Напрями зниження рівня тінізації економіки України

Вступ

Фундаментальною стратегічною метою України є побудова суспільства європейського рівня і європейського типу, а отже — і соціально орієнтованої ринкової економіки європейського зразка. Цілком очевидно, що це неможливо без вирішення проблем економічної безпеки держави [12, ст. 56].

Сучасні процеси політичної та економічної перебудови України свідчать, що серед багатьох проблем, які загрожують економічній безпеці держави та потребують радикального вирішення, знаходиться проблема «тіньової» економіки.

Зазначена проблема сьогодні набуває особливої актуальності у контексті реформування сучасного українського суспільства, тому що «тіньовий» обіг відверто загрожує економіці, соціально — політичній сфері, духовним цінностям суспільства, стає одним з факторів нестабільності в державі [1, ст. 91].

Аналізуючи теоретичні основи дослідження тіньової економіки, можна зазначити, що в літературі причини її виникнення та існування трактуються по-різному [2, ст. 43].

Історія тіньової економіки, її окремі ознаки починаються з виникненням держави. У XX столітті для країн, що переживають системну кризу, проблеми тіньової економіки набули великого значення. З 70-х років тема тіньової економіки стає популярною у західних економістів, а з 80-х років — і у Радянському Союзі. Такий інтерес був обумовлений розростанням тіньового сектору економіки, його проникненням в усі сфери економічних і суспільних відносин майже в усіх країнах світу, а також тим, що поширення тіньової економіки сьогодні несе у собі загрозу національній безпеці. Проте кількісні та якісні параметри тіньової економіки сильно розрізняються у залежності від конкретних економічних, соціальних, історичних і культурних особливостей тієї чи іншої країни.

Наявність тіньового сектора стає глобальною проблемою сучасності. Вона набула загальнодержавного значення [1, ст. 91]. В Україні вирішальну роль у його розвитку зіграли повільні темпи і непослідовність економічних перетворень, тому тіньова економіка виступає не тільки і не стільки причиною, скільки наслідком деформації легальної економіки.

На перший погляд, підрахувати об'єм тіньової економіки неможливо, оскільки весь зміст «роботи в тіні» зводиться до уникнення реєстрації та звітності. Однак ще з 20-х років ХІХ ст. у США почали офіційно застосовувати різні методи визначення економічної «тіні», які потім успішно перейняли європейські уряди [6, ст. 71].

Тіньова економіка — надзвичайно актуальна та болюча проблема для української економіки. Десятки років вивчають тіньову економіку, намагаються знайти способи її регулювання, але нікому ще не вдалося знайти способу її викорінення.

Дослідження у даному напрямку ускладнюється ще й тим, що достовірної і повної інформації про рівень тінізації економіки отримати практично неможливо. Оцінки обсягів тіньових процесів в Україні надзвичайно різні, але навіть за найоптимістичніших розрахунків вони вражають.

З метою подолання негативних наслідків процесу тінізації економіки України, значного зменшення його рівня необхідно розробити та реалізувати низку заходів щодо протидії тінізації [12, ст. 64].

1. Соціально-економічні передумови виникнення та існування тіньової економіки

1.1 Теоретичні основи аналізу впливу тіньової економіки на економічну безпеку держави

Становлення української державності має на меті побудову сучасної європейської країни з розвиненою економікою, спроможною задовольнити соціальні та матеріальні потреби її громадян. Економічні інтереси є частиною національних інтересів країни, але на сьогодні саме економіка є найбільш вразливим елементом безпеки держави. Ефективна система економічної безпеки держави — це питання існування будь-якої держави, тому її забезпечення є одним із пріоритетних завдань розвитку країни.

Варто зазначити, що за радянських часів не лише в Україні, а й в усіх колишніх республіках не було визначне поняття «економічна безпека», оскільки, як вважалося в цьому не було необхідності. Адже радянська економіка є ефективною, а тому не зазнає впливу ані внутрішніх, ані зовнішніх загроз.

Сьогодні в Україні та в інших країнах з трансформаційною економікою чітко усвідомлюється необхідність забезпечення економічної безпеки держави [9, ст. 76].

Проблема економічної безпеки — одне із проявлень національної безпеки, супідрядна, самостійна її форма.

Економічна безпека держави представляє собою захист національних економічних і соціальних інтересів держави і суспільства на основі досягнення стабільного стану і поступального розвитку економіки з врахуванням забезпечення соціальних потреб суспільства як в державному масштабі, так і на рівні регіонів, підприємств і окремих громадян; захист їх від впливу несприятливих внутрішніх і зовнішніх факторів [11, ст. 97].

Захисту та реалізації економічних інтересів щодо забезпечення економічної безпеки заважають різноманітні загрози.

Загроза економічній безпеці - дія факторів, а також ситуації і умови, що складаються в результаті цих дій, які виходять із внутрішніх і зовнішніх джерел небезпеки, відносно життєво важливих інтересів особи, фірми, регіону, суспільства та держави.

Загрози економічній безпеці щільно пов’язані з економічними інтересами держави, а також з інтересами за межами її території. В залежності від виду джерел небезпеки розрізняються внутрішні та зовнішні загрози.

Загроза діє головним чином у відповідній сфері економічних інтересів, але негативний вплив її розповсюджується на інші економічні інтереси. Хоча можна виділити загрози, що діють одночасно на значну кількість економічних інтересів.

Найважливішою загрозою економічній безпеці країни є наявність або подальший швидкий розвиток тіньової економічної діяльності, значне збільшення її обсягів, ускладнення видів її діяльності тощо. Тому актуальним є питання щодо визначення напрямів впливу чинників тіньової діяльності на показники економічної безпеки [17, ст. 88].

