовується на перших етапах індивідуальної роботи, соціального патронажу, соціального супроводу, в груповій роботі з різними цільовими групами клієнтів, в соціальній роботі в спільноті.

Соціологічне інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника. [2; 168]

Якість одержаної під час інтерв'ю інформації залежить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв'ю. Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який повинен точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності.

У соціальній роботі, як і соціології, інтерв'ю за процедурою проведення класифікують на: панельне — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів (клієнтів і суб'єктів соціальної роботи) з одних і тих самих питань через певні проміжки часу; групове — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне інтерв'ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

Такий соціологічний метод, як фокус-група використовується на перших етапах соціальної роботи чи соціологічного дослідження з метою вивчення найбільш маловідомих соціальних проблем і процесів, які відбуваються у суспільстві, а також як своєрідне пілотажне дослідження.

Соціометричний метод опитування - один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо-колективних зв’язків з’ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. [2; 169]

2.2 Організаційно-розпорядницькі методи соціальної роботи

Менеджмент - це галузь людських знань, сфера прийняття управлінських рішень, різні категорії, соціальні групи, об'єднані в економічній, конкурентоспроможній системі (органі) управління в сучасному суспільстві. [2; 169]

Як новий вид діяльності менеджмент сформувався в розвинутих країнах з ринковою економікою в 30-х роках XX ст., і його часто називають конкурентоспроможною системою управління, яка є адекватною ринковому типу господарювання і привабливою сферою бізнесу.

Людина в системі управління виступає у трьох аспектах (Р. Шакуров):

· у межах самоорганізації вона організовує себе;

· у межах субординації вона є організатором інших систем і підсистем;

· у межах метаорганізації вона сама є предметом, який організовують інші люди. [2; 170]

На думку провідного вченого в галузі менеджменту П. Дракера, основне завдання менеджменту — зробити людей здатними до спільних дій, визначивши реальні цілі, наділивши цінностями, створивши правильну структуру організації, виховавши необхідні трудові навички і забезпечивши професійний розвиток.

Теорія соціального керування використовує загальнонаукові, конкретно-наукові методи пізнання, специфічні методи збору, аналізу й узагальнення інформації про взаємодію інтересів суб'єкта й об'єкта керування. Ці методи включають спеціалізовані способи анкетування, інтерв'ювання, аналізу статистичних даних, одержання експертних оцінок, дослідження змісту управлінських функцій, структур керування, управлінських груп і соціальної обумовленості їхньої діяльності.

Таким чином, менеджмент у соціальній роботі - управління, яке здійснюють в особливій сфері соціальної діяльності - соціальній роботі, спрямованій на надання допомоги, підтримки, захист усіх людей, насамперед уразливих прошарків і груп населення. Організаційно-розпорядницькі методи в соціальній роботі є дуже важливими на рівні управління соціальною роботою у межах окремої організації чи установи, а також у процесі керування соціальною роботою з клієнтами соціальних служб. [2; 178]

2.3 Психологічні методи соціальної роботи

Психологічний вплив на особистість в соціальній роботі здійснюється відповідно до того, якого напрямку теоретичної і практичної психології дотримується соціальний працівник, які його досвід роботи і професійна підготовленість. Використання різноманітних психологічних прийомів і технік розподіляється на два основних методологічних принципи: директивний - розвиток допомагаючих стратегій, які засновані на лікуванні, і в цьому випадку клієнт є пасивним споживачем психотерапії, і не директивний, в основі якого — сприяння самоактуалізації особистості, здатності підтримувати себе саму, розвиток незалежності.

У практиці соціальної роботи послідовний психологічний вплив на клієнтів здійснюється у таких формах: індивідуальна робота, групова робота і робота у мікросоціальному середовищі.

В основі сучасних діагностичних підходів до соціальної роботи лежать два основоположні принципи: соціальна допомога, заснована на індивідуалізації клієнта та його проблеми; допомога спрямована на поліпшення соціального життя особистості. Ці процеси описані в науковій літературі як діагноз і лікування.

Основні напрямки і підходи до соціальної допомоги сформувались відповідно до мети, з якою звертались до соціального працівника клієнти:

· вирішення проблеми;

· поліпшення життєвої ситуації;

· індивідуальна робота з випадком;

· регулювання поведінки. [2; 179]

Важливими компонентами психологічних методів, які характеризують їх специфіку, є клієнт, проблема, місце, процес.

Клієнт - ядро соціальної роботи з випадком. Клієнтами можуть бути жінки, чоловіки, діти, яким потрібна допомога різного виду: матеріальна, соціальна, консультаційна та ін.

