Соціологія

1.1 Культура і природа. Коли говоримо культуру, маємо через ті явища, властивості, елементи людського життя, які якісно відрізняють людини від природи. Насамперед, до кола цих явищ входять феномени, що у світі початку й не які у природі. До кола явищ, объединяемых словом «культура», входять такі властивості людей, які регулюються біологічними інстинктами. Культура не наслідується генетично, це оброблена, створена самим людиною у собі, та інших людях, у зовнішній середовищі. 1.2 Культура і знепритомніла: менталітет. Усі, що пов’язано «обробленим» у житті, однак породжене свідомістю. Як засіб освоєння дійсності, культура — це окремі оцінки норми, а лише ціннісні елементи, взяті як. Вона проявляється в:

— У нинішньому вигляді ментальности.

— У нинішньому вигляді своєрідного процесу, внутрішньої діяльності, основу якого взаємодія, взаимопереход знань. 1.3 Культура і діяльність: зразки поведінки. Культура як менталітет наповнює внутрішню діяльність цілком певної системою цінностей, пропонує що вимагає ній більше більш-менш певні вибори. У цьому вся визначається характеристика культури — це важливий елемент, який організує, визначає зміст, технологію практичної діяльності людей. Реальна практична діяльність — те й реальне втілення культури. Культура втілюється, передусім, в стійких зразках діяльності. 1.4 Культура: наступність і соціалізація. Наступність культури ввозяться процесі соціалізації особистості, передусім виховання й життєздатного утворення. Механізми соціалізації забезпечують самовозобновляемость суспільства, духовне заміщення одного покоління іншим. 1.4.1 Мова. Мова одна із носіїв і ретрансляторів культури. 1.4.2 Знання Молдові і утвердження. Переконання — це певне духовне стан, котрій характерна генетична нерозчленованість інтелектуальнораціонального, чувственно-эмоционального і вольового компонентів. Будь-які переконання, чи пов’язані вони з об'єктами природи чи з соц. об'єктами, на свій структуру включають певні відомості, інформацію про даному явище, про суть норм, принципів поведінки, тобто. знання. 1.4.3 Цінності. Цінності - це визначальний елемент культури, її ядро. Для виявлення цінностей, людина має застосовувати певні критерії: вони становлять головна складова культурі. 1.4.4 Ідеологія. Ідеологія постає як досить і багатоярусне освіту. Вона може бути як у вигляді ідеології людства, і у ідеології класу. Яруси идеологии:

— Базисний, де знаходять своє ідеологічне вираз гуманістичні ценности.

— Громадські ценности.

— Соціально-групові класові інтереси. 1.5 Взаємовплив соціуму та міністерства культури. Взаємини соціуму і управлінням культури виявляється у їх суперечливому єдності, у якому кожна сторона сутність, і мета, і засіб і умова, і результати іншої. З одного боку, культура є спосіб існування соціуму, з другого, соціум для культури джерелом енергії та інших засоби її існування. Особливо це стосується усовершенствованному суспільству, тобто. цивілізації. 2.1 громадянське суспільство і держави: трактування, концепції, ознаки. Розвиток взаємовідносин громадянського й держави у процесі історії минуло кілька етапів: майже повне збіг; абсолютне збіг і повну відсутність поділу в сословно-корпоративной ієрархії; сутнісне поділ. Є дві трактування громадянського суспільства: — громадянське суспільство ідентифікується із державою особливого типу, де забезпечені і захищені основні правничий та свободи творчої особистості. — громадянське суспільство пов’язані з поданням щодо державі як про певній сфері соціуму. Поява концепції громадянського суспільства безпосередньо з розвитком античного поліса. Полис — тип суспільного телебачення і державного будівництва. Вагомий внесок у розвиток громадянського суспільства внесли: — Аристотель — висунув ідею поділу влади. — Марк Туллій Цицерон — наполягав на необхідності такого закону, який би юридично зрівнював фактично нерівних зі свого становищу людей. — Ніколо Макіавеллі - поставив запитання про якість громадянського нашого суспільства та вплив цієї особливості на форми державного будівництва. — Ж.-Ж.Руссо — висунув концепцію громадського договору що створює політичний організм, дає право власності й громадянську свободу. — К. Маркс — розглядав громадянське суспільство як сферу матеріальної, економічного життя і забезпечення діяльності людей. 2.2 Формування громадянського суспільства: передумови і. Формування громадянського суспільства — це багаторівневий, нелінійний процес виникнення і конституювання у соціальному просторі системи інститутів власності та структури, елементів і суб'єктів громадянського суспільства. Основними передумовами процесу формування громадянського суспільства є: — Наявність індивідів. — Існування вільних «полів», необхідні саморазвертывания інституцій громадянського суспільства. — Наявність у культурної сфери ідей злагоди і взаємоповаги. 2.2.1 Функції громадянського суспільства. — Саморегуляція соціуму на противагу зовнішньої примусової регуляції держави. — Створення певного «противаги» державної регуляції. — Соц. інтеграція індивіда і спільностей в соціум. — Саморозвиток суб'єктів і просторів в наднаціональне супергражданское суспільство. 2.2.2 Ознаки правової держави. — Суверенітет правничий та закону в усіх галузях суспільства. — Гуманне, демократичний зміст права. — Принцип взаємного самообмеження та поглибленням взаємної відповідальності держави і особи. — Принцип поділу влади. 2.3 громадянське суспільство у Росії напередодні кризи 1917 р. Процес становлення громадянського суспільства у всіх країнах був безпосередньо пов’язаний процесом переходу традиційних феодальних товариств в індустріальну фазу розвитку. Саме ця розвиток викликало зміна в соц. структурі суспільства. Особливості процесу модернізації у Росії: — Воно породило вищі темпи індустріалізації. — Він проводився самодержавством та її бюрократичним апаратом. — Своєрідним баченням революційної демократії, і навіть її политчески-практические дії. 3.1 Соціальна ієрархія громадських класів та верств. Соціальне нерівність — це, у яких люди мають нерівний доступом до таким соц. благ, як гроші, влада і престиж; має місце у будь-яких суспільствах. Ієрархічна система сучасного суспільства позбавлена зазначеної жорсткості. Формально всіх громадян мають рівних прав, зокрема право, займати будь-яке місце у соц. просторі. 3.1.1 Теорії функціоналізму: — Теорія Э. Дюркгейма — дійшов висновку, що у всіх суспільствах одні види діяльності вважаються важливішими, ніж інші. У першому суспільстві високо цінується досягнення релігійного порятунку, й інші вважатимуться соц. цінністю матеріальне багатство. — Кингсли Девіс і Уилбер Мур — вони вважали, що нерівність допомагає суспільству забезпечити такі умови, у яких найважливіші види діяльності виконують найбільш умелые.

3.1.2 Теорії конфлікту: — Маркс — стверджував, що за будь-якого типі економічної організації є панівний клас, який володіє засобами виробництва та здійснює з них контроль. Завдяки економічної влади панівний клас вирішує долю тих, хто нього. — Михельс — висунув ідею неминучості олігархічного переродження всіх партій та систем в олігархічну еліту, що має владою. — Дарендорф — стверджує, що класовий конфлікт визначається характером влади. 3.1.3 Теорія Вейбера: — Вейбер виділив три основних компоненти нерівності: 1. майнове нерівність 2. все групи осіб, у різною мері користуються пошаною і повагою і мають різний престиж 3. влада, має зі своєї сутності політичного характеру. 3.1.4 Теорія Ворнера: клас" і репутація. Ворнер вивів шість різних класів: 1. вищого класу, тобто. «знатне» походження 2. нижній вищого класу, тобто. люди високого статку 3. вищий шар середнього класу — складається з високоосвічених людей 4. нижчий середній клас — канцелярські службовці 5. вищий шар нижчого класу — «сині комірці» 6. нижчий шар нижчого класу — найбідніші й знедолені члени спільності. 3.1.5 Чотири пункту теорії Треймана: 1. Основні потреби людей однаково переважають у всіх суспільствах. 2. У разі спеціалізованого поділу праці декого більшою мірою володіють матеріальних ресурсів для і контролюють їх використання, ніж інші. 3. Третє твердження фіксує привілеї тим, які у будь-якому суспільстві при владі. 4. Четверте становище є наслідком трьох попередніх. 3.2 Принципи соц. диференціації. Говорячи про елементи соц. стратифікації, використовуючи такі одиниці аналізу, як клас, соц. шар, соц. група. 1. Найважливіші дифференцирующие ознаки шару: — Пов’язані з економічним становищем людей — Пов’язані з поділом праці - Пов’язані з обсягом владних повноважень — Пов’язані з соц. престижем, авторитетом. 2. Додаткові дифференцирующие ознаки шару: — Половозрастные характеристики людей — Этно-национальные якості - Релігійна приналежність — Ознаки, зумовлені характером сімейних відносин, родинними зв’язками — Ознаки, пов’язані в місці проживання 3. Ознаки, що визначають споживання і життя: — Ознаки, які свідчать про споживанні життєвих і культурних благ — Відтворення сімейних відносин — Неформальні зв’язку 3.3 Різні варіанти теорії соціальної мобільності: Соц. мобільність буває: 1. Горизонтальна: територіальна, релігійна, сімейна, політична й т.д. 2. Вертикальна: — індивідуальна: сходження, сходження (економічне, політичне, фахове й т.д.). — групова: сходження, сходження (економічне, політичне, фахове й т.д.). Є кілька способів соц. мобільності: — Зміна життя. — Розвиток типового статусного поведінки. — Зміна соц. оточення. — Шлюб із представником вищого статусного шару. 3.4 Этносоциология. Этносоциология — область соціології, вивчає генезис, сутність, функції, загальні закономірності розвитку етносів, міжетнічні (міжнаціональні) взаємини спікера та котра розробляє основні методологічні принципи дослідження. Етносом, чи етнічної групою, називається історично що склалася на певній території стійка сукупність людей, які мають загальними рисами і стабільними особливостями культури та психологічним складом, і навіть свідомістю своєї єдності й того з інших подібних утворень. 4.1 Соціокультурні особливості сучасного російського суспільства. Ситуація у Росії найоптимальніше то, можливо охарактеризована як рецидивирующая цивілізація запізнілої модернізації. Спізнюється модернізація включає досить тривалу перехідний пе-ріод. Істотною особливістю запізнілої модернізації не використання вихідного стартового культурного потенціалу суспільства. 4.2 Соціальна дисоціація російського суспільства. Дисоціація — це процес роз'єднання складної системи сталася на кілька простих частин під впливом будь-яких зовнішніх чинників. У сучасного російського суспільстві йде глобальний процес становлення нової соц. ієрархії - виникнення нових соц. груп заснований на процесах перерозподілу власності, влади, доходів, способу життя й зміни ціннісними орієнтаціями. І на цій основі: — починає діяти процес структурні зміни в зайнятості - відбуваються зрушення перерозподілу обсягу владних повноважень — змінюються принципи управління та молодіжні організації у сфері праці - змінилася вся школа цінностей — цілей, установок і орієнтації особистості - відбувається зміни всього життя росіян. 5.1 Глобальні проблеми, у світі. Глобальні проблеми — проблеми, які заторкують життєві інтереси всього й потребують для свого рішення узгоджених дій масштабах країн світу. Це, по-перше, проблеми міжнародних відносин; по-друге, це проблеми взаємодії людства і природы.

Термінологічний словарь.

1. Культура — це метод ціннісного освоєння дійсності системою оцінок, норм, зразків поведінки. 2. Цивілізацією називається етап розвитку суспільства, що грунтується на перетворення людиною зовнішнього світу. 3. Цінності громадянського суспільства — сукупність базових ідей, уявлень, принципів теорії громадянського суспільства. 4. Класами називають соціальні групи, мають нерівний доступом до багатством, влади й різний престиж, і навіть політичний вплив. 5. Колективної мобільністю називається зміна соціального становища соціальної групи чи общности.

Решта терміни використані тексті даної логічного схемы.