Рослинність екваторіально-тропічного поясу

Субтропічні пояси займають менші площі, ніж помірні. Розташовані вони в основному між 30° і 40° широти в обох півкулях. Тільки в окремих випадках під захистом гірських хребтів ці межі розширюються до 46°, а на східних окраїнах материків під впливом холодних вітрів і океанічних течій вони відсунуті в нижчі широти — до 35°.Субтропічним поясам властива сезонна зміна помірного (взимку) і тропічного (влітку) повітря. Різні співвідношення тепла й вологи зумовлюють дуже складну конфігурацію природних зон. Для західного приокеанічного сектора характерні середземноморські жорстколистяні ліси та чагарники, для континентального сектора — напівпустельні і пустельні, які займають величезні території. Тривалість сезону зволоження при русі до східного узбережжя материка збільшується і режим опадів стає більш рівномірним. Для тропічних географічних поясів найбільш характерні пустельні і напівпустельні ландшафти, які разом з аналогічними ландшафтами субтропічних і помірних поясів займають 24,5% суші. Тропічні пояси займають найбільші площі між 30° і 18° широти в обох півкулях. Тільки східні сектори материків зайняті мусонними лісами і рідколіссями. Сильне прогрівання суші в умовах постійного високого атмосферного тиску зумовлює скрізь недостатнє зволоження. Завдяки стійкій пасатній циркуляції західні приокеанічні сектори в тропічному поясі відсутні. Але берегові пустелі відрізняються від континентальних підвищеною вологістю повітря. В субекваторіальних поясах мають класичний прояв екваторіальні мусони. Влітку панує вологе повітря мусонів, узимку — сухе тропічне повітря пасатів. Вони зумовлюють добре виражену сезонність у зволоженні і, отже, сезонний ритм у природі взагалі. Оскільки тривалість вологого сезону в різних частинах поясів неоднакова, далеко не схожі й особливості природи в них. Найбільш поширені у субекваторіальному поясі зони мусонних лісів і саван. Перша з них займає внутрішні (приекваторіальні) й східні (при океанічні) частини поясу. Зона саван і рідколісся знаходиться у внутрішніх притропічних частинах поясів та на заході й у центрі. Екваторіальний пояс на суші, в його західній і центральній частинах зайнятий постійно вологими вічнозеленими лісами (гінеями). Біогеохімічні і геоморфологічні процеси протікають тут надзвичайно інтенсивно протягом усього року і проявляються в утворенні величезної кори вивітрювання, особливих типах ґрунтів і рослинності. В екваторіальному поясі створюється величезна маса органічної речовини. Річна продукція фітомаси може перевищувати 40 т/га. Під лісами рослинний опад повністю мінералізується, органічних речовин у ґрунті нагромаджується дуже мало. Інтенсивне промивання ґрунтів і кори вивітрювання зумовлює винос розчинених сполук і нагромадження в них найменш рухливих елементі — оксидів заліза й алюмінію. В умовах слабкого дренажу розвиваються болотні ґрунти, на краще дренованих — латеритні опідзолені ґрунти, Гілеї та листопадно-вічнозелені ліси характеризуються древністю і багатством флористичного складу. Чагарники і трав’яний покрив пригнічені. Дуже різноманітним і численним є тваринний світ екваторіального поясу.

