Діяльність українського сокільського товариства за головування В. Нагірного (1894-1900 рр.)

Розглядається діяльність українського молодіжного товариства «Сокіл» за головування В. Нагірного. Підкреслено роль В. Нагірного у зародженні українського сокільського руху в Східній Галичині наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. Проаналізовані причини створення сокільських товариств та вплив чеського й польського сокільства. Розкрито вплив соціально-політичних процесів, які відбулись на західноукраїнських землях наприкінці XIX ст., на зародження та розвиток сокільства. Розглянуто гімнастично-спортивну, протипожежну та культурно-просвітницьку діяльність українського молодіжного товариства «Сокіл"у Східній Галичині наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. Висвітлено форми та засоби фізичного виховання. Акцентується увага на значенні гімнастики та спорту для українського народу напередодні Першої світової війни. Розглянуто політику польського намісництва в Галичині щодо активізації діяльності українського гімнастично-спортивного руху на межі Х1Х-ХХ ст.

Ключові слова: сокільський рух, молодіжні товариства, Східна Галичина, національно-визвольна боротьба, державотворчі процеси.

Боротьба за українську державність посідає значне місце в історії українського народу. Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. велику роль у боротьбі за українські національні інтереси відіграло західноукраїнське населення, створивши численні молодіжні товариства, які стали основою українського війська — Легіону Українських січових стрільців. Особливий інтерес викликає діяльність української молодіжної організації «Сокіл», яка відіграла вагому роль у національнопатріотичному вихованні західноукраїнського населення.

Дослідження історії українського сокільського руху активізувалось в основному з проголошенням Україною незалежності. Це, насамперед, праці В. Леника [8], І. Андрухова [1], О. Вацеби [3], Б. Трофим’яка [12] та ін. Проте згадані праці не позбавлені окремих недоліків щодо розкриття діяльності молодіжних товариств. Так, наприклад, автори акцентували увагу тільки на фізичному, гімнастичному чи військово-патріотичному спрямуванні молодіжних товариств, обминаючи або побіжно висвітлюючи інші аспекти діяльності українського руху.

Метою дослідження є аналіз джерел та літератури, які дають можливість дослідити внесок В. Нагірного у зародження та діяльність українського сокільського руху у Східній Галичині наприкінці ХІХ — початку ХХ ст.

Ідея необхідності виховати українське молоде покоління через засоби фізичної культури, з' явилася у середовищі української інтелігенції та мала певне підґрунтядля втілення на західноукраїнських землях. В складних соціальних умовах, зважуючи на проблему денаціоналізації українців, «відродити широкі маси селянства й виховати нове сильніше покоління могла тільки руханка» писав Т. Франко [13, с. 23]. Саме тому, відомий український громадський діяч В. Нагірний з 70-х рр. ХІХ ст. став поширювати сокільську ідею серед українців Східної Галичини.

Процес створення українського товариства «Сокіл» відбувався повільно. Це пояснюється тим, що українське населення Львова та окремі національні провідники ще не розуміли, що на першому етапі своєї діяльності лише спортивне сокільське товариство може активізувати населення до громадської роботи. Українська громадськість була позбавлена можливості знати про те, що в Німеччині вже від 1800 р. існували подібні гімнастично-спортивні товариства, які сприяли патріотичному пробудженню німецького народу та зростанню його громадянської активності. «Тодішнє наше громадянство прямо обидилося, розгнівалося на Лаврівського, почувши про його заходи коло основанняруханкового товариства, киплячи собі з його сфіксованої ідеї, та милосердячись над безталанним ширителемсокільської думки. Нащо нам „Соколи“? — питали одні - хіба ми поляки, чи чехи, щоби забавлятися такими дурницями? То що іншого поляки, мають гроші, мають силу, то треба їм і Соколів!..» — такими були погляди широкого українського загалу [3, с. 20; 12, с. 76].

