Особливості фразеологічних одиниць та їх значення у сучасній італійській мові

КУРСОВА РОБОТА Тема: Особливості фразеологічних одиниць та їх значення у сучасній італійській мові

Зміст Вступ Розділ I. Теоретичне обгрунтування фразеології як лінгвістичної дисципліни

1.1 Фразеологія як лінгвістична дисципліна

1.2 Ідіоматичність фразеологічних одиниць

1.3 Значення фразеологічних одиниць у сучасній італійській мові

Розділ II. Практичне дослідження граматичних особливостей фразеологічних одиниць із структурою словосполучення та речення

2.1 Граматичні особливості ФО зі структурою словосполучення

2.2 Граматичні особливості ФО зі структурою речення Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступ

" Фразеологія досліджує найбільш живий, рухливий і різноманітний загін мовних явищ" .

Акад. В.В.Віноградов Фразеологія як наука виникла лише на початку 20 століття. На сьогоднішній день нез’ясованими залишаються питання про статус фразеології, хто є основоположником даної дисципліни. Велика кількість проблем з теорії даної науки залишається нерозглянутою. До нерозв’язаних питань належать невизначеність терміну фразеологічної одиниці та предмету фразеології. Нез’ясованою залишається теорія еквівалентності, проблема слівності компонентів та інші. Науковий пошук у цих напрямках продовжується. Досить плідними є дослідження вітчизняних (зокрема російських та українських) мовознавців. Розробкою питань теорії фразеології займалися В. В. Виноградов, Є.Д.Поливанов, Л. А. Булаховський, В. Л. Архангельський, В.М.Мокієнко, В. П. Жуков, О. М. Мелерович, В. Г. Гак, Л. Г. Скрипник, М.Ф.Алефіренко, Л.Г.Авксентьєв, М. Т. Демський. Значним внеском у вивчення фразеології, особливо фразеології романських мов, є положення Шарля Балли, викладені в його відомих книгах (Балли. М., 1955, 1961).

Становленню фразеології як самостійної наукової дисципліни багато в чому сприяли роботи акад. В. В. Виноградова, що уперше у вітчизняному мовознавстві визначив об'єкт фразеології, окреслив коло завдань і виділив різні типи фразеологічних одиниць. Класифікація В. В. Виноградова, що відрізнялася простотою й чіткістю, відразу привернула увагу багатьох вчених дослідників фразеології різних мов.

Спеціальна фразеологічна теорія в італійській мові була розроблена Т. З. Черданцевою у її трьох наукових працях: «Італійська фразеологія і італійці», «Мова і її образи (Нариси з італійській фразеології)», а також «Створення італо-російського фразеологічного словника» .

Аналізуючи дослідження з італійської фразеології, необхідно насамперед відзначити розмаїття тематики, що охоплює різні аспекти стійкості ФО, особливості їхньої семантики, функціонування ФО в текстах різної жанрової віднесеності, шляхи становлення ФО, фактори, що обумовлюють їхнє стилістичне використання та ін.

Розглянуті роботи з фразеології італійської мови показують, що навіть якщо завдання дослідження стосуються опису формальних характеристик структурних типів ФО, проблеми семантики ФО неминуче виявляються залученими в коло аналізованих проблем.

Актуальність роботи зумовлена існуванням дуже малої кількості лінгвістичних теоретичних і практичних досліджень з фразеології італійської мови.

Мета — дослідити характерні особливості нових фразеологічних одиниць у сучасній італійській мові на основі їх структурно-семантичного аналізу, а також виявити їхнє значення у сучасній італійській мові.

Основні завдання роботи полягають у:

- дослідженні історії розвитку та становлення фразеології як лінгвістичної дисципліни;

- розгляді основних напрямків дослідження італійської фразеології та робіт вчених-лінгвістів з даної теми;

- виявленні стану досліджуваної проблеми, труднощів та їх причин;

- розгляді фразеологічної теорії Т.З.Черданцевої;

- дослідженні ідіоматичності ФО та їх значення у сучасній італійській мові;

- визначенні структурних, семантичних, стилістичних відношень між ФО;

- розробці класифікації фразеологічних одиниць італійської мови зі структурами словосполучення та речення;

- складенні словника ФО зі структурами словосполучення (іменні, дієслівні) та речення.

Об'єкт дослідження — фразеологічні одиниці сучасної італійської мови.

Предмет дослідження — граматичні особливості ФО сучасної італійської мови та їх значення.

У роботі використовувалися наступні методи дослідження: метод компонентного аналізу і синтезу, метод словникової ідентифікації, метод критичного аналізу першоджерел, зіставний, або контрактивний та контекстно-семантичний методи.

Наукова новизна роботи полягає у багатосторонньому розкритті основних граматичних властивостей ФО зі структурою словосполучення та речення, а також аналізі їх компонентного складу.

Теоретичне значення полягає в тому, що дана праця є внеском в дослідження мовних одиниць різного рівня, і характеризується визначенням типологічних особливостей італійської мови на фразеологічному рівні.

Практичне значення роботи в тому, що дані, отримані в результаті дослідження, можуть бути застосовані у галузі філології. Основні питання, розглянуті в роботі, можуть бути включені до розробки лекцій, написання курсових та дипломних робіт.

Структура роботи. Дане наукове дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі визначаються об'єкт та предмет дослідження, мета, основні завдання, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, вказуються основні методи дослідження. У першому розділі розглядаються основні положення теорії фразеології. Другий розділ є аналізом компонентного складу та розкриттям основних граматичних властивостей ФО італійської мови зі структурою словосполучення та речення.

Фразеологія — дуже складне явище, вивчення якого вимагає свого методу дослідження, а також використання даних інших наук — лексикології, граматики, стилістики, фонетики, історії мови, історії, філософії, логіки й країнознавства. Думки лінгвістів по ряду проблем фразеології розходяться, і це цілком природно. Проте важливим завданням лінгвістів, що працюють в області фразеології, є об'єднання зусиль і знаходження точок дотику в інтересах як теорії фразеології, так і практики викладання іноземних мов.

Розділ I. Теоретичне обгрунтування фразеології як лінгвістичної дисципліни

1.1 Фразеологія як лінгвістична дисципліна Вивчення фразеологізмів як мовних одиниць є прерогативою фразеології, статус якої як науки далекий від однозначного вирішення. Як правило, фразеологічний рівень розглядається в мові як проміжний. Він знаходиться на стику лексико-семантичного і синтаксичного рівнів. Невизначеність статусу фразеології пов’язана з відкритим питанням еквівалентності ФО слову, невизначеності самого терміну, предмета даної науки, та з деякими іншими. До вчених, які не виділяють фразеологію як окрему дисципліну, належать Ш. Баллі, В. В. Виноградов, О.І.Смирницький, Є. Д. Поливанов, Л. А. Булаховський. Деякі інші мовознавці роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. До них належать В. Л. Архангельський, М.Ф.Алефіренко, О.В.Кунін та інші.

