Античні міста-держави півнвчного Причорномор " я

Національний Університет «Києво-Могилянська Академія».

Реферат із історії України.

З теми.

«АНТИЧНІ МІСТА-ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР*Я «.

Виконала студентка.

ДЕН-2,.

ГР. 3.

Рибачук Анна.

Київ — 2000.

План :

1. Вивчення античних пам (яток півдня України.

2. Антична колонізація Північного Причорномор (я.

3. Античні держави Північного Причорномор (я :

— історія держав Північного Причорномор (я.

— державно-політичний устрій міст-держав.

— Ніконій.

— Тіра.

— Борисфеніда.

— Ольвія.

— Херсонес Таврійський.

4. Населення й торгівля античних міст-держав.

5. Вплив північно — причорноморської цивілізації на довколишні племена.

Вивчення античних пам «яток півдня України.

Дослідження пам «яток античної культури на територї України почалося ще наприкинці 18 ст. Спочатку це були візуальні обстеження, викладені в загальних описах Північного Причорномор (я П. Сумароковим, І.Потоцьким, І.М Муравьйовим-Апостолом, Г. Е Кепером, П.І Кеппеном .

Вже на початку 19 ст. створюються музеї в м. Миколаєві (1806), м. Феодосії (1811), м. Одесі (1825), м. Керчі (1826). Їхня діяльність спрямовувалась на вивчення переважно античних пам «яток .У 1801 році П. К. Сухтелен здійснювати м. Ольвії Перші археологічні розкопки, трохи пізніше розпочинаються розкопки поблизу м. Керчі і у м. Херсоні .

Регулярного характеру розкопки пам «яток античної культури Півдня Причорномор «я набули у кінці 19 ст. Крім історико-археологічних описів названих авторів, в першій половині 19ст. були створені карти й плани залишків античних північнопричорноморських міст. Згодом були зроблені спроби звести археологічні матеріали, а також розвідки із історії Баспорського царства і Ольвії.

З кінця 19 ст. розгорнулися систематичні розкопки трьох найбільших античних міст-держав та іхніх некрополів на територї України — Березані та Ольвії (Б.В. Фармаковський, Е.Р.Штерн), Херсонеса (Одеське товариство старожитностей; К. К Костюшко-Валюженич, Р.І. Лепер), Пантікапея (К.Є.Думберг, В.В.Шкарпіл), курганів Боспорського царства. Були відкриті оборонні споруди, житлові квартали, терми (лазні) і монетний двір у Херсонесі, десятки монументальних поховальних споруд. У пожовтневий період, а особливо после Великої Відчизняної війни, археологічні дослідження античних пам «яток України набули дуже широкого розмаху.

Завдяки цьому ми тепер маємо досить повне уявлення про археологію та історію всіх чотирьох центрів поширення античної культури в Північному Причорномор «їТіри, Ольвії, Херсонесі й Боспора.

За джерела при вивченні історії античних північнопричорноморських держав, крім так званих артефактів, правлять свідчення давніх авторів. Насамперед це «Історія «Геродота. Відомості про Північне Причорномор «я залишили також Діодор Сіцілійский, Страбон, Полієн, Демосфен, Єсхін, Діон Хрисостом, Птолемей, Овідій, Пліній та інші стародавні вчені, філософи, письменники, поети.

Алі найконкретнішими є різні категорії археологічних джерел, котрі здобуваються при роскопках міст, поселень й некрополів (могильників).

Антична колонізація Північного Причорномор «я.

Перші випадкові відвідини Пн. Причорномор «я грецькими мореплавцями припадають на вушко Першого тис. до н.е. За літературною традицією найраніше поселення на Березанському півострові могло виникнути близько середини 7 ст. до н.е. У першій половині - середини 6 ст. до н. е греки засновують Ольвію (Південнобузький лиман), наприкінці 6 ст. до зв. е. — Тіру, Ніконій (на Дністровському лимані), Керкінітіду. Тоді ж у південно-західному Кріму виникає невелике іонійське поселення. Можливо воно та існувало до останньої чверті 5 ст. до н. е, коли вихідці із Гераклеї Понтійської заснували на його місці Херсонес .У другій половині 6 ст. до н.е. виникає більшість міст Боспору: Пантікопей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Фанагорія, Гермонаса, Кели. Саме за годину відбувається майже суцільне освоєння сільських округ цих міст, де із «являється багато поселень .Окрім Херсонеса, більшість згаданих міст засноване вихідцями із району малоазійського міста Мілет.

