Розвиток творчих здібностей школяра на уроці читання

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Розвиток творчих здібностей школяра на уроці читання (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні основи процесу розвитку творчих здібностей школярів

1.1 Поняття творчості та творчих здібностей

1.2 Творча діяльність школяра під час уроків читання

1.3 Формування і розвиток мотивації на уроках читання Розділ 2. Педагогічні умови розвитку творчих здібностей школярів на уроках читання

2.1 Розвиток творчих здібностей школярів у виконанні творчих завдань

2.2 Методика стимулювання словесної творчості та навчання дітей творчої розповіді

2.3 Основні педагогічні напрями, форми та методи розвитку творчих здібностей молодших школярів Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступ Проблема розвитку творчої особистості у початковій ланці була і залишається актуальною. Державі потрібні не відмінні виконавці, а інтелектуально розвинені, творчо обдаровані особистості.

Розвиток творчості і творчих здібностей учнів хвилювала в різні часи не тільки відомих педагогів, але й дослідників, мислителів, філософів, науковців. Якщо говорити про творчість дитини, слід наголосити, що учні найчастіше не створюють щось зовсім нове, але створення, відкриття суб'єктивно нового для дитини вже є проявом творчості. Творчість є одним із засобів підвищення емоційного тонусу особистості, закріплення комплексу емоційно-вольової регуляції, а головне — актуалізації позитивної гами переживань, яка супроводжує ефективну працю, переживання радості від зробленого, досягнутого, почуття впевненості у своїх силах, у своєму творчому потенціалі й творчих здібностях.

Вивченням цієї проблеми займалися такі вчені й педагоги, як Г. Н. Кудіна, З. Н. Новолянська, Л.Є. Стрельцова, Н. Д. Тамарченко, Д.Б. Ельконін, А. М. Матюшкина, А. В. Запорожець та інші. Різноманітні аспекти виховної та розвиваючої системи творчості, їх педагогічна спрямованість знайшли глибоке осмислення у творчості таких українських письменників і педагогів як Г. Сковорода, І. Франко, С. Русова, Н. Забіла, О. Іваненко, В. Сухомлинський.

Розвиток творчості в учнів є важливим не лише тому, що завданням сучасної освіти є формування творчої особистості, а й тому, що людина, яка вміє творчо мислити, в нестандартних ситуаціях завжди знайде вихід, такій людині буде легше адаптуватися в житті. Лише творча особистість, спроможна створювати, управляти, пропонувати нові теорії, нові технології, нові напрямки розвитку, знаходити шляхи виходу зі складних нестандартних ситуацій. Тому забезпечення кожній людині можливості використання свого творчого потенціалу є одним із пріоритетних завдань як загальноосвітніх, так і позашкільних закладів.

Виходячи з усього вище сказаного можна визначити такі елементи даної роботи:

Об'єктом дослідження є розвиток творчих здібностей школяра на уроці читання.

Предметом дослідження є ефективні прийоми розвитку творчих здібностей школярів під час уроків читання.

Мета дослідження — підвищення мотивації навчання під час уроків читання через розвиток творчих здібностей школярів.

Відповідно до мети вирішувались наступні завдання дослідження:

— розглянути основні поняття творчості та творчих здібностей;

— визначити творчу діяльність школяра під час уроків читання;

— ознайомитись із засобами формування і розвитку мотивації на уроках читання.

Гіпотеза дослідження залежить від припущенні у тому, що у системі навчання читання застосовувати ефективні прийоми розвитку творчих здібностей, то можливо виховати творчу особистість, розвинути дитячу уяву і прищепити любов прекрасного, що підвищить мотивацію щодо навчання, за певних умовах:

1. якщо прийоми підібрані відповідно до віковими особливостями й потенційними можливостями дітей;

2. якщо складено комплекс занять із застосуванням ефективних прийомів розвитку творчих здібностей школяра.

Для досягнення поставлених завдань використовувалися наступні методи дослідження: пошуково-бібліографічний — аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, історико-педагогічний аналіз друкованих джерел, матеріалів педагогічної преси; предметно-цільовий — аналіз педагогічної, психологічної літератури; структурно-системний аналіз.

Практичне значення дослідження визначається тим, що його основні висновки та рекомендації можуть бути використані з метою розробки технологій виявлення творчих здібностей, при роботі з обдарованими дітьми в практичній діяльності вчителів початкових класів.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

У першому розділі розкрито зміст поняття творчості та творчих здібностей та теоретичні основи процесу розвитку творчих здібностей школярів на уроках читання.

У другому розділі висвітлено систему умов, методик розвитку творчих здібностей на роках читання.

педагогічний школяр творчість урок

Розділ 1. Теоретичні основи процесу розвитку творчих здібностей школярів

1.1 Поняття творчості та творчих здібностей Здатність дитини до саморозвитку, її творча активність — головні умови успішності у подальшому житті. Якщо дитина в школі не навчиться самостійно творити, то у майбутньому вона буде так само безініціативною, пасивною. Маленький учень добре навчається лише тоді, коли переживає успіх, хоча б невеликий. Тому слід із перших днів зустрічей із дітьми виявити їхні можливості, розвивати творчі здібності, нахили, інтереси.

Я.А. Пономарьов розробив універсальне визначення творчості - «взаємодія, що призводить до розвитку». Творчість у якнайширшому сенсі вона як взаємодія людей. Унікальна творча діяльність, на думку автора, є специфічної формою взаємодії, а ролі критерію творчості виступає механізм розвитку. Виходячи з цього визначення, механізмом розвитку творчі здібності дітей є організація специфічних форм взаємодії дитини з дорослим у процесі різних видів діяльності.

Творчість визначається як діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною і суспільною значущістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього що ще не існуючого. Поняттю «творчість» також можна дати і ширше визначення. Філософи визначають творчість, як необхідну умову розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості.

