Облік та аудит поточних зобов'язань на підприємстві

Вступ

Зобов’язання, що відображаються в бухгалтерському обліку, мають юридичний та економічний зміст. Як юридична категорія господарське зобов’язання — це господарські відносини, що регулюються правом. В силу цих відносин одна сторона уповноважена вимагати від іншої здійснення господарських операцій: передачі майна, виконання робіт, надання послуг тощо, а інша сторона зобов’язана виконувати вимоги щодо предмету зобов’язання і має при цьому право вимагати відповідну винагороду — сплату грошей, зустрічні послуги тощо.

Підходи до визначення зобов’язань різні, їх розглядають як борг, як суму витрат, як залучений капітал, як розрахункові відносини та як частину вартості майна.

На сьогоднішньому етапі розвитку підприємницької діяльності роль бухгалтера не зводиться тільки до чіткого виконання інструкцій і вказівок. Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» бухгалтеру надається широке поле для професійної творчості, розвитку його професійної думки.

Зараз працівники самих різних професій вирішують непрості завдання по виконанню виробничих завдань по авіаційній техніці, цивільній продукції і товарам народного споживання, освоєнню і випуску нової конкурентоздатної продукції, неухильно збільшують обсяг виробництва. На сучасній високотехнологічній базі авіаційного виробництва проводиться розробка, підготовка і організація дослідного і серійного виробництва, ремонт деталей і комплектуючих всіх видів продукції.

Для того щоб вижити в ринкових умовах ЗАТ «ТЕТЗ — інвест», і не допустити банкрутства. Необхідно добре знати, як керувати господарським процесом і розрахунками на підприємстві.

Актуальність теми дипломної роботи «Облік і аудит поточних зобов’язань» полягає у тому, що поточні зобов’язання призначені для обліку даних та узагальненню інформації про зобов’язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства або повинні бути погашенні протягом дванадцяти місяців з дати балансу. [11]

Метою операцій з поточними зобов’язаннями є встановлення достовірності первинних даних щодо наявності зобов’язань перед кредиторами, реальності наявних зобов’язань, законності і доцільності проведених розрахунків, повноти і своєчасності відображення даних в первинних документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов’язань і його відповідності прийняті на підприємстві облікової політиці, національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, достовірності відображення стану зобов’язань у звітності підприємства.

Операції з поточними зобов’язаннями грають важливу роль, тому що при погіршенні розрахунків з постачальниками і підрядниками, які поставляють сировину і надають послуги підприємству можуть зазнати великих втрат. Вони дозволяють регулювати законність облікової документації, яка оформлює операції по розрахунках з постачальниками і підрядниками. Перевіряє реальність кредиторської заборгованості, таким чином дозволяє впевнитися у тому, що заборгованість контрагентів обліковується на рахунках обліку в реальних значеннях.

Розрахунки за податками і платежами допомагають контролювати підприємству законність розрахунків з бюджетом. Правильність застосування ставок податків, зборів та платежів, законність і обґрунтованість пільг по нарахуванню податків і платежів в бюджет. Неправильні розрахунки з бюджетом можуть привести до великих штрафів, що негативно скажеться на роботі підприємства.

Об'єктом дослідження є поточні зобов’язання ЗАТ «ТЕТЗ — інвест».

Предметом дослідження є операції з обліку поточних зобов’язань підприємства.

Метою дипломної роботи є визначення шляхів покращення обліку поточних зобов’язань.

Відповідно до мети дипломної роботи було поставлено наступні завдання:

визначити економічну сутність поточних зобов’язань;

оглянути нормативно-правову базу, що регламентує облік поточних зобов’язань;

зробити критичну оцінку нормативно-правової бази та обліку поточних зобов’язань;

надати характеристику та оцінити техніко-економічні показники досліджуваного підприємства;

розглянути первинний, аналітичний та синтетичний облік поточних зобов’язань;

розглянути порядок відображення поточних зобов’язань у фінансовій звітності підприємства;

визначити шляхи вдосконалення обліку поточних зобов’язань.

При написанні роботи було використано законодавчі акти та нормативні документи Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів, Міністерства статистики, а також праці провідних вчених-економістів таких як, Білуха М.Т., Бутинець Ф. Ф., Овсійчук М.Ф., Рудницький В. С. та інші.

1. Поточні зобов’язання як економічна категорія

1.1 Економічна природа поточних зобов’язань, їх роль і місце в діяльності підприємства

поточний зобов’язання облік аудит Мета операцій із поточними зобов’язаннями полягає у встановленні достовірності первинних даних щодо наявності зобов’язань перед кредиторами у Сніжнянського машинобудівного заводу, реальності наявних зобов’язань, законності і доцільності проведених розрахунків, повноти і своєчасності відображення даних в первинних документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов’язань і його відповідності прийнятій на підприємстві облікової політиці, національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, достовірності відображення стану зобов’язань у звітності підприємства.

Зобов’язання — заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди.

Зобов’язання визнають, якщо його оцінку можна достовірно визначити та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Поточні зобов’язання призначені для обліку даних та узагальнення інформації про зобов’язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства або повинні бути погашенні протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

На рахунку цього класу ведеться облік короткострокових позик, довгострокових зобов’язань, що стали поточною заборгованістю із строком погашення на дату балансу не більше двадцяти місяців, короткострокових векселі виданих, розрахунків з постачальниками та підрядниками, розрахунків з податками і платежами, розрахунків за страхуванням, розрахунків з оплати праці, розрахунків з учасниками, а також інших розрахунків та операцій.

