Облік активної частини балансу підприємства

ЗМІСТ

• ВСТУП
• І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
• 1.1. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ, ФОРМИ, СТРУКТУРА, КЛАСИФІКАЦІЯ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА
• 1.2. НОРМАТИВНА ТА ЗАКОНОДАВЧА БАЗА З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
• 1.3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОБЛІКУ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
• ІІ. ОБЛІК МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
• 2.1. ЕКОНОМІКО-ОРГАНІЗАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАТ «SKF-УКРАЇНА»
• 2.2. ПЕРВИННИЙ ОБЛІК
• 2.3. ПОРЯДОК ВЕДЕННЯ АНАЛІТИЧНОГО ОБЛІКУ
• 2.4. СИНТЕТИЧНИЙ ОБЛІК
• 2.5. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ (КОНТРОЛЮ) МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
• ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ
• 3.1. УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯМ ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ ПІДПРИЄМСТВА
• 3.2. ЗАСТОСУВАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ОБЛІКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ДОДАТКИ

вступ

При здійсненні господарської діяльності у розпорядженні підприємства знаходяться різні види майна в матеріальній та нематеріальній формах. За економічним змістом майно як активи підприємства поділяють на необоротні та оборотні активи.

Жодне підприємство не може існувати без засобів виробництва, запасів чи грошових коштів, так само, як і без дебіторської заборгованості, авансів, що видаються на господарські потреби тощо.

Система бухгалтерського обліку, яка існувала до недавнього часу в нашій країні, була створена зусиллями багатьох поколінь вчених і практиків. Не можна сказати, що вона цілком себе виправдала, але на час свого існування вона досить непогано виконувала поставлені перед нею завдання. Проте в даний час у залежності від організаційно-правової форми власності на території України діють різноманітні види підприємств, що з’явилися в процесі переходу економіки нашої країни до ринкових відносин. Тому виникла необхідність адаптувати бухгалтерський облік і звітність до вимог перехідного періоду і міжнародної інтеграції української економіки. Такого роду необхідність призвела до перетворення всього обліку в більш оперативну, необтяжену громіздкими регістрами, інформаційно-управлінську і доступну в застосуванні систему.

Істотним змінам піддаються теоретичні і методологічні основи теорії бухгалтерського обліку, як от: зміст і визначення предмета бухгалтерського обліку, його об'єкти, основні задачі, вимоги і принципи.

У таких умовах вивчення правил, принципів та закономірностей бухгалтерського обліку уявляється надзвичайно важливим. І, природно, на перше місце виходить категорія, без якої принципово неможливо здійснювати будь-яку господарську діяльність — активи.

Наше завдання — дослідити облік основних груп активів підприємства.

Актуальність роботи зумовлює її завдання — вивчити:

— документи, які засвідчують надходження, внутрішнє переміщення та вибуття активів;

— порядок аналітичного та синтетичного обліку руху активів;

— субрахунки матеріальних активів;

— можливості удосконалення обліку матеріальних активів засобами ЕОМ;

— порядок проведення інвентаризації активів;

— поняття та порядок зносу та амортизації основних засобів та інших необоротних активів тощо.

Метою роботи є вивчення обліку активів на матеріалах реального існуючого підприємства.

Предметом дослідження є рахунки бухгалтерського обліку, які обліковують матеріальні активи.

Об'єктами дослідження є матеріальні активи промислового підприємства ВАТ «SKF-Україна».

І. ТЕОРЕТИЧНІ аспекти обліку МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

1.1. Економічна суть, форми, структура, класифікація матеріальних активів підприємства

Активи — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Наявні активи (потенціал) підприємства відображаються в його балансі.

За призначенням активи виробничого підприємства поділяють на окремі об'єкти (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Класифікація активів підприємства Підприємство отримує активи шляхом їх придбання або виробництва, контролює та одержує майбутні вигоди, які очікується одержати від використання цих ресурсів. Кожен із активів сприяє надходженню економічних вигод на підприємство.

Необоротні активи підприємства поділяють на:

1. Нематеріальні активи — права на об'єкти промислової та інтелектуальної власності. На підприємстві наводяться окремо первісна та залишкова вартості нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума зносу. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу.