В помірному поясі виділяють 6 природних зон: 1) тайги; 2) мішаних лісів; 3) широколистих лісів; 4) лісостепів; 5) степів; 6) напівпустель і пустель. Зона тайги. виділяють дві підзони: підзону східної тайги і підзону західної тайги. Для підзони східної або так званої гудзонівської тайги характерний помірно-континентальний, прохолодний і вологий клімат з суворою сніжною зимою (- 270С) і коротким теплим літом (+200С). Опади (500−700 мм на рік) скрізь перевищують випаровування, що у сукупності з наявністю багаторічної мерзлоти обумовлює значний розвиток заболочування. Для рослинності характерна наявність таких ендемічних американських деревних видів, як чорна (Pikea mariana) і біла (Pikea glauca) ялини, бальзамічна ялиця (Abies balsamea), що ростуть на суглинкових грунтах. Бальзамічна ялиця є джерелом смоли, широко відомої у медицині під назвою канадського бальзаму. По краях боліт панує американська модрина (Larix amerikana). На більш сухих вододілах з піщаними грунтами переважають сосни: сосна банксова або чорна (Pinus banksiana), сосна веймутова або біла (Pinus strobus) і сосна червона (Pinus resinosa). З листяних порід поширені дрібнолисті породи: біла або паперова береза (Betula papyrifera), осика (Populus tremuloides), бальзамічна тополя (Populus balsamifera). Для підліску східної тайги характерні різноманітні ягідні кущі і кущики: червона і чорна смородина, малина, чорниця. Поверхня грунту вкрита мохами і лишайниками. Типові грунти — підзолисті і болотні. Для підзони західної або тихоокеанської тайги характерний помірно-морський вологий і м’який клімат, де зимова температура рідко опускається нижче 00С. Це обумовлює виключне багатство хвойних лісів, типовими представниками яких є сітхинська ялина (Pikea sitchensis), дугласова ялиця або дугласія (Pseudotsuga Douglasic), західна тсуга або західний хемлок (Tsuga heterophylla), кипарисовик або жовтий кедр (Chamaecyparis nootkatensis), гігантська туя або червоний кедр (Thuja plicata). Ситхинська ялина, на відміну від білої або чорної, має світло-коричневу або світло-червону деревину. Дугласова ялиця схожа на європейську ялицю своїм плоским листям, проте це листя значно вужче. Крім Північної Америки вона поширена у Південно-Східній Азії і на Японських островах. Середня висота дерева складає 20−25 м, проте зустрічаються екземпляри, що сягають висоти 100 м. Західна тсуга або західний хемлок також володіє значною висотою (до 75 м) є проміжною рослиною між ялиною та ялицею. Крім Північної Америки поширена у Південній і Південно-Східній Азії і на Японських островах. Зустрічаються також і широколисті породи, проте лише в тих місцях, де корінні асоціації порушені. У підліску багато різноманітних кущів, часто колючих. Наземний покрив багатий на папороті і мохи. На південь тихоокеанські вологолюбні хвойні ліси поширюються майже до широти 400 пн. ш. Під лісами цієї підзони формуються бурі лісові грунти, які зазвичай характерні лише для широколистих лісів.

Зона мішаних лісів. В зоні мішаних лісів також виділяють дві підзони — східну і західну. Східна підзона розташована на східному узбережжі материка і в районі Великих озер. Для цієї підзони характерний помірно-теплий і помірно-вологий клімат. Рослинність складають хвойно-широколисті ліси. Хвойні породи панують на ділянках, складених валунними суглинками. Листяні породи переважають на більш сухих ділянках, складених лесоподібними суглинками. Із хвойних порід найбільш характерними є сосни біла (Pinus strobus) і червона (Pinus resinosa), східна тсуга або східний хемлок (Tsuga canadensis). З листяних порід поширені цукровий клен (Aker sacharum), ясени білий (Fraxinus amerikana) і чорний (Fraxinus nigra), в’яз білий (Ulmus amerikana), дуби червоний (Quercus rubra), великоплідний (Q. macrocarpa), білий (Q. alba) і північний (Q. borealis), липа (Tilia americana). Зустрічається навіть таке теплолюбне дерево, як бук (Fagus amerikan). Західна підзона мішаних лісів розташована західніше Великих озер на Великих рівнинах Канади. Взимку там трапляються сильні морози, тому замість хвойно-широколистих ростуть хвойно-дрібнолисті ліси, в яких крім хвойних ростуть дрібнолисті породи: осика (Populus tremuloides), бальзамічна тополя (Populus balsamifera), паперова береза (Betula papyrifera). В результаті господарської діяльності значні площі лісів в зоні мішаних лісів різко скоротились і її лісистість тепер не перевищує 30%.