Колонізація Пн. Причорномор «я був частиною так званої Великої Грецької колонізації 8−6 ст. до н.е. Вона зумовлювалась багатьма причинами, найголовніша із яких-відносне перенаселення, коли усі землі в материковій Греції були уже розподілені. «Зайві «люди змушені були шукати ліпшої долі в інших місцях, негаразд щільно заселених .

Греки — засновники північнопричорноморських міст були в основній своїй масі малозаможними землеробами, частково-торговцями, ремесниками. На ранньому єтапі свого буття на новій землі смердоті займалися сільським господарством сіяли пшеницю, ячмінь, просо, розводили сади, городничали, розводили худорбу. Інші їхні тогочасні заняття — ремістництво, торгівля — були другорядними. Отже, грецька колонізація Північного Причорномор «я мала спочатку аграрний характер. Алі колонізацію слід розуміти лише як господарське освоєння греками Пивнічного Причорномор «я, причому мирне. Новозасновані колонії не залежали від міст-мотрополій хоч й підтримували із ними добрі стосунки, навідь укладали догоди щодо взаємного сприяння в торгівлі, надання рівних прав громодянам обох полісів, малі із ними єдині кукси і літочислення.

Колонії в основному засновувались упорядковано, коли ще в Митрополії оббирали чи призначали керівника групи колоністів — ойкіста. На місці закладання нового міста розмежовувались ділянки под приміщення і сільськогосподарські територї, відводили місця для культових й громадських потреб. Однак іноді колонізація мала стихійний характер.

Античні держави північного Причорномор «я.

Освоєння грецькими переселенцями узбережжя Північного Причорномор «я відбувалося поступово, в цілому в напрямку з заходженню на схід.

6 ст. до н.е. запорукою було б годиною заснування більшості північнопричорноморських держав. Кожне із них мала власну історію, але й оскільки усі смердоті тісно взаємодіяли із античним світом, а також з варварським оточенням, в їхньому розвитку простежується багато спільного. Майже тисячолітня історія цих держав поділяється на два великі періоди й кілька єтапів.

перший період тривав від другої половини 7 й приблизно до середини 1 ст. до н.е.

Він характерезувався тісними культурними та економічними зв (язками як з материковою Грецією, то й із навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільностю загальноісторичного розвитку. У матеріальному й духовному житті колоністів домінували еллінські традиції. Саме в цей цас створюється Баспорське царство.

На архаїчному етапі Першого періоду (друга половина 7 — вушко 5 ст. до н. е) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, розпочинаються їхні активні контакти із грецькими містами Східного Причорномор «я, закрема Іонії. Типовою є землянкова житлова забудова більшості північнопричорноморських полісів, хоча уже у 6 ст. до н.е. у найбільших із них будуються храми формуються комплекси агори (площа, навколо якої розміщувалися адміністративні, громадські приміщення, крамниці, культові майдани, вівтарі). Зароджуються ремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. До чиєї годину започатковуються в цілому мирні контакти грецьких переселенців з навколишніми племенами кочовиків.

На іншому — класичному етапі Першого періоду (вухо 5 — друга третина 4 ст. до н.е.) розпочинається поступовий розквіт держав. У цей годину значно поширюються контакти із кочовниками та племенами Лісостепу. Особливо тісні зв «язки із варварським населенням мав Боспор.

Наприкінці другої третини 6 ст в розвитку античних північнопричорноморських держав спостерігається недовгочасна кризу. Відтоді починається останній етап еллінського періоду — елліністичний, який спочатку позначається максимальним економічним розвитком, піднесенням сільського господарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому.

Проте уже із другої половини 3 ст. до н.е.поступово назріває криза.

Агресія скіфів у Західному Кріму, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі та Подніпров «ї призводить до занепаду сільської округи античних міст.

Інший великий період історії античних держав Північнього причорномор «я — римський (середина 1 ст. до н.е. — 70 рокта 4 ст.н.е.)-характеризується передусім входженням Тіри, Ольвії, Херсонеса, у склад римської провінції - Нижньої Мезії. Цей період позначався нестабільністю воєнно-політичної ситуації, певною варваризацією населення, натуралізацією господарства, частковою переорієнтацією культурноекономічних зв «язків. Держави Північного Причорномор «я стали для римської імперії своєрідним бар «єром перед тиском кочових племен на її східні кордони, що відбувалися за Дунаю. Спостерігається деяке економічне піднесення Тіри, Херсонеса, Баспору, їхня культура потроху нормалізується .

