Реферат як форма роботи з науковою літературою

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра фінансів і банківської справи МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА на тему:

" Реферат як форма роботи з науковою літературою"

Студент ФК-09−2

Ю. В. Кобець Керівники роботи к. е. н., ст. викладач С. М. Ксьондз

Зміст Вступ

1. Реферат та його структура

1.1 Поняття реферату, форми та види рефератів

1.2 Основні структурні елементи реферату

2. Техніка роботи з науковою літературою

3. Основні вимоги до написання реферату Висновки Список використаної літератури Вступ За термін навчання у вузі студент має опанувати різні види наукових праць як за рівнем складності, так і за змістом викладеного матеріалу. Найпростішим з них є реферат — стислий виклад у письмовій формі суті певного питання або наукової проблеми, що включає огляд відповідних джерел.

Цей термін має і інше значення: доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літератури та інших джерел.

Реферат завжди має письмову форму і використовується для виголошення доповіді, підготовки наукового звіту, написання статті. Якщо у рефераті викладений матеріал є результатом власного пошуку дослідника, у такому разі він називається авторефератом.

Підготовка рефератів є важливим засобом формування у студентів способів та прийомів опрацювання літературних джерел. Це вибір теми та ракурсу її розгляду з урахуванням елементів проблемності й актуальності, засвоєння правил послідовності пошуку літератури, систематизації матеріалу, визначення основних положень, що вимагає від майбутнього педагога спеціальної підготовки.

Реферат результатів наукового дослідження складається з окремих розділів;

актуальність дослідження;

об'єкт дослідження;

предмет дослідження; мета;

методологічна та теоретична основа;

методи дослідження;

наукова новизна;

значущість;

практична цінність;

особистий внесок здобувача;

положення, що виносяться на захист;

апробація результатів дослідження;

структура та обсяг дисертації;

основний зміст роботи;

висновки;

публікації автора.

Особливості джерел, обраних для реферату, визначають його структуру.

Реферат повинен складатися з таких структурних компонентів: вступу, який дає уявлення про актуальність теми і завдання студента; основної частини, що містить стислий огляд і критичну оцінку наукових видань, їх порівняльне зіставлення, аргументацію положень, які автор вважає найвагомішими; висновків про можливість використання набутих знань у науковій чи практичній роботі; списку використаної літератури.

Якщо реферат спрямовано на висвітлення результатів виконаної наукової роботи, наведена структура доповнюється компонентами розкриття експериментальної частини дослідження, його теоретичного та практичного значення, а також рекомендаціями щодо доцільності використання запропонованої методики у педагогічній діяльності.

1. Реферат та його структура

1.1 Поняття реферату, форми та види рефератів Реферат найпростіша форма самостійної письмовій студентської роботи. У рефераті не потрібно наявності ні великого фактичного матеріалу, ні глибокого аналізу, ні фундаментальних висновків. Реферат — робота поверхова, лише що стосується якоїсь однієї досить вузькій теми і позначає основні загальноприйняті точки зору на дану тему.

Реферат (лат, referre — доповідати, повідомляти) короткий виклад у письмовому вигляді або у формі публічного виступу змісту книги, наукової роботи, результатів вивчення наукової проблеми; доповідь на певну тему, що включає огляд відповідних літературних та інших джерел. При індивідуальній роботі з літературою реферат є короткий збагачений запис ідей з декількох джерел. Часто реферат готують для того, щоб передати ці ідеї аудиторії. [6. 243]

У відповідність з Малим енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, реферат це наукову доповідь.

Реферат містить основні положення твору, фактичні відомості та висновки і дозволяє визначити доцільність його читання цілком.

Реферат — короткий переказ, який використовується в библіотечній практиці як джерело необхідної інформації про виробника друку або неопублікованому документі.

Реферат є формою надання результатів документального перетворення інформації, тобто процесу аналітико-синтетичного вивчення документів (текстів) і підготовки вторинної інформації, що відображає найбільш істотні елементи змісту цих документів.