Певні зміни у Львові настали в 90-х рр. ХІХ ст. 17 липня 1892 р. у залі Народного Дому у Львові відбулися збори під головуванням учителя гімнастики Бучацької гімназії Онуфрія Геціва. У роботі зборів приймали участь В. Лаврівський, І. Кулачковський, студент філософського факультету Львівського університету І. Яричевський. Збори відкрив В. Кулачковський. У своїй промові він наголосив на тому, що українська нація закута в залізні кайдани, які нелегко розірвати і далі «нам треба залізної сили і тому мусимо набрати такої сили, а тоді пірвемо кайдани (…). Бракує нам товариства, що вчить розвивати силу кожного українця зокрема. Лучити українців разом, щоб була велика непереможна сила. Таке товариство маємо заснувати» [2, с. 5].

На засіданні Загальних зборів В. Лаврівський виступив із пропозицією про затвердження назви новоутвореного товариства. Так, серед запропонованих варіантів назв молодіжного руху були: «Січ», «Львівська Січ», «Галицький Лев», «Руський Лев», «Український Лев». Більшість членів засідання схилялася до назви «Січ», мотивуючи це тим, що сокільські товариства мали продовжити діяльність українського козацтва. Крім того, як зазначала ця більшість, чимало місцевих українців були нащадками козаків та оселилися на західноукраїнських землях після ліквідації Запорозької Січі і пам’ятали ще свій родовід. Однак В. Нагірному та В. Лаврівському вдалось переконати членів Загальних зборів та взявши за основу всеслов’янську сокільську ідею, прийняти рішення назвати новоутворене товариство «Соколом» [19, с. 188]. Було також досягнено компромісне рішення. Так, у статуті організація офіційно називалася «Соколом», але якщо керівники місцевих філій прагнули називати себе січовиками, а свої товариства «Січами», то керівництво львівського «Сокола» мало лояльно ставитись до цього [8, с.100].

Варто зазначити, що організатори українських сокільських товариств перейняли від чеського «Соколу» ідеї національної єдності, прагнення до свободи, державної самостійності, культурного розвитку, фізичного виховання молоді, тим самим аби підвищити рівень національної свідомості українців. Львівський «Сокіл» В. Нагірного та В. Лаврівського прагнув до активізації та консолідації української нації. Організатори українського сокільського руху відкидали класові, станові та конфесійні відмінності між своїми членами та намагалися виховати справжніх українських патріотів та борців за українську державність. Патріотичне гасло чеських «Соколів»: «Гартуймося! Одиниця ніщо — цілісність усе! На думці Батьківщина, в серці відвага, у раменах сила!» було дещо змінене та розширене В. Лаврівським. Так, патріотичні гасла українського «Соколу» були такими: «В здоровому тілі здорова душа!», «Всі за одного і один за всіх!», «Все вперед!», «Не плачем, а мечем!», «Не лебедіти, а працювати!». У гімні українських сокільських товариств був заклик: «Боротись будемо, соколи всі ми, за нашу святу Україну!», а кредом товариства було: «Міцне й суцільне зосередження гармонійно зрізничкованого суспільства — нації» [17, арк. 16].

Спираючись на засади національно-визвольної боротьби слов’янських народів, у 1892 р. В. Нагірний та В. Лаврівський розробили статут українського «Соколу», головне завдання якого полягало у «побудові соборної України, яка б не зазнавала національного, політичного та духовного гноблення» [15, арк. 3]. Спрямовуючи свою діяльність у галузь фізичного виховання, український сокільський рух прагнув «розбудити і плекати в громадянстві рухливість, товариськість, народну свідомість за поміччю руханки, змагу (спорту — Авт.), руханкових ігор і забав пласту, мандрівництва», а протипожежною діяльністю — виховати «єдність і послух, витривалість і почуття обов’язку» [14, арк. 2].

