Представництво в галузі митної справи (реферат)

Реферат на тему:

Представництво в галузі митної справи Новий Митний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, став результатом три­валої роботи з удосконалення митного законодавства, зокрема усунення прогалиннеоднозначне тлумачення його положень, приведення у відповідність чинного законодавства Ук­раїни з реаліями сьогодення. Цілком зрозуміло, що прагнення України до європейської ін­теграції та інтеграції до світової господарської системи, загалом, не могли залишити митне за­конодавство без змін. На жаль, прийняття нового Митного кодексу не усунуло всіх існуючих про­блем, зокрема щодо необхідності приведення законодавства у відповідність до положень роз­ділу 7 «Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних за­собів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або пе­ре­бу­ва­ють під митним контролем». Проблема ґрунтується на відсутності чітко визначеного пра­во­вого статусу митних брокерів і митних перевізників, ліцензійних умов здійснення їх діяльності, ви­значенні правової природи підстав представництва інтересів клієнтів митними брокерами (мит­ними перевізниками).

На жаль, ці проблеми в юридичній літературі достатньо не досліджені. Частково ці питання роз­кривались у працях Є.В. Додіна «Функции и формы деятельности таможенных органов Ук­раины», С.В. Ківалова «Організаційно-правові аспекти митної справи в Україні», П.М. Ше­ре­мети «Теоретично-методологічні основи дослідження правового регулювання митної ді­яль­ності в Україні», В. К. Шкарупи, Є.М. Тропіної, Д. В. Приймаченко, А. П. Павлова. Але питання ви­значення правового статусу таких нових суб'єктів митного права, як митний брокер та ми­тний перевізник, підстави їх представництва перед митними органами, особливості лі­це­н­зій­них умов провадження такої діяльності, правова природа взаємовідносин між митними ор­­гана­ми та митними посередниками з питань представництва, залишаються малодосліджени­м­и.

Чинний Митний кодекс містить цілий ряд розділів, яких не було в Митному кодексі України 1991 року. Введення таких розділів мало на меті вдосконалення правового регулювання ряду пра­вовідносин у галузі митної справи. Зокрема, серед них такий розділ, як «Підприємницька ді­яльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення то­варів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним ко­н­тро­лем». Саме в розділі 7 Митного кодексу України визначені основи правого статусу митного бро­кера і митного перевізника. Цю новацію митного законодавства слід розглядати як підсумок ево­люції різних форм посередницької діяльності у сфері митної справи, а також як результат звер­нень до митних органів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, підприємств, що здій­сню­ють декларування на підставі договору, фахівців у цій сфері щодо законодавчого за­кріплення цього інституту у митному праві. Митні брокери забезпечують оперативне офор­млення експортно-імпортних вантажів, а оскільки останнім часом значно збільшуються обсяги між­народної торгівлі, то ні один великий чи малий імпортер (експортер) не може здійснювати свою діяльність без використання послуг митного посередника, який би здійснював пре­д­ста­в­ництво його інтересів перед митними органами. Тому цілком зрозуміло значне зростання ро­лі та посилення місця митного брокера в сучасних умовах. Чинний Митний кодекс України впро­­вадив нове для митного законодавства поняття «митний перевізник», чітка робота цих пра­цівників по­винна забезпечити дотримання встановленого порядку при переміщенні то­ва­рів, що пе­ре­бу­вають під митним контролем.

Відповідно до ст. 177 чинного Митного кодексу України взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення, а згідно зі ст. 182, відносини ми­т­но­го перевізника з власником товарів визначаються відповідним договором (але яким са­ме не наголошується). Таким чином, підприємницька діяльність із надання послуг з дек­ла­ру­вання товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через мит­ний кордон або перебувають під митним контролем, починається саме з укладання до­го­во­ру. Саме договір є підставою для представництва інтересів власника товарів, вантажів транспортних засобів тощо у всіх органах контролю.