Як правило, Реферат має науково-інформаційне призначення.

Реферати публікуються поряд з рецензіями у науковій та іншій періодиці, а також у спеціалізованих періодичних виданнях — реферативних журналах. Реферати почали публікуватися в пресі з 17 ст., В Росії перший реферативні видання з’явилися в 1-й пол. 18 в. під егідою АН.

У відповідність з чинним українським законодавством реферат є об'єктом авторського права. Для охорони авторського права на реферат не потрібно реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей. За загальним правилом, авторське право на реферат діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора охороняються безстроково. Обсяг реферату залежить від обраної теми, змісту документів, їх наукової цінності або практичного значення.

Реферати, звані також науковими доповідями, одержали поширення в науково-дослідних установах, вищій школі, в системі політичної освіти, в народних університетах.

В загальноосвітній школі та середніх спеціальних навчальних закладах рефератами називають спеціально підготовлені повідомлення учнів на факультативних заняттях та ін Розгорнутий Реферат у ряді випадків позбавляє від необхідності звертатися безпосередньо до твору.

Реферат-фрагмент першоджерела — реферат, що складається в тих випадках, коли в документі-першоджерелі можна виділити частину, розділ або фрагмент, що відображають інформаційну сутність документа або відповідні задачі реферування.

Оглядовий реферат — реферат, складений на деякий безліч документів-першоджерел і є зведеної характеристикою певного змісту документів.

Оглядові реферати розрізняються:

— на монореферати у вигляді зв’язного твору; і

— на поліреферати у вигляді сукупності окремих рефератов.

Найчастіше маємо справу з інформативними і розширеними (зведеними) рефератами.

Інформативний реферат повністю розкриває зміст теми, містить основні фактичні і теоретичні повідомлення. Він потребує глибокого вивчення першоджерел, доброї пам? яті, уміння пов? язувати теоретичні положення з сучасністю, робити глибокий аналіз та практичні висновки, нарешті вчить проводити дискусію.

В такому рефераті мають бути визначені: предмет дослідження і метод роботи; наведені основні результати; викладені дані про умови дослідження, сформульовані власні пропозиції автора щодо практичного значення змісту і уміння довести його до аудиторії слухачів. Реферат може бути посібником для усного виступу з елементами імпровізації.

Мета Реферату — передати зміст реферованих витворів.: Факти, ідеї, концепції, думки.

Інформаційні реферати можуть розміщуватися у первинних документах (книгах, журналах, збірниках праць, звітах про науково-дослідну роботу) і у вторинних документах (реферативних журналах і збірниках, інформаційних картках та ін.).

Розширений або зведений (оглядовий, багатоджерельний) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, зміст яких викладено у вигляді однорідного тексту. Обсяг розширеного реферату 20−24 сторінки.

1.2 Основні структурні елементи реферату Алгоритм структури реферату:

— Зміст

— Вступ

— Розділ І. Історія та теорія питання

— Розділ II. Вирішення проблеми в сучасних умовах

— Висновки

— Література

— Додатки (при потребі).

Кожна з цих частин починається з нової сторінки. Заголовки зазначених частин реферату пишуться великими літерами і розміщуються по центру рядка. Між заголовком і подальшим текстом повинна бути порожній рядок.

Зміст, або план реферату відкриває наступну за титулом сторінку роботи, яка нумерується цифрою «2». Іноді нумерація сторінок в комп’ютерному варіанті тексту починається з 1 сторінки — титулу реферату. За вимогами титул роботи не нумерується. В плані реферату мають бути зазначені назви частин роботи (підрозділів чи параграфів) з нумерацією початкової і кінцевої сторінок частини тексту. Заголовки (назви) частин, зазначені в плані, дублюються в тексті реферату. Назви розділів виділяються напівжирним шрифтом.

Зміст реферату друкується на одній сторінці. Більше на цій сторінці нічого не друкується. ЇЇ частина залишається порожньою.

