Древнейшая Ассирія

ДРЕВНЕЙШАЯ АССИРИЯ

Ранний Ашшур. Географічна среда

Ассирией в давнини називалася область, розташована у і населення середині долини Тигру, відповідна північно-східній частини сучасного Іраку. Тигр приймає тут із сходу два великих припливу — Великої і Малий Заб. З північного сходу країну обмежують відроги гір Загра, з південного сходу — ріка Малий Заб, із Заходу — степ. Води річки Тигру поруч із колодязями використовуються тут для штучного зрошення. Проте з родючості цю частину нинішнього Іраку значно поступається низов’ям Тигру і Євфрату. Угору по долин Малого і Великого Заба розташовані райони частково хліборобські (з допомогою дощових вод, які у спеціальні водоёмы і що застосовуються штучного зрошення), але переважно скотарські. Хоча взимку тут може випадати навіть сніг, влітку сонце випалює трав’яний покрив, тому худобу у період переганяють на гірські луки. З землеробських продуктів Ассирія виробляла властиві всього Дворіччя види злаків — насамперед, ячмінь і еммер (пшеницу-двузернянку), і навіть мало поширений у Вавилонії виноград.

В період неоліту культура тій галузі, яка згодом тепер називається Ассирією, ще стояла значно вища культури країн, розміщених у низов’ях Тигру і Євфрату, де умови для землеробства були несприятливими, поки там Герасимчука використовуватися штучне зрошення. Це тим, що у низов’ях земля періодично затоплялась і заболачивалась, або її трав’яний покрив повністю випалювався сонцем, надмірна сухість не дозволяла вирощувати злаки.

К до того ж в передгір'ях був матеріал виготовлення знарядь (дерево, камінь, мідь), а низов’ях якого було. Тому оттеснённые в низов’я племена ледь знаходили там змогу їжі. У горбкуватих і передгірних районах Передній Азії в цей час досить однорідна культура, на яку характерні осілі поселення, що складалися з цих будинків, або глинобитних, або (пізніше) з сирцевого цегли, іноді на кам’яному фундаменті; пізніше з’являються ще й великі громадські споруди вигляді круглих общинних будинків культури та прямокутних святилищ. З цією культури характерне й розвиток гончарного ремесла, пам’ятником якого є чудова розписана посуда.

Наиболее мабуть, що, по крайнього заходу, частина найдавнішого населення належала тут до хурритам — групі племен, родинних з мови з урартами Вірменського нагір'я. Мова хурритов має й у деяких відносинах отдалённое схожість із мовами народів Кавказу та Закавказзя. Шумерські тексти III тисячоліття е. називають аналізовані нами області «Субир», аккадские тексти III і II тисячоліть до н.е.— «Субарту» чи «Шубарту», тому й назва населення — субарейцы чи шубарейцы. Більшість дослідників вважає, що це шумеро-аккадське позначення тієї ж племен, які називали себе хурритами.

Особенности развития

В зв’язки України із освоєнням техніки іригації в Дворіччі протягом IV тисячоліття е. відбувалося швидке розвиток продуктивних зусиль і підйом культури. Коли на півдні вже складалося класове суспільство, виникали перші держави, створювалася писемність і закладалися основи пізнішої шумеро-аккадской культури, північ від людський розвиток підсунулося вперед лише трохи. У подальшому, з її появою бронзових знарядь, з допомогою досягнень культури півдня Дворіччя, значний прогрес у розвитку було помічено і севере.

Для розуміння історії рабовласницького суспільства Ассирії необхідно враховувати економічне значення займаного нею району для постачання провідною сільськогосподарської області Передній Азії — Вавилонії —металом, яку вона не мала, і лісом, яких вона була бедна.