Проблема - ситуація, за якої індивід не в змозі самостійно реалізувати свої потреби, що ускладнює його соціальне функціонування.

Місце - соціальна служба, агенція, призначена для соціального обслуговування населення.

Процес - послідовна діяльність соціального працівника, спрямована на розвиток здатності клієнта вирішувати власні проблеми.

2.4 Основні модулі індивідуальної роботи з випадком (social casework)

Терапія реальністю (В. Глассер) — метод індивідуальної роботи, в основі якого лежить твердження, що особистість має бути любимою і відчувати свою цінність, а для цього необхідно визначити стандарти поведінки. Ціль методу в тому, щоб допомогти людям зрозуміти і прийняти відповідальність за власну поведінку. Стратегії взаємодії спрямовані на ідентифікацію поведінки клієнта, навчання продуктивному спілкуванню, яке не принижує інтереси інших — без конфронтації і агресії. [2; 183]

Консультування - один з важливих психологічних методів соціальної роботи. До консультанта звертаються за допомогою люди, які не в змозі власними силами вирішити свої проблеми. [2; 183]

Консультування — це не однобічний процес психологічного впливу на особистість шляхом надання поради, яка часто має педагогічний характер і спрямована на висловлювання власної думки, судження, умовляння, переконання тощо чи рекомендації через стимулювання, навчання, інструктування, вплив.

2.5 Соціальна робота з групою

Соціальна робота з групою чи групова соціальна робота визначається як метод психосоціальної роботи і як форма соціальної роботи, якщо за критерій береться кількість об'єктів соціально-психологічного впливу.

Клієнтами групової соціальної роботи є особи з проблемами соціальної адаптації та інтеграції, жертви несприятливих умов соціалізації, ті, хто має проблеми психологічного та емоційного стану як наслідки життєвих криз різного віку і соціального становища.

Вважають, що основними домінантами групової роботи є спонтанність і планування. Дії розгортаються за принципом «тут і зараз», дають можливість клієнтам отримати досвід, який вони зможуть актуалізувати у майбутньому.

Основні види соціальної роботи з групою

Групи відновлення. Ці групи організовуються у мікросоціумі у містах проживання клієнтів для спільного раціонального проведення дозвілля.

Групи відновлення умінь. Основна мета груп — допомогти клієнту відновити втрачені уміння чи набути нові на основі широкого спектра діяльності - від спортивних ігор до занять художньою творчістю.

Освітні групи будуються на основі взаємоспрямованих інтересів клієнтів до тієї чи іншої проблеми на основі соціальних запитів клієнта.

Посередництво. Мета соціальної роботи — гармонізація потреб особистості і суспільства.

Групи самодопомоги. Робота, яка проводиться у групі, будується на основі взаємної підтримки її членів.

Терапевтичні групи. Основна мета груп — регулювати розвиток і компетентність індивідів і оточення. [2; 187]

У групах соціальної роботи соціальний працівник може відігравати як центральну, так і побічну роль. В основному групова соціальна робота розглядається як навчальна діяльність з освоєння соціально необхідних умінь і навичок.

3. Актуальні методи соціальної роботи

Загальновизнаними у практиці соціальної роботи є індивідуальна, групова соціальна робота, соціальна робота в спільноті, що визначаються як сучасні методи соціальної роботи, на яких засновані зарубіжні підходи діяльності соціальних служб. Часто індивідуальна, групова соціальна робота і соціальна робота в спільноті пояснюється як форми соціальної роботи відповідно не до її змісту, а до чисельності залучених клієнтів у процес допомоги і взаємодопомоги.

Актуальними методами соціальної роботи, які проводяться спеціалістами організацій та установ соціальної сфери у багатьох країнах світу є: командна соціальна робота, волонтерська, телефонне консультування, соціальна робота в спільноті, фостеринг, самокерована групова робота, мобільна соціальна робота, соціально-культурна анімація та ін.

Найбільш поширеним методом групової роботи є міждисциплінарна групова робота фахівців соціальної сфери, які включені у процес соціальної підтримки особистості, наприклад ведення випадку «мультидисциплінарою» командою, яка складається із соціального працівника і психолога. До такої команди можуть включатися як спеціалісти одного профілю, так і фахівці з суміжних сфер знання і соціальної практики.

3.1 Волонтерська робота

Волонтерська допомога — один із важливих методів добровільної соціальної роботи. Основні підходи до неї сформульовані у Загальній декларації волонтерів, яку прийнято на IX Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів (Франція, 14 вересня 1990 p.). [2; 189]

Волонтерство — інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. Це добровільна, непрофесійна соціальна робота, яка сприяє поліпшенню якості життя особистості, особистісному зростання, поглибленню почуття солідарності, задоволенню потреб людини. [2; 190]

Волонтерами є:

· діти середнього шкільного віку, старші школярі, студенти вищих навчальних закладів;

· громадяни середнього і пенсійного віку;

· клієнти соціальних служб, які є учасниками програм самодопомоги і взаємодопомоги;

· родичі клієнтів соціальних служб;

· професіонали, які приділяють вільний від роботи час добровільній допомозі.

Волонтерство - це організований і керований процес участі людей у діяльності державних уповноважених органів влади в різних недержавних організаціях і установах третього сектору. Перш ніж стати волонтером кандидат проходить спеціальну підготовку в соціальній службі (крім фахівців).

Найбільший досвід волонтерської роботи набуто в практиці діяльності соціальних служб для молоді. Найпоширенішим напрямком добровільної допомоги є соціальна допомога інвалідам, сиротам, дітям, які залишилися без піклування батьків, дітям вулиці, особам, схильним до наркоманії та алкоголізму та ін. З цією метою реалізуються такі програми, як «Діти вулиці», «Книжки для дітей-інвалідів», «Друзі по телефону», «Ігротеки для дітей-інвалідів», «Сторінки, які ожили», «Разом заради розвитку», «Сучасне розуміння життя та здорового способу життя» тощо. Всього в соціальних службах у 58 програмах бере участь 4390 волонтерів. У 2000 р. за програмами соціальних служб працювало понад 70 громадських організацій м. Києва.

Поширену традицію має волонтерство в американській історії, воно є вагомою складовою сучасної американської культури. Впродовж 80−90 років XX ст. волонтерство в Америці охоплювало майже половину дорослого населення. Близько 40% населення бере участь у волонтерській діяльності у Канаді. Подібними до наведених прикладів є й волонтерство у Європі. В Англії майже половина її населення бере участь у волонтерській діяльності. Високий рейтинг волонтерство має у таких європейських країнах, як Франція (19%), Нідерланди (36%), Данія (25%) та Ірландія (39%). [2; 191]

3.2 Телефонне консультування

Серед різновидів телефонного консультування виділяються спеціалізовані гарячі лінії і загальні гарячі лінії. Спеціалізовані гарячі лінії - телефонні служби, діяльність яких спрямована на певну мету. Наприклад, превенції суїцидів, основною метою яких є попередження самогубств.

Загальні гарячі лінії мають ширші програми, які пропонують населенню різні послуги. До них належать: консультування, надання довідок та інформації, простеження віддалених результатів консультативної допомоги, превенція самогубств, емоційна підтримка людей похилого віку, які знаходяться без догляду близьких людей, направлення за викликом бригад допомоги у кризових ситуаціях (кризова інтервенція), допомога жінкам і дітям, які зазнали насильства, відповіді у нічний час і у вихідні дні на звернення у місцеві заклади соціального захисту та ін. Ці лінії зазвичай працюють протягом доби і без вихідних.

В Україні найбільш поширеними є лінії «Телефон довіри», які працюють при соціальних службах для молоді, різних соціальних закладах і установах, лікарнях та ін.

Соціальна робота в спільноті (общині, ком’юніті, на місцевому рівні, в мікрорайоні, громаді). Соціальна робота в громаді відображає американський і європейські підходи до соціальної роботи у мікросоціумі, що пояснює розходження у термінології, яка відображає специфічні національні традиції системи соціального захисту і допомоги. В Україні цей метод соціальної роботи розвивається і більш відомий як метод соціальної роботи в мікрорайоні.

Соціальна робота в спільноті - метод, в основі якого лежить аналіз життєвого рівня громади з метою розв’язання соціальних проблем, підвищення рівня надання послуг та активізації членів громади через проведення різних акцій та заходів. [2; 192]

Соціальна робота в громаді сфокусована на роз’яснювальній роботі й на створенні структур, здатних розширити можливості громадян. Відносини будуються за принципом «знизу-вгору» на відміну від бюрократичної - «згори-донизу» .

Діяльність місцевої громади — це будь-які колективні, державні чи квазідержавні зусилля, що включають активну безоплатну участь мешканців, спрямовану на задоволення певних потреб громадян.

Є три головні джерела діяльності місцевої громади:

самостійна діяльність місцевих жителі в;

діяльність, очолювана органами державної влади;

діяльність, організована іншими структурами, а саме: національними організаціями волонтерів, підприємствами, які розташовані на певній території, профспілками і церквою. [2; 193]

Соціальна робота в громаді спирається на соціальну ініціативу громадян з метою розв’язання їхніх соціальних проблем, задоволення потреб, захисту прав, розвитку системи само — та взаємодопомоги, формування просоціальної поведінки, сприяння соціальній адаптації та реабілітації, попередження несприятливих умов соціалізації, а також використання підходів невідкладної соціально-психологічної допомоги і підтримки у розв’язанні проблем індивідуальної соціальної роботи.