В економічній науці важко знайти інший такий приклад, коли масштаби економічного явища і ступінь його вивченості були б настільки непорівнянними, як це має місце з тіньовою економікою — явищем, що охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства [10, ст. 91]. Вона чинить значний негативний вплив на всі соціально — економічні процеси, які відбуваються у суспільстві. Без урахування тіньової економіки неможливі проведення економічного аналізу на макроі мікрорівнях, визначення реальних економічних тенденцій, що є основою прийняття рішень щодо проведення заходів соціально — економічної політики [12, ст. 56].

Тіньова економіка являє собою дуже складний для дослідження предмет, через відсутність загальноприйнятого поняття; це феномен, який відносно легко виявити, але неможливо точно виміряти, оскільки практично вся інформація, яку вдається роздобути вченим — економістам, являється конфіденційною і розголошенню не підлягає. Тому в працях різних вчених у цей термін вкладається різний зміст [5, ст. 83].

Вчені під тіньовою економікою розуміють «сукупність соціально — нейтральних або соціально — позитивних джерел доходів громадян, отримуваних від невраховуваних і неоподатковуваних державою видів економічної діяльності, а також конгломерат соціально — негативних джерел тіньових доходів і антисоціальних джерел тіньових капіталів, отримуваних за рахунок вчинення протиправних криміналізованих і некриміналізованих тіньових діянь у сегментах суспільних, економічних, фінансових, цивільно-правових відносин» [3, ст. 84].

Інші вважають, що тіньова економіка — це економічна діяльність, що не враховується офіційними державними органами та більша частина якої спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства в сфері економіки.

Тіньова економіка достатньо стародавнє явище, що виникло з розвитком суб'єктів господарювання. Сьогодні це явище панує в усіх країнах світу, охоплюючи всі сфери життєдіяльності суспільства [17, ст. 101].

Кожна із запропонованих точок зору по своєму правильна і відображає в тій чи іншій мірі реальні процеси, що відбуваються. Вони характеризують тіньову економіку з різних сторін і по факту не суперечать один одному.

Таким чином, тіньова економіка розпадається на складові. Складовими тіньової економіки є сектори, джерела та сегменти джерел тіньової економіки.

Сектори тіньової економіки — це структурно — логічний метод поділу тіньової економіки на неформальний, прихований і підпільний (кримінальний) сектори (рис. 1), які на класифікаційно-методологічному рівні взаємодіють з такими елементами тіньової економіки, як джерела і різноманітні економічні та цивільно-правові сегменти джерел.

Рис. 1. Загальна структура тіньової діяльності

Неформальний (свідомо невраховуваний державою) сектор тіньової економіки — сукупність соціально — нейтральних та соціально — позитивних неоподатковуваних джерел доходів громадян, отримуваних від невраховуваних і неоподатковуваних державою видів економічної діяльності (робота на присадибних ділянках, ремісництво, малоповерхове будівництво громадян, отримання чайових, догляд за дітьми, прибирання житла за плату, випадкові епізодичні підробки з незначною оплатою тощо) [3, ст. 84−85].

До неформальної економіки відноситься також економіка домашніх господарств, яку ми розуміємо як приватні господарські одиниці, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Домашні господарства, виробляючи продукти харчування, займаючись переробкою с/г продукції, її транспортуванням, продажем тощо, можуть мати у приватній власності засоби виробництва, за допомогою яких вони задовольняють власні господарські потреби, а також продавати залишки на ринку. Прибуток вони розподіляють на приватне споживання та приватне заощадження. Така діяльність не стає економічною небезпекою для країни, навіть не може створити економічної загрози, навпаки, в трансформаційних умовах вона дає чималу користь суспільству. По-перше, суб'єкти господарської діяльності самозайняті; по-друге, населення самостійно вирішує свої потреби у продуктах харчування, одязі тощо. За офіційними даними, щоденна дві - чотирьох годинна праця кожної дієздатної людини у її власному домогосподарстві створює 10 -15% ВВП. Держава за таких умов економить ресурси для власної цільової діяльності, збільшуючи витрати коштів на освіту, медицину. Бюджетне фінансування науки та інноваційної сфери тощо. Тобто у сучасних умовах невраховані офіційною статистикою доходи від домогосподарств не можуть загрожувати економічній безпеці країни, оскільки з точки зору права така діяльність не несе у собі суспільної небезпеки.

Разом з тим, домогосподарства, нагромаджуючи власні кошти, починають удосконалювати власні засоби виробництва через введення новітніх технологій у приватному господарстві, поліпшують якість виробленої продукції, збільшують масштаби виробництва, що зрештою призводить до необхідності збільшувати кількість зайнятих у домогосподарствах. Отже, «економіка для себе» (Е. Тоффлер) починає перетворюватись на економіку для суспільства, з «невидимої» — на видиму, офіційно враховану статистикою та оподатковувану.

Таким чином, можна визначити межу, за якою частина економіки домогосподарств може перетворитися на тіньову економічну діяльність, яка в нашому розумінні може називатися позаоподатковуваною, тобто яка є нелегальною, створюється у власній оселі, але з якої не сплачуються податки. Визначення цієї мети потрібно не стільки для того, щоб дізнатися, існує чи ні позаоподатковувана економіка, скільки для визначення наявності/відсутності загрози економічній безпеці країни.

Показники високого рівня тіньової економіки наприкінці 90-х — початку 2000 років засвідчили спроможність існування української економіки за високого рівня її тінізації. Отже, потрібно визначити не стільки обсяги «тіньової частки» у ВВП країни, скільки критичну межу тінізації трансформаційних економік, за якою може настати колапс економіки та втрата державності. Знайшовши оптимальне співвідношення між легальною та тіньовою економікою, держава зможе впливати на це співвідношення з метою детінізації економіки.

