Генеза та семантико-функціональні особливості звороту туди і дорога

Генеза та семантико-функціональні особливості звороту «туди і дорога » .

Зворот туди (кому) і дорога, поширений в українській та російській мовах, досі не був об'єктом спеціальних діахронних досліджень (він відсутній у нещодавно виданому історико-етимологічному довіднику із російської фразеології О. Біріха, В. Мокієнка, Л. Степанової, в якому зібрано гіпотези щодо генези приблизно 2500 стійких виразів — ідіом та прислів'їв). Проте цей зворот має в певному сенсі унікальні особливості, котрі відрізняють його від значної кількості стійких сполучень й виявляються на функціонально-семантичному рівні. Це робить зворот туди (кому) і дорога цікавим об'єктом для етнолінгвістичного аналізу.

Передусім слід звернути увагу на ті, що цей зворот вживається задля номінації ситуації, а її оцінки чи ж для вираження ставлення мовця до певної події. Другою його особливістю є граматична самодостатність — Туди (кому) і дорога є завершеним реченням із модально-часовими параметрами. Ці функціональні особливості відмежовують зворот туди (кому) і дорога від основного масиву ідіом, котрі, по-перше, здатні позначати тієї чи інший фрагмент дійсності (часто поєднуючи позначення ситуації із її оцінкою), а по-друге, позбавлені предикативності й включаються в речення як один із його компонентів. разом із тім туди (кому) і дорога характеризується типом значення, притаманним саме ідіомам: значення окремих слів не додається одне до одного, а «переплавляється» й зникає у значенні цілої одиниці. У цьому легко переконатися, звернувшись до словникових статей. Так, чотиритомний словник російської мови подає для виразу туди (кому) і залізниця таке тлумачення: «Отримав належне, нічого жаліти» [5, 1, 432]. Отже, в семантиці виразу зникла ідея переміщення в просторі, котра задається компонентом ‘дорога', натомість з’явилися ідеї покарання та негативного ставлення до покараного. Переосмислення вихідного образу, який лежавши в основі виразу туди і дорога, зближує його із ідіомами. Алі, як вже зазначалося, на відміну від останніх, вираз туди і дорога є предикативною одиницею й виступає самостійним висловлюванням. Втім, немає підстав розглядати його й як прислів'я, оскільки смердоті є реченнями-висловлюваннями, що мають моралістичний зміст й виражають судження [3, 389], а туди і дорога судження не виражає, а призначене для передачі оцінки певних життєвих ситуацій, про характер які скажемо далі.

Зазначені особливості виразу туди (кому) і дорога можуть бути пояснені, якщо будуть знайдені відповіді на запитання щодо його первісного змісту та характеру семантико-функціонального розвитку.

На відміну від прислів'їв та речень, у склад які входять ідіоми, висловлювання Туди (кому) і дорога має виразно окреслені комунікативні обмеження: воно та вживається як реакція на певне повідомлення. Тому найтиповішою для нього є комунікативна ситуація діалогу, див. (1):

(1) Ті ж, хто стояв у центрі кола, освіченого подібними особистостями, самі дали собі вичерпну характеристику словами, сказаними щодо смерті іншого великого російського поета, М. Ю. Лермонтова. Брат царя, великий князь Михайло Павлович: «Туди йому і залізниця », Микола І: «Собаці — собача смерть ». Цим цілком довершается сумарний моральний портрет тієї гігантської громадської піраміди, яку поет викликав у особі Дантеса на поединок.

(В.Вересаев «Пушкін в жизни»).

Як видно із цого приклада, один із учасників спілкування, вживаючи вираз туди і дорога, реагує на повідомлення іншого. Зміст повідомлення стосується, як правило, смерти третьої особини. Прагматичний сенс висловлювання Туди (кому) і дорога полягає у вираженні різко негативного ставлення мовця до тої особини, про якої йдеться. У наведеному прикладі його фактично дублює формула Собаці — собача смерть, в якій ідея оцінки виражена в более експліцитній формі[1] .