У іншому періоді оснування античних північнопричорноморських міст й їхніх округ можна виділити три основні етапи .

перший розпочинається один ст. до н.е., коли політика цих міст поступово переорієнтовувалася на Рим.

Інший етап охоплює годину від середини 2 по середину 3 ст. до н.е., коли в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщуються постійні зажени римських війск, а сам ці міста підпорядковуються Нижній Мезії. У певній політичній залежності від Риму перебуває і Боспор. У умовах відносної воєннополітичної стабільності економіка північнопричорноморських держав досягає найвищого розвитку .

Третій — останній етап — розпочинається із 2 половини 3ст. н.е., коли із метою захисту кордонів римської імперії від готів, гарнізони римських військ були виведені із Північного Причорномор «зробив у Подунав «я. Навали кочовиків, зокрема готів, фактично знищили сільські округи. Майже усі античні держави остаточно припинили своє існування 70-х роках 4 ст. под ударами гунів. Вижили лише Херсонес й Пантікапей, котрі згодом увійшли у склад Візантійської імперії .

Державно-політичний устрій .

Північнопричорноморські поліси були рабовласницькими демократичними чи аристократичними республіками, де рабі, жінки та іноземці не малі прав громадянства. Найвищими органами законодавчої влади були народні збори («народ ») й рада. Народні збори, в які брали доля усі повноправні громадяни, вирішували запитання зовнішньої політики, оборони, копійчаного обігу, забезпечення населення продовольством, надання привілегій купцям. Виконавча влада складалася із різних колегій — магістратур чи окремих службових осіб — магістратів. Існували спеціальні колегії, які займалися виключно фінансовими чи військовими справами (колегія стратегів), торгівлею (колегія аграномів), благоустрою міста (колегія астиномів) та інші. Діяли судові установи, що складалися із кількох відділів.У судочинстві брали доля судье, свідки, обвинувачі.

З годиною у державно-політичному житті відбувалися зміни .Так, поліси Боспору Кіммерійського в 480 році до н.е. про «єдналися под владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча і после цого залишились практично самостійними в своїх внутрішніх справах.

Античні містадержави Північного Причорномор (я.

Ніконій.

Назва міста скидатися, можливо, від імені ойкіста. Розташовувалося воно та на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с.Роксолани. Заснований переселенцями із Іонії в останній третині 6 ст до н.е., Ніконій перебувши собою невеликий поліс що складався з власне міста й близько десятка лівобережних сільських поселень з землянковою забудовою. Основу економіки становило землеробство. На відміну від Тіри власної монетної карбування не мав. У 1−6 ст. до н.е. основним платіжним засобом на внутрішньому ринку Ніконія були істрійські мідні литі монети. Алі можливо, що в розмірі 5 ст .до н.е. Ніконій уже випускав власну літові монету з зображенням сови. Підтримував торгівельні зв (язки із містами Іонії, Антіки, острівною Грецією, із Істрією, Ольвією. О 6-й — першій половині 5 ст. до н. е забудовувався землянковими житлами, котрі згодом змінювалися будинками звичайного грецького типу. На другу половину 5 — 4 ст. до н.е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні споруди. Близько третьої чверті 4 ст. до н. е Ніконій занепадає. У 3−2 ст. до н.е. занепад посилюється, а із нашестями голатів та інших варварських племен місто остаточно гине. У 1−4 ст. н.е. життя в ньому відновлюється, але й цей період майже не досліджений.

Тіра.

Назва міста скидатися від грецької назви Дністра -Тірас. Місцерозташування залишків Тіри — околиця сучасного БілгородаДністровського лиману Одеської області. Колонія заснована вихідцями із Мілета наприкінці 6-ст. — вушко 5 ст. до н.е. У розвитку Тіри виділяють два основні періоди: еллінський (від заснування міста до середини Першого століття до нашої ери) й римський (середина 1 ст. до н.е. — 70-ті рокта 4 ст.), котрі розділяє гетська навалу под дротом Буребісти. Час Першого розвитку починається із 5-го ст. до н.е. й триває до 3-го ст. до н.е. Тіра карбувала власну монету із кінця 2-го ст. до н. е й до 70-х років 1 ст. до н. е можливо входила у склад Понтійської держави Мітрідата Євпатора. За римськогоімператора Доміціана увійшла у склад Нижньої Мезії; із 2 ст. до н. е в Тірі розміщуються підрозділи 5 Македонського й 11 Клавдієвого легіонів .

