Технологія розстріляв. 
Конвеєр смерті в часи "Великого терору" в Україні

У 1930;ті роки ХХ століття в СРСР утвердився чіткий порядок виконання смертних вироків. Після винесення вироку один з керівників наркомата внутрішніх справ чи начальник обласного УНКВС направляв коменданту стандартний документ:

«Совершенно секретно Коменданту НКВД УССР Старшему лейтенанту госбезопасности тов. Шашкову ПРЕДПИСАНИЕ Предлагается Вам привести в исполнение приговора Тройки УНКВД Киевской областинад осужденными к высшей мере наказания — РАССТРЕЛЯТЬ — нижеследующих осуждённых:

КУЧЕР Кирилл Григорьевич…

53. ГОРДЕЙЧУК Николай Яковлевич.

С вещами и личными делами.

Об исполнении приговора представить один общий акт и по одной выписке из акта на каждого осуждённого.

ПРИЛОЖЕНИЕ: 53 выписки из протокола Тройки и 1 копия выписки (образец).

Председатель тройки НКВД Киев[ской] области Ст[арший] майор госбезопасности Шаров [90].

г. Киев. 5.УШ.37 г." [91].

Засудженого до вищої міри покарання приводили до спеціальної кімнати, де його вже чекала спеціальна комісія, яка складалася, як правило, з трьох осіб. Працівник прокуратури спостерігав «за законністю процедури» — перевіряв обвинувачувальний висновок та вирок. У часи масових страт 1937;1938 років працівники прокуратури на периферії, як свідчать численні документи, під час виконання смертної кари були відсутні.

В обов’язки співробітника 8-го (обліково-статистичного) відділу НКВС входила ідентифікація особистості засудженого. Ставлячи питання та оглядаючи арештанта, він переконувався, в тому що саме та людина, яка підлягає розстрілу.

ПРИ РЕАЛИЗАЦИИ ПРОТОКОЛА ОСОБОГО СОВЕЩАНИЯ НКВД СОЮЗА за № 40 от 5 февраля 1939 года (альбом по греческой операции) ПО ВИНЕ НАЧАЛЬНИКА 8 ОТДЕЛЕНИЯ УНКВД НИКОЛАЕВСКОЙ ОБЛАСТИ СЛАВИНСКОГО И ПОМ. ОПЕРУПОЛНОМОЧЕННОГО ТУСТАНОВСКОГО БЫЛИ ОШИБОЧНО РАССТРЕЛЯНЫ ОСУЖДЕННЫЕ ПО 2 КАТЕГОРИИ — ТАРНАВСКИЙ ВИТАЛИЙ АНДРЕЕВИЧ (грек, бухгалтер тюрьмы г. Кирово) и СТАНКО ДМИТРИЙ ДЕМЬЯНОВИЧ (грек, машиновед завода «Красная Звезда» в г. Кирово).

СЛАВИНСКИЙ И ТУСТАНОВСКИЙ АРЕСТОВАНЫ, (так как они вообще люди гнилые).

ОБ ИЗЛОЖЕННОМ ДОНОШУ НА ВАШЕ РАСПОРЯЖЕНИЕ.

УСПЕНСКИЙ." [92]).

Співробітник комендатури чи внутрішньої тюрми НКВС відповідав за своєчасну доставку заарештованих, керував виконавцями чи особисто виконував вироки. Після дотримання всіх формальностей виконавець на очах членів комісії розстрілював засудженого. Потім складався акт про виконання вироку:

1937 года, августа 7 дня. Я, комендант НКВД УССР — ст [арший]лейтенант государственной безопасности тов. ШАШКОВ, в присутствии начальника внутренней тюрьмы УГБ НКВД УССР — мл. адшего] лейтенанта госбезопасности тов. НАГОРНОГО [93] и пом[ощника] нач[альника] внутренней тюрьмы УГБ НКВД УССР — тов. КОБЕНЕК [94], на основании предписания Председателя Тройки НКВД Киевской области — ст[аршего] майора государственной безопасности — тов. ШАРОВА, согласно выписок из протоколов заседания Тройки при Киевском Облуправлении НКВД от 3 августа 1937 года, привёл в исполнение приговор над осужденными к высшей мере уголовного наказания — РАССТРЕЛУ:

КУЧЕР Кириллом Григорьевичем…

53. ГОРДЕЙЧУК Николаем Яковлевичем.