Вступ (або вступна частина реферату) — один із найважливіших елементів структури даної роботи. Вступ до реферату займає від 1 до 3 сторінок загального обсягу реферату. В тексті вступу напівжирним шрифтом виділяються основні елементи: актуальність і обгрунтування теми, мета, задачі дослідження тощо. Перша сторінка вступу до реферату має порядковий номер «3» в загальній нумерації сторінок.

Як вже зазначалося вище, найбільш поширеною схемою структурування основної частини реферату є два (іноді три) розділи і декілька підрозділів. Враховуючи обмежений обсяг даної роботи, більш детальне членування є недоцільним.

Традиційно перший розділ роботи є своєрідним введенням в проблему, яка є основною в розробці теми реферату. Тут виявляються основні, вузлові аспекти проблематики, аналізуються теоретичні засади і основні підходи до її вирішення, подається ретроспектива поглядів на неї теоретиків і практиків минулого і сучасності, іноді розкривається понятійно-категоріальний апарат, який буде використовуватись автором в подальшому У розділі II подається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам вивчення проблеми, практичного досвіду та висловлення власної думки щодо перспектив розвитку досліджуваної проблеми.

Також важливо враховувати необхідність написання в кінці кожного розділу (чи великої за об'ємом частини тексту) невеликих проміжних висновків (приблизно 1−2 абзаци), в яких будуть відображатися результати вже зробленої роботи і фіксуватися перспективні напрямки подальшої діяльності. Такі проміжні висновки мають стати своєрідним «логічним місточком», перекинутим автором реферату від однієї частини тексту до іншої.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції науковця. Вони мають співвідноситись (узгоджуватись) з метою та задачами дослідження, зафіксованими у вступі до роботи. Недопустимою є ситуація, коли в задачах дослідження формулюється одне, а у висновках — зовсім інше. Саме тут формулюється так зване «вихідне знання» — підсумкове, на відміну від «ввідного», що фіксується у вступі. В ідеалі, реалізація кожної задачі дослідження має відображатися окремим пунктом висновків по роботі.

До списку літератури включаються публікації переважно останніх 5−10 років. Особливо цінуються праці останнього року видання.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Вибір теми реферату студенти здійснюють відповідно до тематики затвердженої на кафедрі та за погодженням з науковим керівником.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стислим. У рефераті використовується стандартизована термінологія, значення якої зрозуміле з контексту.

Реферат рецензується, оцінюється і враховується при проведенні підсумкового заліку, іспиту з відповідної дисципліни

2. Техніка роботи з науковою літературою реферат письмовий науковий література Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження. Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов’язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

Уміти працювати з книгою — це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.

При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві видання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Рекомендаційно можна зорієнтуватись на наступне: перед початком роботи потрібно зосередити увагу на предметі вивчення. Для цього пропонується відволікатись від усіх поточних турбот і переключитись на зміст і мету виконуваної роботи. Зосередженню уваги сприяє наведення порядку на своєму робочому місці.

Після цього потрібно зразу ж дати увазі інтенсивне навантаження, звичка до довгого розкачування на початку роботи є шкідливою.

В процесі заняття рекомендується рішуче відкидати всі побічні думки та асоціації, думати лише про роботу. При цьому поступово створюються сприятливі умови для зосередження уваги Спочатку уточнюється мета роботи. Читати або слухати «просто так», безцільно — означає марно витрачати час. На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати, або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд — це по суті «пошукове читання» .

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях. Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання — це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погляду на речі.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

— загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

— побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

— читання за послідовністю розміщення матеріалу;

— вибіркове читання окремих частин;

— виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи; - критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).