Ми акцентуємо увагу на проблемі статусу фразеології з тих міркувань, що саме на основі деяких положень теорії фразеології Т.З.Черданцевої і проводилося дане дослідження.

Спірним залишається питання про те, коли зародилась фразеологія. Одні схильні вважати основоположником даної науки швейцарського лінгвіста французського походження Ш. Баллі. Відомо, що в своїх роботах з французької стилістики певне місце він відвів опису сполучень слів. Фразеологію ж розглядав як розділ лексикології, бо ФО еквівалентні слову. На думку інших, наука про фразеологізми зародилася тоді, коли В. В. Виноградов дав визначення основних понять, обсягу і завдань фразеології [14;c.116].

Не існує єдиного тлумачення термінів «фразеологія» та «фразеологізм». А ті, що існують, можуть суперечити одне одному. Більшість мовознавців дотримується широкого визначення терміну «фразеологія» (гр. phrasis — «вираз, зворот», logos — «слово, вчення»): це

1) сукупність фразеологізмів певної мови;

2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Не можна залишити поза увагою сам термін «фразеологізм», оскільки він, по-перше, є предметом фразеології як науки, а, по-друге, — об'єктом нашого дослідження. Різні лінгвісти вживають різноманітні терміни (фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, ідіома, фразеологічний зворот, стійке словосполучення та ін.) для позначення одного і того ж поняття.

Як правило, поняття «фразеологічна одиниця» та «фразеологізм» ототожнюються. Інші терміни можуть розрізнятися (як правило, це залежить від різниці у класифікаціях ФО). В межах стійких зворотів О.І.Смирницький, наприклад, розрізняє фразеологічні одиниці (стилістично нейтральні звороти, які позбавлені метафоричності або ж втратили ії) та ідіоми (які базуються на переносі значення, на метафорі). Н. М. Амосова виділяє фраземи та ідіоми. Ідіоми, на її думку, характеризуються цілісним значенням, які на відміну від фразем, є одиницями постійного контексту.

В даному дослідженні ми будемо вживати терміни фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, фразеологічний зворот як синоніми, маючи на увазі «лексико-граматичну єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, які, маючи цілісне значення, відтворюються у мові за традицією, автоматично» [5; с.11].

Слід також зазначити, що серед розмаїття ФО існують загальні фразеологізми та індивідуально-авторські. Якщо перші включені в словники, то другі, як правило, до словників не потрапляють. Деякі лінгвісти вважають доцільним створити словники індивідуально-авторських вживань ФО [9; с. 101.]. Наше дослідження не стосується оказіональних фразем, ми беремо до уваги лише загальномовні звороти.

1.2 Ідіоматичність фразеологічних одиниць

Ідіоматичність — це особлива властивість мотивованого мовного знака (непрямої номінації), що полягає в придбанні їм нового змісту в порівнянні з тим знаком або знаками, за допомогою яких він виражається. Ідіоматичність як властивість мови універсальна, але ні слова, що володіють ідіоматичністю, ні словосполучення й речення, яким вона властива, повністю ніколи не збігаються в різних мовах, за винятком випадків калькування або запозичення. Ідіоматичність у слові може з’явитися також у результаті фразеологічної деривації. Це відбувається звичайно тоді, коли один з компонентів ФО одержує здатність виражати значення всієї одиниці. Наприклад, позеленіти (від злості), заливати (відливати кулі) [13; c.37].

Ідіоми ж — це неоднослівні структури, що володіють ідіоматичністю, що представляють собою лексико-семантичні блоки, утворені по структурних моделях вільного синтаксису конкретної мови, які, однак, втратили свою продуктивність у силу особливих зв’язків цієї моделі і її конкретних компонентів, що забороняють взаємні заміни.

Ідіоми можна в основному розділити на образні, пов’язані з метафоричними, рідше метонімічним переносом значення ситуації (фрагмента картини миру), що вони позначають, і символічні. До символічних відносяться ідіоми, пов’язані з мовною символікою. При цьому на сучасній стадії розвитку мови образно-мотивовані ідіоми можуть бути необразними, а ідіоми символічно-мотивовані, зберігаючи зв’язок з основою народження символіки, можуть виступати або як більш-менш нейтральні одиниці, або аксіологічно значимі. Деякі невільні словосполучення, утворені по моделях вільного синтаксису, можуть позначати ситуацію, незрозумілу непосвяченому, тобто не носію мови, або недоступну для спостереження. Мова йде про італійські ідіоми:

darsela a gambe (букв, дати собі це ногам) — пуститися навтьоки;

mettere le mani nei capelli (букв, запустити руки у волосся) — схопитися за голову;

(avere) il cuore gonfio (букв, мати розпухле серце) — серце кров’ю обливається;

(essere) una persona di fegato (букв, бути людиною печінки) — бути хоробрим;

con gli occhi in capo (букв, з очами на голові) — напоготові, насторожі

Приблизно ті ж принципи діють при народженні ідіом. Одні з них формуються на образній основі, тобто на основі ситуації, що стає стереотипом, інші - на символічній. Створення ідіом на символічній основі, з одного боку, установлює комунікативну рівновагу у своєму мовному колективі, а з іншого боку — дозволяє зрозуміти, як носії тієї або іншої мови уявляють картину миру, зокрема невидимого миру.

Ідіоматика в силу своєї специфіки може розглядатися як одне із джерел пізнання елементів культури мовного колективу, культури в антропологічному змісті, тобто комплексу проявів матеріального, соціального й духовного життя народу або етнічної групи в різні періоди його розвитку або відповідно до різних історичних періодів і природних умов. Механізм утворення ідіом у різних мовах універсальний. Ідіоми можуть бути образно-мотивованими, символічно й звукосимволічно мотивованими.