2. Незавершене будівництво — витрати за оцінкою на календарну дату на незавершене будівництво (разом з устаткуванням для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

3. Основні засоби — сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.

4. Довгострокові фінансові інвестиції - фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент через участь у капіталі.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

5. Довгострокова дебіторська заборгованість — заборгованість підприємству фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців від дати її нарахування.

6. Відстрочені податкові активи — податки (нараховані, сплачені), що підлягають відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

7. Інші необоротні активи — необоротні активи від розстрочки зобов’язань перед підприємством.

Оборотні активи — грошові кошти та їхні еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом не більше як дванадцяти місяців від дати балансу.

До різновидностей оборотних активів належать:

1. Запаси

1.1. Виробничі запаси — запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального операційного циклу, які входять до складу виготовлюваної продукції чи є необхідними компонентами при її виготовленні. Напівфабрикати — це продукція, що не пройшла всіх установлених технологічним процесом стадій виробництва й потребує доопрацювання або укомплектування.

1.2. Тварини на вирощуванні та відгодівлі - дорослі тварини на відгодівлі та в нагулі, птиця, звірі, кролики, дорослі тварини, вибраковані з основного стада для реалізації, та молодняк тварин.

1.3. Незавершене виробництво — витрати на незавершене виробництво і незавершені роботи (послуги) на календарну дату.

1.4. Готова продукція — запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками й відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, є незавершеним виробництвом.

1.5. Товари — продукція, яка придбана підприємством для наступного продажу.

2. Кошти, розрахунки та інші активи

2.1. Векселі одержані - заборгованість (боргові зобов’язання) покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями (борговими розписками).

2.2. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги — заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). До активів входить чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

2.3. Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом — заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету.

2.4. Дебіторська заборгованість за виданими авансами — аванси, надані іншим підприємствам у рахунок наступних надходжень активів.

2.5. Дебіторська заборгованість із нарахованих доходів — нараховані дивіденди, проценти, роялті тощо, що підлягають надходженню.

2.6. Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків — заборгованість пов’язаних сторін та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

2.7. Інша поточна дебіторська заборгованість — заборгованість працівників підприємства з інших операцій, наприклад, за товари, придбані в кредит, або за отримані від підприємства позики.

2.8. Поточні фінансові інвестиції - фінансові інвестиції на строк, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів).

2.9. Грошові кошти та їхні еквіваленти — кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів у національній та іноземній валютах. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, входять до складу необоротних активів.

2.10. Інші оборотні активи — оборотні активи як зобов’язання перед підприємством за його майно.

2.11. Витрати майбутніх періодів — витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів. До витрат майбутніх періодів належать витрати, пов’язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості, освоєнням нових виробництв та агрегатів, сплачені авансом орендні платежі, оплата страхового поліса, підписка на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

Кожне підприємство одержує активи з відповідних джерел.

За видами джерела утворення активів підприємства можуть існувати в різних формах (рис. 1.2).

Джерела утворення майна підприємства поділяються на два види: власний капітал (вклади власників, прибуток, резерви, фонди, безповоротне фінансування тощо) та зобов’язання (залучені кошти — кредити, кредиторська заборгованість тощо).

Рис. 1.2. Форми існування джерел утворення активів підприємства В нашому дослідженні ми звернемо увагу на такі види майнових активів підприємства, як основні засоби (чільне місце серед необоротних активів), запаси та грошові кошти (основні показники в системі оборотних активів).

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів та послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [5, 210].

Основні засоби (необоротні активи) — це матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) котрих становить понад один рік і які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій (або використання в процесі операційного циклу, якщо він триваліший за один рік).

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби меншим за один рік незалежно від їхньої вартості;

2) предмети вартістю до 600 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. Гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;

3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування для підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виконання індивідуальних замовлень незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Вищезазначені малоцінні необоротні матеріальні активи не відносять до основних засобів у тому разі, коли суб'єкти господарювання вибрали метод нарахування амортизації основних засобів, передбачений податковим законодавством. Якщо підприємство вибрало інший метод нарахування амортизації, передбачений П (С)Бо № 7, тоді вартісні ознаки предметів, які можна віднести до малоцінних і швидкозношуваних, визначаються суб'єктом господарювання самостійно. Згідно з податковим законодавством щодо нарахування амортизації основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі основні фонди.