С південного сходу до Ассирії примикали долини річок Адема і Диялы — місце схрещення шляхів, що вели з Іранського нагір'я в Аккад — північну частина Дворіччя. Найважливіший шлях до Дворіччя, зв’язуючий Елам і Аккад з Сирією і далі з Палестиною і Єгиптом, проходив через саму Ассирію. Він пройшов вгору по Тигру, та був через культурні і населені частини Північної Месопотамії до переправ у районі великої дуги Євфрату, яка відділяє Месопотамию від Сирії. Інший шлях йшов з Вавилонії до Сирії по Євфрату, проходячи не далі як в 200 кілометрів від меж Ассирії. Шлях, пролегавший прямо через Сірійську степ, був непридатний для регулярних зносин, оскільки існувала небезпека нападу степовиків і важко постачати повільно двигавшиеся каравани водою, особливо, коли верблюд ще не застосовувався як транспортний засіб, т. е. до другої половини II тисячоліття е. Нарешті, ще одне важливий торговий шлях, саме — що йде по Тигру з Малої Азії, і Вірменії — також проходив через Ассирію, й у її межах поєднувався зі східним шляхом з Вавилонії до Сирії. Отже, по шляхах, або ж котрі проходили через Ассирію, або лежавшим з ним в безпосередньому сусідстві, перевозилися: мідь, срібло, свинець, ліс, — які йшли з Північної Сирії, Малої Азії, і Вірменії в Вавилонию, і навіть золото, ввезене з Єгипту (і може бути, і з Закавказзя й Індії), низку продуктів із Ірану, а ще через нього — і з Середній Азії і Індії. З іншого боку, з цих самих шляхах направлялися продукти сільського господарства і ремесла Вавилонії і Еламу, що у обмін сирійські, малоазійські та інші товари.

Это обставина наклав свій відбиток в розвитку древньої ассірійської економіки. Ассирія грала роль передатного пункту, проміжної інстанції в обміні між окремими суспільствами та державами від початку виникнення скільки-небудь широкого обміну між різними районами Передній Азії. Те значення, яке Ассирія в історії древнього світу, був у значною мірою зумовлено її сприятливим становищем на караванних шляхах і тим особливим місцем, яке Ассирія займала як наслідок економіки Передньої Азии.

Приблизительно з середини III тисячоліття е. (час, якого походять найдавніші верстви городища цього разу місце поселення Ашшур — ядра майбутнього Ассирійської держави) в областях Месопотамії північніше Дворіччя з’являються це з Шумера і Аккада, що, безсумнівно, пов’язані з тієї нуждою в сировину, яку відчувала Дворіччі. За документами з Дворіччя знаємо, що з придбання каменю, лісу, металу громади Шумера і Аккада посилали в подорожі своїх торгових агентів — тамкаров. На основних торгових шляхах було організовано ціла мережу постійних факторій і колоний.

Опорным пунктом — притому найважливішим із них — на Тигрі був Ашшур. Останній (нині Кала «ат-Шеркат) стояв правому березі річки, трохи вища впадання Малого Заба. За його імені за усією країною пізніше утвердилось назва Ашшур, чи, у грецькій формі, Ассирия.

Общественные отношения

Обстоятельства виникнення і складання держави у Ашшуре нам невідомі. Ми знаємо лише, що того період, який висвітлений письмовими пам’ятниками, т. е. межі III і II тисячоліть е., Ашшур вже мав велике значення в межобщинном і міждержавному обміні Передній Азії, і це у значною мірою визначало його развитие.

Среди найдавніших, то, можливо, легендарних імен правителів Ашшура ми зустрічаємо, очевидно, хурритские. Хоча, судячи з власним іменам, хурритский мову поруч із аккадским ще довго (можливо, остаточно II тисячоліття) був распространён в Ашшуре й у оточуючих селищах, проте аккадскому мови належала провідна роль. Вже намісник III династії Ура в Ашшуре користується аккадским мовою для своєї написи; надалі, в Ашшуре в офіційних написах і документах користувалися виключно аккадским розумом і клинописом, пристосованій до аккадскому языку.

Продолжая розпочате Аккадом освоєння торгових шляхів, Ашшур засновує низку підсобних факторій і колоній, у тому числі нам найвідоміші важливі торгові поселення у Малій Азії. Створення цих колоній, безсумнівно, безпосередньо чи опосередковано пов’язані з завоюваннями, производившимися протягом другої половини III тисячоліття династією Аккади III династією Ура. Обидві ці держави включали, очевидно, також Ашшур і об'єднували великі території у Дворіччі, поблизу передгір'їв Загра і навіть у Північної Сирії. Це створювало сприятливі умови і освоєння караванних колій та сприяло розвитку Ашшура та інших дрібних міст-держав біля майбутньої Ассирии.

