Методологічні аспекти екологічного менеджменту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ кафедра економічної теорії

" Методологічні аспекти екологічного менеджменту"

(ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВОДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ) Виконав:

студент І курсу

спеціальності «Фінанси та кредит «

денної форми навчання

213група

Неміш М.В.

науковий керівник Джаман В.О.

Чернівці 2010

Зміст Вступ

Розділ 1: Предмет і завдання екологічного менеджменту Розділ 2: Сутність, принципи і функції сучасного екологічного менеджменту Розділ 3: Методологічні основи екологічного менеджменту Висновок Список використаної літератури

Вступ

Менеджмент є наукою, яка динамічно розвивається з початку 20ст. Екологічний менеджмент виокремився в самостійну галузь дещо пізніше, наприкінці 20ст. Вчені, державні діячі, уряди багатьох країн усвідомили, що людству можуть загрожувати не лише локальні, а й глобальні екологічні небезпеки, навіть катастрофи.

Потреби в координуванні і концентруванні зусиль, для подолання екологічних проблем які загрожують людству, зумовила виникнення екологічного менеджменту. Екологічні катастрофи загрожують людству і в наш час, тому моя робота є досить актуальною. Оскільки екологічний менеджмент продовжує бурхливо розвиватися, сучасні науковці трактують його з різних точок зору: як добровільну ініціативну діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на реалізацію їх власних екологічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів еко — ефективності та еко — справедливості; як контролювання видів діяльності людини, що впливають на довкілля.

Основне завдання цієї наукової роботи — є розкриття змісту, з’ясувати сутність, принципи і функції такої дисципліни як «екологічний менеджмент». менеджменту.

Об'єктом екологічного менеджменту є: виробничо — господарські організації різних форм власності, державні та приватні структури, діяльність яких безпосередньо пов’язана з використанням, охороною та іншими формами взаємодії з довкіллям.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребами людей і обмеженими можливостями біосфери, природних ресурсів.

Таким чином, мета дисципліни «Екологічний менеджмент» — одержання нових знань і практичних навичок з впровадження ефективних управлінських рішень, формування усвідомленого екологічного світогляду як необхідного атрибуту якісно нової ідеології управління природоохоронною діяльністю.

Розділ 1. Предмет і завдання екологічного менеджменту

Будучи загальноекономічною наукою, екологічний менеджмент застосовує дані конкретних економічних наук, а також природничих наук — геології, біології, ґрунтознавства, лісознавства, метеорології, демографії та інших наук, їхні висновки і положення, що необхідні для обґрунтування найбільш ефективних методів використання умов і ресурсів природи.

Екологічний менеджмент має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючої системи народного господарства в країні в даний час екологічний менеджмент покликаний давати конкретні рекомендації з різних шляхів використання природних ресурсів.

У більш широкому розумінні екологічний менеджмент повинний сприяти розробці основ концепції стійкого еколого-економічного розвитку. Такий розвиток припускає відмову від сформованої на практиці концепції екстенсивного економічного зростання, що лежала в основі розвитку системи світового господарства і природних ресурсів, яка базувалася на уявленні про невичерпність і необмеженість можливостей природного середовища до самовідновлення.

Екологічний менеджмент тісно пов’язаний з економікою країни і формує вихідну інформацію про необхідність використання природних ресурсів при вирішенні завдань ефективного розвитку виробництва. Виникнення нових завдань раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища обумовлено відчутною потребою практики господарювання. Комплексний програмно-цільовий підхід до розвитку нових форм власності і ринкової економіки відбиває взаємозв'язок усіх розділів програми природокористування. Розвитку наукових основ екологічного менеджменту сприяє розробка генеральних схем розміщення продуктивних сил, що включають регіональні аспекти, виробничі особливості, ресурсні потенціали і т.д. Об'єктивні передумови формування екологічного менеджменту в основному асоціюються із суспільно-трудовою й індивідуальною діяльністю, що є одним з істотних факторів впливу на навколишнє середовище, її зміни в епоху науково-технічного прогресу.

Суспільні й індивідуальні форми праці - основа формування сутності економіки природокористування. У цьому зв’язку важливо розглядати специфічні природні ресурси, ландшафти, біогеоценози, які в своїй основі не мають форми товару, що ускладнює розвиток госпрозрахункових відносин між галузями народного господарства.

