Використання методів самовиховання під час формування здорового способу життя

Курсова робота

" Використання методів самовиховання під час формування здорового способу життя"

Зміст

• Вступ
• 1. Педагогічні основи формування здорового способу життя за допомогою методів самовиховання
• 1.1 Особливості формування здорового способу життя учнів ПТНЗ
• 1.2 Метод самовиховання як ефективний метод у процесі формування здорового способу життя учнів ПТНЗ
• Висновки до розділу
• 2. Виховний захід для учнів ПТНЗ на тему: «Формування звичок здорового способу життя»
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

В останні роки активізувалося увагу до здорового способу життя студентів, це пов’язано зі стурбованістю суспільства з приводу здоров’я фахівців, що випускаються вищою школою, зростання захворюваності в процесі професійної підготовки, наступним зниженням працездатності. Необхідно чітко уявляти, що не існує здорового способу життя як певної особливої форми життєдіяльності поза способу життя в цілому.

Здоровий спосіб життя відображає узагальнену типову структуру форм життєдіяльності студентів. В умовах здорового способу життя відповідальність за здоров’я формується у студента як частина загальнокультурного розвитку, що виявляється в єдності стильових особливостей поведінки, здатності побудувати себе як особистість відповідно до власних уявлень про повноцінну в духовному, моральному і фізичному відношенні життя.

Здоровий спосіб життя багато в чому залежить від ціннісних орієнтації студентами як особистісно значущі, але не завжди збігаються з цінностями, виробленими суспільною свідомістю. Так, в процесі накопичення особистістю соціального досвіду можлива дисгармонія пізнавальних (наукові та життєві знання), психологічних (формування інтелектуальних, емоційних, вольових структур), соціально-психологічних (соціальні орієнтації, система цінностей), функціональних (навички, вміння, звички, норми поведінки, діяльність, відносини) процесів. Подібна дисгармонія може стати причиною формування асоціальних якостей особистості. Тому у вузі необхідно забезпечити свідомий вибір особистістю суспільних цінностей здорового способу життя і формувати на їх основі стійку, індивідуальну систему ціннісних орієнтації, здатну забезпечити саморегуляції особистості, мотивацію її поведінки та діяльності.

Актуальність дослідження Сучасне суспільство характеризується різноманіттям негативних впливів оточуючого середовища на здоров’я молоді. Окрім того, різке скорочення заходів оздоровчого спрямування серед молоді і одночасне стрімке зростання привабливих та несприятливих для здоров’я видовищ дають стійкі ознаки зниження якості життя. Про це свідчать неутішні дані всесвітньої організації охорони здоров’я, державних органів влади та інших організацій, що опікуються здоров’ям молоді.

Аналіз літературних джерел із проблеми формування здорового способу життя учнів ПТНЗ у другій половині ХХ століття свідчить про те, що в цей час відбувався активний процес пошуку нових напрямів, форм, методів та засобів формування здорового способу життя учнів, а також збереження та зміцнення їхнього здоров’я. Рішенню проблем формування здорового способу життя присвячено праці сучасних науковців Л. Сущенко, Г. Апанасенко, М. Гончаренко, Т. Бойченко, Г. Будагьянц, О. Вакуленко, В. Горащук, О. Дубогай, С. Закопайло, О. Іонова, С. Кириленко, В. Кузьменко, С. Лапаєнко, С. Омельченко, В. Оржеховська, Н. Побірченко, В. Шпак та інш. Разом з тим сучасна практика потребує більш глибокого вивчення досвіду того історичного періоду, коли рівень здоров’я старшокласників знаходився на значно вищому рівні, ніж сучасний.

Об'єкт дослідження — виховання учнів ПТНЗ.

Предмет дослідження — формування здорового способу життя за допомогою методів самоаналізу та самоконтролю.

Мета роботи — узагальнити та проаналізувати досвід формування здорового способу життя за допомогою методів самоаналізу та самоконтролю учнів ПТНЗ.

самовиховання здоровий спосіб життя

1. Педагогічні основи формування здорового способу життя за допомогою методів самовиховання

1.1 Особливості формування здорового способу життя учнів ПТНЗ

Вивчення практики реалізації формування здорового способу життя учнів ПТНЗ дозволив виділити основні напрями розв’язання даної проблеми: формування здорового способу життя у навчальній діяльності (у процесі вивчення обов’язкових предметів оздоровчого спрямування та факультативних курсів); формування здорового способу життя учнів ПТНЗ у виховній роботі; взаємодія учбового закладу й сім'ї у формуванні здорового способу життя.

Отже, формування здорового способу життя учнів ПТНЗ під час навчальної діяльності на першому визначеному етапі (50-ті - 60-ті рр.) сприяло насамперед викладання таких предметів, як фізична культура та трудове навчання й виховання (труд), що передбачали обов’язкові знання з гігієни й організації правильного режиму дня. Так, заняття фізичною культурою мали різну спрямованість. Відповідно до шкільної програми 1954 р. учні займалися гімнастикою. Із 1960 р., окрім гімнастики, почали викладати також легку атлетику та баскетбол. Під час занять фізичною культурою активно використовувалися рухові ігри, що проводилися, як правило, на відкритому повітрі. Відповідно до навчальних програм із учнями, яких було віднесено до спеціальної медичної групи за станом здоров’я, передбачалося проведення занять із фізичної культури у спеціальних групах корегуючої й лікувальної гімнастики. [8, С.89−93]

У 50−60-х роках ХХ століття важливого значення набуло активне залучення учнів до занять трудом. Це було пов’язано зі зміною освітньої урядової політики, запровадженням політехнічного навчання, проведенням експерименту з виробничого навчання учнів старших класів. У зв’язку з цим у шкільній практиці склалася певна методика організації трудової діяльності учнів, що передбачала чітке планування праці, її організований початок, правильну організацію процесу праці та вмілий облік і оцінку її результатів.

