Новомлинський сотник помер, але слідство триває. Як, власне, тривають і зловживання старшиною владою

Природна смерть Григорія Шишкевича в 1722 р. поклала край чи то дійсним, чи то вигаданим його опонентами і недоброзичливцями службовим зловживанням і кримінальним злочинам. Але, що цікаво, розслідування неправових дій колишнього новомлинського сотника на цьому не припинилось.

Насамперед неабияку активність продовжувала виявляти родина Перехрестів. Перехрести ще за життя Григорія Шишкевича добилися від Генерального військового суду визнання його винним у скоєнні злочинів проти них, а суд присудив оплатити винуватцем їхні судові видатки і наклади. Але сотник, як випливає з матеріалів пізніших судових справ, пообіцявши перед генеральним суддею виконати постанову суду, насправді слова свого не дотримав ЦДАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття… — 1717−1732 рр., арк. 40. Отож новомлинським міщанам довелося і надалі шукати справедливості у Глухові, де, щоправда, на той час уже докорінно змінилася владна ситуація: на початку липня 1722 р. помер роботодавець Перехрестів — гетьман Іван Скоропадський, наказним гетьманом було проголошено Павла Полуботка, а, крім того, функції вищої судової влади Гетьманату почала активно перебирати до своїх рук Малоросійська колегія, президенту котрої конче необхідно було продемонструвати місцевій людності ефективність російської влади та невідворотність виконання її постанов — навіть представниками козацької адміністрації Ширше див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини… Відповідно, навіть незважаючи на смерть свого роботодавця гетьмана Скоропадського, Перехресті могли сподіватися на задоволення своїх позовних вимог до родини колишнього сотника.

Останній, до слова, так само, як і у випадку з Перехрестами, проігнорував судові резолюції у справі, яку він програв Тимофію Самойловичу. Як стверджував останній у поданій в 1722 р. на ім'я наказного гетьмана Павла Полуботка своїй позовній заяві, почувши присуд Генерального військового суду, новомлинський сотник попрохав Самойловича відстрочити сплату належних коштів, оскільки при ньому в Глухові не було таких сум. Погашення боргу мало відбутися вже в Нових Млинах, у чому Шишкевич клявся, взявши собі в поручителі «людей чесних» ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 267: Справа за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття… — 1717−1732 рр., арк. 13. Утім, прибувши в Нові Млини, сотник «по фортелями своїми… не отдал, а потом судом Божим в смерти почил» Там само.

Як видно з матеріалів справи, Самойловичу добитися за допомогою Павла Полуботка у вдови новомлинського сотника компенсації в 1722 р. не пощастило. Так само безуспішними були і його наступні спроби — в 1723 і 1724 роках Там само. — Арк. 14−30. У 1728 р. Самойлович спробував знову позиватися проти Шишкевичів Там само. — Арк. 32−36., але, зважаючи на той факт, що гетьманський уряд Данила Апостола якраз у цей час (1 січня 1728 р.) затвердив обрання на сотницьку посаду в Нових Млинах сина покійного Григорія Шишкевича, Івана Григоровича, шансів на успішне завершення позовної епопеї, здається, у скаржника не залишилось зовсім. Адже не вдалося добитися свого за урядування в Нових Млинах упродовж 1722−1727 років недоброзичливця покійного, сотника Кирила Троцького Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — С. 286; Gajecky G. The Cossack Administration о! the Hetmanate… — Р. 181.

