Гражданская авіація у роки Великої Вітчизняної війни

Гражданская авіація у роки Вітчизняної войны

Реферат по історії воздухоплавании і авіації Любимов у Росії виконав: студент Клюшников У. І., група М-1−2.

Московский Державний Технічний Університет Громадянської Авиации Москва 1997.

22 липня 1941 року фашистська Німеччина віроломно, без оголошення війни натрапила на Радянський Союз перед. Тисячі літаків вторглися в повітряний простір СРСР, скидаючи смертоносний вантаж на міст і сіл, аеродроми і залізні вузли. Раптове напад німецьких військ поставило Червону Армію у важке становище. Попри завзяте опір, мужність і стійкість її воїнів, не змогла зупинити переважає за силою ворога, і мусила все з такими тяжкими боями відступати вглиб країни. Над нашої Батьківщиною нависла смертельна загроза. Радянський народ вступив у жорстоку бій з іще німецьким фашизмом. Центральним комітетом партії, у перші дні війни розробив програму мобілізації всіх сил народу боротьбу з ворогом, він звернувся безпосередньо до робітничого класу, колгоспному селянства й інтелігенції з закликом: «Усі для фронту! Усі для перемоги». Завдання великої державної важливості стали і для цивільним повітряним флотом — необхідним виглядом транспорту, й засобом зв’язку на фронті й у тилу країни. Було сформована 6 авіаційних груп ГВФ окремого призначення: Северная (командир А. А. Лаврьентев), Прибалтійська (Миловидов), Білоруська (Тімашев), Київська (Романов), Південно-Західна (Брюмер), Московська (Коротков), у якої було створено ескадрилья зв’язку № 2 (Шарыкин). На численних мітингах, що проходили на підприємствах, в підрозділах, у навчальних закладах, науково-дослідних організаціях ГВФ, авиоработники висловлювали готовність разом із радянським народом боротися з ненависним ворогом. У Головне управління громадянського повітряного флоту надходили сотні телеграм, листів, заяв від авіаторів всіх спеціальностей з проханням направити їх у фронт.

В складною і напруженої обстановці Аерофлот швидко перебудовувався на військовий лад. Значна кількість пілотів, штурманів, інженерів, бортмеханіків, бортрадистів та інших фахівців передавалося в Военно-Воздушные Сили, у далеку бомбардувальну авіацію (з 1942 року авіація дальньої дії). На початку битви під Москвою, в жовтні На початку битви під Москвою, у жовтні 1941 року, за вказівкою ДКО переважна більшість начальницького складу апарату головного управління ГВФ була евакуйована в тил країни, а Москві створена оперативної групи під керівництвом перший заступник начальника ГУГВФ полкового комісара М. У. Картушева, з кінця січня 1942 року очолив начальник ГУГВФ генерал-майор авіації У. З. Молоков. В усіх життєвих фронтових авиагруппах ГВФ була створено відділи політичної пропаганди, в авиаподразделениях, частинах і з'єднаннях була запроваджена посада військового комісара. Ця відповідальна робота доручалася найкращим комуністам. Політичному управлінню ГУГВФ був представлений право прийому авіаторів до лав партії. З перших днів війни ГВФ відчував серйозні труднощі: бракувало важких транспортних літаків, бували ускладнення з їх ремонтом і переустаткуванням. Польоти на неозброєних літаках за умов панування повітря ворожої авіації збігалися з великим ризиком. Труднощі поглиблювалися і тих, формування авиагрупп ГВФ проходило разом з виконанням завдань, характер яких значно відрізнявся від які виконували у час полетівши, була потрібна психологічна перебудова, оволодіння новими знаннями й навиками. Проте авіатори, долали всі ці труднощі, з честю вирішували поставлені їх задачи.

«Пилоты цивільної авіації самовіддано несуть свою службу. Десятки польотів щодня роблять на фронт, доставляючи вантажі військам, перевозячи тяжкопоранених і консервовану кров для переливання. Під час польотів їм доводиться витримувати запеклі атаки немецко-фашистких винищувачів.» (Щоправда, 5 липня 1941 року). Самовіддано працював і інженерно-технічний склад авиагрупп. Нерідко літаки поверталися з завдань буквально зрешечені кулями і осколками снарядів, але, зазвичай, фахівці швидко повертали їх до ладу. Не мало випадків, коли техніки чи механіки заміняли які вибили з експлуатації повітряних стрілків транспортних літаків. Доводилося їм брати участь у обороні прифронтових аеродромів від котрі прорвалися до них ворожих військ. Дуже багато виконав инжнерно-технический склад особливих авиагрупп з переоснащення літаків. Не в стаціонарних майстерень, а й польових умовах ними встановлювалися кулемети, бомбодержатели, бронеспинки до крісла членів екіпажів. Велике навантаження лягла на бортмеханіків. При посадці на польових аеродромах, в пунктах базування бойової авіації вони виконували роботи з технічного обслуговування і ремонту літаків, двигунів, устаткування, якими перед війною займалися наземні технічні служби. І коли вимагали обставини, бортмеханіки виявляли героїзм і мужество.