Використання природних ресурсів повинно бути в цілому таким, щоб воно сприяло зниженню витрат і підвищенню прибутку в суспільному виробництві. Треба найбільш ефективно застосовувати наявні види сировини й енергії. їхнє вилучення повинно бути заощадливим, щоб не переступати визначених меж, після яких стає неможливим самовідновлення ресурсів. Для цього необхідна всіляка раціоналізація виробництва, його комплексність, що припускає мінімізацію відходів, ліквідацію втрат, широке застосування вторинної сировини. Усі завдання з ощадливого, господарського використання природних ресурсів повинні сполучатися з максимально можливим збереженням навколишнього середовища шляхом, з одного боку, вдосконалення технології і скорочення викидів, а з іншого — всілякого очищення від забруднення, зведення до мінімуму можливого збитку, який завдається здоров’ю і життю людей, засобам виробництва, будинкам і спорудам.

Суспільне виробництво, та й багато інших видів діяльності людей створюють значне навантаження на природу. Необхідно його всебічно обмежити. Це залежить від природоохоронної діяльності суспільства. Сучасна людина в змозі розпоряджатися природою в інтересах суспільства. Вона неспроможна тільки протистояти таким стихійним силам і явищам природи, як землетруси, виверження, повені. Але й тут багато чого залежить від своєчасного попередження небезпеки цих природних явищ і вживання відповідно до них особливих заходів при зведе пні споруд, будівництві дамб, що захищають від повеней, від можливих потоків лави і т.д.

Навряд чи можна беззастережно погодитися з висловом І. Мічуріна, що одержав широку популярність: «Ми не можемо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї - наше завдання». Очевидно, що потрібно не тільки брати від природи, але і допомагати їй, дбайливо до неї ставитися, відновлювати те, що у неї взято в інтересах виробництва, усього розвитку людського суспільства, захищати її від негативного до неї ставлення.

Природа страждає від порушення нормального природного відтворення своїх елементів. Біосфера являє собою замкнуту й врівноважену систему, що сама себе підтримує. Так, у лісі комахи живляться рослинами і тим самим себе відтворюють; ті, що плазують, поїдають комах; дрібні тварини — плазуючих; великі тварини — дрібних. Відтворення може відбуватися і не в такій послідовності: великі тварини можуть живитися рослинами, дрібні тварини — комахами. Органічні останки і відмерлі істоти є їжею мікроорганізмів, можуть використовуватися грибами, хробаками, коренями рослин. Листи гаю, що обсипалися восени, перегнивають і живлять корені дерев. Система саморегулюється наявністю вихідних матеріалів для її відтворення і можливостями споживання відходів усередині системи, що забезпечує її рівновагу. Таким чином, біологічна система, чи екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за даних умов співвідношення з неживою природою.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це — відкрита система. В неї надходять маси сирих природних матеріалів, що проходять іноді стадію первинної обробки під час видобутку, — вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря. Уся маса матеріалів проходить одну чи кілька стадій обробки і потім у вигляді кінцевого продукту виходить із системи і надходить у споживання. Разом з цим на всіх стадіях її обробки із системи викидаються відходи — порожня порода, шлаки, зола, стоки, аерозолі, гази, пари, пил і інші, які містять нерідко різні шкідливі для людини і живих організмів речовини.

Обсяг відходів часто перевищує обсяг кінцевого продукту. Про ступінь корисного використання сировини і про відносну кількість відходів можна судити із співвідношення ваги кінцевого продукту до ваги вихідного матеріалу.

У сучасному світі на частку відходів припадає до 96−98% від вихідного матеріалу і тільки 2−4 — на кінцевий продукт. Завдання полягає в тім, щоб зменшити відходи за рахунок усілякого їхнього використання. Треба перетворювати виробництва по можливості на замкнуту систему, розвиваючи маловідходні і безвідхідні форми виробництва.