Щодо прихованої економіки, до якої належить легальна, але офіційно не показана, то тут існує можливість прискореного накопичення капіталу з метою ведення прихованого бізнесу, тому політика у сфері безпеки в цій ситуації, по-перше, має спрямовуватися не на заборони і обмеження, а на реформування податкової системи з метою створення більш вигідних умов для легальної економіки. А по-друге, з метою детінізації прихованої економіки як частини тіньової економіки необхідно послідовно реформувати систему соціального захисту населення, щоб його гарантований рівень безпосередньо залежав від внесків працівників і підприємців на особисті пенсійні рахунки і рахунки медичного страхування. Виходячи зі сказаного, можна дійти висновку про те, що прихована частина тіньової економіки може нести економічну загрозу, а не економічну небезпеку для суспільства. Це можна пояснити відсутністю в трансформаційних економіках сталого ринкового інституційного середовища, що створює можливості для ведення бізнесу в «тіні».

Практика засвідчує, що держава впливає на економічний розвиток, реалізуючи бюджетну, податкову, грошово-кредитну тощо політику. А дослідивши механізми взаємодії тіньової економіки з легальною економікою, можна впевненіше здійснювати політику детінізації.

Як вже зазначалося, різні структурні елементи тіньової економіки по — різному впливають на життєдіяльність суспільства. Найнебезпечнішою є підпільна (кримінальна) економіка, яка має антисоціальний, злочинний, а відтак, виключно деструктивний характер.

Небезпека її розвитку полягає у наступному:

— звужені офіційного сектору економіки, змушеному банкрутстві значної частини підприємств;

— перерозподілі національного доходу на користь паразитичного споживання;

— неконтрольованому поширенні позаправових відносин, корумпованості, захопленні політичної влади кримінальними елементами; формуванні фінансової олігархії на тлі загального зубожіння населення, що супроводжується зростанням соціально — політичного напруження у суспільстві;

— розпаді бюджетної системи, зростанні державного боргу як вимушених заходів з вирішення фінансових проблем;

— неконтрольованому відпливі капіталів за кордон;

— втраті довіри населення до державного істеблішменту (владні, правлячі круги, політична еліта) [9, ст. 77−79].

Специфічною формою прояву тіньової економіки в Україні останнім часом стало рейдерство — силове захоплення або поглинання підприємств. В Україні рейдерство набуває вражаючих масштабів, надмірного цинізму та агресії. Воно має цілу низку негативних наслідків: негативно впливає на підприємницький клімат; дестабілізує роботу вітчизняних підприємств; руйнує трудові колективи; формує несприятливий інвестиційний клімат та імідж країни тощо [7, ст. 13].

Рейдерство (англ. Reider — набіг) — вороже поглинання, перехват оперативного управління або власності підприємства за допомогою спеціально ініційованого бізнес — конфлікту. Мета рейдерства, як правило, — перерозподіл чужої нерухомості, а тому воно приносить значні прибутки загарбникам [18, ст. 37].

Рейдерство у сучасному розумінні - недружнє поглинання компаній і перерозподіл власності й корпоративних прав. Іншими словами, рейдерство — це недружнє, поза межами дії цивільного законодавства, спрямоване проти волі власника, захоплення чужого майна на користь іншої особи, встановлення над майном повного контролю нового власника в юридичному й фізичному розумінні з використанням корумпованості чиновників та (або) із застосуванням сили. Недружні поглинання «по-українськи» найчастіше зводяться до силових захоплень підприємств під прикриттям законних або псевдозаконних підстав. Така практика була запозичена в Російській Федерації, де рейдерські захоплення поширені більш широко й відпрацьовані до дрібниць [7, ст. 13].

Ситуація в Україні, відносно рейдерства набула системного та загальнонаціонального характеру. На думку членів Антирейдерського союзу підприємців України, така ситуація стала можливою через бездіяльність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади щодо усунення рейдерської загрози та відсутність рішучих дій із захисту прав власників.

Рейдерство сьогодні залишається безкарним з боку держави [3, ст. 80].

На практиці існують чотири основні способи захоплення підприємства: через акціонерний капітал, кредиторську заборгованість, органи управління та оспорювання підсумків приватизації.

Захоплення через акціонерний капітал свідчить про те, що він сильно розпорошений або недостатньо контролюється. Початком атаки є скупка акцій. Як правило, рейдери планують скупити близько 10 — 15% акцій. Саме ця кількість є достатньою, щоб ініціювати проведення зборів акціонерів з «потрібним» порядком денним, наприклад зміною керівництва підприємства. Акціонерне товариство, власником якого є трудовий колектив, — найпривабливіший об'єкт для рейдера. Одержуючи невисокі зарплати, працівники без особливих коливань продають свої цінні папери тому, хто пропонує ціну в 5−10 разів більше від номінальної вартості.

У другій половині 90-х найбільш популярним способом було відбирання власності через кредиторську заборгованість. Застосовується він і сьогодні. Прострочені борги підприємства скуповуються в дрібних кредиторів за низькими цінами, потім консолідуються й пред’являються до одночасної виплати. Нездатність підприємства розрахуватися за своїми обов’язками дає підстави для початку процедури банкрутства або санації з усіма наслідками, що випливають з цих процедур.

Однією зі слабких сторін підприємства, яким зацікавились рейдери, може бути наймане керівництво. Наділений значними повноваженнями директор може сприяти швидкому виведенню майна з підприємства на підконтрольні рейдеру структури. Таким чином, власник підприємства може залишитися з акціями, які нічого не варті. Переконати керівництво діяти на користь рейдера можна різними способами: від звичайного підкупу до підсажування на «гачок» шляхом шантажу, кримінального переслідування та погроз.