Важливим засобом формування здорового способу життя учнів ПТНЗ у процесі навчальної діяльності були також такі дисципліни, як початкова військова підготовка (для хлопчиків), що була введена на початку 50-х років); біологія (анатомія і фізіологія людини), етика та ін. Так, шкільний курс біології, поряд зі завданнями, спрямованими на засвоєння біологічного знання, мав велике значення для гігієнічного виховання учнів ПТНЗ, ознайомлення їх з необхідними відомостями з охорони здоров’я, прищеплення учням міцних гігієнічних навичок.

У процесі вивчення етики прищеплення гігієнічних навичок тісно пов’язувалося з естетичним вихованням, доглядом за тілом і одягом, дотриманням особистої гігієни тощо. [8, С.89−93]

Слід відмітити, що значну роль у гігієнічному вихованні учнів ПТНЗ відігравали й належні умови в ПТНЗ. До уваги бралися такі моменти, як предмети обладнання шкільного кабінету, що повинні були відповідати гігієнічним вимогам; правильне розташування шкільних парт у класі; достатнє освітлення (природне або штучне) кабінету; колір приміщення та обладнання. Усі ці вимоги мали відповідати санітарним нормам та держстандартам.

У 70−80-х роках ХХ століття було внесено певні зміни в шкільні навчальні плани. Зокрема було збільшено кількість годин, що відводилися на заняття фізичною культурою у старших (9−10) класах. Так, за навчальним планом 1971/1972 навчального року на фізичну культуру відводилось 2 години на тиждень і додатково 1 година (зі середини 80-х рр. — 2 години) за рахунок факультативних занять. За навчальною програмою, що діяла в досліджуваний період, окрім уже звичних для учнів спортивних ігор (гімнастика, легка атлетика, баскетбол), у заняття фізичною культурою було введено лижну підготовку (за відсутністю снігу — кросову підготовку) та за вибором учнів — баскетбол або волейбол. Таке чергування видів спорту було зумовлено умовами матеріальної бази кожного ПТНЗ та спеціалізацією вчителя фізичної культури. Як і в попередні роки, значна увага приділялася дотриманню правил безпеки та гігієнічних вимог на уроках фізичної культури. Як і раніш, у ПТНЗ проводилися окремі заняття з фізичної культури із учнями з погіршеним станом здоров’я. Такі учні об'єднувалися у групи, де для них під наглядом шкільних лікарів проводили лікувальну фізичну культуру.

На початку 70-х рр. відбулася диференціація навчання хлопців та дівчат: для хлопців-старшокласників програма фізичного виховання передбачала військову підготовку, що містила в собі елементи фізичної культури, а для дівчат було розроблено комплекс з художньої гімнастики з метою формування в них естетичних рухів. Завдяки цьому військова підготовка з цього часу набула значної «популярності» .

Не менш важливе значення у вирішенні проблеми формування здорового способу життя старшокласників мав курс біології, завдяки якому учні засвоювали знання з особливостей будови людського тіла, прийоми визначення правильної постави людини, впливу фізичних навантажень на організм, фактори, що зберігають або руйнують здоров’я людини тощо.

Варто підкреслити, що на розглядуваному етапі не лише вчителі біології, а й усі шкільні педагоги були зобов’язані проводити гігієнічне виховання учнів у процесі викладання своїх дисциплін, здійснювати заходи, спрямовані на формування здорового способу життя учнів. Це було наслідком реформи ПТНЗ (1984 р.), що поклала на вчителів і адміністрацію ПТНЗ відповідальність перед державою за збереження й зміцнення здоров’я учнів ПТНЗ. [8, С.89−93]

Важливим кроком у практиці формування здорового способу життя учнів на етапі, що вивчається, було введення в розклад занять обов’язкової щоденної «години здоров’я» відповідно до ухваленого Міністерством освіти СРСР рішення (1984 р.) про проведення «години здоров’я» в режимі навчального дня в усіх ПТНЗ та класах. Організаційно-методичне забезпечення «години здоров’я» покладалося на вчителів фізичної культури й військових керівників. Їхнім завданням було визначити зміст «години здоров’я» для кожної вікової групи, погодити його з навчальними вимогами своїх предметів, забезпечити оздоровчу спрямованість занять та їх безпеку, обладнати місця занять необхідним спортивним інвентарем. У організації «години здоров’я» шкільні педагоги спиралися на досвід учителів-новаторів, відшукували нові шляхи підвищення результативності фізкультурно-оздоровчих заходів, удосконалювали методику їх проведення.

Значним моментом для формування здорового способу життя учнів ПТНЗ було прийняття наприкінці 80-х рр. програми курсу «Людина та її здоров’я» у рамках дисципліни «Біологія», що розширювала коло необхідних знань і вмінь гігієнічного змісту.

Формування здорового способу життя старшокласників у процесі викладання шкільних предметів залишалося одним з провідних напрямів і у 90-х роках ХХ століття. До таких навчальних дисциплін, які тим чи іншим способом містили знання про здоров’я людини, його зміцнення та збереження, відносилися: фізична культура, труд, основи безпеки життя, основи здоров’я, основи валеології, біологія, допризовна підготовка та медико-санітарна підготовка. [14, С.101−107]

Початок 90-х років минулого століття ознаменувався започаткуванням нових підходів до формування здорового способу життя учнів ПТНЗ, що вплинуло на процес навчання всіх предметів. Зокрема учні під час занять фізичними вправами на заняттях з фізичної культури отримували міцні знання не лише з гігієни (як це було на попередніх етапах), а й з анатомії та фізіології, культури рухів, формування правильної постави. Учні, які займалися у спеціальних медичних групах, обов’язково відвідували уроки фізичної культури, брали участь у підготовчій і заключній частинах, а під час основної частини виконували вправи, вивчені на заняттях у спеціальній групі. Такі заняття вже проводилися без нагляду лікарів.

Важливе значення в контексті досліджуваної проблеми на розглядуваному етапі мало вивчення навчальної дисципліни «Основи безпеки життя», об'єктом якої було визначено безпеку життя й здоров’я особистості. Не меншу значущість у навчанні учнів старших класів мали такі предмети, як «Основи здоров’я» та «Основи валеології» .

