Стоунхендж — загадка висячих каменів

1. Основні історичні та архітектурні відомості про Стоунхендж.

2. Стоунхендж — стародавній доісторичний храм.

3. Стоунхендж — обчислювальна машина кам’яного віку.

. Основні історичні та архітектурні відомості про Стоунхендж.

У південній частині Англії, на Солсберійській рівнині бовваніють велетенські кам’яні грубо обтесані бруси із сарсенового пісковику, розставлені у вигляді великого кола. Звнрху ними покладено трохи «менші» 25-тонні кам’яні перемички. Всередині кола — 50-тонні камені із поперечинами, так званні триліти. Є тут ще одне кільце із 5-тонних, так званних «блакитних» каменів. Уся споруда оточена великим земляним валом й ровом. Це і є Стоунхендж, що в перекладі із кельтської означає «висячі камені».

Стоунхендж привертає увагу вчених й допитливих туристів уже багато років. Легенди оповідають, що його спорудили загадкові карлики. За іншими переказами, Стоунхендж — пам’ятник часів легендарного короля Артура й рицарів Круглого столу чи храм друїдів.

Археологічні дослідження руїн Стоунхенджа дозволили встановити, що він будувався майже 300 років (Хокінс пише, що навіть близько 500!), а завершилося будівництво близько 1450 року до нашої ери, тобто за кілька століть до Троянської війни, оспіваної Гомером в «Іліаді». А вже недавно археологи подовжили його вік ще на тисячу років. Майже три із половиною тисячі років Стоунхендж руйнують годину, дощі, вітер, сонце, а до недавнього години — і туристи (ще років з сімдесят тому було б «модно» відбивати і брати «на згадку» шматки каменів Стоунхенджа). Зникла частина кам’яних стовпів, інші впали на грішну землю, зарості мохом й травою. І усе ж таки, навіть ті, що лишилося, вражає своєю грандіозністю, чітким планом й … загадковістю!

2. Стоунхендж — стародавній доісторичний храм.

Якщо Стоунхендж — це стародавній доісторичний храм, як вважають деякі археологи, то чому його спорудили із таких величезних й важких блоків? Адже навіть у наше годину, коли є могутні підйомні крани, трейлери та інша техніка, зведення подібної споруди досить складне заподіяння. Вісь як, наприклад, описує відомий археолог О. Формозов процес перевезення у наше годину одного із абхазьких дольменів: «У 1960 році було б вирішено перевезти один з дольменів із Ешері в Сухумі, у двір абхазького краєзнавчого музею. Вибрали найменший й підвели до нього підйомний кран. як лише закріпляли петлі сталевого тросу до покривної плити — вона не рухалася із місця! Викликали другий кран. Два крани зняли багатотонного моноліта, проте підняти його на вантажівку то й не змогли. Цілий рік пролежала покрівля в Ершері, чекаючи, коли в Сухумі прибуде потужніший механізм. У 1961 році цей механізм прибув, й усі камені навантажили на автомашини. Проте найважче було б попереду: зібрати будиночок наново. Реконструкцію вдалося здійснити лише частково. Покрівлю опустили на чотири стіни, але й розвернути її так, щоб краї стін увійшли в пази на внутрішній частині поверхні покрівлі, не змогли. У давнину плити було б підігнано одна до одної так ретельно, що між ними проходило лезо ножа. Тепер тут лишився великий проміжок».

як ж спавлялися із подібними завданнями зодчі кам’яного віку, в розпорядженні яких були лише примітивні важелі, котки й власна мускульна сила? На ті, ще і навмисне ускладнювали собі роботу. Наприклад, 5-тонні блоки «блакитних каменів» для спорудження одного із кілець Стоунхенджа було б доставлено на Солсберійську рівнину за 380 кілометрів, із гір Корнуоллу, хоча поряд з Стоунхеджем можна було б видобути блоки такого ж розміру із іншого каменю — сарсенового пісковику. І усе ж таки, важкі блоки тягли саме здаля, долаючи сотні кілометрів, десятки річок, пагорби й багна!