Зона широколистих лісів розміщується на сході материка південніше зони мішаних лісів. Вона займає більшу частину Аппалачів і східну частину Центральних рівнин. Для неї характерний помірний м’який і вологий клімат. Літо дуже тепле (середня температура липня +22…+250С). Середня січнева температура змінюється з півночі на південь від — 100С до 00С. Опадів випадає від 800 до 1200 мм на рік при літньому максимумі. Для широколистих лісів Північної Америки або так званих аппалачських лісів характерна виняткова видова різноманітність. Тут зустрічаються десятки видів дуба: білий (Quercus alba), чорний (Q. velutiana), червоний (Q. rubra), ясночервоний (Q. coccinea), двокольоровий (Q. bikolor), північний (Q. borealis) та ін. Дуже характерні бук американський (Fagus amerikan) і цукровий клен (Aker sacharum). Типові липа срібляста (Tilia alba), платан (Platanus occidentalis). Зустрічаються такі давні реліктові теплолюбні види, як гікорі (Carya ovata), ліквідамбар (Liguidambar styraciflua), магнолія (Magnolia grandiflora), тюльпанне дерево (Liriodendron tulipifera). В своєму первозданному вигляді ліси збереглися погано. Вони сильно постраждали від вирубки і розчистки під ріллю. В грунтовому покриві панують бурі лісові грунти. Зона лісостепів розташована західніше зони мішаних лісів і зони широколистих лісів, займає центральну частину Великих рівнин і північно-західну частину Центральних рівнин і, на відміну від них, простягається не з заходу на схід, а з півночі на південь. Вона є перехідною зоною між лісовою і степовою зонами, тому у рослинному покриві поєднуються лісові і степові формації. Лісові формації представлені переважно осиковими і березовими лісами, а степові - злаково-різнотравними лучними степами. Зона степів розміщується західніше та південніше лісостепової зони і займає південну частину .

В рослинному покриві типових степів, що сформувались на чорноземних ґрунтах, панують середньовисокі (0,5−1,0 м) злаки: ковила (Stipaspartea), пирій (Agropyronsmithii), бородач малий (Andropogonscoparius), грама (Boutelouacurtipendula), келерія (Koeleriacristata), спороболус (Sporobolusasper). Крім злаків є багате різнотрав'я. Для сухих степів, що сформувались на каштанових ґрунтах, характерні низькотравні злаки, серед яких є такі представники типових степів, як пирій і тонконіг, а ковила, грама і спороболус представлені іншими, ніж в сухих степах видами (Stipa comata, Bouteloua gracilis, Sporobolus cryptandrus). Крім того, поширені види, що відсутні у типових степах: бізонова трава (Bulbilis dactyloides), аристида (Aristida purpurea), холодний полин (Artemisia frigida), горобинець (Oxytropis lambertii), софора (Sophora sericea) і навіть опунція (Opuntia missauriensis).

Зона напівпустель і пустель займає внутрішні плато і плоскогір'я центрального поясу Кордільєр. Клімат зони аридний з кількістю опадів 100−250 мм на рік. Сухість клімату обумовлена ефектом «дощової тіні» Кордильєр. В рослинному покриві переважає чорний полин (Artemisia tridentata), який являє собою кущ висотою трохи більше метра з потужною кореневою системою, що росте розріджено, острівками на незасолених сіро-бурих грунтах. Зустрічаються також кущ терескен (Ceratoides lanata), що є одним із видів полину, кущ мескитове дерево (Prosopis juliflora), креозотовий кущ (Larrea tridentata) із липким, пахучим, темно-зеленим, блискучим листям. На знижених ділянках з більшою зволоженістю і більшою засоленістю поширені зарості ендеміка саркобатусу або сального дерева (Sarcobatus vermiculatus). Це кулеподібний колючий кущ висотою до 1,5 м, який отримав свою назву через темне-зелене листя, яке вилискує так, немов би змазане жиром. Поруч із саркобатусом росте лобода (Atriplex confertifolia), що утворює подушки сірого кольору висотою 15−60 см, під котрими краще зберігаються тепло і волога. На сильно засолених грунтах головну роль у рослинному покриві грають солянки (Salicornia, Allenrolfea). На півдні зони поширені сукуленти — кактуси, опунції, юкки, агави та ін.