Однак галицьке намісництво довго не затверджувало статут українського сокільського товариства. Двічі влада відхиляла його, хоч це був практично переклад чеського статуту, яким користувалися і польські товариства в Галичині та в інших країнах. Статут українського гімнастично-спортивного товариства «Сокіл» був затверджений лише 26 липня 1893 р. австрійським міністерством внутрішніх справ (наказ № 18 026) і Галицьким намісництвом 3 серпня 1893 р. (наказ № 62 583) [4, с. 23]. Незважаючи на перепони австрійської адміністрації та польських політичних чинників, все ж таки 11 лютого 1894 р. у Львові в будинку «Бесіди» відбулись перші загальні збори членів товариства «Сокіл». Саме з цього часу починається історія організованого українського сокільського руху на західноукраїнських землях.

Головою новоутвореного товариства «Сокіл» було обрано В. Нагірного, а його замісником В. Лаврівського. Львівський «Сокіл» проголошувався як товариство широкого культурного спрямування, доступне усім хто бажає стати його членом [6, с. 191]. Демократичний характер діяльності «Сокола» підтверджує й аналіз усіх протоколів засідань і загальних зборів українського молодіжного товариства. В. Нагірний — один із засновників «Сокола» вбачав, що дане товариство має знаходитися на одному щаблі з такими наявними, вагомими та відомими на той час українськими інституціями, як «Просвіта», «Народна торгівля», «Дністер» та ін.

Саме з цього часу із закликом «Бодрімося!» і розпочалась історія організованого українського сокільського руху на західноукраїнських землях. Про відкриття у Львові українського сокільського товариства широко повідомляла преса. Як підкреслив один із організаторів українського сокільства — В. Лаврівський, чехи з пильністю стежили за розвитком українського сокільства та підтримували поширення сокільських ідей серед слов’янських народів. Так, перша публічна згадка про заснування українського «Сокола» з’явилася саме в чеському «8Ьогпіку8око1піт» в статті доктора Й. Шайнера «МаєеЬеєІа» [7, с. 3]. В українських періодичних виданнях зазначалося, що під час виборів першого голови товариства, Євген Барвінський запропонував кандидатуру професора Володимира Шухевича, на що той, відмовився на користь Василя Нагірного — директора спілки «Народна торгівля». Газета «Діло» подала відомості про перебіг перших зборів щойно заснованої організації. Характерна особливість, що відразу сприяла широкому зацікавленню «Соколом» — до сокільської ідеї, як до перспективної й прогресивної в українських справах прихильно поставилася передова академічна молодь й окремі представники громадсько-політичного життя.

Сокільська система виховання заохочувала українців своєю демократичністю, гармонійним поєднанням духовності й тілесності, сприяла національному самоутвердженню. Сама назва товариства «Сокіл» була привабливою для широкого загалу, адже як пояснювали організатори сокільського руху — «сокіл — шляхетний птах, з бистрим зором і могутніми крилами, неперевершеною швидкістю лету, а в геральдиці виступає як символ сміливості, шляхетности та символ свободи і змагу» [6, с. 191].

Як зазначали організатори українського сокільського руху: «„Сокіл“ — це не лише тіловиховне товариство, але і засіб до пробудження народної свідомості та піднесення тілесної і духовної сили цілого народу» [16, арк. 3]. Кожний, хто прагнув вступити до українського «Соколу», повинен був скласти присягу, зміст якої був наступним: «Прирікаю для добра Української нації, чесно і совісно виконувати свої обов’язки в українському сокільстві і повисуватися усім наказам Сокільській Старшині» [16, арк. 3].

Передусім зацікавленість до діяльності українського «Соколу» виявляла молода українська інтелігенція Львова. Прихильниками та активними членами.