Як зауважувалося, крім судових позовів, що розпочалися ще за життя Григорія Шишкевича, по його смерті з’явилася низка нових справ. Так, наприклад, уже у 1723 р. якийсь Семен Гриценко, «житель и козак сотник Новомлинской», подав на ім'я генерального осавула (після смерті С. Бутовича в 1717 р. призначення другого осавула не проводилось, отож мова може йти лише про Василя Жураківського Горобець В. Присмерк Гетьманщини. — С. 180; Gajecky G. The Cossack Administration оі the Hetmanate… — Р. 672.) скаргу, якою стверджував наступне:

«Позатих роков зими купив у мене коня рижого за сорок золотих пан Григорій Шишкевич, за котрого коня дал мні таляров десять и то не разом, але подробицею, первие чтири золотих, а в другое золотих десять, в третий раз золотих шестнадцать, а десять золотих не отдал, уводячи своіми фортелями» ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, зґвалтування жінок та ін. … Про відшкодування збитків дружиною сотника Ульяною та сином Іваном. 1717−1724 рр., арк. 18−19.

До того ж скаржник стверджував, що за рік до того новомлинський сотник узяв у нього в борг п’ять золотих. Отож Гриценко й вимагав у родичів покійного повернути йому гроші - «коп шесть долгу» Там само. — Арк. 19. З тексту супліки видно, що новомлинський козак не вперше звертався до гетьманського уряду з проханням повернути втрачені ним через зловживання місцевого сотника кошти.

Подібна до справи Семена Гриценка була судова тяжба й іншого новомлинського жителя — цього разу вже тамтешнього міщанина, купця Карпа Івановича, котрий позивав покійного Григорія Шишкевича та нехаївського отамана Захара Гордієнка «о заграбленіи в него многих… пожитков, задолжение сто семдесяти золотих денги и о неправедной оценке оних пожитков».

Подане на гетьманське ім'я чолобиття не містило датування. Але за своїм розташуванням у низці судових тяжб проти Шишкевича можна зробити висновок, що позов було подано також уже після смерті скандального новомлинського урядника. Щоправда, предмет позовної заяви був досить задавнений — мова йшла про події, що сталися за сім років до кончини Шишкевича, в 1715 р. За твердженням Карпа Івановича, саме тоді він мав необачність придбати в новомлинського сотника Шишкевича та нехаївського отамана Гордієнка 167 каменів тютюну «на кредит на цілий рок, за которий всей суми приходило триста восемдесят золотих и таляр битий» «Дело по доношеним Карпа Ивановича, жителя новомлинського, на сотника новомлинского Григория Шишкевича и атамана Нехаевки Захара Гордіенко о заграбленіи в него, Ивановича, многих пожитков, задолжение сто семдесяти золотих денги и о неправедной оценке оних пожитков». — Див.: ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, згвалтування жінок та ін. … Про відшкодування збитків дружиною сотника Уляною та сином Іваном. — 1717−1724 рр., арк. 20−21 зв. Там само. — Арк. 21. Погасити в строк усю суму заборгованості купець не зумів, залишившись винним «сто семдесят шесть золотих и один шаг», і саме ця заборгованість породила для нього неабиякі проблеми. Аби покрити власні збитки, новомлинські старшини реквізували чималий шмат майна боржника:

«За тот долг взяли в мене жони моей кунтуш тонкого сукна темно зеленого, на котрий взялись бил пять локоть и с четверкою, локоть по десять золотих и подшили футром сібирковим, за которое далем десять талярев, на шнурок купилем срібла цівку за п’ять золотих, в котром кунтуши жона моя била всего два рази. Другой тож жонцин накрапліоний тонкого сукна, подшитий крашениною, плахт дві, в котрих било шовку по пят чверток; дві по фунту, една три чвертки; срібла кубков питних три, а чарочок чотири кубочки; футро чорное сушковое, за которое далем восім куп; шкатулку, за которую далем в Шльонску два таляра битих; тавальню тканую за полоччу квітками и красновками» Там само. — Арк. 21−21 зв.

Карпо Іванович скаржився, що сотник усе те майно задешево оцінив, скориставшись із його відсутності в місті й насильно змусивши дружину купця брати участь в «моим заграбленим речам учинении шацунку». Причому, коли дружина скаржника відмовилася від оцінки реквізованих речей, пославшись на відсутність чоловіка, новомлинський сотник наказав своїм осавульцям насильно привести її до сотницького дому. Ті ж, як зауважував Карпо, «злозне взявши, вели босую в шанці через місто, як якую неуцтивую, а як привели жону мою до его пана сотника, он збезчестивши при людях, веліл бил посадити в турму» Там само. — Арк. 21 зв.