Семантика й прагматика ідіом багато в чому визначається внутрішньою формою. Внутрішня форма ідіоми здатна відбивати певний фрагмент картини світу, пов’язаний з повсякденним життям і побутом носіїв мови, їхньою поведінкою, їхнім сприйняттям світу, соціальними й рольовими відносинами усередині мовного соціуму. При аналізі ідіоми шляхом «зняття» образа, тобто абстрагування від нього, внутрішнього перекладу його за допомогою слів більш загального значення, вдається одержати тлумачення, здатне через зміст виразити синтаксичну функцію ідіоми в реченні. Подальший аналіз дозволяє виявити емоційну оцінку, а синтез, тобто повернення до внутрішньої форми, дає можливість установити прагматичні параметри, пов’язані із стилістичними особливостями ідіоми, а також тією реальною ситуацією, що сприймається як стереотип.

Значення ідіоми визначається не тільки образністю, прояв значення залежить від актуалізації ідіоми. Ідіома, на відміну від слова, має деяку розмитість значення, а точніше — змісту, що встановлюється в контексті. Будучи мовним знаком, ідіома не виражає моралі, однак вона здатна трансформуватися у висловлення, близькі до сентенцій, здатних виражати мораль [16;c.66].

Функція ідіом виражати високий ступінь якості, властивості, характеристики, а також реагувати на мовне або немовне поводження кого-небудь або на ситуацію проявляється через вибір стереотипної ситуації або образу.

Розбіжність стереотипів у різних мовах нам представляється зовсім природною. Вона пов’язана не стільки з розходженнями культур й умов життя, скільки з ментальними й психологічними факторами конкретної історії розвитку кожного мовного соціуму. При цьому не можна забувати про фактор випадковості, що відіграє важливу роль при народженні нових мовних одиниць. Вибір стереотипу носієм мови, а особливо «звикання» до нього й сприйняття його залежать далеко не тільки від виразності і яскравості образу, а скоріше від простоти його сприйняття й відтворюваності, від особистості автора, якщо він відомий.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновки про зв’язок умотивованості й внутрішньої форми ідіом з лінгвокультурологічною інформацією, що втримується в ідіоматиці будь-якої мови. Єдиний механізм утворення цих одиниць, розмаїтість стереотипів й їхній відбір сприяють взаємному природному пізнанню світу й збагаченню культур різних мовних груп і колективів завдяки постійній, хоча й неусвідомленій когнітивній діяльності носіїв мови, а також тенденції до збагачення мов за рахунок власних ресурсів, інших комунікативних систем, і зокрема вербалізації й фразеологізації жестів.

1.3 Значення ФО Фразеологія збагачує словниковий склад мови зворотами, нерідко барвистими, багато з яких є продуктами народної творчості й входять у скарбницю мови. Фразеологізми є однією зі специфічних рис будь-якої мови. Вони заповнюють ніші в лексичній системі мови, тому що вона часом не може забезпечити найменування вивчених людиною всіх сторін дійсності, а іноді навіть є єдиним способом позначення предметів, процесів, стану. Будучи еквівалентом слову, фразеологізми, однак, здатні глибше й повніше, ніж слово, передати те або інше поняття. Позначаючи предмет, ознаку, спосіб дії, фразеологічні одиниці дають про них додаткову інформацію. Утворення фразеологізмів послабляє протиріччя між потребами мислення й обмежених лексичних ресурсів мови [17;c.79].

Дотепер серед значної частини фразеологів існує думка про «немотивованість» ідіом, пов’язану із забуттям їхньої внутрішньої форми. немотивованість, а точніше — неможливість у багатьох випадках розкрити шляхи фразеологізації тієї або іншої одиниці призвела до відмови від дослідження важливого аспекту ідіоматики, що лежить в основі значення ідіом, їхньої семантики і розвитку в ході функціонування цих ФО (ФО) у мовленні. Зважаючи на те, що ніхто не заперечує вторинності походження ідіом, їхня мотивованість фактично ігнорується дослідниками та не привертає їхньої уваги. Тим часом фразеологія зберігає у своєму складі багато слів, словосполучень й структур, які можуть дати дослідникові надзвичайно цікавий матеріал щодо шляхів розвитку мови, його стадій і тенденцій функціонування. У цьому плані розгляд такої фігури, як метафора, у зв’язку із фразеологією має особливий сенс, оскільки дуже часто саме метафора лежить в основі ФО — ідіоми.

Характер цієї метафори значною мірою відрізняється від образної, «вільної» — вона стає «стандартною», губить індивідуальність, але все-таки зберігає образність, іносказаність (способи вираження яких також змінюються). Механізм утворення метафори, що існує в мові, поширюється на фразеологію й одержує тут свій подальший розвиток.

Фразеологія будь-якої мови — це найцінніша лінгвістична спадщина, у якій відбиваються бачення світу, національна культура, звичаї й вірування, фантазія й історія народу, що розмовляє на цій мові. У цьому випадку під культурою розуміється насамперед культура в антропологічному змісті, тобто комплекс прояву матеріального, соціального й духовного життя народу або етнічної групи на різних стадіях його розвитку або відповідно до різних історичних періодів і природних умов.

Завдяки фразеології, а особливо ідіоматиці можна проникнути в далеке минуле не тільки мови, але й історії й культури його носіїв. Говорячи про «минуле», ми маємо на увазі відомий факт збереження в складі фразеології слів і словосполучень, що вийшли із уживання, і синтаксичних структур, що не зустрічаються в сучасному вільному синтаксисі. Однак фразеологія важлива й для вивчення процесів, що відбуваються в мові постійно, зараз. У цьому випадку мова йде про семантичні процеси, пов’язаних з розвитком системи значень слів, народженням нових знаків і нових фразеологізмів, про процеси, що сприяють перевірці й удосконалюванню нашої компетенції при вивченні функціонування мови. Все це свідчить про важливість і необхідність вивчення цієї частини лексикона й спостереження за всіма процесами, що відбуваються в ньому [17;c.49].

Та частина фразеології, що відбиває людські відносини у світі, відношення до світу, оцінку всього того, що може у світі відбуватися, найбільш піддана вибору й може з різних причин то широко вживатися, то виходити із ужитку.

Стереотипних ситуацій, на яких заснована більшість ідіом, дуже багато. Вони досить різноманітні й дозволяють судити про спостережливість носіїв мови, їхньому почутті гумору, життєвому досвіді й багатьох інших якостях, що свідчить про власне бачення світу й про людські відносини в мовному колективі, пов’язаних із традиціями християнської моралі й антиморалі, з умінням судити про те, що добре, що погано, оцінити поведінку тих, хто знаходиться поруч. Таким чином, вивчення фразеології тієї або іншої мови може сприяти розумінню менталітету й національного характеру носіїв цих мов.