Виробничі основні фонди є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні фонди — це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються в господарській діяльності, але перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих невиробничі основні фонди не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні фонди безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов’язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому підсумку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці [3, 344−345].

За П (С)БО основні виробничі фонди поділяються на такі групи:

І. Основні засоби

1. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

2. Машини та обладнання.

3. Транспортні засоби.

4. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

5. Обчислювальні машини, програмне забезпечення.

6. Інші основні засоби.

II. Інші необоротні матеріальні активи

1. Бібліотечні фонди.

2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

3. Тимчасові (нетитульні) споруди.

4. Інвентарна тара.

5. Інші необоротні матеріальні активи.

Співвідношення окремих груп основних засобів становить їхню структуру. Поліпшення структури основних засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.

На рис. 1.3 наведено склад основних засобів підприємства відповідно до П (С)БО № 7 [3, 346−347].

Рис. 1.3. Склад основних засобів підприємств Для обчислення амортизаційних відрахувань з метою визначення оподатковуваного прибутку основні засоби поділяють на такі групи:

Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої;

Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі;; телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;

Група 3 — інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі машини й устаткування, вимірювальні й регулювальні прилади.

Група 4 — побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих фондів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних фондів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих фондів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів.

Структура основних засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд — у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв — в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин — на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).

Основними факторами, які впливають на структуру основних засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру основних засобів. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; ефективнішого використання виробничих приміщень; установлення додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування [4, 231−233].

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 р.

Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року (БВ) обчислюється за формулою [6, c. 103]:

БВ_ОФ = БВ_О + В_НОФ + В_КР + В_РЕК — В_В — АВ_О, (1.1)

де БВ_О — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

В_НОФ — витрати на придбання нових основних фондів;

В_КР — вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

В_РЕК — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

В_В — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВ_о — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.

Згідно Положення (стандарту) 9 запаси — це активи, які:

— утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

— перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

— утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Фінансовим посередником у безготівкових розрахунках, виступає банк, який надає послуги своїм клієнтам-підприємствам.

Банк, в якому відкрито рахунки підприємств, організацій, установ усіх форм власності, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, банків та їх установ, фізичних осіб, та який здійснює для них на договірних засадах будь-яку з операцій чи послуг, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність», називається обслуговуючим.

При здійсненні безготівкових розрахунків можуть застосовуватися акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми за розрахунковими чеками, банківськими платіжними картками, причому клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (платіжне доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив) і вказують їх під час укладання договорів.

1.2. Нормативна та законодавча база з організації обліку матеріальних активів

Оцінка необоротних матеріальних активів, враховуючи дію принципу безперервності підприємства, здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме й далі. П (С)БО 7 передбачені наступні види оцінки основних засобів.

Для обліку основних засобів та інших необоротних матеріальних активів відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкції про його застосування № 291 призначені балансові рахунки 1-го класу «Необоротні активи» (10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 13 «Знос (амортизація) необоротних активів», 15 «Капітальні інвестиції» «, 18 «Інші необоротні активи») та позабалансові рахунки 0-го класу «Позабалансові рахунки» з відповідними субрахунками.

Суб'єкти малого підприємництва (СМП) облік основних засобів та інших необоротних матеріальних активів можуть вести на рахунках спрощеного Плану рахунків.

Склад запасів, їх оцінка та порядок відображення у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (далі - Положення (стандарт) 9), яке було затверджене наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999 року.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Норми Положення (стандарту) 9 не розповсюджуються на:

— незавершені роботи за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов’язані з ними;

— фінансові активи;

— молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, корисні копалини, якщо вони оцінюються за чистою вартістю реалізації відповідно до інших положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Грошові кошти. Юридичні та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності - мають право відкривати необмежену кількість рахунків за своїм вибором і згодою банків для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій.

Клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного капіталу господарського товариства (в іноземній та/або національній валюті) і один рахунок (в іноземній та/або національній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

Кількість поточних рахунків, які можуть відкриватися юридичними або фізичними особами в банківських установах, чинним законодавством не обмежена. Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

1) заяву на відкриття рахунку встановленого зразку. Заяву підписують керівник і головний бухгалтер підприємства. Якщо в штаті відсутня посада головного бухгалтера або іншої службової особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує тільки керівник;

2) нотаріально завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

3) копію належним чином зареєстрованого Статуту (положення), засвідченого нотаріально або органом, який реєструє;

4) копію документа, який підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

5) картку зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів, завірену нотаріально або вищою організацією в установленому порядку. До картки включається також зразок відбитка печатки підприємства;

6) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

При відкритті поточного рахунку новостворене підприємство подає установі банку заявку-розрахунок для встановлення загального ліміту каси, порядку та строків здавання готівкової виручки; діючі підприємства, які мають поточні рахунки в різних установах банків, — копії заявки-розрахунку з встановленим лімітом каси. Заявка-розрахунок також подається у випадку перегляду з ініціативи підприємства або банку раніше встановленого ліміту каси.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Для відкриття акредитиву підприємство подає до банку заяву на акредитив.

Для відкриття акредитиву, депонованого у виконуючому банку, платник подає заяву в чотирьох примірниках, а депонованого в банку-емітенті - у трьох примірниках.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банка-емітента заяву в одному примірнику з підписами осіб, яким надано право підпису документів для здійснення грошово-розрахункових операцій. На зворотному боці заяви чекодавець самостійно вказує суму, в межах якої можуть бути сплачені виписані чеки.

1.3. Зарубіжний досвід обліку матеріальних активів

Інтеграційні процеси, які відбуваються у світі, призводять до необхідності розробки загальних принципів обліку та звітності, які знаходять своє відображення у Міжнародних стандартах фінансової звітності (МСФЗ). З огляду на те, що національні стандарти обліку розроблені з урахуванням вимог міжнародних стандартів, П (С)БО 7 «Основні засоби» має ряд спільних положень з МСФЗ 16 «Основні засоби» .

Суттєві відмінності відсутні щодо висвітлення наступних питань: сфера застосування стандарту; визначення понять: амортизація; вартість, яка амортизується (в МСФЗ — сума, яка амортизується); група основних засобів (в МСФЗ — клас основних засобів); ліквідаційна вартість; основні засоби; порядок та умови їх визнання; строк корисного використання (експлуатації), формування первісної вартості об'єкта та перелік витрат, які не включаються до первісної вартості; формування первісної вартості при обміні об'єкта основних засобів на подібні та неподібні активи; проведення переоцінки об'єкта основних засобів і відображення її результатів в обліку.

Однак, можна виділити й положення, які містять розбіжності (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Порівняння міжнародного та національного стандартів з обліку основних засобів

Відмінні риси між П (С)БО та МСФЗ можна пояснити тим, що, по-перше, МСФЗ не враховують національних особливостей ведення обліку; по-друге, вони застосовуються в різних країнах світу та носять загальний рекомендаційний характер.

ІІ. облік МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

2.1. Економіко-організаційна характеристика ВАТ «SKF-Україна»

Відкрите акціонерне товариство «СКФ Україна» (далі - ВАТ «СКФ Україна») є підприємством сфери машинобудування та металообробки. В часи існування СРСР це підприємство було одним із 28 підприємств Союзу, яке в комплексі брало участь у виготовленні запасних частин та агрегатів до всіх видів транспорту.

Реквізити підприємства:

Повна назва: Відкрите акціонерне товариство «SKF-Україна».

Скорочена назва: ВАТ «SKF-Україна».

Адреса: 43 017 Волинська обл., м. Луцьк, вул. Боженко, 34.

Тел. 796−000.

Історія заводу сягає в часи існування СРСР.

Перші потужності заводу були введені в 1981 році, — із виробничих ліній зійшли підшипники для заводу КАМАЗ. Власне кажучи, луцький підшипниковий був створений для потреб гігантів російського машинобудування: ГАЗу, МАЗу, МТЗ, інших підприємств автомобільного, тракторного і сільськогосподарського машинобудування. Спеціалізація підприємства — виготовлення конічних роликових і карданних підшипників.

Ще майже сім років після відкриття завод продовжував розбудовуватись — практично кожного року вводились нові виробничі потужності, зростали обсяги виробництва.