Для формування вмінь і навичок здорового способу життя важливе значення мало вивчення таких навчальних дисциплін, як: допризовна підготовка хлопців, що, поряд з формуванням навичок виконання прийомів, дій і нормативів з військової справи, сприяла здійсненню медико-санітарної та фізичної підготовки учнів ПТНЗ; медико-санітарна підготовка дівчат, яка надавала можливість учням попрактикуватися в наданні першої медичної допомоги при переломах та опіках; накладанні стерильних пов’язок та джгутів тощо.

Однак, протягом досліджуваного етапу деякі шкільні предмети почали втрачати своє значення в цілому й для формування здорового способу життя учнів зокрема. Перш за все це стосується трудового навчання. Причиною такого явища стало погіршення навчально-матеріальної бази, неконкурентно-спроможність виробів, виготовлених учнями. Лише в деяких учнів країни трудове навчання залишилося на належному рівні.

Другим важливим напрямом формування здорового способу життя була участь старшокласників у виховній роботі - позакласній та позашкільній діяльності. [14, С.101−107]

Для формування здорового способу життя старшокласників у позакласній роботі важливе значення мали також клуби суботнього та недільного днів фізкультурно-оздоровчої спрямованості та шкільні спортивно-оздоровчі та туристичні табори, що почали організовуватися з 60-х років ХХ століття та відвідувалися учнями під час канікул.

Значну роботу з фізичного виховання старшокласників проводили домоуправління, робітники яких разом із батьками та дітьми будували постійно діючі спортивні майданчики.

За місцем мешкання створювали фізкультурно-спортивні підліткові та юнацькі клуби, метою яких було зміцнення здоров’я, організація активного відпочинку та дозвілля. Завданнями такого клубу були популяризація та пропаганда фізичної культури, масових видів спорту, туризму, Всесоюзного фізкультурного комплексу ГПО, залучення до систематичних занять фізичною культурою та спортом, перевиховання «важких» дітей та підлітків. За місцем мешкання учнів також організовувалося проведення ранкової гімнастики, занять груп, секцій або команд з різних видів спорту, спортивні змагання серед учнів ПТНЗ одного дому або декількох домів, туристські походи, колективні лижні походи тощо.

Улітку велика робота проводилася в літніх піонерських таборах, що мали великі можливості для організації різноманітних форм дозвілля учнів ПТНЗ. Зокрема на території табору проводилися естафети, що мали туристську спрямованість, спортивні конкурси, спортивні вечори, присвячені початку або закінченню зміни, рухові ігри. Для тих учнів ПТНЗ, які не мали змогу поїхати кудись влітку, в місті організовувалися міські піонерські табори, що мали такий же план роботи, як і звичайний табір.

Таким чином, позакласна та позашкільна діяльність із учнями на першому встановленому етапі міцно ввійшла в життя як невід'ємна частина всієї системи роботи радянської школи, зробила значний внесок у справу формування здорового способу життя учнів. [14, С.101−107]

У 90-х роках ХХ сторіччя безперечним позитивним моментом організації формування здорового способу життя учнів у позакласній та позашкільній діяльності слід вважати проведення обов’язкових днів здоров’я з періодичністю один раз, а за бажанням учня й два рази на рік.

На розглядуваному етапі позитивний вплив на формування здорового способу життя мала участь учнів у дитячо-юнацьких організаціях — таких, як «Гарт», «Пласт», «Соколи», «Зелений світ», «Рух за здоровий спосіб життя» та ін.

Разом із тим ті негативні тенденції, що протягом 1990;х рр. спостерігалися в позакласній та позашкільній роботі в цілому, не могли не вплинути й на формування здорового способу життя учнів. Так, спортивні змагання серед учнів ПТНЗ на етапі, що вивчається, проводилися. До того ж, за ініціативою Президента України щорічно проводилися Всеукраїнські літні спортивні ігри. Водночас шкільні спортивні гуртки через недостатність фінансування було спочатку зроблено платними, а деякі зовсім закрито.

На жаль, значним чином потерпіла також і унікальна налагоджена система оздоровлення й відпочинку дітей у літніх таборах, розташованих у мальовничих місцях. За часів незалежності з економічних причин перестало працювати багато позаміських таборів: більшість територій, на яких було розташовано табори, стали приватною власністю, а самі табори почали використовуватися не за прямим призначенням.

Важливе значення в досліджуваний період мала реалізація тісного зв’язку школи та сім'ї й формування здорового способу життя старшокласників у родині. Саме сім'ї належить вирішальна роль у забезпеченні таких складових здорового способу життя, як закалювання організму, виховання навичок особистої гігієни в побуті, формування правильної осанки, зміцнення й подальше вдосконалення рухових умінь і навичок. У сім'ї виховуються звички до систематичних занять фізичними вправами і правильного використання повітря, води, сонця. До того ж, від особистого прикладу матері або батька, від змісту виховання дитини в сім'ї залежить виробка «імунітету» до шкідливих звичок, до негативних впливів, з якими старшокласник буде стикатися з розширенням кола його взаємодії й спілкування зі зовнішнім середовищем у процесі соціалізації й соціальної адаптації до нових умов. [10, С.45−47]

У наукових джерелах існує багато класифікацій організаційних форм навчання й виховання учнів. Насамперед форми поділяються на навчальні й виховні. За часовою ознакою розрізняють постійно діючі й епізодичні; за способом організації виділяють індивідуальні, колективні, фронтальні, групові форми; за простором — шкільні (класні й позакласні) та позашкільні. Зокрема до класних форм відноситься перш за все урок; до позакласних — домашня робота учнів ПТНЗ, екскурсія, факультативи, консультації, додаткові заняття з учнями, предметні гуртки, наукові товариства, олімпіади, конкурси, виставки.

На підставі аналізу еволюційного шляху розвитку проблеми формування здорового способу життя старших учнів, було схарактеризовано форми навчальної діяльності, форми організації навчального дня, форми виховання, визначено особливості діяльності гуртків та секцій як форм позашкільної роботи учнів ПТНЗ.