В період героїчної оборони Одеси пілоти Південно-Західної особливої авіагрупи ГВФ лише перші 37 днів боїв доставили нашим військам 110 тонн боєприпасів, виконали сотні розвідувальних і зв’язкових польотів, евакуювали 740 тяжкопоранених. На початку серпня 1941 року, коли ворог наближався до міста, авіагрупа перебазувалася до міста Первомайськ, а Одесі залишилося авиазвено літаків У-2 У. А. Седляревича. Лише протягом одного місяць пілоти цієї ланки зробили 476 літако-вильотів, у цьому числі 162 на бомбардування врага.

В передвоєнні роки пілоти ГВФ не виконували польоти лавах. Освоювати їх доводилося вже найближчими роками війни. Пілоти швидко опановували мистецтвом угруповання польотів, що забезпечували взаємодія екіпажів для відсічі атак ворожих винищувачів і взаємовиручку в строю.

Высокое професійне майстерність, бойову ініціативу і безстрашність виявив вже у початковий період війни пілот Московської авіагрупи окремого призначення ГВФ Р. А. Таран. Коли боях на далеких підступах до Ленінграда сполуки Північно-Західного фронту, відрізані від баз постачання, почали відчувати гострий брак боєприпасах і продовольстві, їм у допомогу прийшли цивільні авіатори. Екіпажі літаків Іл-2, роблячи по два-три нічних вильоту доставляли нашим військам термінові вантажі і евакуювали в тил поранених. Але навіть такий напружений ритм льотної роботи дозволив перекинути усе необхідне нашим сполук. І тоді Р. А. Таран прийняв вкрай ризикована рішення — виконувати завдання й днем, причому без супроводу винищувачів, для можливого бою з літаками противника екіпаж брав на борт потрійний комплект кулеметних патронів. Ініціатива Р. А. Тарана схвалено командуванням і підхоплена багатьма пілотами, внаслідок чого у що доставляються нашим військам вантажі різко зросла. У одному із польотів при поверненні з Ленінграда командир корабля Р. А. Таран і друге пілот М. З. Дудник були поранені осколками зенітного снаряда. Долаючи біль, командир не залишив управління літаком довів його посадкового майданчика. За цей подвиг Р. А. Таран нагородили орденом Червоного Прапора. Знаючи важкому продовольчому становищі міста — колиски Великого Жовтня, — цивільні авіатори прагнули виконувати максимальне у рейсів, вкрай завантажувати літаки продуктами харчування, медикаментами та інші найважливішими вантажами. Щоб виконувати два польоту щодня, екіпажі піднімалися за довго вдосвіта і поверталися на бази пізно ввечері. Не дивлячись на складні метеоусловия — низьку хмарність, стрімкі снігопади, тумани, зледеніння, екіпажі заправляли літаки бензином майже без запасу на непередбачені випадки, а й за рахунок цієї брали на борт до 3000 кг вантажу замість за нормою 1800−2000 кг. Завдяки чіткої організації праці скоротили та палестинці час стоянки літаків під вантаженням і розвантаженням з 40 до 10−15 хвилин. Ремонт машин, підготовку їх до чергових рейсам технічний склад здійснював у нічний час, в польових умовах, на морозі і льодовому вітрі, не рідко під розривами фашистських бомб. А світанком літаки знову брали курс — на Ленінград. Завдання, поставлене Московської авиагруппой окремого призначення ГВФ завдання по наданні допомоги військам і населенню Ленінграда було вирішено успішно. Лише у дві з половиною місяці (з десятьма жовтня по 25 грудня 1941 року) авіатори допровадили у обложений місто понад 6 тис. тонн вантажів і з нього більше 50 тис. людина. Військовий рада Ленінградського фронту високо оцінив роботу екіпажів ГВФ — 68 авіаторів удостоїлися бойових наград.

В початку війни запеклі бої розгорнулися і Крайній Півночі нашої Соціалістичної батьківщини. Німецько-фашистські війська намагалися перерізати залізничну магістраль Ленінград-Мурманськ, захопити не який замерзає порт, з якого Радянський Союз перед отримував вантажі від союзників по антигітлерівської коаліції - Англії й США. Пілоти Архангельського авіазагону доставляли запчастини і деталі для кораблів Північного флоту і літаків ВПС фронта.