Можлива дещо інша методика опрацювання літературних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. З лівої сторони записують зміст прочитаного, а з правої - свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід указувати не лише бібліографічний опис джерел, а й шифри предметних рубрик, які відповідають розділу наукової роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення записів при читанні літератури є обов’язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне — зафіксувати уявлення про дане джерело інформації і по можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти. Науковий факт — це елемент, який лежить в основі наукового пізнання, відображає об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність. Слід відбирати найавторитетніші джерела, що містять останні дані.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати — це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки. Тут потрібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослівного виписування цитат. Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів. Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

— текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий» ;

— цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

— кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;- при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну

— економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

— цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

Досить складною роботою при виконанні наукового дослідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:

— сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);

— що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

— погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

— які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

— які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

3. Основні вимоги до написання реферату Формально до оформлення реферату пред’являються наступні вимоги

1. Обсяг реферату — 10−20 сторінок (в ідеалі - 15 сторінок) — комп’ютерного тексту через 1,5 інтервали, шрифт Times New Roman, звичайний, 14 фонт. Поля — не менше 2,5 см з кожного боку.

Рахунок сторінок починається з титульного аркуша. У число сторінок входять зміст, основний зміст роботи та список використаних джерел та літератури.

Програми у вигляді карт, таблиць, схем, діаграм тощо, винесені за межі роботи, у розрахунок сторінок не входять.

2. Правила друкування сторінок :

* Друкування тексту проводиться через 1,5 інтервали з розрахунку приблизно 30 рядків на сторінці. У кожному рядку повинно бути приблизно 60 знаків (ударів), рахуючи пробіли.

* Вирівнювання — за шириною сторінки.

* Поля — не менше 2,5 см з кожного боку.

* Відступ (абзац) — 1,25 см.

* Розмір паперу — А4, книжковий формат.

3. Оформлення назв розділів та параграфів :

* Назви розділів пишуться ВЕЛИКИМИ літерами. Можна додатково виділяти назви розділів жирним шрифтом. Розділи реферату повинні мати порядкову нумерацію і позначатися арабськими цифрами з крапкою, наприклад: 1., 2., 3.

* Перенесення в заголовках (назви розділів і параграфів) не допускаються. В кінці заголовка знаки пунктуації, крім знаки оклику та питання, не ставляться.

* Короткі заголовки (менше 15 знаків) не повинні друкуватися вразрядку (тобто, коли після кожної букви йде пробіл). Назви установ, організацій, фірм, програмних засобів, прізвища, та інші власні назви у тексті роботи наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви й наводити назви організацій у перекладі на мову роботи, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву

* Довгі заголовки (більше 40 знаків) розміщують у кілька рядків, але кожен рядок по можливості повинна мати смислове значення. Текст великого заголовка виконують через один інтервал і без розрядки.

* Не можна писати заголовок у кінці сторінки. Якщо на сторінці вміщується менше трьох рядків що йде за заголовком тексту, то заголовок і текст слід перенести на іншу сторінку.

* Підзаголовки (назви параграфу) друкують малими літерами. Для більшої наочності їх виділяють і відокремлюють від тексту додатковими інтервалами. Підзаголовки можна виділяти підкресленням або набирати жирним шрифтом.

4. Оформлення висновків (посилань) Зноски (посилання) — примітка до тексту, бібліографічна довідка, переклад, тлумачення, що поміщаються в нижній частині сторінки дипломної роботи.

Вказівка на виноску робиться в тексті шляхом проставлення порядкового номера або іншого знака, наприклад, *, після відповідного слова в тексті.

В кінці сторінки, на якій відзначена посилання, проводиться риса, довжиною не менше однієї третини сторінки (20 ударів), під якою друкуються виноски в тому порядку, як вони вказані в тексті. Виноски можуть друкуватися меншим шрифтом і через мінімальний міжрядковий інтервал.

5. Оформлення додатків.

Додатки складаються з таблиць і малюнків. Звичайно, таблиці і малюнки можна поміщати усередині тексту, але якщо вони великі, то бажано — в додатки. Додатки мають нумерацію, яка ставитися у верхньому правому кутку Таблиці і малюнки також мають нумерацію, причому нумерація таблиці не залежить від нумерації малюнка. Номер таблиці і малюнка залежить від номера розділу і номера пункту, до яких вони відносяться. Наприклад, таблиця 1.1.1 — спочатку йде номер розділу, потім — номер пункту, а лише потім — номер самої таблиці.