1988 рік став для підприємства етапним — його колектив перейшов на оренду. У межах відомства — тодішнього автомобільного, тракторного і сільськогосподарського машинобудування — керівники ВАТ «ЛПЗ» були першими, уклавши договір № 1. Завдяки оренді працівники заводу володіли 54-ма відсотками акцій підприємства, тому отримали право власності.

В березні 1995 року створено відкрите акціонерне товариство «Луцький підшипниковий завод», а вже через рік реалізовано перший інвестиційний проект — швейцарський банк купив акцій на суму 660 тисяч американських доларів.

Проте криза середини 90-х років поставила завод у важке становище. Довелось зайнятись пошуками фінансування. В 1997 році було розпочато переговори з можливим інвестором — всесвітньовідомою корпорацією СКФ (Ґетеборг, Швеція). Компанія СКФ — найбільший у світі виробник підшипників. Вона володіє 25 відсотками світового ринку цих виробів. Представники концерну вирішили придбати одне перспективне підприємство в країнах СНД і зупинили свій вибір на ВАТ «ЛПЗ». Вони досить високо оцінили менеджмент, який був на заводі в цей період.

1998 року СКФ розпочала викуповувати акції у фізичних осіб. Було надано інвестицій понад 5,8 мільйона доларів. Саме на цю суму було куплено акцій у працівників заводу. Тоді ж компанія СКФ викупила 28 відсотків акцій, що залишались в державі. Нині шведський концерн володіє вже 96 відсотками акцій підприємства.

Найголовнішим результатом роботи було те, що завод отримав інвестицій на 16,2 мільйона, американських доларів. Це був найбільший інвестиційний проект в області. На завод прийшли профільний інвестор і найкращі в галузі спеціалісти.

Розпочалась реструктуризація заводу. Гроші було вкладено в розвиток, реконструкцію, технічне переозброєння. Особливо великі кошти вкладались в якість готової продукції: закуповували нові лінії, спеціалістів відправляли на навчання, у тому числі на зарубіжні заводи компанії.

Проект реструктуризації триває і нині. Він, зокрема, передбачає розвиток допоміжних виробництв, виготовлення заготовок для потреб інших заводів компанії СКФ — в Польщі, Німеччині, Бразилії.

Щорічні потужності заводу установлять близько п’яти мільйонів конічних підшипників, майже сім мільйонів карданних і 16,5 мільйона ковальських заготовок. Всього випускається близько 60 найменувань підшипників. Постійно нарощуються обсяги виробництва. Зростають прибутки підприємства, його рентабельність. Нині на заводі працює 1428 чоловік.

Вирішено було і проблеми збуту, продукцію купують в Україні, Росії, Білорусі, далекому зарубіжжі. Останнім часом вирішили дещо змінити вектор — орієнтація саме на більш прогнозований західний ринок. Є сподівання забезпечити стабільність виробництву, гарантування достойної заробітної плати висококваліфікованим фахівцям.

Діяльність підприємства у 2004;2008 роках покажемо у таблиці 2.1.

Як бачимо з табл. 2.1, обсяг товарної продукції підприємства щороку зростав. В 2006 році він становив 162 998 тис. грн., в 2007 році відбулося зростання на 22 124,0 тис. грн., або на 13,6%, в 2008 році - на 15 299 тис. грн., або на 8,3% проти минулорічних показників. Це зростання зумовлене багатьма чинниками, які показані нижче.

Виробнича собівартість також щороку зростає: в 2006 році вона становила 141 483 тис. грн., в 2007 році відбулося її зростання на 41 404,0 тис. грн., або на 29,3%, в 2008 році - на 19 514,5 тис. грн. або на 10,7%. Отже, як бачимо, виробнича собівартість продукції в 2007 році перевищила ріст обсягу товарної продукції на 15,7%, в 2008 році - на 2,4%, що негативно впливає на прибуток підприємства.

Собівартість реалізованої продукції в 2006 році становила 123 126 тис. грн. В 2007 році вона зросла на 30 608 тис. грн., або на 24,9%, в 2008 році - ще на 33 899 тис. грн., або на 22,1%. Аналогічно, перевищення собівартості реалізованої продукції порівняно з обсягами товарної продукції становить в 2007 році - 11,3%, в 2008 році - на 13,8%, що прямо впливає на величину отриманого прибутку підприємством в відповідні періоди.