За допомогою звороту туди і дорога мовець досягає одразу двох ілокутивних цілей. По-перше, він виражає свою різко негативну оцінку вчинків певної людини чи самої людини. По-друге, використовуючи вираз туди і дорога, мовець схвалює ті, що сталося із людиною, про якої йдеться. Специфіка виразу полягає до того, що його використовують в тихий ситуаціях, котрі стосуються факту смерти людини чи чогось такого, що може бути в певному сенсі до неї прирівняне (полону, ув’язнення, суду, викриття злочинів, тяжкого покарання, мук тощо). Отже, цей зворот призначено у тому, щоб висловити одночасно дві оцінки: несхвальну — щодо дій певної людини та схвальну — щодо цього у якому опинилася ця людина. Найближчий за змістом вираз Так йому і треба багато програє у порівнянні із Туди йому і дорога, бо позбавлений високої міри експресії останнього.

Існували типові комунікативні контексти, в які було б доречно й навіть необхідно вживання розглядуваного виразу. Він входив до групи етикетних висловів із фіксованою формою та змістом, котрі стосувалися певних життєвих ситуацій. Вираз туди і дорога використовувався як вербальна реакція одного із учасників спілкування на повідомлення про смерть людини. Суттєво, що факт смерти трактувався в випадках як покарання за якісь провини, гріхи, скоєні цією людиною за життя, а вчинки, що призвели до покарання, чи ж сама особа різко засуджувалися.

За своїм основним, первісним призначенням зворот туди і дорога стоїть в одному ряді із іншими етикетними формулами — реакціями на повідомлення про смерть. До нашого години дійшли засоби як негативної, то й позитивної оцінки померлого. Серед останніх такі: Хай земля йому якщо пером; Царство йому небесне; Упокій, Боже, його душу; Вічна пам’ять; Пильнуйте легко у землі лежати, в очі Христа швидше за все; Упокій, Боже, душеньку, ухвали, земля, кісточки!; Світ праху, кістках упокій! (останні три див. [1, 1, 239]). Ці вирази вживалися в ситуаціях, коли мовець прагнув виявити своє позитивне ставлення до померлого, яку в нормі збігалося зі ставленням інших членів колективу. Етикет християнського суспільства вимагав, щоб людина, промовляючи такі фрази, перехрестилася, тоді як на слова Туди і дорога та более експресивних, грубо-просторічних Собаці — собача (й) смерть, Жив собакою, здохнув псом [1, 1, 235] мовці плювалися, щоб захистити собі від можливого негативного впливу мерця.

Звертають у собі увагу відмінності у модальній формі етикетних формул, котрі служать реакцією на повідомлення про смерть: звороти типу Хай земля йому якщо пером побудовані як побажання-прохання, звернуті до Бога. Їх загальний сенс скеровано на забезпечення померлому доброго посмертного буття; отже, посмертна ситуація мислиться в цих випадках як така, що може бути змінена на краще. Коли ж до висловів, котрі призначені для засудження померлого, то їхні формі не міститься ніяких побажань щодо поліпшення його потойбічної участі. Навпаки, мовець може підсилити свою оцінку, реагуючи на повідомлення про смерть словами Щоб й не ставши! Отже, для народної свідомості два типи смерти та співвідносні із ними два різновиди етикетних формул були чітко розмежовані як за змістом, то й формально, зокрема на акціональному рівні.

Для виявлення первісного сенсу виразу туди і дорога розгляньмо його внутрішню форму. Важливим семантичним компонентом його структури є локативний прислівник туди. Формально це дейктичне слово, яку в нормі наповнюється референційним змістом чи в ситуації спілкування, чи в контексті. Однак у випадках вживання звороту туди і дорога ситуативне встановлення зв’язку між словом туди й якоюсь частиною простору не є обов’язковим. У тихий повідомленнях, реакцією на котрі є зворот туди і дорога, відсутність локативного компонента є радше нормою, ніж винятком, про що свідчать контексти (1), (2), (3), (4), (5), де локатива в структурі попередніх висловлювань немає. Ос-кільки слово туди у звороті туди і дорога, як правило, не співвідноситься із локативом, його не можна вважати власне дейктичним словом. Разом із тім очевидно, що у годину виникнення звороту це слово було б саме дейктичним й служило для номінації якогось локусу. Встановити, яку саме місце позначало слово туди, можна на основі народних уявлень про смерть та потойбічний світло. Виходячи із семантичного компонента ‘покарання за гріхи', притаманного тім ситуаціям, по відношенню до які вживається зворот, цілком певно можна припускати, що йдеться про пекло, яку й вважалось місцем вічної покути грішників. Таким чином, туди (йому) і дорога буквально означало ‘в пекло (йому) і дорога', ‘в пеклі йому й місце'. Пір. у цьому зв’язку зворот До чорту помаленьку!, який наводити М. Номис як паралельний до Туди і дорога! [6, № 9543][2] .