Большой сило у фронтових частинах були комуністи. Особистим прийомом і партійним словом вони піднімали моральний дух авіаторів, вели їх у виконання завдань, на подвиги.

Несмотря на завзяте опір радянських військ, гітлерівцям до кінця вересня 1941 року не пощастило глибоко вклинитися до меж нашої Соціалістичної батьківщини і почав підготовку наступу на Москву. У битві за Москву допомогу військам фронтів надавали підрозділи трьох особливих авиагрупп ГВФ: Західної, Московської і Зв’язки. У битві за Москву цивільні авіатори виконували бойові завдання б із особливим мужністю і відвагою. У результаті битву за їхню Москву чи в районі залізничної станції Навля опинилися у оточенні кілька наших стрілецьких дивізій та поранений командувач Брянським фронтом генерал-лейтенант А. І. Єременко. У ніч на 12 жовтня 1941 року за сильному дощ, вкрай ограничивавшем видимість, пілот особливої авіагрупи зв’язку ГВФ П. Т. Кашуба на санітарному літаку С-2 вивіз із оточення пораненого генерала. У ніч на 15 грудня 1941 року екіпажі Московської авіагрупи окремого призначення ГВФ виконали важливе завдання з викиду району Теряевой Слободи 415 парашютистов-десантников, які, захопивши дороги, зірвали відхід гітлерівських військ та техніки із міста Клина.

Всего під час оборонної операції, і контрнаступу радянських військ під Москвою (жовтень — грудень 1941 року) авіатор Московської та Західній авиагрупп зробили 32 730 літако-вильотів, їх 645 в тил противника, перевезли близько 50 000 бійців і офіцерів і 135 тонн боєприпасів, озброєння, медикаментів, продовольствия.

В січні - лютому 1942 року у ході наступу радянських військ на західному напрямку екіпажі Московської авіагрупи окремого призначення ГВФ десантували 4-й повітрянодесантний корпус, доставили поповнення і боєприпаси 1-му гвардійському кавалерійському корпусу, що діяв на теренах ворожих войск.

К весні 1942 року військове становище Радянського Союзу стабілізувалося. Радянські війська узагальнювали набутий бойового досвіду першого роки, отримували й освоювали нові типи знарядь, танків, літаків, стрілецької зброї, зв’язку. У травні 1942 року ГУГВФ було підпорядковане командуванню Военно-Воздушных Сил Червоною Армією. У той час у складі дев’яти фронтових авиагрупп ГВФ було близько 870 літаків. Зросло у транспортних літаків Ли-2.

Пользуясь тим, що діти наші союзники з антигітлерівської коаліції - навіть Великобританія не квапилися з виконанням своїх зобов’язань з відкриття другого фронту у Європі, Гітлер направив значну частину своїх сил сходові, особливо у південне крило радянсько-німецького фронту, створивши тут перевага сил.

2 червня 1942 року ворог почав п’ятиденну артилерійську і авіаційну підготовку, після чого наступ перейшли піхота танки. Героїчні захисники Севастополя непохитно відбивали все атаки. Забезпечення гарнізону Севастополя боєприпасами і продовольством було покладено Московську авиагруппу окремого призначення ГВФ. Виділені з його складу дві оперативні авіагрупи (командири У. А. Пущинский і З. М. Шарыкин) 20 червня 1942 року перелетіли на аеродроми у районі р. Краснодара. Вже за добу 18 літаків вночі допровадили у Севастополь близько сорока т боєприпасів і вивезли із міста більш 500 поранених. Для перехоплення радянських транспортних літаків противник організував вильоти винищувачів з засідок, патрулювання в повітрі. Прагнучи захопити Сталінград, цей військово-стратегічний пункт і з найбільших промислових центрів країни, гітлерівське командування зосередило на Сталінградському спрямований велику угруповання військ. Для надання допомоги у бойовому забезпеченні військ, оборонявших Сталінград, залучалося три особливі авіагрупи ГВФ: Московська, Київська та зв’язку. Екіпажі авиагрупп, літаючи вдень і вночі, доставляли воинам-сталинградцам боєприпаси, озброєння, медикаменти, а зворотними рейсами вивозили тяжкопоранених. Польові аеродроми і посадочні майданчики правому березі Волги були пориті воронками від бомб і снарядів, сідати ними. і злітати нерідко доводилося що від бомб і артилерійським обстрілом. Тому екіпажі, зазвичай, не вимикаючи двигунів, швидко розвантажували літаки, забирали поранених і злітали. Великий обсяг робіт виконував льотний склад особливої авіагрупи зв’язку ГВФ, що була в оперативному відношенні начальнику головного управління зв’язку Червоною Армією. На підвищення оперативності перевозни термінових документів і майже пошти у серпні 1942 року було організовані естафетні авиазвенья: літаки ПС-40 і ПС-43 приземлялися в Астрахані, де пошта після сортування негайно спрямовувалася літаками Р-5 під Сталінград. Жорстокими атаками ворожі винищувачі намагалися зірвати польоти транспортних машин. Командири і пілоти авиагрупп, уважно вивчити періодичність та західні райони патрулювання фашистських винищувачів над прифронтовій смугою, визначили найсприятливіші час і маршрути польотів, доцільні противоистребительные маневри. Екіпажі літаків У-2 стали діяти переважно вночі. Усе це дозволяло перекидати повітрям значну кількість найважливіших вантажів при мінімальних потерях.

