Осуд бездуховностi та егоїзму в повiстi Iвана Нечуя-Левицького «Кайдашева сiм» я`

Осуд бездуховностi та егоїзму в повiстi Iвана Нечуя-Левицького «Кайдашева сiм’я» .

Нечуй-Левицький посiдає особливе мiсце серед творцiв української класичної прози. Вiн — майстер великих епiчних творiв, вдумливий спостерiгач народного життя. В художнiх творах Нечуя-Левицького розкриваються правдивi картини часiв панщини i характернi явища пореформеної епохи: боротьба за власнiсть, за землю, поява заможної сiльської верхiвки та маси заробiтчан, що йдуть на першi капiталiстичнi промисли i фабрики. Це справжня енциклопедiя народного соцiального побуту, що постає в описах, у людських характерах.

У повiстi «Кайдашева сiм’я» показано розшарування селянства, розпад патрiархальної сiм'ї пiсля реформи 1861 року. Нечуй-Левицький викрив причини непорозумiння i сварок у сiм'ї Кайдаша. На конкретних прикладах письменник довiв, що в умовах капiталiстичної дiйсностi спотворюються людськi почуття i взаємини, iнтереси i прагнення. Внаслiдок сутичок i боротьби за власнiсть люди стають жорстокими, дрiб’язковими, жалюгiдними. Крiм смiху, побутовi картини повiстi викликають ще й почуття суму за людину, за її самоприниження i моральний занепад. Цi люди нiчого не бачать у життi, крiм своїх родинних суперечок. Коло iнтересiв цих людей замикається на клаптику землi, на тиновi, на грушi…

У «Кайдашевiй сiм'ї» багато яскравих виразних дiалогiв, у яких виявляються з одного боку — лiризм i природний гумор українських селян, а з iншого — обмеженiсть їх свiтогляду, забобоннiсть i примiтивiзм понять, що зростають на грунтi дрiбновласницької психологiї.

Перед нами, нiби живi, проходять образи: старий Кайдаш, з його забобонами i схильнiстю до чарки, i чванлива Кайдашиха, незграбний i суворий Карпо, горда i брехлива Мотря, тиха Меланка i жвавий Лаврiн.

Карпо жорстокий, черствий. Цi риси були помiченi у волостi, його обрали за десяцького. З цього приводу громада жартувала: «Карпо — чоловiк гордий та жорстокий, з його буде добрий сiпака…» .

Дружину вiн хоче мати таку, щоб була «робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як муха в спасiвку». Дрiбновласницька позицiя, егоїзм, що панували у сiм'ї, притупили в людях родиннi почуття. В гнiвi Карпо кричить: «Не лiзь, бо задушу, iродова душа!» «Карпо затрусив матiр так, що легенький хлiв увесь затрусився» .

Лаврiн — такий же дрiбний власник, егоїст.

I смiшно, i сумно читати «Кайдашеву сiм’ю» .

Мова балакучого Лаврiна сповнена жартiвливих слiв, дотепних виразiв, поступово змiнюється, стає брутальною i сварливою. Ось вiн загрожує бабi Палажцi: «Як не знайду Мелашку, то я вас, бабо, вб’ю або повiшу» .

Кайдашиха теж сварлива, егоїстична, зла, заздрiсна. Вона була заводiєм усiх сварок в сiм'ї, всiєї колотнечi. На образi цiєї егоїстичної i сварливої жiнки показано моральний занепад людини в умовах безпросвiтної темряви i ворожнечi.

Мотря поспiль перетворюється на сварливу i жорстоку людину, яка в сiмейних суперечках не зупиняється нi перед ким. За це вiд свекрухи вона дiстала прiзвище «бендерська чума». Не сiмейне щастя може зрости в таких умовах, а зло i прагнення якнайбiльше увiрвати собi, навiть цiною кривди близьких i рiдних людей.

Мелашка у порiвняннi з iншими персонажами має чи не найбiльше позитивних рис. Але поступово вона переймає їхнi звички, грубiсть, що панували в сiм'ї Кайдашiв. Наприклад, коли Мотря за бiдне походження називає її дiтей старцями, Мелашка вiдповiдає: «Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре не вмiєш. У тебе до того розуму та хисту нема». На образi Мелашки ще яскравiше, нiж на iнших персонажах, бачимо, що тяжкi умови життя перетворюють їх на егоїстiв.