Навчальні форми. Найбільш ефективним способом отримання систематизованих знань про здоров’я, оволодіння вміннями і навичками ведення здорового способу життя є навчання. Тому однією з основних форм організації формування здорового способу життя старшокласників на розглядуваному етапі був урок, за допомогою якого засвоювався навчальний матеріал шкільних предметів оздоровчої спрямованості (фізична культура, труд, біологія, етика, щоденна «година здоров’я», основи безпеки життя, основи здоров’я, основи валеології, допризовна підготовка та медико-санітарна підготовка). Починаючи з 50-х років було сформульовано вимоги до уроку в цілому, до яких належали: сучасність, спрямованість на виконання соціальних вимог держави, врахування новаційних досягнень педагогіки, соціології, психології та інших наук, передового педагогічного досвіду. [10, С.45−47]

Поряд з уроками фізичного виховання провідне місце у формуванні здорового способу життя старшокласників посідали уроки труда (трудового навчання). В радянський період удосконалення уроків трудового навчання й виховання було предметом постійної турботи школи. Заняття проводилися в учнівських бригадах у шкільних майстернях. Учитель з метою забезпечення безпечності занять не менш 20 хвилин відводив інструктажу. Окрім звичної роботи в майстернях, на уроках труда старшокласники читали художні твори, що розкривали роль праці в житті суспільства, писали твори на різні теми («Труд — справа честі», «Про слова й діла», «У труді народжується щастя» та ін.). Написання таких творів вимагало від учнів не тільки ознайомлення з певною літературою, а й спостереження за роботою інших людей під час екскурсій. Заняття працею пов’язувались з іншими предметами (зокрема з математикою), життєдіяльністю людей.

Значною виховною формою, що використовувалася для формування здорового способу життя старших учнів, було проведення тематичних «класних годин». На допомогу вчителеві у підготовці до «класних годин» за часів Радянського союзу на сторінках журналу «Здоров'я» публікувалися спеціальні матеріали.

Важливою виховною формою було й проведення лекцій, спрямованих на гігієнічне виховання учнів ПТНЗ. Тематика лекцій була різноманітною. Зокрема на першому встановленому етапі (50-ті - 60-ті рр.) це були лекції на такі теми: «Особиста гігієна», «Раціональне харчування», «Фізична культура та здоров’я школярів», «Паління й здоров’я», «Порушення постави та їх профілактика», «Зміцнення здоров’я під час канікул», «Здоров'я та вибір професії», «Гігієна розумової праці», «Режим дня школяра» тощо. До проведення шкільних лекцій залучалися не лише вчителі фізичного виховання й шкільні лікарі, а й різні відомі спортсмени, лікарі-гігієністи, лікарі-наркологи. Лекції тривали одну годину, 20 хвилин з якої відводили промові лектора, а потім відбувався показ відповідного кінофільму («Етика поведінки та здоров’я», «Алкоголь та потомство», «Для вас, дівчата», «Для вас, хлопці»). Такі лекції, як свідчить проведений аналіз, досить позитивно впливали на свідомість школярів. [10, С.45−47]

На другому етапі (70−80-ті роки), окрім лекцій з гігієнічного виховання старшокласників, було розпочато проведення лекцій з питань військово-патріотичної тематики. Важливий вплив на формування здорового способу життя учнів мали зокрема лекції на тему «Фізична культура і спорт — друзі радянського воїна» .

Із питань гігієнічного й військового виховання старшокласників організовувалися тематичні конференції. Виступи розподілялися між школярами паралельних класів згідно з інтересами учнів. Тематика конференцій пов’язувалася з програмним матеріалом, який вивчався на час проведення конференції. Конференції тривали приблизно 45 хвилин, з яких на виступи відводилося 5−10 хвилин.

Особливе значення для формування здорового способу життя старших учнів мали гуртки оздоровчого спрямування. Невід'ємним складником гігієнічного виховання старшокласників було створення у школі радянського періоду медико-гігієнічних гуртків. У таких гуртках школярі відвідували лекції та проводили бесіди, готували реферати, вели дослідження, ходили на екскурсії, випускали санітарно-просвітницьку газету, робили виступи перед іншими школярами на гігієнічну тематику. Найпопулярнішими гуртками серед старшокласників були «Юний медик», «Юний мікробіолог» та ін. Важливе значення мали й фізкультурно-спортивні гуртки, мета яких полягала в різнобічній фізичній підготовці школярів. Ними керували кваліфіковані керівники. В основному це були або колишні спортсмени або батьки. Із запровадженням у школи валеології широкого розповсюдження отримали валеологічні гуртки «Здоровий образ життя», «Хімія та здоровий образ життя», «Біологія та здоровий образ життя» тощо.

Значне місце у формуванні здорового способу життя школярів мали спортивні олімпіади та змагання різного рівня, зустрічі з відомими спортсменами, а також походи й екскурсії. [10, С.45−47]

Особливе значення для вирішення проблеми формування здорового способу життя старшокласників мали форми виховної роботи у фізкультурно-спортивних гуртках і секціях (теніс, фігурне катання, плавання, художня гімнастика, легка атлетика та ін.), що діяли при фізкультурно-оздоровчих дитячих і підліткових закладах.

Виходячи з того, що формування здорового способу життя школярів відбувається як у навчальній, так і у виховній діяльності, нами було розглянуто методи формування здорового способу життя як способи взаємодії педагогів, вихованців, їхніх батьків, унаслідок якої відбуваються певні зміни в розвитку позитивного ставлення школяра до здоров’я, набутті вмінь і навичок ведення здорового способу життя.

Отже, до основних груп методів формування здорового способу життя старшокласників віднесено: методи формування свідомого ставлення до здорового способу життя; методи формування позитивного досвіду дотримання здорового способу життя; методи стимулювання й корекції здоров’язберігаючої поведінки; методи самовиховання.

Методи формування свідомого ставлення до здорового способу життя використовувалися з метою впливу на свідомість учнів, для роз’яснення, доведення необхідності й доцільності дотримання здорового способу життя. Такі методи, до яких відносилися освічення, пояснення, переконання, розповідь, бесіда, приклад та ін., використовувалися в навчанні школярів предметам оздоровчої спрямованості.