Творчість — це процес створення суб'єктивно нового, заснованого на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовувати нестандартні способи діяльності.

По суті справи, творчість — це «здатність створювати будь-яку принципово нову можливість» (Г.С. Батіщев). [2, 45].

У педагогіці і психології термін «творчість» у контексті поняття «творча діяльність». Початковий етап наукового підходу до природи творчої діяльності пов’язані з поданням щодо психічної енергії як матеріальному носії творчі здібності. У працях учених «Павлівської школи» (В.М. Бехтерєв, І.П. Павлов, В. В. Савич, А. А. Ухтомский та інших.) творча діяльність визначалася з рефлексичного погляду. Творчу ситуацію вони трактували як подразник, розуміючи діяльність як реакцію за показ такої подразник. Продуктами творчої діяльності виступає певна сукупність рефлексів. Дія подразника, що становить проблемну ситуацію, збуджує рефлекс зосередження, який утворює в мозковий діяльності домінанту. Навколо домінанти концентрується шляхом відтворення минулого досвіду весь матеріал, однак належить до подразнику — проблемі.

Отже, сама проблема визначений період стає пунктом зосередження — домінантою, навколо якої вже і відбувається творча діяльність.

Створення образів силою уяви одна із способів вдосконалення розумових процесів. Заняття сценічної діяльністю сприяють розвитку та стимулюванню інтелектуально-логічних (порівняння, аналіз, узагальнення тощо.) і інтелектуальних здібностей: генерація ідей, уяву, фантазія. Здатність творчості проявляється у незмінних прагненнях щось фантазувати і складати. Фантазія — джерело творчої духовності людини. Вона допомагає усвідомити дії дитини, зрозуміти, що у його душі, усвідомити страхи, думки, які дитина приховує. Фантазія допомагає пережити періоди деприваций (поневірянь чогось). До того йому це одне з найбільш важливих способів навчитися, як поводитись світі. [7, 23]

На думку Л. С. Виготського, уяву, будучи основою творчості, виявляється в усіх сторони життя дитини. Хід розвитку уяви тісно пов’язані з промовою, основний психологічної формою спілкування дитини з оточуючими.

У різних людей стан натхнення має різну тривалість, частоту настання. З’ясовано, що продуктивність творчої уяви залежить головним чином від вольових зусиль і є результатом постійної напруженої роботи. Зі слів І.Ю. Репіна, натхнення — це нагорода за каторжну працю. 6, 127]

Очевидно, що поняття, яке ми розглядаємо, тісним чином пов’язане з «творчою діяльністю». Під творчою діяльністю ми розуміємо таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, — чи предмет зовнішнього світу або побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, або відчуття, що відображає нове відношення до дійсності.

Якщо уважно розглядати поведінку людини, її діяльність у будь-якій області, то можна виділити два основні види вчинків. Одні дії людини можна назвати відтворюючими або репродуктивними. Такий вид діяльності тісно пов’язаний з нашою пам’яттю і його суть полягає в тому, що людина відтворює або повторює вже раніше створені і вироблені прийоми поведінки і дії.

Окрім репродуктивної діяльності в поведінці людини присутня творча діяльність, результатом якої є не відтворення вражень, що були у його досвіді або діях, а створення нових образів або дій. У основі цього виду діяльності лежать творчі здібності.

Творчий потенціал закладений у дитині з народження розвивається за мері його розвитку та розвитку. Проте, можливість творчий потенціал в дітей віком неоднакова, і як зазначалося раннє, це від характеру і забезпечення якості його з дорослим різними етапах дитинства.

Творчі здібності є сплавом багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цих пір відкритим, хоча зараз існує декілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Багато психологів зв’язують здатності до творчої діяльності, перш за все з особливостями мислення. Зокрема, відомий американський психолог Гілфорд, що займався проблемами людського інтелекту встановив, що творчим особам властиве так зване дивергентне мислення. [10, 156]. Люди, що володіють таким типом мислення, при вирішенні якої-небудь проблеми не концентрують всі свої зусилля на знаходження єдино правильного рішення, а починають шукати рішення по всіх можливих напрямах з тим, щоб розгледіти якомога більше варіантів. Такі люди схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей знають і використовують тільки певним чином, або формувати зв’язки між двома елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного.

Таким чином, в найзагальнішому вигляді визначення творчих здібностей виглядає таким чином. Творчі здібності - це індивідуальні особливості людини, які визначають успішність виконання ним творчій діяльності різного роду.

1.2 Творча діяльність школяра під час уроків читання Обов’язковою компонентом системи початкового літературного освіти молодшого школяра творча діяльність дитини. Творча діяльність передбачає роботу як з урахуванням прочитаного, а й власне авторську творчість. У сучасному навчанні читання й літератури реалізується гасло, висунутий відомим методистом М. А. Рибниковою: «Від маленького письменника до великого читачеві» .

Цікава з цим погляду система Г. Н. Кудиної і З.Н. Новлянської «Література як естетичного циклу». Вона передбачає безперервний процес практичної літературній діяльності самих школярів то позиції «автор», то позиції «читач» .

Для творчої діяльності дошкільника зазвичай рекомендуються такі прийоми, як читання за ролями, творчий переказ, графічне і словесне малювання, постановка живих картин, пантоміма, драматизація, твори. Приклади творчих завдань до створення: «вигадайте свої характери нашим качанів капусти, подумайте, де їх могли зустрітися, що ж розмовляти», чи: «придумати історію, наприклад, про корові, або про рипучій двері, або про громі, або про барабані, використовуючи скриплячі, супергучні, гавкаючі, визжащі та інші гучні слова» .