Зупинимось на дослідженні правової природи таких представницьких відносин, що ви­ни­ка­ють між митним брокером, з одного боку, і господарюючими суб'єктами — з іншого, а та­кож митними органами. Простежуючи тенденції розвитку митного законодавства України що­до регламентації даного питання, слід зазначити, що в Митному кодексі 1991 року термін «митний брокер» взагалі не зустрічається, йдеться лише про особу (підприємство), що здій­с­нює декларування на підставі договору і яке допущено до декларування шляхом видачі такому під­приємству свідоцтва про визнання його як декларанта. Незважаючи на те що в Кодексі не вста­новлювався статус митного брокера, слід акцентувати увагу на визначену підставу пре­д­став­ництва інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед митними органами да­ним підприємством — це договір.

Подальший перехід до ринкових відносин викликав появу у сфері митної справи нового су­б'єкта, не наділеного державно-владними повноваженнями, а саме — митного брокера. Дер­жавний митний комітет України своїм наказом від 4 серпня 1992 року № 173 затвердив По­­ложення про діяльність митних брокерів на території України. Відповідно до цього наказу, ми­тний брокер — будь-яка українська чи іноземна особа, зареєстрована у відповідному порядку як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності на території України, яка має право на підставі лі­цензії ДМКУ здійснювати будь-які операції щодо митного оформлення, виконувати по­се­ред­ницькі функції за рахунок і за дорученням особи, яку представляє.

Особливого значення для дослідження правового статусу митного брокера відповідно до цьо­го наказу набуває пункт 2.2, за яким митний брокер виконує обов’язки та несе від­по­ві­даль­ність у повному обсязі як особа, яка самостійно переміщує товари або інші предмети че­рез митний кордон України. У цьому положенні пунктом 2.3 передбачено, що митний бро­кер повинен бути уповноважений особою, яку представляє, на здійснення митного офор­млен­ня відповідною угодою, дорученням або іншим актом цієї особи. Таким чином, знову ак­центується увага на договірному характері представництва митним брокером свого клієнта (гос­подарюючого суб'єкта в сфері зовнішньоекономічної діяльності).

Наказом Державної митної служби від 22 липня 1997 року № 340 було затверджено нове По­л­оження про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, та ска­совано дію попереднього (наказ ДМКУ від 04.08.92 № 173), що регламентувало діяльність ми­тних брокерів. Затвердження нового положення мало на меті узгодження чинного за­ко­но­дав­ства з питань визначення статусу суб'єктів декларування з чинним на той момент Митним ко­дексом України. У наказі від 22.07.97 року № 340 відсутній термін «митний брокер» (так са­мо як і в кодексі), йдеться про підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, ви­конує обов’язки і несе відповідальність у повному обсязі як власник (володілець), який са­мостійно переміщує товари чи інші предмети через митний кордон України. Пунктом 2.6 По­ложення передбачено, що взаємовідносини підприємства, яке здійснює декларування на під­ставі договору з власником вантажу (володільцем), базуються на договірній основі.

Чинний Митний кодекс України знову офіційно повернув термін «митний брокер». Від­по­­від­но до ст. 176 Митного кодексу, митний брокер (посередник) — це підприємство, що зді­йснює де­кларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон Ук­раїни, і має ліцензію на здійснення митної брокерської діяльності, видану уповноваженим це­н­траль­ним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Митні брокери здійснюють свою ді­я­льність відповідно до норм Митного кодексу України та ліцензійних умов, що за­твер­джу­ю­ть­ся спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та органом лі­це­н­зу­ва­н­ня.

На жаль, ліцензійні умови провадження митної брокерської діяльності ще не затверджені, а в пресі, на телебаченні, в Інтернеті можна знайти обговорення запропонованих проектів лі­цен­зійних умов. Авторами такого проекту є Державна митна служба України та Державний ко­мітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, а також був запропонований аль­тернативний проект Асоціацією митних брокерів України.