І лише заступництво якихось не названих конотопських людей допомогло нещасній «уцтивій» жінці уникнути ще більшої ганьби. У підсумку Карпо Іванович просив гетьманську адміністрацію повернути йому «заграбленіе сотником новомлинським речі».

Серед ображених на покійного новомлинського сотника, котрі після його смерті стали активно добиватися в гетьманської влади справедливості, бачимо й якогось Олександра Шишкевича і його «сусіда» (підсусідка) Петра Литвина, в якого нібито за наказом Григорія Шишкевича відібрали всю його худобу. За свідченням скаржників, з двору Петра Литвина посеред ночі пропали коза і дві вівці. Почувши за деякий час від людей про появу на хуторі Липках у господарстві новомлинського сотника саме тоді кіз і двох овець, Литвин почав просити «свого пана Александра Шишкевича, жеби оніе овци оттоль вернуть» Там само. «Дело по доношению Александра Шишкевича, сусіда его Петра Литвина на сотника новомлинського Григория Шишкевича о отобрании худоби сотником новомлинським…». — Див.: ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, згвалтування жінок та ін. … Про відшкодування збитків дружиною сотника Уляною та сином Іваном. — 1717−1724 рр., арк. 2223. Але варто було лишень Олександру Шишкевичу донести сотнику суть майнових претензій свого підсусідка, як це так розгнівило старшину, що він, як стверджував Петро Литвин, «за тое злоствуючи на мене надаремне на дочку мою злодійство накинул и наказал канчуками тиранско бити, а потом усю мою бідную худобу позабирал» Там само. — Арк. 23. «Шкодуючи в том», новомлинський підсусідок просив гетьманський уряд про справедливе вирішення конфлікту та відшкодування понесених збитків «мною сиротою» Там само.

Ще однією, доволі резонансною справою, в якій фігурувало ім'я покійного новомлинського сотника, стала справа щодо насильницького відбирання на початку 1724 р. у місті Річиця (терени Великого князівства Литовського) тамтешнім шляхтичем Яном Муснє Мєчним коня в ніжинського козака Ониська Хілченка, який перебував там «з товарами в промислі своем Там само. — Арк. 12. Причому худобину шляхтич забрав нібито як відшкодування збитків, завданих Григорієм Шишкевичем його підданому. При цьому литовський пан надав ніжинському козаку лист, в якому й обґрунтував справедливість свого вчинку. Відтак відшкодувати потерпілому втрати мала рідня покійного сотника Там само. — Арк. 13−14. Повернувшись на батьківщину, Хілченко поскаржився про свою кривду до Генеральної військової канцелярії, а звідти справу переадресували до Ніжинської полкової канцелярії. Остання ж переклала цю ношу на плечі тодішнього новомлинського сотника Троцького. Найперше сотник послав запит до вдови покійного фігуранта справи Уляни Шишкевич. Але, як і варто було очікувати, колишня сотничиха навідріз відмовилась компенсувати збитки Хілченка, лаконічно заявивши при цьому, що їй нічого не відомо про «грабительство людям шляхтича» .

Значно багатослівнішим виявився її син Іван, котрий у листі до наказного ніжинського полковника доволі скептично поставився до тверджень «шляхтича якогось», зауваживши з цього приводу таке: «оний по обикновенію своему здавна напрасно хотячи заграбил коня в козака полку Ніжинского… якоби за покойного отца моего» Там само. — Арк. 12. Там само. — Арк. 13 зв.