У три ст.н.е Тіра виходить з провінції Нижня Мезія, і римський гарнізон залишає місто. Тоді воно та зазнає руйнування готами .

Населення Тіри займалося посередницькою торгівлею, сільським господарством, скотоводсвом, міншою мірою — ремеслами. Тіра мала сільську округу. Тут виращували зерно, ловили рибу, випасали худорбу .

Розкопками знайдено залишки житлових кварталів 6-го ст. до н.е. та оборонних споруд кінця 4-го ст. до н.е.

Борисфеніда (від грецької назви Дніпра — Борисфен).

Грецьке поселення на півострові (нині острів) Березань, найраніша в Північному Причорномор «ї айпокія, заснована грецькими переселенцями у другій половині 7-го ст. до н.е.. На певній стадії свого розвитку це поселення було б полісом, який згодом був перенесень до поселення, що здобуло назву Ольвія. У 1 половині 6-го ст. до н.е. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення, які становили сільську округу Борисфеніди. Остання існує і у 5 ст. до н.е., а із кінця 4 ст. до н.е. життя в ній завмирає на тривалий годину й відроджується лише один ст. н.е.

Починаючи із останньої чверті 7 ст. до н.е. Борисфеніда входила до складу Ольвійської держави і загинула разом із Ольвією. Площа населення, що зберіглася, становить близько 10 га. Місто околицях мало прямокутне планування. Розкопанно залишки апсидального храму, некрополь 5 ст. до н.е. Ранні культурні шари Борисфеніди багаті на знахідки грецького посуд .

Ольвія.

Ольвія — давньогрецькою мовою означає - «счастливое ». Розташована на правому березі Південнобузького лиману. Рельєф місцевості зумовив форму міста у вигляді неправильного трикутника. Єдиної крапки над дату заснування Ольвії до цих пір немає. Більшість істориків схиляється до заснування Олвії на рубежі 7−6 ст. до н.е. чи в першій половині 6 ст. до н.е. вихідцями із району Мілета й проіснувала до середини 3 ст.

Топографічно Ольвія складалася із трьох частин — Верхньої, Терасної та Нижньої. Остання уже после загибелі міста був зруйнована водами лиману. На етапі розквіту наприкінці 4−3 ст. до н. е Ольвія займала територію площею близько 55 га, численість її мешканців становила близько 20 тисяч .

У історії міста і держави простежуються два великі періоди .

перший охоплює годину від заснування тут колонії до середини 1 ст. до н.е. Забудована в другій половині 4 ст. до н.е. однокамерними землянками та напівземлянками, в розмірі 5 ст. до н.е. Ольвія набуває звичайного для старогрецького міста вигляду. У 5 ст. до н. е в ній, за Геродотом, вже існували укріплення та палац Скіфського царя Скіла .

Житлові споруди Ольвії - звичайно одноповерхові із підвалами. Відкрито залишки агори (площі, навколо якої зосереджувалися торгові виряджай, будинки суду, магістратур). Виявленно священні ділянки .

Деякий годину Ольвія входила до фінського морського союзу. Мала розвинуті торгівельні та культурні зв «язки, мала свої гроші - спочатку це були литі «дельфінчики », трохи пізніше асі, а із середини 5 ст. до н.е. карбує звичайні для античного світу монети .

Економічну базу поліса становило сільське господарство, розвивалися ремесла і торгівля .

У період із останньої третини 4 по середину 3 ст. до н.е. Ольвійська держава досягла найвищого економічного піднесення. Виник новий тип сільських поселень у вигляді колективних садиб. Проте із кінця 3 ст. до н.е. починається поступовий занепад. У 2 ст. до н.е. Ольвія опиняється под протекторатом царя Малої Скіфії Скілура. З кінця 2 ст. до н.е. по 70 рокта 1ст. до н.е. перебувала под владою Мітрідата 6 Євпатора — царя Понтійської держави. Після цих подій місто остаточно занепало і було б добите гето-дакійськими племенами .