У названих проектах ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного бро­кера та митного перевізника одностайно було визначено, що взаємовідносини ліцензіата (су­б'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження посередницької діяльності ми­тного брокера та (або) митного перевізника) з особою, яку він представляє, визначаються до­говором доручення.

Якщо провести порівняльну характеристику митного законодавства України з митним за­конодавством Російської Федерації щодо регламентації взаємовідносин митних посередників та суб'єктів господарювання, то відповідно до наказу Державного митного комітету РФ «Про по­рядок ліцензування та здійснення контролю за діяльністю митного брокера з боку митних ор­ганів» від 15. 06. 98 року № 392 взаємовідносини митного брокера та особи, яку він пред­став­ляє, будуються на основі укладання публічного письмового нотаріально посвідченого до­говору. Хоча вид договору не названий чітко, але суть залишається тією ж — підставою ви­никнення відносин між митним брокером та його клієнтом є цивільно-правовий договір.

Якщо розглядати дану проблему в контексті положень Європейського Митного кодексу, то відповідно до ст. 5 передбачені наступні схеми взаємодії митних брокерів і митних органів. По-перше, пряме представництво передбачає відповідальність митного брокера перед ми­т­ни­ми органами тільки з питань своєї кваліфікації, професіоналізму та компетентності. Тобто за цією схемою митний брокер не несе фінансової відповідальності за клієнта, а межі від­по­ві­даль­ності передбачені законодавством та угодою між митним агентом та його клієнтом. По-дру­ге, побічне представництво, за яким брокер несе повну відповідальність за свого клієнта, в тому числі і фінансову, хоча підставою виникнення відносин між посередником та його клі­єнтом знову ж таки залишається договір.

Таким чином, кожна країна Європейського Союзу може обрати для себе ту чи іншу (але тіль­ки одну) схему представництва митних брокерів для застосування в своїй країні.

Проаналізуємо вирішення даного питання в українському законодавстві. За ст. 179 чинного Ми­тного кодексу України, митний брокер виконує обов’язки і несе відповідальність, встановлену законом. Отже, в Кодексі так і не визначено чітко, за яким варіантом пред­став­ниц­тва працюють митні брокери в Україні. Аналіз всього митного законодавства, що рег­ла­мен­тує та регламентувало діяльність митних брокерів в Україні, дає підстави говорити про те, що в нашій країні переважають ознаки побічного представництва, оскільки весь час, до на­бра­ння чинності Митного кодексу йшлося про те, що такі посередники (чи то брокери чи під­приємства, що здійснюють декларування на підставі договору) виконують обов’язки і не­суть відповідальність у повному обсязі як власники (володільці), які самостійно переміщують то­вари чи інші предмети через митний кордон України. Можливо, така динаміка розвитку ми­тного законодавства цього напряму буде змінена прийнятими ліцензійними умовами про­ва­д­ження посередницької діяльності митних брокерів та митних перевізників. Проектом лі­цен­зійних умов провадження посередницької діяльності митного брокера та митного пе­ре­віз­ника передбачено, що митний брокер виконує всі обов’язки і несе відповідальність, пе­ред­ба­чену Митним кодексом України, у межах своєї компетенції. Таким чином, можливо, в май­бутньому ми перейдемо до прямої схеми посередництва митних брокерів, яку, до речі, обрало більшість країн Європейського Союзу, де межі відповідальності визначаються угодою між господарюючим суб'єктом і митним посередником. Цілком зрозуміло, що обрання такої схе­ми взаємодії між митними посередниками та митними органами вимагає негайної роз­робки та впровадження механізмів фінансових гарантій та страхування діяльності митних бро­керів, можливостей відстрочки повернення фінансових платежів протягом певного часу. Спроби запровадити подібні положення у вітчизняне митне законодавство вже є. У зга­даному раніше проекті ліцензійних умов, зокрема, передбачено обов’язок ліцензіата зас­тра­х­увати власну діяльність на суму не менше як 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­­мадян. Для порівняння, в митному законодавстві Російської Федерації передбачено стра­ху­вання діяльності митних брокерів на суму не менше 10 000 розміру встановленої законом мі­німальної заробітної плати, а також ретельно розроблений механізм забезпечення виконання зо­бов'язань митними брокерами гарантіями банку. Тому доцільно буде нашим законодавцям не зупинятись на досягнутому — прийняття нового Митного кодексу, а працювати далі спільно з Державною митною службою України, Асоціацією митних брокерів України, Державним ко­мітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва тощо над удосконаленням ми­тного законодавства, що визначає статус митних посередників, адже митні посередники здій­снюють захист інтересів своїх клієнтів у межах митного законодавства. Без митних по­се­ред­ників сьогодні митне оформлення практично неможливо.