«Сокола» в перші роки його існування були Богдан Лепкий (в майбутньому талановитий літератор), Іван Белей (редактор газети «Діло»), Юрій Тобілевич (син І. Карпенка-Карого), Осип Коциловський (в майбутньому доктор теології), Ярослав Вінцковський (композитор), І. Крип’якевич (відомий історик), М. Шухевич (доктор юридичних наук, відомий адвокат) та ін. Дещо згодом до молодіжного товариства «Сокіл» стала залучатися і молодь. Це були насамперед учні шкіл, гімназій та студенти — сини І. Франка Тарас, Петро та Андрій, а також Степан Гайдучок, Михайло Рудницький, Олена Степанів, Роман Сушко та ін.

Активна участь діячів української інтелігенції в сокільському товаристві у перші роки його становлення, сприяла залученню до лав «Соколу» широких верств українського населення. Так, якщо у перший рік своєї діяльності товариство нараховувало 121 чол., з яких заняття відвідувало 76, то вже на 1895 р. кількість членів збільшилась до 208, серед яких 26 членів були ремісниками, купцями, адвокатами, службовцями, священиками [4, с. 23]. Як підкреслював М. Грушевський: «у сфері освітній і народноорганізаційній дав себе знати незвичайний розвій читалень Просвіти і товариств гімнастичних, т.зв. „Січей“ і „Соколів“, які нечувано зворушили народні маси, розбудили в них бажання знання, освіти, інстинкти організації й солідарності» [11, с. 733].

Перші засідання старшин товариства відбувалися в приміщеннях товариства «Зоря», або в кімнатах «Народної торгівлі». Однак уже VI засідання старшин, що відбулося 15 березня 1894 р. — у власному приміщенні у будинку по вул. Підвальній 7 (м. Львів) [3, с. 27].

У перші роки існування, діяльність львівського «Сокола зводилася до організаційної та гімнастичної. Найвищим органом товариства були Загальні збори. На зборах вирішувалися основні напрямки діяльності організації, обирали старшину та голову товариства. Сокільський старшина вирішував усі нагальні проблеми, а голова — керував усіма практичними справами. Загальні сокільські збори проходили на добровільних, демократичних засадах, колективно й відкрито. Варто зазначити, що 18 лютого 1894 р. на другому засіданні сокільських зборів була ухвалена постанова про проведення з 1 березня перших занять з гімнастично-спортивної підготовки молоді.

Важливими для вирішення були і інші питання. Так, на засіданні сокільських зборів було вирішено як має відбуватися процес прийому та виходу членів з товариства. Ці організаційні заходи вирішувались на засіданні старшини «Сокола» загальним голосуванням. Участь у товаристві вимагала певних членських внесків. Кожний член товариства, який сплатив місячну платню, мав право тричі на тиждень відвідувати гімнастичні зали. Майно товариства складалося з пожертвувань, допомоги від різних організацій і установ, а також із прибутків від культурних заходів та спортивних змагань. Варто зазначити, що 23 лютого 1894 р. старшиною «Сокола» — В. Лаврівським було затверджено сокільський однострій кавового кольору за проектом Володимира Гнаткевича [17, арк. 45], а надзвичайні загальні збори товариства 11 березня 1894 р. ухвалили це рішення.

Уся робота у львівському сокільському товаристві проводилась у комісіях з трьох-семи осіб. Протягом багатьох років назви комісій змінювалися, але за кожну галузь сокільської діяльності відповідала окрема комісія. Так, наприклад, у перший рік існування «Сокола», його діяльність «проводилась такими комісіями: «забавова» (проведення різноманітних вечорів), «гімнастичної термінології» (для створення і впровадження спеціальних термінів), «одягова» (для створення підручників і статутів для сільських та міських гімнастично-пожежних товариств), а також комісією, яка винаймала домівку для товариства [5, с. 195]. Такий розподіл діяльності «Соколів» сприяв до створення мережі сокільський осередків. Наприклад, упродовж 1902;1903 рр. була створена музична секція «Соколів», 1902 р. — жіночий руханковий відділ, існували протипожежні відділи, гімнастично-спортивні, театральні, хорові та ін. З часом окремі комісії «Сокола» перетворились на незалежні від сокольської організації інституції. Так, заходами музичної комісії «Сокола» у Львові було створено Вищий Музичний інститут, перші українські «Галантерійно-паперові Базари» у Львові, Станіславові, Стрию, «Українська Накладня Нот» у Львові, «Сокільський театр» тощо. За сприяння та підтримки львівського «Сокола» у Львові були засновані повітові кредитові кооперативи, серед яких і «Товариство кредитове Урядників і священиків» [3, с. 27].