По 11−12 годин на добу проводили повітря цивільні авіатори під час боїв на підступах до Сухумі. Доставляючи термінові військові вантажі для наземних військ та флоту, вони у протягом низки днів виконували за кількома сотень літако-вильотів. Польоти серед стосів стали серйозної перевіркою професійної виучки цивільних авіаторів і водночас великий школою льотного майстерності. Рвучкі вітри, низька хмарність, раптово наплывающие тумани часто закривали ущелини і долини. Від пілотів вимагалося детальне знання місцевості, щоб навіть вночі втрачена орієнтування, точно вийшла у поставлено пункт нерідко розташований поблизу ворожих позицій. Фронтів) умови диктували необхідність оволодіння мистецтвом бриючого і літа над складним рельєфом місцевості, освоєння нових тактичних прийомів і маневров.

Одновременно зі зміцненням Збройних сил і перебудовою народного господарства країни на військові рейки комуністична партія і Радянський уряд приділялася велика увага організації боротьби на теренах фашистських військ. Ця боротьба проти гітлерівських загарбників, кампанія з перших днів війни, носила всенародний характер. Відповідно до директивою партії й уряду 29 червня 1941 року в окупованих фашистами районах створювалися підпільні організації, партизанські групи і загони. 18 1 1941 року було прийнято постанову ЦК партії «Про організацію боротьби на теренах німецьких військ». Наприкінці 1941 року у тилу ворога активно діяло 18 підпільних обкомів, більш 260 окружкомів, горкомомов і райкомів партії, які об'єднували десятки тисяч комуністів. Під 41 керівництвом в Ленінградської, Орловської, Смоленської, Московської. Курської і Калінінської областях, в Україні, у Білорусі, Молдови Криму розгорнулося партизанське рух. Усього кілька місяців від початку війни у ворога було сформовано 3500 партизанських загонів і групп.

Для активної збройної партизанської боротьби вимагалося дуже багато зброї, боєприпасів, продовольства та медикаментів, забезпечення якими наземним транспортом здійснювалося через звані «партизанські ворота». Але найбільше швидким засобом доставки партизанам всього потрібного стала авиация.

Исключительно велике значення мали польоти екіпажів особливих авиагрупп ГВФ до партизанам на сурову першу військову зиму, коли глибокі снігові замети і традиційно сильні морози скували маневр партизанських загонів, різко знизили можливість їх матеріального забезпечення будь-яким наземним транспортом.

Об інтенсивності польотів до партизанам свідчать такі дані: 1941 року цивільні авіатори виконали 1384 вильоту в тил противника, зокрема 59 з посадкою на партизанських аеродромах. У зимові місяці 1942 року лише літаками Київської особливої авіагрупи ГВФ доставлено партизанам 734,2 т боєприпасів та інших грузов.

В протягом першого періоду Великої Великої Вітчизняної війни, що тривав з 22 червня 1941 року у 18 листопада 1942 року, цивільні авіатори з честю вирішили поставлені їх завдання. Льотний склад фронтових особливих авиагрупп ГВФ виконав 477 678 літако-вильотів, перевіз 583 525 людина, зокрема 50 717 поранених, і 46 028 тонн грузов.

Тяжелая фронтова обстановка докорінно змінила умови і характеру дій льотного складу ГВФ. Якщо в передвоєнні роки багато пілоти літали переважно днем, а нічні рейси за спеціально обладнаним трасам, то вже у першому періоді війни цивільні авіатори зробили близько 43 тис. нічних вильотів. Переважати стали польоти на гранично малій висоті, освоєні у довоєнний час лише екіпажами літаків сільськогосподарської авіації. Значно змінилося і підхід до поняття «нельотна погода». Головним критерієм, визначальним прийняття рішення на виліт, стала бойова необходимость.

Принятые командним і політичним складом особливих авиагрупп ГВФ заходи для навчання підлеглих вмілим дій у бойових умовах, вихованню готовності у що там що виконати наказ дозволили екіпажам вирішувати складні завдання з відносно невеликими, а, по мері накопичення досвіду і всі меншими втратами. Так, перші місяці Великої Великої Вітчизняної війни втрата одного транспортного літака припадала на 246 літако-вильотів, то через півтора року і, до кінця першого періоду війни — на 627 .

Осенью 1942 роки підвищення оперативності і поліпшення управління фронтовими частинами особливі авіагрупи ГВФ були переформовані в окремі авиаполки. Раніше авіагрупи ГВФ мали по 5, 6 авиаэскадрилий, що налічували до 20 самолетов.

Всего було сформовано дев’ять окремих авіаполків ГВФ. На базі Московської авіагрупи окремого призначення створена 1-ша транспортна авіадивізія ГВФ, а особлива авіагрупа зв’язку була переформирована до 3-ї окрему авиадивизию зв’язку ГВФ. У фронтових частинах громадянського повітряного флоту налічувалося той час близько 850 самолетов.

Тесно взаємодіяли цивільні авіатори зі своїми друзяками по крилатому строю — авіаторами фронтових частин Военно-Воздушных Сил. У наказі по 8-ї повітряної армії від 17 грудня 1942 року зазначалося, що коли період льодоходу на Волзі переправи виявилися може забезпечити доставку на правий берег річки боєприпасів, пального й авиатехимущества, що створило загрозою зриву опинилися бойових дій нашою авіації, перекидання цих коштів було доручено екіпажам ГВФ. Льотний склад фронтових авиачастей ГВФ залучався й у ведення повітряної разведки.

Разгромив противника під Сталінградом, Червона Армія розгорнула наступ широким фронтом від Ленінграда до Кавказу. Звільнення Кавказу почалося січні 1943 року, коли перейшли у наступ війська Закавказького фронту. У гірських районах істотну допомогу наступавшим радянським військам надавали екіпажі 8-го (командир Р. З. Чачанидзе) і 9-го (командир І. Я. Сегедин) окремих авіаполків ГВФ, проявляючи льотне майстерність, мужність і находчивость.

В напружені дні боїв зростала кількість заяв від авіаторів жаданням прийомі в партію. Прийняті ряди ленінської партії, ці відважні воїни з честю тримали свого слова, служили прикладом в ратному труде.

О бойової зрілості цивільних авіаторів свідчили притаманні ними ініціатива, творчий підхід до до виконання завдань командування, прагнення вкрай скористатися наявними можливостями авіаційної техніки. Так було в ході боїв під час визволення від німецько-фашистських загарбників Кавказу матеріально-технічне забезпечення наших військ на таманськім напрямі здійснював 9-ї окремий авіаполк ГВФ. Добре розуміючи, яка величезна значення мають для бійців кожні снаряд, граната, автоматний диск, авіатори довели грузку літаків У-2 до 300 кг. Пілотування перевантажених машин вимагало найвищого майстерності, чітких, безпомилкових дій. Але екіпажі свідомо йшов виправданий бойової доцільністю ризик та тільки з 20 лютого до 15 березня 1943 року доставили нашим частинам 176 т вантажів. Досі розраховуючи врятувати становище, гітлерівська кліка провела тотальну мобілізацію, перекинула сходові Західної Європи нові дивізії. Головна ставку робила на літнє наступ, під час якого противник планував знову опанувати стратегічної і ініціативою. Найбільш зручним ділянкою для такого удару керівництво фашистської Німеччиною визнало виступ, освічений лінією фронту у районі Курська, який отримав назву Курській дуги. У районах Орла і Бєлгорода ворог створив потужні ударні угруповання чисельністю понад 50 відсотків дивізій, їх 16 танкових і моторизованных.

Советское командування розкрила задуми ворога. Для перевезення військ та вантажів на Курській дузі виділили підрозділи літаків Іл-2 зі складу 1-ї транспортної авіадивізії ГВФ. Попри протидія противника, кожен екіпаж робив по п’ять-сім польотів щодня. Авіатори цієї дивізії виконали 1280 вильотів, доставили на фронт понад 2000 т вантажів, 13 600 людина з резерву і госпіталів, що були поблизу передових позиції, евакуювали понад 12 тис. поранених і перебазовували чотири госпіталю, Дії екіпажів отримали гарну оцінку Військового ради Центрального фронту. За чудове виконання завдань командування 75 авіаторів удостоїлися високих урядових наград.

К льоту 1943 року у авиачастях ГВФ мають місце міцні партійні та комсомольські організації, що проводили велику роботу з вихованню особового складу на кшталт любові до батьківщини та ненависті потрапить до ворога, готовності вирішувати майбутні складні завдання. У партійній організації 8-го окремого авіаполку, наприклад, налічувалося 203 члена і членкиню до членства партії і 102 комсомольця, що становило 73 відсотків загальної кількості особистого складу. Приблизно така сама співвідношення комуністами, і комсомольців було й інших авиачастях ГВФ.

Продолжая розвивати наступ, у другій половині вересня 1943 року війська Центрального, Степового, Воронезького і Південно-Західного фронтів на майже 700-километровом фронті від Лоева до Запоріжжя вийшли до Дніпра і захопили з його правому березі плацдармы.

Для сприяння військам Воронезького фронту в форсуванні Дніпра й захопленні плацдармів у районі Канева в тил противника його викинуло 5-ї повітрянодесантний корпус чисельністю до 5 тис. парашутистів. Десантування виконувалося частинами авіації дальньої дії і 1-ї транспортної авіадивізії ГВФ у взаємодії з авиаполками 2-ї повітряної армії. Громадянські авіатори доставляли на захоплені плацдарми боєприпаси, продовольство, і навіть матеріали задля наведення переправ.

Только із 12 жовтня 1943 року у 1 січня 1944 року пілоти 18-го транспортного полку зробили 9,5 тис. літако-вильотів, ^ доставили 409 т військових вантажів, перевезли понад 2800 воинов.

К початку другого періоду війни льотний склад фронтових авиачастей ГВФ здебільшого володів польотами в нічних умовах, знав й успішно застосовував тактичні прийоми задля подолання зон зенітного вогню, відмови від ворожих винищувачів, перельоту лінії фронту. Але й тепер нічні польоти в глибокий тил ворога, точний вихід поставлене район, пошук затерявшихся в лісових масивах або гірничих ущелинах посадкових майданчиків і посадка ними вимагали неабиякого льотного майстерності, високих морально-політичних і вольових качеств.

Особенно ускладнювалося виконання завдань, коли партизанські формування перебувають у русі, обладнали посадочні майданчики у нових місцях, втрачали по будь-яким причин радіозв'язок з Великий землею. Серйозну небезпеку обману пілотів представляли і ворожі пастки — выкладываемые фашистами світлові сигнали, аналогічні тим, якими позначалися партизанські аеродроми. Невипадково особливо складних рейсів у тил ворога доручали найдосвідченішим, вмілим і які знають пилотам.

Одним з найважливіших підсумків другого періоду війни стало завоювання радянської авіацією стратегічного панування повітря, що створила сприятливі умови щодо широких наступальних операцій військ та більш інтенсивних дій громадянського повітряного флота.

В ході операцій із визволенню Правобережної України екіпажі авіаполків ГВФ зробили близько 24 тис. літако-вильотів, перевезли близько 15 тис. людина, понад 2600 т боєприпасів і пального. Успішні бойові дії авиачастей ГВФ отримали гарну оцінку командування. Особливо вирізняються частини було визнані гідними почесних найменувань: 26-ї окремий авіаполк — «Криворізький», 44-ї — «Уманський», 1-ї авіаполк 10-ї гвардійської транспортної авіадивізії ГВФ — «Херсонский».

В _травні 1944 року, наші війська вийшли на радянсько-румунський кордон. Військові дії перейшли межі нашої країни. Із середини 1944 року розпочався великий визвольний похід Червоної Армії, котрий надав допомогу народам Європи на їх до боротьби з фашистською тиранією. Перед військами стали нові завдання, підвищилися вимоги до всієї партійно-політичної работе.

Действия сухопутних військ та бойової авіації забезпечували тут 44 і 26-ї окремі авіаційні полки, а також підрозділи 10-ї гвардійської транспортної авіадивізії ГВФ, виконали 8213 самолето-вылетов.

Противник постійно посилював протидія польотів наших транспортних літаків до партизанам, дедалі більше використовував для разом нічні винищувачі, оснащені бортовими радіолокаторами. За збитий літак По-2 гітлерівське командування виплачувало своїм льотчикам 2000 марок—вдвое більше, як по збитий винищувач. Великі винагороди були обіцяно за знищення досвідчених радянських пілотів. Наприклад, за «голову» льотчика 105-го гвардійського авіаполку М. І. Жукова обіцяли 50 тис. марок, маєток з великим наділом землі і селянами і близький бойовий орден—"железный хрест". Але господарями становища залишалися радянські авіатори, досвіду, майстерності і мужності нічого було неможливо протиставити хвалені фашистські аси. 213 посадок на партизанських аеродромах виконав І. Л. Тарасов, 199 — У. З. Повзунів, 150—Н. І. Жукову. Крім транспортування вантажів, евакуації поранених, виконання зв’язкових і розвідувальних польотів, екіпажі По-2 продовжували наносити ворогу і бомбові удары.