Характерно, що цей вираз, як правило, стосувався тихий померлих, що загинули не своєю смертю, часто насильницькою чи раптовою. За народними уявленнями, якщо перед смертю людина не покаялася у гріхах й не отримала розгрішення, вон якщо терпіти тяжкі борошна в пеклі, котрі триватимуть аж до Страшного суду. Великими непрощеними грішниками, що відійшли від Бога й заслуговують на вічну кару в пеклі, вважаються в народі самогубці[3]. Тому цілком закономірно, що зазначений вираз часто вживається як реакція на повідомлення про самогубство, див. (2):

(2) Василь. Скажу тобі, братухо, що без Горпини Мені краще в ополонку головою!..

Антон. Від ще що вигадав! Нехай накладають у собі руки тих, за котрими є кому жалкувати; а наш брат, бідолаха, загине не своєю смертію, то скажуть: «Туди йому і дорога, ледацюзі! «.

(М.Кропивницький «Пошились у дурні»).

Отже, одним з давніх референтів дейктичного слова туди у виразі туди і дорога було б пекло як місце вічних мук грішників.

Втім, можливе і інше тлумачення ситуативної змісту слова туди. Якщо сприймати первісний сенс виразу цілком буквально, то слово дорога слід розуміти в його основному, прямому значенні — як шлях, що кудись Веде, займає певну частину простору, має свій вушко тощо. У християнських уявленнях про потойбічне існування немає таких образів, котрі б дали підставу інтерпретувати переміщення померлих того світло по дорозі, причому переміщення лише грішників, котрі заслужили покарання. Проте мотивацію буквального змісту звороту туди і дорога можна знайти в архаїчних поганських уявленнях про нечистих покійників (так званих «заложних»), яких, можна було б ховати на кладовищі разом із іншими померлими (запитання про заложних покійників докладно розглянуто в книзі Д.К.Зеленіна «Померлі надприродною смертю й русалки» [2, 39−73]). До таких належали, зокрема, самогубці, утоплені, діти, що померли нехрещеними, особини іншої віри, люди із чужого роду, подекуди вбиті блискавкою, люди, що запізналися із нечистою силою, тощо. Вважалося, що нечистих покійників «земля не приймає», а тому погребение їхні у землі неминуче спричиняє стихійні лиха: насухо, зливи, заморозки, град. Тому нечистих покійників ховали в особливих, віддалених від житла місцях, як правило, не закопуючи в землю, а лише закидаючи камінням чи гілками (проти чого активно виступала православна церква). Часто нечистого покійника просто скидали в яр, у провалля чи затягали у грузьке місце на болоті, де тіло тонуло. Зрозуміло, що нечистих мерців намагалися позбутися чимшвидше.

Якщо припустити, що вираз туди і дорога первісно стосувався акту погребение нечистих покійників, то знаходить пояснення й використання в ньому слова дорога (дорога як шлях, яким покійника відправляли того світло, себто в ліс, у яр, у провалля, у болото, на смітник тощо)[4]. Колі взяти до уваги, що нечисті мерці вважалися дуже небезпечними для живих, то стає зрозумілим й походження негативної оцінки померлого, котра домінує у виразі туди і дорога. Отже, слово туди можна розуміти як ситуативне позначення конкретного (в кожному випадку іншого) місця, де ховали нечистого покійника. З годиною цей первісний зміст забувся, однак зворот зберіг негативну оцінку померлого.

В аналогічній функції могла використовуватися первісно й формула Собаці — собача смерть, омосемічна до звороту Туди йому і дорога. З давніх писемних пам’яток відомо, що тіла нечистих покійників, передусім нехристиян, подекуди викидали собакам («псом поврещи») чи закопували там, де і здохлих собак [8, 54]. Пір. у цьому зв’язку галицьке прокляття Розтягали бі ти псі кості! [9, 37]. Див. також відбиття практики поводження з самогубцями в І.Нечуя-Левицького: І де та смерть моя забарилась? Якби я — не знала, що мене поховають на собачому кладовищі, сама собі смерть заподіяла («Баба Параска й баба Палажка»).