Вибір тих або інших ФО в кожен конкретний період історії мови й суспільства обумовлений багатьма причинами. Зокрема, основні з них пов’язані з історичною ситуацією в країні й у світі й з індивідуальним сприйняттям цієї ситуації тим чи іншим письменником, журналістом, політиками й населенням [15;c.54].

Широке використання ФО в італійських засобах масової інформації, у суспільно-політичних журналах, у художніх творах в останні десятиліття відкрило дорогу досить «міцним» виразам до переходу з усного просторіччя в письмове мовлення.

Соціальна природа всіх цих явищ очевидна. Необхідно підкреслити, що в процесі вибору кожним поколінням свого лексикону воно випробовує на собі вплив історичних й інших асоціацій. Історичні паралелі, що виникають у носіїв мови, сприяють збагаченню його фразеології, що проявляє явну тенденцію до моделювання. Можливість такого явища пов’язана з механізмами семантичних перетворень під впливом соціальних і культурних факторів, на які опирається життя будь-якого мовного співтовариства.

Розділ II. Практичне дослідження граматичних особливостей фразеологічних одиниць із структурою словосполучення та речення

2.1 Граматичні особливості ФО зі структурою словосполучення Різні типи ФО можна, на наш погляд, розглядати, спираючись на їхню структуру, зокрема на базове слово ФО.

Під базовим словом мається на увазі той компонент ФО, що виступає ведучим тільки в плані організації словосполучення й визначає його внутрішню структуру, не розкриваючи лексичного значення всієї одиниці в цілому. Найпоширенішими фразеологізмами є дві основні групи, базовим словом яких відповідно виступають дієслово або іменник. Виходячи із цього, фразеологізми, базовим компонентом яких є дієслово, ми називаємо дієслівними, а ті, базовим компонентом яких виступає іменник, — іменними.

ФО мають синтаксичну функцію, що ґрунтується на значенні. Між значенням слова і його синтаксичною функцією існує прямий зв’язок і залежність. Однак в основі визначення первинної синтаксичної функції слова лежить збіг його граматичних характеристик (приналежності до певного функціонального класу) і лексичного значення. У ФО синтаксична функція визначається змістом, що виражається у дефініції або дескрипторі, оскільки базове слово аж ніяк не дозволяє приписувати ті або інші класеми всій фразеологічній одиниці в цілому. Спираючись при визначенні синтаксичної функції ФО на дескриптор (дефініцію), не слід забувати, що дескриптор не належить мові, однак він відбиває зміст ФО й ті зв’язки, на які здатна фразеологічна одиниця при включенні в більше складне синтаксичне ціле. Наприклад, ФО, що містять компонент fegato, мають різні дескриптори й по-різному реалізують свої зв’язки в реченні, незважаючи на те що слово fegato — печінка використовується в них з тим самим фразеологічно обумовленим значенням: «хоробрість», «відвага». Так, фразеологізми avere del fegato — бути хоробрим й (una persona) di fegato — хоробра, відважна людина по-різному виражають характеристику імені особи.

Базове слово ФО впливає на її зв’язок з тим синтаксичним цілим, частиною якого є фразеологізм, воно також визначає й ті або інші парадигматичні зміни ФО, зрозуміло, у тій мірі, у якій вони не заборонені змістом. Саме тому доцільно вивчати синтаксичну функцію дієслівних ФО й іменних окремо, незважаючи на те що вони й у функціональному плані володіють рядом загальних рис.

а) дієслівні фразеологізми Дієслівні фразеологізми — це складні мовні знаки, базовим елементом яких є дієслово в інфінітиві. У реченні дієслівні фразеологізми виконують звичайно функцію присудка (предиката). Дієслівні фразеологізми складаються зі слів, що входять у словник даної мови, і більшість їх утворені за тими синтаксичними моделями, які існують у даній мові. Однак ці нові знаки мають свої, тільки їм властиві семантичні й структурні ознаки.

Необхідно відзначити, що коло дієслів, що утворюють фразеологізми, трохи обмежене. Це насамперед дієслова почуттєвого сприйняття, говоріння, деякі дієслова руху й інші дієслова загального значення, суб'єктом дії яких є, як правило, особа, людина. Таке положення цілком природне, тому що всяке переосмислення тісно пов’язане з антропоморфізмом. Антропоморфізм, під яким розуміється поява або усунення семи натхненності, характерний взагалі для метафоричного, образного значення й, зокрема, для ідіом і більшості фразеологізмів.

Антропоморфізм дієслівних ФО проявляється за допомогою семи особи. У багатьох дієсловах загального значення сема особи проявляється завдяки тому, що сам процес неможливий без людини: capire — розуміти, ridere — сміятися, pensare — думати й ін.

Сема особи може проявлятися завдяки сполученням дієслова з відповідними іменниками, що володіють елементарним змістом «натхненність»: procedere coi piedi di piombo — бути обережним (букв. просуватися, продовжувати рух зі свинцем на ногах). Дієслово procedere — іти може ставитися й до осіб, і до подій; співвідносячись зі словом piede — нога, це дієслово виражає сему особи. Крім того, необхідність живого суб'єкта, позицію якого відкриває той або інший фразеологізм при включенні його в мовлення, обов’язкова віднесеність його до особи також є показник наявності такої семи.

Будь-який дієслівний фразеологізм — маленьке оповідання, ситуація, де актанти (іменні члени) є центрами певного процесу або стану. Вибір дієслова залежить у більшості випадків саме від актантів, з якими він зв’язаний семантичним узгодженням. Фразеологізм pіantar un melo (букв, посадити яблуню) означає впасти, «приземлитися». Словом mela — яблуко називають жартівливо сідниці. В основу фразеологізму, безсумнівно, лягло переносне значення слова mela — яблуко, однак асоціювалося воно із процесом посадки дерева, і вибір дієслова визначився не чим іншим, як вказівкою на процес, у співвідношенні з даним предметом.

Характер дієслова має значення тільки в тому розумінні, що він так чи інакше уточнює ситуацію. У більшості випадків, якщо слово належить до основного словникового фонду, за ним коштує яка-небудь символіка й воно має широку сполучуваність, це слово може утворювати фразеологізми майже з усіма дієсловами, здатними вживатися поруч із такими словами.