Наприкінці 1 ст. до н.е. починається поступове відродження Ольвії, що стає початком іншого періоду, що проходити под знаком римських впливів.У цей годину територія городища скоротилася майже втроє його забудова був скупченою й бідною .

Близько середини 1 ст. до н.е. Ольвія потрапляє в залежність від скіфських чи сарматських царів, проте незабаром звільняється .

У середині 2 ст. до н.е. місто увійшло у склад Нижньої Мезії .

2 ст. — перша половина 3 ст. н.е. стали періодом найвищого розвитку Ольвії римської доби. У 40-і і потім 70-ті рокта 3 ст. н.е. Ольвія зазнає навал готів. Життя в місті остаточно завмирає не пізніше другої четверті 4 ст. н.е.

Некрополь Ольвії займає територію загальною площею близько 500 га, проте його межі на різних етапах життя міста змінювалися, а Перші століття погребение почали розміщувати навіть на залишках самої Ольвії єлліністичної доби у звичайних грунтових прямокутних у плані ямах — на дні чи в підбоях вирізуваних у стінках цих ям. На земній поверхні над похованням звичайно встановлювалися кам (яні надгробки у вигляді стел, антропоморфних зображень, вівтарів. У 4 ст. до н. е з (являються земляні склепи, що складалися із поховалльної камери та дромоса (вхідного похилого коридору). Пізніше починають ховати в кам «яних склепах, над якими зводились грунтові насипи. Найвищої досканалості споруди цого типу досягають у другій — першій половині 3 ст.н.е., коли будувались монументальні кургани із кам «яними крепідами. Саме тут використовувались напівциліндричні розпірні склепіння і високоякістні кам «яні мури (найвидатнішими зразками цієї архітектури є склепи курганів — Зевсового, Єврисивія та Арети.) .

Херсонес Таврійський.

Назва скидатися від грецького слова «півострів ». Руїни цого міста розташовані на околиці Севастополя. Херсонес заснований у 422 -421 році до н.е. вихідцями із Гераклеї Понтійської. Розквіт держави припадає на кінець 4−3 ст. до н.е. Це одне із трьох великих античних північнопричорноморських міст, котрі дожили до пізнього середньовіччя .Територія досягала 33 га, а населення становило не менш, як 15 тисяч жителів. Місто мало єдине прямокутне планування та було б обнесене міцними захисними стінами, що збереглися до нашого години, мало добро укріплений порт, а римські часи — цитадель.

Наприкінці 4 ст. до н.е.Херсонес підкорив Керкінітіду, заснував нове місто — Калос Лімен .Тоді у склад Херсонеської держави увійшло узбережжя практично всього Захіннього Криму.

У 179 році до н.е.Херсонес уклав угоду із царем Понтійської держави Фарнаком 1 про «дружбу ». Однак вже у середині 2 ст. до н.е. ПівнічноЗахідний Крім опинився под владою скіфів. У боротьбі проти них Херсонес звернувся по допомогу до Мітрідата 6 Євпатора. Під годину його походів на скіфів (110−108 рр. до н.е.) Херсонес було б звільнено від їхньої залежності. Алі после цого місто потрапляє под зверхність Боспорської держави, якої позбавляється за поміччю Риму лише в другій половині 1 ст.н.е. Після походу Плавтія Сільвана в 60-ті рокта 1 ст. н. е в Північному Причорномор «ї в Херсонесі розміщується римський гарнізон. Неподолік від Херсонеса, в Харакеі, римські війська будують фортецю, від якої до відома наших днів збереглися рештки фортечних мурів, терми, німфей.

Після економічної кризи, перенесеної на рубежі, розпочинається новий єтап піднесення: розвиваються торгівля, виноробництво, соляний й рибальський промисел. Алі вже в третій четверті 3 ст.н.е. справ погіршуються: із Херсонеса виводяться римські війська, припиняється карбування своєї монети, в економіці спостерігається повний занепад .У 70- тих рокта 4 ст.н.е. Херсонес зазнав гунської неволі, после чого продовжує існувати у складі Візантійської імперії.

Некрополь Херсонеса розташовувався довкола міста із всіх боків. Основний тип поховальних споруд — прямокутні ями. У середині 4 ст. до н.е. із «є могили, обкладені черепицею, у 2 ст до н.е. — кому «яні ящики і вирубані в скелі склепи із нішами — лежанками.

