Тіньова економіка та її вплив на економічну безпеку держави

Тіньова економіка та її вплив на економічну безпеку держави

Розвиток до індустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, «розпорошена» мануфактура) становили «підпільну» противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося в ХVI-ХVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Певною мірою тіньова ділова активність була реакцією на наступ влади вельмож, яка ще не мала належного інституційного оформлення. Капіталізм у власному розумінні слова міцно вкоренився лише після того, як «протестантська етика» санкціонувала гонитву за багатством у формі «чесного бізнесу», що допускала конкуренцію і не заперечувала насильства. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності - колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп'ютерним піратством, корупцією тощо).

Новий етап розвитку тіньової економіки спостерігається у другій половині ХХ ст., що пов’язується з глобальною трансформацією світового господарства. У розвинених країнах легалізація економічної діяльності в середині ХХ ст. викликана залученням цих країн до індустріального та інформаційного суспільства.

У соціалістичних країнах різке зростання тіньового сектору виявилося результатом недосконалості директивно-планової моделі економіки порівняно з ринковою. Лаконічне пояснення основної причини істотної тінізації соціалістичного господарства дає американський економіст М. Олсон: «Якщо відсутня приватна власність, то всі громадяни матеріально зацікавлені у розкраданні господарства, але ніхто не зацікавлений особисто у його збереженні».

Загалом, еволюція неформальної економічної діяльності відображає загальні закономірності історичної еволюції соціально-економічних систем, які узагальнено можна подати у характерних ознаках, що викладені нижче.

Насамперед зазначимо, що ступінь розвитку економіки безпосередньо пов’язаний з рівнем регламентації господарської діяльності. Досить значна регламентація спостерігалася в імператорському Китаї і меркантилістських державах Західної Європи нового часу, які застосовували різні моделі регуляторного державного впливу. В античному ж суспільстві, що вважається яскравим прикладом економічної демократії, неформальна економіка взагалі не була зафіксована.

Аналізуючи ретроспективу розвитку цього явища зазначимо, що небагато дослідників розглядають історичну еволюцію або циклічність його динаміки. Але з точки зору інерційності розвитку соціально-економічних систем для прогнозування обсягу і ролі тіньового сектору за сучасних умов необхідно визначити загально історичні тенденції і закономірності його формування і розвитку. Американський економіст Е. Фейг наводить абстрактну модель, що відображає динаміку співвідношення зареєстрованого і незареєстрованного секторів гіпотетичної економіки від натурального господарства до сучасної «держави загального добробуту».

Припускається, що сукупний приватний реальний дохід від економічної діяльності (зареєстрованої й незареєстрованої) зростає з постійною швидкістю — крива t0-t5 (рис. 1.1). Протягом періоду t0-t1 економіка складається тільки з незаконного неринкового (негрошового) сектору. У момент t1 одночасно виникають ринок і грошовий обмін.

У цей період спостерігається прискорений розвиток урядових інститутів, що забезпечують зовнішню оборону, систему освіти і перерозподіл до ходів. Зважаючи на те, що на покращання і розширення соціальної сфери спрямовуються значні ресурси, варто очікувати прискорене зростання зареєстрованого сектору (на відрізку О2-О3), який випереджає зростання як приватного грошового сектору, так і сукупної частки доходу. Протягом цього періоду незареєстрованний грошовий сектор (інтервал між лініями О2-О3 і М2-М3) скорочується щодо зареєстрованого сектору. Аналогічно, незареєстрованний не грошовий сектор (інтервал між М2-М3 і Т2-Т3) зменшується порівняно з легальним сектором. Зареєстрований сектор зближується з сукупним приватним доходом. Проте, економісти-теоретики наголошують на статистичній ілюзорності подібного зростання, яке відображає більшою мірою покращання системи обліку, ніж економічне зростання.