При польотах в тил ворога поруч із боєприпасами, зброєю та інші засобами ведення боротьби літаки всіх авіаполків ГВФ доставляли центральні газети, брошури і, особливо, листівки. Друковане партійне слово мало величезну силу на розум і серця совєтського люду, які під ярмом окупантів, знайомило його з найважливішими рішеннями Комуністичної партії і Радянського уряду, зі становищем на фронтах, зміцнювало віру в перемогу, сприяло новому підйому всенародної боротьби. Здійснивши у роки Великої Вітчизняної війни понад 40 кримінальних тисяч вильотів в тил ворога, екіпажі фронтових частин ГВФ допровадили у захоплені ворогом райони 865 тонн листівок. Багато польотів виконували екіпажі частин громадянського повітряного флоту по доставки вантажів партизанам Польщі, Чехословаччини та інших стран.

Наиболее трудомісткою роботою для транспортних підрозділів, і частин ГВФ залишалася перевезення технічного складу і розбазарювання майна полків повітряних армій за її перебазування з однієї аеродрому в інший. Просування радянських військ у ряді операцій, особливо у Висло-Одерской, була настільки швидким, більшість винищувальних і штурмових авіаполків діяли з однієї аеродрому лише протягом двох-трьох днів, після чого виникала потреба у перебазування в західний бік. Одночасно підбирали аеродроми. Тільки екіпажі 69-го окремого авіаполку ГВФ на допомогу пошуку і обстеження польових аеродромів на освобождаемой території виконали під час зимових наступальних операцій наших військ понад 700 кримінальних вильотів, а льотний склад 23-го окремого авіаполку ГВСО, котрий діяв на 1-му Українському фронті, підібрав і обстежив в 1945 року 250 аеродромів і посадкових площадок.

С граничним напругою трудилися у роки війни авіатори санітарних авиаэскадрилий ГВФ. Крім повсякденної роботи з евакуації поранених з медсанбатов, вони перевозили поранених з прифронтових госпіталів в тил країни. У результаті великих наступальних операцій, коли кількість поранених різко зростала, інші види транспорту повністю переключалися забезпечення бойових дій в військ, допоможе приходили екіпажі транспортних літаків фронтових частин ГВФ.,.

Значительно зросла до кінця війни" та кількість зв’язкових польотів, 62-ї окремий гвардійський авіаполк ГВФ за 15 днів січня перевіз в межах фронту 3089 термінових пакетів і повідомлень, в 120-м окремому гвардійському авиаполку ГВФ у грудні польоти на зв’язок склали 40 відсотків усіх вильотів *.

В наступальних операціях 1945 року пілоти сполук і частин ГВФ також виконали значний роботи вистачить. Лише у січні — лютому зробили понад 52 тис. вильотів, перевезли більш 43,5 тис. чоловік і 3260 т грузов.

8 травня 1945 року у Карлсхорсті було підписано акт про капітуляцію фашистської Німеччини. У ніч на 9 травня цей документ доставили Москву літаком Іл-2, який пилотировали командир 19-го окремого авіаполку ГВФ А. І. Семенков і друге пілот А. Тайметов. Героїчна боротьба радянський народ завершилася всесвітньо-історичної победой.

* * *

С величезним напругою у роки війни працювали для фронту авиаподразделения ГВФ, що перебували на тилу країни. Вони перевозили військові вантажі, запчастини до танків, бойовим літакам, озброєння, боєприпаси, пальне; загальний наліт становив 1 348 тис. годин. Тільки спеціальними рішенням і вказівкам ДКО і РНК СРСР тоді було перевезено 57 043 т військових грузов.

В роки продовжували діяти міжнародні авіалінії Ташкент—Хами і Улан-Удэ—Улан-Батор. У 1942 року відкрилася траса Москва—Тегеран. На міжнародних лініях за 1941—1945 роки перевезено більш 32 380 пасажирів, 222 т пошти, 1916 т грузов Выполняя спеціальні завдання, цивільні авіатори епізодично літали до Лондона, Стокгольм, Париж, Рим, Каїр, Чунцін, Нью-Йорк, Касабланку, Алжир та інші зарубіжні города.