Присутствовали и смерть расстрелянных констатировали:

Комендант НКВД УССР Ст[арший] лейтенант госбезопасности тов. Шашков Нач[альник] внутренней тюрьмы НКВД УССР Мла[дший] лейтенант госбезопасности Нагорный Пом[ощник] нач[альника] внутренней тюрьмы НКВД УССР Кобенек Расчет рассылки:

• 1 экз[емпляр] в 8 отдел УГБ НКВД УССР
• 2 -3 «-» — в 8 отдел УГБ УНКВД, Киев
• 4- «-» — в делах Комендатуры" [95].

Як з’ясувалося в часи «беріївської відлиги» відповідальні співробітники органів держбезпеки у зв’язку масовими розстрілами «ворогів народу» в 1938 році просто не встигали належним чином оформлювати акти виконання вироків. Про це свідчить директивний лист заступника наркома внутрішніх справ УРСР А. Кобулова начальникам УНКВС про перевірку стану документів щодо розстрілу засуджених від 24 січня 1939 року: «…Произведенной НКВД УССР проверкой выявлено, что документы об исполнении приговоров в отношении осуждённых НКВД СССР в Особом порядке и Особыми Тройками по 1 категории в ряде областных управлений НКВД УССР находятся в безобразном состоянии. При приведении приговоров в исполнение некоторые УНКВД не составляли установленных актов, а ограничивались проставлением на предписаниях различных условных знаков («кружочков», «крестиков», «птичек» и т. п.), значение которых известно только их авторам. В УНКВД по Ворошиловградской области отсутствуют акты о приведении в исполнение приговоров по первой категории в отношении осуждённых в 1938 г. — 1231 чел., по Сталинской области на 483 чел.

В тех же областных Управлениях НКВД имели место случаи, когда по предписаниям о приведении в исполнение приговоров, посланным в другие УНКВД (по месту содержания арестованных), удовлетворялись получением справок по телефону о том, что приговор исполнен, не требуя письменных подтверждений. Во многих УНКВД отсутствует контроль над приведением в исполнение приговоров. Так, в УНКВД по Днепропетровской области предписаний дано на значительно большее количество арестованных, чем было фактически осуждено. Также безобразно поставлено в большинстве УНКВД хранение материалов об исполнении приговоров: предписания, акты и переписка по ним хранятся в столах, деревянных шкафах, совершенно не обеспечивающих надлежащую сохранность и не гарантирующих от пропажи этих сугубо секретных документов.

Предлагаю:

• 1. Начальникам УНКВД лично проверить состояние и хранение документов о приведении в исполнение приговоров над осуждёнными по первой категории.
• 2. В пятидневный срок привести в надлежащий порядок все делопроизводство по исполнению приговоров.
• 3. Оформить в установленном порядке исполнения приговоров, по которым не были составлены акты.
• 4. Для хранения протоколов и документов по исполнению приговоров, снабдить 1 Спецотделения несгораемыми кассами или ящиками…" [96]

Опираючись на документ, важко з’ясувати, хто саме розстрілював в’язнів у Києві - сам О. Г. Шашков чи О. Г. Шашков разом з І.Г.Нагорним та Д. Д. Кобенеком (участь двох останніх у розстрілах радянських громадян у 1936;1938 роках підтверджується показами співробітників НКВС). Проте не можна виключати і участі третіх осіб, в тому числі співробітників комендатури чи внутрішньої тюрми.

Ось як наприкінці 1980;х років розповідав про технологію виконання смертних вироків у Києві в 1937;1938 роках доктор юридичних наук В. Мунтян, почуті ним з вуст колеги, колишнього прокурора М. Табачного: «Табачний мені розповідав, що десь протягом 1937;1940 рр. він у службових справах був присутнім при виконанні вироків відносно тих осіб, що були засуджені до смертної кари. Зі слів Табачного я добре пам’ятаю, що це стосувалось виконання вироків у Лук’янівській тюрмі. Все це відбувалося в кімнаті коменданта по особливим справам За його словами людину засуджену до розстрілу піднімали з підвалу на якомусь ліфті в кімнату для розстрілів. Він, як прокурор, пересвідчувався, що це саме та людина, яку засудили до розстрілу. після чого людину повертали обличчям до стіни, ставили на коліна, нахиляли голову униз і комендант стріляв у потилицю. Мертвого знову опускали вниз, а на його місце піднімався наступний засуджений. Хто ще був присутнім при розстрілі, він мені не розповідав. З його слів я зрозумів, що там був присутній якийсь допоміжний персонал, так як перед виконанням вироку деякі засуджені впадали в істерику і їх доводилось заспокоювати з допомогою цих осіб. За словами Табачного, виконання вироків здійснювали в нічний час. В середньому за ніч розстрілювали 100−150 чоловік. Звичайно, це відбувалося не кожного дня, але вся ця процедура протягом декілька років, за словами Табачного, позначалась на його здоров'ї. Ще пам’ятаю, що він говорив про те, що трупи розстріляних вивозили за місто, за Дарницю, в ліс» [97].