У поданій моделі особливо цікавий період (t3-t4), протягом якого зареєстровано сектор економіки приблизно пропорційний до сукупного приватного грошового сектору і до сукупного доходу суспільства (повного співпадання зареєстрованого сектору із сукупним приватним грошовим сектором не відбувається ніколи). Особливістю цього періоду є точна відповідність характеристик сукупної економічної діяльності та зареєстрованого сектору — тому цей період найпридатніший для наукового спостереження. Протягом цього періоду економічна теорія і моделі, засновані на емпіричному спостереженні, найкраще пояснюють і прогнозують економічну поведінку суб'єктів господарювання. За інших умов макроекономічні прогнози не підтверджуються через помітний розрив між зареєстрованою і незареєстрованною економічною активністю. Протягом останнього періоду (t4-t5) незареєстрована діяльність створює розбіжність між темпами зростання зареєстрованого і незареєстрованного секторів, спостерігається ситуація, що тотожно відображає процес зародження зареєстрованого сектору в економіці - незареєстрований сектор зростає швидше від зареєстрованого.

Хронологічні етапи цієї моделі можна інтерпретувати таким чином: (t0-t1) — додержавна натуральна система господарювання; (t1-t2) — генезис товарного господарства в додержавний період; (t2-t3) — становлення державного контролю доходів у товарному господарстві; (t3-t4) — класичне ринкове господарство; (t4-t5) — сучасний період посилення нелегальної економічної діяльності у «державі загального добробуту». Звернемо увагу на певні недоліки аналізованої моделі. Зокрема, в ній не враховуються особливості різних складників незареєстрованої господарської діяльності: в одних випадках діяльність не реєструється, оскільки до цього не спонукає держава (період t0-t2), в інших — внаслідок свідомого ухилення суб'єктів господарювання (з моменту t2).

З урахуванням цього зауваження, конкретизуємо модель Е. Фейга щодо розвитку лише неформальної економічної діяльності (рис. 1.2). В основу модифікованої моделі, як і в моделі Е. Фейга, покладено припущення, що історичний розвиток суспільства пов’язаний із поступовим посиленням державного регулювання господарського життя і, відповідно, з розширенням економіки як реакції на виклик «апарату насильства» з боку держави.

Іншою характерною особливістю історичного розвитку економіки є те, що «піки» зростання неформальної економічної діяльності припадають власне на переломні моменти економічної історії: антимонопольне неформальне виробництво епохи меркантилізму як початкової стадії розвитку капіталістичної економіки; контрабандна торгівля та работоргівля перед повним зникненням рабовласницького господарства; масове розкрадання державно-кооперативної власності за радянської моделі директивно-планової економіки; сучасний неформальний сектор у країнах з перехідною економікою.

Можна припустити, що ця тенденція універсальна для всіх видів економіки. Проте, для точнішого окреслення чинників, здатних знизити рівень тіньової економіки необхідно дати детальніше визначення категорії тіньової економіки. Сьогодні не сформульовано єдиного загальноприйнятого універсального визначення поняття тіньової економіки. Розмаїття позицій зумовлене, як правило, розходженнями у характері розв’язуваних авторами теоретичних і прикладних завдань, а також методологією та методикою дослідження. тіньовий економіка господарство історичний Розглянемо основні підходи до визначення цього поняття. Під час вивчення тіньової економіки дослідники, як правило, аналізують можливість здійснення фундаментального теоретичного аналізу, статистичної оцінки, оптимізації соціально-економічної політики, вдосконалення правоохоронної діяльності, посилення економічної безпеки.

За теоретичного підходу тіньова економіка розглядається як економічна категорія, що відображає складну систему економічних відносин. Прикладний підхід застосовується під час вирішення реальних статистичних завдань, формуванні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і корегуванні соціально-економічної політики. За методологічною ознакою розрізняють економічний, соціологічний, кібернетичний і правовий підходи до дослідження тіньової економіки. Розвивається також міждисциплінарний комплексний підхід. Соціологічні концепції тіньової економіки розглядають цю сферу з огляду на взаємодію соціальних груп, що відрізняються позицією у системі тіньових інститутів, мотивами економічної поведінки суб'єктів у певних ситуаціях. У межах кібернетичної концепції тіньова економіка розглядається як самодостатня система. Її прихильники розробляють економіко-математичні моделі прогнозування та управління тіньовою економікою, закономірностей її розвитку і взаємодії з офіційним сектором.

