Регулювання ринку цінних паперів

Реферат на тему:

Регулювання ринку цінних паперів Регулювання ринку цінних паперів — це об'єднання в одну систему методів і засобів, що дають змогу регламентувати здійснення операцій та угод, дотримання ними певних вимог і правил, а також впорядкувати діяльність учасників ринку з боку організацій, уповноважених суспільством на такі дії. Мета регулювання — створити механізм підтримки рівноваги взаємних інтересів учасників ринку за правилами чесної гри.

Розглянемо причини необхідності регулювання РЦП.

1. На РЦП реалізуються національні інтереси держави, тобто сукупність економічних і політичних пріоритетів у сучасних умовах:

• підтримання процесу розширеного відтворення суспільного виробництва як основи формування та подальшого розвитку соціальне орієнтованої економіки країни;

• зміцнення політичного та економічного суверенітету держави;

• підвищення міжнародного авторитету держави;

• забезпечення активної та збалансованої інвестиційної політики країни;

• встановлення соціальної стабільності в суспільстві;

• формування сучасної структури власності та методів управління в галузях, що мають загальнодержавне значення, з урахуванням інтересів суспільства;

• відновлення довіри населення до держави.

2. Інтереси учасників РЦП (емітентів, інвесторів, торгівців та ін.) можуть вступати у суперечність, для забезпечення стабільності та правового врегулювання ринку необхідно регламентувати відносини суб'єктів РЦП.

3. Найчисленнішим інвестором на РЦП є населення, яке найчастіше не має спеціальних знань і кваліфікації у сфері фондового ринку й потребує створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів на РЦП.

Державне регулювання РЦП означає здійснення державою та її інститутами системи заходів впорядкування, контролю та нагляду за РЦП з метою забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності й відкритості та запобігання порушень на ньому.

Держава з метою реалізації своєї політики на РЦП застосовує цілісну систему взаємопов'язаних заходів, спрямовану на досягнення таких цілей:

• залучення як вітчизняних, так і іноземних інвестицій (для чого потрібно мати сприятливе та стабільне законодавство, державний моніторинг, розкриття інформації, розвинену інфраструктуру, захист інвесторів);

• обмеження інфляційних процесів (шляхом поширення державних цінних паперів, емісії цінних паперів органами місцевого самоврядування, продажу державних пакетів акцій інвестиційне привабливих підприємств);

• реструктуризації (шляхом продовження приватизації, створення умов для конкуренції та ефективного менеджменту);

• інтеграції в міжнародні фінансові ринки (шляхом впровадження міжнародних стандартів діяльності в Україні, обігу іноземних інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за її межамиміжнародного співробітництва);

• соціальної стабільності в суспільстві (шляхом всебічного аналізу соціально-економічних аспектів та напрямків удосконалення, захисту прав власності, розвитку інститутів спільного інвестування, інформування та освіти населення).

Регулювання ринку цінних паперів має наступні завдання:

• підтримки порядку на ринку, створення нормальних умов для діяльності всіх учасників ринку;

• захисту учасників ринку від шахрайств і зловживань;

• забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення цінних паперів на основі попиту та пропозиції, запобігання монополізації на РЦП;

• створення ефективного ринку, що матиме стимули для підприємницької діяльності й на якому кожний ризик адекватно винагороджуватиметься;

• створення необхідних ринкових структур;

• впливу на ринок задля досягнення певних суспільних цілей. Державне регулювання РЦП повинно базуватися на певних принципах:

• першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів;

• оптимальності державного регулювання (тобто делегування частини повноважень професійним учасникам РЦП, об'єднаним у саморе-гулівні організації);

• послідовності державного регулювання;

• орієнтованості на світовий досвід функціонування фінансових ринків (урахування інтеграційних тенденцій, реалізація завдань входження в міжнародний РЦП на основі створення конкурентоспроможного вітчизняного РЦП, розвиток співробітництва з іноземними регулюючими та контролюючими органами тощо);

• єдності державного регулювання (єдність нормативно-правової бази, концентрація регулюючих та контролюючих функцій у спеціальному державному органі, координація діяльності інших органів державної влади з питань функціонування РЦП в Україні).

Процес регулювання РЦП перевищує:

• створення нормативної бази функціонування ринку (законів, постанов та інших нормативних актів);

• ліцензування професійних учасників ринку;

• контроль за виконанням норм і правил учасниками ринку;

• систему санкцій у разі виявлення порушень норм і правил;

• створення єдиної системи інформування про стан ринку і забезпечення відкритості для інвестора;

• створення системи захисту інвесторів. Основними є такі методи регулювання РЦП:

• реєстрація випусків та проспектів емісії цінних паперів;

• атестація професійних учасників ринку;

• страхування дрібних інвесторів;

• аудиторський і рейтинговий контроль за фінансовим станом емітента;

• постійне інформування інвесторів;

• нагляд та інспектування фондових операцій.