Важливо разом із дітьми виявити і обговорити ті критерії, відбуватиметься визначатися успішність виконаного завдання, його художня цінність. В.А. Левін вважає за необхідне формувати в дитини орієнтацію на читацьке сприйняття оточуючих. Критерієм самооцінки літературної творчості стає реакція слухачів: цікаво їм? Чи є у ньому щось нове слухачам? Результатом може бути альманах дитячих творів, куди будуть поміщатися тексти, визнані вдалими при колективному обговоренні у п’ятому класі.

На уроці читання щодо фольклорного матеріалу можна використовувати пальчиковий театр — така сприяє розвитку виразності промови. Зовсім необов’язково створювати спеціальні уроки розвитку, елементи таких вправ повинні бути кожному навчальному занятті і методично переплітатися із програмною матеріалом.

Можна поспостерігати за небом, хмарами, оточуючої природою, повітрям та розповідь «Наш шкільний двір восени». Насправді спостерігається те що, що дітям дуже важко дається навик читання, вміння висловлювати, висловлювати свої почуття.

Творча діяльність учня — центральне ланка щодо навчання. Включення дітей у діяльність — основний шлях їх розвитку. Розвивальне навчання характеризується саме тією, що учні постійно входять у діяльність, і це є його критерієм.

Гра-драматизація є своєрідним і самостійним видом ігрової діяльності. Джерелом для неї слугують літературні твори, зміст яких діти відтворюють, зображують їх героїв і події, які з ними відбуваються.

У грі-драматизації зміст і характер діяльності залежать від змісту твору. Заданий сюжет визначає склад учасників гри, слова, які вони промовляють, послідовність зображуваних епізодів, розв’язку. Це, передусім, полегшує дітям ігрове завдання: є готовий зміст, встановлені стосунки учасників гри, визначені їх дії, репліки. Водночас тут важливо, щоб персонажі були зображені саме такими, якими їх подано у творі, з усіма характерними для них особливостями поведінки, мовлення. Інакше задум автора буде спотворений [Богуш, Гавриш].

На уроках читання у вигляді творчих завдань вирішуються такі:

— формувати вміння підбирати інформацію упорядкування тексту оповідального характеру із елементами описи (з попередньої картини, про випадку із життя, про екскурсіях, спостереженнях);

— формувати вміння озаглавлювати текст;

— формувати вміння складати план (картинний, схематичний, цитатний);

Учитель може використовувати багатий арсенал форм, засобів і прийомів театральної педагогіки: творчість, етюди і пантоміми, театральні вправи і з гри, ляльковий театр з урахуванням змісту прочитаних творів.

Словесне малювання в жодному разі має перетворюватися на переказ твори. Мета словесного малювання наблизити дитини до образам, включити дитяче уяву, сконструювати виниклі уявлення.

Творчий переказ передбачає передачу змісту з будь-якими змінами :

— додати, що могло б передувати цієї ситуації, яка зображено у творі;

— змінити граматичне час дієслів;

— придумати, як могли розгортатися події далі тощо.

Такі вправи тренують гнучкість читацького погляду, привчають бачити позиції різних героїв, співпереживати їм.

Види театральної педагогіки: пантоміма — допомагає через рух з’ясовувати і пояснювати утримання і форму твори; жива картина — дає можливість продумати мізансцену, пози дійових осіб, які висловлюють певний стан кожного героя.

Прийоми поглибленого сприймання художнього твору, які допомагають дитині перевтілюватися в образ літературного героя, психологічно закономірні для дітей дошкільного віку. Вони дають малюкові змогу переходити від суто зовнішнього сприймання літературного героя до осмислення рис характеру, поглиблюють співпереживання з дійовою особою. Бесіда з використанням прийому словесного малюнка допомагає дітям уявити літературний образ, «побачити» його навіть тоді, коли немає ілюстрацій. У ході бесіди дітям пропонують розповісти: «як би ти намалював? Якого він зросту, як одягнений, якого кольору очі, волосся тощо…». Якщо книга справила на дітей велике враження — незалежно, чи сподобався, чи не сподобався їм літературний герой, — вони з великим бажанням починають створювати його словесний портрет. Психологічно цей факт можна пояснити тим, що велике душевне переживання прагне втілитися в образи, які відповідають цьому почуттю. Душевні переживання ніби володіють силою поглиблювати здатність добирати враження, думки й образи, співзвучні тому настрою, який опанував нами в цю хвилину. Богуш.

Звичайна оцінка дітьми вчинків героя у ході цілеспрямованої роботи має, безумовно, усвідомлений і мотивований характер, водночас оцінка вчинків, яка адресована безпосередньо самому героєві, набуває великого емоційного колориту, а це сприяє глибшому проникненню у сутність дій і вчинків героїв… Звернення до конкретної особи певною мірою розкріпачує дитину, вводить її міркування у звичний план.

Отже, всі ці прийоми допомагають глибше поринути у твір, викликають співчуття героям, стають засобом висловлювання власного ставлення до прочитане. Творчі завдання, можливо, застосовувати під час уроків читання незалежно від обраної програми. Такі завдання відповідають вимогам розвитку особистості школяра. Творчі завдання цілком прийнятні під час уроків читання, здатні збагатити урок, зробити його цікавим, в водночас, відповідаючи вимогам, і змісту різних навчальних програм

1.3 Формування і розвиток мотивації на уроках читання Дитина читає, жага до знань, інтерес до нового, прагнення прекрасного — все це втамовується дитячим читанням, яке справедливо можна назвати рушієм загального розвитку. Книга, прочитана в дитинстві, залишається в пам’яті назавжди. Поступово навичка свідомого читання, розуміння та осмислення інформації все більше стає навичкою неперервної освіти людини впродовж усього життя.