Особливістю економічного підходу є визначення впливу тіньової економіки на ефективність економічної політики, розподіл та використання ресурсів, розробка надійних методів оцінки її обсягів. У рамках економічної концепції досліджують тіньову економіку на глобальному, макроі мікро рівнях, а також в інституційному аспекті. На рівні глобальної економіки розглядаються міжнародні тіньові відносини (наркобізнес, «відмивання» грошей, отриманих злочинним шляхом тощо). На макрорівні аналізується тіньова економічна діяльність з урахуванням її впливу на структуру економіки, виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту, зайнятість, інфляцію, економічне зростання та інші макроекономічні процеси. На мікрорівні увага концентрується на вивченні економічної поведінки і прийнятті рішень суб'єктами тіньової економіки, аналізуються окремі складники нелегального ринку. На інституційному рівні аналіз сконцентровується на соціально-економічних інститутах, тобто досліджується система формальних і неформальних правил поведінки, механізм функціонування та закономірності їхнього розвитку. Складність і важливість проблем тіньової економіки стимулюють розвиток міждисциплінарного підходу до її дослідження. Напрям міждисциплінарного дослідження багато у чому визначається обранням основного критерію зарахування економічних відносин до цієї сфери. З огляду на це розрізняють обліково-статистичний, формально-правовий, кримінологічний і комплексний підходи щодо віднесення тих чи інших видів діяльності до розряду «тіньових».

Розглянемо зазначені підходи детальніше. За обліково-статистичного підходу основним критерієм виокремлення тіньових економічних відносин є їх неврахованість та відсутність фіксації офіційною статистикою. Найбільш послідовним і використовуваним є обліково-статистичний підхід на основі методології системи національних рахунків (СНР) ООН. Поняття тіньової економіки визначається, виходячи з основної мети СНР — максимально точного обліку всіх видів економічної діяльності, що забезпечують реальний внесок у виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП). Відповідно до методології СНР усі вияви тіньової економіки поділяються на дві групи:

• — продуктивні види діяльності, результати яких враховуються при визначенні ВВП;
• — злочини проти особи та її власності, що не враховані у ВВП та фіксуються на спеціальному рахунку для зменшення статистичних похибок.

До складу продуктивної частини тіньової економіки, що включається у ВВП, входять такі елементи:

• — показники законної діяльності, приховуваної або применшеної виробниками, з метою ухилення від сплати податків;
• — показники неформальної (неофіційної легальної) діяльності, у тому числі - діяльність некорпоративних, часто — сімейних підприємств, що здійснюють діяльність для задоволення власних потреб; діяльність некорпоративних підприємств з неформальною зайнятістю (тимчасові бригади будівельників і т.п.);
• — показники неофіційної нелегальної діяльності, у тому числі - приховані легальні види діяльності (без одержання відповідної ліцензії, спеціальних дозволів тощо);
• — нелегальна діяльність, що передбачає заборонене законом виробництво і поширення товарів і послуг, на які існує попит (виробництво і поширення наркотиків, проституція, контрабанда). Перевагою цього підходу є можливість кількісної оцінки прихованої частки продуктивної економічної діяльності на основі загальноприйнятої методології СНР, використання результатів розрахунків за формування економічної політики і міжнародних порівнянь.