Приватизація багатьох об'єктів в Україні у свій час проводилася недостатньо прозоро, в окремих випадках — з порушенням законодавства. Більш того — приватизація деяких підприємств в Україні проводилася за класичними рейдерськими схемами. Громадськість сьогодні найчастіше вважає, що той, хто вже володіє підприємством, є його законним власником, а той, хто хоче встановити свій контроль, рейдер [7, ст. 15−17].

Таким чином, проблема рейдерсва є комплексною і лише одним введенням кримінальної відповідальності за силовий (найпростіший) варіант рейдерства її не вирішити. Отже, необхідним є впровадження систематичних заходів.

Крім рейдерства, виразним виявом підпільної економіки є корупція — одна з найбільших економічних небезпек в Україні. У широкому розумінні корупція є складним соціально — економічним (насамперед асоціальним) явищем, що виникає в процесі реалізації тіньових економічних відносин між посадовими особами та іншими суб'єктами з метою задоволення особистих інтересів через комерціалізацію суспільних благ і цінностей. У вузькому розумінні корупція — це комерціалізація посадовими особами своїх функціональних обов’язків.

Дослідження корупції в Україні стає актуальним як з точки зору оцінки ефективності проведення реформ у сфері оподаткування, так і з точки зору становлення інституту громадської думки в частині її адекватності реальним процесам, що відбуваються в економіці. Громадська думка, перетворена на «криве дзеркало» антикорупційних реформ, стає фактором ризику їх ефективності.

З метою забезпечення економічної безпеки в країні діють необхідні нормативно — правові акти. Відповідно до ст. 92 (п. 17) Конституції України основи національної безпеки мають визначатися законом України. Проте процедур для цього ще не визначено, і у такому розумінні цю вимогу ще не виконано [9, ст. 80,82].

1.2 Розвиток тіньової економіки як процесу

Тіньова економіка — явище не нове, воно виникло на зорі цивілізації паралельно з виникненням перших державних утворень. Так, наприклад, тільки — но людство почало карбувати монети, як відразу ж з’явилися фальшивомонетники. Подібний економічний феномен властивий усім країнам, незалежно від рівня та моделі економічного розвитку. Але, за оцінками експертів, саме в постсоціалістичних країнах і, зокрема, в республіках колишнього Радянського Союзу тіньовий сектор практично на рівних конкурує з офіційною господарською діяльністю у багатьох галузях національної економіки [7, ст. 3−4].

Аналізуючи теоретичні основи дослідження тіньової економіки, можна зазначити, що в літературі причини її виникнення та існування трактуються по-різному.

Домінуючими причинами посилення тіньового сектора економіки на різних етапах розвитку держави є зацікавленість у цьому процесі представників правлячого режиму і звуження мотивації у фізичних і юридичних осіб до усунення тотального контролю за всіма громадянами, властивого комуністичному режиму, що призвело до хаотичного, неконтрольованого, вибухового зростання масштабів і впливу тіньового сектора економіки. Реструктуризація тіньової економіки та відсутність реальних механізмів, здатних обмежити її зростання і проникнення до всіх шпарин держави, не змінила самої сутності цього явища. Тіньова економіка залишається альтернативною економіці офіційній, і посилення першої може здійснюватися тільки за рахунок послаблення другої. Наслідком цього стала безрезультатність численних спроб стабілізації економіки держави, які зводилися лише до різних спроб впливу на її офіційну складову.

Офіційний сектор економіки швидко руйнувався, обумовлюючи наростання соціально-економічної дестабілізації. Разом з руйнуванням економіки руйнувалися правові та морально-етичні підвалини суспільного нехтування законами, криміналізація економічних і соціально-політичних відносин стала нормою функціонування молодої держави.

Тотальна тінізація стала загрожувати не тільки наближенням економічної катастрофи, але й розколом нації, втратою державної незалежності. В Україні при переході від соціалістичних форм організації економіки до ринкових відбулася реструктуризація тіньового сектора економіки, відбувся його масштабний розвиток і його пристосування до нових умов соціального існування [2, ст. 43].

На нашу думку, найбільш небезпечним сектором тіньової економіки, який пов’язаний з прямими порушеннями чинного законодавства є підпільний (кримінальний).

Криміногенна тінізація суспільно — економічних відносин в Україні відбувалася поетапно.

Перший етап перехідного періоду (1985;1989 рр.) пов’язаний зі спрямуванням роботи правоохоронних органів на боротьбу з так званими нетрудовими доходами. Він характеризується високим рівнем виявлення незначних правопорушень у сфері торгівлі, побутового обслуговування тощо, які за ознакою повторного скоєння протягом року автоматично переходили в розряд кримінальних діянь.

Під час другого етапу криміногенної тінізації економіки України (1989;1992 рр.) поряд із розповсюдженими формами та способами злочинів проти власності, що скоювались раніше (розкрадання шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення; зловживання службовим становищем; розкрадання грошових коштів вкладників шляхом їх часткового неоприбуткування; розкрадання вкладів померлих одиноких вкладників; розкрадання відсотків, нарахованих на вклади; розкрадання облігацій державної позики під час їх купівлі від населення та ін.), у структурі злочинності з’явились чисельні високотехнологічні способи розкрадань, які вчинялись шляхом здійснення розрахунків за позичальника третьою організацією, розкрадання коштів під виглядом конвертації у вільно конвертовану валюту, розкрадання кредитних ресурсів та ін. Особливо характерними стали способи протиправного вилучення державних коштів, що здійснювались у комбінації з приписками та посадовими підробками.