От приклади зі словом acqua:

avere acqua in bocca — набрати води в рот;

affogare in un bicchier d" acqua — потонути в склянці води;

avere l’acqua alla gola — вода підступає до горла;

tirar l’acqua al suo mulino — лити воду на свій млин;

gettare acqua sul fuoco — заливати вогонь;

portare acqua al mare — займатися марною справою (букв, носити воду в море);

non sapere che acqua bere (букв, не знати, яку воду пити) — бути в нерішучості;

essere in acque basse — сидіти на мілині й ряд інших. Ту ж картину дають фразеологізми зі словом piede:

tornare a piedi (букв, повернутися пішки) — прийти ні з чим;

mettersi nei piedi — встати на ноги;

non mettere (porre) piede (букв, не поставити ногу) — не бувати де-небудь;

prender piede (букв, взяти ногу) — укоренитися;

saltare a piedi pari (букв, стрибати двома ногами) — легко перебороти щось;

lavarsene le mani е i piedi — умити руки; і т.п.

Найбільш уживані дієслова зустрічаються найчастіше тому, що вони створюють звичні ситуації, а переосмислення, природно, стосується насамперед саме таких ситуацій.

Дієслівні фразеологізми складаються не менш ніж із двох знаменних слів: дієслова і його доповнень.

Розглянемо такі фразеологізми, як:

salvare le apparenze (букв, урятувати зовнішність, дотримати зовнішніх пристойностей),

capire l’antifona (букв, зрозуміти антифон, знать що до чого), і поряд з ними такі, як:

avere l’argento vivo addosso (букв, мати на собі ртуть, бути живчиком),

essere due anime in un nocciolo (букв, бути дві душі в одній шкарлупі, бути нерозлучними).

Всі чотири фразеологізми можуть у реченні виконувати роль предиката: ha salvato le apparenze; ha capito l’antifona; ha l’argento vivo addosso; sono due anime in un nocciolo. Як видно, перші два фразеологізми відповідають на звичайне запитання присудка: che cosa fa? (що робить суб'єкт?), другі два — на питання com’e, come sono? (який суб'єкт?). Іноді дієслівні фразеологізми являють собою складну структуру, що, однак, включається в мовлення так само, як словосполучення, наприклад, II fatto e che (il ministro) non sapeva che pesci prendere — Справа в тому, що міністр не знав, яке йому прийняти рішення (букв, яку рибу взяти).

Оскільки дієслівні фразеологізми, що відповідають на питання com’e (соmе sono), також характеризують особу з погляду його якостей і властивостей, вони, природно, випробовують ті ж обмеження у вживанні часів. Варто також помітити, що фразеологізми такого типу зустрічаються, як правило, з дієсловами essere й avere.

Численні спостереження над функціонуванням дієслівних фразеологізмів у контексті говорять про те, що обмеження, що накладають на вживання дієслівних часів, носять скоріше логіко-понятійний характер, а не формально-граматичний. Так, предикати, що відповідають на питання che cosa fa? (що робить суб'єкт?), фактично можуть уживатися у всіх часах і способах і тоді, коли в цій функції виступає фразеологічна одиниця. Час дієслова, виражений різними формами дієслівної парадигми, не зачіпає властиво структури моделі, у той час як, наприклад, станові трансформації вимагають перестановки актантів (іменних членів), що для ФО рівнозначно її розпаду.

По мірі втрати експресивності фразеологізми одержують більшу функціональну волю й, зберігаючи цілісність структурної моделі, допускають використання опорного дієслова в повній його парадигмі.

Таких ФО, що втратили експресивність, досить багато, приведемо декілька з п'єси Де Філіппо:

Antonio: Mi voglio cambiare il vestito; mi date una mano? (букв, дасте мені руку) — Я хочу переодягтися, Ви мені допоможете?

(Е. De Filippo. II sindaco del Rione Sanita, p. l 18).

Antonio: Sul principio e rimasto male (букв, залишився погано), voleva risparmiare… ma poi ha dovuto cedere (Idem, p. l 15) — Спочатку він не знав, що сказати, йому не хотілося давати стільки грошей… але потім йому довелося поступитися.

Fabio: Gli sono stato vicino per trentacinque anni, gli ho voluto bene, (букв, я йому хотів добре), l’ho stimato… (Idem, p. 125) — Я був поруч із ним тридцять п’ять років, я любив його й поважав…

Так, здавалося б, образна одиниця, як tenere bordone a qd (букв, тримати баса, басову ноту, значення: підспівувати; підтримувати), уживається якщо не без експресії, то у всякому разі без того негативного відтінку, що властивий образному значенню цієї одиниці: Quel braccio si appoggio sul suo con una pressione particolare, che parea dirgli: tenetemi bordone, per carital (A. G. Barrili. Una notte bizzarra) — Її ручка обперлася на нього й мало-мало стискала його руку, як би говорячи: будь ласка, не видавайте мене!

Дієслівні фразеологізми, що втратили образність, функціонально нічим не відрізняються від аналітизмів, хоча, по суті, є утвореннями зовсім іншого роду. Аналітизми належать граматичній системі мови, у той час як ФО належать його лексичній системі.

У фразеологічних одиницях «ролі» між компонентами не розподіляються і носієм лексичного значення виступає вся одиниця в цілому. Граматичне ж значення ФО виражається через зміст без яких-небудь спеціальних формантів. Однак у ряді випадків функціональна спільність дієслівних фразеологізмів й аналітизмів призводить до деякої структурної самостійності компонентів ФО.

Таким чином, тенденції до моделювання, властиві будь-якій мові, неминуче проявляються й у тих його одиницях, сама природа яких, здавалося б, суперечить можливості моделювання.

Аналізуючи структуру дієслівних фразеологізмів, ми відзначаємо, що, з одного боку, існують одиниці, омонімічні словосполученням вільного синтаксису, переосмислені в цілому, з іншого боку — є одиниці, що наближаються до аналітизмів, що не володіють образним значенням і проявляють тенденцією до утворення рядів, що нагадують моделі.

б) дієслівні фразеологізми, що складаються із дієслова з енклітикою У романських мовах широко поширені займенники й прислівникові частки, що вживаються з дієсловами у функції доповнень або обставин, які утворять вільні сполучення слів: Lui fa il suo lavoro, lo fa bene. Займенник тут є заступником імені, що є присутнім у контексті.

Поряд із цим є ряд дієслів, що поєднуються з енклітикою, що не відноситься до якого-небудь конкретного імені або прислівника, а вхідного в лексему дієслова, що без такої частки не існує або має інше значення. Це, наприклад, італійський andarsene або infischiarsene.

