Наукові підходи до побудови освітнього процесу обдарованих дітей

Реферат на тему:

Наукові підходи до побудови освітнього процесу обдарованих дітей У сучасній педагогічній теорії та практиці відбувається інтен­сивний процес розробки системи виховання та навчання обдарова­них дітей. Про це свідчать численні наукові, методичні публікації, науково-практичні конференції.

За визначенням багатьох учених, складовими системи роботи з цієї проблеми, на які треба орієнтувати педагогічних праців­ників, є:

• концепція обдарованості;

• психодіагностика (виявлення рівня обдарованості);

• прогнозування розвитку обдарованих дітей;

• технології та методики виховання, навчання й розвитку твор­чого потенціалу особистості.

Складна та багатоаспектна проблема роботи з обдарованими дітьми потребує якісних нововведень на рівні теорії та практики.

Науковці пропонують різні підходи до побудови освітнього про­цесу обдарованих дітей.

Індивідуально-особистісний.

Він базується на тому, що необхідно враховувати не лише інди­відуальність учня, а й усю систему стосунків особистості з оточен­нямоцінювати вплив цих стосунків на психіку дитини та її індиві­дуальні можливості.

Обов’язкові елементи цього підходу:

• вивчення досягнутого рівня розвитку особистості;

• індивідуалізація процесу навчання, яка б відштовхувалася від досягнутого рівня і зберігалася протягом усього процесу на­вчання.

Провідною формою розвитку здібностей є розвивальні завдан­ня, які за змістом мають бути оптимальним навантаженням для дити­ни і формувати в неї раціональні вміння розумової праці.

Дидактичний. Найхарактернішим проявом обдарованості є ті здібності, які вже притаманні певній особистості, нібито раз і назавжди сформовані.

Завдання ж учителя — створити таку навчальну ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну чи спортивну).

Бажано, щоб ці діти навчалися за спеціальними навчальними інди­відуальними програмами або в спеціальних навчальних закладах.

Необхідно зауважити, що в дидактичному підході до навчання обдарованих дітей, як правило, недостатньо використовують пси­хологічні знання, тому часто залишаються відкритими питання:

1. Якщо результати навчання досить високі, то кому належить заслуга — вчителю, що побудував курс навчання, чи природній обдарованості учня?

2. Якими можуть бути психологічні наслідки даної програми для особистісного розвитку дитини?

3. Якими можуть бути наслідки даної програми для здоров’я учнів у фізіологічному та психологічному відношенні?

Отже, рано чи пізно перед прихильниками цього підходу поста­ють вказані проблеми, і вони звертаються до послуг психологів, залучення яких може відбуватися у двох варіантах, і тоді дидактич­ний підхід змінюється на дидактико-психологічний або психодидак­тичний.

Дидактико-психологічний — пріоритет залишається за дидак­тикою. Наочним зразком цього підходу є введення в освітній про­цес психологічної служби, яка має компенсувати труднощі, що ви­никають у вчителя та учня під час реалізації даної навчальної про­грами.

Психодидактичний підхід має психологічний пріоритет у побу­дові освітянських технологій. В останнє десятиріччя це знайшло відображення в теорії та практиці розвивального навчання, за яко­го знання, вміння та навички з мети освітнього процесу перетворю­ють на засіб когнітивного (пізнавального) та особистісного розвит­ку учнів.

Під час його реалізації необхідно:

• сформувати у вчителя певний рівень психологічних знань та вмінь, розуміння структури здібностей та особистості в цілому, за­кономірностей побудови окремих навчальних програм та навчаль­но-виховного процесу взагалі;

• створити експериментальні навчальні програми з урахуванням психологічних закономірностей розвитку та навчання обдарованої особистості;

• розуміти характер та роль освітянського середовища, в якому відбувається навчання (воно може сприяти розвитку обдарованості або шкодити проявам здібностей учня).

Якщо спробувати схематично відобразити систему роботи по вертикалі, то вона орієнтовно матиме такий вигляд, як на схемі.

Навчання дітей з високим розумовим потенціалом у звичайній загальноосвітній школі можна здійснити на підставі стратегії при­скорення та стратегії збагачення навчання.

Організаційними формами прискорення є:

• достроковий вступ до школи;

• прискорення в звичайному класі;

• заняття з окремих предметів в інших класах;

• «перестрибування» через клас;

• достроковий вступ до ВНЗ.

Як радять учені, основними вимогами залучення учнів до на­вчання на підставі прискорення мають бути:

• зацікавленість учня в прискоренні, підвищенні здібності в ок­ремій сфері;

• достатня зрілість у соціально-емоційному плані;

• згода батьків тощо.

Прискорення навчання пов’язане зі змінами швидкості навчан­ня, а не його змісту.