Таблиці бувають наступних видів:

Розміщується на 2 і більш за сторінки.

Таблиці, в якій всі цифри мають однаковий вимір, наприклад, все в грн., штуках і так далі

Коли цифри мають різний вимір по рядках.

Коли цифри мають різний вимір по графах.

Малюнки діляться на три види:

Схеми.

Діаграми.

Графіки.

6. Оформлення таблиць При оформленні таблиць пишеться слово «Таблиця», в правому верхньому куті, потім ставитися номер таблиці. Нижче, по центру ставитися її назва, і розміщується безпосередньо сама таблиця. У таблиці допускаються скорочення, всі цифри повинні знаходиться один під одним (одиниці під одиницями, десятки під десятками і так далі). Якщо таблиця займає дві і більше за сторінку, то обов’язково потрібно нумерувати графи, щоб на наступній сторінці не повторювати оформлення колонок.

7. Оформлення малюнків Схеми зазвичай зображують класифікацію, структуру. Діаграма також відображує структуру об'єкту, як правило, це відображення у відсотках, тобто відображуються питомі ваги. Діаграми бувають круговими і у вигляді прямокутників. Якщо діаграма малюється від руки, то має бути замальована лише одним кольором. Графіки відображують динаміку або зміни в часі. У графіку головне — позначення горизонтальної і вертикальної осі. Всі точки мають бути підписані.

8. Загальноприйняті скорочення:

Кандидат економічних наук — к.е.н.

Доктор економічних наук — д.е.н.

Старший викладач — ст. викладач Доцент — доц.

Професор — проф.

Група — гр.

Сторінка — стор.

Додаток — дод.

У тому числі - в т. ч.

Та інше — та ін.

І так далі - і т.д.

І тому подібне — і

Висновки Реферат — це: 1) короткий виклад головного змісту певної роботи чи узагальнення ряду праць, які розкривають певну тему; 2) доповідь, заснована на огляді споріднених літературних чи наукових джерел.

Основна функція реферативної роботи полягає в акцентуванні уваги учнів на конкретних фактах, явищах, подіях, у створенні умов для оволодіння прийомами наукової аргументації і доказу.

Як правило, реферат виконується у письмовій формі і може бути використаним для виголошення доповідей, підготовки наукового звіту, написання статті, а також для накопичення інформаційного фонду для подальшої дослідницької роботи. В тому випадку, коли йдеться про результати власного пошуку, він називається авторефератом.

Підготовка рефератів є важливим засобом формування у учнів способів та прийомів опрацювання літературних джерел. Це вибір теми та ракурсу її розгляду з урахуванням елементів проблемності й актуальності, засвоєння правил послідовності пошуку літератури, систематизації матеріалу.

Особливості джерел, обраних для реферату, визначають його структуру. Наприклад, огляд наукової літератури повинен складатися з таких структурних компонентів:

— вступу, який дає уявлення про актуальність теми і завдання учня;

— основної частини, що містить стислий огляд і критичну оцінку наукових видань, їх порівняльне зіставлення, аргументацію положень, які автор вважає найвагомішими;

— висновків про можливість використання набутих знань у науковій чи практичній роботі;

— списку використаної літератури.

Якщо реферат відображає результати виконання наукової роботи, наведена структура доповнюється компонентами розкриття експериментальної частини дослідження, його теоретичної та практичної вагомості, а також рекомендаціями щодо доцільності використання у практичній діяльності.

Головними вимогами до написання реферату є: осмислення теми дослідження, усвідомлення логіки викладання реферату, врахування вимог до оформлення (тема, керівник, план та зміст за схемою: вступна частина, головна та заключна, список використаної літератури з урахуванням бібліографічних вимог).

