Теорія а. І. Опаріна

Першу наукову теорію щодо походження живих організмів на Землі створив радянський біохімік А. І. Опарін (р.н. 1894). У 1924 р. він опублікував роботи, в яких виклав уявлення про те, як могла виникнути життя на Землі. Відповідно до цієї теорії, життя виникло в специфічних умовах стародавньої Землі і розглядається Опаріним як закономірний результат хімічної еволюції сполук вуглецю у Всесвіті.

За Опаріну, процес, який призвів до виникнення життя на Землі, може бути розділений на три етапи:

• 1. Виникнення органічних речовин.
• 2. Освіта з простіших органічних речовин біополімерів (білків, нуклеїнових кислот, полісахаридів, ліпідів та ін.)
• 3. Виникнення примітивних самовідтворюються організмів.

Теорія біохімічної еволюції має найбільшу кількість прихильників серед сучасних вчених. Земля виникла близько п’яти мільярдів років тому; спочатку температура на поверхні була дуже високою (4000 — 80 000С). У міру її остигання утворилися тверда поверхня (земна кора — літосфера). Атмосфера, спочатку складалася з легких газів (водень, гелій), не могла ефективно утримуватися недостатньо щільної Землею, і ці гази замінювалися важкими: водяною парою, вуглекислим газом, аміаком і метаном. Коли температура Землі опустилася нижче 1000C, Водяна пара почала конденсуватися, утворюючи світовий океан. У цей час, відповідно до уявлень А. І. Опаріна, відбувся абіогенний синтез, тобто в початкових земних океанах, насичених різними простими хімічними сполуками, «в первинному бульйоні» під впливом вулканічного тепла, розрядів блискавок, інтенсивної ультрафіолетової радіації та інших факторів середовища почався синтез більш складних органічних сполук, а потім і біополімерів. Утворенню органічних речовин сприяла відсутність живих організмів — споживачів органіки — і головного… окислювача… -… кисню. Складні молекули амінокислот випадково об'єднувалися в пептиди, які, у свою чергу, створили початкові білки. З цих білків синтезувалися первинні живі істоти мікроскопічних розмірів.

Найбільш складною проблемою в сучасній теорії еволюції є перетворення складних органічних речовин на прості живі організми. Опарін вважав, що вирішальна роль в перетворенні неживого в живе належить білкам. Мабуть, білкові молекули, притягаючи молекули води, утворювали колоїдні гідрофільні комплекси. Подальше злиття таких комплексів один з одним призводило до відділення колоїдів від водного середовища (коацерваціі). На кордоні між коацерватів (від лат. Coacervus — згусток, купа) і середовищем шикувалися молекули ліпідів — примітивна клітинна мембрана. Передбачається, що колоїди могли обмінюватися молекулами з навколишнім середовищем (прообраз гетеротрофного живлення) та накопичувати певні речовини. Ще один тип молекул забезпечував здатність до самовідтворення.

Система поглядів А. І. Опаріна отримала назву «коацерватная гіпотеза».

Теорія була обгрунтована, крім однієї проблеми, на яку довго закривали очі майже всі фахівці в області походження життя. Якщо спонтанно, шляхом випадкових безматрічних синтезів в коацервати виникали поодинокі вдалі конструкції білкових молекул (наприклад, ефективні каталізатори, що забезпечують перевагу даному коацервати в рості і розмноженні), то як вони могли копіюватись для поширення всередині коацервата, а тим більше для передачі коацерватам-нащадкам? Теорія виявилася нездатною запропонувати вирішення проблеми точного відтворення — всередині коацервата і в поколіннях — одиничних, випадково з’явилися ефективних білкових структур.