История переливання крові й донорства

История переливання крові й донорство.

Ще давнини люди намагалися лікувати кров’ю тварин. У творах давньогрецького поета Гомера говориться у тому, що Одіссей давав пити кров тіням підземного царства, аби повернути їм і свідомість. Гіппократ рекомендував хворим, страдавшим захворюваннями з порушенням психіки, пити кров здорових людей. Вказівки про таке лікуванні кров’ю є у творах Плінія і Цельса, що повідомляли у тому, що хворі на епілепсію і старі пили кров вмираючих гладиаторов.

Крові приписували омолоджуюче дію. Приміром, у Римі старий тато Інокентій VIII лікувався кров’ю, взятій від трьох хлопчиків 10 років. Проте виготовлений із крові дітей напій не допоміг, і тато скончался.

Кров тварин із лікувальною метою пили під час війн, тож слідом за єгипетськими військами йшли цілі стада баранів, кров яких використовували на лікування поранених. У древніх пам’ятниках залишилися нотатки у тому, що кров використовували для ванн. Так, давньогрецького царю Костянтину, котре страждало проказою, було застосовано ванни з крові. Вважалося, що кров — це чудодійна рідина: треба лише її застосувати, як показує життя то, можливо продовжене на багато років. Якщо людина вип'є кров, вона замінить йому ту, що була втрачені им.

У 1628 р. Англійський учений У. Гарвей відкрив закон кровообігу. Він встановив принцип руху крові в живий організм і тим самим розкрив широкі змогу розробки методу переливання крови.

Перші успішні експерименти переливання крові від однієї собаки до інший було здійснено 1666 р. Англійським анатомом Р. Лоуэром, а 1667 р. французький учений Д. Б. Дени на присутніх справив перше переливання крові від тварин людині. Він перелив хворому, страждаючому лихоманкою, одна склянка (270 унцій) крові ягнёнка. Хворий повнів, але, попри це, ніхто з хворих не вирішувалося на переливання крові собі. Тоді учений оголосив, що той, хто дасть собі перелити кров, одержить велику плату. Робочий бідного кварталу Парижа був охарактеризований першим, хто надав себе для досвіду по переливання крові. Після переливання реципієнт відчула себе відмінно і запропонував своє власне кров для переливання. Він мимоволі був першим свідомим донором історія человечества.

Не все переливання Д. Б. Дени були вдалими. Почалися ускладнення, з’явилися смертельні випадки, і переливання мови у Франції було заборонено. Причина цих невдач полягала у тому, що кров тварин і людини несумісна. Кров тварин, перелитая у організм людини, руйнується. Проте думку врятувати вмираючого вливання йому крові здорової людини не залишала врачей.

У 1832 р. петербурзький акушер Р. Вольф зробив перше місце у Росії переливання крові від чоловіка людині. Це була породілля, втративши дуже багато крові. Переливання минуло успішно, і жінка спасена.

Розвиток донорства супроводжувалося численними взлётами і падіннями — обожнювання цього до державної заборони його применять.

До 1875 р. доктор медицини Леонард Ландуа знайшов у літературі кілька сотень випадків переливання крові між тваринами, для людей і зажадав від тварин людям. Як донори крові використовувалися переважно собаки і вівці (ягнята, барани). Переливаемая дужим і хворих людей кров тварин викликала численні, зокрема смертельні, ускладнення. Перші документальні внутрішньовенні вливання ставляться до початку діяльності першої у світі Академії Наук — Лондонського Королівського суспільства, заснованого 60- е роки 17 століття. Зробити внутрішньовенне вливання крові фахівця в царині часи було лише — вже хоча би за з того що до винаходи порожнистої ін'єкціях голки і сучасного шприца залишалося ще дві століття. Крістофер Рэн в 1656 року використовував у ролі ін'єкціях голки пташине перо, а замість шприца бульки риб і животных.

Попри те що, перші спроби давали хороші результати, метод переливання крові недоотримав поширення боперших, це був тоді досить складна в технічному відношенні операція, по-друге, в ряді хворих перелитая кров викликала важкі ускладнення, до смертей. Причина їхня була тоді зовсім непонятна.

Використання крові як лікувального засобу давно привертала собі увагу дослідників. Думка людини займалася тим, як відшкодувати втрату крові в організмі під час пораненнях і рясних кровотечах, як поліпшити склад парламенту й якість крові, ухудшившиеся при зоболеваниях, і т.д.

Нині ясно, що невдачі були наслідком переливання великих кількостей невідповідної чи, як кажуть, несумісної по системі АВО крові. Встановлено, що від людини людині переливати кров можна лише за певним показанням, оскільки кров різні люди також буває совместимой.

Дуже значної ролі зіграло відкриття груп крові, у результаті були розкриті причини деяких посттрансфузійних ускладнень, що було можливість попередити їх. Виявилося, що ускладнення переливання крові тварин людині відбуваються оскільки сироватка крові людини склеює (агглютинирует) і руйнує кров’яні тільця тварин. Використовуючи ці дані, віденський бактеріолог До. Ландштейнер (1901 р.) і польський лікар Я. Янский (1907 р.) відкрили закони склеювання еритроцитів одну людину сироваткою іншого і встановили, що у властивостями крові все людство можна розділити на виборах 4 групи: О (I), А (II), В (III), АВ (IV). З відкриттям груп крові, її переливання як лікувальний метод став швидко розвиватися. Перше переливання з урахуванням груп сумісності на присутніх справив в 1909 р. американський хірург Дж. Крайл. Це відкриття різко скоротило число ускладнень. У 1940 р. було встановлено резус-фактор (Rh-фактор) позитивний і негативний, під назвою як за назві мавп, в яких було виявлено наявність антиген в эритроцитах.

Поруч із відкриттям До. Ландштейнера, великим історичною подією є пропозицію. У. А. Юревича і М. До. Розенгарта в1910 р., і навіть А. Юстена з Брюсселя в 1914 г. задля унеможливлення згортання крові при переливанні додавати до неї цитрат натрію. Цей метод, який отримав назву «цитратного», значно спростив техніку переливання. Інтенсивне розвиток донорства, розробляються методи і у широку клінічну практику переливання крові нашій країні почалося тільки після Великою Жовтневою соціалістичною революции.

Перше науково обгрунтоване переливання крові, із урахуванням її груповий приналежності у Радянському Союзі було зроблено 20 червня 1919 р. У. М. Шамовым. Цьому передувала велика підготовчу роботу зі створення вітчизняних стандартних сироваток визначення групи крові. Так само складним тоді було знайти донора, погоджується дати свою кров для переливання. Попри настільки обнадійливі результати першого науково обгрунтованого переливання крові, дельнейшее розвитку цього методу йшло вкрай повільно. Зустрічалися великі складнощі у доборі осіб, бажаючих давати кровь.

У розвитку організації донорства можна простежити ряд періодів. Перший період організації донорства у Союзе.

Вперше роки застосування методу переливання крові (20-ті роки ХХ століття), коли операцію ще порівняно рідкісної, донорами ж часто були родичі чи друзі хворого. Так, із трьох трансфузий, зроблених У. М. Шамовым в 1919—1921 рр., в дух випадках було перелито кров родичів. У тому випадку хворому хлопчику кров (100 мл) було перелито з його матері, й інші (420мл) — від брата больной.

Пошуки донорів серед найближчих родичів хворого грунтувалися в роки як на злагоді донора дати свою кров для переливання, а й на розповсюдженому тоді думці, у цьому разі реакція організму хворого на трансфузию має слабее.

У 1926 р. питання кадрах донора у нашій країні поставлений на обговорення Н. Н. Еланским у його книзі «Переливання крові». Аби вирішити цієї проблеми М. М. Еланский і Э. Р. Гессе рекомендували залучати як донорів — добровольців найближчих родичів хворого, і навіть студентів і медперсонал, які через прагнення допомогти хворому можуть уявити свою кровь.

Ось одна з прикладів, описаний З. І. Спасокукоцким в 1934 г.:

Хворий потребував переливанні крові щодо операції з приводу опухали шлунка. З пропозицією дати свою кров стало 18 родичів хворого, проте в всіх кров виявилося несумісної за групою з кров’ю больного.

Цей процес і подібні до нього випадки, які були під час виборів донорів, змушували думати й над робити практичні крок до створенню при лікувальних установах резервів доноров-активистов. Наступні роки показали, що у нашій країні були умови для дальшого поступу донорства не шляхом перетворення їх у професію, але в громадської основі. Перше офіційне видання Інструкції щодо застосування лікувального методу переливання крові, затвердженою Народним Комісаром охорони здоров’я РРФСР Н. А. Семашко 14 серпня 1928 р. У інструкції вказувалося, що метод переливання крові може бути широко застосований як незамінного кошти за ряді захворювань і допускається в практику лікувальної допомоги. У ньому викладалися основні вимоги, які пред’являються донору, й визначали максимальний обсяг крові, який повинна перевищувати 1% від безлічі тіла донора (600 мл) і тільки для виключно здорових осіб міг стати підвищено до 1,25% від безлічі тіла донора. У 1927 р. для заохочення донорства було запроваджено грошова компенсацію дачу крові, і з 1931 р. — видача спеціального пайка.

В міру накопичення досвіду стало виявлятися дедалі більше даних у тому, що родичі хворого які завжди можуть бути притягнені до дачі крові, насамперед через груповий несумісності. Другий період організації донорства.

У нашій країні перші масові переливання крові знайшли собі застосування в військово-польових умовах, було проведено під час воєнних дій у озера Хасан й у районі річки Халхін-Гол. Тоді для заготівлі консервованої крові було організовано її взяття від великої кількості донорів у Владивостоці, Хабаровську, Читі й інших містах Далекого сходу. До 1940 року Радянський Союз перед мав потужної мережею установ Служби крові, в склад якої входило кілька науково-дослідними інститутами і велика кількість досить оснащених станцій переливання крові. Тоді було накопичено колосальний досвід переливання крові, що дозволило успішно провести 1940;го роках 220 000 тисяч переливань крові хворим. Система організації донорства у роки Великої Вітчизняної війни дозволила врятувати життя тисячам поранених бійців. За період війни у Радянському Союзі було зареєстровано 5,5 мільйонів доноров.

У 60-ті роки Радянської Службою крові було сформульовано принцип, який би розвиток донорства нашій країні - однакову право усіх громадян отримання крові при захворюванні і одночасна рівна моральний обов’язок членів товариства брати участь у донорстве.

Нині донорство вийшло межі вузько медичної проблеми, коли вирішувалося лише тим про забезпечення кров’ю лікувальних установ, і став проблемою соціальної, що відбиває взаємини між людьми і тим самим котра торкається інтересів всього нашого общества.