Як зазначає Б. А. Успенський, у зв’язку із уявленнями про ті, що нечисті покійники прирівнюються до собак, «вираз собача смерть набуває подвійного сенсу: із одного боці це смерть без покаяння, а із іншого — смерть, призначена для собак» [8, 54−55]. Уживанням формули Собаці — собача смерть мовець підкреслював чужу, асоціальну, а отже, й нечисту, небезпечну природу померлого, санкціонуючи тім самим відмову від обряду погребение, призначеного для «чистих» покійників[5] .

З’ясування генези виразу Туди йому і дорога дає змогу окреслити його первісний комунікативний статус. Однією із його найдавніших функцій був безпосередня реакція на виконання акції, у ході якої позбувалися нечистого покійника (див. фрагмент із Гоголя у примітці 4). Ймовірно, що вираз Туди йому і дорога набував й сакральної функції: його виголошення могло означати незворотність присуду щодо покійника, якого тім самим визнавали нечистим, а отже, небезпечним. З годиною сакральна фукнція послабилася, редукувалась, й вираз ставши вживатися як реакція на повідомлення про смерть людини, котра заслужила, на думку мовця, покарання за гріхи й мучитиметься в пеклі. Саме такі вживання й зафіксовані в українській та російській художній літературі.

Стійкі сполучення, котрі вимовлялися в певних, чітко окреслених життєвих ситуаціях й служили для вираження конкретних комунікативних завдань, М.І.Толстой назвавши «народною „напівфразеологією“». До неї він зараховував особливі види текстів, що «виражають побажання, прокльони, ритуальні констатації та своєрідні імперативні стимули чи заборони» [7, 25]. Такі вирази відіграють у народній культурі визначну роль, оскільки функціонують у сакральних ситуаціях, де вимовлене слово набуває статусу дії. Вочевидь, одним із таких текстів й був первісно вираз Туди йому і дорога.

Звернімося до розгляду семантичних та функціональних варіацій виразу Туди і дорога, відбитих у літературних творах. Варіювання зумовлене передусім розширенням сфери його вживання. Воно йшло двома шляхами: по-перше, шляхом збільшення типів ситуацій, щодо яких, можна було б вживати вираз, а по-друге, шляхом варіювання комунікативних функцій виразу, що спричиняло й зміни в його семантиці.

Вживанню формули туди і шлях у інших, відмінних від основної (тобто ситуації повідомлення про смерть), життєвих ситуаціях сприяла та обставина, що цей вираз не містить прямої вказівки на контекст смерти чи посмертного буття, як це має місце в інших формулах — реакціях на повідомлення про смерть (див. приклади вище). Наявне в його структурі дейктичне слово туди (із неокресленим референтом), а також відсутність модально-часової прив’язки робить вираз мобільним щодо комунікативних потреб мовців. Тому ця формула легко може переноситися на випадки, коли предметом розмови є смерть, котра розглядається як реальна загроза у майбутньому, див. (3), (4):

(3) Осів каже коневі: «Будь ласкава, підсоби Мені, пожалуста, бо я підорвусь й здохну!» Кінь не звернув уваги на осла, із досадою промовив: «До цього, що ти здохнеш? Туди тобі і дорога».

(Казки про тварин, «Невчасний жаль»).

(4) Мотря (Фиске). Ви що, дівка? Від свого солдата звісточку отримала небось?

Фиска. А ну його! Ухлопают — туди і залізниця. З синців не выходила.

Мотря. Та й справді мовити: краще без них, без мужиков-то.

(В.Шишков, «Вихрь»).