Нарешті, відоме досить широке коло дієслів з енклітикою, які не тільки не мають зв’язку з конкретним ім'ям у контексті, але мають зовсім нове значення в порівнянні з таким же дієсловом без енклітики: так, дієслово sbrigarsi означає квапитися, поспішати зробити щось, а форма sbrigarsela означає впоратися із чим-небудь, домогтися результату хоч як-небудь; італійське averla, avercela con qd значить сердитися, не подобатися (про щось); італійське prendersela значить сердитися, ображатися й т.д. Чи є ці сполучення фразеологічними? Відповісти на це питання можна, застосувавши критерій визначення фразеологічного сполучення. Ясно, що якщо енклітика заміняє ім'я у функції доповнення або прислівник у функції обставини, які легко можуть бути відновлені з контексту, то перед нами вільне сполучення.

Наприклад: Prendi questo libro? Si, lo prendo — Ти береш цю книгу? Так, я її беру або Non ci sono stato in questo cinema, ci vado oggi — Я не був у цьому кінотеатрі, я піду туди сьогодні.

У наведених фразах не змінилася й семантика дієслів, які виступають у своїх основних прямих значеннях.

Зовсім інакше сприймається дієслово з енклітикою в наступних прикладах:

Professore: Ma tu cosa c’entri?

Colombina: e il fidanzato mio! (G. Rodari. Caccia a Nerone)

Професор: А ти тут при чому?

Коломбіна: Це мій наречений!

Ma la vuoi pіantarе una buona volta? (A. Moravia. Pioggia di Maggio) — Ти припиниш свої витівки, нарешті?

«Ога dobbiamo раrtiге», dissi. «Gia, ella continue: Ma tu ce la farai?» [V. Pratolini. Lo sgombero) — «Нам настав час їхати», — сказав я. «Так, — продовжувала вона.- …А ти донесеш все це?»

Non avevo capito niente, niente, e li avevo salutati con la mаno, ultima volta, speranzoso, che andavano al processo e gliel' avrebbero fatta ai fascisti, loro cosi in gamba (A. Cervi. I miei sette figli) — Я нічого, рівно нічого не зрозумів, я ще помахав їм рукою, коли повний надій бачив їх востаннє, вони йшли на суд. Вони ще покажуть фашистам, адже вони молодці.

Ce l’ha con la barba! (G. Bassani. Le storie ferraresi. Una lapide in via Mazzini) — Борода викликає в нього роздратування!

Дієслова з енклітикою з наведених прикладів entrarci, piantarla; farcela; farla a qd, а також averla con qd, con qc — сердитися на кого-л., что-л.; cavarsela — упоратися, вийти з положення; darla con qd 1) бути схожим на когось; 2) пожартувати над кимось; raccoccarla a qd — недобре пожартувати над кимось і ряд інших є ФО. У них неможливі субституції (зокрема, не можна замінити енклітику іншою енклітикою або іменником). Значення цих одиниць не збігається із системою значень вхідних у них дієслів. За їхнім зразком не можна утворити подібні сполучення з іншими дієсловами, нарешті, вони демотивовані.

Значення дієслівних одиниць із енклітикою не є образним, їх не можна назвати образно-мотивованими. Вони зберегли значення, носієм якого була повна структура — словосполучення або речення. У реченні дієслівні фразеологізми з енклітикою виконують функцію присудка.

Виникнення нового значення дієслова не могло не відбитися на граматичній характеристиці дієслова з енклітикою: перехідні дієслова або стають неперехідними, або здобувають абсолютний характер, наприклад: averla con qc, pigliarsela, prendersela, raccoccarla a qd. Всі неперехідні дієслова з енклітикою не можуть приєднувати обставину місця entrarci — io non с’entro — я не маю ніякого відношення до цього; starci — io ci sto — я згодний, оскільки ця позиція вже, як правило, реалізована усередині одиниці. Не слід забувати, що з енклітикою вживаються тільки дієслова самого загального значення. Сама енклітика теж конкретним значенням не володіє. У такий спосіб виходить, що нове значення виникає на основі самих загальних, лексично «порожніх» компонентів.

Це тільки зайвий раз підтверджує положення, що значення фразеологізму не складається зі значень лексем, що входять у його склад, а може породжуватися внутрішньомовними причинами, такими, як вплив контексту на значення слова або словосполучення, уживання частини структури зі значенням цілого й ряд інших.

в) синтаксична функція дієслів ФО Дескриптори всіх дієслівних фразеологізмів повинні містити дієслово, лексема якого може не збігатися й навіть найчастіше не збігається з лексемою дієслова — базового компонента ФО: fare, а uno una finestra sul tetto (букв, зробити комусь вікно на даху) означає дібратися зненацька, попередити когось і має дескриптор prevenire, prendere di sorpresa або grattarsi la testa (букв, чесати голову) означає бути в розгубленості, не розуміти, що трапилося, має дескриптор essere perplesso, cercare di comprendere qc. Звичайно лексема дієслова ФО й дескриптора збігається в тих випадках, коли дієслово виступає змінним компонентом фразеологічної моделі: Abituato com 'era a star dietro il banco e a vederne e a conoscerne d’ogni tipo, non rifiuto quell’invito… (G. Testori. II Brianza) — За стійкою бара він звик до всього, набачившись і наслухавшись усякого, він не відмовився від цього запрошення; або коли компонентом ФО є дієслово essere або avere, що, по суті, те саме:

essere terra terra (букв, бути земля, земля) — бути посередністю (порівн. бути сірою мишкою);

avere gli occhi di lince (d'aquila, di falco) (букв, мати очі рисі, орла, сокола) — мати гострий зір (порівн. очі, як у кішки). Оскільки, дескриптор містить дієслово, тобто дієслівніть ФО властива також і його значеннєвому запису, можна зробити висновок, що дієслівні фразеологізми завжди виступають у функції присудка, вони — монофункціональні. Тип предиката, у функції якого виступає фразеологічна одиниця, визначається його дескриптором або змістом. Дуже важливо помітити, що звичайна фразеологічна одиниця, що не втратила образності, виступає як предикат, що характеризує суб'єкт, навіть тоді, коли повідомляє, здавалося б, просто про дію: Se poi lo fai tu, sta' tranquillo che ci sara un altro meno scemo e meno pieno di paura di te, che non ci pensera due volte (G. Testori. 11 Brianza) — Якщо ти цього не зробиш, то будь спокійний, знайдеться інший, не такий дурень і не такий боягуз, як ти, — і він не змусить себе просити) (букв, він не буде думати два рази).

Таким чином, дієслівні ФО, виконуючи функцію предиката (присудка) речення, характеризують суб'єкт або виражають його дію або стан з високим ступенем інтенсивності, що відбиває суб'єктивну оцінку мовця стосовно предмета висловлення.

