Вступні бесіди на заняттях з ліплення

Вступна бесіда на заняттях ліплення дуже потрібні як при ліпленні з натури так і за уявою. На цьому етапі заняття дітям пояснюється завдання, а оскільки зміст і характер роботи на кожному з видів різний, то і вступні бесіди теж мають свої особливості.

На заняттях ліплення з натури важливо створити у дітей повну і яскраву уяву предмету (натури) і навчити їх прийомам цілеспрямованого спостереження. Така бесіда будується на сприйнятті дітьми об'єкту зображення. В результаті діти повинні добре засвоїти характер форми предмету (монолітний, важкий, легкий, летючий, плавний, м’який або незграбний, гострий т.п.), його будову. Основні частини, їх співвідношення. За методикою Н.П. Пакуліної для роботи з дітьми вирізняють три основні етапи.

• А) сприйняття предмету в цілому;
• Б) аналіз його будови
• В) повторне цілісне сприйняття.

Таку послідовність можна сприймати як своєрідне правило в процесі сприйняття предметів, наслідуючи які діти діти отримують найбільш повну уяву про них.

Наприклад, хід такої бесіди на прикладі заняття ліплення з натури матрьошки.

Цілісне сприйняття керівник гуртка демонструє дітям матрьошку і пропонує уважно її роздивитись. В перший момент важливо без всіляких питань і пояснень дати дітям помилуватись іграшкою, викликати у них природну емоційну реакцію на неї і тим самим викликати бажання зробити подібну іграшку на занятті. Емоційна реакція сама по собі ще не забезпечує створення в пам’яті дітей цілісного образу предмету, тому керівник направляючи сприйняття, задає дітям питання6 на що подібна іграшка?(на грушу, на бочечку). Це перший крок в цілісному сприйнятті - самий загальний образ предмету. При цьому керівник гуртка звертає увагу дітей на масивність, монолітність матрьошки, узагальнення її форми.

Аналіз моделі. Тепер важливо визначити будову предмету. Керівник запитує з яких частин складається матрьошка. Це запитання змушує дітей біль докладно роздивитися її, щоб загальний образ став в їх пам’яті більш конкретним і обґрунтованим. Якщо діти не навчені розглядати модель, аналізувати предмет для них складно. У відповідь на питання вони звичайно починають перелічувати окремі деталі, які першими попались на очі. Без будь — якої порядковості. В даному випадку вони навіть можуть не відрізняти частини виліплені і намальовані, будуть називати очі, сарафан і .т і. Такий аналіз не тільки не сприяє закріпленню першочергового образу, але, навпаки веде до загубленості цілісності в сприйнятті. Тому керівник відмічає, що відповіді дітей, в цілому правильні (у матрьошки дійсно є очі і сарафан), але напряму звертає їх увагу на те, що ці частини тут не головні, предмет складається не з них. Замість сарафану можна намалювати інше плаття, очей здалеку можна і не побачити, а матрьошка все рівно залишається матрьошкою. Які ж головні частини в ній можна виділити? Їх всього дві: тулуб і голова. При цьому вони плавно переходять один в одного, так як голова обмотана хустиною, який закриває і плечі, ніг з-під сарафану не видно, а руки щільно прилягають до тулубу, так що можна їх і не ліпити., а тільки намалювати на тулубі.

Про все це керівник не тільки повідомляє дітям, а намагається, щоб вони самим активним способом брали участь в проведенні такого аналізу. Для полегшення розуміння будови моделі можна продемонструвати гуртківцям контрастну за характером фігуру балерини. Порівнюючи їх, гуртківці аналізують, чому при наявності одних і тих самих частин дві людські фігурки можуть бути такими різними. Керівник підводить їх до думки, що все визначається тим, як ці частини розташовані по відношенню один до одного: тісно прижаті, з'єднані, чи розчленовані - і загальною конструкцією (будовою).

Повторне цілісне сприйняття. Після того, як діти проаналізують конструкцію предмету, необхідно на цій, уже біль глибокій основі, повернутись до загального образу. На даному етапі перш за все підводиться підсумок попереднього аналізу. Необхідно вислухати ще раз зауваження дітей про іграшку, даючи їй загальну характеристику, найбільш яскраві з них повторити для всієї групи. Після цього керівник ще раз звертає увагу на загальний характер форми: компактність всіх частин іграшки, її монолітність.

Необхідно мати на увазі, що загальна характеристика предмету, що аналізується являє собою як би перший крок у створенні його художнього образу. Якщо, наприклад, одну людську фігуру відрізняють витонченість, граційність, повітряність, то це один образ. Втілюючи цей образ діти можуть навіть дещо перебільшувати окремі риси для більшої виразності та кращої передачі натури. Другій фігурі будуть притаманні масивність, щільність, «міцність», це вже не просто трохи інша конструкція, це вже зовсім інший образ. Дітей потрібно привчати до такого сприйняття. Саме тому така важлива точна і яскрава характеристика предмету. В процесі практичної роботи можна дещо посилювати найбільш характерні риси натури.

Керівник при підготовці до заняття наперед визначає, на що в кожному конкретному випадку потрібно звернути увагу гуртківців на окремих етапах аналізу натури, що повинні засвоїти гуртківці після її загального сприйняття (як предмет можна охарактеризувати, з чим зрівняти за схожістю, а з чим за контрастом), які деталі повинні бути виділені і чому.