Другий етап тінізації відносин характеризувався дещо трансформованими способами розкрадань фінансових і матеріальних ресурсів підприємств, що використовувались на першому етапі перехідного періоду, до яких додались різноманітні способи розкрадань валютної виручки, пов’язаних з експортно-імпортними операціями. Це розкрадання, які здійснювались шляхом складання фіктивних бракувальних актів товарної експертизи, псевдодемпінгу, експорту цінностей фіктивним зарубіжним підприємствам, перерахування валютних коштів як попередньої оплати за імпорт або для участі в конкурсах щодо отримання замовлень на виконання закордонних проектів, фінансування ремонту та інших витрат на утримання водних і повітряних транспортних засобів, що експортуються за кордоном, різних видів податкових зловживань та широкого спектра злочинних діянь, пов’язаних з експортно-імпортними операціями, угодами давальницькою сировиною та ін.

Стали ще більш високотехнологічними та складними для кримінальної кваліфікації способи розкрадання кредитних ресурсів. Саме в цей час з’являються перші елементи ринкових відносин, з якими прийшло поняття кредитних, банківських, валютних та інших підприємницьких ризиків, правовий режим яких надавав фактам розкрадань кредитів цивільно-правового, а не кримінального характеру.

Способи розкрадання сировинних та інших матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, валютної виручки, кредитних ресурсів практично стали основними джерелами первісного накопичення капіталів незаконного походження на другому етапі тінізації суспільно — економічних відносин.

Наприкінці другого і початку третього етапу тінізації відносин, що розпочався у 1993 р., характерними стали способи привласнення шляхом шахрайства реальних коштів, отриманих як попередня оплата, чи товарів, переданих під реалізацію, а пізніше, з уведенням електронних мереж у банках, почали траплятися випадки розкрадання коштів за допомогою використання банківських електронних засобів зв’язку.

Характерними злочинами у сфері кредитних відносин у вищезазначений період стали: різні способи розкрадання кредитів з використанням як забезпечених, так і незабезпечених гарантій, створення позабалансових кредитних портфелів, надання псевдокредитів під погашення раніше отриманих і вкрадених кредитів. Такі діяння вчиняються шляхом злочинної умови:

— між отримувачем кредиту і посадовою особою кредитора;

— між кредитором і посадовими особами страховика;

— за допомогою псевдобанкрутства;

— шляхом створення фіктивних фірм та їх зникнення після отримання кредиту;

— використання інших комбінацій розкрадання кредитних ресурсів.

На третьому етапі тінізації відносин до вищезазначених способів фінансових злочинів додались шахрайства трастів з їх фінансовими пірамідами, утвореними з приватизаційними паперами, та близько ста способів кримінального ухилення від оподаткування, які тісно пов’язані з розкраданнями кредитних ресурсів, іншими фінансовими злочинами та хабарництвом. Характерним є те, що значна частина з наведених способів розкрадань, шахрайств, зокрема такий вид злочинності, як податкові злочини, виникла в Україні саме в перехідний період на підґрунті вищезазначених причин. Саме на третьому етапі з’явилась основна частина так званих фінансових злочинів, що підривають фінансову систему країни (приховування валютної виручки; шахрайство з фінансовими ресурсами; порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю; фіктивне підприємництво та ряд інших).

Саме такі злочини стали найпотужнішими джерелами накопичення тіньових капіталів на другому і третьому етапах [3, ст. 85−86].

Враховуючи те, що тіньова економіка — є не тільки криміногенним явищем, а й економічним, пронизаним фінансовими, організаційно — управлінськими і правовими технологіями, і, що зустрічається часто, некриміналізованими проявами, які є суспільно небезпечними джерелами тіньової економіки, а, навпаки, віднесено до категорії корисних, невідкладних, запобіжних тощо, успіхи у напрямі усунення підґрунтя для її існування можливі лише за умови єдиної концепції та програми по координованих дій, в основі яких одним із пріоритетних заходів повинно бути створення сучасної інфраструктури організованих ринків [1, ст. 90].

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994;1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули «неофіційні» готівкові розрахунки за різноманітні «послуги» (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції тощо).

1.3 Порівняльний аналіз феномену «тіньова економіка» в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою

Дуже складним є порівняльний аналіз рівнів тіньової економіки в різних державах — у зв’язку з тим, що деякі види нелегальної діяльності, включені до тіньової економіки та заборонені в одних країнах, є офіційно дозволеними і легальними в інших (особливо це стосується різноманітних валютних операцій) [14, ст. 5].

Сучасна тіньова економіка є загальносвітовим негативним явищем, яке з розвитком національних і міжнародних економічних зв’язків та фінансово — господарських технологій набуває нових, дедалі більш небезпечних властивостей. Тіньова економіка з тією чи іншою інтенсивністю та в різних обсягах виявляється в усіх країнах світу [3, ст. 82].

Стартові причини поширення та збільшення обсягів тіньової економіки однакові як у іноземних державах, так і в Україні. Так, німецькі фахівці вважають, що при визначенні причин існування та поширення тіньового сектору економіки слід враховувати як економічні, так і суспільно — політичні причини:

— державне оподаткування;

— зміну суспільних духовних орієнтирів;

— збільшену централізацію та бюрократизацію або соціально — політичні переорієнтації [17, ст. 102].

За даними Міжнародного валютного фонду 8% світової економіки базується на незаконно отриманих коштах. Щорічні втрати світової економіки від корупції становлять від 500 млрд. до 1 трлн. дол. або 3−5% глобального ВВП.

У цілому спостерігається постійне зростання економічної «тіні». До розвинутих країн з найбільш високою часткою тіньового сектору належать Греція (29% офіційного ВВП), Італія (27,8%), Іспанія (23,4%) і Бельгія (23,4%). Середнє становище посідають Ірландія, Канада, Франція та Німеччина (14,9 — 16,3%). Найнижчі показники частки тіньового сектору мають Австрія (9,1%), США (8,9% або 700 млрд. дол.) і Швейцарія (8%).

Найбільших масштабів тіньовий сектор економіки досяг у країнах, що розвиваються. Наприклад, тіньова економіка Нігерії оцінюється в 76% офіційного ВВП, Таїланду — 71%, Єгипту — 68%, Болівії - 66%, Панами — 62% ВВП.