Отже, в сучасному митному законодавстві України та інших країн спостерігається стійка те­нденція до визначення договірного характеру взаємовідносин між митними брокерами та їх клієнтами — господарюючими суб'єктами в сфері зовнішньоекономічної діяльності щодо пред­ставництва інтересів останніх. Детальна регламентація відносин, що виникають у процесі ук­ладення договорів як підстав для комерційного представництва, запропонована в новому Ци­вільному кодексі України від 16 січня 2003 року.

Перед тим як перейти до розгляду специфіки представницьких правовідносин у сфері ми­тної справи в контексті положень нового митного та цивільного законодавств України, до­цільно ще раз наголосити, що за ст. 177 Митного кодексу України взаємовідносини митного бро­кера з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення. Даний акцент на визначенні виду цивільно-правового договору є невипадковим, оскільки суть пред­став­ницьких відносин за даним договором полягає в тому, що одна сторона (повірений) зо­бо­в'я­зу­ється вчинити від імені та за рахунок іншої (довірителя) певні юридичні дії. А відповідно до п. 2.1 Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі до­го­во­ру, а також відповідно до п. 1.10 Проекту ліцензійних умов провадження посередницької ді­яльності митного брокера та митного перевізника передбачено, що ліцензіат здійснює по­се­редницьку діяльність від власного імені за рахунок та за дорученням особи, яку представляє, а не від імені іншої особи (довірителя). Таким чином, необхідно усунути названі протиріччя в чинному митному законодавстві України, що суперечать фундаментальним положенням загальної частини цивільного права.

У статті 237 нового ЦК України представництво визначається як правовідношення, у якому од­на сторона (представник) зобов’язана за по­вноваженням вчинити правочин від імені ін­шої, яку вона представляє. Характерною ознакою представницьких правовідносин є складний су­б'єктний склад, де беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і тре­тя особа. Отже, пред­ставництво є системою, що включає правовід­носини:

1) внутрішні правовідносини представництва (між тим, кого представляють, і пред­став­ни­к­ом);

2) зовнішні правовідносини представництва: між тим, кого представля­ють, і третьою осо­боюміж представником і третьою особою.

Представницькі відносини в галузі митної справи мають такий вигляд. Внутрішні відносини пред­ставництва склада­ються між господарюючим суб'єктом — власником товарів, тра­н­с­пор­т­­них засобів, що переміщуються через митний кордон України, і митним брокером, який здійснюватиме декларування цих товарів, зумовлюючи виникнення у господарюючого су­б'є­кта прав і обов’язків внаслідок дія­льності митного брокера. Для цих відносин характерним є ­те, що вони, по-перше, спрямовані на упорядкування правових зв’язків між господарюючим су­б'єктом у сфері зовнішньоекономічної діяльності і митними органами України, тобто мають характер організаційно-майнових правовідно­синпо-друге, мають щодо цих зв’язків службо­вий (допоміжний) характерпо-третє, виникають і реалізуються не в інтересах митного бро­ке­ра, а з метою здійснення інтересів власника товарів, транспортних засобів, що пе­ре­мі­щу­ю­ть­ся через митний кордон України.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів: відносини між митним брокером і митними органами Україниправові відносини між господарюючим суб'єктом, кого пред­ста­в­ляють, і митними органами.