Розшифрувавши етапи будівництва Стоунхенджа й основні параметри його будови, вчені були вражені. Виходило, що будівничі були добро обізнані із математикою й астрономією. Споруду явно зводили за заздалегідь розробленим планом, точно розташовуючи її елементи й орієнтуючи їхнього відносно сторін світу. Підрахунки показали, що для будівництва такої споруди потрібні були багаторічні зусилля багатьох тисяч людей. Звідки ж смердоті взялися в тих часи? У розпорядженні владик таких могутніх стародавніх держав, як Стародавній Єгипет чи імперія інків, були мільйони підданих, десятки тисяч рабів, яких фараон чи Верховний Інка могли примусити працювати на зведенні пірамід чи інших грандіозних споруд. А хто міг зібрати таку кількість людей на територї Британії три із половиною тисячі років тому, коли там, за підрахунками археологів, в часи будівництва Стоунхенджа жили лише розрізнені малочисельні племена мисливців й збирачів, а загальна чисельність жителів острова не перевищувала кількох тисяч? Праворуч безнадійно ускладнюється, коли згадати, що Стоунхендж не являє собою чогось унікального для тієї епохи, бо крім нього в Англії налічується ще близько трьохсот подібних кругів, а також безліч кромлехів й дольменів. Мимоволі приходиш до невтішного висновку, що наші знання про життя і діяльність людей кінця кам’яного віку, про їхні наукові і технологічні досягнення, м’яко кажучи, далекі від істини.

3. Стоунхендж — обчислювальна машина кам’яного віку.

У середині 60-х років за вивчення Стоунхенджа взявся американський астроном, професор Джеральд Хокінс. Ретельно замірявши взаємне розташування кам’яних монолітів й співставивши його із напрямами на певні астрономічні точки небосхилу (місця одразу ж й заходженню Сонця в дні сонцестоянь й рівнодень тощо), Хокінс за допомогою складних обчислень на ЕОМ дійшов несподіваного висновку: Стоунхендж бувши собою астрономічну обсерваторію й водночас своєрідний «комп'ютер кам’яного віку». Вузькі щілини між багатотонними трилітами Стоунхенджа разом з так званним «п'яточним каменем» і іншими деталями споруди слугували візирами, які із точністю до 10 фіксують моменти одразу ж і заходженню Сонця і Місяця в особливі пори року — дні сонцестояння і рівнодення тощо. Згідно із висновками Хокінса, Стоунхендж давав змогу людям, які провадили тут систематичні спостереження, передбачати моменти сонячних й місячних затемнень. Більше того, виявилось, що усі ці ефекти можливі лише на тій географічній широті (51 017/), де стоїть Стоунхендж — тобто давні зодчі заздалегідь визначили місце, де його слід будувати.

Хоча і дуже неохоче, але й вчений світло змушений був погодитись із висновками Хокінса, а його книга (у співавторстві із Дж. Уайтом) «Розгадка таємниці Стоунхенджа» протягом години стала бестселером.

Отже, Стоунхендж — обчислювальна машина кам’яного віку? Ця парадоксальна інтерпретація обсерваторії, запропонована Хокінсом, нині уже не викликає подиву. Трилітами та іншими каменями і лунками було б зафіксовано азимути всіх найважливіших положень Сонця і Місяця. Усе це блискуче доведено за допомогою ЕОМ. А парадоксально ті, у історії неоліту Британії (та і усієї Європи) з’явились невідомі джерела таких високих астрономічних знань. Хто був «генеральним конструктором» цого діва? як зумів він захопити своєю ідеєю тихий, хто правив острів «янами, відірвати тисячі людей від добування хліба насущного й примусити їхнього «безглуздо» перетягувати камені? Не може не дивувати тієї факт, що будівниками були три народи, які змінювали лдин одного протягом віків й не володіли ані писемністю, ані системою числення. І, Незважаючи на це, десятки поколінь із незрозумілою продовжували і блискуче завершили спорудження цого астрономічного центру. Важко відмовитися від думи, що Стоунхендж збудований за єдиною задумкою, згідно з заздалегідь складеним грандіозним планом. Виходить, що тих, хто будував «першу чергу», повинні були на 300 років уперед спланувати послідовність робіт й уявити собі планування комплексу, узгодивши його геометрію із астрономією!