Втручання людини в біосферні системи порушує їхню збалансованість і внутрішні зв’язки, призводить до несподіваних наслідків. Застосування інсектицидів у лісі для винищування комах призводить до загибелі мурах і дрібних тварин. Хімічне запилення для протидії росту так званого бур’янистого лісу (осики та ін.) з тією метою, щоб ці малоцінні дерева, які дуже швидко ростуть, не заважали росту хвойних порід, — створює небезпеку загибелі живих істот у лісі. Застосування гербіцидів може викликати масову загибель худоби, що вживала отруєну траву.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребами людей і обмеженими можливостями біосфери, природних ресурсів.

Екологічний менеджмент повинний враховувати ці протиріччя і визначати раціональні співвідношення між рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічними факторами, тобто вносити діалектичний характер.

Розділ 2. Екологічна ситуація, концепція і функції екологічного менеджменту

Україна володіє багатими природними ресурсами і особливо славиться своїми чорноземами, аналоги яких є ще хіба що в двох точках планети — Манчжурії і в долинах ріки Міссісіпі. Сьогодні перед суспільством в цілому і агропромисловим комплексом зокрема стоять завдання розумного, раціонального використання природних запасів. За прийнятою класифікацією усі природні ресурси можуть бути поділені на вичерпні і невичерпні. У свою чергу вичерпні діляться на відновлювані (грунт, рослинний світ і флора, тваринний світ) і невідновлювані (корисні копалини). Невичерпними ресурсами є сонячна енергія, електромагнітне опромінювання, енергія вітру, атмосферні опади, приливи морів і океанів. Управління природними ресурсами здійснюється з урахуванням класифікаційних ознак і сукупної еколого-економічної оцінки ресурсів.

У концептуальному відношенні підходи до розв’язання екологічних проблем можна поділити на три категорії:

1. Глобальний підхід до проблем забруднення навколишнього середовища у зв’язку з інтенсифікацією промислового і сільськогосподарського виробництва, збільшенням використання енергоресурсів, урбанізаційними процесами і ростом народонаселення.

2. Національно-регіональний підхід, орієнтований на охорону об'єктів навколишнього середовища (атмосферного повітря, води, контроль за використанням хімікатів, пестицидів) на розробку національних заходів економічного впливу і адміністративно-правового забезпечення охорони навколишнього середовища.

3. Підвищення ролі і значення громадських об'єднань у справі контролю забруднення, регулювання ступеня впливу господарської діяльності на якість навколишнього середовища. Таким чином робиться спроба реалізувати такі засоби екологічної політики, які б враховували фактичний ріст економіки і можливість елімінації сторонніх негативних наслідків цього росту на оточуюче людину середовище проживання.

Існують і концепції розв’язання екологічних проблем, орієнтованих на соціально-політичні засоби вирішення конфліктних екологічних ситуацій, створення ефективних систем управління у даний час і на перспективу. Життєдіяльність екосистеми характеризується такими основними принципами: обмеженість споживання, різноманітність видів і форм існування замкнутих поживних ланок, коли продукти життєдіяльності однієї популяції є продуктами харчування для інших. У сучасних умовах постійно зростає роль природоохоронних і природовідновлювальних функцій агросистем. З урахуванням цього повинна впроваджуватись економіко-екологічна концепція розвитку агропромислового виробництва, здійснюватись заходи, спрямовані на формування в різних регіонах таких агросистем, яким була б властива висока відтворювальна здатність, екологічна стабільність, продуктивність і еко-логічність виробництва.

У сучасних умовах виробництво повинне стати екологічно чистим, тобто побудованим на пріоритетах забезпечення цивілізованої життєдіяльності людини через збагачення природи, розвитку тих її якостей, які дозволяють людині відчувати себе частиною цієї природи і досягати високої якості життя і гармонії свого розвитку. Управління, яке відповідає потребам і особливостям екологічного виробництва, називається екологічним менеджментом. На думку Е. М. Короткова, екологічний менеджмент — це тип управління, побудований на соціально-економічному і соціально-психологічному мотивуванні гармонії людини з природою і орієнтований на формування і розвиток економічного виробництва і екологічної культури життєдіяльності людини.

Екологічний менеджмент може розглядатись як нова концепція управління виробництвом і суспільством за цілями розвитку соціоприродних процесів. Найбільш важливі аспекти концепції екологічного менеджменту знаходять свій прояв у принципах: опора на екологічну свідомість, екологічне мотивування діяльності, випередженість або попередженість у розв’язанні проблем екології, цілеспрямованість, стратегіч-ність і послідовність в екологічній діяльності тощо.