З відповіді Івана Шишкевича стає зрозумілим, що ті дії його покійного батька, які сприймалися литовським шляхтичем як грабунок, у сприйнятті українського старшини виглядали дещо інакше — як взяття «вини панської» Про практику стягування «вини панської» в судочинстві Гетьманату див.: Горобець В. Прибуткове суддівське ремесло … — С. 175−194. за вчинений підданим шляхтича злочин у Новомлинській сотні, а саме — незаконне «прижиття» дитини. Але, як твердив молодший Шишкевич, «господар Карп Лажченко, в якого тое байстра родилося совісно сознал, же взято було в тих людей коней двое и воспят им возвращено, а мало щось денгами в их взято, бо кромі тих двох коней нічого било и взяти, о чом відают атаман и війт з бурмистром ліпше, поневаж отец мой третий год як представился» ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, згвалтування жінок та ін. … — 1717−1724 рр., арк. 13 зв.

Твердження Івана Шишкевича стосовно повернення батьком двох коней «воспят», звичайно ж, виглядає вкрай непереконливо. Той же Ян Муснє-Мєчний у своєму листі до ніжинської полкової старшини писав, що колишній новомлинський сотник взяв у його підданого 40 золотих «української монети» Там само. — Арк. 14. Причину відібрання грошей шляхтич називав ту ж — незаконне «прижиття» дитини, щоправда, він був переконаний у невинності свого підданого. Останній «під час руїни» (тобто, тих потрясінь, що їх переживала Річ Посполита в останні роки Великої північної війни 1700−1721 років) деякий час проживав у Нових Млинах, де мешкав у господі Карпа Лажченка. Коли сестра господаря, що перед тим на Святого Петра (29 червня за ст.ст.) овдовіла, перед Дмитрівкою (26 жовтня за ст.ст.) народила дитину, Григорій Шишкевич звинуватив їх обох у «богомерзком» гріху, кинув до в’язниці, піддавав тортурам і врешті випустив на волю лише після сплати 40 золотих «українською монетою» Там само.

Через брак відповідної інформації неможливо встановити, чи було доведено провину покійного сотника в цій частині висунутих проти нього вже після смерті звинувачень, А ось переконатись у тому, що активність жителів Нових Млинів і навколишніх сіл у розкритті злочинів колишнього сотника підживлювалася, серед іншого, й ініціативами нового новомлинського урядника Кирила Троцького, не так уже й складно. Про те, що останній не забув кривд, заподіяних його родині попередником, свідчить ціла низка нових справ, що з’являються за його урядування, і які мали на меті захистити сім'ю Шишкевичів і їхніх клієнтів. Причому, як випливає з виявлених джерел, переміна влади в Нових Млинах у 1722 р. відбувалася доволі конфліктно. Спостерігалося гостре протистояння поміж Шишкевичами, їхніми родичами та клієнтами, які намагалися привести до влади сина покійного сотника Івана Григоровича Шишкевича, та конкуруючим кланом, члени якого прагнули звести на сотницький уряд свого ставленика — Кирила Троцького (перед тим, принаймні у 1712 р., він уже був сотником Бахмацької сотні ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 73: Запис про розслідування Іваном Василевичем супліки сотника Бахмацької сотні Ніжинського полку Кирила Троцького про крадіжки гетьманськими стадниками коней, волів та шапки російського піддячого. — 1712 р., арк. 1−3; спр. 82: Супліка сотника Бахмацької сотні Ніжинського полку Кирила Троцького про крадіжки гетьманськими стадниками худоби у жителів сотні і шапок у переїжджих людей. 26 жовтня 1712 р., арк. 1−3.).