В Україні за різними оцінками вітчизняних і зарубіжних експертів, частка тіньового сектору економіки становить 45 — 70% ВВП. Фактично можна говорити про існування «паралельної» або «другої» економіки, що за масштабами не набагато поступається офіційній.

Критичне (порогове) значення частки тіньової економіки до ВВП становить 50%. Після цього вплив тіньової сфери на господарське життя країни стає настільки відчутним, що протиріччя між офіційною та неофіційною економікою перетворюється з другорядного в першочергове соціально — економічне протиріччя, а ті чи інші форми його виявлення наявні практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Подальше поширення тіньової економіки призводить до некерованості та криміналізації суспільства.

Тому увага громадськості багатьох країн прикута до такого феномену, як тіньова економіка. При цьому значно відрізняються погляди на сутність цього явища, так і кількісні оцінки його масштабів. Можна сказати, що тіньова економіка — це реакція суб'єктів господарювання на систему, що поставила їх у скрутне становище і зробила жертвами правового й економічного безладу.

Значною мірою звернення до тіньових операцій є способом економічного виживання в несприятливому економічному середовищі. Такі операції - джерело доходів як значної кількості підприємств, так і більшої частини населення країни: дев’ять із десяти громадян України, що не мають достатніх засобів для існування з легальних джерел, здобувають їх у тіньовому секторі. У цьому контексті значну частину тіньової економіки можна взагалі розглядати як чинник, що компенсує неефективність державної економічної політики, завдяки якому прибутковість роботи в офіційному секторі є недостатньою порівняно з ризиком бути підприємцем в Україні.

Збереження наявного високого рівня тінізації економіки становить усе більшу загрозу для національної безпеки, оскільки призводить до посилення криміналізації економічних відносин, заміщення державної юстиції кримінальною, розповсюдження корупції.

Діалектика виникнення феномену «тіньова економіка» в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою має як спільні, так і відмінні ознаки.

Спільним є те, що одна зі складових тіньової економіки — злочинність перехідного періоду — в Україні досягла того рівня, що і в розвинених ринкових державах, коли накопичено капітали, у тому числі й протиправного походження, які стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів.

Але слід зазначити, що тіньова економіка України відрізняється від її західних проявів, адже там вона в основному пов’язана з приховуванням доходів, наркота порнобізнесом, вимаганнями, аферами та ін. Західним країнам не притаманні такі явища, як масове розкрадання державного і суспільного майна, законне отримання прибутку за випуск непотрібної чи шкідливої продукції.

Поширеною є думка, що тіньова економіка породжується у зв’язку з виникненням приватної власності та кооперації. Але тіньові явища виникають лише за деформації цих форм власності, а точніше — до тіньових наслідків може призвести деформація у будь — якій формі власності.

Відмінністю процесу розвитку тіньової економіки в Україні порівняно з розвиненими ринковими країнами є те, що в Україні вона виникла стрімко, на підґрунті різної зміни відносин власності та заміни планових суспільно — економічних відносин ринковими, без відповідної адаптації правового й організаційно — управлінського забезпечення цих трансформаційних процесів до сталого економіко — правового середовища країни. У ринкових країнах у межах інститутів власності та ухилення від оподаткування інфраструктура протидії процесам тінізації напрацьовувалась століттями, тобто задовго до усвідомлення суспільством самого феномену «тіньова економіка» [3, ст. 82 — 83].

Одна з особливостей сучасного світового господарства полягає в тому, що інтенсифікація процесів глобалізації, інтернаціоналізації та транснаціоналізації супроводжується постійним зростанням обсягів тіньової економіки, появою її нових форм прояву та механізмів захисту від державних обмежень. У зв’язку з цим все більш вагомого та актуального значення набуває дослідження тіньової економіки на національному, міждержавному, регіональному і міжнародному рівнях.

Дослідження даного явища на прикладі країн Європейського Союзу являє особливий теоретичний та практичний інтерес, оскільки, по-перше, уряди цих країн розробили відносно ефективну, у порівняні з рештою світу, систему заходів для протидії тіньовій економіці; по-друге, країни Європейського Союзу утворили унікальне та найефективніше в світі інтеграційне об'єднання, на прикладі якого можна вивчити тенденції глобалізації в тіньових економічних відносинах, а також засоби протидії ним як на рівні об'єднання, так і на національних рівнях; по-третє, в світлі європейського вектора розвитку України було б корисно дослідити та порівняти системи тіньових відносин України і країн ЄС, методи обмеження негативного впливу тіньової економіки на суспільство.

В Росії першою крупною галуззю, яка поринула в тінь, стала горілчана промисловість (з 16 ст.). Держава, яка заробляла на горілчаній монополії, нещадно катувала виробників самогону, але їх кількість не зменшувалася.

Лікеро-горілчана промисловість продовжує залишатися однією з самих «тіньових» і в Росії, і в Україні (високоприбутковий бізнес, який жорстко регулює держава).

Справжній розквіт тіньової економіки царська Росія пережила з розвитком капіталістичних відносин. Причому, в тіні робили гроші і верхи (дворянство), і низи (купці, промисловці). Вже тоді було ясно, що бюджетні гроші - найбільш ласий шмат для тіньових операцій. Тіньове майно робилося на постачаннях в армію, закупівлі для потреб царського оточення, на численних державних програмах. Напівдикі племена Казахстану, Південного Кавказу не підозрювали, скільки грошей, передбачених на їх освічення, переобладнання та інше осіло в кишенях чиновників та підрядчиків.