Поступово український «Сокіл» у Львові здобув більше своїх прихильників. Як підкреслив один з літописців українського сокільства А. Омельчук: «Зачалася праця в новій станиці народної культури тіла і духа. Захоплення зразу було дуже велике, до „Сокола“ вступали і молоді і старі, кожний старався дати йому свою поміч в міру своїх сил» [10, с. 185].

Діяльності товариства сприяли усі, хто розумів значення єдності духовного й фізичного виховання та вбачав у львівському «Соколі» потужну національну структуру, а не тільки осередок фізичного виховання. Цікавим був той факт, що при львівському «Соколі» була створена бібліотека, яка містила велику кількість не лише україномовних, але й іншомовних видань.

Проте, незважаючи на неабиякий розвиток українського сокілького товариства, на межі ХІХ-ХХ ст. у середовищі львівського «Соколу» виникли певні труднощі в організаційній діяльності. Певне зниження продуктивності й організованості «Сокола» засвідчують і самі засідання Загальних зборів товариства. Якщо у р. було проведено 21 старшинське засідання, а в р. — 28, то від 1897 р. їх кількість значно скоротилася. Так, у 1898 р. було проведено 7 старшинських засідань, а у 1899 р. — 6 [18, арк. 9]. Пояснення цього слід шукати у політичних поглядах окремих діячів сокільства. У своїй діяльності львівський «Сокіл» прагнув бути позапартійною структурою, однак вже у перші роки існування товариства, в його середовищі згуртувалися українці, які належали до народовської течії, інші - до москвофільської. Наприклад, головою перших Загальних зборів львівського товариства «Сокіл» було обрано помічника Бучацької гімназії, затятого москвофіла Онуфрія Геціва. Саме партійно-політичні причини сприяли до значних суперечок в середині товариства. Особливо вони загострились у 1897 р., коли народовці готувалися до святкування 50-річчя скасування панщини у Галичині, а москвофіли — до 50- літнього ювілею розбудови й відродження життя галицьких русинів [5, с. 196]. Ці протиріччя призвели до того, що в червні 1897 р. голова сокільського товариства В. Нагірний заявив про складання своїх повноважень, проте формально залишався головою «Сокола» до початку 1900 р.

У своїх спогадах тодішній голова «Сокола» В. Нагірний зазначав, що товариство народилося «в часі пробної консолідації партій народовецької та русофільської і з огляду на це члени обнятих партій взяли участь в заснуванні й веденні «Сокола» [9, с. 4546]. Партійні незгоди в товаристві виникли ще й на одній з нарад представників усіх львівських товариств, коли В. Лаврівський від імені львівського «Сокола» заявив, що сокільське товариство не буде святкувати згаданого ювілею разом із москвофілами. Це й призвело до серйозних конфліктів всередині самого товариства й навіть до втручання поліції. Про конфлікт у сокільському товаристві повідомляло чимало українських та польських газет Львова. Звичайно, всі ці непорозуміння, які тривали до початку 1900 р. не додавали популярності товариству. Хоч на IX Загальних Зборах В. Нагірного знову було обрано головою «Сокола», однак все керівництво перейшло до рук його заступника Романа Цеглинського [9, с. 46].