Боспорська держава.

Розташовувалася по обидва боки Керченської протоки, котра в давнину називалася Боспор Кіммерійський. Головним містом був Пантікапей, але й столицею азіацької частини Боспору вважалася Фанагорія. До утворення Боспорської держави існуючі на її теріторії із 6 ст. до н.е. грецькі міста Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Теритака, Порфмій, Фанагорія, Германаса, Гергіппія, Кепі та інші, здебільшого були звичайними полісними структурами. У 480р. до н.е. Боспором починає правити династія Археанактидів, якої в 438−437рр. до н.е. змінює династія Спартокідів.

На етапі найвищого піднесення держави 6ст. до н.е. її територія обіймала Керчінський й Таманський півострови, Східне Приазов «я, пониззя Кубані, а також Дельту Дону. До складу Боспорської держави входили не лише античні міста, а і місцеві племена — сінді, меоти, торети, дандарії. На чолі держави стояв цар — монарх згаданих племен й архонт грецьких міст.

У середені іншого ст. до н.е. держава переживає економічну кризові, Яка наприкінці століття загострюється повстанням рабів под приводом Савмака. У ці справ втручається Мірдітат 16 Євпатор, унаслідок чого Боспор підпадає под зверхність Пантійського царства. У останній чверті 1 ст. н.е. Боспор стає власником Риму. До середини 3 ст. н.е. спостерігається економічне піднесення, после чого знову розпочинається воєнно-політична й економічна кризу, котра завершується із гунською навалою (375−376рр.) за гибеллю Боспору як держави. Згодом у Пантікапеї Феодосії, Тірітаці та інших містах поширюються впливи Візантії .

Населення.

Етнічний субстрат античних міст одну годину їхнього заснування становили греки-переселенці із Малої Азії, Аттіки і Гіраклеї Понтійської. З перших століть Нової ери зростає чисельність представників місцевого населення в античних містах. За соцальним станом структура населення був досить строкатою. Крім громадян й рабів, існувало також багато вільних, залежних чи напівзалежних людей.

Торгівля.

Протягом усього свого існування античні міста — держави Північного Причорномор «я вели жваву торгівлю із античними містами Східного Середземномор «я, Причорномор «я, із навколишніми племенами, Римом, й його східними провінціями. Ведуть торгівлю із варварами, котрі постачали грекам зерно, рибу, худорбу, шкіри, рабів, мед, віск, натомість одержували ремісничі вироби, зброю, прикраси, вино, тканини.

Торгівельні стосунки із варварським світом відбувались на обмінній, а із античним — головним чином на грошовій основі. Монетна справа виникає у північнопричорноморських державах майже одночасно із їхнім формуванням. Кожний з полісів карбував власну монету.

Вплив північнопричорноморської античної цивілізації на довколишні племена.

Залучення місцевого варварського населення до сфери торговельної діяльності греків, до політичних взаємин — чи то межах союзницьких відносин й навіть про «єднань (Боспорська держава), чи те в вигляді стягування кочовиками даними із античних міст (Ольвія) чи навіть військової конфронктації , — не все могло б не позначитись на соціально-економічному, політичному, культурному розвитку цого населення. Під безпосереднім впливом північнопричорноморських античних держав, у скіфів формувалася своя державність, виникали міста й поселення із рисами, притаманними грецькій містобудівній традиції. Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла для культури варварського світу. Це виявилось в спорудженні фортець (Неаполь Скіфський), запозиченні містоі житлобудівничих прийомів, використанні кружальної античної кераміки, а також виготовлених греками високохудожніх прикрас й прикладних мистецьких виробів, (пектораль з Товстої могили, Чортомлицька амфора, гребінець з кургану Солоха та інші).

Поряд з скіфами под цивілізуючу дію давньогрецьких держав Півдня України підпадали і інші тогочасні племена — сінді, меоти, сармати, черняхівці та інші .

Античні культурні традиції лягли й основою життя ранньосередньовічних міст Криму.

Список використаної літератури.

1. Крижицький С. Д «Антична культура Північного Причорноморья «.

2. Соколов Г.І «Античне Причорноморье «.

3. Античні держави Північного Причорноморья, М.1984.

4. Толочко В. П «Давня історія України «.

5. Античні давнини Північного Причорноморья, К.1988.

6. Антична історія та культура, 1968.