У таких випадках вираз туди і дорога вживається передусім для вираження схвалення того розвитку подій, який може призвести до смерти. Висловлюючись таким чином, мовець виявляє також й свою оцінку певної особини, завжди різко негативну. У цих випадках у семантиці виразу туди (кому) і дорога домінують оцінні конотації: ‘особа, про якої йдеться, заслуговує найгіршого покарання', ‘вона не проти того, щоб за нею шкодувати' тощо. Аналогічний сенс має вираз у ситуаціях, коли в розмові згадується покійний, до якого мовець переносити негативно, див. (5):

(5) Зустрівши Дантеса в Бадені, який, як багата людина і барон, весело прогулювався з капелюхом набакир, (вів. кн.) Михайло Павлович дні був засмучений. Коли графиня Сологуб-мать, що він дуже не любив, запитала в нього причину його розлади, вона відповідала: «Кого я бачив? Дантеса! «— «Спогад про Пушкіна вас стривожило? «— «Про, немає! туди йому дорога! «— «Отож ж? «— «Так сам Дантес! бідний! — подумайте, адже він солдатів ». Усі це було ньому — не вдавання, але вже був склад идей.

(В.Ф.Одоевский «Дневник»).

Якщо ж у розмові згадувався покійник, до якого мовець не ставився негативно чи прийнаймні не афішував свого негативного ставлення, було б прийнято промовляти формулу типу Царство йому небесне.

Крім комунікативних ситуацій, у які йдеться про смерть, зворот туди і дорога вживається як реакція на повідомлення про покарання людини чи такі події, котрі розцінюються як життєвий крах. Різновидом типової комунікативної ситуації, представленої в (1), є ситуація (6), де зворот використовується не як репліка у відповідь на повідомлення, а як безпосередня реакція мовця на певну подію, що відбулася перед його очима.

(6) Берко й Волько (приступають до Гострохвостого). Ходімо до суду позиватися. Ві нас дурили.

(Гострохвостий хоче втекти, жиди його ловлять за руки й ведуть із двора) Берко й Волько. Гвульт! До суду його! Гвульт! (Виходять із Гострохвостим).

Євфросина та інші. Отуди тобі дорога!

(І.Нечуй-Левицький «На Кожум’яках»).

Наскільки широко можуть варіюватися прагматичні змісти звороту туди і дорога, демонструє контекст (7). Це фрагмент із діалогу Раскольникова та його слідчого Порфирія Петровича под годину слідства. Йдеться про деклароване Раскольниковим право «особливих» людей проливати притулок людей «звичайних». Одним із аргументів героя на користь цого права є ті, що «звичайні» люди забезпечили собі системою карних установ, отже, смердоті можуть захиститися від «особливих» людей, які іронічно названо тут «злодіями», тобто злочинцями. Вживаючи вираз туди йому дорога, Раскольніков хоче створити у співрозмовника враження, що не лише не належить до злочинців, а і засуджує їхні дії та визнає право закону їхні карати.

(7) — …Ось він говорив зараз, що кров дозволяю. То що? Суспільство бо надто забезпечене посиланнями, в’язницями, судовими слідчими, каторгами, — що ж тривожитися? І шукайте вора!..

— А коли сыщем?

— Туди йому дорога.

(Ф.Достоевский «Злочин і наказание»).

В всіх розглянутих випадках залишається інваріантним різко негативне ставлення мовця до людини, котра є об'єктом висловлювання Туди і дорога.

Для українського народного мовлення характерна ще одна комунікативно-прагматична роль виразу туди (кому) і дорога: в деяких ситуаціях він вживається як прокльон. Його прагматичний зміст аналогічний до змісту прокльонів щоб він пропавши, буцай він зслиз й т.п., а буквальний сенс можна представити так: «ганьби N загине і опиниться у пеклі «. Висловлювання Туди (кому) і дорога! набуває сенсу прокльону лише в умовах певної комунікативної ситуації, передусім гострого конфлікту, зварювання, бійки тощо, див. (8)[6] :

(8) Шкандибиха. Сучко! Чоловіка, кажеш, випхнула із хати, а сама напилася, що і образ не в’яжеш!.. З своїм чортовим родом зібралася та і зіпаєш?.. Он, п’яниці, із моєї хати!

Кнур. Отуди до лихій годині! Отак тепер багачі гостей шанують!

Шкандибиха. А що ж, це ві в шинок прийшли, що розпустили свої гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого бути не бачила!

Кнур. Ходімо, жінко, ходімо, дочко… Прощавай, Наталко. Не подумай, що ми на тобі гніваємося.

Виходять Кнур, Кнуриха й Маруся.

Шкандибиха. Туди вам й дорога, п’яниці непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.

(Панас Мирний «Лимерівна»).