А якщо дитина читає мало, не хоче і не цікавиться літературою? Що робити? Які фактори впливають на таку ситуацію? Хто і що є джерелами мотивації читання? Адже читання є основою освіти і самоосвіти кожної людини. 1 ставлення до нього з перших днів шкільного життя є індикатором ставлення до всього навчального процесу.

Рівень розуміння важливості процесу читання є абсолютно індивідуальним. Значною мірою він залежить від того, наскільки правильно була сформована і розвинена мотивація читання в шкільному віці (а саме у початковій школі), бажання задовольнити не тільки інформаційно-прагматичні потреби, а й загально-культурні, естетичні, емоційні.

Мотивація — спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, що керує поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби.

Формування мотивації в учнів до навчально-пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи, яку досліджували такі учені, як: Л.І. Божович, Н. Н. Власова, А.Н. Леонтьєв, Д. К. Маккеланд, А. К. Маркова, Г. Олпортта ін. Ця проблема є актуальною як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології та педагогіці.

Мотивація, її формування і корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів, а «розумна, натхненна книга нерідко вирішує долю людини». (В. Сухомлинський).

На уроках читання ми, вчителі, зіштовхуємося з проблемою різнорівневого засвоєння учнями предметного матеріалу при достатньому рівні розвитку інтелектуальних здібностей кожного. І в багатьох випадках причина криється у рівні сформованості навчальної мотивації, усвідомленні особистої цінності читання.

Факторами, що стимулюють або стримують розвиток мотивації читання, є:

1. Суб'єктні особливості учня та вчителя.

2. Приклад дорослих.

3. Книжкове оточення дитини.

4. Рівень розвитку читацьких умінь.

5. Застосування методів роботи з книгою.

6. Завищений інтерес до сучасних аудіовізуальних ЗМІ.

Джерелами мотивації є насамперед родина, вчителі та самомотивація.

Якщо говорити про уроки українського читання, то частина першокласників вже приходять «читаючими», інші — ледь з'єднують букви у склади. Роль учителя на цьому етапі є вирішальною. Тому насамперед потрібно проводити просвітницьку роботу з батьками.

Ось деякі поради для батьків щодо мотивації читання.

1. «Читаючи добре написані книжки, навчаються гарно говорити» (Вольтер). Вибирайте книги, написані вишуканою українською мовою, з відповідним до віку шрифтом, ілюстраціями, з живою мовою персонажів. У майбутньому це дозволить дитині висловлювати свої думки чітко і красиво, відчути особистий інтерес та користь. Вкрай необхідно звернути увагу і на якість паперу, його відповідність санітарно-гігієнічним нормам.

2. Запровадьте ритуал читання. «Переставши читати, люди перестають мислити» (Д. Дідро). Діти люблять ритуали, тому варто призвичаїтися до читання перед сном або читання ввечері всією родиною. Одночасно у дитини формується і культура читання: відстань до очей, правильне освітлення.

3. Електронна книга сьогодні є супутником життя. Інтерактивні казки, рухливі герої, яскраві ілюстрації - все приваблює і спонукає читати далі.

4. Ніколи не пропонуйте читання за винагороду. Такий прийом тільки занижує «цінність» читання, відштовхує від процесу. Читання з примусу або під тиском — шлях в нікуди.

5. Власний приклад — найкращий аргумент. «Очі читача — значно вимогливіші судці за вуха слухача» (Вольтер). Переконана, якщо у батьків є інтерес до читання, пізнання і розвитку, то й дитина свідомо прийде до внутрішньої потреби читати, життєвої необхідності самовдосконалення.

Майте велике терпіння, мудрість щодо формування бажання читати. Порівнюйте прогрес власної дитини лише з її минулими успіхами. Враховуйте її фізіологічні та вікові особливості, уникайте перевантажень. Пам’ятайте, що мотивація виникає не за один день, її треба розвивати роками.

Навчити дитину читати складно, але ще складніше навчити її полюбити читати. На сьогодні характер дитячого читання стає більш функціональним, прагматичним. А мотивація — аспект суб'єктивного світу учня, яка визначається його власними мотивами і упередженнями. Тому викликати і утримати бажання читати можливо тільки зацікавленим навчанням, де вчитель враховує вікові та психологічні особливості учнів, де існує співпраця — вчитель — учень. До того ж, учитель сам має бути цікавим для учнів: постійно розвивати власні здібності, підвищувати якість своєї «продукції». Це життя в пошуковому режимі, постійному інтенсивному напруженні. Лише такий учитель може повести за собою, вмотивувати сучасних школярів.

Обов’язковою компонентом системи початкового літературного освіти молодшого школяра творча діяльність дитини. Творча діяльність передбачає роботу як з урахуванням прочитаного, а й власне авторську творчість. Для творчої діяльності дошкільника зазвичай рекомендуються такі прийоми, як читання за ролями, творчий переказ, графічне і словесне малювання, постановка живих картин, пантоміма, драматизація, твори.

Важливо разом із дітьми виявити і обговорити ті критерії, відбуватиметься визначатися успішність виконаного завдання, його художня цінність. Творча діяльність учня — центральне ланка щодо навчання. Включення дітей у діяльність — основний шлях їх розвитку. Розвивальне навчання характеризується саме тією, що учні постійно входять у діяльність, і це є його критерієм.

Розділ 2. Педагогічні умови розвитку творчих здібностей школярів на уроках читання

2.1 Розвиток творчих здібностей школярів у виконанні творчих завдань У сучасному світі гостро стоїть проблема творчого розвитку особистості. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Посилюється увага до розвитку творчих здібностей особистості, надання їй можливості виявити їх.

Творчі можливості молодших школярів реалізуються в різних видах діяльності, зокрема у грі, навчанні, спілкуванні, трудовій діяльності. Як творчість я сприймаю не лише кінцевий результат діяльності, а й прийоми та методи, за допомогою яких вона здійснюється. Тому майже з перших років своєї педагогічної діяльності значну увагу приділяю розвитку творчих здібностей учнів.