На окремих синтетичних рахунків 63, 64, 65, 68 сальдо на кінець місяця може бути лише кредитовим, але й дебетовим. Такі показники не згортаються, а сальдо синтетичного рахунку визначається розгорнуто за дебетом і кредитом як сума відповідного сальдо на субрахунках. Усі поточні зобов’язання узагальнюються у IV розділі Пасиву Баланса «Поточні зобов’язання». [11]

Відповідно до П© БО 11 «Зобов'язання» до поточних зобов’язань включають:

короткострокові кредити банків;

поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;

короткострокові векселі видані;

кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

інші поточні зобов’язання.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено:

Кредит — це грошові й матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на певний термін й під відсоток.

Кредит поділяється на фінансовий, товарний, інвестиційний податковий кредит й кредит під цінні папери, що підтверджує відношення позики.

Фінансовий кредит — грошові кошти, які надаються банком у позику юридичній або фізичній особі на певний строк, для цільового використання й під відсоток.

Товарний кредит — це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичній або фізичній особі на умовах згоди, що передбачає відстрочення остаточного розрахунку на певний строк і під відсоток.

Інвестиційний податковий кредит — це відстрочення плати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на певний термін з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, та з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальний ріст прибутку, який буде отриманий у результаті реалізації інноваційних програм.

В умовах ринкової економіки основним джерелом позик є комерційні банки. Як правило, банки вимагають документального підтвердження забезпеченості запрошуваних кредитів товарно-матеріальними цінностями позичальника. Альтернативний варіант полягає у продажу підприємством частини своєї дебіторської заборгованості фінансовій установі з наданням йому можливості діставати гроші за борговим зобов’язанням. Отже, одні підприємства можуть вирішувати свої проблеми короткострокового фінансування шляхом застави наявних в них поточних активів, інші - за рахунок часткового їх продажу.

Запозичений капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

Досить широкими можливостями залучення, особливо за високого кредитного рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії (поручителя).

Забезпечення зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів і зростання темпів росту об'єму його господарської діяльності.

Більш низькою вартістю в порівнянні з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту «податкового щита».

Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності.

В той же час використання запозиченого капіталу має наступні недоліки:

Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики у господарській діяльності підприємства — ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності.

Активи, які сформовані за рахунок запозиченого капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, яка знижується на суму виплачуваного позикового відсотка у всіх його формах.

Велика залежність вартості запозиченого капіталу від коливання кон’юнктури фінансового ринку.

Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), тому що надання позикових коштів залежить від інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає у ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави.

Таким чином, підприємство, яке використовує запозичений капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак в більшій мірі генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства.

Поточні зобов’язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Погашення зобов’язання можна здійснювати шляхом: сплати кредиторові грошових коштів; відвантаження готової продукції, товарів або надання послуг у рахунок отриманого авансу від покупця або в порядку заліку заборгованості; переведення зобов’язань у корпоративні права, які належать кредитору (елементи капіталу) тощо.

У кожному разі погашення зобов’язання пов’язано з вибуттям активів, а отже, зі зменшенням майбутніх економічних вигод у результаті вибуття ресурсів підприємства.

Іноді погашення одного зобов’язання призводить до виникнення іншого. Наприклад: постачальникові, перед яким виникла кредиторська заборгованість, виписують вексель. У цьому разі одне зобов’язання (кредиторська заборгованість) замінюється іншим (зобов'язанням за виданим векселем). Однак остаточне погашення зобов’язання пов’язано з вибуттям у майбутньому ресурсів (активів) підприємств, тобто зі зменшенням майбутніх економічних вигод.

Значна частина зобов’язань підприємства виникає під час нарахування витрат. Підприємство нараховує витрати і у відповідних сумах одночасно повинно визнати зобов’язання. Зобов’язання за рахунками зі сплати податків, обов’язкових платежів, заробітної плати — все це є типові приклади визнання зобов’язань разом із нарахуванням витрат. У разі нарахування фінансових витрат, що належать до звітного періоду та підлягають сплаті у наступних періодах, виникає зобов’язання щодо нарахованих відсотків.

Відсутність на дату складання фінансової звітності достатніх умов для визнання тих зобов’язань, які обліковувалися раніше на балансі підприємства, означає необхідність їх списання з одночасним визнанням доходів звітного періоду (тобто зобов’язання не підлягає погашенню).

Для правильної організації обліку зобов’язань важливим є:

визначення моменту виникнення зобов’язання;

дотримання умов визнання своїх зобов’язань.

У визначенні моменту виникнення зобов’язання загальним правилом є те, що зобов’язання реєструються в обліку тільки тоді, коли здійснена господарська операція, у зв’язку з якою виникає заборгованість. Зобов’язання щодо операцій, які ще не здійснилися та підлягають виконанню у майбутньому, не є заборгованістю і не відображаються в обліку. Наприклад, підписання договору на поставку товарів і послуг у майбутньому є фактом господарського життя, але при цьому дій зі сплати чи поставки не відбувається, і в бухгалтерському обліку такий факт відображення не знаходить. При переході права власності на товар покупцеві за договором в обліку відображаються зобов’язання зі сплати за товар. Невиконання умов договору може призвести до штрафних санкцій, заборгованість за якими вже повинна буде відображатися у бухгалтерському обліку [Баланс 2002].

Умови визнання зобов’язань підприємства перед іншими суб'єктами господарювання є єдиними як для міжнародної, так і для вітчизняної практики. Основні з них полягають у такому:

зобов’язання повинен мати місце тепер і бути наслідком минулих фактів господарського життя;

зобов’язання пов’язане з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження господарських зв’язків чи відповідно до нормальної підприємницької діяльності;

має бути виконаним неминуче;

має визначений строк виконання, хоча точна дата може бути невідомою;

суб'єкт, щодо якого виникло зобов’язання, повинен бути ідентифікований як окрема особа чи група осіб, якщо не в момент прийняття зобов’язання, то в момент його виконання.