Головне запитання навіть над трудомісткості будівельних робіт. Можна, звичайно, припустити, що того годину існували якісь примітивні технічні засоби, за допомогою які пощастило спільними зусиллями відколоти, обробити, перетягти і встановити гігантські голили. І справа навіть над організації робіт, хоча і вон, кажучи сучасною мовою, вимагає ефективної системи управління, постачання і контролю.

Суть загадки до того, що древні британці якимось чином знайшли принцип цієї складної «обчислювальної машини» й із високою точністю відтворили її принципову схему на місцевості, не володіючи, як ми уже підкреслювали, писемністю, системою числення, не маючи уяви про параметри землі, Сонця, Місяця, інших планет, без жадних топографічних й геодезичних приладів, щоб зробити розмітку як самого Стоунхенджа, то й існуючих навколо нього пам’яток, що утворюють із ним єдину систему.

Будівництву, безумовно, мав передувати етап розвитку і вдосконалення будівельного мистецтва накопичення спостережень у галузі астрономії. прОте ми не маємо жадних свідчень щодо високого рівня знань мешканців стародавньої Британії. Та і Яка життєва необхідність могла змусити мисливців й збирачів будувати мегалітичний комплекс, розраховувати діаметри планет та їхні орбіти, відстань від Місяця до Сонця? І доти ж усі ці відомості зашифровувати в лабіринті Стоунхенджа? Найважливіше із питань: як будівничі визначили, що комплекс слід розташувати саме на 51 017/ північної широти? Адже на цій широті кут між азимутами місячного й сонячного напрямків становить майже точно 900. А щоб відшукати широту, потрібна був ціла сітка спостережних пунктів на меридіані по всій Британії. І лише на основі аналізу всіх спостережень за багато десітиліть можна було б знайти потрібну широту. Хто ж це зробив? А може, це чистісінький випадок, збіг обставин, ну котрі могли бути спостережні пункти у тому годину?

Стоунхендж вивчено, як то кажуть, вздовж й впоперек. Дослідники розглядали його із історичної, археологічної, нарешті - із астрономічної точок зору, але й не аналізували його системних, кількісних зв’язків із іншими мегалітами. Геометрію цого складного комплексу практично не вивчали.

І вісь геолог У. Авінський й математик У. Терьошин, відкрили нові, приголомшуючі властивосту кромлеху, що базувались саме на геометричних закономірностях. Було встановлено, що при споруджені не лише Стоунхенджа, але й і багатьох інших мегалітів Англії, керувалися ідеєю многокутника. Скажімо, в композиції комплексу Ейвбері, розташованого на північ від Стоунхенджа, можна виявити шестикутник, а й у структурі «Святилища» — дев’ятикутник. У плануванні самого ж Стоунхенджа використані дев’ятикутник й одинадцятикутник. Через подвоєний одинадцятикутник у Стоунхенджі зашифроване співвідношення довжини кола й його діаметра, тобто число «пі». Більше того, діаметр комплексу й внутрішній діаметр сарсенового кільця із погрішністю не понад двох процентів моделюють поперечники землі і Місяця.