Рослинність субтропічного поясу. В субтропічному поясі виділяють шість природних зон (твердолистих вічнозелених лісів і чагарників, гемігілей, напівпустель і пустель, степів, саван, вологих мішаних лісів) і одну висотну область. Зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників (середземноморська) розташована на тихоокеанському узбережжі між 32 і 380 пд. ш. Рослинність зони представлена твердолистими лісами та заростями склерофільних чагарників, що нагадують європейській маквіс і сформувались на коричневих ґрунтах. У складі лісів поширені тик, літрея їдкапредставник сумахових, мильне дерево), персеяпредставник лаврових, криптокарія, бейльшміді), канелопредставник магнолієвих та ін. Зустрічаються гаї високої (30−35 м) ендемічної слонової або медової пальми (Jubaea spectabilis). Сухі кам’янисті схили зазвичай вкриті заростями вічнозелених склерофільних чагарників, що мають назву еспіналь або маттораль. Зона гемігілей розміщується на тихоокеанському узбережжі між 38 і 460 пд. ш. і являє собою постійно-вологі мішані субтропічні ліси, що за багатством видів нагадують гілеї. Звідси і назва «гемігілеї», тобто — напівгілеї. Кількість опадів у зоні перевищує 2000 мм, а середньомісячна температура навіть взимку не опускається нижче + 80С. Це створює своєрідні тепличні умови і забезпечує цілорічну вегетацію рослин. У видовому складі першого ярусу панують високі вічнозелені дерева із родини лаврових, магнолієвих, а також вічнозелені види південного бука. Значну роль грають різноманітні хвойні, у тому числі подокарпус), чілійський кедр лібоцедрус (Libocedrus chilensis), алерце (Fitzroya cupressoides) і чілійська араукарія (Araucaria imbricata). У нижньому ярусі поширені деревоподібні папороті. Типові ґрунти гілей — гірсько-лісові бурі. У тваринному світі зони багато птахів, зустрічаються дрібні олені, видра, скунс. Зона субтропічних напівпустель і пустель займає область Прекордільєр і Пампінських сьєрр. Вологе повітря з океанів туди майже не проникає, опадів випадає менше 300 мм на рік. Рослинний покрив представлений сильно розрідженим злаково-різнотравним покривом, що розвинений лише на окремих ділянках, засухостійкими колючими чагарниками і низькорослим ксерофітним рідколіссям. Серед чагарників панують низькорослі (1−3 м) ярилла і бреа, що мають подушкоподібну форму. Характерними видами рідколісся є колючі прозописи із мімозових, мистоль чаньяр, акації і мімози. На засолених грунтах поширені лобода і сукулентні гігрогалофіти,. На гребенях дюн переважає злаковий покрив із домішкою трав’янистих псаммофітів. Значні площі займають рухомі піски, зовсім позбавлені рослинного покриву. Зона субтропічних степів займає центральну частину Пампи і представлена низькорослими злаками на родючих чорноземоподібних ґрунтах або брюніземах. Ці степи називають пампою або пампас. У пампі нараховують 26 видів злаків і 50 видів різнотрав'я. Серед злаків, що досягають 1,5 висоти, переважає ковила, просо бородач стоколос), тонконіг, перлівка тощо. Із різнотрав'я росте кілька видів пасльону, портула, вербена, кислиця та ін. Зона субтропічних саван і рідколісся займає межирічну частину Ла-Платської низовини між Парагваєм і Параною і Південну Пампу. Первинна рослинність була представлена високотравними саванами. Зараз це район інтенсивного землеробства і тваринництва, тому територія розорана і природна рослинність майже не збереглася. Основу природного травостою складають ковила, бородач дике просо. Доволі широко поширені чагарники і чагарнички із родин миртових (Myrtaceae), пасльонових плакунових, барвінкових. Зустрічаються кущові форми крушини, мімози і касії. Ґрунти — чорноземоподібні і червонувато-чорні. Зона субтропічних вологих мішаних лісів займає крайню південну частину Бразильського плоскогір'я, південніше річки Уругвай. Від притихоокеанських вологих субтропічних лісів вони відрізняються значно більшою теплозабезпеченістю. Річна кількість опадів складає 1600−2500 мм. і випадають вони рівномірно, хоча і спостерігається деяке зниження їх кількості у зимовий час. Вище 400 м панують розріджені хвойні ліси із араукарії (Araucaria brasiliana, A. angustifolia), що мають назву пінерайя. Область висотної поясності. В області висотної поясності внизу розміщуються жорстколистяні чагарники, в середньому поясі - вічнозелені листяні ліси з домішкою хвойних. У верхньому розміщуються високогірні луки, що мають назву парамос, високогірні степи, що мають назву халка і складаються із пучків жорстких злаків.