Зазначені формально-семантичні особливості виразу (наявність сигніфікативно порожніх елементів туди та йому, відсутність модально-часових ознак) сприяли бо він почав вживатися у випадках, коли мовець дає оцінку не особі, а предмета; найчастіше йдеться про ситуації зникнення, руйнацію чи втрати чогось. Вживання виразу туди (чому) і дорога може мотивуватися наявністю в ситуації аспекти ‘незворотність': використовуючи цей вираз, мовець подчеркивает, що не збирається докладати зусиль для пошуків чи Повернення об'єкта, не має наміру щось змінювати до того, що сталося, тощо. Таких вживаннях, як правило, зберігається компонент ‘об'єкт не вартий того, щоб його шкодувати', притаманний семантиці звороту туди (кому) і дорога у канонічних ситуаціях. У деяких випадках цей компонент може ставати визначальним, див. (9):

(9) Дніпро ріже лівий берег й потроху ковтає шведські вали. Хутко, певне, у воді якщо й самий пам’ятник, невисокий обеліск на сірому підмурівку: берег підрізано уже просто под ним. А втім — може туди йому і дорога, цьому пам’ятникові, збудованому переможною Росією на поневолення України.

(С.Єфремов «Щоденники»).

Звернімо увагу ще на два вживання виразу туди і дорога, де він служити нестандартним прагматичним цілям. Незвичність обох контекстів зумовлена використанням вони займенника першої особини однини, що цілком невластиво для виразів, котрі передають різко негативну оцінку об'єкта. У (10) зображено ситуацію крайньої розгубленості людини, Яка втратила здатність висловлюватись логічно. Початок репліки (Бог істинний, бог всемогутній… все бачить) є клятьбою у невиновності із покликанням на Бога («Бачить Бог, що я — не бравши валюти»), а продовження фрази (а мені туди, й дорога) вихоплюється у героя, очевидно, як реакція на внутрішнє визнання власної злочинності, бо валюту він таки бравши. Дві наступні фрази побудовані за тою ж самою схемою: заперечення звинувачуй та опосередковане її визнання.

(10) — Звідки валюту взяв? — задушевно запитали в Никанора Ивановича.

— Бог істинний, бог всемогутній, — заговорив Никанор Іванович, — все бачить, а мені туди, й дорога. У руках ніколи не тримав не мав, яка така валюта! Господь мене наказует за скверну мою, — із яким почуттям продовжував Никанор Іванович, то защібаючи сорочку, то розстібаючи, то крестясь…

(М.Булгаков «Майстер і Маргарита»).

В (11) мовець вживає формулу туди, й дорога у відповідь на докори у грішному житті, визнаючи тім самим свої провини.

(11) (Ниса:) Мені здається, що ти розбійник і тобі бути повешену.

(Чужехват:) Туди й дорога, що пожито солодко, так то моє, по прислів'ю «що взято, то свято».

(А.Сумароков «Опекун»).

Обидва випадки, в які використання виразу туди і дорога відхиляється від мовленнєвого стандарту, слід розглядати як оказіональні, що служать меті художньої виразності. Проте у яких зберігається інваріантний зміст виразу, який дозволяє читачам правильно зрозуміти наведені фрагменти.

Таким чином, зворот туди і дорога виявляє широкі потенції не дуже до комунікативного, а і до семантичного варіювання, використовуючись у різних ситуаціях, так чи інакше пов’язаних із ідеями провини, гріха, покарання, гибелі. Зрозуміло, що таке варіювання утруднює словниковий опис фраземи, що призводить до явних огріхів у лексикографічній практиці, коли ілюстрація та тлумачення зле співвідносяться. Найстійкішим компонентом, який можна вважати семантичною домінантою цого звороту, є негативна оцінка об'єкта висловлювання — людини чи предмета. Наявність такої оцінки зумовлена тім комунікативним завданням, для якого перевісно й було б призначено зворот туди і дорога: закріпити вербально акцію відправлення того світло нечистого покійника. Несхвальна оцінка такого покійника відбилася в негативній конотації, що розвинулася у цого звороту, а це послужило підставою для поширення сфери його вживання на випадки, коли померлого засуджували, зневажали, ставилися до нього із презирством тощо незалежно від від виду смерти й способу погребение. З годиною висловлювання туди і дорога стало вживатися й поза контекстами смерті-покарання, зберігаючи прагматичний зміст різкого осуду об'єкта висловлювання.