Далі вчені спробували знайти в Стоунхенджі нову фігуру із мінімальною кількістю кутів. Нею виявилася пентаграма. Колі її було б накладено на схему Стоунхенджа, зрозуміли, що саме вона лежить в основі його планування. Щонайменше п’ять концентричних кілець кромлеха співпали із колами пентаграми. На думку дослідників, діаметри цих кіл моделюють поперечники планет земної групи і Місяця, оскільки відхилення для дійсного співвідношення діаметрів (Землю прийнято за одиницю) одного відсотка. Свого години Дж. Хокінс писавши, що в кромлеху є так кола, із якими «пов'язані справді карколомні загадки». Розрахунки Авінського й Терьошина показали, що в розмірах цих кіл можна побачити діаметри Меркурія та Марса.

Знайшли вчені й спосіб обчислення поперечників для інших планет. Отже, пентаграма, що несе в собі інформацію про конструкцію Стоунхенджа, — це його друга особлива властивість.

Якщо вийти за межі кромлеха, то можна побачити, що від П’яточного каменя на північний схід Веде червоніючи із валів та ровів. Вважається, що вона правила за найкоротший шлях для транспортування каменя від ріки Ейвон до «будівельного майданчика». Алі, як виявилось, в ній криється й глибокий астрономічний зміст. Річ у тім, що червоніючи уривається біля Вудхенджа — дерев’яної споруди, котра з’явилася чи не було за свого кам’яного сусіду Стоунхенджа (англійською мовою «стоун» — камінь, а «вуд» — деревина). Відстань між ними точно дорівнює 30 діаметрам Стоунхенджа й моделює середній радіус місячної орбіти числом земних діаметрів, як це прийнято в сучасній астрономії.

Коло із цим радіусом, проведене на місцевості, проходити одразу через три так званні «довгі могильники». Отже, збільшивши таким чином Стоунхендж і побудувавши гігантську пентаграму, можна побачити, що вона контролює усі навколишні пам’ятники. Її головну вісь позначено алеєю, а жоден із одинадцяти «довгих могильників» не потрапив у її «мертві зони». Усі пам’ятники пов’язані між собою лінійними і кутовими залежностями. Після численних вимірів й розрахунків вчені дійшли висновку, що виявлене «геометричне місце точок» є унікальним. Абсолютно неможливо, щоб розташування цих точок було б випадковим. Отже, можна припустити. Коли не лише сам Стоунхендж, а і усі мегаліти навколо нього споруджувались за єдиним планом.

Збільшення діаметра Стоунхенджа в $ 60 разів показало, що головні мегалітичні споруди Англії лежати у розрахункових точках, знайдених із допомогою пентаграми, а їхнє розташування відповідає вимогам геодезії й має астрономічний зміст. Виявилося, що найголовнішу роль особливого цифрового модуля для стародавніх будівників відігравало число 11 (згадаймо лишень одинадцятикутник, що породивши пентаграму та одинадцять «довгих могильників»).

У 1966 році Фрейд Хойл, один з найвизначніших сучасних астрономів, вважав, що Стоунхендж — це, звичайно, дуже хитромудна астрономічна обсерваторія й водночас календар. Алі Хойл додав, що тих, хто збудував кромлех, володіли знаннями, котрі можна порівняти хіба що з знаннями Ейнштейна. На його думку, математики, які «планували» Стоунхендж, були озброєні такою інформацією, котра нам й не снилася. До речі, із ним погоджується й французький вчений Моріс Шателен. Він, та і не лише він, вважає, що розкрито ще не усі таємниці Стоунхенджа.

М. Шателен констатує, що усі діаметри кіл Стоунхенджа можна поділити на сім, а усі периметри кіл — на двадцять два, а це, зрозуміло, аж ніяк не випадковість. Виходить, що тисячі років тому стародавні мешканці Британії знали значення числа «пі»: для цого досить дадцять два поділити на сім… як й Терьошин, шателен гадає, що Стоунхендж дозволяє підрахувати відстань від Сонця до будь-якої із планет нашої системи. Алі ж відкриття деяких із цих планет — надбання Сучасної науки!