г) іменні фразеологізми Під іменними розуміються фразеологізми, базовим компонентом яких є ім'я. Якщо іменні ФО вводяться прийменником, вони називаються прийменниковими.

Іменні фразеологізми, називаючи особу або предмет (capo ameno — веселун; mosca bianca — більша рідкість, порівн. біла ворона); cuore di cimice (coniglio, pulcino) — серце клопа (кролика, курчати) — боягуз (порівн. нікчема), містять уже деяке повідомлення, характеристику цієї особи або предмета. Основна синтаксична функція іменних фразеологізмів — функція предикатива, що вводиться зв’язковими дієсловами. Відмінність такого типу іменних фразеологізмів від дієслівних полягає тільки в тому, що фразеологізм стає іменним тоді, коли він одержує деяку самостійність стосовно дієслова.

З точки зору структури для іменних фразеологізмів характерне використання транспозиційних моделей і моделей вільного синтаксису. Це насамперед сполучення іменників із прикметниками, а також з іменниками із прийменниками di й da (модель, характерна для сполучень двох іменників, де одне виступає як визначення стосовно іншого). Наприклад,

pezzo grosso (букв, товстий шматок) — шишка, туз;

сорго espiatorio — козел відпущення;

la testa d’ariete (букв, голова барана) — сильний засіб;

l’avvocato del diavolo (букв, адвокат диявола) — підбурювач, сперечальник;

il resto della culla (букв, те, що залишилося від колиски) — роки, вік, які приховують;

boccone da prete (букв, шматок для священика) — ласий шматочок і т.п.

Базовий іменник іменного фразеологічного сполучення зберігає всі морфологічні ознаки свого функціонального класу, тобто має категорію роду й числа, зберігає артикль, що відноситься до всього фразеологізму в цілому, як, наприклад, у такій одиниці un colosso dai piedi d’argilla — колос на глиняних ногах. Однак іменні фразеологізми є замкнутими структурами в тому розумінні, що, як правило, не допускають додавання слов-уточнювачів або слів-визначників у свій склад.

Лексичний склад іменних фразеологізмів включає номенклатуру словника італійської мови з деяких часток архаїзмів, переосмислених слів або слів, які самостійно ніколи не вживалися, а також власних імен, калік або іноземних слів, що не ввійшли в словниковий склад італійської мови:

un sette dormienti — тугодум;

la fatica di Sisifo — сизифова праця;

il segreto di Pulcinella — секрет Полішинеля;

il letto di Procuste — прокрустово ложі;

il gallo della Checca —ловелас й ін.

До складу одиниці il paese di bengodi входить слово, що утворилося зі сполучення ben godere, але самостійно ніколи не вживалося (благословенна країна; порівн. країна з молочними ріками й киселевими берегами).

Серед іменних фразеологізмів зустрічається досить багато одиниць, що відносяться до так називаної зовнішньої фразеології, тобто фразеології, що утворилася на основі цитації, літературних образів, релігійних й інших джерел; pietra di paragone — пробний камінь; l’ebreo errante — вічний жид; Re travicello — цар — осиковий опецьок і багато інших.

Безприйменникові іменні фразеологізми по своїй структурі близькі до складених термінів. В. В. Виноградов визначає терміни як «словесні групи, що виступають у функції назви» (Виноградов. М., 1997, с.25). Саме таке визначення допомагає нам розрізняти складені терміни й фразеологізми при збігу моделей.

Саме поняття назви в певній мері виключає образність. Загальноприйнято, що терміни, як прості, так і складові, начисто позбавлені який би те не було образності, навіть якщо в їхній основі лежить певний образ. У таких складених термінах, як Societa delle Nazioni (Ліга націй) або Consiglio di Sicurezza (Рада Безпеки), vino bianco (біле вино) і їм подібних, в основу назви-терміна лягає слово, що входить до складу сполучення в одному зі своїх звичайних значень, у тому числі й переносних, але обмежене постійним, закріпленим оточенням, що з’являється у зв’язку з функцією всього сполучення — служити назвою. Саме такі в цілому всі назви інститутів й явищ дійсності: дитячий сад, середня школа, Дума або італійські asilo infantile, scuola materna — дитячі установи, consiglio di gestione — рада керування, Ente regione — обласне самоврядування й т.п. По суті, ці терміни-назви містять у собі так звані реалії, які характеризують політичне й економічне життя країни в даний історичний відрізок часу. Наприклад, італійські терміни legge stralcio — куций закон; legge truffa — шахрайський закон; palazzo Madama — резиденція уряду; vacche turistiche — подорожуючі корови й багато інших позначають конкретні поняття про ті або інші явища дійсності в певний історичний період. Ці терміни-реалії не можуть бути багатозначними, тому що за ними коштує конкретна інформація, що не дозволяє ніякого іншого тлумачення. Однак не можна нехтувати тим, що деякі складені терміни або терміни-реалії можуть стати фразеологізмами. Теоретично й практично це можливо, тому що, наприклад, деякі біблійні фрази й образи перетворилися у фразеологізми, хоча колись теж позначали конкретні події і явища. Основна відмінність терміна від фразеологізму полягає, як ми думаємо, у тім, що терміни створюються як назви, а фразеологізми можуть тільки використовуватися як назви при певних, вищеописаних умовах. Для терміна функція служити назвою є первинної, а для фразеологізму функція назви вторинна. Саме тому термін може за певних умов стати фразеологічною одиницею, як, наприклад, cortina fumogena а) димова завіса (термін); б) казуїстика, туман (фразеологізм), а фразеологічна одиниця терміном, видимо, ніколи.

Прийменникові ФО складаються з імені іменника, що вводиться прийменником, з підпорядкованими цьому іменнику словами. Наприклад,

senza capo ne coda — без кінця й без початку;

ad occhio е сгосе — на око;

da cima a fondo (da capo a piedi) — з голови до ніг;

da quattro soldi — нічого не вартий, незначний і т.д.

Прийменникові фразеологізми являють собою замкнуті структури, які в реченні можуть відноситися або до дієслова, або до імені:

— Piglio la responsabilita io! — urlo, con una mano sul cuore e cogli occhi fuori di testa (F. Paolieri. Б Fico; da Novelle toscane) — Я беру на себе відповідальність! — кричав Оресті й бив при цьому себе в груди, витріщаючи очі.