До недоліків можна віднести те, що у межах цього підходу не вдається оцінити масштаби, структуру і вплив іллегальної діяльності, не пов’язаної з виробництвом реального ВВП. Складовими тіньової економіки, з одного боку, є всі види суто кримінальних та економічних злочинів, що надто розширює межі тіньової економіки, а з іншого — СНР, пов’язана лише з аналізом виробництва та споживання ВВП, що часто супроводжується прагненням зменшити статистичні похибки у процесі розрахунків. Існує також категорія економічних правопорушень і злочинів, для яких у межах даної методології неможливо здійснити кількісну оцінку з огляду на їх специфічний вплив на економічну систему. Наприклад, за умови перерозподілу ресурсів, що безпосередньо не впливає на зміну загального обсягу ВВП, або за неможливості визначити економічну вигоду держави чи окремих суб'єктів у результаті недобросовісної конкуренції, монополізації ринку, зростання інвестиційних ризиків. Крім того, не можна визначити збитки, що виникли внаслідок «інформаційної асиметрії», перенесення збитків від злочинів на споживача шляхом підвищення рівня цін, негативних зовнішніх ефектів, наприклад, у зв’язку з поширенням наркотиків. Значною проблемою є недосконалість інформаційної бази статистичних розрахунків. Загалом, обліково-статистичний підхід може бути ефективно використаний для виявлення продуктивних секторів тіньової економіки та оцінки їх масштабів, для формування економічної та правової політики. Отже, він потребує доповнення іншими підходами, більшою мірою спроможними відтворити перерозподільний характер протиправної й суспільно шкідливої економічної діяльності.

За Г. Гроссманом, критеріями окреслення меж «другої» економіки є господарська діяльність, орієнтована на приватну вигоду та пов’язана з порушеннями чинного законодавства. Втім, погодимося з аргументами щодо можливості застосування цих критеріїв лише для умов планово-директивної економіки, тому що у ринковій економіці будь-яка господарська діяльність передбачає приватну вигоду, а в умовах слабоінституціалізованої перехідної економіки пострадянського типу законодавство може формуватися під впливом політико-фінансових груп з метою отримання конкурентних преваг, деформуючи, таким чином ринкові механізми.

У пошуку єдиної ознаки розмежування тіньової і звичайної економіки Д. Кассел зупиняється на критерії «не облікованого створення цінностей», відповідно до якого тіньовою є будь-яка економічна активність, що сприяє створенню економічних цінностей країни, але не враховується в її ВНП. На нашу думку, подібне трактування не відтворює «моральності» тих чи інших видів економічної діяльності з огляду на їхню законність. Хоча й не відкидає можливості дотримання формальних вимог законодавчих актів в умовах поширення корупції у сфері законотворчості.

Погодимося з І. Клямкіним та Л. Тімофєєвим, які стверджують, що «підпільна економіка в її сучасному російському варіанті не лише протистоїть економіці „формальній“, але лише всередині останньої й існує, виступаючи природним і закономірним наслідком легальних (законних) статусів господарюючих і володарюючих суб'єктів». Тобто сьогодні йдеться про значно ширшу категорію, яку можна називати «антисуспільною» або «асоціальною» економікою, яка охоплює не лише незаконне («іллегальне») господарювання, а й здійснення економічних трансакцій у межах законодавчого чи нормативно-розпорядчого регулювання, сформованого без урахування стратегічних інтересів розвитку держави.

Подібні трактування певною мірою кореспондують з поняттям позалегальної («внелегальной» — рос.) економіки, під якою А. Олєйнік розуміє «…сферу, в якій економічна діяльність здійснюється поза законом, тобто оборудки, здійснюються без дотримання законодавчих норм, правових і формальних правил господарської діяльності». До елементів позалегальної або тіньової економіки А. Олєйнік відносить: «неофіційну» економіку — легальну економічну діяльність, в межах якої має місце нефіксоване з метою мінімізації витрат виробництво товарів і послуг; фіктивну економіку — економіку приписок, спекулятивних оборудок, хабарництва, шахрайства, пов’язаних з отриманням і передачею грошей; кримінальну економіку — діяльність, пов’язану з прямим порушенням закону.

Погоджуючись, що головною причиною позалегальної економіки є високі трансакційні видатки, пов’язані з діями у межах закону, все ж таки віднесення до іллегального сектору «фіктивної економіки» видається спірним — тут маємо справу з прямим порушенням закону, не обумовленим трансакційними видатками. Більш аргументованим видається типологізація цього сектору, наведена професором З. Варналієм: легальне (нерегламентоване державою) виробництво товарів і надання послуг («неформальна економіка»); порушення у межах дозволеної економічної діяльності («підпільна економіка»); заборонені види діяльності: рекет, корупція тощо («незалежна економіка»).