«Мене вшанувало товариство тим, що дало намалювати й вивісило мій портрет в залі засідань» — згадував згодом В. Нагірний [9, с. 47]. Так завершився перший етап становлення львівського товариства «Сокіл». В цей час лави сокільства поповнило чимало молоді, яка підтримувала народовців. Серед них були В. Безкоровайний, І. Яримкевич, І. Сполітакевич, М. Левицький, О. Доманик, Д. Кучика й ін. Товариство поступово відновило свою активну діяльність. Так, 28 лютого 1901 року за пропозицією д-ра В. Мороза було прийнято звернення «до значнійших Русинів Краю, щоб приступали в члени „Сокола“, оскільки з огляду на бойкот „Сокола“ членами старо-руські партії існування товариства є загрожене і для того проситься щирих Русинів о численне вписування до „Сокола“» [10, с. 186].

З початком 1901 року відбулися нові вибори керівництва сокільського товариства. УІІІ Загальні Збори обрали головою львівського «Сокола» Альфреда Будзиновського, а його заступником — Івана Боберського.

Список використаних джерел

товариство український сокіл нагірний Андрухів І. Українські молодіжні товариства Галичини: 1861−1939 рр. / І. Андрухів. — Івано-Франківськ, 1995. — 72 с.

Боберський І. Українське сокільництво (1984;1939) / І. Боберський. — Львів: Накладом «Сокола-Батька», 1939. — 160 с.

Вацеба О. Нарис з історії західноукраїнського спортивного руху / О. Вацеба. — Івано-Франківськ, 1997. — 230 с.

Дацюк І. Виникнення українського спортивного товариства «Сокіл» та його діяльність наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття // «Сокіл-Батько»: Спортивно-руханкове товариство у Львові. Альманах 1894−1994 / Упоряд. А. Благітка / І. Дацюк. — Львів: РВО «Основа», 1996. — С.23−2б.

Жарський Е. «Соколи, соколи…» 1894 — 1914 — 1994 // «Сокіл-Батько»: Спортивно-руханкове товариство у Львові. Альманах 1894−1994 / Упоряд. Благітка А. / Е. Жарський. — Львів: РВО «Основа», 1996. — С.195−197.

Качор А. «Сокіл-Батько» у Львові // «Сокіл-Батько»: Спортивно-руханкове товариствоу Львові. Альманах 1894−1994 / Упоряд. Благітка А. / А. Качор. — Львів: РВО «Основа», 1996. — С.191−195.

Лаврівський В. Соколь — календар на рік 1895 / В. Лаврівський. — Львів: накладом автора, 1894. — 113 с.

Леник В. Українська організована молодь (молодіжні організації від початків до 1914 р.) / В. Леник. — Львів: Б. в., 1993. — 181 с.

Нагірний В. З моїх споминів / В. Нагірний. — Львів: Накладом Ревізійного Союза Українських Кооператив, 1935. — 70 с.

Омельчук А. Тридцять п’ять літ // «Сокіл-Батько»: Спортивно-руханкове товариство у Львові. Альманах 1894−1994 / Упоряд. Благітка А. / А. Омельчук. — Львів: РВО «Основа», 1996. — С.185−188.

Тиктор І. Велика історія України / І. Тиктор. — Вінніпег, 1948. — 965 с.

Трофим’як Б. Гімнастично-спортивні організації в національно визвольному русі Галичини (друга пол. ХІХ — перша пол. ХХ ст.) / Б. Трофим’як. — Тернопіль: Економічна думка, 2001. — 696 с.

Франко Т. Історія й теорія руханки / Т. Франко. — Коломия-Львів: Накладом «Сокола батька», 1923. — 200 с.

ЦДІА України, м. Львів. — Ф.312. — Оп.1. — Спр.1.

Там само. — Спр.4.

Там само. — Спр.9.

Там само. — Спр.19.

Там само. — Спр.77.

Яричевський С. Мої спомини про «Сокіл» у Львові // «Сокіл-Батько»: Спортивно-руханкове товариство у Львові. Альманах 1894−1994 / Упоряд. Благітка А. / С. Яричевський. — Львів: РВО «Основа», 1996. — С.188−190.