Серед прийменникових фразеологізмів досить багато одиниць, що складаються з одного іменника й одного або декількох службових слів. Вони утворюються по моделях вільних словосполучень:

in barba, alla barba — на зло; всупереч; за рахунок; за спиною;

per bocca di qd — через кого-л.;

fino in fondo — до кінця;

sulle spine — як на голках;

sulle spalle di — за рахунок;

a bruciapelo — раптом;

a squarciagola — в усе горло;

senza colore — невиразний;

a momenti — іноді;

alla meglio — абияк, без витівок, просто;

a casaccio — випадково;

a vicenda — взаємно;

a buon mercato — дешево;

alla chetichella — нишком і т.д.

Ці ФО близькі до аналітичних еквівалентів слів-прислівників типу: di corsa — бігцем, a notte fonda — глибокою ніччю, di sera, di mattina — увечері, ранком, а реnnа — ручкою, a matita — олівцем і т.п.

При певній подібності аналітизмів і прийменникових іменних фразеологізмів між ними спостерігаються певні розходження. Ці розходження проявляються насамперед у тому, що якщо у аналітизмів носієм лексичного значення є ім'я, вхідне в модель, то значення ФО не збігається зі значенням слів-компонентів ФО. Більшість прийменникових фразеологізмів має образну вмотивованість. Наприклад,

in barba a qc (букв, у бороді чогось— всупереч),

a deluvio (букв, при потопі — у великій кількості),

a regalo (букв, подарунками — багато).

Значення цих ФО не можна вивести ні із прямого, ні з переносного значення вхідних у них імен. Приклад з літератури: Li tutti sembravano sulle spine (G. Verga. Mastro don Gesualdo) — Там, здавалося, всі були як на голках (букв, на шипах).

д) синтаксична функція іменних ФО Деякі іменні фразеологізми, на відміну від дієслівних, біфункціональні. Синтаксична функція іменних фразеологізмів, так само як і дієслівних, опирається на значення, а не на формальні характеристики іменника — базового слова ФО. Тому для того, щоб правильно визначити синтаксичну функцію тієї або іншої ФО, необхідно насамперед точно встановити її значення, передати його у вигляді значеннєвого запису — дескриптора. Дескриптор іменних фразеологізмів може складатися з одного слова, а також зі сполучення слів вільного синтаксису. Зокрема, синтаксична функція іменного фразеологізму буде визначатися приналежністю центрального слова словосполучення або еквівалента слова, за допомогою якого виражений дескриптор, до певного функціонального класу слів. Так, cuore di ferro (букв, залізне серце) — дескриптор persona crudele (жорстока людина) опирається на ім'я іменник; all' acqua е sapone (букв, на воді й милі), дескриптор che non usa i cosmetici (не вживає косметику, ненафарбований, природний) опирається на дієслівну форму alla meglio (букв, як краще) — дескриптор mediocremente (посередньо, абияк) опирається на прислівник. Таким чином, при ближчому розгляді біфункціональними виявляються тільки безприйменникові іменні фразеологізми, дескриптор яких виражається звичайно іменником або сполученням слів вільного синтаксису, центром якого є іменник: pezzo grosso (букв, товстий шматок) — поважна особа, шишка; capo аmеnо (букв, голова забавна) — веселун, джиґун й їм подібні.

Прийменникові ФО, дескриптори яких виражаються прислівниками, прийменниковими зворотами, прикметниками, дієслівними формами, виявляються монофункціональними й не здатні ідентифікувати предмет мовлення.

Іменний фразеологізм може використовуватися як назва, як вторинна номінація особи або предмета, які називалися або називаються у висловленні. Це значить, що поряд з появою даного фразеологізму або його нефразеологічного еквівалента як суб'єкт він повинен виступати у тому ж контексті в складі предиката або принаймні супроводжуватися визначенням, додатком, підрядним реченням, що називає його прямо, а не побічно. Інакше кажучи, перш ніж з’явитися в темі, він, як правило, повинен з’явитися в ремі. Саме із цим, на нашу думку, зв’язане обов’язкове вживання артикля або вказівного прикметника з іменними фразеологізмами в ролі доповнення: Nel dicembre 1863, 'Ntoni, il maggiore dei nipoti, era stato chiamato per la leva di mare. Padron 'Ntoni allora era corso dai pezzi grossi del paese, che son quell che possono aiutarci (G. Verga. I Malavoglia) — У грудні 1863 р. Нтони, старшого онука, хотіли призвати у флот. Глава сім'ї Нтони звернувся до впливових людей селища, тільки вони й могли допомогти.

Adesso s’era ridotto, lui, a vedere che faccia avessero le giornate dal cul di sacco di uno studio notariale (R. Bacchelli. I giorni di passione) — А тепер він повинен був коротати своє вік в цій дірі - нотаріальній конторі.

Найчастіше безприйменникові іменні фразеологізми зустрічаються у функції предикатива зі зв’язковими дієсловами:

Dico per quelli che sono sbirri sul serio: ce n’e, poveretti, che sono paste d’angelo; e questi io non li chiamo sbirri (L. Sciascia. II giorno della civetta) — Я говорю про теперішніх поліцейських шукачів, але ж є серед них бідолахи, найдобрішої душі люди, таких я не вважаю шукачами (pasta d’angelo, букв, ангельське тісто).

-. poi, un bel giorno, capii che invece il mio istinto non mi aveva ingannata e che erano davvero due poco di buono come avevo sospettato fin da principio (A. Moravia. La Ciociara) —…й от одного чудового дня я зрозуміла, що інстинкт не обдурив мене, вони дійсно були негідниками, як я й підозрювала із самого початку (poco di buono, букв, мало гарного).

Іменні ФО вживаються у функції додатка:

La notizia del fico parve rattristare notevolmente Antonio; si ricordo delle scorpacciate, delle scappatelle, delle sgridate del babbo buon 'anima (F. Paolieri. II Fico, da Novelle Toscane) — Звістка про те, що фігового дерева більше нема, здавалося, дуже засмутило Антоніо. Він згадав, як вони ласували його плодами, згадав усякі витівки й бурчання покійного батька… (buon anima — покійний).

Синтаксична функція прийменникових ФО збігається із синтаксичною функцією аналітичних еквівалентів прикметників і прислівників. Обставини визначаються тими елементарними змістами, які визначають лексичне значення ФО. Так, in un batter d’occhio — миттєво, da un (bel) pezzo — давно й ін. є тимчасовими, a in fretta е furia — поспішно, a tutto spiano — щодуху, a ogni pie' sospinto — часто, безперервно показують, як відбувається дія, яким чином.