Электронная промисловість Росії

Электронная промисловість Росії

В світі — практично у галузі життя суспільства — необхідні швидкість, точність і надійність. Поєднання цих якостей визначає економічного розвитку країни, яку практично неможливо без швидкого обміну інформацією, надійної управління виробництвом і які точного наведення ракет. Відповідати настільки жорстким би вимогам часу людині допомагають створені ним електронні системи та устрою — від калькулятора до надпотужного комп’ютера, від верстатів з сучасним програмним управлінням до повністю автоматизованих технологічних комплексів, не від системи запалювання в автомобілі до автопілоту, від стільникового радіотелефону до систем супутниковому зв’язку.

Стремительное розвиток електроніки почалася в другої половини XX в. Після винаходи транзистора мініатюрні напівпровідникові прилади потроху витіснили громіздкі електронні лампи. Вітчизняна мікроелектроніка отримала широке розвиток на початку 60-х рр. Було створено ціла мережу НДІ і експериментальних заводів. За підсумками напівпровідників і малогабаритних радіодеталей (конденсаторів, резисторів тощо. п.) створювалися микромодули і мікроскладення різних типів. Апаратура ставала дедалі більше компактній, легкої і дешевою. Таким кроком цьому шляху стали інтегральні мікросхеми, включавшие у собі спочатку трохи більше десяти елементів, потім кількість зросла до сотень тисяч. У другої половини 70-х з’явилися мікропроцесори, напівпровідникові лазери і запам’ятовуючі пристрої, технологія яких безупинно удосконалювалася. За порівняно стислі терміни одне одного змінили кілька поколінь електронної техніки, наприкінці 80х електронні обчислювальні машини (ЕОМ), котрі обіймали цілі зали, відійшли до області історії.

В той час, у роки «холодної громадянської війни», вітчизняна промисловість у першу чергу працювала на оборону. Це і визначило основних напрямів розвитку та долю російської електроніки. Її науково-виробничі комплекси, включавшие НДІ, КБ, побачити дослідні та серійні заводи, розташовувалися поблизу великих центрів авіаційної, ракетостроительной чи суднобудівної промисловості, де досить робочих рук і наукових кадрів. «Громадянська» її частка грала другорядну роль і було хіба що придатком військової — на військову грошей не шкодували, не рахуючись із застосуванням найдорожчих матеріалів і технологій. Тож у початку 90-х рр. переходити до ринкової економіки вітчизняна побутової техніки (телевізори, магнітофони, радіоприймачі — а про комп’ютерах) не могла конкурувати з виробами найрозвиненіших країн як на світовому, а й у російському ринку, а скорочення й військової замовлення поставило підприємства галузі (більше однієї тис.) до межі зникнення. І тільки наприкінці століття намітилися шляху виходу з кризи.

На гребені з так званого «інформаційного вибуху» електронна промисловість одержала новий потужний поштовх, здатний узяти її в небачену раніше висоту. Сфера зв’язку є вже третьою у світі за масштабам ринкового обороту (після здоров’я та банківської справи). Це найдинамічніше що розвивається сектор світової економіки.

В Росії існує ринок — а ринок вимагає інформації. Потенційними замовниками електронних інформаційних систем і ліній зв’язку є банки і біржі, митниці, і страхові компанії, адміністративні і бізнес-центри, і навіть великі галузеві компанії, мають філії різних регіонах, і транспортні компанії — автомобільні, авіаційні, флот.

Всё зростаючими темпами росте мережу Інтернет, що дозволяє брати участь у всесвітньому обмін інформацією й у діалогах — кожному, хто має комп’ютер та подключён до цієї мережі. За підсумками співробітництва з іншими фірмами електроніки впроваджуються нові технологіії, бурхливо розвиваються стільникові мережі зв’язку, мережі мультимедіа, інтелектуальні сіті й ін. Понад те, йдеться про створенні глобальної (усепланетної) інформаційної мережі.

15 лютого 1997 р. Росія, серед 69 країн-членів Світової організації торгівлі (СОТ), володіють 94% ринку інформаційних послуг підписала угоду про відкритті ринку конкуренції, та іноземних інвестицій у галузі електроніки і обміну інформацією між (набрало чинності 1 січня 1998 р.). Волоконно-оптичні магістралі з лазерними передавачами пов’язали Росію з Данією, Фінляндією, Естонією, Китаєм, ні з Італією (через Україну і від'їздять Туреччину) і з Кореєю (через Японію). Розвиваються і системи супутниковому зв’язку. У травні 1997 р. вступив у лад Всеросійська міжміський цифрова мережу зв’язку «Сателинк» з використанням супутника міжнародної системи «Интелсат», яка охопила більш 80% країни. У 1991;2001 рр. планується вихід на орбіту сотень російських супутників (угруповання «Обрій», «Експрес», «Екран», «Галс» та інших.), буквально начинённых електронікою. Кожен супутник вміщує 7−8 років активного існування, т. е. системи будуть безупинно оновлюватися: роботи — хоч греблю гати.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.