Не орієнтую учнів лише на традиційне засвоювання знань, оскільки такий підхід в організації навчально-пізнавальної діяльності за сучасних умов не є продуктивним, оскільки обсяг знань зростає надто швидко. Певною мірою творчість властива всім людям, тому намагаюсь створити для кожного оптимальні умови навчання, формувати потребу вчитися, вміння раціонально працювати, розвивати мислення учнів, їхню мовну активність, проявити творчість і самостійність у виконанні поставлених завдань.

Засоби розвитку творчих здібностей учнів:

— діалог «учитель-учень»

— діалог «учень-учень»

— діалог «учень-учитель».

У психолого-педагогічній літературі творча особистість розглядається як індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки — найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою, вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально — психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання.

За компонентним складом творчі здібності поділяються на такі групи:

— добра пам’ять

— креативність

— інтелектуальне багатство ідей

— нетрадиційне мислення

— допитливість

— самостійність, наполегливість

— гнучкість розуму

— здатність вирішувати та ставити проблеми.

Творчі здібності пов’язані зі створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності. Розвитком творчої особистості потрібно керувати, оскільки існують чинники, що впливають на цей розвиток:

— умови, у яких формується дитина;

— середовище, що її оточує;

— характер її навчальної діяльності.

Розвиток творчих здібностей буде ефективним, якщо в організації творчої діяльності враховується сукупність взаємопов'язаних між собою сторін: зміст навчального матеріалу > система творчих завдань > організація навчально-пізнавальної діяльності.

Розвиток творчої особистості потребує впровадження нових дидактично — методичних засобів, що допомагають моделювати навчально-виховний процес, виходячи із поставленої мети.

Технологія формування продуктивної пізнавальної атмосфери основана на творчій діяльності, яка починається з проблеми або запитання, з подиву, здивування, із суперечності. Основою творчості вважаю пошукову активність, що сприяє саморозвитку і самовдосконаленню дитини. Коли першокласник приходить до школи, в нього сяють очі, виникає безліч запитань. Своє покликання, як учителя, бачу в тому, щоб вогник в очах та інтерес до знань не згасав, а навпаки посилювався.

Практика показує, що більш продуктивними, міцними, усвідомленими стають ті знання, які учень здобуває сам. Створенню умов для самостійного здобуття знань на уроках сприяють проблемні ситуації. Перед дітьми ставиться певне пізнавальне завдання, що містить суперечність, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.

При вивченні нового матеріалу пропонують школярам вирішити завдання, для розв’язання якого необхідні нові знання, що й стають предметом вивчення на уроці. Саме так створюю проблемні ситуації, ситуації утруднення.

Наприклад, при вивченні в 2-му класі з предмету «Я і Україна» теми «Пори року. Зима» дітям пропонують таку ситуацію: «Ми зовсім не чуємо як падають сніжинки. Вони легенько опускаються на гілля, землю, дахи. А чому ж, будучи такими легенькими вони риплять під ногами?»

Діти після деяких роздумів висловлюють свою думку, міркування. Підсумовуючи їхні відповіді: «Сніг рипить, тому що сніжинки під вагою людського тіла ламаються. Оскільки їх дуже багато потрапляє під натиск, то й звук рипіння чути».

Дуже часто при обговоренні проблемної ситуації у дитини виникає гіпотеза про можливий шлях її вирішення, вона здебільшого з’являється як осяяння, як спалах, як раптовий стрибок від певного незнання до розуміння. Кожна дитина отримує задоволення від успішного вирішення проблеми. Зазвичай радість пізнання передається у вигуках «Ага! Зрозумів!», «От у чому справа». І цю радість я обов’язково підтримую: потискаю руку кмітливому учневі, хвалю його, разом з однокласниками плескаємо у долоні.

Як один з прийомів створення проблемної ситуації використовую «хвилинки міркування», що сприяють розвитку мислення як логічного, так і образного.

Отже, відкриття, які діти роблять на уроках незначні, давно відомі в науці. Але дітям вони дають справжню насолоду. Чим більше створено для учнів ситуацій утруднення, які вони можуть подолати, тим частіше вони переживають радість відкриття, тим інтенсивніше у них розвивається інтерес до знань, науки, навчання. І творчі здібності вихованців зростають.

2.2 Методика стимулювання словесної творчості та навчання дітей творчої розповіді

Мовленнєва творчість — один із найскладніших видів дитячої творчості.

Мовлення — важливий компонент різноманітних видів творчої діяльності дітей. Тому складно виокремити у спостереженні та аналізі, наприклад, процесу малювання, пов’язаного з коментуванням дитиною своїх дій, створюваного сюжету (який народжується одночасно на двох рівнях — вербальному й образотворчому), межі кожного виду творчої діяльності. Слово підштовхує, збагачує, стимулює рухи рук, потік думки, а зображення, що виникають, спонукають до нових словесних образів. І слово, і зображення є однаково значущими для дитини засобами творення художнього образу, вираження свого стану, почуттів, відображення самостійної думки. Творча розповідь і мовленнєве вправляння як компоненти різних видів дитячої діяльності — це різні рівні словесної творчості.

Мовленнєво-творча діяльність — це складання різних типів зв’язних висловлювань, за допомогою яких дитина виражає власні почуття, уявлення, навіяні художніми творами, сприйняттям навколишнього світу. Як складова частина різних видів діяльності (гри, малювання, конструювання, театралізації, спілкування), мовленнєво-творча діяльність не завжди завершується складанням твору, який би відповідав певним літературним та мовним нормам, оскільки дитина не ставить перед собою таке завдання.

