Елам

Элам

С історією рабовласницького суспільства Дворіччя міцно пов’язана історія Еламу. Ця країна (шумери називали — її «Ним», аккадцы — «Эпамту») перебувала зі сходу Шумера. Елам містився в гористій місцевості, але поруч із горами, де можна було лише розведення худоби, були й родючі долини за течією двох великих річок Еламу — ніяких звань Хоаспа (сучасна Керхе) на сході Эвлея (сучасний Карун). На східному березі Хоаспы, протягом якої тут зближується із поліциклічним перебігом Эвлеи, перебувало велике поселення Сузи, головний бог якого Иншушинак шанувався й у Шумері. Сузи, розташовані на схрещенні найважливіших шляхів, що проходили через Елам, зіграли величезну роль історії країни. У південно-східної частини Еламу жили, очевидно, темношкірі племена. Висловлювалося припущення, що що це племена, родинні дравидским племенам Индии.

Хозяйственная життя й громадські отношения

До цього часу не вважається встановленим, якої групі мов можна віднести мову Еламу. Довголітні розкопки городища Суз встановили тут ряд культурних верств. Найбільш поважним є шар, який отримав назву Сузи I. Нижній межа цього не то, можливо визначено у часі з точністю. Верхній само одержувати його межа, т. е. початок наступного шару, з так званого Сузи II, належить до кінцю III тисячоліття до зв. е. У шарі Сузи I збереглося разом із слідами поселення та запорозький цвинтар, яке свідчить заупокійному культі в давніх мешканців городища.

Предметы, характерні для шарі Сузи I, слід віднести до энеолиту. Поруч із кам’яними знаряддями, старанно виготовленими і відшліфованими, тут зустрічаються лише зрідка предмети з міді. Знаряддя праці свідчать, що, створивши їх, були осілими і займалися поруч із полюванням ще й землеробством. Поруч із ячменём і эммером вони вирощували і лён. Серед статуеток, виліплених з глини, зустрічаються зображення богині родючості. Судини, призначеними спеціально для поховань, виготовлялися з добре отмученной глини, були виготовлені вручну, без гончарного кола. Вони прикрашені геометричними візерунками і умовними, геометризованными зображеннями людей, птахів, домашніх і диких тварин, і навіть знарядь праці і. Всі ці зображення виконані чорної фарбою. Поселення Сузи I загинуло, судячи з деяких ознаками, від пожежі; можна припустити, що його стало жертвою нападу сусідніх племен войовничих горцев.

В протилежність культурі шару Сузи I наступна з ним культура шару Сузи II, поширене у Сузах, а й у інших пунктах Південно-Західного Ірану, мала зустріч із культурами країн, що були на захід від Еламу й у першу чергу, з культурою Шумера, як свідчать результати розкопок у шумерських містах — Эриду, Уре, Кише та інших. У період культури Сузи II були мідні знаряддя праці та обладунки. Швидше за все, що мідь добувалася в самому Эламе, по крайнього заходу, Гудеа повідомляв однієї у своїх написів, що він видобував мідь серед стосів Кимаша, прикордонної області Еламу. У шарі Сузи II було знайдено й золото. До того на той час належить появу у Эламе бронзи. Поряд з металургією велике значення мало і керамічне виробництво. Щоправда, судини, характерні для шарі Сузи II, виготовлені менш старанно, як судини з шару Сузи I, зате вони багатомірніші і зображення ними більш різноманітні: художник намічає пейзаж, зображує тварин і звинувачують людей. Якщо судити з яке трапляється зображенням великої рогатої худоби, скотарство у господарстві на той час одержало розвиток. Саме тоді з’являється й своєрідна эламская ієрогліфічна письменность.

Уровень розвитку продуктивних сил культури Сузи I, відомої нас у даним шару, в якому предмети з міді була ще рідкісним явищем, відповідав виробничим відносинам первісно-общинного ладу. Надалі, принаймні зростання продуктивних наснаги в реалізації особливості ж у зв’язки й з переходом від кам’яних до металевим знаряддям, в Эламе відбувається переворот у виробництві, кінцевим результатом котрого треба було встановлення рабовласницького строя.

Рабовладельческое суспільство, у Эламе спочатку виникає лише долинах річок, де мала місце швидший зростання продуктивних зусиль і обміну, населення цих районів раніше гірських областей перейшло лише тісні взаємини з іншими містами-державами Шумера, наприклад, з Лагашем. Населення гірських областей жила й надалі у другій половині III тисячоліття до зв. е. і потім за умов первісно-общинного ладу. З метою грабежу воно тривожило постійними набігами багаті рабовласницькі суспільства, сформовані в долинах.

Внешняя политика

Столкновения Шумера з войовничими племенами відбувалися, безсумнівно, вже у глибокої давнини. З часу появи написів правителів Лагаша в XXV в. знаємо про цих воїнів. Елам був тісно пов’язане з своїм західним сусідом Двуречьем. У XXIV—XXIII ст. Сузи були у склад Аккадского держави, наслідком чого стало значне посилення впливу культури Дворіччя на Элам.

Об цьому свідчать пам’ятники патэси Суз і намісника Еламу Пузуриншушинака. Які Дійшли від цього статуї були виліплені відповідно до традицій круглої скульптури Дворіччя. Лише частина написів Пузуриншушинака було написано на эламском мовою й эламскими ієрогліфами. Інша частина було написано клинописом на семитическом мові Аккада. Наступні правителі Еламу доставляли свої написи лише з семитическом языке.

В своїх написах Пузуриншушинак себе називав могутнім царем Авана, одній з областей Еламу, і заявляв, що бог Иншушинак дарувавши йому «чотирьох країнах світла», т. е. всесвітнє панування. Вочевидь, Пузуриншушинак вирішив скористатися ослабленням держави Аккада і отримати панування в Дворіччі. Вже наступнику Нарамсина доводилося відбивати велике вторгнення эламитов в Дворіччі. Надалі, принаймні ослабленні мощі Аккада, походи эламитов ставали більш вдалими. Під час панування гутеев в Дворіччі правитель Лагаша Гудеа повідомляв у написах про мирних зносинах із Эламом, але з тим разом з гордістю зазначав, що «розбив місто Аншан країни Элама».

При царів III династииУра Елам мав знову визнати панування Дворіччя, і найбільший представник названої династії, Шульги, побудував «Богу повелителю Суз», т. е. Иншушинаку, храм в Сузах. Коли держава Ура стало хилитися до занепаду, правителі Еламу змогли знову стати самостійними й у результаті розширення зрештою, завдали нищівну поразку своїм гнобителям. Це було за царя Кутернаххунте, Встановлено, що Кутернаххунте зруйнував Урук в 2024 р. до зв. е. Тоді держава III династії Ура впала під ударами із боку Еламу і з боку амореев, які осіли чиряк цим у Марі на середній течії Евфрата.

Возвышение і упадок

В цей період (II тисячоліття е.) знову починає грати велику роль Елам. Навіть якби III династії Ура Елам ні такою мірою увімкнули у складі шумеро-аккадского держави, як інші завоёванные Уром області; у різних у містах і областях Еламу продовжували царювати місцеві правителі. Після руйнації держави III династії Ура, у чому взяли участь і эламиты, Елам знову набуває независимость.

Как й у Вавилонії, в Эламе цього часу посилюється зростання приватних господарств приватного рабовласництва, про що свідчать правові документи, у досить значному кількості які дійшли до нас.

Для эламского права є характерною жорстокість покарань, не властива вавілонському праву, що у інші стосунки справила сильне вплив на право Еламу. Процеси розвитку рабовласницького нашого суспільства та руйнування найбідніших вільних мас йшли поряд і Эламе аналогічна тій, як це робилося в Дворіччі, про що свідчить те що, що у першій половині II тисячоліття е. під Одесою Дворіччі були сільськогосподарські наёмные працівники — эламиты. Попри значне розшарування у громадах, в Эламе й у пізня година — до I тисячоліття е.— було сильне військо, що складався, мабуть, з ополченців. Це можна, пояснюється тому, що у гірських областях Еламу довше зберігалися порядки військової демократії та процес класового розшарування меншою мірою торкнувся місцевого вільного населения.

Отдельными областями правили царі, чи «батьки» (адда), причому влада, хоча наследовалась в межах роду, але передавалася немає від батька до сина, як від дядька до племіннику (синові сестри), т.а. за материною лінії; вираз «син сестри» взагалі означало «нащадок», «член такого роду». Області Еламу (можливо, що відповідали територіям початкових племен) знаходилися під загальної гегемонією верховного вождя, який мав титул «великого посланця» (по шумерски — суккаль-мах). Правителі областей перебували, по більшу частину, у найближчому родинному зв’язку з «великим посланцем», і з смерті його них (можливо, за вибором) обіймав її місце, інші, очевидно, змінювалися у своїй своїми місцями у певному ієрархічному порядке.

Из факту існування подібного державного будівництва можна зрозуміти, що в Эламе за умов безсумнівного панування порядків класового суспільства, очевидно, досі існували значні пережитки родоплемінних відносин також навіть материнського роду (мабуть, головним чином гірських областях) Высказывается думка, що котра правила в і цей час у Эламе династія відбувалася саме звідти. Панування у країні у цілому належало найбільшої родоплеменной зі свого походженню знаті, представниками якому було правителі окремих областей.

Эти правителі областей були досить самостійними; їм було запропоновано, наприклад, вести війни на власний страх і ризик. Таким правителем області було, зокрема, Кутурмапук, адда полуаморейской пограничній із Вавилонией області Эмутбал (Ямутнала), якому вдалося посадити на престол Ларсы у ХІХ в. е. своїх синів (них був згадуваний вище Римсип). Елам надавав часом сильний вплив на держава Эшпупну; неодноразово эламские загони вторгалися в Вавилонию.

Возвышение Хаммурапі, якому вдалося відтіснити эламитов з Эмутбала, значно послабило Елам і, можливо, поставило їх у залежність від вавилонського царя. Пізніше династія, восстановившая самостійність Еламу (як вважають, касситского походження), і такі з ним царі відродили силу Эламского держави, що охоплював тоді, як і зараз, і частина майбутньої Нереїди (сучасного Фарсу Півдні Ірану). Знову робляться походи эламитов на Вавилонию. Ці походи потім мають і за другою половині XIII в. до н.э.

Новой эламской династії, певне, вдалося тим часом зломити сепаратизм місцевої знаті й навіть зміцнити центральну влада. З початку XII в. е. починається нова серія еламських завоювань. Эламитам вдалося захопити велику область, на річці Дияло, у цьому число і Эшнунну. Через цю галузь проходили караванні шляхи виходу з Дворіччя на нагір'я Ірану. Эламитам вдалося тимчасово захопити навіть північну частина Вавилонії з містами Синнаром, Вавилоном і Ичипуром. Ці перемоги эламитов сприяли падіння касситской влади у Вавилонии.

Наивысшего розвитку Эламская держава досягла за царя Шильхакиншушинаке, який значно розширив эламские володіння, особливо у горах Загра і на схід їх. Йому вдалося вторгнутися й у Ассирію, де зараз його зайняв южноассирийский місто Экаллате.

После поразки Еламу, завданого йому Навуходоносором I, та був за поразку Вавилонії, завданого їй ассірійським царем Тиглатпаласаром I наприкінці XII століття е., обидві країни, Елам і Вавилония, відчувають період занепаду. У Эламе відновлюється чи зберігається панування місцевої знаті; відсутність міцного централізованого держави й крайню нетривкість царської влади, превратившуюся в іграшку борються клік знаті, ми читаємо і у І тисячолітті е. як характерні риси історії Элама.

Столкновения Шумера з войовничими племенами відбувалися, безсумнівно, вже у глибокої давнини. З часу появи написів правителів Лагаша в XXV в. знаємо про цих воїнів. Елам був тісно пов’язане з своїм західним сусідом Двуречьем. У XXIV—XXIII ст. Сузи були у склад Аккадского держави, наслідком чого стало значне посилення впливу культури Дворіччя на Элам.

Об цьому свідчать пам’ятники патэси Суз і намісника Еламу Пузуриншушинака. Які Дійшли від цього статуї були виліплені відповідно до традицій круглої скульптури Дворіччя. Лише частина написів Пузуриншушинака було написано на эламском мовою й эламскими ієрогліфами. Інша частина було написано клинописом на семитическом мові Аккада. Наступні правителі Еламу доставляли свої написи лише з семитическом языке.

В своїх написах Пузуриншушинак себе називав могутнім царем Авана, одній з областей Еламу, і заявляв, що бог Иншушинак дарувавши йому «чотирьох країнах світла», т. е. всесвітнє панування. Вочевидь, Пузуриншушинак вирішив скористатися ослабленням держави Аккада і отримати панування в Дворіччі. Вже наступнику Нарамсина доводилося відбивати велике вторгнення эламитов в Дворіччі. Надалі, принаймні ослабленні мощі Аккада, походи эламитов ставали більш вдалими. Під час панування гутеев в Дворіччі правитель Лагаша Гудеа повідомляв у написах про мирних зносинах із Эламом, але з тим разом з гордістю зазначав, що «розбив місто Аншан країни Элама».

При царів III династії Ура Елам мав знову визнати панування Дворіччя, і найбільший представник названої династії, Шульги, побудував «Богу повелителю Суз», т. е. Иншушинаку, храм в Сузах. Коли держава Ура стало хилитися до занепаду, правителі Еламу змогли знову стати самостійними й у результаті розширення зрештою, завдали нищівну поразку своїм гнобителям. Це було за царя Кутернаххунте, Встановлено, що Кутернаххунте зруйнував Урук в 2024 р. до зв. е. Тоді держава III династії Ура впала під ударами із боку Еламу і з боку амореев, які осіли чиряк цим у Марі на середній течії Евфрата.

Культура і религия

Наиболее великим досягненням культури Еламу стало створення власного листи, якого восходили до пиктографическим образам. Надалі своєму розвитку ці знаки перетворилися на комбінації ліній, і лист, цим, прийняло своєрідний лінійний характер. При Пузуриншушинаке вона почала замінюватись клинописом, а еламська мову — семитическим мовою Аккада, що й витіснив в письмових пам’ятниках місцевий мову Еламу. Лише з другої половини II тисячоліття до зв. е. стали писати клинописом зазвичай на эламском языке.

В образотворче мистецтво Еламу, як згадувалося, відчувається вплив Дворіччя. Сильне вплив Дворіччя на Елам відчувалася і в релігії. У еламських семитических написах боги Еламу, крім глави пантеону Иншушинака, називалися іменами їх шумеро-семитических відповідностей — Бела, Шамаша, Сіна, Инанны, Іштар тощо. буд. Проте й в Дворіччі жрецтво включало на свій пантеон деяких еламських богов.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.