Як правило, тіньова економіка активізувалася у важкі для держави часи, наприклад, після відміни кріпосного права в Росії, коли ще було не ясно, що робити з дворянськими та державними землями, які раптово залишилися без «живого інвентарю», почалися земельні афери. Об'єктом наживи була як сама земля, так і бюджетні засоби, виділенні на влаштування кріпаків. Це типовий приклад того, як «тінь» заповнює правовий вакуум.

До тієї ж категорії відносяться знамениті залізничні та банківські «лихоманки» другої половини 19 ст.

Особливо показовим стан економіки був у перші роки після Жовтневої революції. Держава втратила контроль над економікою і лише «набігами» намагалася отримати своє. Економіка відповідала адекватно — повальним ухиленням від уплати аналогів; занепадом важкої промисловості; одночасним існуванням декількох видів грошей.

Цікаво, що взявши політичну ситуацію у державі під контроль, більшовики не знайшли нічого кращого, ніж оголосити НЕП. Якщо тотальний контроль і жорстке регулювання вели у глухий кут, то дарування короткочасної свободи приватній ініціативі створило диво. Першими піднялися (вийшли з «тіні») харчпром, легпром, общепіт — галузі з швидким оборотом капіталу. На цей час держава вже мала сформований за рахунок податків бюджет.

В Радянському Союзі «тінь» була загнана у вузькі рамки, але все ж таки існувала. Носила вона географічний та галузевий характер. Тоталітарна держава була сильною і особливої волі нікому не давала.

З початком розпаду СРСР масштаби «тіньової» економіки різко розширились.

В процесі трансформації, тобто переходу до ринкової економіки, Україна та межуючі з нею держави стикаються зі складнощами в регулюванні економічних процесів. Для нашої країни характерною є спроба застосування перевірених розвинутими державами методик впровадження ринкових механізмів, але більш вдалою стратегією є застосування прикладів наших сусідів для формування особистої стратегії керування національною економікою.

Саме за прикладом Російської Федерації через прискорення проведення комплексної пенсійної реформи, запровадження низьких ставок прибуткового податку з громадян, створення дієвого контролю за виплатою заробітної плати лежить шлях до скорочення тіньового сектору в економіці України.

2. Дослідження проблеми тіньової економіки в сучасних умовах

2.1 Особливості та наслідки функціонування тіньового сектору економіки України

Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування цього факту неможливе проведення наукового економічного аналізу на макроі мікрорівнях, ухвалення ефективних управлінських рішень на всіх рівнях. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до значних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків під час прийняття відповідних рішень. Цей сектор економіки істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни. У загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки становить 5−10% від валового внутрішнього продукту (ВВП). Частка тіньової економіки в Україні становить 30−40% від офіційного валового внутрішнього продукту. Показник 40−50% є вже критичним. На цьому рівні вплив тіньових факторів стає настільки відчутним, що суперечність між легальним і тіньовим секторами спостерігається практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Час радикальних соціальних, політичних та економічних змін у будь — якій з країн світу характеризується, поряд з іншими, аквізицією тіньових проявів в економічній діяльності. Не став винятком і трансформаційний процес в Україні. Розгортання тіньової діяльності на початку трансформаційної кризи слід розглядати як закономірне явище, пов’язане із руйнуванням старої інституційної системи та командно-адміністративного господарського механізму, у той час як нові важелі економічного регулювання на той час ще не було сформовано.

Сподівання на те, що просування процесів реформування в економіці, обнадійливі тенденції макроекономічної динаміки автоматично скоротять обсяги тіньової діяльності, виявилися марними. Рівень тінізації української економіки залишається значним.

Фактично тіньова економіка стала однією з органічних складових економічної системи і у цій якості відіграє певні системні функції. Зокрема вона частково вирішує низку поточних проблем, які не спроможні вирішити легальні економічні відносини та держава: забезпечує акумуляцію вільних грошових коштів, формує прошарок підприємців, створює умови для само зайнятості і є джерелом доходів широких верств населення, збільшуючи споживчий попит тощо.

Отже, тіньову економіку можна розглядати як об'єктивно обумовлений соціально — економічний механізм, який компенсує упущення та недосконалість легальних соціально-економічних відносин. Внаслідок цього в країні створюються впливові та чисельні соціальні прошарки, фактично зацікавлені у збереженні економічних деформацій, які обумовлюють поширення тіньової економіки.

Проте, водночас, тіньова економіка входить у системну суперечність з інтересами довгострокового соціально-економічного розвитку, завдаючи негативного впливу на останній у стратегічному вимірі. І міжнародна практика, і накопичений за останні роки вітчизняний досвід переконують у тому, що бездіяльність та небажання впроваджувати системні заходи, спрямовані на скорочення рівня тонізації, призводить до погіршення ситуації незалежно від рівня економічного розвитку.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про основи національної безпеки України», «тінізацію» національної економіки визнано однією з загроз національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері.

Оскільки розквіт тіньової діяльності в Україні залишається однією з ключових проблем соціально-економічного розвитку, її розв’язання має стати об'єктом скоординованих зусиль усіх гілок державної влади, науковців, інститутів громадянського суспільства.

Украй важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелів грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів гривневої та валютної маси, який не підпадає під регулювання засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальних інструментів, марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; втрата потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, витік ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку через недостатній розвиток інвестування та неефективне відтворення людського капіталу.

Отже, поширення тіньової економіки веде до різкого зниження ефективності державної політики, утруднення, а подекуди — й неможливості регулювання економіки ринковими методами, із застосуванням інструментів грошово-кредитної та податкової політики. Це обумовлює необхідність звернення органів виконавчої влади до адміністративних інструментів регулювання, що, у свою чергу, становить підґрунтя для поширення корупції, а також гальмує процес розвитку ринкової економіки України, перешкоджаючи просування до членства у міжнародних організаціях.

