Проблема естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку у творчій спадщині В. О. Сухомлинського

Вступ Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. В умовах розбудови національної держави, відродження духовної культури українського народу постає гостра потреба у вихованні всебічно розвиненої особистості, здатної спрямовувати свою життєдіяльність у русло гуманістичного розвитку суспільства і саморозвитку на підґрунті засвоєння загальнолюдських цінностей.

У дитячі роки закладаються основи інтелекту людини, формуються різноманітні потреби, погляди, ідеали. Тому цей період є найбільш сприятливим і відповідальним. Чим раніше й активніше відбувається процес залучення до прекрасного, тим більш він є ефективнішим, тим грунтовніше й глибше формуються естетичні інтереси, триває процес духовного розвитку людини.

Одним із важливих шляхів реформування змісту загальноосвітньої підготовки дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, як зазначено у Державній національній програмі «Освіта» /Україна ХХІ століття/, є забезпечення естетичного розвитку особистості, оволодіння цінностями й знаннями в галузі мистецтв, формування естетичних цінностей, починаючи з ранньої родинної освіт. Тому потрібний не лише глибокий аналіз сучасної теорії естетичного виховання дітей, але й вивчення, аналіз, узагальнення та творче використання позитивного педагогічного досвіду, накопиченого впродовж усієї історії, людства.

В розвиток даної проблеми зробили свій внесок відомі педагоги минулого (Є.А. Аркін, Н.М. Аскаріна, Г. Ващенко, Я. А. Коменський, М. Монтессорі, А. С. Макаренко, С. Ф. Русова, Г. С. Сковорода А.П. Усова, К. Д. Ушинський, Є.І. Тихеєва та інші).

Психологічні аспекти естетичного розвитку особистості дітей молодшого віку розкриті в роботах П. П. Блонського, Л. С. Виготського, О. В. Запорожця, А.Д. Кошелевої, Г. С. Костюка, О.М. Леонтьєва, Г. О. Люблінської, А.К.Маркової, А. В. Петровського та інших.

Питання теорії естетичного розвитку особистості знайшли своє відображення в працях А.І.Бурової, В. Г. Бутенка, Н.О.Ветлугіної, Н.С. Вітковської, І.Ф.Гончарової, М.Б.Євтуха, Н.В.Краснової, Б. Т. Лихачова, О. О. Лобача, Л. М. Масол, С. Г. Мельничука, Л. П. Печко (Росія), І.Ф. Смольянінова, В.М. Шацької, Г. П. Шевченко, Л. В. Школяр (Росія), Е. М. Тершилова, А. Б. Щербо та інших.

Вагомий науково-практичний внесок у розробку проблеми емоційно-естетичного розвитку особистості дітей молодшого віку зробив видатний український педагог, заслужений вчитель України, директор Павлиської середньої школи Василь Олександрович Сухомлинський /1918;1970р.р./, який багато в чому випереджав свій час. Проблеми, що хвилювали В. О. Сухомлинського, охоплювали практично майже всі аспекти теорії і практики виховання, дидактики. Його педагогічна система адекватна реальній дійсності і тим завданням, що ставились перед закладами освіти в галузі виховання.

Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського вивчається і широко популяризується. В останні роки з’явилося немало праць науковців і педагогів-практиків, присвячених її дослідженню (Ю.П.Азаров, М. Я. Антонець, А. М. Борисовський, М. В. Богуславський, В.І.Бондар, В. Г. Бутенко, І.А. Зязюк, М.І. Мухін, О. Я. Савченко, М. Д. Ярмаченко та ін.).

Проблема естетичного розвитку дітей дошкільного та молодшого шкільного віку ще не стала предметом спеціального вивчення. Окремі її аспекти були висвітлені в наукових працях Т. Г. Будняк, Г. В. Сухорукової.

Аналіз психолого-педагогічної літератури та матеріали попередніх досліджень свідчать про недостатнє висвітлення проблеми естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого віку, актуальність якої для теорії і практики педагогіки вимагає в свою чергу більш ґрунтовного аналізу творчої спадщини В. О. Сухомлинського.

Актуальність проблеми та недостатня теоретична і практична її розробка зумовили вибір теми магістерської роботи «Проблема естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку у творчій спадщині В.О.Сухомлинського» .

Об'єкт дослідження: науково — педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського.

Предмет дослідження: процес естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в працях В. О. Сухомлинського.

Мета дослідження: полягає, в науковому аналізі проблеми естетичного розвитку дітей дошкільного і молодшого шкільного віку у спадщині В. О. Сухомлинського та досвіду творчого використання цієї спадщини в сучасних навчально-виховних закладах освіти.

ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ:

вивчити стан теорії і практики естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в творчій спадщині В. О. Сухомлинського, об'єктивно оцінити доцільність і можливості використання його ідей і досвіду з даної проблеми для розвитку сучасної теорії і практики;

* узагальнити досвід навчальних закладів по впровадженню ідей видатного вченого з даної проблеми у навчально-виховний процес дошкільних закладів та початкової школи, розкрити гуманістичний, новаторський підхід до розв’язання цієї проблеми;

* на основі наукового аналізу педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського розробити методичні рекомендації по впровадженню її в процес естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Методологічною і теоретичною основами дослідження є філософське положення про людську особистість як сукупність відносин з оточуючими людьми, суспільством та природою; доцільність та потреба творчого використання спадщини видатних вітчизняних педагогів в сучасній школі.

Методи дослідження: історико-теоретичний аспект літературних джерел, синтез, порівняння, узагальнення і систематизація зібраних фактів і даних; вивчення передового педагогічного досвіду по впровадженню педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в навчально-виховний процес.

Джерелознавчу базу роботи становлять педагогічні та літературні праці В. О. Сухомлинського, наукові праці сучасних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що здійснено цілісний аналіз педагогічних ідей В. О. Сухомлинського з питань естетичного розвитку дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;

— розкрито зміст, форми, методи та основні принципи естетичного розвитку дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в спадщині видатного педагога;

— обґрунтовано провідні тенденції творчого використання педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в дошкільних освітніх закладах та початковій школі.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що в ній на основі цілісного історико-педагогічного аналізу виявлені і розкриті погляди В. О. Сухомлинського з проблеми естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку; визначено особливості естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Практична значущість дослідження полягає в розкритті досвіду В. О. Сухомлинського з естетичного розвитку дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, який може творчо впроваджуватися педагогічними працівниками дошкільних закладів і вчителями початкових класів у навчально-виховному процесі з дітьми та роботі з батьками.

Апробація результатів роботи. Результати дослідження доповідалися на студентських науково-практичних конференціях, а також висвітленні у студентському збірнику.

РОЗДІЛ І Теоретичні основи естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського

1.1 Проблема естетичного розвитку особистості дошкільників та молодших школярів в історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки.

Естетика, як наука про прекрасне в дійсності та особливості естетичного засвоєння людиною світу і загальні принципи творчості за законами краси майже протягом 2,5 тисяч років є предметом дослідження філософів, психологів, педагогів, письменників. Предмет естетики, як і предмети інших наук, не є чимось назавжди даним, розробки її проблем продовжувалась протягом всіх епох, хвилює людство вона і сьогодні. Педагогіка як наука про виховання, у формуванні всебічно, гармонійно розвиненої особистості у своїй теорії і практиці широко використовує досягнення всіх наук, сформулювавши вимогу комплексного підходу до виховання підростаючих поколінь.

Особливе місце серед складових частин формування всебічно гармонійно розвиненої особистості педагогіка відводить естетичному вихованню.

Естетичне виховання — ціленаправлений естетичний вплив на особистість з метою її естетичного розвитку, формування естетичного сприйняття, судження, смаків, почуттів, правильного розуміння прекрасного в діяльності (природі, праці, суспільних відношеннях) та в мистецтві. В процесі естетичного виховання здійснюється естетичний розвиток особистості.

Естетичний розвиток — це довготривалий процес становлення та удосконалення естетичної свідомості, відношень та естетичної діяльності особистості. Цей процес має різні етапи та рівні, визначені віковими і соціальними факторами. Виховання відіграє вирішальну роль в здійсненні естетичного розвитку особистості, так як забезпечує систематичну передачу естетичної культури суспільства в різних її проявах (духовних та матеріальних). Естетичний розвиток особистості здійснюється в результаті творчого засвоєння суспільно-історичного естетичного досвіду. Естетичне виховання пронизує всі складові частини виховання: розумове, моральне, трудове, фізичне, патріотичне, екологічне. Педагогічна значимість естетичного виховання полягає в тому, що його зміст, форми, методи, прийоми надзвичайно ефективно включають у процес емоційну сферу особистості, адже формування глибоких переконань людини неможливе без впливу на її емоції. Людські емоції, охоплюючи всі можливі види духовних переживань, впливають на формування естетичного почуття, як емоційну реакцію людини на естетичні та художні цінності.

Своєрідність підходу Г. С. Сковороди до основної з категорій естетики-прекрасне полягає в тому, що воно виявляється в почуттях людини позитивного спрямування лише завдячуючи тому естетичному ідеалові, який опромінює всі людські уподобання, потреби і інтереси. Досягається почуття прекрасного важкими зусиллями. Він стверджував, що «природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього зустрічається перешкод, тим більше до нього притягає, на зразок того найблагороднішого найтвердішого металу, який чим більше треться об землю, накладену на нього, тим прекрасніше виблискує». Найголовнішим виявом прекрасного Сковорода вважає добро. Краса і добро властиві кожній дитині від природи і є найдоступнішими, як вода і повітря. І якщо вони не спотворені антигуманними ідеалами, то досягаються людиною повсякчас.

Проблеми естетичного виховання та розвитку дітей дошкільного віку розкривалися в педагогічних поглядах С.Ф.Русової. У праці «Дошкільне виховання «вона зазначає, що виявленню творчих сил дитини сприяє атмосфера, піднесене почуття, все виховання має бути позначено мистецтвом, емоційним сприйманням і емоціями [96,с.151] С. Русова чітко описує особливості виникнення естетичних емоцій у маленьких дітей та показує їх зміну з віком. Спостерігаючи за дітьми в дитячому садку, вона дійшла висновку, що уже дворічна дитина емоційно реагує на красиву іграшку, потім у грі, малюванні, танцях, ручній праці дитина естетично вихована, буде додавати щось своє, мистецьке. В усіх цих виявленнях дитячих творчих здібностей, дитячих естетичних емоцій, вихователь має лише поширювати ці здібності [156,с.152].

Особливе місце С. Ф. Русова відводила естетичним переживанням, адже, на її думку, саме вони дають найчистішу радість, а радість — це могутній вихователь, і ним не можна нехтувати. Вона зазначала: «Ніщо не має над нами такої влади, як краса природи або краса мистецького твору. Від них мов би виступає така міць і незалежна повага, які підносять наш настрій понад усіма брутальними, низькими, звірячими інстинктами і викликають намагання до чогось шляхетного, величного» .

У центрі уваги педагогічної концепції С. Русової стоїть особистість, індивідум, дитина з її природними нахилами, талантами, потребами і прагненнями, тому мета виховання виражена з особливою силою гуманізму — допомогти вільній еволюції духовних і фізичних сил дитини. У праці «Нова школа «С. Ф. Русова з особливою увагою ставиться до організації дитячих свят, розваг, радить в кожному святі поєднувати народне, національне, фольклорне із загальнокультурним і давати щось естетичне.

Вона наголошувала: «Ми мусимо виховувати дітей в повній національній свідомості, відданості до свого народу, бо хто не вміє кохати рідний край, шанувати свій народ, той не зможе стати щирим городянином всесвіту.

Серед істотних рис, що характеризують український народ і його духовність, С. Русова виділяла естетичну творчість, яка протягом століть виявляється в словесних творах, в пісні, орнаменті, в архітектурі. Ідея виховання творчої особистості опрацьовується в більшості її творів. Розвиваючи проблеми національного виховання, вона наголошувала на тому, що це виховання обов’язково мусить дати усі ті емоції, які підносять ціну, вартість життя, зміцнюють любов і прихильність до людей-творців мистецтва, постійно примушують шукати чогось прекрасного поза межами свого буденного життя. На її думку, естетичне виховання порушує суху книжну науку і одноманітний буденний «рух життя». В школі дається матеріал для думки, для праці розуму, але дуже мало поживи для почуття. Через це педагогам слід звертати увагу на художні враження — художню літературу, музику, малювання. Адже в мистецтві найкращий засіб розвивати уявлення, бо «ніщо так, як мистецтво, не дає можливості розуміти іншу людину» .

Питання естетичного розвитку особистості знайшло своє відображення в працях К. Д. Ушинського. Надаючи великого значення ролі почуттів у житті та діяльності людини, К. Д. Ушинський багато уваги приділяв психології емоцій, врахуванню у навчанні і вихованні дітей емоційних почуттів. Цікаві його думки про особливості емоційної сфери дітей. Сильний вплив почуттів на всю життєдіяльність дитини він пояснює тим, що переживання, які виникають у дитячій душі, не знаходять у ній протидії - в ній ще немає такої сили, яка могла б протистояти почуттям. Педагог відмічає такі особливості емоційної сфери, як велика рухливість емоційних процесів, швидкий перехід від одних переживань до інших.

Оригінальні погляди К. Д. Ушинського на взаємозв'язок розумового і емоційного процесів і суперечності у їх взаємодії: «…без впливу внутрішнього почуття розсудковий процес не тільки відбувався б кволо, а й зовсім зупинився б. Почуття не задоволених потреб змушує свідомість міркувати, але саме почуття, посилившись, може перекрутити розсудковий процес». К. Д. Ушинський багато уваги приділяв емоційній основі пам’яті. Проаналізувавши процес запам’ятовування, він дійшов висновку, що від емоційного фактора значною мірою залежить міцність засвоєння.

Педагог пропагував нерозривну єдність естетичного і морального виховання, відводячи приоритетну роль природі. Рідна природа, її простори, підкреслював він, є першими вихователями, бо найдоступніші дитячому сприйманню і розумінню. В процесі ознайомлення з природою у дитини нагромаджується чуттєвий досвід як основа, першоджерело розумового, морального й естетичного розвитку. Основними формами естетичного виховання засобами природи К. Д. Ушинський вважав екскурсії в поле, в гай, до річки, а також уроки на лоні природи, під час яких діти пізнають світ, красу і велич рідної землі. Головне завдання педагога К. Д. Ушинський вбачав у тому, щоб навчити дітей спостерігати природу, помічати її красу, порівнювати, зіставляти її явища тощо.

К.Д.Ушинський розвинув найбільш прогресивні думки своїх попередників про важливу роль навчання і виховання в розвитку особистості дитини. В своїй праці «Людина як предмет виховання» він дає цілісну систему навчання дітей, в якій вбачає причину та умови розвитку всіх сторін особистості дитини, її пам’яті, почуттів, волі. Спеціально виділяючи роль активної діяльності дитини, видатний педагог і психолог показав, що розвиток дитини є результатом її праці, активної розумової пізнавальної діяльності.

Вчений розумів, що навчання і виховання мають справу не тільки з інтелектуальними, а й з емоційними та вольовими процесами. У своїх працях він виступив як глибокий проникливий знавець і цієї сфери людського психічного життя. Ставлячись критично до інтелектуальних теорій про емоції, Ушинський зберігав їх сильну сторону, вказував на те, що можна впливати на емоції через відповідний добір вражень, через пам’ять і уяву, через інтелект у цілому.

Діючи таким чином, можна змінювати ставлення особистості до одних і тих самих об'єктів, їхню оцінку, а водночас і емоції особистості.

К.Д.Ушинський глибоко розкрив також і своєрідність емоцій, їх зв’язок з потребами, прагненнями людей, їх особливу «задушевність», суб'єктивність, їх вплив на інтелектуальні процеси, значення в житті і діяльності людини, роль пережитих емоцій у формуванні «душевного ладу» особистості, її характер.

Своєрідні підходи до проблеми естетичного розвитку особистості просліджуються в системі виховання, розробленій А. С. Макаренком. Вони повністю пронизані гармонійним поєднанням морального та естетичного. А. С. Макаренко підкреслював естетичне значення співвідношення колективних та індивідуальних прагнень, високо цінував і широко використовував мистецтво. Естетичний бік педагог вбачав в праці, грі. На його думку «…гра дає дитині радість, чи це буде радість перемоги, або радість естетична, радість якості. Таку саму радість дає і добра робота. І тут цілковита подібність» .

Естетичні почуття завжди характеризуються творчими прагненнями, вони викликають бажання дітей діяти. А. С. Макаренко чудово розробив і втілив у практику ефективні шляхи виховання у дітей прагнення «бачити кращий завтрашній день і прагнути до нього в радісному спільному напруженні, в наполегливій веселій мрії». Ця піднесеність, поетичність становить естетичну суть моральних прагнень. Сам А. С. Макаренко характеризував своїх вихованців та їх діяльність у такій поетичній формулі: «Це сотня етичних напружень, сотня музично настроєних енергій».

Питання естетичного розвитку дітей досліджували цілий ряд відомих психологів, зокрема Г. С. Костюк, який наголошував на тому, що розширення потреб дітей, розвиток пізнавальної діяльності, через яку вони задовольняють свою зростаючу допитливість, стає джерелом перших інтелектуальних емоцій. На його думку, дитина переживає радість, задоволення, дістаючи від дорослих зрозуміле пояснення явищ, що її цікавлять; естетичні емоції формуються і зароджуються у дітей під впливом малювання, сприймання ними явищ природи, картин, музики. Він довів, що основним джерелом емоційних станів особистості є суспільний світ, люди, спілкування та взаємини з ними, праця, суспільна оцінка її результатів. За визначенням вченого, естетичні почуття становлять єдність пізнання краси об'єктів і переживання, естетичного ставлення людини до них.

У своїх наукових працях він особливо акцентував увагу на тісному зв’язку естетичного виховання з емоціями, так як, поза емоціями не можна збагнути змісту музики, але сприймання її - це не тільки емоції, а й емоційне пізнання світу.

Про ранні прояви естетичного почуття говорять багато дослідників: Є.А. Аркін, Е. О. Фльорова, Н.М. Аскаріна та ін. Так, професор Є.А.Аркін висловлював думку, що «епітетом красивий» дошкільник наділяє найчастіше предмети, барви, тварин, а рідше — людину. І лише в 6 — 7 років йому починають відкриватись красоти природи. Таким чином, для еволюції почуття прекрасного характерне не тільки якісне уточнення та поглиблення цього почуття, а й розширення сфери прекрасного, тобто збільшення стимулів, які викликають почуття краси.

Е.О. Фльоріна вважала завданням естетичного виховання всебічний розвиток творчих сил дитини, розвиток її здібностей. Вона була проти того, щоб обмежувати естетичне виховання дітей тільки заняттями окремими видами мистецтв (співами, малюванням, розповіддю казок). В її працях дається визначення мистецтва та його значення в житті дитини.

Сформульовані Е.О. Фльоріною завдання та принципи, запропоновані нею засоби естетичного виховання вимоги до мистецтва мали великий вплив на теорію і практику естетичного виховання дошкільників. В своїх дослідженнях вона показала вплив краси та мистецтва на розвиток особистості дитини.

Особлива сила впливу краси та мистецтва на розвиток дитячої особистості проявляється, на її думку в тому, що чіткість відчуттєвого сприйняття, що викликається естетичним матеріалом (в житті та в художньому творі), відіграють виключно важливу роль в процесі сприймання і мислення дітей.

Цінний вклад зроблено Е.О.Фльоріною у вирішенні проблеми дитячої зображувальної діяльності. Вивчення нею процесу дитячого малювання, ліплення, аплікації дало їй можливість довести, що в зображувальній діяльності є певні позитивні, естетичні якості які пов’язані з віковою психологією: емоційність хвилювань, правдивість та змістовність, сміливість, ритмічність в розміщенні частин предмета, яскравість та демократичність.

Вона стверджує, що в дошкільному віці характерним для естетичних та творчих проявів в зображувальній діяльності дітей є дві тенденції - прагнення до ритмічної повторності та контрастності. Їх необхідно використовувати у виховній роботі: тенденція до повторення повинна сприяти активному засвоєнню, а тенденція до контрастного повинна вести до систематичного розширення та ускладнення естетичного сприйняття та творчості.

Г. Ващенко у своїй монографії «Загальні методи навчання» вказує на те, що школа мало звертає уваги на виховання мистецького мислення, яке значно більше зв’язане з емоціями, ніж технічне і теоретичне мислення. Крім того, «без естетичного виховання людина не може бути повновартісною». З огляду на сказане, Г. Ващенко виділяє два основні завдання:

* виховати здоровий висококультурний художній смак і розуміння краси;

* розвинути творчі мислительські здібності учнів у межах можливостей шкільного навчання.

Саме художній смак і розуміння краси справді виховують найрізноманітнішими засобами природи, музичними й художньо-літературними творами, розвитком творчих здібностей в усіх сферах виховання й освіти" .

Надаючи важливого значення природі в естетичному вихованні дітей, вчений звертає увагу на те, що в естетичному почутті, перш за все, переважають елементи синтезу. З цього приводу він писав: «Ми милуємося природою, саме тому, що відчуваємо її єдність з нами, відчуваємо, що в ній діють ті самі сили, що і в нас. Через це поширюється екзистенція нашого «Я». Воно стає частиною безмежного всесвіту, і саме це відчуття поширення свого «Я» через зв’язок з чимось великим і викликає у нас радість, властиву естетичним переживанням.

На цій же основі, на думку педагога, побудована й естетична творчість зі всіма її засобами художності: метафорами, персоналізацією, порівняннями. Описуючи природу, митець слова зображує її як живу, наділену людськими почуттями й бажаннями; зображуючи людину, митець переносить на неї риси природи.

Психологи Л. С. Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн вважають, що мотиви та емоції подібно розумовим та вольовим процесам, формуються протягом дитинства, в результаті оволодіння дитиною досвідом попередніх поколінь та засвоєнням вироблених суспільством моральних норм, ідеалів. Цілий ряд наукових досліджень Л. С. Виготського свідчать про те, що його цікавила проблема розвитку соціальних мотивів та емоцій саме у дітей дошкільного віку. На його думку, поняття про «Я» розвивається у дитини із поняттям про інших.

Поняття «особистості» є, таким чином, соціальне, відображене поняття, побудоване на основі того, що дитина використовує по відношенню до самого себе ті прийоми пристосування, які вона пристосувала по відношенню до інших. Він зазначав, що виховання, в самому широкому розумінні цього слова, повинно бути основним стержнем, навколо якого будується розвиток особистості дитини.

Емоційний розвиток дітей є однією з умов, що забезпечує ефективність процесу навчання і виховання. Ті високі моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, які характеризують розвиток дорослої людини не даються дитині у готовому вигляді від народження; вони виникають і розвиваються протягом всього дитинства під впливом соціальних умов життя та виховання. Наукові праці А. В. Запорожця, Я. З. Неверовича, Г. Д.Кошелевої дають можливість зробити висновок, що емоції відіграють важливу орієнтовну та регулюючу роль в тій чи іншій діяльності, в якій вони формуються. Протягом дитинства особливості емоцій (їх сила, тривалість) змінюються у зв’язку із зміною загального характеру діяльності дитини і її мотивів, а також у зв’язку із взаєминами дитини з навколишнім світом. Як одна із умов виникнення у дітей складних емоцій і почуттів знаходить взаємозв'язок і взаємозалежність емоційних та пізнавальних процесів — двох найбільш важливих сфер його психічного розвитку.

Як бачимо, виховання почуттів у дитини повинно служити перш за все формуванню гармонійно розвиненої особистості. Одним з показників цієї гармонії є певне співвідношення інтелектуального, естетичного та емоційного розвитку.

Дослідники процесу розвитку особистості відмічають наявність тісного зв’язку між чуттєво-емоційною сферами особистості та її поведінкою з одного боку, та естетичною — з другого /Г.О.Люблінська, А.І.Фортова, В.В.Клименко/. На їх думку, естетичні почуття — одна з найсуттєвіших характеристик духовності - являють собою почуття гармонії, тобто краси, адже все гармонійне сприймається як красиве. З одного боку, гармонію здатна сприймати лише гармонійно організована психіка, з другого — естетичне гармонізує психіку, що є метою духовного розвитку.

На розвиток у дітей естетичних смаків засобами мистецтва вказував український вчений, мистецтвознавець П.О.Білецький. Особливість мистецтва полягає в тому, що «ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву людини, викликає особливі переживання, які називаються естетичними. Естетичні переживання виникають у процесі сприймання художніх творів, вони є наслідком не механічного, пасивного, а неодмінно творчого сприймання, коли реальне подразнення одного органу чуття викликає своєрідну ланцюгову реакцію, збуджує почуття, органи яких безпосередньо не були подразнені. Естетичне переживання підносить людину, розвиває її уяву, інтелект» [82, с.4−5]. В.С.Мухіна підкреслює особливу важливість цього моменту для дітей шестирічного віку, тобто міра розвиненості їхньої емоційної сфери впливає на пізнавальні процеси.

Вчені-педагоги Н.О. Ветлугіна, О. П. Долинна, П. Сакуліна, Л.І.Сірченко, Л. Я. Скиданона спрямовують свою діяльність на дослідження умов і шляхів керівництва процесом естетичного виховання дошкільників. Вони акцентують увагу на питаннях залучення дітей до естетичної діяльності з раннього віку, бо естетичне виховання передбачає розвиток певних здібностей, наприклад: здатність сприймати і відчувати прекрасне, красиве в природі, побуті, суспільних відносинах, у творах мистецтва. Ця здатність проявляється в емоційному реагуванні на все прекрасне, гарне, доступне сприйманню дошкільника, в особистій зацікавленості прекрасним та його проявами в яскравих кольорах, звуках, формах тощо.

Про різні аспекти психологічної готовності дітей до навчання в школі йде мова в працях відомих психологів Д.Б.Ельконіна, В. В. Давидова, В.В.Зеньківського, О. Люблінської, Л.І.Божович, Н. Н. Поддякова, А. А. Венгера, В. К. Котирло, В.С.Мухіної, О. В. Проскури та ін. Розкриваючи проблему естетичного виховання дітей В.В.Зеньківський довів, що важливу роль у цьому відіграє школа, котра повинна йти «назустріч емоційному життю дитини», особливо її духовності. Дитина молодшого віку не шукає в школі перш за все знання, а веде пошуки свого внутрішнього життя. Тому педагогам слід враховувати емоційну сферу дитини, не подавляти її творчість.

В дошкільній педагогіці вагомий внесок в розробку даної проблеми внесли А. Л. Усова, Е.І.Радіна, А. М. Леушина, Ф.А.Сохін, В.І.Логінова, Т.В.Тарунтаєва, Л. Е. Журова. Завдання естетичного виховання шестирічних дітей провідні українські вчені-педагоги і психологи Н.М.Бібік, О. Л. Кононко, О. Я. Савченко вбачають в необхідності «пробуджувати у дітей почуття краси, розуміння прекрасного у навколишньому житті, розвивати у них уяву, творчі й музичні здібності формувати на засадах естетичного сприймання дійсності любов до рідного краю.

Академік О. Я. Савченко в своїй праці «Сучасний урок у початкових класах» особливу увагу звертає на емоційну підготовку учнів та емоційну насиченість навчального матеріалу. Емоційна насиченість змісту навчального матеріалу на її думку, передбачає добір таких текстів, ілюстрацій і предметів, які можуть викликати в дітей естетичне почуття, образні уявлення, подив, захоплення. Виняткові можливості для цього мають уроки мови, читання, художньої праці, музики, спостереження в природі.

Розкриваючи психологічні аспекти естетичного розвитку дошкільників В.П.Філіппова дійшла висновку, що естетичний розвиток дитини — дошкільника входить складовою частиною в формування цілісної особистості і сприяє створенню наступних її складових:

* переживання прекрасного, краси як чуттєво — емоційний фон діяльності, поведінки та спілкування;

* розвиток творчої особистості як прагнення до створення оригінального, нового, неповторного в своїй красі, в прагненні наслідувати художнім образам творчості дорослих;

* елементи усвідомлення прекрасного в структурі свідомості і елементів самосвідомості особистості дитини, що свідчить про перехід дитини на вищий рівень діяльності, від наслідування дорослих, автоматичного наслідування зразкам, до свідомого, вибіркового відношення та переживання.

Таким чином, стверджує автор, естетичний розвиток дошкільника, передбачуючи орієнтацію на вікові та індивідуальні норми психічних новоутворень, в кінцевому результаті повинен бути орієнтований на становлення особистості дитини та формуванні до 6−7 років важливих структурних утворень особистості - від сенсорно — перцептивних здібностей до розуміння і переживання прекрасного як вищого морального ідеалу та вищих людських почуттів.

В сучасних дослідженнях професора С. Г. Мельничука визначається ряд конкретних завдань з естетичного розвитку для учнів початкових класів, які зводяться до таких трьох основних:

* розвиток у кожного учня здібностей сприймання естетичних явищ у навколишній дійсності та мистецтві;

* залучення учнів до посильної участі у створенні прекрасного у всіх сферах людської діяльності: художній, трудовій, навчальній, ігровій, тобто навчити дітей творити «за законами краси» ;

* формування у дітей бережливого ставлення до прекрасного, цінування його в природі, побуті та всіх інших ланках навколишньої дійсності.

Саме розв’язання цих триєдиних завдань, на його думку, безумовно сприятиме вихованню у дітей естетичного ставлення до дійсності. Особливе місце в системі естетичного розвитку він відводить художньому вихованню, яке є цілеспрямованим процесом впливу на вихованців засобами мистецтва з метою формування у них розуміння та любові до мистецтва, вміння отримувати від нього насолоду і по можливості брати участь у художній творчості.

Адже саме мистецтво зображує події, факти, мораль, бажання у художній формі, а значить, активно впливає на чуттєву та емоційну сферу дитини, без якої неможливо реалізувати завдання естетичного виховання.

В.Г. Бутенко акцентував свою увагу на тому, що саме в дошкільному віці закладаються первісні основи соціалізації особистості, її ставлення до прекрасного в оточуючому, беруть свій початок важливі елементи духовно — моральної культури. Естетичне відношення дітей цього віку автор радить розглядати з позиції унікальності і своєрідності естетичних реакцій. В процесі спілкування з світом мистецтва діти проявляють зацікавленість, розуміння художність персонажів. У них виникає бажання своїми руками створювати прекрасне. Саме дошкільники у своєму ставленні до мистецтва безпосередні, готові з задоволенням слухати казки, пісні, брати участь у колективних формах художньо-творчої діяльності. Опора на придбаний естетичний досвід, виділення улюблених художніх образів, використання окремих засобів сприйняття творів мистецтва, на думку В. Г. Бутенка, свідчать про те, що в дошкільному віці естетичне відношення ближче стоїть до системної організації, але його саморегуляція носить спонтанний характер. Він пояснює це тим, що в естетичному відношенні дітей домінують емоційні способи встановлення духовного зв’язку з мистецтвом. Сприйняття ними художніх образів викликають певний емоційний відгук, що впливає в подальшому на самопочуття, настрій, [169, с.5−6]. Отже, до В. О. Сухомлинського проблема естетичного розвитку особистості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку розглядалася вченими минулого в різні історичні періоди, вона являється предметом дослідження і в працях сучасних педагогів. Разом з тим В. О. Сухомлинський у вирішенні даної проблеми пішов своїм оригінальним творчим шляхом.

1.2 Психолого-педагогічні особливості естетичної розвитку дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

Проблема емоцій і почуттів складна і багатогранна. Почуття — одна із основних сторін психічного життя особистості. Вони є процесом переживання людиною свого ставлення до навколишньої дійсності. Діапазон людських почуттів надзвичайно широкий. За своїм змістом та глибиною вони є досить складними. Задоволення і незадоволення, радість і сум, страх і гнів, нудьга, туга, апатія, симпатія, ненависть, стрес, презирство, горе, надія, відчуття краси, почуття патріотизму, колективізму такий далеко не повний перелік людських почуттів. Емоції ж, як зазначав І.Павлов, є джерелом сили для діяльності кори головного мозку. Вони, як пише П. Анохін, становлять фундамент, потрібний для щоденного творчого життя людей.

Емоції важливі для набуття індивідуального досвіду. Здійснюючи функцію позитивного і негативного підкріплення, вони сприяють набуванню корисних та усуненню шкідливих форм поведінкової активності.

Емоційна реакція, як реакція активна, — могутній організатор поведінки. Емоції були б непотрібними, якби не були активними. Цей момент активності в емоції складає найважливішу, на думку Л. С. Виготського, рису у вченні про її психологічну природу. Емоції є таким внутрішнім організатором наших реакцій, які збуджують, стимулюють чи затримують ті чи інші реакції. Таким чином, за емоціями залишається роль внутрішнього організатора поведінкової активності.

Почуття є найвищим виявом розвитку емоцій людини. Вони виникають в онтогенезі як результат узагальнення конкретних емоцій, що виявляються ситуатавно. Сформовані почуття стають головними детермінаторами емоційного життя людини. Почуття — явище суто індивідуальне для кожної людини, це своєрідна реакція особистості на зовнішнє середовище, поведінку людей, ситуації, характер виявлення якої, сила і глибина залежать від психічних особливостей людини, її життєвого досвіду, рівня розумового розвитку. Для того, щоб виникло певне почуття, необхідно внутрішньо пережити певне явище, емоційно відреагувати на зовнішній подразник.

Почуття — канал зв’язку людини з предметом, яким рухається від предмета до людини і від людини до образу предмета певний зміст інформації та енергія. Найбільш поширена класифікація почуттів виділяє окремі їх підвиди за сферами діяльності, в яких вони проявляються: моральні, інтелектуальні, художньо-естетичні, практичні та ін. Окрему групу складають вищі почуття, в яких міститься все багатство емоційних ставлень до соціальної дійсності. Серед інших почуттів важливе місце посідають практичні почуття, пов’язані і діяльністю: працею, навчанням, спортом. До вищих почуттів належать також естетичні почуття, що передбачають усвідомлену чи неусвідомлену здатність при сприйманні явищ навколишньої дійсності керуватися поняттями прекрасного.

Естетичні почуття є концентрованим виявом відповідних емоцій і переживань, які виникають у результаті естетичного сприймання. Психічний стан людини, що виникає внаслідок сильних естетичних емоцій, є естетичним переживанням, при цьому, чим сильнішими будуть емоції, тим стійкішим буде відповідне почуття. Отже, результати естетичного сприймання через естетичне переживання та емоції закріплюються в естетичних почуттях.

Естетичне почуття — це суб'єктивно-емоційна реакція людини на об'єктивні виразні форми дійсності, яка оцінюється й переживається відповідно до уявлень суб'єкта про прекрасне. В естетичних почуттях концентрується не лише багатство чуттєвого досвіду людини, а й переживання цінностей культури, засвоєні особистістю. Тому естетичне почуття слід розглядати як «чуттєво-теоретичний зріз реальних цінностей об'єктивного світу і суб'єктивних ціннісних орієнтацій людини, які складають реальність свідомості особистості» .

Дитинство — це вік, у якому багато психічних функцій лише започатковуються та перетворюються. Разом з інтенсивним розвитком окремих психічних процесів відбувається формування ряду основних якостей особистості. Узагальнюючі результати досліджень, проведених у цій галузі О. В. Запорожцем, Н. З. Неверович, Н. Г. Морозовою, Д.Б.Ельконіним та інш., О.М.Леонтьєв характеризує дошкільне дитинство як «період початкового фактичного складання особистості, установлення перших зв’язків та відношень, які утворюють нову вищу єдність діяльності і, разом з тим, нову вищу єдність суб'єкта. Зазначається, що згідно з біологічними і психолого-педагогічними уявленнями межа віку і вікові особливості вважаються досить умовними, такими, що не мають самостійного значення, а є швидше результатом традиції.

Із психолого-педагогічного погляду відносно такого формування уявлення про вік може бути концепція І.С. Кона, суть якої полягає в тому, що співвідношення генетично заданого, соціальне вихованого і самостійно здобутого принципово неоднакове у різних індивідів, які навіть належать до єдиної вікової групи. Звідси і вікові категорії мають не одну, як вважалось раніше, а три системи відліку:

— індивідуальний розвиток (що може і чого не може дитина у певному віці); за своїм розумінням тяжіє до уявлення про рівень психобіологічного відповідного його дозрівання та обстеження;

— вікова стратифікація суспільства (що потрібно і чого не можна робити стосовного даного віку); за розумінням — це віковий поділ поколінь та відповідні соціокультурні нормативи;

— вікова символіка культури (що відповідає і що не відповідає даному віку); за розумінням — сукупність соціальних очікувань у сфері поведінкових актів, зовнішнього вигляду, форм стосунків.

Заслуговує на увагу започаткована ще Л. С. Виготським ідея соціальної ситуації розвитку «системи відношень між дитиною даного віку і соціальною дійсністю», як «вихідного моменту», для всіх динамічних змін, що відбуваються у розвитку впродовж даного періоду і визначають «цілком і повністю ті форми і той шлях, опановуючи які дитина набуває нових властивостей особистості». Ця теза Л. С. Виготського не лише ніколи не спростовувалась у вітчизняній педагогічній та віковій психології, а й була прийнята як найважливіший теоретичний постулат для концепції розвитку особистості.

Більшість вчених вважають основною потребою дітей дошкільного віку — потребу взяти участь у житті і діяльності дорослих, називаючи її «прагненням діяти як дорослий» /О.М.Леонтьев, Л.І.Божович /; тенденцією жити спільним життям з дорослими / Д.Б.Ельконін/; «потребою порівнятися з дорослими» /Е.В.Субботський/; «прагненням наділити себе у світі дорослих хоча б уявною різноманітність» /Р.Биков/; «потребою у самоутвердженні серед світу дорослих» /Н.Ф.Поліцин/. Ця потреба хоч і не може реалізуватися відразу внаслідок недостатності сил, умінь, знань дитини, але виявляє водночас характерну для дитини цього віку тенденцію до негайної реалізації бажань.

Розвиток соціальних мотивів та емоцій є центральною ланкою в складному та тривалому процесі формування дитячої особистості. Поняття «Я» розвивається у дитини із поняття про інших. Поняття «особистості» є, таким чином, соціальне поняття, побудоване на основі того, що дитина використовує по відношенню до самого себе ті прийоми пристосування, які вона пристосувала по відношенню до інших. Ось чому можна сказати, що «особистість є соціальне в нас» — писав відомий психолог Л. С. Виготський.

Поряд з переживаннями задоволення чи незадоволення, у дитини виникають більш складніші почуття, які викликані і тим, наскільки добре виконала вона свої обов’язки, яке значення мають виконані нею дії для інших людей, і в якій мірі підтримуються нею самою і оточуючими певні норми і правила поведінки. Однією з умов виникнення у дошкільників складних емоцій і почуттів є взаємозв'язок і взаємозалежність емоційних та пізнавальних процесів найбільш важливі сфери їх психічного розвитку. Виховання почуттів у дитини повинно служити перш за все формуванню гармонійно розвинутої особистості. Показником цієї гармонії є певне співвідношення інтелектуального, естетичного та емоційного розвитку.

Виникають і розвиваються естетичні почуття в процесі виховання і навчання, діяльності дитини, спрямованої на диференціацію красивого і некрасивого, гармонійного і дисгармонійного, симетричного і асиметричного в оточенні, в зв’язку з формуванням розуміння краси і естетичних суджень. Здатність дитини бачити, відчувати гармонію в житті збуджує в неї естетичні емоції. Розвиток естетичних почутті у дітей складний і тривалий процес. Ці почуття виникають і розвиваються не самі по собі, а в процесі виховання, в діяльності дитини, у зв’язку з розвитком інших почуттів. Основою для них є емоція задоволення, переживання приємного. На естетичне почуття перетворюється те задоволення, що викликається відображенням у свідомості дітей гармонії, симетрії, ритму в звуках, фарбах, світлі, формах. Воно виявляється у своєрідних виразних рухах: у виразі задоволення на обличчі, в блиску очей, в затримці рухів і подиху, в словесному виразі захоплення. Спочатку реакція задоволення і естетична реакція мало відрізняються одна від одної. Естетичного змісту воно набуває лише з розвитком сенсорної культури дитини, в міру того, як у процесі виховання реакції дитини на гармонію в явищах оточуючої дійсності набувають для неї певного значення, при умові позитивного ставлення до об'єктів, що викликають ці реакції. Так поступово росте переживання почуття приємного, почуття задоволення від сприймання гармонії в явищах оточуючого середовища перетворюється на якісно відмінне естетичне переживання.

Зародження естетичного почуття вчені обґрунтовують такими міркуваннями. Побутові предмети мистецтва і явища природи переважно оцінюються з погляду їх фізичних якостей, які доступні та наочні для сприймання дитини і зберігаються в її пам’яті у формі наочних уявлень. Яскраве забарвлення іграшок, своєрідні лінії і незвичайні поєднання кольорів — усе це полонить пропорціями, барвами, лініями. Ці якості можуть бути віднесені до зовнішньої форми, вигляду і розцінені як красиві явища.

Дослідження виникнення і розвитку естетичних почуттів у дітей дають підставу вважати, що реакція задоволення на гармонійні звуки і ритмічні рухи наявна вже у дітей дошкільного віку. У одних вона з’являється раніше і виявляється яскравіше, буває більш стійкою, а в інших — з’являється пізніше і виявляється не так яскраво, швидко згасає. Одні діти більше захоплюються гармонією звуків, а інші - гармонією фарб, рухів тощо. Ці індивідуальні особливості пояснюються багатьма причинами, зокрема анатомо-фізіологічними задатками, але найбільше — умовами життя і виховання.

Проведені дослідження виникнення і розвитку естетичних почуттів у дітей дають можливість простежити особливості виявлення — цих почуттів ще в ранньому віці. Саме в цьому віці дуже важливе значення має естетичне сприймання дітьми навколишньої дійсності. В процесі естетичного сприймання дитина робить свої перші узагальнення. У неї виникають порівняння та асоціації. Бажання дізнатися, про що розповідає картина, музика, змушує дітей приглядатися до барв і ліній, прислухатися до звучання музики і віршів. Поступово розвивається активна слухова увага і зорова спостережливість.

Міркування дошкільників ще примітивні - вони пов’язані з безпосереднім прослуховуванням пісень, віршів, казок, переглядом картин і спирається на дуже малий життєвий досвід. Дітям часто бракує потрібних слів, вони вдаються до жестикуляції, намагаючись показати рухом те, про що не зуміли розповісти. Проте не можна недооцінювати дитячих висловлювань; вони досить ясно розкривають почуття дітей, їх стосунки, особливо якщо дитина висловлюється безпосередньо, натрапляючи на який-небудь конкретний прояв прекрасного. Ці судження стосуються різних сторін естетичного: змісту та засобів виразності творів мистецтва, поведінки і вчинків своїх ровесників, виконування ними завдань на художніх заняттях.

В естетичному сприйманні важливу роль в дошкільному та молодшому шкільному віці відіграє сенсорне виховання, яке дає дітям можливість розрізняти барви, звуки, форми, конче потрібні для зображення красивих явищ, предметів. Особливої уваги набуває емоційна забарвленість сприймання прекрасного, без чого воно не може бути естетичним. У цьому існує опора на минулі враження, на основі яких уже можливі зіставлення, виділення, порівняння, елемент оцінки.

Значення розвитку чутливості різних аналізаторів для збагачення естетичного сприймання зрозуміло: красиве дитина сприймає як єдність змісту і форми. А сукупність барв, звуків, ліній, якою характеризується форма, потребує для сприймання саме розвинутих відчуттів. Серед них особливу роль відіграють слухові і зорові як головні джерела, що доносять ці барви, звуки, лінії. У цьому віці органи чуття уже майже сформовані як за своєю будовою, так і функціонуванням. Визначаючи важливість точних слухових і зорових відчуттів для дальшого розвитку комплексних художніх здібностей, слід підкреслити, що для естетичних переживань суттєве значення має не тільки розрізнення звуків, барв, ліній як таких, а також їх важливе значення і як засобів відображення прекрасного, красивого у природі і мистецтві.

При формуванні естетичних почуттів не можна обмежуватись тільки вправлянням чутливості органів відчуття. Те, що в дітей добре розвинені зорові, слухові та інші відчуття, ще не означає, що їм властива чутливість естетична. Сенсорна культура — це тільки передумова для виховання естетичних почуттів. Отже чуттєва основа в естетичному сприйманні визначається і віковими особливостями дитини, яка прагне до звуків, барв, форм, і природою самих естетичних явищ, де прекрасно виступає як єдність змісту і форми.

Те, що окремі прояви естетичного почуття властиві дітям раннього віку, можна вважати доведеним. Водночас вони мають великі індивідуальні відхилення в межах одного віку. В одних дітей вони стійкіші і виявляються раніше та яскравіше, в інших — пізніше і не так яскраво. Це зумовлюється не тільки вихованням і умовами життя, а й природженими особливостями сили і рухливості нервової системи, чутливості аналізаторів які так само можуть позитивно або негативно позначатися на розвитку естетичних почуттів. С.Л. Рубінштейн твердить, що естетичне реагування дитини з’являється раніше, ніж засвоєння вмінь малювати, співати або грати на музичних інструментах.

Дослідження сучасних педагогів і психологів свідчать, що діти дошкільного та молодшого шкільного віку мають досить високий рівень естетичних почуттів. Характерною рисою цього віку є емоційна вразливість, відгук на прекрасне та незвичне. Це дає змогу педагогам створювати відповідну емоційну настроєність під час навчально-виховної роботи. Розвиток естетичних почуттів у дітей залежить від багатьох чинників: природних задатків, досвіду, впливу сім'ї та інш. Зрозуміло, повноцінні естетичні почуття не виникають одразу.

Пізніше прослідковуються у дітей риси диференційованого ставлення до мистецтва: школярі прагнуть до узагальнення різних характеристик образу в оцінюванні, досить точно і повно визначають моральний зміст творів, його виразні засоби. За дослідженнями Л. В. Коваль певні особливості можна помітити в молодших школярі і під час аналізу установки на сприймання й оцінювання творів мистецтва з позиції їх суспільно-функціональної значущості. Серед основних функцій мистецтва /комунікативна, пізнавальна, виховна й естетична/ дітям дошкільного та молодшого шкільного віку найбільш властива установка на емоційну, пізнавальну й естетичну функції у ставленні до літератури, образотворчого і музичного мистецтва. У цьому віці в ставленні до мистецтва спостерігається особливий потяг до правдоподібності: оцінка тим вища, чим яскравіше, точніше і реалістичніше передано в творі події, явища, факти.

Дослідженнями естетичних висловлювань і суджень дітей виявлено, що діти дошкільного віку здатні розуміти властивості кольорів і форм, співставлень, порівнювати їх, знаходять засоби виразу їх в словах та діях. Молодші школярі можуть уже послідовно розповісти про свої спостереження і враження, зробити узагальнення. Вивчення естетичного ставлення дітей дошкільного віку до малюнку показує, що воно пов’язане із збагаченням уявлень дітей про красиві об'єкти та із засвоєнням естетичних норм і оцінок предметів. В своїх судженнях діти схильні підмінювати «красиве» — «хорошим», «зрозумілим», «цікавим». Оцінка малюнка молодшими школярами більш визначена, в їх мотивації зростає елемент естетичних оцінок. Діти цього віку усвідомлюють різницю між поняттями «красивий» і «цікавий», чітко диференціюють у малюнках цікавий зміст і красиве його оформлення. Як бачимо, у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку помітні прояви естетичного ставлення до предметів і явищ дійсності; проте їх естетичні почуття ще не можна вважати зрілими. Такими вони стають лише у більш зрілому шкільному віці, в результаті тривалого процесу естетичного виховання.

Важливим завданням формування естетичних почуттів у дітей є розвиток естетичної пам’яті. Естетична пам’ятливість, здатність надовго зберігати в своїй пам’яті художні образи і відтворювати раніше пережиті естетичні почуття — одна з передумов набуття високої естетичної культури. Дитина з такою культурою не пройде байдуже повз красиве в житті, її естетичний досвід завжди буде своєрідною аперцепціею, передумовою адекватного сприймання і переживання краси та естетичного ставлення до дійсності.

Добре знаючи вікову психологію, особливості розвитку дітей дошкільного та молодшого шкільного віку Василь Олександрович Сухомлинський створив свою оригінальну систему розвитку естетичних почуттів у дітей. Для всебічного і гармонійного розвитку в наш час необхідно турбуватися не лише про освіту підростаючого покоління, а й одночасно в однаковій мірі виховувати і розвивати естетичне багатство, яке дає основу пошукам, творчій думці в будь-якій сфері діяльності. Аналіз праць В. О. Сухомлинського свідчить про його глибоке переконання в тому, що естетичний розвиток дітей слід починати з виховання почуттів. Дитина, стверджував педагог, найкраще сприймає, осмислює і запам’ятовує тоді, коли вона їх переживає. Без емоційного ставлення до знань, без інтересу, подиву, задоволення, радості, упевненості та інших позитивних переживань неможливе успішне навчання. Через те й учитель повинен не байдуже, не формально «подавати матеріал», а звертатися і до живої думки, і до почуттів дітей.