Широкого розповсюдження набув формально-правовий метод дослідження тіньової економіки, відповідно до якого ключовим критерієм тіньових економічних явищ є відношення до нормативної системи регулювання. Очевидними критеріями є ухилення від офіційної державної реєстрації, державного контролю, протиправний характер діяльності. Д. Макаров, Л. Коcсалс основною характерною рисою тіньової економічної діяльності вважають її неконтрольований характер. В. Ісправніков для віднесення економічних явищ до тіньового сектору використовує критерій протиправної діяльності й ухилення від офіційної реєстрації. П. Орєховський використовує дещо детальніший критерій — відсутність державної реєстрації комерційних угод. Б. Даллаго для означення тіньових економічних процесів використовує поняття «іррегульована економіка», що означає діяльність економічних агентів, які здійснюють свою господарську діяльність всупереч визначених правил та чинного законодавства або приховують її від державних органів управління і контролю.

У рамках кримінологічного підходу у якості ключового використовується критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності. К. Улибін для окреслення тіньових економічних відносин використовує критерій деструктивності - нанесення шкоди суспільству та присвоєння нетрудових доходів. Якщо одержання нетрудових доходів можна не враховувати як очевидно неадекватне сучасному типу економіки, то нанесення шкоди суспільству оцінити досить важко. Тому недоліками цього підходу можна вважати надмірне розширення сфери тіньової економіки за рахунок включення до її легальних, але економічно неефективних, неоптимальних форм економічних відносин, зумовлених недосконалістю структури та інфраструктури ринку і функціонування державних інституцій. У роботі А. Вакуріна та А. Нєстєрова використовується аналогічний підхід, але сфера тіньової економіки обмежена деформаціями економічних відносин, що не знайшли відображення у законодавстві і не визнаються як правопорушення, а їх здійснення не передбачає юридичної відповідальності.

«Кримінологічний» погляд на тіньову економіку відтворено також у понятті економічна злочинність, до якої відносять такі злочинні дії осіб:

• — недотримання законних гарантій здійснення економічної діяльності;
• — відступ від загальних принципів здійснення економічної діяльності (незаконне підприємництво; незаконна банківська діяльність, легалізація грошових коштів чи іншого майна, отриманих незаконним шляхом; придбання або продаж майна, отриманого незаконним шляхом тощо);
• — спрямовані проти інтересів кредиторів (незаконне отримання кредитів; злісне ухилення від погашення заборгованості; зумисне чи фіктивне банкрутство та ін.);
• — пов'язані з виявами монополізму чи несумлінною конкуренцією (монопольні дії, обмеження конкуренції; примушення до виконання оборудки чи відмова від її здійснення; незаконне використання товарного знаку тощо);
• — що порушують встановлений порядок обігу грошей чи цінних паперів;
• — недотримання правил здійснення зовнішньоекономічних операцій (контрабанда; незаконний експорт технологій, науково-технічної інформації та послуг, військово-технічної продукції; ухилення від сплати мита та ін.);
• — передбачені всупереч встановленого порядку обігу валютних цінностей (неповернення валютних коштів з-за кордону; незаконний обіг дорогоцінних металів, коштовностей тощо);
• — спрямовані проти встановленого порядку сплати податків і внесків у державні позабюджетні фонди;
• — що порушують права та інтереси споживачів товарів та послуг.

Як бачимо, економічна основа злочину розглядається лише відносно звичної господарської діяльності, а головним критерієм злочинності вважається порушення норм і правил. Зарубіжні дослідники розрізняють кілька видів злочинної діяльності, наявність якої потребує економічного обґрунтування форм і методів здійснення контролю з боку правоохоронних органів, а саме: тіньова підприємницька діяльність; рекет, як складова мафіозного угруповання; організована злочинність; виробництво та обіг заборонених груп товарів — наркотиків, зброї, радіоактивних відходів тощо. Зупинимося детальніше на сутності наведених та інших видів кримінальної економічної активності.