Критеріями оцінки якості складання реферату є:

1. Формулювання мети реферативної роботи.

2. Складання плану реферативної роботи.

3.Виділення головного, суттєвого при розкритті теми.

4. Виділення головного при роботі з літературними джерелами.

5. Висловлення особистого ставлення до явищ та подій, що вивчаються,

6. Використання логічних прийомів мислення.

7. Наукова аргументованість викладеного матеріалу.

8. Підведення підсумків та написання висновків.

9. Дотримання умов оформлення реферативної роботи.

Таким чином, для написання реферату необхідно вміти аналізувати використану літературу, розкривати своє ставлення до неї, робити правильні висновки на основі опрацьованих теоретичних положень.

Список використаної літератури

1. Україна. Конституція (1996). Конституція України — [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:/www.zakon.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi/?nr;

eg=56−93 (дата звернення: 15.06.2010).

2. Україна. Закони. Про місцеве самоврядування: закон: [прийнято Верх. Радою 21 травня 1997 р.]. — [Електроний ресурс] - Режим доступу: http:/www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.?nreg=280%2F97-%E2%F0 (дата звернення: 15.06.2010).

3. Баскаков А. Я. Методология научного иследования: учеб. пособие. / А. Я. Баскаков, Н. В. Туленков — К.: МАУП, 2004. — 216 с.

4. Біленчук П. Д. Правова деонтологія / П. Д. Біленчук, С. С. Біленчук; за ред. акад. П. Д. Біленчка. — К.: АТІКА, 1999. — 320 с.

5. Білуха М. Т. Основи наукових досліджень: підручник для студентів / М. Т. Білуха. — К.: Вища школа, 1997. — 271 с.

6. Гончаренко С. І. Педагогічний словник / С. І. Гончаренко. — К.: Либідь, 1997. — 376 с.

7. Задорожна В. К. Основи наукових досліджень в економіці: навчальний посібник / В. К. Задорожна. — К.: Слово, 1993. — 100 с.

8. Коханко О. М. Основи науково-педагогічних досліджень: навчальний посібник / О. М. Коханко. — Хмельницький: ХНУ, 2002. — 221 с.

9. Крейденко B. C. Библиотечные исследования. Научные основы: ученик / В. С. Крейденко. — М.: Книга, 1983. — 143 с.

10. Кушнаренко Н. М. Документознавство: посібник / Н. М. Кушаренко. — К.: Знання, 2000. — 460 с.

11. Мойсеюк Н. Є Педагогіка: навчальний посібник / Н. Є. Мойсеюк. — К.: Артус, 2001. — 608 с.

12. Мороз І. В. Структура кваліфікованих робіт та вимоги до їх написання, оформлення і захист / І. В. Мороз. — К.: Вища школа, 1997. — 56 с.

13. Романчиков В. І. Основи наукових досліджень: навчальний посібник / В. І. Романчиков. — К.: ВШОЛ, 1997. — 242 с.

14. Сидоренко В. К. Основи наукових досліджень / В. К. Сидоренко, П. В. Дмитренко. — К.: РНКЦ «ДІНІТ», 2000. — 259 с.

15. Соловйов С. М. Основи наукових досліджень: навчальний посібник / С. М. Соловйов. — Львів.: Вища школа, 2007. — 173 с.

16. Степанишин Б. І. Професійна спрямованість вузівської: навчальний посібник / Б. І. Степанишин. — Х.: Радянська школа, 1980. — С. 75−80.

17. Філіпенко А. С. Основи наукових досліджень / А. С. Філіпенко. — К.: Ніка Центр, 1999. — 529 с.

18. Цехмістров Г. С. Основи наукових досліджень: навчальний посібник / Г. С. Цехмістров. — К.: Слово, 2003. — 240 с.

19. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: навчальний посібник /

С. В. Шевчук. — К.: Літера, 2000. — 480 с.

20. Шейко В. М. Організація та методика НДД: навчальний посібник /

В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. — Х.: ХДАК, 1998. — 288 с.