Середньорічна вартість основних засобів зростає в 2007 році на 5,2%, в 2008 році - на 2,3% проти минулорічних показників. Порівнюючи зростання показників амортизації на 6,2% і 5,8% відповідно по періодах, відзначимо, що це означає, що на підприємстві відбувається активне оновлення основних фондів, заміна їх на автоматизовані лінії нового покоління — з високоточним контролем якості на всіх стадіях виробничого процесу. Тому амортизаційні відрахування в перші періоди вищі.

Таблиця 2.1

Основні показники виробничо-господарської діяльності ВАТ «SKF-Україна» у 2006;2008 рр.

Оборотні кошти підприємства також щорічно зростають. Так, в 2006 році вони становили 52 577,3 тис. грн., в 2007 році вони зросли на 14 880,7 тис. грн., або на 28,3%, а в 2008 році - ще на 13 413,0 тис. грн., або на 19,9%. На зниження росту вартості оборотних коштів впливає зниження показників продажу.

Середньооблікова чисельність працівників підприємства в 2007 році зросла проти 2006 року на 31 чол., або на 2,0%, а в 2008 році відбувається зниження чисельності працівників на 96 чол., або на 6,1%. Це, на нашу думку, підтверджує наявність на підприємстві нових основних засобів в їх активній частині, що дає змогу підприємству вивільняти некваліфікованих працівників.

Відповідно зростає і оплата праці. Так, в 2006 році працівники ВАТ «SKF-Україна» отримували порівняно високу зарплату — 986 грн. щомісяця (при середній з/п по Волинській області 386 грн.), причому затримок із оплатою не було. В 2007 році працівники вже отримували 1366 грн. на місяць (при середній з/п по Волині 487 грн.), в 2008 році кожен працівник в середньому отримував 1572 грн. на місяць (при середній з/п по Волині 626 грн.). Таким чином, можемо констатувати, що економічне стимулювання і мотивація працівників підприємства висока.

Зміна чисельності працівників прямо співвідноситься з продуктивністю праці на підприємстві. В 2006 році вона становила 105,8 тис.грн./чол. за рік, в 2007 році продуктивність зростає на 11,3% (порівняно з ростом чисельності працівників — на 2,0%), а в 2007 році відбувається зростання продуктивності на 15,3% (порівняно з зниженням чисельності працівників на 6,1%). Отже, вивільнення працівників позитивно і ефективно вплинуло на обсяги вироблення продукції.

Тепер проаналізуємо зростання дебіторської і кредиторської заборгованості. Дебіторська заборгованість на підприємстві в 2007 році зростає на 26,5%, а кредиторська — на 21,6%. В 2008 році дебіторська зростає на 26,0%, а кредиторська — на 43,0%. Причини зміни і структура дебіторської і кредиторської заборгованостей будуть проаналізовані нижче за темою роботи.

В результаті розглянутих показників змінюється і чистий прибуток підприємства. В 2006 році він становив 11 615,5 тис. грн., в 2007 році він впав на 31 761,5 тис. грн., або на 16,4%, а 2008 році підприємство отримало збитків на суму 22 055,6 тис. грн., тобто прибутковість підприємства знизилась за 2008 рік на 327,3%.

Відповідно поводить себе і рентабельність підприємства. В 2006 році вона становила 7,1%, в 2007 році - 5,2%, в 2008 році - відсутня. Темп зниження рентабельності підприємства становить 26,8%.

Рентабельність продукції в 2006 році становила 115,2%, в 2007 році вона знизилась на 14,2%. Темпи спаду становлять 12,2%.

Таким чином, ми побачили, що в 2008 році підприємство з прибуткового перетворюється на збиткове. При цьому причинами збитковості є: збільшення вартості матеріалів та послуг, енергоресурсів, збільшення тарифної частини зарплати порівняно з минулим роком, зменшення виробництва в натуральному виразі на 19,1% по компонентах, 13,6% по конічних підшипниках і на 5,5% по карданних підшипниках та відносно стабільністю відпускних цін на вироблену продукцію порівняно з нестабільністю ринкових цін на сировину і комплектуючі.