Шателен визначив також, що розташування окремих елементів Стоунхенджа відповідає точкам одразу ж і заходженню десяти найяскравіших зірок… 12 тисяч років тому! Це Вега, Кастор, Альціон, Альдеберан, Альтаїр, Бетельгейзе, Ригель, Сіріус, Антарест й Фомальгаут. Чи можливо, щоб це був суто випадковий збіг? А якщо говорити про розміри Стоунхенджа, то Шателен звертає увагу на такий факт: біль ніж імовірно, що довжини всіх доісторичних футів та ліктів були похідними від величини градуси географічної довготи на різних географічних широтах. Якщо це і справді так, то це ще одне доповнення до відома наших знань про доісторичні часи: адже тієї, хто знає довжину географічного радіуса, винен знаті, що Земля — лантуха, й знаті розміри цієї кулі!

як відомо із історії астрономії, ані у єгиптян, ані у вавілонян, ані у греків немає хоча б найменшого натяку на знання поперечників планет та параметрів їхніх орбіт. Постає запитання: хто ж заклав ці знання в Стоунхендж? І чи існували смердоті? Дехто із дослідників припускає, що, можливо, таким розташуванням частин Стоунхенджа й відносно до нього інших мегалітів Англії будівничі кромлеха якраз й намагались встановити відносні розміри планет? Отримані ними при цьому астрономічні і математичні значення ряду параметрів планет Сонячної системи мають приблизні величини. Це можна пояснити тім, що смердоті було неможливо скористатися із якихось письмових приладів при обчисленні значень тригонометричних функцій чи при розв’язанні рівнянь, а відкладали усі розміри із допомогою примітивних одиниць просто на місцевості.

Інші вчені схиляються до думи, що для стародавніх мешканців Британії та північної Франції такі мегалітичні споруди, як Стоунхендж, були як астрономічними, то й культовими, ритуальними. Поряд з вивченням планет, зірок, сходів й заходів Сонця і Місяця, там ховали померлих, про що свідчать численні могильники та інші обрядові місця. Не виключено, що погребение в різних місцях саме і відбувалося в окреслений годину: його було б пов’язано з фазами Місяця чи іншими природними явищами.

Алі, Незважаючи на усі міркування, загадка лишається нерозгаданою. Картина життя давніх британських мисливців й збирачів часів спорудження Стоунхенджа, що склалась на основі археологчних розкопок, ніяк не узгоджується із тими незрозуміло високими астрономічними і геодезичними знаннями, що їхні викладено в Стоунхенджі. З одного боці - найпримітивніші копачки із рогу оленя, горщики із невипаленої глини, а із іншого — складні астрономічні спостереження, знання діаметрів й орбіт планет, числа «пі» тощо.

Коли змусило нечисленні племена вільних мисливців згуртувати свої зусилля для побудови кромлеха? Чи є не Стоунхендж вираженням невідомої інформації, зміст якої навряд чи розуміли сам будівничі - інформації, набагато давнішої за віком, котра згодом просто перетворилась на традицію, що примушувала їхнього не припиняти роботи протягом майже 300 (чи і 500) років, тобто десятків поколінь?

У 1986 році Ф. Кравченко із Ялти написавши нарис, в якому автор переконаний, що споруда мала виключно «захисне і мисливське призначення»! це був просто велетенська пастка, куди мисливці заманювали мамонтів, носорогів тощо. Розлючені тварини несамовито кидалися вперед, але й пробитися усередину їм заважало кам’яне коло із щілинами, в які смердоті і застрявали, а мисливці, які збиралися у верхній дерев’яній надбудові, спокійнісінько полювали ними. І не слід притягувати за вуха якісь там планети і зірки!

Література.

1. Гарій Бурганський, Ростислав Фурдуй. Загадки давнини. До.: 1988 р.

2. Воронцов — Вельяминов А. А. Интерессная астономия М.: 1984 г.

3. Климишин З. А. Хрестоматія із астономії. До.: 1994 р.