Июле 1942 року відбувся знаменне для важкого війни подія — знову відкрилося повітряне сполучення по восьми внутрішньосоюзними лініях, що йдуть від Москви Схід країни, а середині жовтня почалися польоти ще у дев’яти трасам. З травня 1944 року відновилися регулярні польоти на маршрутам Москва — Ташкент, Москва — Красноярськ, та був Москва — Адлер. Тоді ж керівництво польотами початок здійснювати диспетчерська служба, оснащена у крупних аеропортах радіоапаратурою. Величезна навантаження лягла на ремонтні підприємства громадянського повітряного флоту. У результаті те, що багато висококваліфіковані фахівці, кадрові робочі пішли на фронт, би їхнє місце зайняли жінки, підлітки, які мали навичок і якості знань, необхідні роботи з складної авіаційної техникой.

В Москві центральних авіаремонтних майстерень у роки війни крім багатьох інших проводилися такі важливі роботи, як переобладнання літаків Іл-2 для польотів в глибокий тил противника. Там встановлювалися додаткові бензобаки, що дозволяло збільшити тривалість польоту до 15 годин. ^.

Главное управління ГВФ справила допомогу авіаційної промисловості, у збільшенні виробництва літаків Іл-2. У частковості, авіаційному заводу № 84 було передано обладнання та фахівці Ташкентського ремонтного заводу ГВФ. Невдовзі випуск важких транспортних літаків значно возрос.

В перші місяці війни центр підготовки авіаційних кадрів Аерофлоту перекинувся на райони Сибіру та Середньої Азії. Тільки Западно-Сибирском управлінні ГВФ було сформовано 15 навчальних) авиаэскадрилий. Місцеві партійні та радянські органи доклали зусиль можливе для посилення матеріально-технічної бази й успішного функціонування авіаційних навчальних закладів. Завдяки цьому У"*^ жовтня 1941 року окремі навчальні ескадрильї й льотні школи ГВФ підготували 9910 пілотів літаками У-2, 7756 були направлені на военно-авиационные школи пилотов.

Летчики-инструкторы, викладачі навчальних установ і підрозділів ГВФ у роки війни навчили і перевчили понад 40 кримінальних тис. авіаторів, з яких понад 20 900 було передано до ВПС і авіацію далекого нього действия.

Значительную роль досягненні перемоги зіграв особовий склад цивільної авіації, який через час війни забезпечив перевезення, більш 2 млн. 350 тис. чоловік і 278 тис. тонн грузов.

Во всіх оборонних і наступальних операціях частини й сполуки цивільної авіації були мобільним і ефективнішим засобом транспорту та зв’язку. Упродовж років Великої Великої Вітчизняної війни цивільні авіатори евакуювали близько 347 тис. тяжкопоранених, доставили на фронт більш 2 тис. т консервованої крові й близько 1700 т медикаментов.

Части і з'єднання громадянської авіації надали велику допомогу партизанам. Тільки з посадкою у ворога було скоєно 19 372 самолето-вылета, перевезено 27 574 людини, 4549 тон грузов.

Большой роботи вистачить виконали авиаподразделения ГВФ на теренах країни. Громадянські авіатори забезпечували потреби окремих підприємств, перевозили пасажирів і вантажі на внутрішніх та міжнародних авіалініях, переганяли літаки, ремонтували авіатехніку, відновлювали аеропорти на звільнення від ворога территории.

Решающую роль успішному виконанні бойових завдань частинами та сполуками громадянського повітряного флоту зіграла правильно організована й уміло проведена партійно-політична і виховна робота. Командири, політпрацівники, партійні та комсомольські організації авиачастей забезпечили активна цивільних авіаторів у всіх операціях Червоною Армією, чітке рішення найскладніших і відповідальних задач.

За успішне виконання бойових завдань, мужність, хоробрість, відвагу і героїзм льотного й технічного складу були перетворені на гвардійські чотири окремих авіаполку, одна окрема авіа ескадрилья і жодна авіа дивізія ГВФ: 6-ї окремий авіаполк ГВФ — в 62-ї гвардійський авіаполк ГВФ; 7-й окремий авіаполк — в 87-й гвардійський; 2-ї окремий авіаполк — в 105-ї гвардійський; 1-ї окремий авіаполк — в 120-й гвардійський; 1-ша окрема авіа ескадрилья — в 9-ту окрему гвардійську ескадрилью ГВФ; 1-ша транспортна авіа дивізія ГВФ — в 10-ту гвардійську транспортну авіа дивізію ГВФ. Дванадцяти частинам було присвоєно почесні найменування, а сім полків і дві Броненосної дивізії ГВФ нагороджені бойовими орденами.

Список литературы

1. Історія цивільної авіації СРСР. Науково-популярний нарис. Під загальною редакцією Б. П. Бугачева. Видавництво «Повітряний транспорт «.