2.2. Первинний облік

Основні засоби Рух основних засобів, пов’язаний зі здійсненням господарських операцій з їх надходження, внутрішнього переміщення та вибуття, оформлюють типовими формами первинної облікової документації, затвердженими наказом Мінстату України.

Характеристику форм первинних документів з обліку основних засобів наведено в таблиці 1 (Додаток А) [5, 211].

Форма ОЗ-1 «Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів» використовується для:

— зарахування до складу основних засобів окремих об'єктів;

— обліку введення об'єктів основних засобів в експлуатацію;

— оформлення внутрішнього переміщення основного засобу з одного підрозділу (цеху, відділу, ділянки) до іншого;

— виключення об'єктів зі складу основних засобів при передачі іншому підприємству — як при продажу (обміні), так і при безоплатній передачі.

Склад комісії, яка підписує акт, зазначається в Наказі про облікову політику підприємства або затверджується керівником.

Кожен об'єкт зараховується до складу основних засобів за окремим актом. Виняток становлять інвентар, інструменти, обладнання та подібні об'єкти, якщо вони є однотипними та мають однакову вартість в одному календарному місяці.

Акти зберігаються протягом всього терміну експлуатації об'єкту та протягом трьох років і одного місяця після списання об'єкту з обліку за умови, що за цей період була проведена ревізія.

Форму ОЗ-2 «Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів» використовують при оформленні приймання-передачі основного засобу з капітального ремонту, реконструкції або модернізації. Акт складається в одному примірнику, якщо ремонт, реконструкція або модернізація здійснювалися господарським способом, та в двох — якщо стороннім підприємством (другий примірник передається підприємству, яке здійснювало роботи). На підставі акту вносяться зміни до наступних документів: ОЗ-6 «Інвентарна картка обліку основних засобів»; OЗ-14 «Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)»; ОЗ-15 «Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)»; ОЗ-16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту» .

Форми ОЗ-3 «Акт на списання основних засобів» та ОЗ-4 «Акт на списання автотранспортних засобів» використовуються для оформлення вибуття окремих об'єктів основних засобів при повній або частковій ліквідації. Акт складається у двох примірниках і затверджується керівником підприємства, потім передається в бухгалтерію, де на його підставі здійснюють запис до форми ОЗ-9 та вилучають картку форми ОЗ-6, що відображають у відомості форми ОЗ-7.

Форма ОЗ-5 «Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини» використовується при встановленні, запуску та демонтажу будівельної машини, взятої на прокат; підписується представником машинопрокатної бази та механіком будівельної ділянки.

Форма ОЗ-6 «Інвентарна картка обліку основних засобів» використовується для аналітичного обліку та узагальнення інформації про наявність та рух всіх типів основних засобів на підприємстві. Картки заводяться на кожен інвентарний об'єкт або групу однотипних об'єктів, які мають однакову вартість, введені в експлуатацію в один і той же час та знаходяться в одному підрозділі (цеху). Інвентарні картки заповнюються на підставі первинних документів з обліку руху основних засобів: ОЗ-1 «Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів»; ОЗ-2 «Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів»; ОЗ-З «Акт на списання основних засобів» (при цьому картка вилучається); ОЗ-4 «Акт на списання автотранспортних засобів» (при цьому картка вилучається).

На підставі інвентарних карток заповнюються такі накопичувальні документи: ОЗ-7 «Опис інвентарних карток з обліку основних засобів»; ОЗ-8 «Картка обліку руху основних засобів» (заповнюється в кінці місяця); ОЗ-9 «Інвентарний список основних засобів» (крім випадку внутрішнього переміщення основного засобу).

Дані карток сумарно звіряють з регістрами синтетичного бухгалтерського обліку.

Кожна картка традиційно ведеться в одному примірнику в бухгалтерії, але існує варіант обліку з веденням двох примірників цих форм: один примірник — в бухгалтерії, інший — за місцем експлуатації основного засобу, замість форми ОЗ-9. Підприємства, які мають невелику кількість основних засобів, можуть вести їх пооб'єктний облік в інвентарній книзі (в розрізі видів основних засобів та за місцем їх знаходження).

На орендовані основні засоби картка форми ОЗ-6 не заводиться. Для аналітичного обліку таких засобів використовується копія інвентарної картки орендодавця, яка повинна бути отримана разом з орендованими основними засобами.