В обліку і звітності зобов’язання відображається тільки тоді, коли його оцінка може бути достовірно визначена, а також у разі, якщо існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому при погашенні зобов’язання.

Для бухгалтерського обліку зобов’язання поділяють на:

— довгострокові зобов’язання;

— поточні зобов’язання;

— забезпечення;

— непередбачені зобов’язання;

— доходи майбутніх періодів.

Довгострокові зобов’язання — зобов’язання, які повинні бути погашені впродовж більш як дванадцять місяців або впродовж періоду більшого, ніж один операційний цикл підприємства з дати балансу, якщо такий цикл становить більш як дванадцять місяців. До довгострокових зобов’язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов’язання; відстрочені податкові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання.

Довгострокові зобов’язання, на які нараховують відсотки, відображають у Балансі за їхньою теперішньою вартістю.

Поточні зобов’язання — зобов’язання, які будуть погашені впродовж операційного циклу підприємства або повинні бути погашенні впродовж дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

До поточних зобов’язань належать: короткострокові кредити банків; поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями; короткострокові векселі видані; кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточна заборгованість за розрахунками (з отриманих авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, з внутрішніх розрахунків); інші поточні зобов’язання. Поточні зобов’язання відображають у Балансі за сумою погашення.

Особливим видом зобов’язань є забезпечення, які не мають чітко визначеного терміну та суми погашення на дату балансу. Оцінку забезпечень здійснюють на основі лише попередніх розрахунків. Період нарахування забезпечень зазвичай обмежують дванадцятьма місяцями. Наприкінці року невикористані забезпечення корегують шляхом донарахування.

Забезпечення створюють на відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на: виплату відпусток працівникам; додаткове пенсійне забезпечення; виконання гарантійних зобов’язань; реструктуризацію; виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Треба мати на увазі, що заборонено створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Обтяжливий контракт — контракт, витрати (яких не можна уникнути) на виконання якого перевищують очікувані економічні вигоди від нього.

Непередбачене зобов’язання — це:

— зобов'язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю;

або

— теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

Доходи майбутніх періодів — це доходи, отримані у звітному періоді, які підлягають включенню до доходів у майбутніх звітних періодах. У поточному періоді такі доходи визнають як особливий вид зобов’язань.

До доходів майбутніх періодів належать, зокрема, доходи у вигляді отриманих авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

1.2 Огляд нормативно-законодавчих документів, що регламентують облік поточних зобов’язань поточний зобов’язання

Облік поточних зобов’язань регламентується наступною нормативно-правовими актами:

1 Господарським кодексом України, в розділі IV «Господарські зобов’язання» визначаються поняття та підстави виникнення господарських зобов’язань, визначаються майново-господарські зобов’язання, а також організаційно-господарські зобов’язання.

2 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV із змінами та доповненнями від 11.05.00 № 1707-ІІІ, від 08.06.00 № 1807-ІІІ та від 22.06.00 № 1829-ІІІ. Цим законодавчим актом закріпляється перехід України з 2000 р. на систему бух. обліку та звітності на підставі національних Положень бух. обліку, які не суперечать міжнародним стандартам. Закон визначає правові принципи регулювання, організації, ведення б/о і складання фінансової звітності на Україні.

3 Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями) визначаються основні терміни, об'єкти та суб'єкти оподаткування, ставка оподаткування, пільги, терміни сплати та подання фінансової звітності.

4 Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР наведено визначення таким поняттям, як кредит, фінансовий кредит та товарний кредит.

5 Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

6 П© БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Цим положенням визначені загальні положення, мета фінансової звітності, склад та елементи фінансової звітності, звітний період, якісні характеристики фінансової звітності, розкриття інформації у фінансовій звітності. Також цим П© БО дається загальне поняття про зобов’язання.

7 П© БО 2 «Баланс» визначаються загальні положення, визнання статей балансу та їх зміст, а також зазначено, що зобов’язання класифікуються на довгострокові і поточні. Визначаються умови їх відображення в балансі. Розкривається зміст статей IV-го розділу пасиву балансу «Поточні зобов’язання».

8 П© БО 11 «Зобов'язання» розкриваються методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання та її відображення у фінансовій звітності, наводиться склад поточних зобов’язань.

9 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.95 року № 88. Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій.

10 План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій, затверджено наказом МФУ від 30.11.99 р. № 291. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій, схвалений Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Мінфіні України, веде облік активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій.

11 Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій, затверджена наказом МФУ від 30.11.99 р. № 291. Дана Інструкція встановлює призначення та порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань та про факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (окрім банків та бюджетних установ) незалежно від форми власності, організаційно-правових форм та видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філіалів, відділень та інших відокремлених підрозділів юридичних осіб. Ведення позабалансових рахунків здійснюється за простою системою (без застосування метода подвійного запису).

12 Наказом Міністерства статистики від 29.12.95 р. № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку» встановлено і затверджено форми первинного обліку.

1.3 Критична оцінка проблемних питань обліку поточних зобов’язань

Формування системи ринкових взаємовідносин в Україні зумовлює необхідність реформування української промисловості. Перехід від падіння до зростання українського промислового виробництва потребує вироблення стратегії після кризового розвитку виробництва, спрямованої на забезпечення глибоких якісних зрушень у системі економічних відносин. Серед пріоритетних напрямків даної стратегії українські фахівці з економічних питань відзначають фінансове оздоровлення підприємств, і, насамперед, подолання затяжної і глибокої кризи неплатежів. Фінансова незалежність та участь вітчизняних господарюючих суб'єктів у міжнародних економічних відносинах зумовлюють необхідність безперервного забезпечення виробничого циклу оборотними засобами. Розвиток принципово нового підходу до проблем платіжно-розрахункових відносин між суб'єктами ринку зумовлює необхідність досліджувати похідну уповільнення даних відносин — кредиторську заборгованість.

