Естетичні проблеми евтаназії

Государственная Академія Сфери Побуту і Услуг.

Поволжский Технологічний Інститут Сервиса.

РЕФЕРАТ.

По дисципліни: «Етика і эстетика».

На тему: «Естетичні проблеми эвтаназии».

Работу виконав: Пономарьов В. А., И-501.

Работу перевірила: Соколова Н.Л.

ТОЛЬЯТТИ 1999.

Проблема евтаназії (грецьк. — «хороша смерть») був і по сьогодні залишається одній із актуальних. Тут є прихильники й супротивники. Критерій життя і смерть — як медичний, а й вічне філософське запитання. І тепер, зараз, одразу на порозі третього тисячоліття, дана тема палко обговорюється багатьма людьми.

Звернімося до своєї історії цієї проблеми. У минулому недієздатних солдатів кінчали після бою спеціально навчені цій справі команди. «У середньовіччі, — пише академік Б. Петровський, — під час війн на полі бою залишалися сотні тяжкопоранених, що з різні причини були евакуйовані. Їх чекала болісна смерть на полі бою, але з допомогою кортика з хрестоподібної ручкою спеціально виділені люди умертвляли поранених. Смерть була миттєвою. Кортик називався «мизерикордия», що у перекладі означає «милосердя». У Росії її, при царському режимі створювалися таємні суспільства евтаназії, які називалися «Угамуй мої суму». Історія медицини знає випадки, коли ще вдавалися до евтаназії. Вони допомогли піти у той світ Миколі 1, З. Фрейду, Р. Герингові, А. Онассису та інших.

Розрізняють евтаназію пасивну та активну, добрвольную і недобровольную. Пасивна эвтоназия означає, що лікар, усуваючись, не роблячи дій, які б підтримати життя, пасивно санкціонує помирання (нерідко болісне) хворого. Що стосується активної евтаназії лікарем цілеспрямовано, по заздалегідь ухваленого рішення робляться спеціальні дії, що прискорюють смерть. Добровільної називається евтаназія, здійснювану по недвозначною проханні хвору чи з попереднього вираженого його згодою із заздалегідь й у юридичної достовірної формі висловлюють волю у разі необоротною коми. Недобровольная евтаназія здійснюється без безпосереднього згоди хворого, це означає, що вона у цьому випадку суперечить її волі - просто він через хворобу неспроможна висловить своєї волі не зробив це заздалегідь, у своїй ті, хто приймають рішення евтаназії передбачає що, якщо б хворий міг б висловити своєї волі, він побажав цього. Комбінуючи ці форми евтаназії, ми маємо чотири ситуації евтаназії: добровільна й активна, добровільна і пасивна, недобровольная й активна, недобровольная і пасивна.

Багато в чому залишаючись етичної проблемою, евтаназія між тим, залишається пов’язана з соціально — економічної стороною функціонування держави. У цьому сенсі проблема евтаназії у тому, що у наш час людина настільки знецінився для суспільства і держави, що українці бракує співчуття себе, а й позбавлений елементарного уваги. Якби держава забезпечило своїх громадян (здоровим, хворим і старим) належний спосіб життя (житлові умови, пенсію, соціальний захист як найнеобхідніших послуг) ,.то, напевно, бажаючих заподіяти собі смерть було значно менше. Багато людей воліють померти, ніж тягнути скотинячий спосіб життя, злидарювати. Роль держави у розв’язанні цієї проблеми полягає у створенні умов невиліковних хворих — хоспіси, тому явний приклад, налагодити патронажну службу, залучити армію добровольців тощо.

Аби вирішити поставленої проблеми необхідно приваблювати і законопроектний, зобов’язані законів і правилами регламентувати спірні питання, пов’язані з эвтаназией. Невипадково на міжнародних конгресах і конференціях з питань біоетики цю тему є однією з центральних. Тоді, як медики і філософи обговорюють цієї проблеми, уряду багатьох країн займають спостережну позицію. Постає питання: який суперечить чи відмову у право людини до страти основним прав людини. Чому держава вільно розташовувати життям співвітчизників у політичних цілях (війни, екстремальні умови праці, боротьба зі стихійними лихами, епідеміями) й те водночас відмовляє людям самим розпоряджатися своїм майбутнім і особистої життям. Відповідь проста: державі люди потрібні для експлуатацію у цілях стабілізації існуючого ладу. Що й казати стосується законодавства питанням евтаназії Держ. Дума інші органи влади виявляють ініціативи. Що ж до досвіду розвинених країн, то, наприклад, у деяких штатах США прийнятий Закон про гідної смерті. У Голландії існує суспільство прибічників евтаназії, до котрої я щорічно звертаються від 5 до 10 тис. людина.

Свою думку на цю проблему евтаназії має церква. Будучи противником евтаназії вона мотивує це передусім священнописанием. Згадайте ті заповіти, які дав Господь Мойсею, по тому, як Бог вивів євреїв з землі Єгипетської. Перша заповідь: НЕ ВБИВАЙ. (Старий Завіт, Результат, гол. 20 ст. 13). І в цієї заповіді немає винятків, ні коментарів. Заповідь звучить коротко й зрозуміло, це без будь-якого двухмыслия. Господь дарувавши нам життя й лише Господь вправі вирішувати коли залишати цей світ. Милосердя може виявлятися в пом’якшення біль і страждань нещасну людину, звісно ж, молитва. Тілесні страждання не важкі страждання, котрим може бути підданий людина. Тіло, як і весь біль піде після смерті у землю, а душа наша піднесеться до Господа Бога, де він їй страждати чи мати світі й у спокої.

Кожна молода людина може мати свою думку до цієї проблеми. І з нас відштовхується зі свого світовідчуття й зі свого розуміння сутності людини. Як на мене глибоке переконання треба дати людині декларація про вибір життю або смерті ту хвилину, що його існування приносить йому лише біль, і нічого більше. Ні вправі людина засуджувати того людини, який у цій ситуації, який зробив той чи інший вибір. І всі тому, людині практично важко представить себе у цій ситуації, коли життя починається не мила, і бо людина — істота далеко ще не досконале, неспроможна уявити себе поза своєї плоті піднятись над тілесної болем. Переконаний, що чимало противники евтаназії, коли будуть у цій ситуації зволіють позбутися мук і вирішать долю самі, обравши легкий шлях розв’язання проблеми — смерть.

Роль держави і у тому, аби допомогти людям, які опинилися складній ситуації. Усім людям, і тих, хто вирішить піти з нього, і тих, хто вирішив покластися за грати Божу. Для перших подати допомогу у особі спеціальних лікарів (про парамедиков, до чиїх обов’язки входило б надання допомоги безнадійним хворим, шляхом навечного порятунку їхнього капіталу від болю), а других, захотіли жити надати різноманітні стерпні умови життя (тут застосування сильнодіючих наркотичних коштів, допомогу рідних і близьких, милосердних покупців, безліч ясна річ державну підтримку).

У тому ж разі, коли дозволити проблему евтаназії береться держава чи окреме обличчя, то тому випадку потрібно усвідомлювати всю відповідальність за прийняті рішення. Дуже важке це рішення — залишати життя, нехай навіть у муках, чи забрати її, і в такий спосіб розв’язати проблеми. І це плані приведи Господи нам не перестаратися до вирішення цієї завдання.

Отже, проблема евтаназії залишається багато в чому проблемою кожної людини, його особистого відносини. Лише сама людина вправі вирішувати питання своєї, саме свого життя й смерті. Для рішення поставленої проблеми необхідно активне участі всього суспільства, культурних діячів, богословів, вчених і ясна річ самої держави. І головним завданням суспільства, по-моєму, у тому, що створити людині такі умови, що вона завжди вибирав найдорожче та цінне що він є - ЖИТТЯ. Наприкінці хочеться привести вірш У. Пономарева:

Жоден з нас потребу не вічний, на грішної Землі,.

Настане наш годину, ми повернемося до Тебе,.

Який Подарував щастя народитися й жить,.

І має право себе нас возвратить.

Жоден з нас потребу не у праві за Панове решать,.

Коли нам народжуватися, а коли вмирати,.

І у муках пекельних приведи Господи не согрішити,.

Долю, Тобою цю самим нам не решить.

І коли за останній годину нам мають бути мученья,.

Крий ж при владі искушенья,.

Адже наш тіло з болем залишаться у земле,.

А душі вічні повернутися все до Тебе!

У. Пономарьов.

Список використаної литературы:

1. А. Петров, Евтаназія: з невідомими рішеннями // Медична газета, 14 серпня 1998 р № 65, стор. 12.

2. Гусейнов А. А., Апресян Р. Г, Етика: ПідручникМ.: Гардарика, 1998 р.

3. Ніжна смерть // Співрозмовник, 1995 р. № 6, стор. 26.

4. Кутепов З., Врач-терминатор // Хімія життя й, 1994, № 2, стор. 54−56.

5. Шишкін Р., Річ евтаназії // Відлуння планети, 1993, № 19−20, стор. 36−41.

6. У. Пономарьов, сочинения.