Регулювання РЦП охоплює всі види діяльності й усі види операцій на ньому і здійснюється органами чи організаціями, уповноваженими виконувати ці функції. Розрізняють дві форми регулювання РЦП: державно-правова — переважно через державні органи з пе-реданням незначної кількості повноважень професійним учасникам ринкуінституційно-правова — більшість повноважень надається об'єднанням професійних учасників ринку при збереженні за державою контрольних функцій.

Безумовно, за будь-якої форми основним елементом є законодавче регулювання РЦП державою. Саме цей елемент створює необхідну нормативно-правову базу для ринкових відносин учасників РЦП.

В основу регулювання РЦП саморегулівними організаціями (СРО) покладено такі принципи: зацікавленість учасників ринку у підтриманні порядкуперенесення частини витрат з регулювання безпосередньо на ринок. У світовій практиці саморегулівними визнаються не-комерційні, недержавні організації, створені професійними учасниками РЦП на добровільній основі з метою регулювання окремих аспектів ринку на базі державних гарантій, що відображені в наданні їм державного статусу СРО. Вперше СРО виникли у США після прийняття в 1934 р. закону про фондові біржі. Згідно з цим законом фондові біржі використовувались як засіб регулювання на РЦП. Саморегулівні організації існують як на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж), так і на національному (NASD у США, ПАРТ АД у Росії, ПФТС в Україні). До прав СРО належать такі:

• розробка обов’язкових правил і стандартів професійної діяльності й операцій на ринку;

• професійна підготовка кадрів і встановлення вимог, обов’язкових для функціонування на певному ринку;

• контроль за дотриманням учасниками ринку правил і нормативів;

• інформаційна діяльність на ринку;

• забезпечення зв’язку, представництва і захисту інтересів учасників ринку в державних органах управління.

Переваги регулювання СРО: розробка стандартів діяльності учасниками ринку відповідно до його особливостейзменшення витрат держави на утримання бюрократичного апаратустворення етичних норм взаємодії, що неможливо шляхом правового регулюванняконтроль з боку учасників ринку, що значно вимогливіший, оскільки учасники безпосередньо зацікавлені в нормальному функціонуванні ринку.

До недоліків такої форми регулювання належать можливість зловживань з боку СРО з метою перешкоджання проникненню конкурентів на ринокможливе дублювання державного регулювання, оскільки уряд може контролювати ті ж питанняСРО можуть виявляти небажання застосовувати санкції проти своїх членів. Нині форма інституційно-правового регулювання вважається допоміжною, а її застосування на ринках, що розвиваються, потребує особливих застережень.

Регулювати РЦП переважно на рівні рекомендацій можуть також міжнародні організації з метою зближення національних законодавств, інтеграції національних ринків у світовий фінансовий ринок, створення умов для захисту інвесторів. До таких організацій належать IOSCO — Міжнародна організація комісій з цінних паперів і згадувана FIBS — Міжнародна федерація фондових бірж.

Список використаної та рекомендованої літератури.

1. 1.Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов. — ИНФРА-М, 1996.

2. 2.Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.: Наук, думка, 1998.

3. 3.Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. -К.: Алер-та, 2003.

4. 4.Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів. — Львів, 1995.

5. 5.Иванов В. М. Финансовый рынок. -К.: МАУП, 1999.

6. 6.Інвестування: Навч.-метод, посіб. / А. А. Пересада та ін. — К.: Вид-во КНЕУ, 2001.

7. 7.Калина А. В., Корнеев В. В. Рынок ценных бумаг: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1999.

8. 8.Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: ВІРА-Р, 1998.

9. 9.МендрупО. Т., ШевчукІ. А. Ринок цінних паперів: Навч. посіб.-К.:Вид-воКНЕУ, 1998.

10. 10.Мерпгенс А. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. — К.: Изд-во КИА, 1997.

11. 11.Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999.

12. 12.Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: Феникс, 1998.

13. 13.Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. -К.: Феникс, 1997.

14. 14.Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К., 1993.

15. 15.Пересада А. А. Інвестиційні процеси в Україні. — К.: Лібра, 1998.

16. 16.Пилипенко І. І., Жук О. П. Цінні папери в Україні. — К., 2001.

17. 17.Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестування. — К.: МАУП, 2000.

18. 18.Фондовий ринок України: Навч. посіб. / За ред. акад. В. В. Оскольського. — К.: Скарбниця, 1994.

19. 19.Шарп У., Александер Г., БейлиДж. Инвестиции. -ИНФРА-М, 1998.