Словесна творчість як первинна форма літературної творчості - це спеціально організований мотивований процес складання дитиною твору в будь-якій формі висловлювання, що відповідає певним літературним нормам.

Процес словесної творчості орієнтований на складання дитиною твору, тобто на досягнення певного результату. Мотиваційна настанова, що активізує мовленнєво-творчий процес, виявляється в бажанні за власною ініціативою брати участь у вирішенні завдань, запропонованих дорослим; у творчій продуктивності - здатності складати кілька варіантів творів на одну тему; в ігровій настанові, прагненні перемогти у змаганні (хто складе найцікавішу казку). У цій ситуації найчастіше творчий процес спрямовується педагогом, що дає змогу поєднати навчання й активну творчу мовленнєву практику.

Залежно від умов, в яких відбувається творчий процес, розрізняють мовленнєву творчість в умовах навчання і в ситуації ініціативної творчої діяльності (Додаток В), в яких по-різному виявляється активна позиція дитини щодо процесу словесної творчості, роль педагога в керуванні творчим процесом, відповідність складеного дитиною твору літературно-мовленнєвим, орієнтованість на кінцевий результат, можливість різноманітних варіацій розвитку творчої ідеї. 431 лінгводидактика.

В умовах організованого навчання ініціатива майже завжди йде від вихователя, який заздалегідь планує зміст заняття, тему, навчальні завдання. Завдяки майстерності, зацікавленості педагога діти включаються у творчий процес, відгукуються на його пропозицію «Давайте придумаємо…». В ініціативній творчості дитина вільна і звертається до творчої діяльності лише тоді, коли насправді відчуває нагальну потребу творити.

Заняття майже завжди зорієнтовані на кінцевий результат — скласти оповідання на тему, розповідь за картиною, казку за набором іграшок тощо. Вся попередня робота на занятті налаштована на підготовку дітей до створення творчого продукту (орієнтування в певній темі, актуалізація словника, граматичні вправи, естетично-емоційне збудження), причому вихователь, керуючи творчою діяльністю дітей, прагне складені дітьми твори використовувати згідно з літературно-мовленнєвими нормами. Саме цим пояснюється його активне втручання в дитячу розповідь: вказівки, навідні запитання, пропозиція скласти кілька варіантів, тактовні виправлення, доповнення, підказки тощо.

Під час заняття педагог намагається задіяти всі структурні частини творчого процесу: зародження задуму, пошук засобів вирішення творчого завдання, реалізація задуму, оцінка творчого продукту, співвіднесення його із задумом. На кожному етапі він прагне продемонструвати дітям різні варіанти вирішення творчого завдання, різні способи збагачення творчого процесу.

В ініціативній творчості структура творчого процесу може порушуватись, адже діяльність дитини імпульсивна, подібна грі, яка не завжди завершується певним результатом. Якщо на занятті діти мають можливість почути кілька варіантів складених товаришами розповідей, які вихователь може зафіксувати за допомогою диктофона, магнітофона, записати на аркуші, то мовленнєво-творчі дії дошкільника в його самостійній діяльності буває важко зафіксувати. За контекстом ці записи здебільшого не мають сенсу, адже вони пов’язувалися з ігровими, образотворчими, конструктивними діями, в яких виокремити «суто мовлення» іноді буває неможливо. Отже, умови здійснення творчого процесу істотно впливають на його зміст і рівень якості.

Мовленнєво-творча діяльність, залежно від умов, у яких вона відбувається, може виявлятися в різних формах. (Додаток А) Як бачимо зі схеми, ініціативна мовленнєво-творча діяльність посідає значне місце в житті дитини. Адже цей вид творчості є природним для неї, важливим засобом самовираження, самореалізації, який виявляється у різних видах дитячої діяльності: в сюжетно-рольовій грі (за допомогою складання сюжетів казок, ігрових діалогів, сценаріїв); в пізнавальній діяльності (через вислови-міркування, вислови-пояснення, вислови-запитання, головна мета яких упорядкувати, систематизувати власні уявлення про довкілля, пояснити самому собі невідповідності, незрозумілості, проблеми, з якими постійно стикається дитина); в образотворчій, музичній, конструктивній, театральній діяльності (завдяки акомпанементу дій, їх коментарю, словесному малюванню); у спілкуванні з однолітками й дорослими (через самопрезентацію і фантазування) тощо. Ініціативна мовленнєво-творча діяльність ґрунтується на знаннях дитини, які вона здобула під час навчання.

У ситуаціях регламентованої мовленнєво-творчої діяльності основними організаційними формами є мовленнєве заняття, а також заняття з ознайомлення дітей із художньою літературою, деякі види мовленнєвих ігор. Під керівництвом педагога діти вправляються у складанні римовок, художньому аналізі та творчій контамінації малих форм фольклору, створенні колективних етюдів, індивідуальних казок, оповідань.

Мовленнєво-творча діяльність включається і в інші види занять (інтелектуальні, художні, екологічні) у вигляді висловів-міркувань, висловів пропозицій, у побудові яких дитина виявляє свою творчість, рівень мовленнєвої компетентності.

Залежно від способу організації мовленнєво-творчу діяльність дітей поділяють на індивідуальну, групову і колективну. Прямої залежності між умовами здійснення творчого процесу і способами організації діяльності не існує, ініціативна словесна творчість може відбуватися в усіх трьох формах. У навчальній діяльності педагог також використовує різноманітні форми організації дітей залежно від завдань заняття і рівня їхньої підготовленості до творчої діяльності.