Земля, очевидно, вважалася тим часом в Ашшуре общинної власністю. Поруч із храмовим землеволодінням, не що грав, проте, такої великої ролі, як і Шумері, існували землі громад, які у руках вільних членів громад — як великих сімей, і конструкції окремих осіб. Систематично проводилися переділи земельних ділянок. Земля оброблялася здебільшого самими співгромадівцями з їх сім'ями, частиною ж що з рабами, а багатих господарствах — можливо, одними рабами. Зрідка застосовувався наёмный працю. Раби були отчуждаемой власністю своїх господарів. Неоплатні боржники ставали домашніми рабами кредитора, терміном чи безстроково — невідомо; масового характеру борговий рабство не набуло, попри дуже сильний майнове нерівність, яке розвивається у цей час між верхівкою рабовласників та величезною кількістю пересічного населения.

Государственный строй

Верховным органом влади у самому Ашшуре був раду старійшин. Щороку був імені певного посадової особи лимму (мабуть, постраждалого учасника ради старійшин), менявшегося щорічно. За цією лимму велася датування. Очевидно, хоча б лимму стояв на чолі скарбниці міста, зосередженого в «домі міського ради», як який керував діяльністю тамкаров (торгових агентів), але і займався безпосередньо великими ростовщическими і торговими операціями. Іншою важливою посадовою особою був укуллум, відав земельними питаннями та, можливо, очолював судову і адміністративну діяльність міської общини. Посада укуллума зазвичай, хоча й завжди, поєднується з спадкової посадою ишшаккум. Ишшаккум, чи, по шумерської термінології, энси (патеси), мав права скликати рада, якого, але всієї ймовірності, він було приймати важливих рішень. Очевидно, під керівництвом були тільки релігійні і з ними справи (наприклад, деяких видів будівництва). Питання судові, економічні (наприклад, податные тощо. буд.) лежали поза компетенцією ишшаккума, і Національна рада Ашшура зносився з колоніями з цих питань без його ведома.

Таким чином, ишшаккум зовсім не від був носієм верховної структурі державної влади в Ашшуре; по своєму державному ладу Ашшур цього часу наближався до типу олігархічної рабовласницької республики.

Торговые колонии

Важнейшей і найвідомішої нас з колоній Ашшура була колонія під містом Канесе (сучасне городище Кюль-Тепе, біля міста Кайсери у Туреччині). Документи, які дійшли звідси, — як, втім, що відбуваються з Канеса, але й з інших колоній і із найбільш Ашшура, — охоплюють три покоління і сягають, очевидно, до XX—XIX ст. до н.э.).

В Малу Азію, головним чином із Дворіччя, ашшурские купці везли ослі караванами продукти ремесла, особливо, тканини, а вивозили переважно срібло, свинець, мідь, і навіть вовну та шкіру. Работоргівлею ашшурские купці займалися. Свинець у період поруч із сріблом грав у Ашшуре та її торгових факторіях роль кошти звернення. Важливо, що торгівля ця лише невеличкий мері була потреби самої Ассирии.

Во будь-якої колонії Ашшура офіційними документами складалися зазвичай від імені «такий-то колонії від малого до велика». Усі рішення народних зборів, колишнього формально верховним органом управління, приймалися від імені всієї колонії, але фактична влада належала знаті, так званим «великим».

Существовали ці колонії при місцевих поселеннях (поза ними стін, але землі); на ділі з населенням, жорстоко эксплуатировавшимся ашшурскими купцями, колонії підпорядковувалися юрисдикції місцевих цариків; але останні були зацікавлені у торгівлі про ашшурскими тамкарами, тож всіляко їм потурали. У внутрішніх справах колонії підпорядковувалися Ашшуру, рада якого мав у кожної їх свого представника; Ашшур збирав собі на користь мито з торгівлі колоний.