Важливе значення для формування здорового способу життя старшокласників мали методи формування позитивного досвіду дотримання здорового способу життя (методи привчання, вправи, доручення, використання виховних ситуацій і виховних обставин, участь у діяльності).

Значну роль у вихованні учнів старшого шкільного віку в цілому й у формуванні здорового способу життя зокрема відігравали методи стимулювання й корекції здоров’язберігаючої поведінки — методи заохочення й покарання. [13, С.98−101]

У другій половині ХХ століття важливу роль у формуванні здорового способу життя старшокласників відіграли методи самовиховання (самоаналіз, самонаказ, самоконтроль). Вони полягали в послідовному систематичному підвищенні вимогливості до себе, в усвідомленні не лише значущості здорового способу життя, а безперечного його дотримання. Формування здорового способу життя — це процес поступовий, він розвивається по мірі усвідомлення особистістю цінностей здоров’я та пізнання самої себе під впливом навколишньої дійсності.

Серед методів самовиховання заслуговує на увагу метод самообслуговування, спрямований на розвиток важливих трудових умінь, необхідних у повсякденному житті, виховання особистої та громадської гігієни. Виховне значення самообслуговування полягало в тому, що старшокласники не тільки усвідомлювали необхідність додержання санітарної дисципліни, а й вимагали такої ж поведінки від інших.

Формування здорового способу життя старшокласників вимагало розв’язання безлічі організаційних питань, зокрема залучення батьків до співпраці зі школою. Для цього у школах установлювали стенди, що відображали всю фізкультурну діяльність школярів. На стендах розміщувалися плани роботи школи з фізичного виховання та спорту, хід виконання даного плану, вивішувалися фотографії з різним шкільних змагань, різні рекомендації батькам та вчителям. Ці матеріали постійно оновлювалися.

У кожній школі щомісяця випускалися стінні газети, зокрема й спеціально для батьків, де розміщувалася інформація щодо поточного фізкультурного життя школи, виступів кращих школярів, давалися поради лікаря та вчителів.

У деяких школах організовувались радіопередачі за допомогою радіогазет. [13, С.98−101]

У школах також створювались учнівські агітбригади, які пропагували здоровий спосіб життя. Головною метою бригад була активна пропаганда проти вживання алкоголю, куріння, наркоманії. Завдання бригади полягало у проведенні різних заходів із антиалкогольної пропаганди, проти куріння, індивідуальної роботи з учнями, які курять або споживають спиртні напої.

Ефективним засобом пропаганди здорового способу життя старшокласників були консультації викладачів, лікарів, тренерів, інструкторів.

Для більш широкої й успішної пропаганди здорового способу життя, засвоєння гігієнічних знань педагогічною громадськістю застосовувалися різні методичні книги, брошури, пам’ятки. Ці засоби пропаганди знаходилися в медичному пункті та у шкільній бібліотеці. У свою чергу бібліотекарі постійно оновлювали виставку видань під рубрикою «Ваше здоров’я». Листівки та пам’ятки, що видавалися великими тиражами центрами служби санітарної просвіти та товариством Червоного Хреста, розкривали різноманітні аспекти гігієни школярів.

У школах незалежної України в досліджуваний період основними наочними засобами пропаганди здорового способу життя, як правило, були тематичні інформаційні буклети, брошури, довідники, листівки, що випускались для учнів Державним центром соціальних служб для молоді (ДЦССМ) з питань збереження здоров’я, здорового способу життя.

Не меншу, а може й більшу значущість у формуванні здорового способу життя школярів мали засоби масової інформації, що є найвпливовішим суспільно-культурним інститутом.

Таким чином, проведений вище аналіз свідчить про те, що врахування досвіду формування здорового способу життя школярів у другій половині ХХ століття є не лише можливим, а й необхідним, педагогічно доцільним, оскільки це допоможе збагатити зміст сучасного формування здорового способу життя учнів як у навчальній, так і позанавчальний час. [13, С.98−101]

1.2 Метод самовиховання як ефективний метод у процесі формування здорового способу життя учнів ПТНЗ

Самовиховання — процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя;

це стан, надзвичайно насичений емоціями, у якому людина чогось пристрасно прагне, чимось азартно захоплена. Емоційно-моральний характер самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості.

Самовиховання — це саморегуляція, самоуправління особистості з намірами змінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, це свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов життя і виховання. Як зазначає Ю. М. Орлов, «самовиховання — це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовиховання — це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певному ідеалу». Воно здійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації.

Самоконтроль та самоаналіз — співставлення прийнятого плану самовиховання з реальністю, результатами діяльності, встановлення їх невідповідності та внесення необхідної корекції для досягнення наміченого, пошук причин відхилень тощо. Самоконтроль як метод самовиховання розвивається на основі здатності вихованця контролювати будь-яку свою діяльність.

Важливо розрізняти види самоконтролю: ненавмисний (мимовільний) та навмисний (довільний).

Ненавмисний (мимовільний) самоконтроль може здійснюватися в структурі сприйняття, функціонувати автоматично. Предметом ненавмисного самоконтролю є не діяльність у цілому, її мотиви, а лише її процесуальний бік.

Навмисний (довільний) самоконтроль визначається спеціальною метою і має значні можливості стабілізації діяльності. Вихованці, які свідомо ставлять перед собою ціль — здійснити намічену програму, не відволікатися сторонніми справами, будуть спроможні більш систематично та послідовно виконувати свої професійні та суспільно-корисні обов’язки.

Самоконтроль виконує функції стабілізації дій (реалізації програми дій всередині діяльності) та коригування (стабілізації) діяльності згідно з її мотивами та мотивацією.

Сутність методу самоорганізації життя та діяльності полягає в тому, що вихованці, організуючи свою поведінку та діяльність у відповідності з встановленими правилами поведінки, основними напрямами самовиховання, ефективно працюють над собою. Важливою умовою при цьому є вміння вихованця управляти собою.

В процесі реалізації програми самовиховання у вихованця формується бажання виконувати вимоги колективу або вихователя, дотримуватися гідної поведінки. Виникнення програми самовиховання можна уявити як наслідок еволюції зовнішніх вимог до вихованця в його внутрішні вимоги до своєї діяльності. [13, С.98−101]

Програма самовиховання виконується двома шляхами:

перший — підкорення власної діяльності мотивам і мотивації самовиховання і перетворення їх у діяльність самовиховання;

другий — реалізація програми виховання із збереженням навчальної, спортивної та інших видів діяльності, власних смислоутворюючих мотивів і за наявності супутнього мотиву та мотивації самовиховання.

Реалізації цієї програми сприяє знання основних прийомів і способів самовиховання.

Самозобов’язання — це добровільне прийняття усвідомлених цілей, завдань, змісту самовдосконалення та визначення на цій основі програми самовиховання. Вони виникають завдяки внутрішньому переконанню в їх необхідності і визначаються умовами життя, потребами суспільства, обов’язками вихованця. Це процес співставлення свого «Я» з вимогами, які висуваються колективом, групою, вихователями, суспільною організацією, суспільством у цілому.

Самопереконання допомагає вихованцю здобути самовизнання необхідності розвитку у себе тих чи інших якостей особистості. Це — пошук доказів необхідності виправлення своїх недоліків, мобілізація себе на досягнення мети самовиховання, винищення конкуруючих мотивів та зваб.

Самонавіювання — це вплив вихованця на самого себе з метою самовиховання, внаслідок чого виникають різні психічні й соматичні стани. Це технічна процедура, що здійснюється шляхом повторювання певних вербальних формул, які виражають бажання, визначені іншими формами самовиховання. Прикладом цілеспрямованого самонавіювання є аутогенне тренування.

Аутотренінг — це емоційно-вольове тренування, суть якого полягає у розвитку здібностей до впливу на психорегулюючі процеси. Для цілеспрямованого самовпливу застосовуються спеціальні вправи самонавіювання у вигляді словесних формул. У процесі таких тренувань людина здатна саме для себе створити модель уявлень, почуттів, емоцій, станів та ввести цю модель у свою психіку.

Фізичне самовиховання розуміється як процес цілеспрямованої, свідомої, планомірної роботи над собою і орієнтований на формування фізичної культури особистості. Він включає сукупність прийомів і видів діяльності, що визначають і регулюють емоційно забарвлену, дієву позицію особистості щодо свого здоров’я, психофізичного стану, фізичного вдосконалення та освіти.

Фізичне виховання і освіта не дадуть довготривалих позитивних результатів, якщо вони не активізують прагнення студента до самовиховання і самовдосконалення. Самовиховання інтенсифікує процес фізичного виховання, закріплює, розширює та вдосконалює практичні вміння і навички, що здобуваються у фізичному вихованні. [9, С.66−69]

Для самовиховання потрібна воля, хоча вона сама формується і закріплюється в роботі, подоланні труднощів, що стоять на шляху до мети. Воно може бути пов’язане з іншими видами самовиховання — моральним, інтелектуальним, трудовим, естетичним та ін.

Основними мотивами фізичного самовиховання виступають: вимоги соціального життя і культури; домагання на визнання в колективі; змагання, усвідомлення невідповідності власних сил вимогам соціально-професійної діяльності. В якості мотивів можуть виступати критика і самокритика, допомагають усвідомити власні недоліки.

Процес фізичного самовиховання включає три основних етапи. I етап пов’язаний з самопізнанням власної особистості, виділенням її позитивних психічних і фізичних якостей, а також Негативних проявів, які необхідно подолати. Ефект самопізнання обумовлений вимогливістю студента до себе. До методів самопізнання відносяться самоспостереження, самоаналіз і-самооцінка. Самоспостереження — універсальний метод самопізнання, глибина і адекватність якого залежать від його цілеспрямованості і вміння суб'єкта бачити, систематично спостерігати на основі виділених критеріїв за якостями або властивостями особистості. Самоаналіз вимагає розгляду досконалого дії, вчинку, причин, що викликали це (наприклад, відмова від виконання запланованого комплексу вправ в режимі дня може бути викликаний — додатковою роботою з виконання навчальних завдань, погіршенням самопочуття, відсутністю бажання і т.д.); допомагає з’ясувати справжню причину вчинку і визначити спосіб подолання небажаного поведінки в наступний раз. Дієвість самоаналізу обумовлена адекватністю самооцінки як засоби організації особистістю своєї поведінки, діяльності, відносин з оточуючими, ставлення до успіхів і невдач, що впливає на ефективність діяльності та подальший розвиток особистості. Самооцінка тісно пов’язана з рівнем домагань, тобто ступенем труднощі досягнення цілей, які студент ставить перед собою. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями веде до того, що студент починає неправильно себе оцінювати, внаслідок чого його поведінка стає неадекватною. Самооцінка залежить від її якості (адекватна, завищена, занижена). Якщо вона занижена, то сприяє розвитку невпевненості у власних можливостях, обмежує життєві перспективи. Її адекватність в значній мірі визначається наявністю чітких критеріїв поведінки, дій, розвитку фізичних якостей, стану організму та ін Перший етап завершується рішенням працювати над собою. [9, С.66−69]

На II етапі виходячи з самохарактеристики визначається мета і програма самовиховання, а на їх основі особистий план. Мета може носити узагальнений характер і ставиться, як правило, на великий відрізок часу — роки (наприклад, досягти високого рівня фізичної культури особистості); приватні цілі (завдання) — на кілька тижнів, місяців. Орієнтовна програма — орієнтир фізичного самовиховання може бути представлена?? наступним чином. Мета — формування фізичної культури особистості. Завдання діяльності:

1. Включити в здоровий спосіб життя і зміцнити здоров’я.2. Активізувати пізнавальну і практичну фізкультурно-спортивну діяльність.3. Сформувати морально-вольові якості особистості.4. Оволодіти основами методики фізичного самовиховання,

5. Поліпшити фізичний розвиток і фізичну підготовленість відповідно до вимог майбутньої професійної діяльності. Загальна програма має враховувати умови життя, особливості самої особистості, її потреби. На основі програми формується особистий план фізичного самовиховання, приблизний вигляд якого представлений в табл.1. [9, С.66−69]

Таблиця 1. Особистий план фізичного самовиховання

III етап фізичного самовиховання пов’язаний безпосередньо з його практичним здійсненням. Він базується на використанні засобів впливу на самого себе з метою самозміни. Методи самовпливу, спрямовані на вдосконалення особистості, іменують методами самоврядування. До них відносяться самонаказ, самонавіювання, самопереконання, самоупражненіе, самокритика, самопідбадьорення, самообов’язок, самоконтроль, самозвіт.