Різноманітні функції екологічного менеджменту можна об'єднати у три групи: а) функції, пов’язані з управлінням запасами природних ресурсів, їх використанням, транспортуванням, а також розміщенням виробництва; б) функції, пов’язані з управлінням технологічними інноваціями, насамперед управлінням утилізацією і використанням відходів, а також екологічною безпекою; в) управління соціодинамікою культури, урбанізацією і регіональною екологічною обстановкою .

Функції менеджменту реалізуються державними структурами, самими природо користувачами і, частково, громадськими організаціями. Основними функціями державного управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища є: ведення державного обліку природних ресурсів і їх кадастрів (земельного, водного, лісового і ін.); планування використання природних ресурсів і заходів з охорони навколишнього середовища; міжгалузеве розподілення і перерозподіл природних ресурсів; проведення заходів з організації території природних об'єктів (землеустрій, лісоустрій та ін.) і охороні навколишнього середовища; контроль за станом, використанням, відновленням і охороною природних ресурсів і середовища. Великий обсяг управлінських робіт у сфері екології виконують самі природокористувачі (державні, акціонерні, приватні підприємства і організації). Господарське управління, переслідуючи ту ж кінцеву мету, що й державне, знаходить вираз у кількісному і якісному обліку земель та інших природних ресурсів; внутрігосподарському плануванні і організації використання і охорони природних ресурсів і оточуючого середовища; наданні присадибних, городніх і садових ділянок, кормових угідь, водних і лісових об'єктів, а також надр (загальнопоширені корисні копалини) для ведення особистого господарства, сімейного і колективного підрядів, у тому числі на орендній основі; організація робіт з меліорації земель, очистки водойм, санітарної рубки лісів та ін.; внутрігосподарський контроль за природокористуванням і охороною навколишнього середовища.

Розділ 3. Методологічні основи екологічного менеджменту

Загальна методологія як вчення про методи пізнання реалізує такі функції: створення нового знання; структу-рування цього знання у вигляді нових понять, категорій, гіпотез; організація нових знань у практичній діяльності. До принципів методології зараховують єдність теорії і практики, об'єктивність, конкретність, розвиток, історизм. Основним напрямом реалізації принципів методології є системний підхід, що виник як загальнонауковий метод на базі загальної теорії систем та сталого розвитку. Сутність системного підходу полягає в розгляді об'єкта дослідження та практичної діяльності в єдності зовнішніх і внутрішніх зв’язків у просторі та часі.

Екологічний менеджмент є складовою загальної системи управління і тому має притаманні їй теоретико-ме-тодологічні основи. Водночас екологічні проблеми розглядають у причинно-наслідковому взаємозв'язку, причому екологічні аспекти взаємозв'язку набувають дедалі більшого значення. Тому роль системно-екологічного підходу зростає адекватно до реалій сьогодення: масштабності техногенних і екологічних загроз; швидких змін середовища існування людини і суспільства; ігнорування транснаціональними корпораціями національних чи регіональних проблем тощо. Формування методології системного підходу ґрунтується на використанні знань про системи: їх класифікацію, загальні системні властивості, природу і види їх поведінки. Основою методології системного підходу є системне бачення світу та системне мислення. У загальнопонятійному розумінні системний підхід як нормативна методологія прийняття управлінських рішень означає процес підготовки і прийняття рішень на основі системного аналізу елементів будь-якої системи, що перебувають у взаємозв'язку і взаємодії, а також факторів зовнішнього, в т. ч. природного впливу на ефективність взаємодії складових системи як цілісного явища і впливу системи на середовище інших систем.

Основою системно-екологічного підходу є системно-екологічне бачення світу як єдиного і цілісного середовища. Методологічне підґрунтя системно-екологічного підходу формується на таких основних постулатах: «усе залежить від усього»; «будь-яка зміна породжує ланцюгову реакцію наслідків»; «будь-яка частка є частиною цілого, а ціле — частиною більш цілого»; «усе має свої закони існування і змін».

Системний підхід в екологічному менеджменті передбачає збалансованість економічної вигоди і екологічної безпеки, екологічної політики підприємства і державної екологічної політики, враховуючи минуле, інформацію про теперішнє функціонування та зв’язки всіх чинників на перспективу.