Взаємовідносини, що виникають між митним брокером (митним перевізником) та ми­т­ни­ми органами, полягають у наступному.

По-перше, митний орган, у регіоні діяльності якого здійснює діяльність митний брокер, з ура­хуванням специфіки своєї діяльності розробляє єдиний порядок здійснення митними бро­ке­рами операцій з митного оформлення, в тому числі і процедуру допуску митних брокерів до певних розділів інформаційної мережі митного органу для автоматичної обробки ін­фор­ма­ції та електронної передачі даних, необхідних при здійсненні митним брокером своєї ді­яль­но­сті, з урахуванням вимог по захисту інформації.

По-друге, митний брокер має право на отримання платних послуг, перелік яких зат­вер­дже­ний постановою КМУ від 25 грудня 2002 року № 1952 (зокрема, інформування та кон­су­ль­тування митними органами з питань посередницької діяльності, з питань митного за­ко­но­дав­ства тощо).

По-третє, митний орган, у регіоні діяльності якого діє митний брокер, а також підвідомчі йо­му органи надають для доступного ознайомлення в місцях митних брокерів їх розташування пе­релік всіх діючих у даному регіоні митних брокерів.

По-четверте, безпосередній контроль за діяльністю митного брокера здійснює митний ор­ган, у регіоні діяльності якого діє митний брокер, і митний орган, який видав ліцензію. Ми­тний орган оформлює рішення про проведення перевірки діяльності митних брокерів від­повідним наказом, а митний брокер зобов’язаний сприяти проведенню перевірки. За ре­зу­льтатами перевірки повинен складатися акт відповідної форми.

По-п'яте, митний брокер має право вимагати від митного органу створення рівних умов здій­снення підприємницької діяльності щодо декларування товарів і транспортних засобів для всіх митних посередників.

Таким чином, відносини, що виникають між митними брокерами та митними органами, мо­жна визначити як організаційні та своєрідну форму реалізації регулятивної та контрольно-на­глядової функції митних органів України.

Як показав аналіз чинного Митного кодексу, сфера застосування договору доручення до­сить широка. Істотне збільшення сфери застосування договору доручення в умовах ринкової еко­номіки пояснюється тим, що цей договір є практично вигідною правовою формою надання пос­луг за участю брокерів, зокрема в діяльності фондових і валютних бірж і бірж нерухомості, в галузі митної справи.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності доручають іншим особам — митним брокерам, здій­снити декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кор­дон. З метою захисту прав і законних інтересів господарюючі суб'єкти в сфері зов­ніш­ньо­е­ко­номічної діяльності укладають договори доручення з митними брокерами, які можуть на­дати послуги з декларування товарів, транспортних засобів тощо на високому професійному рівні.

Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Від­повідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, ак­ту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Обсяг і характер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких ви­никає представництво. Представництво в галузі митної справи є договірним або до­бро­віль­ним, оскільки виникає за волею суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, яка визначає особу мит­ного брокера, який здійснюватиме декларування. Особа, яку представляють, самостійно виз­начає повноваження представника шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір-доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за ра­хунок іншої (довірителя) певні юридичні дії.

У новому Цивільному кодексі України цей інститут набув розвитку. Новизна його в тому, що в оборот введено комерційне представництво. Відповідно до ст. 243 комерційним пре­д­став­ником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців.

Комерційне представництво ґрунтується на нормах (за деякими винятками), встановлених для представництва, і є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним скла­дом і сферою застосування. Особливістю суб'єкт­ного складу відносин комерційного пред­ста­вни­цтва в галузі митної справи є те, що комерційним представником є митні брокери — су­б'єкти підприємницької діяльності, які засновані у встановленому законом порядку та діють на підставі ліцензії Державної митної служби України. Також до особливостей здійснення ко­мерційного представництва в митній сфері необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного представника тощо. Представляючи свого клієнта, митний брокер як ко­ме­р­ційний представник завжди (постійно та систематично) надає послуги щодо декларування то­варів, транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України. Крім того, ми­тний брокер як комерційний представник має право одночасно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість передбачена законом. У будь-якому ви­падку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет стосовно інтересів самого ко­мер­ційного представника. Комерційний представник зобов’язаний виконувати дане йому до­ручення з заповзятістю звичайного підприємця. Не допускається здійснення угод ко­мер­цій­ним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.