Систематичне заповнення щоденника самоконтролю є як би самозвітів про зроблене за день: Звітуючи за свої дії, вчинки, студент глибше усвідомлює (а іноді раптом дізнається), які якості йому необхідно формувати в першу чергу, від яких недоліків позбутися, щоб поліпшити свою особистість, які вносити зміни в особистий план роботи над собою. Можна виділити два види самозвіту: підсумковий та поточний. Підсумковий підводиться за досить тривалий період часу — кілька місяців, рік. Його основою служить самоаналіз фактичного матеріалу, що характеризує поведінку людини в різних ситуаціях і обставинах і результати його, й це позначається на його морфофункциональном, психічному, психофізичному стані. Поточний самозвіт підводиться за короткий проміжок часу — день, тиждень, кілька тижнів.

Таким чином, здатність студента відзначати навіть незначні зміни в роботі над собою має важливе значення, оскільки підкріплює його впевненість у своїх силах, активізує, сприяє подальшому вдосконаленню програми самовиховання, реалізації здорового способу життя. [9, С.66−69]

Висновки до розділу

Отже, до основних груп методів формування здорового способу життя старшокласників віднесено: методи формування свідомого ставлення до здорового способу життя; методи формування позитивного досвіду дотримання здорового способу життя; методи стимулювання й корекції здоров’язберігаючої поведінки; методи самовиховання.

Методи формування свідомого ставлення до здорового способу життя використовувалися з метою впливу на свідомість учнів, для роз’яснення, доведення необхідності й доцільності дотримання здорового способу життя. Такі методи, до яких відносилися освічення, пояснення, переконання, розповідь, бесіда, приклад та ін., використовувалися в навчанні школярів предметам оздоровчої спрямованості.

Важливе значення для формування здорового способу життя старшокласників мали методи формування позитивного досвіду дотримання здорового способу життя (методи привчання, вправи, доручення, використання виховних ситуацій і виховних обставин, участь у діяльності).

Значну роль у вихованні учнів старшого шкільного віку в цілому й у формуванні здорового способу життя зокрема відігравали методи стимулювання й корекції здоров’язберігаючої поведінки — методи заохочення й покарання.

Таким чином, здатність студента відзначати навіть незначні зміни в роботі над собою має важливе значення, оскільки підкріплює його впевненість у своїх силах, активізує, сприяє подальшому вдосконаленню програми самовиховання, реалізації здорового способу життя.

2. Виховний захід для учнів ПТНЗ на тему: «Формування звичок здорового способу життя»

Тема: " Формування звичок здорового способу життя"

Корисні та шкідливі звички та їх вплив на здоров’я, згубна дія куріння, уживання алкоголю, наркотичних речовин, знання про права дитини

Мета. Продовжувати формувати в учнів уявлення про корисні та шкідливі звички та їх вплив на здоров’я, про згубну дію на дитячий організм куріння, уживання алкоголю, наркотичних речовин, поглиблювати знання учнів про права дитини.

Розвивати вміння відстоювати власні переконання, оцінювати свої вчинки та приймати рішення відповідно до ситуації, формувати позитивну мотивацію на здоровий спосіб життя.

Виховувати почуття відповідальності за власну поведінку.

Форма: групова

Методи: самоаналіз та самоконтроль

Засоби: тексти Конституції України, Конвенції прав дитини, сигнальні картки, предметні малюнки, висловлювання про здоров’я, повітряна кулька, маркери, папір великого формату, плакати з написами «згоден», «не згоден» .

Хід заходу

І Підготовча частина

План

1. Робота з підготовки приміщення

знайти потрібне приміщення

провести генеральне прибирання

провести прикрашення приміщення

оформлення приміщення: клас або невеликий зал. Столи потрібно розставити півколом або не замкненим колом.

2. Підготовка необхідного обладнання

підготовка проектора та аудіо апаратури

перевірка справності освітлювальних приладів

ІІ Основна частина

1. План проведення заходу

1.1 Вступне слово вчителя

1.2 Основна частина

1.3 Заключна частина

Сценарій виховного заходу

1.1 Вступне слово вчителя

Привітання

Треба всім нам привітатись:

Добрий день!

Дружно весело сказати:

Добрий день!

Вліво-вправо повернемось,

Туди-сюди усміхнемось:

Добрий, добрий, добрий день!

Мотивація

Сьогодні в нас урок не звичайний, але я сподіваюсь, що він для вас буде цікавим. Ви на цьому уроці будете вчитись працювати колективно, у групах, парах. Використовуватимемо цікаві вправи. Тому познайомимося з правилами роботи у групах.

У кінці уроку кожний із вас оцінить свою роботу та роботу своїх товаришів, виставляючи від 0 до 3-х балів за кожним із критеріїв.

Критерії вивішуються на дошці та зачитуються. Пропоную учням оцінити свою роботу на уроці:

1. Я активно працював (ла) у групі - .

2. Я вносив (ла) удалі про позиції, які були враховані групою.

3. Я допомагав (ла) іншим учасникам, заохочував (ла) їх до роботи.

4. Я узагальнював (ла) думки інших і просував (ла) роботу групи вперед. .

1.2 Основна частина

Інтерактивні вправи

Вправа «Ау» .

За допомогою предметних малюнків об'єдную учнів у три робочі групи.

Давайте пригадаємо, які права дитини на здоров’я в сім'ї та суспільстві ви знаєте. Які основні документи захищають права дітей в Україні?

Вправа «Уявний мікрофон» .