Діяльність на «чорних» ринках як форма злочинного підприємництва вміщує продаж заборонених або високоліквідних та дефіцитних товарів, робіт, послуг. Сюди відносять наркобізнес, проституцію, гемблінг (ігровий бізнес), контрабанду тощо. Крім того, на «чорному» ринку можуть обертатися звичні товари і послуги: золото, антикваріат, сигарети, алкогольні напої тощо. Переважно причинами нелегального виробництва товарів є небажання підприємців платити податки, сплачувати високу ціну трансакцій, нести видатки на дотримання техніки безпеки, екологічних вимог. Тіньова підприємницька діяльність на «чорних» ринках розглядається у працях Л. Паолі, П. Рубіна, Дж. М. Бюкенена, П. Рейтера та ін. На думку П. Рубіна, значна частка кримінальної комерційної діяльності має, як правило, неорганізований характер, тому він вживає у своїх працях термін «дезорганізована діяльність». Він вважає, що нелегальний статус не сприяє, а заважає створенню крупних кримінальних фірм. Підприємці-тіньовики прагнуть мінімізувати ризик, пов’язаний з протизаконною діяльністю та можливістю бути притягненими до відповідальності, що може призвести до конфіскації майна чи переходу частки ринку до рук інших тіньовиків. Ці побоювання обмежують можливість виробничої інтеграції. Винятком вважають незаконну міжнародну комерційну діяльність, зокрема наркобізнес, проституцію тощо.

Чинниками, що стримують розвиток організованої тіньової підприємницької діяльності, є проблеми, пов’язані з невиконанням умов договорів, які укладаються на тіньових ринках. Виробництво та продаж незаконних товарів та послуг базується, перш за все, на довірі між учасниками оборудки, тому суб'єктам, що укладають контракти на протизаконній основі, часто загрожують обман та насильство. Через те, що у тіньовому бізнесі багато угод укладаються на основі усних домовленостей, органам державної влади важко визначити обсяг тіньового бізнесу та правильно обрати засоби впливу на його учасників. Для держави неорганізований тіньовий бізнес є суттєвою перешкодою для визначення його обсягів та засобів боротьби з цим явищем. Згідно підходу Г. Беккера, від дій злочинців залежить пропозиція злочинів, від дій споживачів незаконно виготовлених і реалізованих товарів — попит на злочини, а заходи правового виявлення і покарання вважають своєрідним регулюванням цього «ринку». Під впливом названих основних факторів утворюється рівновага злочинного ринку.

Рекет як форма організованої злочинності охоплює два види підприємництва, що базуються на залякуванні, вимаганні та кримінальній монополії. Вимагання означає експлуатацію приватного бізнесу, власнику якого погрожують кримінальним насильством чи кримінальною конкуренцією. Цей «захисний» рекет функціонує за рахунок своїх «жертв», дозволяючи їм здійснювати підприємницьку діяльність лише за умови виплати «данини» кримінальним організаціям. Кримінальна монополія — використання всіх можливих засобів для ліквідації конкуренції (знищення або залякування конкурентів). Необхідно розрізняти легальне підприємництво, представники якого інколи використовують «нечесні методи конкуренції» і «рекет-фірми», чия високоприбуткова монополія базується винятково на використанні кримінального насильства. Власне останнє Г. Таллок і називає «кримінальною монополією».

Монополія кримінального «чорного» ринку. Існує відмінність між «захищеним бізнесом» та «кримінальною монополією»: наприклад, підпільні акушери захищені від конкуренції законами, що забороняють аборти, тому цей вид погано піддається монополізації. Гемблінг і проституція навпаки, частіше за все є організованими монополіями. Таким чином, підпільні аборти — предмет споживання на чорному ринку, але не монополія; виробництво радіоактивних товарів — локальна монополія; наркобізнес має ознаки монополії предметів споживання. Погодимося з Дж. М. Бюкененом, який вважає, що монополія за пропозиції «хороших» (звичних) товарів соціально не бажана, але, коли йдеться про нелегальну пропозицію «поганих» (кримінальних) товарів, вона просто необхідна, оскільки за конкурентної організації виробництво розвиватиметься доти, доки затрати — ціна випуску («заробітна плата») будуть нижчими від собівартості продукту. Для монополіста вигідно скорочувати валовий випуск до того рівня, який би спостерігався за конкурентної організації нелегального ринку. Такий тип монополії властивий для тіньового ринку, на якому попит відповідає пропозиції (купівлі-продажу наркотиків, зброї, проституції тощо). Проте, цей ефект не спостерігається за іншого типу нелегальної діяльності (наприклад, організація квартирних крадіжок) і не передбачає підвищення рівня цін. У цьому випадку «випуск» залежить лише від вартості вкраденого майна чи коштів, тобто потенційний монополіст перебуває у рівних умовах з іншим представником конкурентного ринку.