Як свідчать проведені фахівцями з обліку та аналізу теоретичні та практичні дослідження, питанням організації обліку поточних зобов’язань (кредиторської заборгованості) приділяється недостатня увага, внаслідок чого ускладнюється дотримання основних методичних принципів ведення обліку, спотворюється інформація про фінансовий стан підприємства, стан розрахунків, знижується ефективність прийняття управлінських рішень.

Разом з цим, багатоаспектність проблеми зумовлена складністю і різноманітністю суб'єктів та об'єктів розрахунково-платіжних відносин, що вплинуло на суперечливий характер нормативних документів, а також на рівень розробок окремих теоретичних і практичних аспектів методології бухгалтерського обліку поточних зобов’язань.

Застосовувати в наших умовах традиційні за кордоном методики аналізу кредиторської заборгованості не завжди доцільно через відсутність необхідного обсягу вірогідної і доступної інформації щодо розрахунків з кредиторами.

Зобов’язання визначають як можливі майбутні пожертвування економічними вигодами.

Зобов’язання виникають через існуючі обов’язки підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Як правило, підприємство має кілька видів зобов’язань і значну кількість кредиторів. Отже користувачам фінансової звітності необхідно мати можливість визначати величину кредиторської заборгованості із фінансових звітів. Перевірка фінансових звітів незалежними аудиторами є достатнім для того, щоб користувачі були впевнені у тому, що всі зобов’язання належним чином визначені, оцінені і включені до фінансових звітів відповідно до вимог чинного законодавства та П© БО. Щоб задовольнити ці вимоги, поточні зобов’язання повинні бути визначені та класифіковані належним чином.

Отже, в даному розділі було розкрито економічну сутність поточних зобов’язань; оглянуто нормативно-правову базу, якою регламентується облік поточних зобов’язань; надано критичну оцінку проблемних питань обліку поточних зобов’язань.

2. Облік поточних зобов’язань на підприємстві

2.1 Характеристика та основні економічні показники господарської діяльності підприємства ЗАТ «ТЕТЗ — інвест»

Закрите акціонерне товариство «ТЕТЗ-Інвест», яке є об'єктом дослідження, функціонує за адресою: 86 603, Донецька обл., м. Торез, вул. Леніна, 296. Форма власності підприємства — колективна. Підприємство має організаційно-правові атрибути, властиві йому як господарюючому суб'єкту: самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з найменуванням. Підприємство має у власності відособлене майно, що враховане на його самостійному балансі, має право від свого імені здобувати й здійснювати майнові й особисті немайнові права, мати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Підприємство здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Предметом діяльності підприємства згідно статуту є:

29.52.1 Виробництво (без ремонту) машин i обладнання для добувної промисловості;

31.10.1 Виробництво двигунів, генераторів i трансформаторів;

31.10.2 Ремонт (спеціалізований) двигунів, генераторів i трансформаторів електричного струму.

Закрите акціонерне товариство «ТЕТЗ-Інвест» (Торезский електротехнічний завод) є провідним в Україні й країнах СНД виробником вибухозахищеного пускового електроустаткування, що використовується у вугільних шахтах, небезпечних по газу (метану) і вугільному пилу, а також устаткування для інших галузей народного господарства.

Заснований завод в 1949 році. Спочатку виконував замовлення, пов’язані з ремонтом і відновленням шахт Донбасу. В 1950 році підприємство переходить на нову, більш складну програму — налагоджує випуск вибухозахищеної електроапаратури для вугільної промисловості й інших галузей народного господарства. В 1961 році Торезький електротехнічний завод одержав свідоцтво на товарний знак, який дотепер є відмінною рисою виробів підприємства.

На сьогоднішній день ЗАТ «ТЕТЗ-ІНВЕСТ» (Торезький електротехнічний завод) — це сучасне підприємство зі спеціалізованою технологією й потужним виробництвом. Виробничі ділянки (механічна, складальна, штампувальна), відділи й служби підприємства націлені на швидке і якісне виконання замовлень споживачів. Кваліфікований відділ головного конструктора й служба головного технолога успішно вирішують найсерйозніші завдання для максимально повного задоволення запитів і потреб замовників.

Політика ЗАТ «ТЕТЗ-ІНВЕСТ» (Торезький електротехнічний завод) — це постійний розвиток і вдосконалювання конструкції апаратів. Враховуючи потребу в принципово нових апаратах на базі оригінальних і сучасних комплектуючих виробів, на заводі розробляються й створюються модифікації потужнішої пускової апаратури не тільки для вугільної промисловості, але й для інших галузей господарства.

Починаючи із другого півріччя 2010 року завод розпочав серійний випуск пускачів вибухозахищених іскробезпечних серії ПВІТМ номінальні струми від 10 до 630А.

Пускач рудниковий вибухобезпечний — комутаційний апарат, призначений для керування електроприводами гірничих машин та механізмів, а також для захисту від струмів короткого замикання у відхідних приєднаннях трифазних розподільних мереж низької напруги (до 1200 В). Крім того, пускачі виконують функції струмового захисту від перевантаження електродвигунів, захист від подачі напруги на пошкоджену ділянку мережі, контроль опору ланцюга заземлення пересувних машин та механізмів та захист від втрати керованості.

Конструктивно пускачі виконуються у вигляді вибухозахищеної оболонки, яка має ввідну та вивідну камери, камеру апаратного відділення з швидковідкривною кришкою, яка механічно зблокована з рукояткою роз'єднувача. Функціонально пускачі мають такі основні вузли: роз'єднувач класичний або суміщений з прохідними ізоляторами; контактор електромагнітний повітряний або вакуумний; трансформатори струму; блоки захисту керування та схему форсування з джерелом живлення; пристрій сигналізації. Номінальна напруга пускачів: 1140/660 В, 380 В. Номінальний струм: 32; 63; 125; 160; 250; 320 та 400 А. Пускачі на номінальні струми 125; 160 та 250 А випускаються як з повітряними контакторами, так і з вакуумними, а на більші номінальні струми тільки з вакуумними контакторами. Застосування останніх суттєво підвищує надійність комутаційного апарата.

У вугільних шахтах України та країн СНД експлуатуються пускачі серій ПВМІ, ПВІ, ПРВ, ПВІР, ПРВМ, ПРВІ та ПВІ-М, які випускаються Торезьким електротехнічним заводом, дослідно-експериметальним заводом УкрНДІВЕ та заводом «Кузбаселектромотор» (РФ). В 2001 р освоєна нова серія універсальних реверсивних пускачів, які дозволяють здійснювати перемикання на обраний номінальний струм безпосередньо в шахті.

Для відкритих гірничих робіт випускаються пускачі типу ПРН на номінальні струми 63 та 125 А. Основною відмінністю цих пускачів є полегшена прямокутна оболонка.

Серед зарубіжних фірм-виробників пускачів провідними є Befra (Чехія), Apator (Польща), Bartec (Німеччина).

У питанні продажів завод орієнтований на конкретного споживача, пропонуючи йому як широкий спектр пускової апаратури так і великий вибір комплектів запасних частин і комплектуючих виробів, а також сервісне обслуговування.

Одним з напрямків діяльності підприємства є капітальний ремонт електроустаткування у вибухозахищеному виконанні.

Враховуючи сучасні виробничі потужності й багаторічний досвід роботи заводу, гарантуються якість і надійність відремонтованого встаткування. Надійність і якість продукції, що випускається, підтверджені сертифікатами МАКНДІ (Україна, м. Макіївка), МОС «СЕРТИУМ» (Російська Федерація, м. Москва), а також дозволами Держпромнагляду України, Федеральної служби з екологічного, технологічного й атомного нагляду (Російська Федерація), Держпромнагляду Республіки Білорусь і МНС республіки Казахстан. Устаткування під маркою ЗАТ «ТЕТЗ-Інвест» (Торезький електротехнічний завод) випускається в строгій відповідності з технічними вимогами стандартів по безпеці, що гарантує безпечні умови при його експлуатації. Постійно підтримуючи й розбудовуючи ділові зв’язки, колектив заводу намагається задовольнити попит і потребу партнерів у вибухозахищеному встаткуванні.

На ЗАО «ТЕТЗ-Інвест» функціонує система управління якістю відповідно до вимог міжнародного стандарту ІSO 9001:2008. що підтверджене сертифікатом якості ДСТУ ISO 9001:2009 УкрСЕПРО №UA 2.038.4 469−10

Головними споживачами гірничо-шахтного обладнання є підприємства вугільної промисловості, тому що саме в їхнім користуванні перебувають усі шахти, у яких добувається вугілля, руда, граніт і т.д. Таким чином, потенційними споживачами товарів і послуг ЗАТ «ТЕТЗ-Інвест» є гірничодобувні компанії України та Росії.

Основними постачальниками сировини та комплектуючих для ЗАТ «ТЕТЗ-Інвест» є:

— чорного металопрокату: ЗАТ «Донецьксталь» — металургійний завод", ТОВ «Такт», ТОВ «Спецметалпром»;

— кольорового металопрокату: ТОВ «Техніка», ПФ «ДагАрт», ТОВ «Пiтек»;

— ізоляційної продукції: ТОВ «Сонар»,

— кабельно-проводникової продукції: ТОВ «Альянс», ТОВ «Донелектро», ПП «Акватон»;

— підшипників: ТОВ «Тревел», ТОВ «Арков Україна», ТД «Галпідшипник», ТОВ «Промпiдшипник» та iн.

На діяльність підприємства впливає ціла низка факторів, від яких в цілому залежить діяльність підприємства. Факторами, які значно впливають на виробничу діяльність підприємства, виступають:

— підвищення цін на енергоносії,

— нестабільна цінова політика на ринку чорного та кольорового металопрокату, кабельно-проводникової продукцiї, підшипників, ізоляційних матеріалів та іншої сировини i комплектуючих.

Суттєвим фактором є високий знос основних засобів, високий рівень витрат на утримання та ремонт основних засобів. Для більш продуктивної роботи підприємства потрібно проводити капітальний ремонт виробничого обладнання, придбати нове, вдосконалювати технологію виробництва.

План розвитку ЗАТ «ТЕТЗ-Інвест» передбачає: зростання обсягiв виробництва за рахунок модернізації виробництва, впровадження нових технологій виробництва, випуску нових видів продукції, пошуку та залучення нових споживачів та замовників як на території України, так i за її межами, максимально використовувати та нарощувати виробничі потужності. Виробництво не залежить від сезонних змін.

Останні роки підприємство працює досить стабільно, підтримує зв’язки з постійними клієнтами, чим забезпечує собі стабільний збут. Рекламацій на якість продукції підприємство не має, що підтримує імідж підприємства серед споживачів на високому рівні. Активна маркетингова політика, рекламна діяльність, налагодження ділових зв’язків та отримання великих замовлень дають підстави вважати, що підприємство має позитивні перспективи розвитку.

Основні економічні показники діяльності Сніжнянського машинобудівного заводу наведені в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 — Основні економічні показники діяльності ЗАТ «ТЕТЗ-Інвест» 2009;2011 рр.

Проведемо аналіз ліквідності і платоспроможності Сніжнянського машинобудівного заводу, під ліквідністю підприємства розуміють його здатність покривати свої зобов’язання активами, термін перетворення яких у грошову форму відповідає терміну погашення зобов’язань. Ліквідність означає безумовну платоспроможність організації і припускає постійну рівність між її активами і зобов’язаннями одночасно по двох параметрах:

— по загальній сумі;

— по термінах перетворення в гроші (активи) і терміном погашення (зобов'язань).

Аналіз ліквідності підприємства проводиться по балансу і полягає в порівнянні засобів по активі, згрупованих по ступені ліквідності і розташованих у порядку убування, із зобов’язанням по пасиві, розташованими в порядку зростання термінів погашення.

Розрізняють ліквідність:

— поточну — відповідність дебіторської заборгованості і коштів дебіторської заборгованості;

— розрахункову — відповідність груп активу і пасиву по термінах їхньої оборотності, в умовах нормального функціонування організації;

— термінову — здатність до погашення зобов’язань у випадки ліквідації організації.

Підприємство вважається ліквідним, якщо її поточні активи перевищують його короткострокові зобов’язання. Реальний ступінь ліквідності підприємства і його платоспроможності можна визначити на основі ліквідності балансу.

У ході аналізу розраховуються фінансові коефіцієнти ліквідності шляхом поетапного зіставлення окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основі даних балансу.

Розрахуємо показник ліквідності

F_л = А ₁ + 0,5*А ₂ +0,3*А₃ / П ₁ +0,5*П ₂+0,3*А₃ (2.1)

2009 F_{л. н.} = 36 768+0,5*14 619+0,3*0/47 273+0,5*0+0,3*0 = 0,97

F_{л. к. =} 35 690+0,5*18 153+0,3*20/47 273+0,5*0+0,3*0 = 0,95

2010 F_{л. н. =} 35 690+0,5*18 153+0,3*20/47 273+0,5*0+0,3*0 = 0,95

F_{л.к. =} 32 949+0,5*19 705+0,3*49/47 273+0,5*0+0,3*0 = 0,91

2011 F_{л. н. =} 32 949+0,5*21 592+0,3*18/47 273+0,5*0+0,3*0 = 0,91

F_{л.к. =} 31 561+0,5*21 592+0,3*18/47 273+0,5*0+0,3*0 = 0,89

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

ДО а.л.= ДС / ТЕ (2.2)

2009 Кн = 408 + 70 / 4114= 0,12

Кк= 841 + 321 / 6590 = 0,13

2010 Кн = 841 + 321 / 659

0 = 0,13

Кк = 649 + 347 / 5430 = 0,18

2011 Кн = 649 + 347 / 5430 = 0,18

Кк = 548 / 5898 = 0,09

Коефіцієнт показує частку короткострокових зобов’язань, що підприємство може погасити в найближчому майбутньому. З розрахунку видно, що у випадку підтримки залишку коштів як у 2009 році, підприємство було більш здатним погасити наявну короткострокову заборгованість за 2−5 днів, ніж у 2011 році. Отже, абсолютна ліквідність підприємства знизилася.

3 Коефіцієнт термінової ліквідності

ДО с.л.= Дс + ДЗ / ТЕ (2.3)

2009 Кн = 408 + 70 + 850 + 194 / 4114 = 0,3

Кк = 841 + 321 +1164 + 492 + 169 / 6590 = 0,4

2010 Кн = 841 + 321 + 1164 + 492 + 169 / 6590 = 0,4

Кк = 649 + 347 + 1215 + 431 + 190 / 5430= 0,5

2011 Кн = 649 + 347 + 431 + 190 + 1215 / 5430 = 0,5

Кк = 548 + 579 + 147 / 5898 = 0,4

На кінець 2009 року платіжні можливості підприємства за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами вище, ніж наприкінці 2011 року. Це означає, що підприємство знизило термінову ліквідність і це може привести до погіршення діяльності підприємства в майбутньому, якщо не будуть прийняті відповідні міри. Коефіцієнт поточної ліквідності

ДО т.л.= ТА / ТЕ (2.4)

2009 К н = 14 619 / 4114 = 3,55

Кк = 18 153 + 20 / 6590 = 2,76

2010 Кн = 18 153 + 20 / 6590 = 2,76

Кк = 19 705 + 49 / 5430 = 3,64

2011 Кн = 19 705 + 49 / 5430 = 3,64

Кк = 14 324 / 15 712 = 1,33

Нормальне значення коефіцієнта — 1,2. В нашому випадку підприємство має значний обсяг вільних ресурсів, сформованих за рахунок власних джерел на початку 2009, 2010 року, але на кінець 2011 року зменшується обсяг поточних активів здатних покривати короткострокові зобов’язання. Таким чином, підприємство на початку 2010 року було більш здатне забезпечити свої короткострокові зобов’язання за допомогою оборотних коштів, чим наприкінці 2011 року. А невиконання встановленого нормативу створює загрозу фінансової нестабільності підприємства.

Платоспроможність підприємства є зовнішньою ознакою її фінансової стійкості й обумовлена ступенем забезпеченості оборотних активів довгостроковими джерелами. Вона визначається можливістю підприємства вчасно погасити свої платіжні зобов’язання наявними грошовими ресурсами. Аналіз платоспроможності необхідний не тільки самій організації з метою оцінки і прогнозування її подальшої фінансової діяльності, але і її зовнішнім партнерам і потенційним інвесторам.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума поточних активів більше або дорівнює його зовнішнім поточним зобов’язанням. Про неплатоспроможність підприємства може свідчити відсутність грошей на розрахункових рахунках, наявність непогашеної в термін заборгованості, порушення термінів виплати оплати праці.

Для оцінки і прогнозу не платоспроможності підприємства використовуються наявність однієї з наступних ситуацій:

— коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного року має значення менше 1,5. У нашому випадку підприємство на кінець року має значення 1,33, отже, підприємство є не платоспроможним.

— коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1.У нашій ситуації підприємство має на кінець періоду значення 0,72.

Рішення про визнання структури балансу не задовільної, а підприємство не платоспроможним приймається з урахуванням наявності реальної можливості обновити платоспроможність або втратити її протягом часу.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності розраховується, якщо хоча б один з вище зазначених коефіцієнтів нижче нормативного, у нас спостерігається ця умова у 2011 році. Він визначається на термін 6 місяців по формулі:

Коефіцієнт відновлення платоспроможності

До про = К т.л.к.+(6/Т)*(Кт.л.к.-Кт.л.н.)/2 (2.5)

2009 До про = 2,76 + (6/31)*(2,76 — 3,55)= 2,61

2010 До про = 3,64+(6/31)*(3,64 — 2,76)= 0,69

2011 До про = 1,33+(6/31)*(1,33 — 3,64)/2= -1,75

Коефіцієнт відновлення платоспроможності приймає значення нижче 1, свідчить про те, що підприємство в найближчі 6 місяців відсутня можливість обновити платоспроможність.

Для оцінки і прогнозу не платоспроможності підприємства використовуються наявність однієї з наступних ситуацій:

— коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного року має значення менше 1,5. У нашому випадку підприємство на кінець року має значення 3,64, отже підприємство є платоспроможним;

— коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1.У нашій ситуації підприємство має на кінець періоду значення 0,72.

Підприємство в даному звітному періоді є платоспроможним Далі розрахуємо показники фінансової стабільністі Сніжнянського машинобудівного заводу, фінансова стабільність є одним з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона залежить від структури зобов’язань підприємства і характеризується співвідношенням власного і позикового капіталу.

Фінансова стійкість передбачає те, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупиться за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх позикових джерел формування майна.

Фінансова стійкість — це стан активів підприємства, що гарантують йому постійну платоспроможність.

Від оптимізації співвідношення власних і притягнутих активів залежить фінансовий стан підприємства.

Оцінку фінансового стану підприємства можна визначити по наступних типах фінансової стійкості:

— абсолютна фінансова стійкість (відбувається на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні активи цілком забезпечують запаси підприємства;

— нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси забезпечуються сумою власних оборотних активів і довгострокових зобов’язань;

— нестійкий фінансовий стан — коли запаси забезпечуються за рахунок власних оборотних активів довгострокових і короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок всіх основних джерел формування запасів;

— кризовий фінансовий стан — коли запаси не забезпечуються вище названими джерелами їхнього формування і підприємство коштує на грані банкрутства.

Фінансово стійким можна вважати підприємство, що за рахунок власних активів може забезпечити запаси, не допустити безнадійної кредиторської заборгованості, вчасно розрахуватися за своїми обов’язками.

У ході аналізу досліджуються відносні показники фінансової стійкості, або фінансові коефіцієнти.

Вивчається склад і структура джерел засобів підприємства і їхнє використання. Результатом такого аналізу повинна стати оцінка незалежності підприємства від зовнішніх кредиторів. Чим вище частка позикових засобів у загальній величині джерел, тим вище фінансовий ризик для контрагентів у роботі з даним підприємством і тим більше хитливо його фінансове становище.

Розрахуємо суму робочого капіталу РК = ОА — ТЕ (2.6)

2009 Ркн = 14 619 — 4114 = 10 505

Ркк= 18 153+20−6590= 11 583

2010 Ркн = 18 153+20−6590= 11 583

Ркк = 19 705+49−5430 = 14 324

2011 Ркн = 19 705 +49 — 5430 = 14 324

Ркк = 21 592 + 18 — 5898 = 15 712

Робочий капітал показує яку суму довгострокових джерел засобів направленно на фінансування оборотних активів. У 2011 році підприємство збільшило суму на фінансування оборотних активів, що говорить о покрашенні роботи підприємства.

Коефіцієнт маневреності власних засобів ДО м. = РК / СК (2.7)

2009 ДО м. н = 10 505/ 47 273= 0,22

ДО м. к = 11 583 / 47 273 = 0,25

2010 ДО м. н = 11 583 / 47 273 = 0,25

ДО м. до = 14 324 / 47 273 = 0,30

2011 Кн = 14 324 / 47 273 = 0,30

Кк = 14 324 / 15 712 = 1,33

Коефіцієнт показує частку власних засобів, вкладених в оборотні активи, або наскільки мобільні власні джерела засобів підприємства з фінансової точки зору. Нормальним значенням, оптимальним для підприємства, повинне бути не менш 0,2. На підприємстві коефіцієнт у 2009, 2010 році нижче, ніж на кінець 2011 року і це говорить про те, що підприємство за рік має велику достатність забезпеченості використання власного капіталу.

Коефіцієнт забезпеченості обороту власних оборотних коштів ДО про = РК / ВР (2.8)

2009 ДО о. н = 10 505/ 8127= 1,29

ДО о. к = 11 583 / 12 503 = 0,93

2010 ДО о. н = 11 583 / 12 503 = 0,93

ДО о. к = 14 324 / 17 023 = 0,84

2011 До о. н = 14 324 / 17 023 = 0,84

ДО о. к = 15 712 / 19 638 = 0,80

Коефіцієнт полягає в збільшенні обсягу реалізації, що веде до збільшення поточних фінансових потреб, що значною мірою забезпечуються позиковими засобами. У результаті, якщо темпи росту виторгу, а значить і активів, перевищують темп росту власного капіталу, відбувається зниження фінансової стійкості підприємства, тому що збільшується частка позикового капіталу.

На даному підприємстві у 2009, 2010 році забезпеченість обороту власними оборотними коштами була вище, ніж наприкінці 2011 році. На кінець 2011 року підвищується фінансова стійкість підприємства ЗАТ «ТЕТЗ-Інвест», оскільки зменшується частка позикового капіталу.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами

До осос = РК / ТА (2.9)

2009 До осос н = 10 505/ 14 619 = 0,72

До осос к = 11 583 / (18 153 + 20) = 0,64

2010 До осос н = 11 583 / (18 153 + 20) = 0,64

До осос к = 14 324 / (19 705 + 49) = 0,73

2011 До осос н = 14 324 / (19 705 + 49) = 0,73

До осос к= 15 712 / (21 592 + 18) = 0,72

Коефіцієнт оцінює частку поточних активів, сформованих із власних джерел. У 2009, 2010 році було профінансовано менше число поточних активів, чим наприкінці 2011 року. Мінімальний припустимий рівень — 0,1. Це значить, що більш 70% поточних активів профінансовано.

Коефіцієнт автономії

ДО, а = СК / ВБ (2.10)

2009 ДО а. н = 4114/ 51 387 = 0,08

ДО а. к= 47 273 / 53 863 = 0,88

2010 ДО а. н = 47 273 / 53 863 = 0,88

ДО а. к = 47 273 / 52 703 = 0,89

2011 ДО а. н = 47 273 / 52 703 = 0,89

ДО а. к = 47 273 / 53 171 = 0,88

Оптимальне значення цього коефіцієнта повинне бути 0,5 і більш. Дане підприємство входить у це значення, що прийнятно позначається на діяльності підприємства. Але за звітний рік частка власного капіталу зменшився, що може зробити негативний вплив на діяльність підприємства.

Коефіцієнт фінансової незалежності

ДО ф.н. = СК / ЗК (2.11)

2009 ДО ф.н.н = 47 273 / 4114 = 11,49

ДО ф.н.к = 47 273 / 6590 = 7,17

2010 ДО ф.н.н = 47 273 / 6590 = 7,17

ДО ф.н.к = 47 273 / 5430 = 8,71

2011 ДО ф.н.н = 47 273 / 5430 = 8,71

ДО ф.н.к = 47 273 / 5898 = 8,02

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує частина власників підприємства в загальній сумі авансованих засобів. Чим вище значення цього показника, тим більше фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів. На даному підприємстві всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті його власними засобами, і під кінець 2011 року показник зменшується. Отже, робота підприємства небагато погіршилася.

Коефіцієнт фінансової залежності

ДО з = ЗК / СК (2.12)

2009 К с н = 4114 / 47 273 = 0,09

К с к = 6590 / 47 273 = 0,14

2010 К с н = 6590 / 47 273 = 0,14

К с к = 5430 / 47 273 = 0,11

2011 Кс н = 5430 / 47 273= 0,11

К с к = 5898 / 47 273 = 0,12

Збільшення коефіцієнта на кінець року свідчить про збільшенні частини позикових засобів у фінансуванні підприємства.

Зменшення коефіцієнта на кінець року свідчить про зменшення частини позикових засобів у фінансуванні підприємства.

Розрахувавши цей коефіцієнт, бачимо, що на початок 2009, 2010 року запаси підприємства були менш забезпечені власними оборотними коштами на 0,05%, ніж на кінець 2011 року. Отже фінансовий стан підприємства покращився.

Підприємство має хитливе фінансове становище у 2011 році тобто запаси забезпечуються за рахунок власних оборотних активів довгострокових і короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок всіх основних джерел формування запасів. Також дотримується рівність З >ИФЗ, на початок і кінець періоду відповідно 15 145>11 688 16 848>14 409.

Підприємство має хитливе фінансове становище тому що дотримується рівність З >ИФЗ, на початок і кінець періоду відповідно 14 409>14 324 15 959>15 712, тобто підприємство для покриття частини своїх запасів змушено залучати додаткові джерела засобів, що не є у визначеному змісті нормальними. Як такі джерела можна розглядати внутрішню кредиторську заборгованість, розрахунки з бюджетом по оплаті праці, по страхуванню.

Проведемо аналіз ділової активності підприємства. Підприємство завжди працює у визначених економічних умовах і тому може бути успішним тільки у випадку, якщо власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, з’ясувати напрямку можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов, максимально використовувати закладені в нього можливості.

Для того, щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на навколишнє середовище, у якому може приходиться працювати підприємство, йому необхідно здійснювати пошук найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів.

Ділова активність підприємства базується на його можливості здійснювати капітальні вкладення на принципах самофінансування, тобто за рахунок власних коштів.

Ефективність використання ресурсів визначається їхньою оборотністю — оборотів, виміром у часі. З всіх активів підприємства тільки невелика частина вільна — грошові кошти в касі і на рахунках у банку. Інші знаходяться в обороті: вкладені необоротні й оборотні активи, причому оборотні активи є найбільш мобільною частиною активів. Вони постійно обновляються на всіх стадіях господарської діяльності.

Економічне значення оборотності полягає в тім, що від неї залежить величина необхідних підприємству активів для здійснення процесу виробництва і збуту продукції.

Швидкість обороту активів підприємства є однієї з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим, швидше швидкість обороту активів, тим ефективніше працює підприємство.