В організації показу виробів перед ліпкою за у я в о ю також можна умовно виділити деякі опорні етапи. В кожному конкретному випадку кількість їх може бути більшою чи меншою, довжина етапу також залежить від конкретної теми і від того, як вона буде висвітлена на занятті.

Етапи можуть бути такими:

1. Емоційне сприйняття предметів.

2. Визначення найбільш загальних властивостей виробів, що аналізуються (порівняння декількох виробів).

3. Аналіз закономірностей форми і конструкції предметів (на прикладі 2−3 виробів) ліплення сушка бесіда заняття.

4. Обговорення прийомів художнього рішення (кількість виробів, які аналізуються на даному етапі керівник визначає самостійно).

5. Повторне загальне сприйняття всіх типів виробів, продемонстрованих на першому етапі.

Наприклад, перед ліпкою декоративної маски керівник може провести вступну бесіду таким чином. На початку бесіди він попередньо виясняє знання дітей про предмет. Оголосивши тему заняття, керівник запитує у гуртківців, що таке декоративна маска і для чого вона потрібна. Діти розповідають про маску все, що знають, або чули, можливо хтось бачив у кіно, на фото, на картинах. На цьому етапі можна показати гуртківцям наявний ілюстративний матеріал, докладно не аналізуючи його. Це викликає емоційну реакцію дітей, налаштовує їх на роботу. Далі діти визначають самі загальні ознаки предмету зображення. керівник ставить питання: кого (або що) зображує декоративна маска? Діти повинні засвоїти, що всяка декоративна маска завжди є зображення, хоча й дуже змінене, людського обличчя, обрису тварини, або їх суміщення. Якщо гуртківцям буде важко відповісти на питання, керівник повинен допомогти: показати, наприклад, зображення квітки, будинку, автомобіля і запитати, чи можна їх переробити в декоративну маску.(Ні). Далі керівник демонструє нестилізовані зображення звірів, обличчя ляльок. Діти встановлюють, що їх можна перетворити в маски.

— Чи можна на основі цих зображень (звірів, ляльок, людських облич) отримати декоративну маску, якщо те що зображується виліпити з глини і розкрасити? Це питання підводить дітей до думки, що, перш ніж стати декоративною маскою, образ реального звіра чи людського обличчя повинен бути художньо перероблений. Адже в дійсності таких людей і звірів не буває - вони придумані.

Деякі особливості форми маски і засобів переробки реальних предметів в художній образ можна почати з питання.

— Що художник змінює в реальному людському обличчі або фізіономії.

тварини, коли він створює на цій основі декоративну маску? — Спочатку потрібно вислухати декілька відповідей дітей. Вони бувають вірні, але безсистемні. Керівник відмічає вірність відповідей, спостережливість гуртківців і пропонує далі розглянути це питання більш послідовно і докладніше.

— Що можна сказати про форму маски, якщо порівняти її з формою людського обличчя? — Художник може не дуже змінювати форму обличчя, переробляючи його в маску, але частіше за все ця форма значно змінюється, ускладнюється, стає вигадкою художника. Керівник демонструє зразки масок, звертаючи особливу увагу гуртківців на характер і різновид форми.(кольор.табл.).

— Чим відрізняються маски від своїх прототипів по кольору? — Розмальовка масок умовна, декоративна, часто екзотична, з мілкими узорами. Керівник демонструє зразки ще раз, коротко аналізуючи їх їх розмальовку. Деякі маски достатньо тільки показати, а про інші необхідно поговорити більш детально.

— Як змінює художник в масці риси справжнього обличчя? — Керівник звертає увагу дітей на те, що в загальному риси обличчя в виробі зберігаються, але за своєю формою вони дуже переробляються. Художник намагається, щоб всі деталі відповідали загальній формі маски6 на витягнутому обличчі вони теж будуть витягнутими, на широкому — широкими і т. д. крім цього, ці риси повинні бути стилізовані, так як всі вони грають рають роль, як би, окремих деталей загального узору.

В кінці бесіди потрібно дати дітям можливість ще раз роздивитися маски. Після цього керівник ховає їх, щоб у дідей не виникло бажання копіювати дані зразки.

Запропонований вище в загальних рисах хід бесіди — це тільки схема, яку можна прийняти за основу. Справжні маски для показу знайти складно, тому в якості ілюстративного матеріалу використовуються малюнки з журналів, фотографії, інші маски, виготовлені з тканини, соломи, дерева, пластмаси тощо.

Аналогічно будуються вступні бесіди і до других занять ліплення за уявою. В процесі їх проведення важливо звернути увагу дітей саме на ті сторони демонстраційних виробів, без врахування яких завдання не може бути правильно зрозуміле і творчо виконане.

Однак там, де аналізуючи в якості зразків вироби прикладного чи станкового мистецтва (практично це відноситься до всіх занять з ліплення,) деякі довідки про них і окремі історико — художні довідки будуть не тільки не зайві, але й обов’язкові. Ці довідки потрібно давати в вигляді невеличкої розповіді керівника, або у вигляді окремих повідомлень в ході розгляду виробу.

Закінчується вступна бесіда вказівками, які відносяться до безпосереднього виконання роботи, що буде виконуватися. Це своєрідний проміжний етап між аналізом натури чи зразка і практичного виготовлення виробу.