На макрорівні негативні наслідки тінізації економіки знаходять вияв у звуженні можливостей суб'єктів господарювання щодо захисту їхніх прав власності та умов конкуренції через прозорі легальні механізми, в тому числі - передбачені міжнародними економіко — правовими нормами. Це пов’язане як з широким застосуванням самими цими суб'єктами «тіньового» інструментарію забезпечення власної конкурентоспроможності (отримання невиправданих податкових пільг чи інших преференцій, приховування частини прибутку, використання тіньової зайнятості, прихованих схем постачання й реалізації, тощо), так і з використанням такого інструментарію фірмами — конкурентами, що ставить компанії, які працюють в цілком легальному середовищі, у невигідне конкурентне становище.

Водночас багатоаспектність та розгалуженість виявів тінізації свідчить про безперспективність методів лише «симптоматичної» протидії тінізації у вигляді посилення контрольно-каральних функцій держави. Адже основними чинниками тінізації української економіки стали: висока витратність та низька рентабельність ведення бізнесу, обтяжлива податкова система, в якій фіскальна функція відіграє визначальну роль, знецінення вартості робочої сили, вузькість внутрішнього ринку та недорозвиненість ринкових регуляторів визначення ціни ресурсів та чинників конкурентоспроможності, нездатність держави забезпечити транспарентні умови діяльності та гармонізувати економічні інтереси суб'єктів економіки.

Зосередженість інституційних реформ лише на зміні форми власності, тим часом як формування інститутів соціального партнерства, захисту інтересів бізнесу та цивілізованого лобізму відбуваються надто повільно, призвела до того, що зростання потужності приватних економічних суб'єктів у несприятливих умовах супроводжувалося їхньою схильністю до забезпечення власної економічної безпеки за рахунок механізмів тіньової економіки. Отже, значною мірою звернення до тіньових операцій є засобом економічного виживання у несприятливому макроекономічному середовищі. У цьому контексті тіньова економіка може розглядатися як певний стабілізуючий чинник, який компенсував неефективність державної економічної політики.

Значною мірою звернення до тіньових операцій є засобом економічного виживання у несприятливому макроекономічному середовищі. В цьому контексті тіньова економіка може розглядатися як певний стабілізуючий чинник, який компенсував неефективність державної економічної політики.

Масштаби тіньової економічної діяльності істотно впливають на обсяги і структуру ВВП, призводячи до спотворення офіційних даних про його величину. Тіньова економіка створює реальну загрозу економічній безпеці та демократичному розвиткові держави. Високий рівень тінізації економіки вкрай негативно впливає на імідж країни, її конкурентоспроможність, ефективність структурних та інституційних реформ.

Тіньова економіка має об'єктивний характер, тому існує в будь економічних системах. Йдеться про порогове значення тіньової економіки, загрозливе для національної економічної безпеки, критичним рівнем якого є 40% офіційного ВВП.

Рівень тінізації економіки в Україні залишається високим. За оцінками МВФ, обсяг тіньової економіки в національному ВВП України становив близько 32%. Поряд з цим, за розрахунками Держкомстату, здійсненими на основі міжнародного стандарту «Вимірювання не облікованої економіки. Посібник», розробленого у 2002 році ОЕСР, МВФ, МОП та Статкомітетом СНД, рівень тіньової економіки в Україні становив у 2001 р. 16,3% ВВП, у 2002 р. — 17,7%, у 2003 р. — 17,2%, у 2004 р. — 18,9%, у 2005 р. — 18,1%[7, ст. 4−10].

Соціально — економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти справедливо розцінюють як суперечливі. Одні ототожнюють її з кримінально. Економікою і оголошують суто негативною, паразитичною зоною економічних відносин. Інші розглядають її як зразок найефективнішого господарювання у складних умовах перехідного періоду. Однак, немає підстав усіх учасників тіньових економічних відносин вважати злочинцями. У тіньовому секторі вектор управління певною мірою утворює кут антисоціальної спрямованості. З огляду на це, тіньова економіка не може не виступати як паразитичний, гальмівний фактор соціально — економічного розвитку. Через невигідність технічного переозброєння у тіньовому секторі економіки уповільнюється НТП, знижується продуктивність праці. Внаслідок обмеженості джерел інвестицій і несприятливого інвестиційного клімату зменшується їх обсяг. Поширюється грошова деградація, а податковий тягар розподіляється на дедалі меншу кількість господарських суб'єктів, які працюють легально. Як наслідок, настає колапс і легальної економіки.

Але менш (якщо не більш) катастрофічними за період новітньої історії є наслідки тіньової економіки для морального клімату нашого суспільства, оскільки тінізація деформує свідомість людей, породжує у них безнадійність і соціальний песимізм [2, ст. 48].

Підсумовуючи все вищесказане, ми дійшли висновку, що поширення тіньової економічної діяльності призводить до таких негативних наслідків:

— зменшення податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів;

— скорочення обсягів інвестицій в економіку держави та відпливу капіталу за кордон;

— нераціонального розміщення трудових ресурсів;

— криміналізації суспільства;

— появи економічної бази для впливу на державних посадових осіб, ЗМІ, політичні події, народних депутатів.

Все зазначене сприяє відтворенню факторів, що породжують тіньовий бізнес.

Ситуація, що склалася на цей час в Україні внаслідок масштабно вибухового поширення такого явища, як тіньова економіка, потребує глибоких і комплексних наукових досліджень цього найбільш своєрідного феномена.

2.2 Методологічні основи оцінювання тіньової економіки

Наявність тіньової економіки справляє суттєвий або домінуючий вплив (у залежності від рівня тонізації) на всі соціально-економічні та політичні процеси в державі. Без її обліку неможливий розрахунок макроекономічних показників, визначення реальних економічних тенденцій, які є основою прийняття рішень щодо проведення заходів державної соціально-економічної політики.