Друга стратегія — стратегія збагачення, дає дитині змогу в сере­довищі своїх однолітків розвивати інтелектуальні здібності на відпо­відному рівні. Основними напрямами стратегії збагачення є:

• розширення знань про навколишній світ;

• розвиток творчого мислення;

• зростання знань у конкретній галузі тощо.

Форми навчання обдарованих дітей:

1. Спеціальні класи.

2. Спеціалізовані школи та школи-інтернати.

3. Навчальні заклади нового типу.

4. Спецкурси та факультативи.

5. Позашкільні гуртки та об'єднання.

6. Заочні школи.

7. Станції юних біологів, техніків тощо.

Із зазначених форм роботи у звичайній загальноосвітній школі найпоширенішими є форми, визначені у згаданих вище п. 1,4,_5.

Основні завдання адміністрації і педагогічного колективу школи у плануванні роботи з обдарованими дітьми Розвиток індивідуальних здібностей і обдарованості дітей, за­безпечення умов їхньої самореалізації є одним із завдань управлінців, яке потребує конкретної розробки практичних заходів. На шкільно­му рівні вчителі та класний керівник повинні:

• визначити мету, створити план (програму) і режим роботи шко­ляра, забезпечити циклічність, тривалість навчання згідно з вікови­ми та індивідуальними особливостями обдарованої дитини;

• забезпечити наукову насиченість змісту освіти відповідно до можливостей, нахилів, інтересів та потреб обдарованого учня;

• розробити і впровадити індивідуально-розвивальні стратегії та форми організації навчально-виховного процесу, різнорівневі програми;

• модернізувати методи, засоби навчання, віднайти нові дидак­тичні технології, спрямовані на активізацію пізнавально-творчих потенцій обдарованих дітей;

• стимулювати постійний самоаналіз та самоосвітню діяльність учня;

• сприяти психолого-педагогічній освіті батьків обдарованих дітей;

• створювати умови для отримання додаткової освіти в поза­шкільних закладах з певного напряму обдарованості.

Обов’язок адміністрації школи:

• побудувати систему пошуку, відбору та діагностування рівня розвитку обдарованої дитини:

• забезпечити організацію педагогічного процесу так, щоб мак­симально розвинути здібності обдарованих дітей,.

• розробити конкретні програми роботи закладу освіти з цієї про­блеми;

• визначити варіативну частину робочого плану, яка б макси­мально враховувала розвиток обдарованих дітей;

• створити комплекс науково-методичних та навчальних матері­алів;

• розробити конкретні методичні рекомендації щодо індивіду­альної роботи з окремих навчальних дисциплін з обдарованими дітьми;

• дібрати та підтримати педагогічні кадри відповідного рівня, які були б здатні сприяти творчій праці учня, виявляти ініціативу та професійну компетентність у цій галузі педагогічної діяльності;

• постійно вивчати педагогічну майстерність учителів, забезпе­чувати умови для їхньої самоосвітньої діяльності, підвищення за­гальнокультурного та професійного рівня;

• відпрацьовувати оптимальну систему контрольно-оцінної діяль­ності учня і вчителя з позицій гуманізації освітянської роботи;

• сприяти участі обдарованих учнів у конкурсах та змаганнях різних рівнів, олімпіадах, турнірах, спартакіадах, конференціях, заочних та позашкільних формах навчання.

У процесі вирішення означених завдань доцільно враховувати основні особливості вікової обдарованості дітей.

Робота з цією категорією дітей потребує створення певних ди­дактичних умов, які включають:

• своєчасну діагностику;

• відповідне здібностям програмне забезпечення;

• розробку системи творчих завдань;

• визначення витрат часу на опанування навчальною програмою певного предмета;

• спонукально-творчу діяльність учителя.

Оновлення практичної діяльності вчителя неможливе без онов­лення теоретичних знань. Багато учителів мають негативне ставлення до теорії, отже, завдання керівників — передусім змінити ставлення вчителів до теоретичних знань.

Щоб ці знання стали конструктивними, необхідно зробити добір педагогічних проблем не тільки за логікою вивчення теорії, а й за логікою практичних дій учителя (причому пріоритет слід віддати останнім). Можна запропонувати таку тематику самоосвіти: моти­вація навчаннястворення програм самоосвіти учнівособливості пізнавальної діяльностіпозитивні та негативні факти у навчанні обдарованих дітейінтерес як мотиваційна передумова обдарова­ностіособливості спадкової основи особистісної обдарованостіособливості образотворчої (музичної, технічної тощо) обдарованості дитини.

Під час розгляду цих та інших питань необхідно передусім вия­вити психологічну суть проблеми, а вже потім на цій основі розкри­вати дидактичне забезпечення відповідних ланцюжків навчального процесу.

Головною умовою при цьому є поступове введення вчителя у світ наукових знань. Це можливо, якщо школа має загальну про­блему, загальний підхід до планування роботи над нею, систему методичної роботи.

Показати весь текст Вартість унікальної роботи