Системне екологічне управління здійснюється в межах організаційно-правового поля загальної системи управління. Об'єктивна необхідність запровадження системного екологічного управління, яка диктується вимогами часу і необхідністю виживання підприємства у зовнішньому конкурентному середовищі, може спонукати керівництво підприємства на реструктуризацію загального управління на основі системного підходу.

Отже, системно-екологічний підхід характеризують такі ознаки: системне мислення; системний аналіз; операційні дослідження; стратегічне планування; комплексне оцінювання; системний менеджмент (цілісне бачення, необхідність передбачення, гнучкі погляди, послідовність міркувань, цілеспрямованість).

Технологія системного управління формується з двох рівнів: процесного і функціонального. Провідним є процес підготовки, прийняття і реалізації рішень, який обслуговують обліковий, аналітичний та інформаційний процеси. Характерним для системного менеджменту є напівформа-лізований процес, коли аналітична підготовка рішень формалізується, а прийняття рішень здійснюється з використанням досвіду управлінського персоналу.

На кожному етапі системного підходу до процесу прийняття стратегічних рішень обирають можливі шляхи вирішення та методи підготовки і прийняття рішень.

1. Постановка завдання. Суть цього етапу зводиться до визначення проблеми, умов і часу її вирішення, засобів та необхідної інформації тощо. При цьому використовують порівняльний аналіз аналогів розв’язання проблеми, аналіз господарської діяльності, матеріали комплексного аудиту

2. Усвідомлення проблеми в цілому та окремих питань у взаємозалежності, постановка цілей, визначення пріоритетів. Необхідно усвідомити мету діяльності, її проблематику, узгодженість із загальною стратегією, структуриза-цію мети та ймовірність її реалізації. Вдаються до таких методів підготовки і прийняття рішень: структурування ситуації, з’ясування зв’язків із зовнішнім середовищем, створення моделей перспективних систем.

3. Опис і оцінювання можливих станів навколишнього середовища. Слід з’ясувати умови, за яких доведеться досягати мети. Використовують методи факторного і структурного аналізу зовнішнього середовища, прогнозування рівня впливу, нормативні документи, маркетингові дослідження та ін.

4. Виявлення або розроблення альтернативних моделей (способів) досягнення цілей. Передусім необхідно визначити альтернативи з урахуванням шляхів і засобів конкретної організації. Складність полягає у виявленні або напрацюванні повної сукупності альтернатив, які містять можливі варіанти дій для досягнення мети.

5. Виявлення результатів, наслідків за всіма можливими варіантами, вибір оптимального. З’ясовують усі можливі наслідки, перевіряють шляхи досягнення цілей та прямі і побічні результати, що виникають при проведені заходів. Для цього слід використовувати «ділові ігри», аналіз виробничо-господарських ситуацій, моделювання, ранжування природоохоронних заходів.

6. Вибір критеріїв оцінювання відповідності результатів дій поставленим цілям з урахуванням вимог навколишнього середовища. Тільки знаючи якісні властивості об'єкта, можна обрати критерії відповідності його стану поставленій меті. Багато недоліків управління пов’язані з тим, що критерії оцінки недостатні для всебічного опису явища, довкілля, недостатньо напрацьовані, немає досконалих методик, засобів вимірювальної техніки тощо.

7. Оцінювання відповідності результатів діяльності (перспективної моделі). На цьому етапі роблять висновок щодо корисності дій та імовірності досягнення результатів на основі екологічного аналізу.

8. Оцінювання та розрахунки очікуваних ефектів у разі практичної реалізації. На цьому етапі треба з’ясувати, який інтегрований ефект забезпечить корисна дія. Оцінка відповідності результатів дій поставленим цілям не може бути основним критерієм вибору оптимального варіанта, тому що при цьому не врахована невизначеність стану зовнішнього середовища. Для оцінювання сукупного ефекту використовують методи визначення економічної, природоохоронної, соціальної ефективності на основі даних виробничого аналізу (екологічного аудиту).

9. Порівняння альтернатив за очікуваними ефектами від їх реалізації та вибір оптимальної. У разі багатомірності системи цілей і критеріїв оцінки її спрощують, використовуючи методики комплексної оцінки діяльності.