На певних етапах навчання вихователі використовують різні способи організації дітей. Так, індивідуальній творчій діяльності на занятті обов’язково має передувати колективна творчість, під час якої дитина поступово здобуває потрібні для творчості вміння й навички в найсприятливішій для цього ситуації. Адже колективне творення, кероване вихователем, завжди супроводжується успіхами дітей, що надає їм особливого задоволення, віри у свої можливості та бажання повернутися до цієї діяльності ще не один раз. Як уже зазначалося, під час колективної творчості діти успішно вчаться одне в одного, переймаючи найрезультативніші засоби дії. Ця форма організації також цінна багатоваріантністю вирішення творчого завдання, що позитивно впливає на розвиток швидкості, гнучкості й оригінальності мислення дошкільників.

Про важливість індивідуальної творчості на занятті й подальшого колективного художнього аналізу складених дітьми творів свідчать результати дослідження Г. Кудіної та 3. Новлянської. Автори відзначають цінність саме поєднання індивідуального й колективного етапів мовленнєво-творчої діяльності на занятті. Складений дитиною твір презентується всій групі, яка стає його критиком, співавтором, що безперечно впливає на підвищення якості індивідуальної мовленнєвої діяльності, адже під час навчання кожна дитина грає ролі автора, критика і слухача.

Отже, використання різних способів організації мовленнєво-творчої діяльності дітей під час навчання сприяє підвищенню її якості.

2.3 Основні педагогічні напрями, форми та методи розвитку творчих здібностей молодших школярів Створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високим творчим потенціалом, хоча деякі західні психологи і зараз вважають, що творчість спочатку властиво дитині і, що треба тільки не заважати йому вільно самовиражатися. Але практика показує, що такого невтручання мало: не всі діти можуть відкрити дорогу до творення, і надовго зберегти творчу активність.

Виховання творчих здібностей дітей буде ефективним лише в тому випадку, якщо воно буде являти собою цілеспрямований процес, у ході якого вирішується ряд приватних педагогічних завдань, спрямованих на досягнення кінцевої мети.

Дотримуючись позиції вчених, що визначають креативні здібності як самостійний чинник, розвиток яких є результатом творчої діяльності молодших школярів, виділимо основні компоненти творчих (креативних) здібностей молодших школярів: творче мислення та творча уява.

Для розвитку творчого мислення та творчої уяви учнів початкових класів необхідно пропонувати такі завдання:

— класифікувати об'єкти, ситуації, явища за різними підставами;

— встановлювати причинно-наслідкові зв’язки;

— бачити взаємозв'язки та виявляти нові зв’язки між системами;

— розглядати систему у розвитку;

— робити припущення прогнозного характеру;

— виділяти протилежні ознаки об'єкта;

— виявляти і формувати протиріччя;

— розділяти суперечливі властивості об'єктів у просторі і в часі;

— представляти просторові об'єкти.

У зв’язку з цим виділяються три рівні складності змісту системи творчих завдань:

— Завдання III (початкового) рівня складності пред’являються учням першого і другого класу. В якості об'єкта на цьому рівні виступає конкретний предмет, явище або ресурс людини. Творчі завдання цього рівня містять проблемне питання або проблемну ситуацію, передбачають застосування методу перебору варіантів або евристичних методів творчості, призначені для розвитку творчої інтуїції та просторової продуктивної уяви.

— Завдання II рівня складності спрямовані на розвиток основ системного мислення, продуктивної уяви, переважно алгоритмічних методів творчості.

Під об'єктом у завданнях даного рівня виступає поняття «система», а також ресурси систем. Вони представлені у вигляді розпливчатої проблемної ситуації або містять суперечності в явній формі. Мета завдань даного типу — розвиток основ системного мислення учнів.

— Завдання I (вищого, високого, просунутого) рівня складності. Це відкриті завдання з різних областей знання, що містять приховані протиріччя. Завдання такого типу пропонуються учням третього та четвертого року навчання. Вони спрямовані на розвиток основ діалектичного мислення, керованої уяви, усвідомленого застосування алгоритмічних і евристичних методів творчості.

Формування творчих здібностей в процесі навчання є важливим завданням щодо прищеплювання учням практичних навичок, технологічної майстерності. Школярам важливо навчитися вносити в роботу елементи фантазії, можливе різноманітність своїх творчих думок.

Для більш активної розумової діяльності учнів застосовується один з різних методів навчання — бесіда. При бесіді ставляться питання для обговорення майбутньої роботи, уточнюються і доповнюються відповіді учнів. Часто в процес виконання учнями трудових завдань застосовується індивідуальна співбесіда для з’ясування ступеня осмислювання школярем до окремих прийомів роботи, так і всього завдання, або причини помилок. Бесіда може носити характер вільної дискусії, розвиває самостійність судження творчого задуму. Задум є основою творчості, вищим рівнем людської свідомості, перетворює світ; умовою стимулювання і формування творчих здібностей у школярів, свободою свідомої діяльності.

Є низка причин, що перешкоджають здійсненню задумів, це недостатнє матеріальне забезпечення трудового процесу (відсутність матеріалів, брак інструментів, обладнання). Але залишається актуальною передача наставником своїх умінь учням.

Задум наповнює всю роботу в цілому, так як продумується весь шлях до отримання результату праці, мети праці: використання матеріалів, засобів праці, послідовність операцій і підготовка до роботи. Підготовка — проміжна форма роботи, ланка між задумом і виконанням. Вона включає в себе заготівлю та підбір сировини, наладку інструментів, розкладку їх на робочому місці.

Виконання — це вінець, вища форма роботи, — являє собою безпосереднє виготовлення виробу, завершує підготовку, реалізує задум. Підготовка зберігає час для виконання, тому учням потрібно прищеплювати серйозне ставлення до підготовки, тоді буде успіх у здійсненні задуму Для того, щоб учні свідомо засвоювали знання і трудові навички, творчо, з повною віддачею сил використовували їх у праці, щоб у них формувалися творчі здібності, щоб розвивалася творча особистість, в процесі бесіди для втілення задуму в реальність варто приміняти різні групи прийомів: мотиваційні, надання допомоги, стимулюючі.