Прибічники останнього (прикриваючись «одностайне всей сотнею товариство і посполитие новомлинськие») апелювали до наказного гетьмана Павла Полуботка, від котрого значною мірою і залежала доля сотницького уряду, ось у такий спосіб:

«Чуем ми же покойного Шишкевича син Іван, прует себе до нашого городка на сотництво; то досить того, что его отец затеял нам незносние и нестерпиміе кривди, обіди и разоренія и ж многіе товариства з нашого города до інших сотен порозходились от его несказаних напастей і забойств. Якіе его покійного недобріе учинки явни били чрез скарги людские і розисков енералних панов ассаулов і самому покойному ясневелможному пану. То сей Шишкевиченко любо молод літами, однак по отцеви пошол и фуріе не маліе строить, якіе обявлени недавнім числом скаргою перед паном Піроцким» ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, т. 1, спр. 55: Універсали гетьманів І. Скоропадського та Д. Апостола про надання старшині Ніжинського полку чинів, маєтностей… матеріали про обрання старшини. — 1711−1732, арк. 27. Колективну супліку «Всього товариства і поспольства» Новомлинської сотні до гетьмана Павла Полуботка опублікував в адаптованому вигляді О. Лазаревський. Див.: Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — С. 289.

Отож підписанти декларували своє тверде небажання мати Шишкевиченка собі за «властелина» та «сторичне» прохали наказного гетьмана.

«знаючи пана Кирила Троцкого, знатного товарища войскового, от многих лет в войскових походах к его Імператорскому Величеству верную і неусталую службу заховуючого, к тому до виполнения дел, як войскових, так и гражданських справ меючого… вашого високоповажного вашого панского наипокорнейше просим респекту, рачте з милостивой ласки его пана Троцкого, дати нам за цілого сотника» ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, т. 1, спр. 55: Універсали гетьманів І. Скоропадського та Д. Апостола про надання старшині Ніжинського полку чинів, маєтностей. матеріали про обрання старшини. — 1711−1732, арк. 27.

Як випливає з матеріалів підготовленого вже на початку гетьманування Данила Апостола «Відение полку Нежинского от старшини полковой нежинской, кто в котором году по якому уряду или вибору определени в чини и в яких невстаж чинов нежинских», новомлинським сотником Кирило Троцький став у тому таки 1722 р. (як було записано в документі, «по определению и по універсалу покойного Полуботка между гетьманством») «Відение полку Нежинского от старшини полковой нежинской, кто в котором году по якому уряду или вибору определени в чини и в яких невстаж чинов нежинских». — Див.: ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, т. 1, спр. 55. Універсали гетьманів І. Скоропадського та Д. Апостола про надання старшині Ніжинського полку чинів, маетностей. матеріали про обрання старшини. — 1711−1732, арк. 52.

А те, що прихід до влади в Нових Млинах Троцького став серйозним випробуванням для родини та близьких помічників покійного новомлинського сотника Шишкевича, видно з низки нових чолобитних і судових позовів, що стали реальністю в цій засеймській сотні Гетьманату вже найближчої після зміни влади пори. Так, уже в 1723 р. новомлинський козак Василь Севастьянович позивався до Генеральної військової канцелярії з приводу утисків з боку новообраного новомлинського сотника Кирила Троцького «Дело по доношению козака сотни Новомлинской Василия Севастьянова об учинених ему от сотника новомлинського многих обидах, 1723 году». — Див.: ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 266: Справи за скаргами жителів м. Нових Млинів Ніжинського полку на сотника Григорія Шишкевича за захоплення майна, побиття, згвалтування жінок та ін. … — 1717−1724 рр., арк. 9−10 зв. Як видно з тексту листа, відправленого з Генеральної військової канцелярії до Нових Млинів тамтешньому сотнику, Василь Севастьянович скаржився, що Троцький, «переслідуючи дом пани Григориевой Шишкевичавой, бившой сотниковой новомлинской, и ему, Севастьяновичу, будто, за тое, что он придержачися сторони сина, Ивана, на супліці з прошением его на сотничество нами подаваной подписался, великие утиски и озлобления чинит, на дом его многажди насилает асаулцов, якие одного разу и жену его Севастияновичову без битности его самого насильно водили до кузни, хотячи ее ковати, да и самого его якоби по той своій завзятости в прележащий поход назначилесь, еще же и стацию жолнірскую на двор его насилаете» Там само. — Арк.10.