10. Прийняття рішень і затвердження стратегічного плану розв’язання проблеми. На цьому етапі необхідно комплексно використовувати підготовку, досвід, знання, інтуїцію управляючого. Рішення формулюється у вигляді стратегічного плану, програми.

Особливістю системного стратегічного планування є урахування взаємодії із зовнішнім середовищем. За системного планування заздалегідь визначаються проблеми, що можуть виникнути у майбутньому. Методологічною основою стратегічного планування є структурне моделювання, методи системного аналізу виробничої діяльності, економічні методи оцінок і аналізу, практичний досвід, міжнародні оцінки ситуацій та напрацювання, обмін інформацією.

Щоб забезпечити екологічну рівновагу, відкриваючи нові підприємства або реконструюючи діючі, необхідно створити реальні законодавчі умови для становлення відносин за схемою: право на створення виробництва через обґрунтування доцільності будівництва (створення) підприємства —> еколого-економічні показники функціонування -" відрахування на соціальні, екологічні та інші потреби регіону -> гарантії стабільності технологічних процесів та роботи всіх типів очисного устаткування —> відповідність виробництва вимогам природоохоронного законодавства.

Системно-екологічний підхід до модернізації виробництва означає системну екологізацію всіх складових частин виробництва. Наприклад, на рівні підприємства необхідно проаналізувати економічні, технологічні, інформаційні блоки питань. Економічні питання охоплюють аналіз перспектив розвитку чи випуску нової продукції на основі вивчення маркетингових переваг, кон’юнктури ринку, зростаючих запитів споживачів. Технологічні питання стосуються енергоспоживання, екологічних характеристик сировини та окремих процесів виробництва. Важливим також є інформаційне забезпечення, бо ринки світу перенасичені продукцією і випуск нової потребує масштабного дослідження всієї наявної інформації про товар і його аналог (собівартість, екологічність характеристик, складники, харчові добавки тощо).

Отже, екологічний менеджмент як складова загальної системи управління ґрунтується на теоретико-методоло-гічних основах теорії загального менеджменту, системно-екологічному підході та новітньому інформаційному забезпеченні.

ВИСНОВОК

Отже, екологічний менеджмент як складова загальної системи управління ґрунтується на теоретико — методологічних основах теорії загального менеджменту, системно-екологічному підході та новітньому інформаційному забезпеченні. Він повинний враховувати всі протиріччя і визначати раціональні співвідношення між рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічними факторами, тобто вносити діалектичний характер.

Екологічний менеджмент — це підсистема загальної системи управління будь-яким об'єктом, діяльністю, виробництвом, яка гармонізує роботу й розвиток підприємства, галузі в навколишньому середовищі й екологічному правовому полі. Екологічний менеджмент є частиною загальної системи менеджменту, яка передбачає організаційну структуру, планування, розподіл, відповідальності, практичну діяльність, процедури, процеси й ресурси, необхідні для розробки, впровадження й досягнення основних цілей екологічної політики, її коригування, оновлення, розширення (залежно від змін екологічної ситуації).

Сьогодні екологічний менеджмент — нова важлива дисципліна, котру слід викладати в усіх вищих навчальних закладах України й яка є невід'ємним елементом базових екологічних знань кожного спеціаліста, бо стосується системної екологізації будь-якого виробництва, виду людської діяльності, екологічної політики, що має забезпечити гармонійний розвиток суспільства.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. О Основи екології: теорія та практикум: навчальний посібник/ Білявський Г. О., Бутченко Л.І - К.: Лібра, 2004 — 368с.

2. Семенова В. Ф. Екологічний менеджмент: навчальний посібник/ Семенова В. Ф., Михайлюк О. Л. — К.: Знання, 2006 — 366с.

3. Кожушко Л. Ф. Екологічний менеджмент: підручник / Кожушко Л. Ф., Скрипчук П. М. — К.: ВЦ «Академія», 2007 — 432с.

4. Літвак С. М Екологічний менеджмент і аудит: навчальний посібник/ Літвак С. М — К.: ВД «Професіонал», 2006 — 200с.

5. www.ecoline.ru/mc/ch1 — 11

6. www.cripo.com.ua/stati/rub8