Держава дбає про ваше здоров’я. Якщо у вас спитати, що для вас найдорожче, ви відповісте:

життя та здоров’я.

Від здоров’я залежить і ваш настрій, і успіхи в навчанні. Змалечку батьки привчають вас бути ввічливими, добрими.

А яких корисних звичок ви набули за прожиті вами роки? Обговорення у групах.

Вправа «Карусель». Відповіді по колу.

Учитель. А зараз ми з вами пограємо у гру

" Корисно — шкідливо" .

Учні картками сигналізують: зелена — корисно, червона — шкідливо.

Вітання під час зустрічі.

Брати до рота та гризти всілякі предмети — ручки, олівці.

Допомагати слабшим, маленьким, хворим.

Виконувати ранкову гімнастику.

Смоктати палець.

Доглядати за власним одягом, взуттям.

Дотримуватись режиму дня.

Гризти нігті.

Колупатись у носі.

Говорити неправду.

Довго засиджуватись біля телевізора.

Курити, пити.

Сьогодні на уроці ми будемо говорити про вплив куріння, алкоголю та наркотиків на здоров’я дітей. Ви визначили, що це шкідливі звички. Тому девізом нашого уроку буде: «Не пити, не курити, а здоровими жити» (зачитують усі хо ром).

Метою сьогоднішнього уроку є привернення вашої уваги до збереження власного здоров’я як найвищої цінності життя; виховання тактовності, уміння вислухати інших; уміння дискутувати, відстоювати свою позицію. Кожна людина є унікальною, неповторною й незвичайною особистістю, життя неповторне, воно дається один раз і в цьому його цінність.

Основним правом людини є право на життя. Це одне з найважливіших, найвагоміших прав, яке сприяє здійсненню всіх інших прав і свобод. Це право, яке не може відбиратись чи поновлюватись.

Англійський філософ Томас Пен уважав, що в людства є три вороги, які забирають більше життів і приносять більше лиха, ніж усі війни разом узяті. Це алкоголізм, тютюнокуріння та наркоманія.

Куріння, пристрасть до спиртного шкодять здоров’ю. Якщо алкоголь для дорослих у малих дозах не шкідливий, то для дітей це отрута. Бувають випадки, коли підлітки чи дорослі навмисне привчають дітей до сигарет, спиртного чи наркотиків, щоби потім використовувати їх як злодіїв, жебраків, шахраїв. Найдорожчий скарб у житті - це здоров’я. Не дарма в народі кажуть, що за гроші здоров’я не купиш. Діти, а що означає бути здоровим?

Вправа «Коло ідей»

Кожна група обговорює питання й по колу висловлює свої думки, ідеї.

Бути здоровим — значить бути веселим, життєрадісним, з надією зустрічати новий день, відчувати себе по-справжньому щасливим.

І вам, дорогі діти, сьогодні необхідно зробити правильний вибір, щоб жити цікаво, займатись фізкультурою, спортом. Уміти правильно організувати своє дозвілля, відмовитись від шкідливих звичок. Важливо зрозуміти, що серйозною проблемою учнів є шкідливі звички та їх негативний вплив на здоров’я.

Який саме вплив на здоров’я мають ці звички?

Учні отримали випереджальне завдання, надаємо їм слово.

Вправа «Уявний мікрофон»

1-й учень. Куріння — шкідлива звичка. Тютюновий дим містить понад 1200 шкідливих речовин, найсильнішою з яких є нікотин.

2-й учень. У людини, яка закурила вперше, виникає гостре отруєння: слинотеча, нудота, збліднення, прискорення пульсу, шум у вухах, посилене потовиділення, задишка, тремтіння рук і ніг.

3-й учень. У результаті систематичного куріння виникає подразнення слизової оболонки ротової порожнини, з`являються запалення дихальних шляхів, розлади пам`яті, погіршується зір. Курці частіше хворіють на рак легенів.

4-й учень. У людини, яка вживає спиртні напої, з дії постійно виходять мільйони клітин і капілярів — цілі частини мозкової тканини перестають існувати.

5-й учень. Алкоголь згубно впливає на здоров`я людини. Серед причин смертності алкоголізм на третьому місці.

6-й учень. Наркоманія — хворобливий потяг до вживання наркотиків. Інколи підліткам хочеться відчути себе дорослими. Цікавість, недостатність знань про шкідливість наркотиків, пустощі призводять до рабської залежності від наркотиків.

7-й учень. При цьому з`являються занепад сил, безсоння, утрата апетиту, схуднення. Шкіра стає жовтувато-сірою. Обличчя вкривається зморшками. Слабшають розумові здібності. Звужується коло інтересів, знижується працездатність, погіршується пам`ять, зникає почуття відповідальності. Наркоман починає обманювати, красти.

8-й учень. Наркоманія — важка хвороба, яка викликає серйозні зміни у здоров`ї, стає причиною інвалідності або смерті в молодому віці. Вік життя наркоманів у середньому на 20−25 років менший, ніж у нормальних людей.

Учитель. Чи можемо ми зробити висновок, що алкоголь, тютюн, наркотики — викрадачі людського життя? Чому?

Бліц-інтерв'ю. Чия відповідь найповніша? Чиї відповіді найаргументованіші?

Ми дійшли висновку, що найдорожчий скарб — це здоров’я. Воно як свічка, поки горить — теплота затишно. Вигорить свічка — зникне життя.

За гроші можна купити будинок, та не купиш затишок.

За гроші можна купити ліжко, та не купиш сон.

За гроші можна купити взуття, та не купиш рухливість ніг.

За гроші можна купити ліки, та не купиш здоров’я.

Народна мудрість каже: «Бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий» .

А чому, доки молодий? (Міркування дітей).

Учні у групах обирають спікера, той відповідає.

Вам змалечку треба працювати над собою, формувати характер, волю, набувати корисних звичок, мати активну життєву позицію. Треба вести здоровий спосіб життя. Гаслом нашого уроку є ось цей вислів, давайте скажемо його разом: «Дружно „Ні“ всім шкідливим звичкам на землі!» .