Форма ОЗ-7 «Опис інвентарних карток з обліку основних засобів» використовується для реєстрації інвентарних карток. Ця форма складається в одному примірнику з метою контролю за зберіганням карток. Зареєстровані в описі картки розміщують у картотеці основних засобів, де їх групують за видами, а всередині видів — за місцезнаходженням. Картки недіючих основних засобів групують окремо. Вибуття основних засобів відмічається у картці, яка вилучається з картотеки діючих об'єктів, що відображається в цьому описі. Форма ОЗ-8 «Картка обліку руху основних засобів» заповнюється на підставі наступних форм: ОЗ-6 «Інвентарна картка обліку основних засобів»; ОЗ-14 «Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)»; ОЗ-15 «Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)»; ОЗ-16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту» .

Форма ОЗ-9 «Інвентарний список основних засобів використовується за місцем експлуатації основних засобів (цехах, відділах) для обліку кожного об'єкту за матеріально відповідальними особами.

Форми ОЗ-14 «Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)», ОЗ-15 «Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)», ОЗ-16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту» використовуються для розрахунку амортизації основних засобів та заповнюються на підставі інвентарних карток форми ОЗ-6 з урахуванням змін, внесених актом форми ОЗ-2 при прийманні-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів [6, 198−200].

Всі документи, які ведуться за обліком основних засобів на ВАТ «SKF-Україна», відображені в Додатку Д.

Запаси Для забезпечення документального відображення в бухгалтерському обліку наявності і руху виробничих запасів необхідно користуватися відповідними нормативними документами. Так, наказом Міністерства статистики України № 193 від 21.06.1996 р. «Про затвердження типових форм первинних типових документів з обліку сировини та матеріалів» затверджено і введено в дію з 1.07.1996 р. типові форми відповідної облікової документації:

М-1 «Журнал обліку вантажів, що надійшли» ;

М-2а «Акт списання бланків довіреностей» ;

М-3 «Журнал реєстрації довіреностей» ;

М-4 «Прибутковий ордер» ;

М-7 «Акт про приймання матеріалів» ;

М-8 «Лімітно-забірна картка» ;

М-9 «Лімітно-забірна картка» ;

М-10 «Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів» ;

М-11 «Накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів» ;

М-12 «Картка № ____ складського обліку матеріалів» ;

М-13 «Реєстр № ____ приймання-здачі документів» ;

М-14 «Відомість обліку залишків матеріалів на складі» ;

М-15 «Акт про приймання устаткування» ;

М-15а «Акт приймання-передачі устаткування до монтажу» ;

М-16 «Матеріальний ярлик» ;

М-17 «Акт № ____ про виявлені дефекти устаткування» ;

М-18 «Сигнальна довідка про відхилення фактичного залишку матеріалів від установлених норм запасу» ;

М-19 «Матеріальний звіт» ;

М-21 «Інвентаризаційний опис № ____» ';

М-23 «Акт № __ про витрату давальницьких матеріалів» ;

М-26 «Картка обліку устаткування для установлення» ;

М-28 «Лімітно-забірна картка № _____» ;

М-28а «Лімітно-забірна картка № ____» .

Для забезпечення розрахунків за виробничі запаси (незалежно від факту заключеного письмового договору або усної домовленості щодо поставки) від постачальника на адресу підприємства виставляється «Рахунок-фактура» (форма № 868). В рахунку-фактурі зазначається вся необхідна інформація, яка вказується платником у банківських платіжних документах: найменування постачальника і покупця; назви і коди обслуговуючих банків; номери розрахункових рахунків підприємств; найменування цінностей, за які буде проведено оплату та сума як без, так із урахуванням ПДВ (за умови, якщо постачальник є платником такого податку). Надходження рахунку-фактури від постачальника на підприємство здійснюється заздалегідь з метою отримання від покупця за передоплатою передбаченої суми або разом із надходженням матеріальних цінностей.

В залежності від умов заключеного договору доставка придбаних виробничих запасів може забезпечуватися як силами постачальника, так і силами підприємства, яке купує матеріальні цінності. З метою одержання від постачальника виробничих запасів по факту здійсненої передоплати або лише на підставі заключеного договору представнику одержувача видають «Довіреність на одержання цінностей» .

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими.