И.С. Тургенєв — Писатель-философ

И.С. Тургенєв — «Писатель-философ «

Регина Нохейль (Німеччина).

Несмотря те що, що І.С. Тургенєв здавалося б перестав бути «писателем-философом», в його творчості ясно відбивається зіткнення різних філософських течій 19-го століття. Особливо добре було досліджувана вплив Артура Шопенгауера на думку Тургенєва (порівн. напр., роботи А. Батюто, А. Валицкого, Р. Винниковой, З. Мек Лофлин, Р. Швиртца та інших.). Проте Шопенгауера самого, ні економічного інтересу Тургенєва до мисленню німецького філософа не можна зрозуміти, не приймаючи до уваги попереднє зіткнення з філософією Гегеля і німецьким ідеалізмом.

К жалю, збереглося мало документів, що стосуються «гегелівського періоду» в думки Тургенєва, наприклад, його магістерська робота (1842 р.) — складна, суперечлива суміш думок Гегеля і традиційного, теистского ставлення до бога, перенятого від старої Шеллінга. Вони досі були досліджені систематичним чином. Їх можна лише і натомість загальної «духовної атмосфери» на той час (у Росії у Німеччині), тобто. і натомість боротьби про правильному викладі філософії ідеалізму, її поняття «абсолютного суб'єкта», «світового духу» тощо.

Важным етапом поступового «переходу від Гегеля до Шопенгауэру» в 1840-х роках є т.зв. «младогегельянство». Младогегельянцы розірвали відвернений ное ідеалістичний поєднання суб'єкта і об'єкта, ін дивидуального для цілого. Вони обожнювали творчий, конкретний індивідуум як рушійну світ силу, але ж час вірив у об'єктивну, що здається незалежної від чоловіка закономірність минуле й суспільства. Младогегельянцы не зрозуміли, як одне пов’язані з іншим (порівн. блискучу критику Карлу Марксу в «Німецької ідеології»); де вони «перевели» в практику абстрактне ідеалістичний уявлення про діалектиці, а замінили його духовним дуалізмом. У результаті індивідууму об'єктивна дійсність є чужим, навіть загрозливим «чудовиськом з залізними пазурами» (В. Г. Бєлінський), якому треба «скоритися» чи які потрібно «заперечувати», «зруйнувати» (М. Штирнер, Б. Бауер). У Тургенєва такий дуалізм, абстрактне протиставлення творчої індивідуальності й суспільства як виключають одне одного концепції показується в есе «Фауст» (1845 р.). Таке інтелектуальне настрій — безсилля індивідуума перед міццю суспільних соціальних і історичних процесів — в 1840-х роках підготувало ос нову рецепції Шопенгауера, який стверджував, що в світу панує ірраціональна, сліпа, неизменяемая «воля», тоді як якої индиви дуальные уявлення про свободу, про щастя, про сенсі історії є лише оманливої ілюзією.

С початку 1850-х років у творах Тургенєва дедалі більше показується дивна двоїстість, яку часто описували дослідники. Радянський турге невед В. М. Маркович у зв’язку з цим говорить про «подвійний перспективі», про «другому сюжеті». Зображенню історичних подій з погляду індивідуума протиставлено інший «світ», де «…скаржиться і 100 немає Хаос, … плачуть його сліпі очі» («Досить»). Це не отже, що у творчості письменника стався раптовий, досконалий відмови від колишніх думок. Навпаки: з погляду вищесказаного, такий розвиток навіть має власну логіку. Тургенєв непросто перейняв метафізику волі Шопенгауера, він користувався нею як метафорою давно що виникли власних почуттів та сумнівів. «Двоїстість» у творах Тургенєва є літературної обробкою, художнім продовженням старого, досі не дозволеного конфлікту між індивідуумом та маніпулюваннями суспільною цілим. Шопенгауэрскими «настроями» письменник звертає увагу читача на цього конфлікту, та на відміну від Шопенгауера він уникав від віри в індивідуум й у смисл історії. В нього образ «Хаосу» не «примиренням», а «зойком індивідуума перед дверима незнайомого» (Еге. Каган-Канц), які хоче відкрити. Через це можна назвати Тургенєва справжнім шанувальником метафізики Шопенгауера. Але Тургенєв також довіряв суто громадським теоріям людства, у яких підозрював «нову метафізику», нове штучне поєднання індивідуума й суспільства, яка відповідає складності цих зв’язків. Особливо яскраво бачимо в зіткненні Тургенєва з А.І. Герценом та представниками народництва. У народництві вище під назвою дуалізм повторився на общественно-поли тическом рівні у формі глибокого розриву між інтелігенцією і народом. Тургенєв зобразив траги ку цього руху на останньому романі «Новина» (1877 р.). Цікаво, що дуже індивідуалізованої формою свого твори він би повторив суб'єктивізм революціонерів на літературній ниві. Отже, у тому романі Тургенєва зіштовхуються літературне і громадсько-політичний відображення старої, успадкованою від філософії ідеалізму проблеми суб'єктивізму і объективизма.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.