4.3 Фостеринг

Фостеринг — метод соціальної роботи, який сформувався на основі деінституалізації державних закладів утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і створення прийомних сімей. [2; 194]

В Україні законодавчо встановлені такі форми утримання дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (як пріоритетна форма); опіка і піклування над дитиною з боку фізичної особи (опікуна, піклувальника); державні заклади для дітей, позбавлених батьківського піклування; дитячі будинки сімейного типу.

Усиновлення (удочеріння) — це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Вивчення та аналіз життєдіяльності сімейних форм виховання переконують, що ця форма реабілітації та соціалізації дітей є найпрогресивнішою. Однак подальший їх розвиток залежить від того, наскільки держава зможе пом’якшити вплив економічної нестабільності на такі сім'ї, допомогти їм здійснювати своє високе покликання.

3.4 Самокерована групова робота

Це метод соціальної роботи, спрямований на стимуляцію соціальної активності особистості, реалізацію її потенційних можливостей шляхом впливу групової роботи, в основі якої - соціальна активність її членів. [2; 197]

Для клієнтів дуже важливим є «знайти» свій власний голос, відповіді на різноманітні питання, які допоможуть їм зрозуміти та усвідомити шляхи розв’язання особистих проблем, перейти на рівень суб'єкт-суб'єктних взаємовідносин, які основані на взаємодопомозі та взаємопідтримці.

Самокерована групова робота виявилася ефективним методом соціальної роботи з дітьми, молоддю, інвалідами, жінками, родичами клієнтів соціальних служб. В Україні метод самокерованої соціальної роботи використовується в рамках проекту Міжнародного дитячого фонду ЮНІСЕФ «Деінституалізація системи утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Молодь за здоровий спосіб життя» та ін.

3.5 Мобільна соціальна робота

Мобільна соціальна робота — інноваційний метод соціальної роботи, суть якого полягає в тому, що соціальні служби не очікують звернення клієнтів, а виходять зі своїми послугами на вулиці, які стали місцем перебування значної кількості людей, що потребують допомоги. [2; 198]

Перший досвід мобільної соціальної роботи в Україні отримано в рамках реалізації проекту ЮНІСЕФ «Діти вулиці». До завдань мобільної соціальної роботи входить: створення довірливих відносин з клієнтами, роздавання їжі та одягу, перша медична допомога, консультування, надання порад, інформація про існуючі служби допомоги. Критерієм ефективності мобільної соціальної роботи є добровільне повторне звертання клієнтів за допомогою, прихід у соціальні служби, повернення з вулиці додому.

Висновки

Методологія соціальної роботи як наука про її методи виникла з появою наукових робіт, у яких ці методи описувались та обґрунтовувались. Еволюція методології соціальної роботи відбувалась у напрямі від класичних методів — індивідуального, групового та общинного — до інноваційних. Методологія соціальної роботи спирається на всезагальні, загальнонаукові та спеціальні методи. В основу класифікації методів доцільно покласти мотиваційну характеристику способів впливу на стан і поведінку особи чи спільноти людей, які потребують допомоги. За ознакою ступеня спільності клієнтів виокремлюють методи індивідуальної, групової роботи та методи соціальної роботи в мікросоціальному середовищі.

Соціальна робота невідривна від суспільства і спрямована на усі його проблемні прошарки. Тому необхідність у соціальній роботі існуватиме доки існує суспільство, навіть за найвищого його розквіту, не кажучи вже за суспільство у кризовій ситуації. Сьогодні в Україні ми спостерігаємо вельми неприємні тенденції.

Це зменшення чисельності населення, збільшення кількості розлучень, а отже і проблемних сімей, сиріт, відбувається старіння населення, зубожіння, а тому поширюється жебрацтво, через неякісне медичне обслуговування зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широко розповсюджені захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай трапляється під час суспільних негараздів, зростає захворюваність на наркоманію і токсикоманію, зростає злочинність.

Список використаної літератури

1. Лукашевич М. П., Мигович I.I. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і випр. — К.: МАУП, 2003. — 168 с.

2. Тюптя Л. Т. Соціальна робота: Навчальний посібник. — К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. — 408 с.

3. Юрій М.Ф. Соціологія: Підручник. — К.: Кондор, 2007. — 288 с.