З тексту розпорядження гетьманського уряду Павла Полуботка випливає, що звернення зі скаргою Василя Севастьяновича з приводу зловживань сотника Троцького було не першим сигналом, отриманим у Глухові з Нових Млинів. Отож Генеральна військова канцелярія вкотре («яко и прежде уже перед сим писались до вашой милости») наказувала сотнику:

«Дому помянутой Шишкевичевой жадного преследования не чинити … аби не только на дом Шишкевичевой напрасно гонити перестали, але и другим людям, котория за ураду покойного Шишкевича под обороною его найдувалися, а особливо сему Василию Севастьяновичу, указом защищенному, ниякого обижения не чинити. трудности ему насилием на двор его асаулцов своих не затеват» Там само. — Арк. 10 зв.

Як уже згадувалося вище, на сотництві в Нових Млинах Кирило Троцький перебував лише до кінця 1727 р. В часи чергового оновлення складу старшинського корпусу, цього разу новообраним гетьманом Данилом Апостолом, Троцький втрачає сотницький уряд. Причому, підставою для звільнення стають … скарги мешканців сотні на його «многие обиди заборами, взятками, побоями и другими непорядками и налогами». Реагуючи на них, гетьман вирядив до Нових Млинів бунчукового товариша Якова Карпеку й остерського сотника Івана Солонина, котрі на місці віднайшли підтвердження висловленим на письмі обвинуваченням. Так, підтвердилися факти примушення козаків нарівні з підданими посполитими виконувати на користь сотника певні види робіт, а також застосування ним важелів судової влади для власного збагачення. В останньому випадку мова йшла про стягнення з двох жителів с. Пекарева 80 золотих за те, що з їхніх хуторів перекинувся вогонь на його, Троцького, ліс.

Крім того, до справи за звинуваченням Троцького в службових зловживаннях було долучено й свідчення бунчукового товариша Олександра Шишкевича (вочевидь, того самого, котрий кількома роками перед тим скаржився на незаконне відбирання Григорієм Шишкевичем худоби в його підсусідка). Цього разу Олександр Шишкевич апелював з приводу безчинств сина теперішнього сотника, Миколи Троцького, котрий, користуючись захистом батька, під час поминок родички Олександра, привівши з собою на траурні урочистості музик, примушував до танцю дружину бунчукового товариша, а коли та йому відмовила, обзивав її «бестею и декретованою курвою», а по тому ще й «ударил по щеке так, что у нея и кибалка слетела с голови» Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — С. 291. Цит за: Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — С. 291.

Звичайно ж, порівнюючи реєстри службових зловживань і злочинних дій Григорія Шишкевича та Кирила Троцького, не важко помітити, що останній ще не надто далеко зайшов у своїх безчинствах і службовому свавіллі. Тим не менше, вже й цього виявилося достатньо, аби владу втратити. Що тут відіграло свою фатальну роль — слабкість клану на місцевому рівні, порівняно з Шишкевичами, чи недовіра з боку гетьманського уряду Апостола — можемо лише здогадуватися. Але, що цікаво, оточення Троцького добре розумілося на тому, що доведеність вини сотника ще не є приводом для його відсторонення від влади. Вочевидь, для мешканців Новомлинської сотні надто вже переконливим прикладом у цьому сенсі було врядуванні одіозного Григорія Шишкевича. Отож прибічники Кирила Троцького, намагаючись втримати його на уряді, зуміли організувати подачу колективного клопотання старшин Новомлинської сотні, де стверджували, що нібито все товариство і поспільство бажає «по прежнему» мати саме Троцького за сотника Там же.