Використання послуг організованої злочинності при створені картелів у легальній економіці. Цікавим явищем для аналізу є «таємна домовленість» у легальній економіці, яка призводить до негласної фіксації цін і досягається за допомогою кримінальних дій. У тому випадку, коли у галузі неможливо запобігти конкуренції шляхом цивілізованого узгодження ціни, для реалізації таємного договору використовують засоби впливу мафіозних організацій.

Обман в організованій злочинності. Будь-яке введення в оману покупців, постачальників, податківців відрізняється від прямої крадіжки тим, що «жертви» не підозрюють про нанесену їм шкоду. Цей вид організованої злочинності пов’язаний з іншими лише тим, що злочинці потребують легального бізнесу, де б вони могли використовувати обман.

Використання організованою злочинністю «легальних» послуг. Подібно до того, як офіційний бізнес потребує фінансових і податкових консультацій під час укладання кредитних, захисних контрактів, угод на поставку товарів та послуг, так і злочинному бізнесу необхідні аналогічні послуги для порушення чинного законодавства, формування ефективних «внутрішніх» взаємозв'язків у середовищі злочинних утворень. Хоча ці послуги формують інфраструктуру злочинного світу, вони принципово не відрізняються від легальних. Так, юристи можуть допомагати організаторам гемблінгу переходити межі законності й водночас зберігати клієнтів у легальному бізнесі.

Підкуп організованою злочинністю правоохоронних органів і політиків. У процесі підкупу представників законодавчої влади і посадових осіб злочинні організації можуть діяти як своєрідне лобі.

У межах комплексного підходу використовуються різноманітні поєднання згаданих раніше методів. Наприклад, А. Шохін як основний критерій розглядає відсутність обліку, нерегламентованість і протиправність, А. Крилов до структури тіньової економіки включає економічну діяльність, що не фіксується статистикою, заборонену законом, а також приписки, спекулятивні угоди, шахрайство, пов’язане з одержанням і передачею грошових активів.

Деякою специфікою відрізняється підхід до визначення тіньової економіки для умов неринкової системи господарювання. Дж. Гроссман визначав тіньову економіку в СРСР як все виробництво та обмін, для яких виконується хоча б одна з таких характеристик: діяльність для приватної вигоди або діяльність, що порушує існуюче законодавство. Оскільки соціалістична економіка не може служити приватній вигоді, обидві характеристики досить чітко визначають сферу тіньової економічної діяльності. У роботах О. Веліша, та Т. Файндлі, розглядається тіньовий сектор, що обмежується виробництвом продукції винятково споживчого призначення. Особлива увага у роботах Г. Лептона, К. Стахля, А. Крилова, О. Осипенка приділяється аналізу найважливішого сектору радянської тіньової економіки — «чорного ринку», тобто відносинам, пов’язаним з перепродажем за ринковими цінами товарів, придбаних за фіксованими цінами. Таким чином, для зарубіжних дослідників було характерним трактування тіньової економіки у неринковій господарській системі як продуктивного сектору, прихованого від обліку і контролю або протиправного, а також перерозподільчої сфери — тіньового ринку. Характерною рисою тіньового сектору в умовах командної економіки визнається також його обмеженість сферами споживчого ринку і зайнятості. Проаналізовані вище вияви тіньової економіки характеризуються переважно негативними соціально-економічними ефектами у довгостроковому періоді.