До мотиваційним прийомів відносяться такі прийоми: постановка цілей, показ практичної значущості діяльності і результатів праці. Результати праці можна побачити і проаналізувати на проведених творчих виставках робіт учнів. За кожне виконане виріб учням виставляється оцінка, значить цієї ж оцінкою можна оцінити задум і творчі здібності учнів.

Наступна група прийомів пов’язана з виконанням навчального завдання.

Іноді на заняттях зустрічаються ситуації, коли учні з різних причин не можуть виконати ту чи іншу роботу. З цією метою використовуються прийоми надання допомоги. Усі учні мають різний рівень сформованих знань, навичок, умінь, здібностей.

Прийом нагадування застосовується, якщо необхідні знання або способи дії не утримуються в пам’яті учнів до моменту їх використання, і допущена на самому початку помилка може вплинути на подальший хід роботи.

Конкретизація забезпечує правильне усвідомлення учнями завдання. Вона дозволяє використовувати приклади, уявлення про які вже сформувалося у школярів.

З метою активізації у формуванні здібностей учнів використовуються прийоми, що впливають на емоційно-вольову сферу: переконання, схвалення, заохочення. Переконання застосовується тоді, коли учень не впевнений у своїх силах, слабо концентрує у своїй діяльності вольові зусилля. Найбільше вплив надає прийом схвалення на нерішучих учнів, які сумніваються в правильності виконання завдання. При цьому учні заражаються емоційно-вольовими зусиллями.

Поширеним засобом у формуванні здібностей учнів є заохочення. Воно може бути спрямоване на оцінку різних сторін їх роботи, наполегливості та виконання завдання, тощо Добираючи дидактичні ігри для уроків та розробляючи методику їх використання як методу формування пізнавальних інтересів молодших школярів, треба керуватися такими положеннями :

а) визначення місця дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;

б) доцільність цілеспрямованого й систематичного використання їх на різних етапах уроку;

в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовки учнів;

д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

Говорячи про проблеми творчих здібностей дітей, ефективний розвиток можливий лише при спільних зусиллях як з боку педагогів, так і з боку родини. На жаль, педагоги скаржаться на відсутність належної підтримки з боку батьків, тим більше, якщо це стосується педагогіки творчості. Тому доцільно проводити спеціальні бесіди та лекції для батьків, на яких би розповідалося про те, чому так важливо розвивати творчі здібності з дитинства, які умови необхідно створювати в сім'ї для їх успішного розвитку, які прийоми та ігри можна використовувати для розвитку творчих здібностей в сім'ї, а також батькам рекомендувалася б спеціальна література з цієї проблеми.

Отже, запропоновані вище заходи сприятимуть більш ефективному розвитку творчих здібностей у молодшому шкільному віці.

Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою, вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально — психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання. Творчі можливості молодших школярів реалізуються в різних видах діяльності, зокрема у грі, навчанні, спілкуванні, трудовій діяльності.

Важливий компонент різноманітних видів творчої діяльності дітей — мовлення. Тому складно виокремити у спостереженні та аналізі, наприклад, процесу малювання, пов’язаного з коментуванням дитиною своїх дій, створюваного сюжету.

Висновки Творчість — це розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу або духовної культури; якщо ж він новий лише для його автора, то новизна суб'єктивна і не має суспільного значення.

Пояснюючи свою позицію з питань творчості, відомий психолог Л. Виготський зазначав, що «творчою ми називаємо таку діяльність, яка створює щось нове, однаково, чи буде це створене творчою діяльністю будь-якою річчю зовнішнього світу або побудовою розуму або почуття, яке живе та виявляється тільки в самій людині».

Творчі здібності особистості - це синтез її властивостей і рис характеру, які характеризують ступінь їх відповідності вимогам певного виду навчально-творчої діяльності і які обумовлюють рівень результативності цієї діяльності.

Творчі здібності самі по собі не гарантують творчих здобутків. Для їх досягнення необхідний «двигун», який запустив би в роботу механізм мислення, тобто необхідні бажання і воля, потрібна «мотиваційна основа» .

Кожна дитина має певні здібності, тому завдання педагогів і батьків — визначити, відшукати і допомогти їх розвинути. Успішне вирішення завдань навчання і виховання молодших школярів перебуває у прямій залежності від характеру взаємодії між учителем і учнем.

Переорієнтація навчально-виховного процесу на формування творчої особистості реалізується за умов діалогізації, співробітництва, що мають особистісну спрямованість і стимулюють до творчого розвитку і самовдосконалення особистості. Особистість педагога й особистість вихованця навчального закладу виступають як рівноправні співучасники педагогічного процесу з однаковою відповідальністю за кінцевий результат їхньої співпраці та співтворчості. З огляду на це, особливо актуальним стає теоретичне опанування та практичне впровадження освітніх технологій для розвитку творчих здібностей учнів, до яких, насамперед, слід віднести: технологію розвиваючого навчання; технологію формування творчої особистості; проектно-моделюючі та нові інформаційні технології; технологію колективної творчої діяльності; технологію «створення ситуації успіху»; інтеграцію різних видів мистецтва та інші.

Отже, розвиток творчих здібностей передбачає активність і самостійність у навчанні. На підставі вивчення психолог-педагогічної літератури, я дійшла висновку, що формування діяльної позиції школяра в пізнанні - найголовніша умова для розкриття інтелектуального і творчого потенціалу дитини.

Список використаних джерел

1. Батищев Г. С. Познание и творчество/ М.: Педагогика, 1991. 120 c.

2. Богуш А. М., Гавриш Н. В. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: Підручник /За ред. А. М. Богуш. — К.: Вища шк., 2007. 542с.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою