Поєдинок на «перехресних стежках» (за повiстю Iвана Франка «Перехреснi стежки»)

Поєдинок на «перехресних стежках» (за повiстю Iвана Франка «Перехреснi стежки»).

Наприкiнцi 90-х — у перших роках XX столiття I. Франко написав повiсть «Перехреснi стежки», яка стала однiєю з перших iдеологiчних творiв в українськiй лiтературi i замикала собою лiнiю перехiдного стану розвитку галицької суспiльностi мiж старими вiдносинами i новими гуманiстичними iдеалами.

Повiсть засвiдчувала поворот нової iнтелiгенцiї до свiдомої громадської дiяльностi, що розкривав народження нового конкретного, iсторично реального iдеалу.

Франко знайомить нас з селянами — героями твору не в iдилiчнiй сценi на лонi природи, а на лавi пiдсудних у залi карного суду де їх притягли до вiдповiдальностi за аграрний бунт. Письменник створив новий образ повсталої селянської маси, що бореться за свої права.

Таким же новим образом в українськiй лiтературi був адвокат Євген Рафалович — представник демократичної iнтелiгенцiї. Вiн захищав права передового селянства, боровся проти повiтової адмiнiстрацiї, помiщикiв, лихварiв та iнших п’явок, що жорстоко експлуатували трударiв-бiднякiв. Вiн виїздив у села, виступав на судових процесах, органiзовував селянськi вiча, на яких присутнi розповiдали про кривди i утиски з боку панiвної верхiвки. Головним своїм завданням Рафалович вважав пробудження у селян свiдомостi та полiтичної активностi.

Поряд з цими образами виведено цiлу галерею негативних персонажiв, якi повстали проти дiй Рафаловича: це зажерливий шляхтич, пан маршалок Брикольський, староста, суддя Страхотський, Шнадельский i цiла зграя iнших людцiв, що жили за рахунок селянства.

Щоб убити зародки громадського руху, староста заарештовує Рафаловича на очах у селян, якi зiбралися на багатолюдне вiче. Повернувшись iз в’язницi через два мiсяцi, Рафалович знову прийшов до старости за дозволом скликати селянське вiче. В роздумах Рафаловича автор висловлює свої тривожнi думки i турботи про народ.

Франко дослiджував той перехiдний стан життєдiяльностi нового типу людей, коли iдеї суспiльного прогресу спiввiдносилися й доповнювалися iдеями гуманiстичними, емансипацiйними, коли «розкол» старого утопiчного соцiалiзму лише намiчався й iдеал «iндивiдуалiзму i соцiалiзму, за словами Франка, визначає змiст суспiльних змагань. Перехiдний характер такого iдеалу виявлявся у творчостi Франка в суперечностi мiж абсолютнiстю «вищих iдеальних змагань», гуманiстичних i етичних цiлей та соцiально-iсторичними, морально-психологiчними, психофiзiологiчними їх реалiзацiї.

Повiсть «Перехреснi стежки» й конкретизувала цю вiдноснiсть, пiдсумовуючи шляхи випробування радикально-соцiалiстичної iнтелiгенцiї.