После падіння держави III династії Ура торгові міста, подібні Ашшуру, прагнуть створенню міцної військової сили для захоплення й утримання в руках караванних шляхів. Неминуча була гостра боротьба за володіння цими путями.

Шамшиадад I

Задачи завойовницької політики, які на початку II тисячоліття е. висувала верхівка ашшурского рабовласницького суспільства, було неможливо здійснені без зміни самої державної структури убік зміцнення влади правителя-военачальника. Звісно, військові сутички з сусідніми громадами і племенами були й раніше, але перше велике військове підприємство, виходив за межі території, що у безпосередньому сусідстві з Ашшуром, належить, наскільки ми знаємо, вчасно ишшаккума Илушумы (XX в. до н.е.), короткий час що опанував поруч важливих районів на Нижньому Тигрі й у інших частинах Дворіччя. Очевидно, хоча б Илушума намагався зміцнити храмове господарство як опору влади правителя. Але значно більше значення мали завоювання Шамшиадада I (кінець XIX — початок XVIII в. до н.э.).

Шамшиадад І був сином аморея Илакабкабу, захопив владу у Ашшуре, очевидно, точно так ж, як інші аморейские вожді, спираючись на племена степовиків, захопили близько цього часу владу у більшості міст Дворіччя. Виконуючи завдання, які, як уже зазначалося, поставила той час верхівка ашшурских рабовласників, Шамшиадад жадав встановленню в Ашшуре своєї одноосібної влади і створенню деспотичній монархії, на кшталт що існувала в Вавилонії. Свідченням прагнення запозичати все вавилонське, вважатимуться, між іншим, поширення відтоді в Ашшуре вавилонській різновиду клинопису. Шамшиадад I вперше оголосив себе «царем множин» (шар-кишшати), а непросто ишшаккумом. Йому вдалося поширити свою верховну влада протягом усього Північну Месопотамию і посадити тато свого сина царем в Марі (До нас дійшла надзвичайно цікава, але поки не проаналізована істориками політична листування Шамшиадада із згаданою царем.). Певний час він здійснював гегемонію й у північній частині Аккада. На заході йому, очевидно, вдалося досягти Середземного моря. У своїй написи він вихвалявся приходу в роки його управління дешевизною собі на хліб і шерсть (що дозволяло ашшурским купцям надто наживатися при перепродажу цих товарів, які обмінювалися на метали). У листах своїй дитині Шамшиадад згадує воїнів лабну («склонённых ниць»), т. е., можливо, про те, хто мав власних земельних наділів і мала зміст чи земельні ділянки від царя; згадуються також воїни у складі «чоловіків», т. е. повноправних вільних общинників, які були у війську рахунок їх своїх власних патріархальних семей.

Государство Шамшиадада I було першою великою переднеазиатской державою з центром, розташованим поза Дворіччя. Факт, що саме з Ассирії виходило це об'єднання, пояснюється з двох причин: по-перше, економічним могутністю Ашшура, що було пов’язані з сприятливим його становищем як торгово-передаточного центру; по-друге, вдалим стратегічним розташуванням Ашшура поблизу всіх основних шляхів Передній Азії. Це дозволяло Ашшуру захоплювати важливіші у стратегічному і економічним відношенні райони, ніж, які міг би захопити з тією ж витратою сил якесь інше сусіднє держава. Із кожним новим завоюванням Ассирія отримувала нові переваги подальшого економічного й військової развития.

Однако у те час Ассирія окремо не змогла використовувати ці переваги, оскільки колись, що вона встигла закріпити у себе свої завоювання, довелося зустрітися ще з державою Эшнунны, та був ще потужнішим державою — з Вавилонським царством Хаммурапі. Крах ж держави Хаммурапі не супроводжувалося новим підйомом Ассирії і відновленням порядків, вводившихся Шамшиададом. Гегемонія в Месопотамії тоді перейшла до нового державі — Митанни, котрий склався в родючої горбкуватій частини Північної Месопотамії, у вузла доріг, проходять через Північну Сирію ще більшу закрут річки Євфрату. Ассирія мала визнати верховне панування Митанни.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.