Розповідь В. Мунтяна в часи «горбачовської перебудови» про те, що виконання смертних вироків у 1937;1938 роках відбувались на території Лук’янівської тюрми розходяться з показами Павла Григоровича Старжинського на допиті у слідчого органів НКВС 9 жовтня 1938 року:"Осенью 1937 года я начальником гаража автобазы НКВД УСССР — Чепелем был переброшен с машины отдела фельдсвязи на машину специального назначения (тюремка). Работая на этой машине по доставке арестованных из спецкорпуса Лукьяновской тюрмы во внутреннюю тюрьму НКВД УССР осужденных к высшей мере наказания расстрелу. По проишествии месяца моей старательной работы я через надзирателей Шалайкина, Бендерского и Перегона, а также шоферов спецмашин — Заяц и Бабича стал получать разные вещи бывших обвиняемых, которые впоследствии сбывал через магазин случайных вещей" [98]. Отже виконання смертних вироків у добу «великого терору» у Лук’янівській тюрмі не відбувалися і смертників доправляли у підвали на вул. Інститутській, 1, де розміщувалася внутрішня тюрма НКВС УРСР.

Документальних свідчень про те, яким чином виконувалися вироки в УНКВС по Харківській області небагато. Влітку 1937 р. за грати потрапив свояк колишнього наркома внутрішніх справ УРСР В. А. Балицького [99] співроібтник харківської прокуратури Д. К. Вазанов. У його архівнослідчій справі є покази внутрікамерного агента про те, що Д. К. Вазанов розкрив сокамерникам державну таємницю — розповів деталі яким чином відбувається процедура смертної кари. Якщо ув’язненому в 11 годин ночі оголошують «на вихід з речами», то це означає розстріл. Перед тим як посадити ув’язненого в машину йому зв’язують руки позаду та везуть на вулицю Чернишевського в Управління НКВС. У дворі є залізні двері, які ведуть у приміщення, в якому відбуваються розстріли. Відразу по приїзду ув’язненого ведуть до підвалу, змушують дивитися у визначеному напрямку та стріляють у потилицю [100].

Збереглись документальні свідчення яким чином виконувалися вироки над засудженими до розстрілу в Уманській оперслідгрупі в 1937 році. Учасник розстрільної команди Борис Наумович Нейман пригадував: «Порядок привоза осужденных из тюрьмы в Уманское РО НКВД для исполнения приговоров был следующий: Нач. Уманского РО, он же нач. межрайследгруппы БОРИСОВ, с получением списков арестованных из КОУ НКВД, осужденных к расстрелу, частично каждый вечер иногда через несколько вечеров давал от себя списки нач. тюрьмы г. Умани АБРАМОВИЧУ, примерно на 40−50 ч. осужденных к расстрелу, для доставки таковых в РО, обыкновенно к 10 часам вечера.

Осужденные к расстрелу привозились в одну из комнат двора РО. БОРИСОВ примерно к 11−12 ч. ночи лично сверял по списку, присланному из КОУ НКВД, сверяя тщательно их фамилии, имя и отчество и другие установочные данные.

После окончательной проверки осужденных к расстрелу, им объялялось, что они идут на этап, а сейчас пройдут пропускник, баню. Таким образом, оперативные сотрудники каждый раз водили по одному в подвальное помещение, где приводились в исполнение приговора.

Приведенный осужденный к расстрелу в подвальное помещение никаким репрессиям не подвергался, а нач. тюрьмы АБРАМОВИЧ предлагал каждому в отдельности сдавать имевшиеся при них деньги, которые ложил к себе в карман плаща, после указанного осужденному предлагали раздеваться до белья, а затем он выводился во вторую комнату подвального помещения, где над ним приводился приговор в исполнение" [101].