Не повіривши запевненням діючої новомлинської старшини, уповноважені гетьманського уряду звернулися до товариства, яке, своєю чергою, нібито також суголосно підтримало «волю ясновельможного пана гетьмана», заявивши: «Мы Кирилла Троцкого сотником иміть не хочем. Он нам чинит, вмісті с сыном своим, великіе здирства, поборы, невинне побои и туремное заключеніе, и работами отягощает» Цит за: Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — С. 291.

Тоді ж новомлинці подали гетьманським уповноваженим «супліку за руками своїми», прохаючи призначити до них на сотництво сина свого попереднього старшого — Івана Григоровича Шишкевича. І вже під жовтневою датою 1728 р. у фондах Генеральної військової канцелярії знаходимо свідчення активності нового новомлинського сотника з клану Шишкевичів. Так, 10 жовтня 1728 р. він подає до Генеральної військової канцелярії супліку з приводу надмірного стягнення «розмірового» за греблю обмачевським старостою Іваном Занаревським ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 2725: Супліка новомлинського сотника Ніжинського полку Івана Шишкевича про надмірне стягнення «розмірового» за греблю обмачевським старостою Іваном Занаревським. 10 жовтня 1728 р., арк. 1−3. У матеріалах Генерального слідства про маєтності Ніжинського полку 1729−1730 рр. також саме Іван Шишкевич вказаний як старшина, що тримає уряд новомлинського сотника та володіє «на ранг» «полями и сеножатями […] при селі Рижках» та двома озерами під сільцем Рижки («которіе належат з давних літ во владініи сотников») Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка. 1729−1730 рр. — Чернигов, 1901. — С. 73. ЦДІАУК. — Ф. 51, оп. 3, спр. 353: Грамота Петра І Григорію Шишкевичу на новомлинське сотництво, зобов’язання не чинити утиски тощо. Грудень 1708 р., 27 травня 1719 р., 20 жовтня 1721 р., арк. 2. Вочевидь, саме про них і йшла мова у поданій його батьком до гетьмана Скоропадського у 1721 р. скарзі на своїх супротивників, де згадувалось про відбирання в нього наданих на ранг сотництва орних ґрунтів, сіножатей, озер .

Вельми цікаво, що Кирило Троцький, втративши сотенний уряд через звинувачення у службових зловживаннях, тим не менше був узятий гетьманом Данилом Апостолом разом із сином під гетьманську протекцію «ради давних служб войскових» Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — С. 292.

Як відомо, на сотництві в Нових Млинах Іван Григорович Шишкевич перебував близько восьми років — до 1736 р. Зважаючи на його молодий вік (саме на цій обставині наголошували опоненти в 1722 р.), можна припустити, що відхід від влади сина нашого героя був зумовлений не черговою перемогою конкуруючого клану, а якимось трагічним випадком (врешті-решт, 1736 р. — це початок чергової російсько-турецької війни, а за інформацією О. Репана, на початковій фазі війни, в кампанії 1736 р. з 16-ти тисяч виборних козаків, які брали участь у походах, 2 509 товаришів представляли якраз Ніжинський полк Репан О. А. Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735−1739 рр. Дисертація на здобуття наукового ступеня канд. історичних наук. // Режим доступу: http://www.ukrterra.com.ua/developments/dissertation/disser₃.htm.). Хоча, як стверджував з цього приводу О. Лазаревський, проти Івана Шишкевича в архіві Генеральної військової канцелярії також накопичилось чимало позовних заяв з приводу його службових зловживань і насильств над жителями сотні Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — С. 289−290., тим не менше, після відходу від влади Івана Григоровича в 1736 р., у 1739 р. новомлинським сотником значиться якийсь Юліан Шишкевич, а з 1751 по 1773 р. цей уряд посідав Іван Іванович Шишкевич, тобто, онук Григорія Шишкевича Gajecky G. The Cossack Administration оі the Hetmanate… — Р. 181 (тут поклик на: Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — С. 286). Отож клан Шишкевичів, попри очевидні проблеми з законом, владу в Нових Млинах зі своїх рук не випустив.