Таким чином, комерційне представництво в галузі митної справи являє собою діяльність, що здійснюється митним брокером самостійно, на свій ризик, і спрямована на систематичне одер­жання прибутку від надання послуг з декларування товарів, транспортних засобів, що пе­реміщуються через митний кордон України.

Комерційне представництво необхідно відрізняти від комерційного посередництва. Справа в тому, що комерційний посередник діє від власного імені, хоча і в інтересах особи, яку пред­ставляє, а комерційний представник діє від імені підприємця. Крім того, комерційний по­середник може представляти інтереси будь-яких осіб та в багатьох сферах, а комерційний пре­дставник (митний брокер) — лише підприємців і лише у певній сфері підприємництва (тіль­ки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності щодо декларування товарів, транспортних за­собів тощо).

­Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом, допускається одночасне комер­ційне представництво різних сто­рін. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовою уго­дою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю. По суті, ст. 244 нового ЦК доз­воляє говорити про договір про комерційне представництво, за яким одна сторона — пред­став­ник — надає іншій стороні - підприємцю — послуги з представництва від його імені при ук­­ладенні договорів у сфері підприємницької діяльності за обумовлену сторонами винагороду. Гос­подарюючий суб'єкт, який звернувся до митного брокера за послугами, зобов’язаний оп­латити митному брокеру винагороду за надані послуги з декларування його товарів і тран­спор­тних засобів, крім випадків, коли в самому договорі є вказівка на його безоплатний ха­рактер. Крім того, представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при ви­конанні доручення.

Отже, можна зробити висновок про те, що комерційне представництво здійснюється, як пра­вило, на підставі договору доручення. Цей договір повинен визначати обсяг наданих мит­но­му брокеру (митному первізнику) повноважень і порядок їх реалізації.

Таким чином, формування інституту комерційних представників в Україні у галузі митної спра­ви розвивається досить швидкими темпами, що пов’язано з гострою потребою гос­по­да­рю­ючих суб'єктів у професійних послугах митних брокерів і митних перевізників.

Брокер є професійним учасником митних відносин у сфері митного декларування, він є най­більш підготовленим для того, щоб надати клієнту допомогу. Відносини між брокером і клі­єнтом виникають з ініціативи клієнта, але цілком зрозуміло, що брокер не повинен пасивно очі­к­увати, коли хтось звернеться до його послуг. Тому брокери як звичайні суб'єкти під­при­єм­ницької діяльності можуть рекламувати свої послуги, що є основним видом їхньої під­при­єм­ницької діяльності.

Звертаючись до послуг митного брокера, клієнти мають певні переваги, зокрема: з’я­вля­єть­ся можливість отримувати послуги висококваліфікованих фахівців у такій специфічній сфе­рі, як митне декларування та митне перевезення (оскільки для митних посередників пре­д'­я­­вляються певні фінансові, професійні та кваліфікаційні, організаційно-технічні, спеціальні ви­моги, а це, в свою чергу, зменшує ризик клієнтів таких посередників) — витрати на послуги, по­в'язані з проведенням декларування товарів та транспортних засобів, що переміщуються че­­рез митний кордон, а також перевезенням товарів, що перебувають під митним контролем за участю митних посередників, у галузі митної справи значно менші, оскільки ро­з­ра­хо­ву­ють­ся в розмірі визначеного процента до обсягу товарів, що переміщуються (перевозяться) — зна­чне збільшення обсягів експортно-імпортних операцій та їх оперативне оформлення за до­помогою суб'єктів підприємницької діяльності в галузі митної справи знижує зростання влас­них витрат на такі цілі, а також відбувається економія часу.