Список литературы

Даль, ПРН — Даль В.І. Прислів'я, приказки і примовки російського народу. Збірник у два томах. — СПб., 1997.

Зеленин — Зеленін Д.К. Обрані праці. Нариси російської міфології. Мертві неприродною смерью і русалки. — М.: Индрик, 1995.

Жуков — Жуков В. П. Прислів'я // Лінгвістичний енциклопедичний словник. — М.: Радянська енциклопедія, 1990.

Макаров — Макаров М. Давні і нові божіння, клятви і присяги російські // Труди й літописі Товариства історії держави та старожитностей російських. Ч. IV, кн. 1. — М., 1828.

МАС — Словник російської. У чотирьох томах. Під ред. А. П. Евгеньевой. — М.: Рус. мову, 1985;1988.

Номис — Українські приказки, прислів'я й таке інше. Уклав М. Номис. — До.: Ли-бідь, 1993.

Толстой — Толстой Н.І. Мова і культура // Толстой Н.І. Мова і народна культура. Нариси з слов’янської міфології і этнолингвистике. — М.: Индрик, 1995.

Успенский — Успенський Б. Міфологічний аспект російської експресивній фразеології // Антисвіт російської культури. Мова, фольклор, література. — М.: Ладомир, 1996.

Франко Іван. Галицько-руські народні приповідки. / У три томах, 6 випусках. —Т.3. — Львів, 1909.

ФСУМ — Фразеологічний словник української мови. — До.: наук. думка, 1993.

[1] Про негативне забарвлення, притаманне міфологемі собаки в традиційній слов’янській культурі, див. [8, 44−60, 64−69].

[2] Вживання дейктичного слова для номінації небезпечного об'єкта чи локусу фактично є евфемістичною заміною із метою убезпечитися від негативного впливу, який може викликати вимовляння прямої номінації. Пір. вживання дейктичних слів у галицькому прокльоні: Щоб ти не був ані ту ані там!, тобто «ані серед живих, ані серед мертвих «[9, 395].

[3] як із боці церкви, то й із боці простолюду ставлення до самогубців завжди було б різко негативним. як зазначає один із перших дослідників російської народної культури М. Макаров, «смерть, „по полюванні выкликанная“, кажуть простолюдини, є „смерть беспокаянная, страм і борошно вічна!“» [4, 199].

[4] У буквальному сенсі, дуже близькому до первісного, вжито цей зворот у Миколи Гоголя:

На могилі лежав камінь, зарослий травою. Цей камінь має бути підвищеним! — подумав дід і почав обкопувати його з усіх сторін. Великий проклятий камінь! ось, проте ж, спершись міцно ногами в землю, пхнув він його з могили. Гу! — пішло долиною. Туди і дорога! Тепер жвавіше піде справа («Зачароване место»).

Слово туди зберігає свою вихідну дейктичність, а дорога вказує на переміщення в просторі. Формула вимовляється негайно после моменту падіння каменя, а власне, тоді, коли камінь ще падає (буквально — «в дорозі»). Єдина відмінність — вираз вжито за відношенню до заложного покійника, а, по відношенню до каменя, скинутого із могили. Контекст чудово передає відчуття задоволення й полегшення, що відчуває дід, усунувши камінь. Ті саме, очевидно, відчували й наші предки, позбувшись небезпечного мерця.

[5] Пір. характерне поєднання експресивної номінації пес як виправдання вбивства та виразу туди, й дорога:

— Ех, старі, старі. Що ви наробили? Людини богу душу винного вбили. Як звірі — убили.

— Пес він, а чи не людина, — храбрилися селищні. — Туди й дорога.

(Вл. Вєтров «Кедровий дух»).

[6] У аналогічній функції (близькій до прокльону) вжито цей вираз у тексті Г. Квітки-Основ'яненка, що використано як ілюстрацію у [10, 263]:

Коли було б побачить [Тихін], що Чоловік … йде до шинку, то й скаже:

— Туди ледачому й дорога! (Г.Квітка-Основ'яненко) Пояснення змісту цого виразу, яку подається у словнику («уживається для вираження схвалення тих, що когось справедливо покаране, чи його чекає невдача»), не враховує функцію звороту в такого роду комунікативних ситуаціях.